- Головуючий суддя (АП ВАКС): Семенников О.Ю.
справа № 991/3028/25
провадження №11-сс/991/287/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 травня 2025 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,
підозрюваної ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року про відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні скарги захисника ОСОБА_7 на повідомлення про підозру ОСОБА_5 від 18 листопада 2024 року.
Відмовляючи в задоволенні скарги сторони захисту, слідчий суддя дійшов висновків, що скаржником не спростовано те, що повідомлення про підозру ОСОБА_5 щодо вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення є достатньо вірогідним, щоби виправдати подальше досудове розслідування та/або висунення обвинувачення, й водночас не встановлено будь-яких формальних порушень ст.277, 278 КПК.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, захисник підозрюваної ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді від 09 квітня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу захисника адвоката ОСОБА_7, подану в інтересах підозрюваної ОСОБА_5, на повідомлення про підозру ОСОБА_5 від 18 листопада 2024 року у кримінальному провадженні №52021000000000359 від 16 липня 2021 року.
Сторона захисту вважає, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановлена із порушенням норм кримінального процесуального закону, немотивована, слідчим суддею допущена неповнота судового розгляду, висновки суду щодо обґрунтованості підозри не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
В апеляційній скарзі захисник наводив доводи щодо необґрунтованості повідомленої ОСОБА_5 підозри, посилаючись на наступне.
Відсутні фактичні дані, які вказують на безпосередню причетність ОСОБА_5 до вчинення вказаного в повідомленні про підозру кримінального правопорушення.
Стороною обвинувачення не доведено наявність обґрунтованої підозри, вся позиція обвинувачення базується виключно на припущеннях.
Аналізуючи норми, взяті із науково-практичного коментаря до інкримінованої підозрюваній ОСОБА_5 ч.2 ст.209 КК, можна дійти висновку про відсутність в її діях складу вказаного злочину, оскільки орган досудового розслідування не навів доказів вчинення підозрюваною предикатного діяння, у матеріалах доданих до клопотання відсутні будь-яких об`єктивні дані щодо цього факту.
Матеріали клопотання не містять жодної інформації, яка б могла підтвердити, що ОСОБА_5 була посадовою чи службовою особою підприємства, а також жодним чином не вказано, яким чином вона була обізнана про фінансові надходження ТОВ «Новітнє обладнання» та як могла впливати на будь-які розрахунки товариства, не маючи жодного доступу до фінансових операцій.
Матеріали кримінального провадження не містять жодних належних доказів, які б вказували на факт завищення вартості обладнання, поставленого ТОВ «Новітнє обладнання» на адресу державної установи «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» в рамках договорів поставки №2Т від 28 липня 2020 року та №3Т від 05 жовтня 2020 року.
Відтак, повідомлення ОСОБА_5 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення є незаконним та ґрунтується лише на припущеннях органу досудового розслідування без достатніх доказів на підтвердження обставин інкримінованого діяння, а тому така підозра є необґрунтованою. У повідомленні про підозру відсутні підтвердженні доказами фактичні обставини, які б вказували на наявність складу інкримінованого їй злочину, у зв`язку із чим вказане повідомлення про підозру має бути скасоване.
Також захисник звертав увагу на те, що ОСОБА_5 є діючим адвокатом, а тому відповідно до п.13 ст.23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повідомлення про підозру адвоката у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснене виключно Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя. Положення ст.23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачає процесуальне право спеціально визначеного процесуального суб`єкта надавати доручення іншій службовій/посадовій особі щодо вчинення дій у вигляді вручення повідомлення про підозру адвокату, оскільки така особа, не є спеціально уповноваженою на вчинення процесуальних дій у контексті норм профільного закону, а тому мало місце порушення процедури вручення повідомлення про підозру 18 листопада 2024 року ОСОБА_5 як адвокату.
В апеляційній скарзі також заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді від 09 квітня 2025 року, повний текст якої особа, яка подала апеляційну скаргу, отримала лише 15 квітня 2025 року, що позбавило захисника подати належним чином аргументовану апеляційну скаргу.
Позиції учасників судового провадження.
Підозрювана ОСОБА_5 та її захисники у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду у судове засідання не з`явився, подав письмові заперечення, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, розгляд якої проводити за його відсутності.
Мотиви суду.
Згідно з положеннями п.3 ч.2 ст.395 КПК апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення.
У випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч.2 ст.376 КПК постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали (постанова ОП ККС ВС від 27 травня 2019 року у справі №461/1434/18, провадження №51-6470кмо18).
Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи знайде підстави для його поновлення (ч.1 ст.117, п.4 ч.3 ст.399 КПК).
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати апеляційну скаргу у визначений законом строк у зв`язку з такими обставинами, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
У випадку необізнаності у заінтересованих осіб із мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч.1 ст.117 КПК (постанова ОП ККС ВС від 27 травня 2019 року у справі №461/1434/18, провадження №51-6470кмо18).
Повний текст ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року проголошено 14 квітня 2025 року. Апеляційна скарга на зазначену ухвалу подана 16 квітня 2025 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, оскільки останній день оскарження 14 квітня 2025 року. Копію повного тексту ухвали захисник ОСОБА_7 отримав 15 квітня 2025 року.
Необізнаність із мотивами, викладеними в повному тексті ухвали, необхідність їх належного аналізу для обґрунтованого оскарження вищевказаного судового рішення, свідчить про наявність обставини, яка об`єктивно перешкоджала особі реалізувати своє право на апеляційне оскарження в межах визначеного процесуального строку та ускладнила можливість її своєчасного звернення з апеляційною скаргою. Тому, враховуючи наявність поважної причини пропуску строку на оскарження, колегія суддів вважає, що слід задовольнити клопотання захисника підозрюваної ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 та поновити строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ч.1 ст.2 КПК).
У п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), з урахуванням практики якого у кримінальному провадженні в Україні має застосовуватися принцип верховенства права (ч.2 ст.8 КПК), надаючи тлумачення цілі п.1 ст.6 Конвенції в частині її застосування до кримінальних справ, зазначив, що відповідну норму розроблено з метою, зокрема, запобігання надто тривалому перебуванню обвинуваченої особи в стані невизначеності щодо своєї долі (п.5 частини «застосований закон» рішення від 10 листопада 1969 року у справі «Штеґмюллер проти Австрії» / Stogmuller v. Austria, заява №1602/62; п.71 рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Іванов проти України» / Ivanov v. Ukraine, заява №15007/02).
Оскільки поняття «обвинувачення» у кримінальній справі має автономне значення, яке не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць (п.30 рішення ЄСПЛ від 26 березня 1982 року у справі «Адольф проти Австрії» / Adolf v. Austria, заява №8269/78), то воно дійсне не лише при визначенні «кримінального» характеру обвинувачення, але й моменту, з якого існує таке «обвинувачення».
З точки зору «матеріально-правової», а не «формальної» концепції, передбаченої ст.6 Конвенції, «обвинувачення» можна визначити як «офіційне повідомлення відповідного державного органу, яке висловлює підозру у скоєнні кримінального правопорушення»; це визначення залежить також від наявності чи відсутності «важливих наслідків для становища [підозрюваного]» (п.42, 44, 46 рішення ЄСПЛ від 27 лютого 1980 року у справі «Девеєр проти Бельгії» / Deweer v. Belgium, заява №6903/75).
Отже, положення п.1 ст.6 Конвенції спрямовані на запобігання надто тривалому перебуванню в стані невизначеності щодо своєї долі, зокрема, такої особи, яку відповідно до КПК поінформовано про підозру щодо неї чи заарештовано за підозрою у вчиненні злочину.
Суд зазначає, що повідомлення про підозру є одним з важливих етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.
Викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для початку реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, у підозрюваного з`являються можливості впливати на зміст підозри та на подальше формулювання обвинувачення у обвинувальному акті, яким завершується досудове розслідування. Сформульована підозра встановлює межі здійснення слідчим і прокурором обвинувальної діяльності, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість більш цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту.
Загальний порядок повідомлення про підозру передбачений главою 22 КПК, із системного аналізу якої вбачається, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі умовно можна поділити на такі етапи: 1) прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, який передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з частиною першою статті 276 КПК; 2) об`єктивація/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених ст.277 КПК, та його підписання; 3) доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі ст.278 КПК.
Дотримання встановленої правової процедури повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, забезпечувати відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.
Порушення порядку повідомлення про підозру призводить до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у ст.2 КПК, що полягають в охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.
В той же час підозра повинна бути обґрунтованою, оскільки закон вимагає, що особа обов`язково повідомляється про підозру передусім за наявності достатніх доказів для її підозри у вчиненні кримінального правопорушення (п.3 ч.1 ст.276 КПК). Якщо про підозру повідомляється особа у разі обрання щодо неї запобіжного заходу, у клопотанні слідчого також уже мають бути такі достатні докази, оскільки КПК встановлює, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (ч.2 ст.177 КПК). Підставою для ймовірного висновку про причетність особи до вчинення злочину та повідомлення особи про підозру є також сам собою факт затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення (п.1 ч.1 ст.276 КПК). Цим фактом і обґрунтовується виникнення припущення про вчинення кримінального правопорушення певною особою, яке має бути перевірене під час кримінального процесуального доказування для її спростування або підтвердження та трансформації в обвинувальне твердження, що знайде своє відображення в обвинувальному акті.
Слід констатувати, що КПК не містить положень, якими були б визначені підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею такого повідомлення, проте положення п.3 ч.1 ст.276 та п.10 ч.1 ст.303 КПК в їх системному зв`язку вказують на те, що можливість оскарження повідомлення про підозру пов`язана виключно з питанням її обґрунтованості, тобто достатності доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, а не з будь-якими іншими.
Тобто під час розгляду скарг зазначеної категорії предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.
Із урахуванням цього, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей повідомлення особі про підозру передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
Таким чином, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо достатньої обґрунтованості підозри, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення саме вини особи у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для висунення обвинувачення чи обґрунтування обвинувального вироку.
Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог як при формулюванні остаточного обвинувачення при направлені справи до суду.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту про те, що висновки суду, викладені в оскаржуваній ухвалі, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, колегією суддів встановлено таке.
Так, як вбачається з відповідного повідомлення ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні фінансових операцій з майном, щодо якого фактичні обставини вказують про його одержання злочинним шляхом, а також вчинення дій, спрямованих на приховування незаконного походження такого майна та джерела його походження, вчинених у великому розмірі, за попередньою змовою групою осіб, повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.209 КК.
Повідомлення про підозру містить, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа Зі змісту повідомлення слідує, що в ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення кримінального правопорушення.
Дослідивши матеріали провадження при перевірці доводів та обставин, на які посилалась сторона захисту, як на підстави для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів дійшла висновку, що захисником не наведено у скарзі обставин (відсутність складу злочину або інше), які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність підозрюваної до кримінального правопорушення, у вчиненні якого їй повідомлено про підозру, та відсутність достатніх підстав для підозри, тобто про її необґрунтованість.
Колегія суддів вважає, що надані слідчому судді стороною обвинувачення докази на підтвердження наявності обґрунтованої підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку щодо ймовірної можливості вчинення особою вищевказаного кримінального правопорушення, оскільки об`єктивно зв`язують її з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрювана могла вчинити вищевказане кримінальне правопорушення за викладеними у повідомленні про підозру обставинами, тобто про те, що підозра на даному етапі є обґрунтованою.
Отже доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах провадження достатніх доказів стосовно причетності особи до можливого вчинення вказаного кримінального правопорушення зводяться до переоцінки доказів, є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами провадження.
За таких умов, всупереч доводам апеляційної скарги, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши надані стороною обвинувачення матеріали, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій особи, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри,- з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшов до правомірного висновку, що причетність підозрюваної ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, яку сторона захисту оспорює, є вірогідною та достатньою, щоб виправдати подальше досудове розслідування та/або висунення обвинувачення.
Суд також відхиляє аргументи захисту щодо порушення процедури вручення повідомлення про підозру ОСОБА_5, як діючому адвокату.
Так, відповідно до ч.1 ст.481 КПК письмове повідомлення про підозру здійснюється адвокату - Генеральним прокурором, його заступником, керівником обласної прокуратури в межах його повноважень. Водночас ч.2 ст.481 КПК визначено, що Генеральний прокурор (виконувач обов`язків Генерального прокурора), його заступник, керівник обласної прокуратури може доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру адвокату у порядку, передбаченому ч.1, 2 ст.278КПК.
Відтак слідчий суддя обґрунтовано відхилив як неспроможні доводи скаржника щодо відсутності права прокурора САП ОСОБА_8 повідомити про підозру ОСОБА_5 (вручити письмовий текст повідомлення) як адвоката на підставі доручення заступника Генерального прокурора - керівника САП ОСОБА_9 в силу прямої норми ч.2 ст.481 КПК.
Крім того, обґрунтованість підозри особи у вчиненні нею передбаченого ст.209 КК кримінального правопорушення перевірялась (з дослідженням відповідних доказів) слідчими суддями Вищого антикорупційного суду 21 листопада 2024 року у справі №991/13043/24 при застосуванні відносно неї запобіжного заходу у вигляді застави, а також 12 лютого 2025 року у справі №991/883/25 щодо продовження строку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні. Нових доказів на спростування висновків, викладених у зазначених рішеннях, у цьому провадженні суду не надано.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6§1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Порушень інших норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними захисником підозрюваної в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.376, 395, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Клопотання захисника ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 про поновлення строку апеляційного оскарження задовольнити.
Поновити строк апеляційного оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року.
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ _____________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3