- Головуючий суддя (ККС ВС): Бущенко А.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2025 року
м. Київ
справа № 991/1324/20
провадження № 51-6702км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1,суддівОСОБА_2, ОСОБА_3,за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисників представників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах засудженого
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Народичі Житомирської обл., жителя АДРЕСА_1,
адвоката ОСОБА_9 в інтересах
ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (далі - заявник 1, заявник 2 або заявники)
на вирок Вищого антикорупційного суду ( ВАКС ) від 14 лютого 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (АП ВАКС) від 05 жовтня 2023 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, ОСОБА_6 засуджено:
за частиною 5 статті 27 частиною 4 статті 368 Кримінального кодексу України (КК) - до позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки та з конфіскацією майна;
за частиною 3 статті 209 КК - до позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки та з конфіскацією майна.
За сукупністю злочинів відповідно до статті 70 КК йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки та з конфіскацією майна.
2. Відповідно до статті 96-2 ККдо нього застосовано спеціальну конфіскацію у виді безоплатного вилучення в дохід держави грошових коштів у розмірі 1 441 244 доларів США та 1 219 599 євро, розміщених на рахунку компанії « Willora Company Incorporated » у банку « BNP Paribas (Suisse) SA ».
3. Суд визнав доведеним, що засуджений за попередньою змовою з іншими особами вчинив пособництво у вимаганні та одержанні неправомірної вигоди в особливо великих розмірах на користь заявника 1, службової особи, що займала особливо відповідальне становище в Державному агентстві лісових ресурсів України, його дружини (заявника 2) та підконтрольних їм суб`єктів господарювання на загальну суму 10 937 100,16 євро, а також здійснив легалізацію (відмивання) цих грошей шляхом конвертації в іншу валюту та інших правочинів.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. Сторона захисту засудженого, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), просить скасувати оскаржені рішення та закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК.
5. Захист стверджує, що внаслідок розгляду обвинувачення щодо засудженого у окремому провадженні суди попередніх інстанцій:
порушили презумпцію невинуватості заявників, оскільки встановили факт вчинення ними злочину;
вийшли за межі обвинувачення, оскільки притягнули до кримінальної відповідальності засудженого за пособництво, не встановивши винуватість заявника 1 як виконавця злочину, за відсутності доказів, які б свідчили про наявність у його діях складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 368 КК;
дійшли бездоказового висновку про наявність змови між засудженим і заявниками.
6. Також вони вважають, що:
відомості, отримані в результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу в іншому кримінальному провадженні та копії матеріалів виділеного кримінального провадження є неналежними доказами;
висновок про відсутність законних підстав для перерахування грошей за агентськими договорами є необґрунтованим, оскільки гроші перераховувалися на виконання умов договорів, що підтверджується самими платниками;
свідки не підтверджують версію обвинувачення і їх показання свідчать про відсутність складу злочину, передбаченого статтею 368 КК;
винуватість засудженого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 209 КК, не доведена, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що засуджений:
- був обізнаний про існування довіреностей від іноземних компаній на його ім`я та їх використання;
- відкривав рахунки у латвійських банківських установах;
- підписував агентські договори;
- підписував та виставляв рахунки на оплату за фактично ненадані послуги;
- користувався номером телефону НОМЕР_1 ;
- мав доступ до управління банківськими рахунками та користувався зазначеними у вироку електронними адресами.
7. Крім того, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та допиті свідків, не дослідив докази і повністю погодився з висновками суду першої інстанції.
8. Захист вважає призначене засудженому покарання явно несправедливим внаслідок суворості та стверджує, що суди попередніх інстанцій не повною мірою врахували всі позитивні дані про засудженого, відсутність обтяжуючих покарання обставин та перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей, один з яких має інвалідність.
9. Адвокат ОСОБА_9, що діє в інтересах заявників, посилаючись на пункт 1 частини 1 статті 438 КПК, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
10. Вона стверджує, що в оскаржених рішеннях суди вийшли за межі пред`явленого обвинувачення і визнали заявників винуватими, не забезпечивши їх участь у розгляді, чим порушили презумпцію їх невинуватості, гарантовану статтею 62 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 17 КПК.
11. Захисник ОСОБА_7 заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про можливість розгляду справи та притягнення особи до кримінальної відповідальності за пособництво у вчиненні злочину в окремому провадженні, у якому не розглядається питання про винуватість виконавців злочину, і за відсутності щодо них обвинувального вироку, який набрав законної сили.
Позиції учасників судового провадження
12. Сторона захисту та сторона заявників підтримали доводи касаційних скарг, просили їх задовольнити, а також не заперечували щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
13. Прокурор заперечила проти задоволення касаційних скарг та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просила залишити оскаржені рішення без зміни.
Оцінка Суду
14. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скаргах доводи, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги належить залишити без задоволення.
Щодо окремого розгляду обвинувачення проти засудженого
15. Сторона захисту засудженого стверджує, що визнання його винуватим у пособництві без одночасного чи попереднього визнання винуватості виконавця злочину порушує його право на справедливий розгляд. Для вирішення цього питання ця сторона просить передати це провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
16. Сторона захисту заявників вважає, що оскаржені рішення порушили їх презумпцію невинуватості і право на справедливий судовий розгляд, оскільки фактично визначили їх винуватість без їх участі в судовому розгляді.
17. Суд зазначає, що в принципі окремий розгляд обвинувачення, що стосується вчинення злочину у співучасті, за відсутності декого зі стверджуваних співучасників не становить порушення права на справедливий судовий розгляд. Європейський суд з прав людини, зокрема, не вбачає порушення цього права у самому факті здійснення окремих проваджень щодо стверджуваних співучасників злочину, навіть у випадку якщо такі провадження здійснюються одним суддею або складом суду[1]. Аналогічну позицію займає також Суд справедливості Європейського Союзу[2].
18. Суд погоджується зі стороною захисту у тому, що відповідальність пособника є похідною від відповідальності виконавця. Однак такий правовий зв`язок між їх діяннями автоматично не веде до висновку про неможливість визначення відповідальності пособника в окремому провадженні у разі тимчасової або постійної недоступності стверджуваного виконавця для правосуддя.
19. Безперечно, найкращим способом забезпечення справедливості судового розгляду обвинувачення у злочині є розгляд всіх аспектів справи за участі всіх осіб, причетність яких стверджується стороною обвинувачення. Однак у багатьох випадках забезпечити такий розгляд неможливо в силу об`єктивних обставин, які зумовлюють відсутність під час розгляду одного чи деяких стверджуваних співучасників.
20. Окремий розгляд щодо пособника не позбавляє його можливості ставити під сумнів не лише докази і обставини, що стосуються його ролі у стверджуваному злочині, а й усі аспекти пред`явленого обвинувачення. Відсутність виконавця злочину хоча й може створювати певні складнощі у побудові захисту, враховуючи, у тому числі, неможливість піддати стверджуваного виконавця перехресному допиту, однак такого роду складнощі не виключені й за безпосередньої участі такої особи у судовому розгляді, якщо, наприклад, вона відмовляється давати показання, або дає показання, несприятливі для сторони захисту пособника, тому не можуть свідчити про порушення права на справедливий судовий розгляд.
21. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що сторона захисту засудженого, крім заяви про неможливість розгляду справи щодо нього без встановлення винуватості виконавця, не зазначила, які саме складнощі у відстоюванні їх захисної позиції спричинила відсутність виконавця під час судового розгляду. Аналіз матеріалів провадження свідчить, що суди попередніх інстанцій надали стороні захисту засудженого всі можливості оспорювати будь-які обставини, важливі в контексті пред`явленого обвинувачення.
22. Тому Суд не вважає, що сам по собі факт розгляду судами обвинувачення щодо засудженого в окремому провадженні порушує його право на справедливий суд, тому відхиляє цей довід і довід про вихід за межі обвинувачення.
23. У зв`язку з цим Суд відхиляє клопотання сторони захисту засудженого про передачу провадження для розгляду Великою Палатою Верховного Суду для вирішення питання про можливість розгляду справ щодо стверджуваних співучасників у окремих провадженнях. Посилання сторони захисту засудженого на поширеність розгляду подібних справ в практиці ВАКС не свідчить про виключність правової проблеми, оскільки зумовлена специфікою справ, підсудних цьому суду.
24. Також Суд не погоджується з тим, що оскаржені рішення порушують презумпцію невинуватості заявників.
25. Оскарженими судовими рішеннями визнано винуватим лише засудженого, судовий розгляд щодо заявників не закінчено і рішення щодо них не ухвалені.
26. Хоча Суд визнає, що принцип презумпції невинуватості теоретично може бути порушений у зв`язку з передчасним твердженням про винуватість підозрюваного, висловленим у вироку щодо стверджуваного співучасника, справа якого розглядалась окремо[3], однак не погоджується, що це сталося в цій справі.
27. Суд приймає до уваги, що у складних кримінальних провадженнях, у яких обвинувачення щодо кількох осіб розглядаються в окремих провадженнях, посилання суду на участь третіх осіб, що не беруть участь у розгляді, можуть бути необхідними для оцінки винуватості обвинувачених в цьому провадженні осіб. Суди зобов`язані якомога акуратніше і точніше встановити факти, що мають значення для оцінки відповідальності обвинуваченого, і не можуть представляти встановлені факти лише як припущення чи підозру, у тому числі й факти, що стосуються причетності третіх осіб. Але якщо такі факти слід згадати, суди мають уникати надання інформації у більшому обсязі, ніж це необхідно для оцінки юридичної відповідальності тих осіб, які є обвинуваченими у судовому розгляді[4].
28. Тому Суд розгляне, чи порушують оскаржені рішення право заявників на справедливий судовий розгляд.
29. Перш за все, Суд зазначає, що обставини, встановлені в оскаржених рішеннях, не є преюдиційними для суду, який буде розглядати обвинувачення проти заявників і який має самостійно оцінити докази, надані сторонами, та зробити висновок щодо доведеності обставин, важливих для вирішення справи. Цей Суд неодноразово підкреслював таку позицію[5].
30. Суд нагадує, що розгляд кримінального обвинувачення проти заявників триває. За таких умов Суд не вважає прийнятним висловлювати припущення щодо гіпотетичного порушення їх прав під час триваючого розгляду.
31. Щодо порушення презумпції їх невинуватості у формулюванні оскаржених рішень, Суд має вирішити, чи було необхідно посилатися в них на обставини, які стосуються заявників, в контексті обвинувачення засудженого, і, якщо так, чи ці посилання були обмежені тим, що було необхідно для встановлення винуватості засудженого і сформульовані таким чином, щоб уникнути потенційної шкоди для заявників[6].
32. Суд відзначає, що враховуючи характер обвинувачення проти засудженого, суди в оскаржених рішеннях не могли уникнути встановлення певних обставин, які стосувалися заявників, як, наприклад, статусу заявника 1, важливого для встановлення такої кваліфікуючої ознаки як «особливо відповідальне становище». Також згадка заявників в контексті певних обставин була необхідна для вирішення питання про доведеність обвинувачення. Це стосується періоду перебування заявника 1 на посаді, обсягу його повноважень і можливості впливати на функціонування підприємств лісової галузі, пов`язаність заявників з певними підприємствами тощо.
33. У той же час опис цих обставин не дорівнює визнанню вини цієї особи, не має обвинувального характеру щодо неї і використовується виключно в контексті встановлення подій та аналізу обставин лише щодо засудженого.
34. Суд вважає, що обсяг встановлених судом обставин, які неможливо було відділити від ролі заявників у подіях, не виходив за межі задач, пов`язаних з визначенням винуватості засудженого. Крім того, суди, згадуючи про роль заявників в контексті обвинувачення засудженого, в оскаржених рішеннях підкреслювали, що вони є особами, «щодо яких триває досудове розслідування», тому оскаржені рішення, розглянуті в цілому, не створюють враження, що винуватість заявників вже визначена.
35. Враховуючи викладене, Суд відхиляє доводи сторони захисту засудженого і сторони заявників, які стосуються окремого розгляду обвинувачення щодо засудженого.
Щодо використання доказів, отриманих через міжнародну допомогу та копій матеріалів виділеного кримінального провадження
36. Сторона захисту стверджує про неналежність відомостей, отриманих в результаті виконання запитів про міжнародну правову допомогу, а також копій матеріалів виділеного кримінального провадження у зв`язку з тим, що вони не засвідчені належним чином.
37. Відповідно до частини 1 статті 553 КПК докази та відомості, одержані від запитуваної сторони в результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, можуть бути використані лише у кримінальному провадженні, якого стосувався запит, крім випадків, коли досягнуто домовленості про інше із запитуваною стороною.
38. У цій справі сторона обвинувачення посилалась на докази, отримані за запитом про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні № 420140000000000364 (тут і далі посилання на номери в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР)).
39. 24 жовтня 2016 року з вказаного кримінального провадження було виділено матеріали щодо засудженого в окреме провадження за № 42016000000002989.
40. Суд уже зазначав, що відповідно до статті 217 КПК у кримінальному провадженні, виділеному з іншого провадження, можуть бути використані матеріали, які існували у первісному провадженні на час виділення провадження[7].
41. Тому Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам частини 1 статті 553 КПК використання цих матеріалів у провадженні № 42016000000002989 без додаткового узгодження з державами, які такі відомості надали.
42. Крім цього, ухвалою ВАКС від 13 червня 2022 року надано дозвіл на тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження № 42014000000000364, з якими сторона захисту була ознайомлена 28 листопада 2022 року.
43. Враховуючи викладене Суд відхиляє вказані доводи сторони захисту.
Щодо доведення винуватості
44. Сторона захисту оспорює обґрунтованість оцінки судами обставин справи і доказів.
45. Суд неодноразово зазначав, що оцінка доказів у справі є перш за все задачею судів попередніх інстанцій і що КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку[8].
46. Суд першої інстанції належним чином вмотивував своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів, послався на докази, безпосередньо досліджені в ході судового розгляду, і дав розгорнуті відповіді на доводи сторони захисту, що стосуються непричетності засудженого до відкриття рахунків у банках та підписання договорів, користування ним відповідним телефонним номером, доведеності змови із заявниками тощо. Також суд обґрунтував, з посиланням на докази, чому він вважає отримання грошей за агентськими договорами формою надання неправомірної вигоди.
47. Доводи касаційних скарг сторони захисту не дають Суду підстав ставити під сумнів ці висновки судів попередніх інстанцій, а тому Суд відхиляє ці доводи сторони захисту.
Щодо повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції
48. Суд відхиляє також доводи про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
49. Суд нагадує, що згідно з частиною 3 статті 404 КПК за клопотанням сторони повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, є обов`язковим лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповно або з порушеннями.
50. Як вбачається з ухвали, апеляційний суд не ставив під сумнів достовірність доказів, досліджених у суді першої інстанції. У касаційній скарзі не зазначається, які саме обставини, що мають істотне значення для кримінального провадження, залишилися не дослідженими судом першої інстанції, і які дії та рішення суду першої інстанції завадили стороні захисту всебічно і повно їх дослідити[9].
51. Відмова у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Щодо призначеного покарання
52. Щодо справедливості призначеного покарання Суд зазначає, що згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
53. Суд відзначає, що суди першої та апеляційної інстанцій перебувають у кращому становищі, ніж касаційний суд щодо оцінки характеру злочинної поведінки, особи засудженого та інших вагомих для призначення покарання чинників, маючи можливість безпосереднього сприйняття всіх обставин, важливих для винесення рішення в межах наданих суду дискреційних повноважень.
54. Фактично, доводи сторони захисту зводяться до того, що суди першої та апеляційної інстанцій надали таку оцінку обставинам вчинення злочину, індивідуальним рисам особи засудженого й іншим обставинам справи, з якою сторона захисту не погоджується.
55. При призначенні засудженому покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості злочинів, те, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, визнав обставиною, що пом`якшує покарання, перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей, один з яких має інвалідність.
56. На переконання Суду, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, принципу справедливості та співмірності, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
57. Таким чином, суд першої інстанції не порушив вимог статей 50, 65 КК, а призначене засудженому покарання відповідає визначеним законом меті та загальним засадам
58. Водночас аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного засудженому покарання через суворість у касаційній скарзі не наведено.
59. Враховуючи викладене, Суд відхиляє вказаний довід сторони захисту.
Узагальнення
60. Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив надані сторонами докази, що мали значення для з`ясування передбачених статтею 91 КПК обставин, дав їм належну оцінку і обґрунтовано визнав їх достатніми для встановлення винуватості засудженого.
61. Апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і погодився з висновками суду першої інстанції, надавши умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційних скаргах. Зміст ухвали відповідає вимогам статті 419 КПК.
62. Враховуючи викладене, Судом не встановлено порушень норм процесуального права, які були б підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, а тому Суд вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Вищого антикорупційного суду від 14 лютого 2023 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] Gorse v. Slovenia, no. 47186/21, § 50, 6 March 2025
[2] AH and Others (Presumption of innocence) (C-377/18, EU:C:2019:670), 5 September 2019, https://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/txt/pdf/?uri=celex:62018cj0377; UL and VM (C-709/18, EU:C:2020:411), 28 May 2020, https://eur-lex.europa.eu/legal-content/fr/txt/html/?uri=celex:62018co0709
[3] Karaman v. Germany, no. 17103/10, § 42, 27 February 2014; C.O. v. Germany, no. 16678/22, § 59, 17 September 2024
[4] Karaman v. Germany, no. 17103/10, § 64, 27 February 2014; Navalnyy and Ofitserov v. Russia, nos. 46632/13 and 28671/14, § 99, 23 February 2016; Mucha v. Slovakia, no. 63703/19, § 58, 25 November 2021; Meng v. Germany, no. 1128/17, § 47, 16 February 2021; Alarich v. Germany (dec.), no. 37027/20, § 11, 17 October 2023; Gorse v. Slovenia, no. 47186/21, § 53, 6 March 2025
[5] Постанови від 05 серпня 2020 року у справі № 700/361/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/90906016;
від 16 вересня 2021 року у справі № 727/7941/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/99765430; від 16 січня 2025 року у справі № 563/404/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/124596709 ;
[6] Mucha v. Slovakia, no. 63703/19, § 60, 25 November 2021
[7] Постанова від 20 березня 2023 року у справі № 761/37510/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109855131 ;
[8] Постанови від 07 грудня2020 року в справі № 728/578/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/93595821; від 20 жовтня 2021 року в справі № 759/14119/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/100614114; від 16 лютого 2022 року в справі № 662/729/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/103466918 ;
[9] Постанови від 16 квітня 2024 року у справі № 404/6810/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/118558646; від 15 квітня 2024 року у справі № 335/2582/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/118520020; від 01 листопада 2022 року у справі № 697/1283/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/107533545;