Документ № 127110009

Справа № 991/1318/25

Провадження №11-сс/991/190/25

Суддя 1 інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2025 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

захисників: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

прокурора ОСОБА_8,

підозрюваний ОСОБА_9, його захисники ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги захисників підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №52024000000000578 від 07 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця Дніпро, зареєстрований у АДРЕСА_1,

за ч.2 ст.364 КК України,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року обрано стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою і постановлено, що після його затримання, не пізніше як через 48 годин із часу його доставки до місця кримінального провадження, розглянути за його участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід. Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, наявні ризики, передбачені п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України: переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Орган досудового розслідування вжив усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_9 повідомлення про підозру від 17 жовтня 2024 року у спосіб, передбачений КПК України, а тому він набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні №42018000000002581. Виділення у подальшому матеріалів за підозрою стосовно ОСОБА_9 в окреме кримінальне провадження за №52024000000000578 не впливає на факт набуття ним процесуального статусу. Слідчий суддя дійшов висновку, що строки досудового розслідування у кримінальних провадженнях №42018000000002581 та №52024000000000578 на даний час не спливають.

05 березня 2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_14, у якій він просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволення клопотання детектива НАБУ про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вважає, що оскаржуване судове рішення є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки слідчий суддя не виконав передбачений КПК України обов`язок викликати ОСОБА_9 у порядку, передбаченому ч.7 ст.135 КПК України. Матеріали справи містять докази його проживання у Республіці Кіпр, а тому він мав викликатися згідно вимог міжнародного договору про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, які передбачені ст.177 КПК України. У клопотанні не наведено жодного свідка, на якого міг би потенційно вплинути ОСОБА_9, у тому числі не зазначено, яким чином він міг би вчинити такі дії. Визнання договору дарування квартири недійсним, у якому ОСОБА_9 не був позивачем, не свідчить про існування ризику перешкоджання іншим чином. Метою клопотання про обрання запобіжного заходу було не досягнення цілей, визначених у ст.177 КПК України, а «створення умов» з метою схиляння ОСОБА_9 до позапроцесуальної співпраці з НАБУ та САП щодо провокування злочинів. На підтвердження вказаних обставин слідчому судді було надано заяву від 17 лютого 2025 року разом з відповідними доказами. Так, ОСОБА_9 повідомив, що після складання підозри, з ним контактувала особа, яка була підписана у месенджері WhatsApp як «Адвокат@@@» та яка йому невідома. З метаданих файлу, який надіслала дана особа, вбачається, що направлений файл ймовірно створений адвокатом ОСОБА_16 . У листуванні прямо обговорюється зустріч із органом досудового розслідування з метою створення передумов провокування відповідних посадових осіб КМДА. Вказана особа запевняла, що, у разі вчинення всіх необхідних дій, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_9 буде закрито, у тому числі клопотання про обрання йому запобіжного заходу не буде скеровано до суду. Крім того, у листуванні міститься інформація, про залучення ОСОБА_9 до викриття корупції у Вищій раді правосуддя. Разом з тим, через деякий час даний адвокат повідомив ОСОБА_9, що прокурори не погодилися із планами детективів НАБУ, з підстав наявності ознак провокації. На його думку, метою звернення з клопотанням є не запобігання ризиками, яких не існувало протягом грудня 2024 року - січня 2025 року, а провокація, оскільки 06 грудня 2024 року ОСОБА_9 було надіслано фото клопотання про обрання йому запобіжного заходу, яке містило підписи сторони обвинувачення. На підтвердження ознак провокації вказують й ті факти, що здійснення досудового розслідування триває шість років, протягом яких жодних заходів стосовно ОСОБА_9 не було вжито. 17 жовтня 2024 року складено повідомлення про підозру, разом з тим клопотання про обрання йому запобіжного заходу подано лише 12 лютого 2025 року. Висновки слідчого судді щодо наявності ризиків не узгоджуються з практикою ЄСПЛ. Має місце неповнота судового розгляду, оскільки не було досліджені докази, долучені до заперечень захисників підозрюваного ОСОБА_9 . Крім того, безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань про залучення спеціалістів ТОВ «Лабораторія комп`ютерної криміналістики» ОСОБА_17, про витребування матеріалів службових розслідувань, допит детектива НАБУ ОСОБА_18 та прокурора САП ОСОБА_19 . Оскаржуване судове рішення також підлягає скасуванню через упередженість слідчого судді, оскільки він формально за 2,5 хв, посилаючись на когнітивні здібності, дослідив підстави заявленого відводу прокурору та допоміг стороні обвинувачення не досліджувати докази. На його думку, слідчий суддя ще до розгляду клопотання сформував свою думку у цьому кримінальному провадженні, про що свідчить його поведінка у судовому засіданні. Крім того, слідчий суддя втрутився у відносини адвокат-клієнт з метою послабити позицію адвоката, оскільки ставив питання щодо узгодження позиції з клієнтом. Зневажливе ставлення слідчого судді до сторони захисту, як прояв упередженості та відступлення від засад рівності сторін та змагальності, стали наслідком надання переваги стороні обвинувачення. Під час розгляду справи слідчий суддя перебрав на себе функції сторони обвинувачення та визначив такий порядок проведення судового засідання, який звівся до самостійного викладення матеріалів клопотання про обрання запобіжного заходу з одночасним коментуванням обґрунтованості та переконливості наданих стороною обвинувачення доказів, замість прокурора. Під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу 17 лютого 2025 року захисники підозрюваного ОСОБА_9 подали низку клопотань до суду, проте слідчий суддя проігнорував інших захисників ОСОБА_20 та не надав їм можливості висловитись з приводу заявлених клопотань. Слідчий суддя є очевидно упередженим щодо строків досудового розслідування, оскільки під час розгляду справи між ним та прокурором відбулася узгоджувальна розмова щодо порядку їх обчислення. Слідчий суддя безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про участь ОСОБА_9 у судовому засіданні з власних технічних засобів, звертався до ОСОБА_9 у спосіб, що не відповідає належній процесуальній формі, зокрема під час трансляції судового засідання на YouTube каналі Вищого антикорупційного суду, що свідчить також про його упередженість, такі дії є неприпустимими та підривають довіру до судочинства, а також допустив некоректні висловлювання щодо місця проживання Нестеренка у Республіці Кіпр.

05 березня 2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга захисників підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_10 та ОСОБА_15, у якій вони просять ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива НАБУ про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На думку сторони захисту, судове рішення є незаконним, оскільки стороною обвинувачення не було дотримано порядок вручення повідомлення про підозру, а тому ОСОБА_9 не набув статусу підозрюваного. ОСОБА_9 взятий на тимчасовий консульський облік у Посольстві України у Республіці Кіпр, про що детективи НАБУ були обізнані, а тому вручення йому повідомлення про підозру мало здійснюватися за допомогою дипломатичного (консульського) представника та у порядку міжнародної правової допомоги відповідно до вимог ч.7 ст.135 КПК України. Крім того, детективи НАБУ не виконали вимоги ч.1,2 ст.135 КПК України, що підтверджується доказами, які містяться у матеріалах справи. Слідчий суддя не дослідив докази, надані стороною захисту, що свідчить про неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог КПК України. Таким чином, ОСОБА_9 не був належним чином проінформований про суть пред`явленої йому підозри, що порушило його право знати, у вчиненні якого злочину його підозрюють. Крім того, не дотримана процедура оголошення його у міжнародний розшук, оскільки станом на момент винесення постанови, детективи НАБУ володіли інформацією, що ОСОБА_9 тимчасово проживає за кордоном за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується обліковою картою, яка додана до матеріалів справи. Сторона обвинувачення під час розгляду справи не надала доказів підтвердження скерування постанови про оголошення особи у міжнародний розшук до Інтерполу. Безпідставність оголошення ОСОБА_9 у міжнародний розшук, що виключає правові підстави для застосування запобіжного заходу у порядку ч.6 ст.193 КПК України. Повідомлення про підозру ОСОБА_9 від 17 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні №42018000000002581, та подальше виділення матеріалів досудового розслідування у окреме кримінальне провадження №52024000000000578 здійснено після закінчення строків досудового розслідування. Повідомлення про підозру є необґрунтованим, оскільки відповідно до п.1.2 Положення «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера» від 08 квітня 2014 року, яке діяло у період 2014 -2016 років, не містило умови щодо незабезпеченості народного депутата України житлом у місті Києві, а передбачало можливість одержання компенсації лише за умови, якщо місце проживання народного депутата, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Київ. На час подання заяв для одержання відповідних виплат ОСОБА_9 мав місце проживання, відповідно до його реєстрації, що знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Києва, а тому вважав, що має правові підстави для винайму готельного номера та одержання компенсації вартості за проживання у готелі. Крім цього, ОСОБА_9 не міг проживати у квартирі АДРЕСА_3, оскільки з вересня 2014 року у ній виконувалися монтажні та ремонтно-оздоблювальні роботи, що підтверджується відповідними договорами. Отже, викладені у повідомленні про підозру аргументи стосовно розміру отримання неправомірної вигоди не відповідають дійсності та ставлять під сумнів обґрунтованість пред`явленої підозри. Також слідчий суддя допустив істотне порушення вимог КПК України, оскільки дозволив розглянути заперечення на клопотання лише на стадії судових дебатів, без дослідження доказів сторони захисту, яка не передбачає такої можливості. Відсутній ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки ОСОБА_9 перетнув державний кордон України до повідомлення його про підозру. Сторона захисту систематично повідомляла детективів НАБУ про місце його проживання за кордоном, зокрема на території Республіки Кіпр, а тому вони були обізнані щодо адреси його перебування. Слідчий суддя безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про участь ОСОБА_9 у судовому засіданні дистанційно за допомогою власних технічних засобів, а тому ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, відсутній. Наявність коштів для існування за кордоном не свідчить про існування ризику переховуватися від органу досудового розслідування. Ризик незаконного впливу на свідків також відсутній, оскільки досудове розслідування триває з 2018 року та на момент розгляду справи орган досудового розслідування мав достатньо часу, щоб допитати усіх свідків щодо обставин кримінального провадження. ОСОБА_9 не є народним депутатом України з 2018 року, жодних робочих чи особистих стосунків із потенційними свідками (працівниками апарату ВР України) не підтримує, перебуває за межами України та знаходиться у Республіці Кіпр, а тому у нього відсутня можливість контактувати зі свідками та здійснювати на них вплив. Також відсутній ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки стороною обвинувачення не надаються докази та підтвердження, яким чином визнання договорів дарування у 2020 та 2023 році може підтверджувати наявність існування даного ризику. Наявність судових спорів не може свідчити про намір ОСОБА_9 перешкоджати кримінальному провадженню, оскільки договори дарування визнано недійсними з підстав недотримання сторонами договору положень ЦК України. Факт зайняття відповідних посад не свідчить про наявність наміру чи можливості впливати на органи досудового розслідування. Сторона обвинувачення не надає належні та допустимі докази, які б підтверджували можливе здійснення будь-яких дій, спрямованих на перешкоджання розслідуванню. 02 липня 2020 року ОСОБА_9 сплатив на рахунок Управління справами Апарату Верховної Ради України 760 540 грн у якості повернення суми отриманих коштів, а тому матеріальна шкода відсутня. ОСОБА_9 є головою наглядової ради «Ristone Holdings» до структури якого входять значна кількість юридичних осіб. Під його керівництвом холдинг розвивається і займає провідні позиції у агропромисловому комплексі України. Наявність у нього бізнесу в Україні підтверджує, що він має міцні соціальні зв`язки з Україною. Юридичні особи власником та/або засновником яких є ОСОБА_9 функціонують, забезпечують громадян України робочими місцями, сплачують податки до бюджету України, що є важливим під час дії воєнного стану в Україні. До кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має, має міцні соціальні зв`язки, оскільки рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №193 від 26 січня 2017 року його призначено опікуном особи, з якою він проживає за межами України, та на даний час проходить інтенсивну очну терапію у присутності нього як опікуна. У зв`язку з наявністю вказаних поважних причин, ОСОБА_9 не має можливості повернутися до України, оскільки йому необхідно постійно бути поруч з особою за якою він здійснює догляд. Також ОСОБА_9 займається благодійною діяльністю, про що свідчать численні подяки.

05 березня 2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_11, в якій вона просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволення клопотання детектива НАБУ про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ухвала слідчого судді, на її думку, є незаконною, оскільки має місце невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Повідомлення про підозру ОСОБА_9 було складено після закінчення строків досудового розслідування. На підтвердження своєї позиції посилається на ухвали колегії суддів Апеляційної палати від 15 лютого 2023 року у справі №991/6076/22, від 15 березня 2023 року у справі №991/1466/23, ухвали слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2024 року у справі №991/1102/24, від 28 лютого 2024 року у справі №991/1452/24, від 11 березня 2024 року у справі №991/1745/24, від 05 березня 2024 року у справі №991/1589/24, від 06 березня 2024 року у справі №991/1689/24, ухвалу Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі №991/1466/23 та науково-практичний висновок від 17 грудня 2024 року. Таким чином, ОСОБА_9 не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні №52024000000000578 від 07 листопада 2024 року та йому не може бути обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Має місце істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства, оскільки під час розгляду клопотання про відвід слідчому судді ОСОБА_21, суддя ОСОБА_1 повідомив про своє упереджене ставлення стосовно захисників ОСОБА_9 . Крім того, слідчий суддя, без згоди захисників ОСОБА_15, ОСОБА_11 та ОСОБА_14, здійснив пошук документів, які пов`язані з виконанням ними їх обов`язків у цьому та інших кримінальних провадженнях, встановив, у яких кримінальних провадженнях та коли вони брали участь, та розголосив дані у судовому засіданні. При цьому зробив висновок про відсутність у них зазначених кваліфікованих знань щодо процесу авторозподілу справ у Вищому антикорупційному суді та їх некомпетентність у цьому питанні. Слідчий суддя діяв в інтересах прокурора, а отже є упередженим. Захисниками, які здійснюють захист ОСОБА_9, оскаржено постанову про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Від вирішення скарги залежить питання строків досудового розслідування, що є істотною обставиною, яку повинен врахувати слідчий суддя під час вирішення клопотання про обрання запобіжного заходу. Крім того, має місце порушення автоматизованого розподілу відповідно до ч.3 ст.35 КПК України, оскільки в ухвалі від 27 лютого 2025 року слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання у межах кримінального провадження має розглядати слідчий суддя ОСОБА_21 як раніше визначений слідчий суддя. Крім того, всупереч вимогам КПК України розглянув клопотання про обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_9, незважаючи на те, що іншим слідчим суддею не було вирішено питання щодо його відводу. Також, слідчий суддя ОСОБА_1 безпідставно, з власної ініціативи здійснював розгляд клопотання у закритому судовому засіданні, а тому порушив право ОСОБА_9 на справедливий суд.

У судові засідання 27 березня 2025 року, 14 квітня 2025 року, 15 квітня 2025 року, 01 травня 2025 року та 05 травня 2025 року підозрюваний ОСОБА_9 не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 14 квітня 2025 року захисники ОСОБА_11 та ОСОБА_15 апеляційні скарги підтримали, надали пояснення щодо їх скарг та виступили у судових дебатах ( ОСОБА_11 частково).

У судові засідання 15 квітня 2025 року, 01 травня 2025 року та 05 травня 2025 року захисники ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_15 не з`явилися, подали клопотання з документами про припинення з ними договорів з підозрюваним.

Ухвалою суду від 15 квітня 2025 року до участі в розгляді справи залучено захисника за призначенням.

21 квітня 2025 року захиснику за призначенням від 18 квітня 2025 року ОСОБА_22 надано доступ до матеріалів справи для ознайомлення.

29 квітня 2025 року у судове засідання на 01.05.2025 року також викликано захисника підозрюваного ОСОБА_13, який подав клопотання про відкладення у зв`язку з неможливістю явки з поважних причин. У судове засідання 05 травня 2025 року він також не з`явився, подав клопотання про неможливість прибуття.

У судове засідання 01 травня 2025 року захисник ОСОБА_22 не з`явилася, з`явився інший захисник за призначенням від 30 квітня 2025 року - ОСОБА_7 .

У зв`язку з поданням клопотання захисником ОСОБА_7 від 01 травня 2025 року про необхідність ознайомлення з матеріалами справи та узгодженням позиції з підозрюваним та його іншими захисниками, яке судом було задоволено, після виступу в судових дебатах прокурором, судове засідання відкладено.

У судовому засіданні 05 травня 2025 року захисник підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_7 знову заявив клопотання про відкладення його виступу у зв`язку з необхідністю узгодити позицію із новим захисником - ОСОБА_6, яке судом відхилене, про що він повторно заявив у виступі в судових дебатах.

У судовому засіданні від 05 травня 2025 року захисник підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_6 заявив клопотання про виклик його підзахисного через засоби масової інформації, так як 23 квітня 2025 року прийнято рішення про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_9, яке судом відхилене, про що він повторно заявив у виступі в судових дебатах.

У задоволенні клопотання відмовлено, оскільки згідно з ч.1 ст.5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Станом на дату постановлення ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року, якою обрано стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою у порядку ч.6 ст.193 КПК України, та яка є предметом апеляційного розгляду, питання про здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 вирішено не було, про що свідчить копія судового рішення від 23 квітня 2025 року, яка долучена стороною захисту до клопотання, а тому підстави для вручення процесуальних документів у порядку 297-5 КПК України, відсутні. Колегія суддів також враховує, що участь ОСОБА_9 в апеляційному розгляді не є обов`язковою, згідно з ч.6 ст.193, ч.1 ст.422 КПК України.

Прокурор, у судовому засіданні 01 травня 2025 року під час виступу у судових дебатах заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту. Вважає, що рішення слідчого судді постановлено з урахуванням усіх обставин справи та у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, а тому просив залишити його без змін.

З матеріалів справи вбачається, що колегія суддів, зі свого боку, вчинила усі дії, що законом віднесені до їх повноважень, з метою забезпечення ОСОБА_9 можливості отримати ефективну правову допомогу, зокрема: суд вжив заходи щодо надання йому безоплатної правової допомоги, систематично на адресу сторони захисту направлялися судові повістки усім захисникам, якими підозрюваному надавалась правова допомога. Разом з тим дії сторони захисту: неявка у судові засідання, повторні клопотання про відкладення, зміна умов договору про надання правової допомоги, які погоджені підозрюваним, колегія суддів розцінює як спосіб захисту, узгоджений із підозрюваним з метою затягування розгляду апеляційних скарг. При цьому, колегія суддів врахувала і строк розгляду клопотання, який був достатнім для явки підозрюваного при бажанні прийняти у ньому участь.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів доходить таких висновків.

Доводи сторони захисту щодо, на їх думку, некоректної поведінки слідчого судді під час розгляду клопотання, не можуть бути підставою для задоволення апеляційних скарг, оскільки такі підстави у ст.410-413, 415 КПК України відсутні.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, слідчий суддя дотримався зазначених вимог закону та ухвалив законне рішення.

Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ч.6 ст.193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст.177 КПК України, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Обов`язковою умовою для здійснення міжнародного розшуку з метою екстрадиції є чинне процесуальне рішення про обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що передбачено нормою національного законодавства, а саме ст.575 КПК України, якою передбачено, що видача особи в Україну може бути запитана лише на підставі ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо така видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52024000000000578, яке 07 листопада 2024 року виділено з матеріалів кримінального провадження №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_9 підозрюється у тому, що він у період з 27 листопада 2014 року по 01 грудня 2018 року, будучи народним депутатом України VІІІ скликання, зловживаючи владою всупереч інтересам служби, діючи умисно, з корисливих мотивів, отримав неправомірну вигоду для себе у вигляді користування готельним номером в ДП «ГК «Національний» та компенсації вартості оренди житла за рахунок коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України без законних на те підстав на суму 760 540 грн, чим спричинив тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права - Управління справами Апарату Верховної Ради України, тобто вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом №770-VІІІ від 10 листопада 2015 року).

Із ухвали слідчого судді від 28 лютого 2025 року вбачається, що слідчий суддя дослідив клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, та встановив, що зазначені у клопотанні обставини щодо наявності обґрунтованої підозри мають місце і підтверджуються достатньою сукупністю доказів, а тому доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри, на думку колегії суддів, є необґрунтованими, виходячи з такого.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1-2 ст.35 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, чинній станом на 27 листопада 2014 року у витратах на забезпечення діяльності Верховної Ради України передбачаються кошти на оренду житла або винайм готельного номера. Народному депутату на оренду житла або винайм готельного номера на підставі його заяви та копії документа, до якого внесені відомості про місце його проживання, Апаратом Верховної Ради України щомісячно видаються кошти в розмірі, встановленому кошторисом Верховної Ради України для компенсації вартості оренди (винайму). Право на отримання таких коштів мають народні депутати, не забезпечені житлом у місті Києві, і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Київ.

Положення «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера», є підзаконним нормативно-правим актом, положення п.1.2. якого суперечили Закону, а тому у даному випадку застосуванню не підлягали. Вказані положення законодавства України не могли бути невідомі підозрюваному, який був народним депутатом України.

Згідно доказів, які містяться у матеріалах справи, ОСОБА_9 на підставі договору дарування квартири від 23 листопада 2007 року, реєстраційний номер 5493, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_23, став власником квартири АДРЕСА_3 . Крім того, дані обставини підтверджуються копією листа начальника комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (т.1, а.с.76). Таким чином, з 23 листопада 2007 року ОСОБА_9 був забезпеченим житлом у місті Києві (т.1, а.с.77). Визнання недійсним договору дарування не свідчить про відсутність складу злочину, оскільки станом на 26 листопада 2014 року та 17 березня 2016 року його недійсність не була встановлена судом, про що свідчить дата ухвалення Голосіївським районним судом м.Києва судового рішення. Доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри з підстав непридатності квартири для проживання, колегія суддів вважає необґрунтованими. При вирішення питання щодо обґрунтованості підозри суд має виходити виключно зі змісту ст.35 Закону України «Про статус народного депутата України». Так, питання про наявність у народного депутата України права на отримання грошових коштів на оренду житла або винайм готельного номера має оцінюватися з урахуванням обставин, на підставі яких виникає таке право, зокрема: наявності чи відсутності житла, що знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Київ. Тобто право на отримання компенсації у даному випадку виникає у разі наявності житла у визначених законом межах, а тому у розумінні вимог Закону України «Про статус народного депутата України» ОСОБА_9, на час інкримінованих йому дій, вважався забезпеченим житлом.

Що стосується доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо непридатності квартири, оскільки у ній проводилися ремонтні роботи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно ст.43 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно зі ст.1 ЖК УРСР (назва в редакції на день подачі заяви від 26 листопада 2014 року) (далі - ЖК України) відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

Відповідно до ст.4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

Згідно зі ст.7 ЖК України періодично провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів. Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до ст.18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Статтею 30 ЖК України визначено, що державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами.

За змістом ст.110,112 ЖК України громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий. Якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Згідно зі ст.113 ЖК України надаване громадянам у зв`язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів Української РСР №189 від 26 квітня 1984 року «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання» (далі - Постанова) обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду провадиться не менше одного разу на п`ять років.

Згідно пункту 5 Постанови якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи: а) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; б) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; в) висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); г) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.

У вказаному Положенні чітко визначено підстави для прийняття виконавчим комітетом місцевої Ради рішення про проведення капітального ремонту жилого будинку (жилого приміщення) чи визнання такого житла непридатним для проживання. Тобто, рішення щодо непридатності житла приймає виключно виконавчий комітет місцевої Ради. Дана позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №640/15036/18. Отже, наявність договору підряду на виконання монтажних та ремонтно-оздоблювальних робіт (ремонт квартири) від 01 вересня 2014 року не свідчить з точки зору закону про непридатність квартири для проживання, оскільки рішення відповідного комітету на підтвердження своєї позиції стороною захисту колегії суддів не надано, а тому доводи про непридатність квартири для проживання є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Крім того, доводи апеляційних скарг суперечить доказам, які містяться у матеріалах справи, оскільки стверджуючи про непридатність квартири АДРЕСА_3 для проживання, ОСОБА_9 як суб`єкт декларування у поданих деклараціях за 2015-2018 роки декларував право користувався нею, тобто підтверджував її придатність. Докази, які долучено до матеріалів справи, свідчать про користування ним, оскільки послуги споживання природного газу надавалися та рахунки сплачувалися (т.1, а.с.78-80).

На умисність зловживання ОСОБА_9 вказує і той факт, що він, не склавши присягу на вірність Україні, тобто не набувши ще статусу народного депутата України, вже 26 листопада 2014 року подав Керівнику Апарату Верховної Ради України заяву про перерахування йому коштів для винайму готельного номеру. Повернення суми отриманої компенсації підозрюваним може лише враховуватись як добровільне відшкодування завданої злочином шкоди, а не свідчить про відсутність складу злочину, оскільки злочин вважається закінченим із моменту її заподіяння.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.2 ст.364 КК України. Стаття 364 КК України є загальною і за своїм складом містить також усі ознаки, притаманні ст.191 КК України. Виходячи з обставин справи, ОСОБА_9 підозрюється у тому, що, приховавши факт наявності у нього житла у місті Києві (шляхом обману), подав заяви про нарахування коштів для винайму готельного номера на рахунок Державного підприємства Готельний Комплекс «Національний» управління справами Верховної Ради України від 26 листопада 2014 року та заяву від 04 жовтня 2017 року про перерахунок коштів на його картковий рахунок.

Розглядаючи апеляційні скарги, колегія суддів виходить із матеріалів клопотання та оцінює наявність обґрунтованої підозри саме в межах інкримінованого злочину. У той же час, можливість зміни кваліфікації дій підозрюваного органом досудового розслідування не втрачена.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо не набуття ОСОБА_9 статусу підозрюваного є безпідставними, оскільки слідчий суддя належним чином перевірив виконання стороною обвинувачення вимог, передбачених ч.1 ст.276 КПК України, та на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, дійшов обґрунтованого висновку, що органом досудового розслідування вжито всіх можливих заходів для вручення ОСОБА_9 повідомлення про підозру від 17 жовтня 2024 року у спосіб, передбачений ст.135 КПК України, а тому він набув статусу підозрюваного, з чим погоджується й колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту, що вручення повідомлення про підозру має здійснюватися відповідно до вимог ч.7 ст.135 КПК України, є безпідставними з огляду на те, що вказана норма передбачає порядок здійснення виклику особи, яка проживає за кордоном, тобто не має місця проживання в Україні. З точки зору закону підозрюваний не позбавлений можливості вільного пересування у країнах світу до застосування до нього обмежувальних заходів судом.

Так, згідно ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV із змінами і доповненнями (далі-Закон №1382-IV), громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Відповідно до ст.3 Закону №1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

З врахуванням положень діючого законодавства місце проживання громадянина України на її території не обов`язково посвідчується його реєстрацією. З матеріалів справи вбачається, що підозрюваний ОСОБА_9 не втратив зв`язок з Україною, оскільки не змінює своє місце реєстрації у встановленому законом порядку за адресою у АДРЕСА_1, що підтверджується доказами, які містяться у матеріалах справи, зокрема декларує її у обліковій картці громадянина України, який тимчасово перебуває за кордоном та відповідні відомості зазначені у мобільному застосунку «Резерв+» (т.1, а.с.192-193). Також про відсутність втрати зв`язку з Україною свідчить й той факт, що згідно ст.62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України «Про міжнародне приватне право» опіка (піклування), встановлена над громадянами України, які проживають за межами України, визнається дійсною в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) або проти її визнання немає законних заперечень відповідної консульської установи або дипломатичного представництва України. З наданих суду документів не вбачається, що ОСОБА_9 змінив своє місце проживання як опікун, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин з консульської установи ним також не доданою. Надана медична документація, свідчить про виконання ним, як опікуном, свого обов`язку, який передбачено ст.249 СК України та не є доказом, який підтверджує його постійне місце проживання за кордоном. Довідка про перебування на тимчасовому консульському обліку також не свідчить про втрату ним права на проживання в Україні, в тому числі, не є тією обставиною, яка безумовно свідчить про те, що він постійно проживає лише на території Республіки Кіпр.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками щодо відсутності підстав для застосування ч.7 ст.135 КПК України, оскільки як свідчать матеріали справи ОСОБА_9 не втратив зв`язок з Україною, продовжує бути зареєстрованим на території України.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині оголошення у міжнародний розшук.

Згідно з ч.1 ст.281 КПК України якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Відповідно до ч.2 ст.281 КПК України про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Кримінальний процесуальний кодекс України жодним чином не обумовлює ухвалення судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою доведеністю перебування особи у міжнародному розшуку, але визначає необхідність оголошення такого розшуку, що в даному випадку і було здійснено детективом НАБУ шляхом винесення постанови про оголошення підозрюваного ОСОБА_9 у міжнародний розшук.

Як вбачається з інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно- телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» ОСОБА_9 14 вересня 2024 року перетнув державний кордон України в пункті пропуску «Шегині» та на момент оголошення розшуку на територію України не повертався (т.1, а.с.191). Відомостей про його повернення інформація з системи «Аркан» не містять.

Відповідно до Розділу IV Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої Наказом №613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17 серпня 2020 року, етап здійснення відповідного запиту до Інтерполу передує оголошення в установленому законодавством порядку особи в розшук правоохоронними органами України, а документом, який додається до запиту є завірена копія постанови про оголошення розшуку особи (постанови про зупинення досудового розслідування). Тобто вже на момент звернення із запитом до Інтерполу особа вже має бути оголошеною у міжнародний розшук.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про доведеність факту, що ОСОБА_9 оголошений у міжнародний розшук у відповідності до КПК України. Прийняття органом досудового розслідування постанови про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук від 28 жовтня 2024 року є достатнім підтвердженням факту оголошення особи в міжнародний розшук у розумінні вимог ст.281 та ч.6 ст.193 КПК України, а тому доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині є необґрунтовані.

Враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9 (ч.2 ст.364 КК України), який є тяжким злочином, відповідальність за вчинення якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; його зв`язки, які він набув під час зайняття посади народного депутата України, високий рівень отримуваних доходів, можливість вільного пересування за межі території України під час дії воєнного стану в Україні, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності ризиків, зазначених у п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України: переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, та наявністю підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту про відсутність ризиків за відсутності доказів їх вчинення, оскільки чинний КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, передбачені ст.177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування ОСОБА_9 від органу досудового розслідування та суду, колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на його процесуальну поведінку, яка свідчить про ухилення від кримінальної відповідальності з врахуванням позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року у справі №5-1кс15. На думку колегії суддів, ОСОБА_9 намагається уникнути кримінальної відповідальності, оскільки, виїхавши 14 вересня 2024 року за межі України, через шість днів (23 жовтня 2024 року) після складення йому повідомлення про підозру (17 жовтня 2024 року) звернувся до дипломатичних установ про взяття його на тимчасовий консульський облік. Хоча обставини, на які посилається сторона захисту (наявність опіки), існували і на час його попередніх 7 поїздок у 2024 році за кордон (т.1 а.с.185). Визнання договорів дарування від 22 жовтня 2007 року та 23 листопада 2007 року за позовом матері, поданого лише у червні 2020 року - у період, коли розпочалося здійснення досудового розслідування, свідчить про наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (08 квітня 2020 року до ЄРДР було внесено відомості за фактами незаконного отримання народними депутатами України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру).

Доводи сторони захисту щодо провокації стороною обвинувачення на вчинення ОСОБА_9 злочину також не знайшли свого підтвердження, оскільки ними не надано жодного допустимого доказу на їх підтвердження (додані заяви та скріншоти не посвідчені). Для визначення провокації злочину Європейський суд встановив такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою. Разом з тим, стороною захисту не надано жодного доказу, які б вказували на комунікацію ОСОБА_9 із правоохоронними органами до написання заяв про отримання компенсації за житло. Звернення з клопотанням про обрання запобіжного заходу є дискреційними повноваженнями сторони обвинувачення, та які не обов`язково в часі є єдиною наступною процесуальною дією після дати складення повідомлення про підозру, а тому дата звернення з клопотанням не свідчать про наявність ознак провокації з боку працівників правоохоронних органів.

Доводи сторони захисту щодо вручення повідомлення поза межами строку досудового розслідування є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №627/927/19 зроблено висновок, що неналежне здійснення етапу повідомлення про підозру унеможливлює правомірне здійснення наступних етапів кримінального провадження, призводить до викривлення змісту кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин і унеможливлює внаслідок цього належну реалізацію учасниками цих відносин своїх прав і обов`язків.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.219 КПК України у редакції, чинній на час звернення з даним клопотанням, досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Пунктом 20-8 розділу XI «Перехідні положення» визначено, що положення ч.1 ст.219 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».

Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КПК України та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч.3 ст.1 КПК України).

Відтак вимоги Закону України №3509-IX від 08 грудня 2023 року є складовою кримінального процесуального законодавства України, які слід застосувати з тією особливістю, які прямо ним визначені.

17 жовтня 2014 року ОСОБА_9 у спосіб, передбачений ст.135 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, у кримінальному провадженні №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року, з якого у подальшому було виділено матеріали у кримінальне провадження за №52024000000000578 від 07 листопада 2024 року, а тому, з врахуванням вимог КПК України в редакції дії Закону №3509-IX від 08 грудня 2023 року, змісту постанов Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №585/4859/18 та від 13 грудня 2023 року у справі №169/867/21, від 14 травня 2024 року у справі №991/7976/23 та від 14 січня 2025 року у справі №367/1517/22, а також доказів, що містяться у матеріалах справи, строки досудового розслідування на час розгляду клопотання не завершилися.

Посилання сторони захисту на науково-правовий висновок, підготовлений кандидатом наук, доцентом кафедри кримінального процесу ОСОБА_24 та доктором юридичних наук, доцентом, завідувачем кафедри права, членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_25, який надано на адвокатський запит ОСОБА_10 від 01 листопада 2024 року щодо порядку обчислення строків досудового розслідування, не може бути підставою для задоволення апеляційних скарг, оскільки у розумінні ст.298-1 КПК України не є доказом у кримінальному провадженні щодо злочинів, а тому не може підтверджувати чи спростовувати передбачені ч.1 ст.91 КПК обставини, які підлягають доказуванню, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка міститься у постанові від 07 листопада 2024 року у справі №344/8350/22.

Доводи про порушення автоматизованого розподілу клопотання не знайшли свого підтвердження, оскільки з інформації, яка міститься у звіті про автоматичне визначення слідчого судді, вбачається, що слідчий суддя ОСОБА_1 був обраний за випадком числом, а тому відсутні правові підстави для ствердження порушення ст.35 КПК України. Посилання сторони захисту на мотиви ухвали слідчого судді від 27 лютого 2025 року як на підставу скасування судового рішення, є необґрунтованим, оскільки висловлені в ухвалі слідчого судді висновки щодо будь-яких обставин не мають преюдиціального значення та відповідно до ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не є обов`язковими.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо порушення слідчим суддею процесуального порядку розгляду заяви про відвід, колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 лютого 2025 року у справі №991/1318/25 відмовлено у задоволенні заяви захисника ОСОБА_14 про відвід слідчого судді ОСОБА_1, оскільки заявлений відвід не містить належних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність підстав для його відводу, що передбачені нормами КПК України. Разом з тим, 28 лютого 2028 року захисники підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_11, ОСОБА_15 подали повторно заяви про відвід слідчого судді ОСОБА_1, які залишено слідчим суддею без розгляду, про що свідчить зміст журналу судового засідання. Чинним КПК України передбачено процесуальний механізм реагування на зловживання правом на відвід, який полягає в тому, що у випадках, коли повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду (ч.4 ст.81 КПК України).

Також, на думку колегії суддів, слідчий суддя не порушив вимоги закону при відмові у задоволенні клопотання про участь підозрюваного у судовому засіданні з власних технічних засобів. Чинний КПК України не передбачає обов`язкової участі підозрюваного під час розгляду клопотання, яке подано у порядку ч.6 ст.193 КПК України. Доводи сторони захисту ж щодо порушення права підозрюваного на доступ до правосуддя є безпідставними, так як здійснювати чи ні провадження у режимі відеоконференції є правом, а не обов`язком суду, а підозрюваний має можливість безперешкодного в`їзду в Україну. Виїзд його за межі України не перешкоджає явці у судове засідання безпосередньо до суду, який розглядає справу, чи в інший суд, а тому така поведінка це особистий вибір підозрюваного, який, на думку колегії суддів пов`язаний з ухиленням його від кримінальної відповідальності. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду клопотання про обрання підозрюваному ОСОБА_9, брали участь захисники ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, тому право на захист ОСОБА_9, яке є важливою гарантією об`єктивного розслідування і справедливого розгляду справи, порушено не було, у тому числі зазначенням в ухвалі розгляду клопотання у закритому судовому засіданні.

Колегією суддів під час апеляційного розгляду безпосередньо досліджені письмові докази (документи) сторони захисту, які були належним чином ними посвідчені чи їх оригінали. Колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту щодо недослідження слідчим суддею таких доказів, оскільки вказаний факт підтверджено технічним записом судового засідання. Разом з тим, їх дослідження під час апеляційного розгляду не спростовують висновків слідчого судді щодо наявності підстав для задоволення клопотання. Правильне по суті рішення не може бути скасовано з формальних підстав.

Інші доводи апеляційних скарг були предметом судового розгляду в суді першої інстанції та висновків слідчого судді не спростовують.

Згідно з ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має, у тому числі, право залишити ухвалу без змін.

Керуючись ст.276-278, 303, 309,369-372, 404, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційні захисників підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2025 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4