Документ № 127432993

Справа № 991/7774/24

Провадження №22-ц/991/6/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Панаіда І.В.

суддів Глотова М.С., Панкулича В.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лисиці Ю.С.,

представників позивача - прокурорів САП Сидоренка В.А., Ткача І.М.,

відповідача-1 ОСОБА_1,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2,

представників відповідачів адвокатів Коломійця В.А., Віданової О.В.,

представника третьої особи адвоката Ореховського М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коломійця Віталія Анатолійовича, представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Віданової Олени Василівни, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 на рішення Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2025 року у справі за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 та ОСОБА_2, про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2025 року задоволено позовну заяву Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнано необґрунтованим і стягнуто в дохід держави актив, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 5823653101, яка належить ОСОБА_3 .

Таке рішення суд першої інстанції ухвалив, оскільки дійшов висновку про більшу переконливість сукупності доказів позивача порівняно з сукупністю доказів відповідачів, а також доведення твердження позивача про опосередковане набуття ОСОБА_1, який є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, необґрунтованого активу через формальне оформлення права власності на свою матір - ОСОБА_3 . Відповідачі не надали достатньо доказів, які б переконали суд першої інстанції у протилежному та спростували доводи позивача.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим та ухваленим через неправильне застосування норм матеріального і процесуального права представники відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_3, а також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Крім того, відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 ставлять перед судом питання про скасування ухвали Вищого антикорупційного суду від 08 жовтня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про залучення ОСОБА_2 в якості відповідача.

За змістом апеляційних скарг ОСОБА_3 є реальним, а не номінальним власником квартири, яка придбана нею разом з чоловіком ОСОБА_4 за кошти законних доходів, заощаджених в період з 2000-2023 років 26 700 доларів США, 600 000 грн. отриманих в позику та 30 000 доларів США - отриманих від колишнього чоловіка ОСОБА_5, належна оцінка чого судом не надана. При цьому проживання сина ОСОБА_3 - відповідача ОСОБА_1 разом із родиною у спірній квартирі пов`язано із проходженням ним військової служби у м.Полтава, чому суд дав неправильну оцінку, погодившись з твердженнями позивача, що таке проживання підтверджує зв`язок з активом і доводить його необґрунтованість. Крім того, суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовив у залученні ОСОБА_2 у якості співвідповідача, хоча ухвалене судове рішення істотно впливає на права та обов`язки ОСОБА_2, а також на розрахунок вартості предмета незаконного збагачення. Так, суд в своєму рішенні не врахував, що і відповідач ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_2, залучена до участі у справі, як третя особа, є такими, що уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а відтак для звернення з відповідним позовом сума активу мала б розраховуватись від визначеного законом мінімального порогового розміру необґрунтованого активу збільшеного вдвічі.

У судовому засіданні представники відповідачів та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору адвокати Коломієць В.А., Віданова О.В. та Ореховський М.Л., а також відповідач ОСОБА_1 і третя особа ОСОБА_2 апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити. Прокурор проти задоволення апеляційних скарг заперечував, вважав оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим та відсутніми підстави для його скасування.

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4, належним чином повідомлені про розгляд справи, у судове засідання не з`явилися. Крім того, ОСОБА_4 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційні скарги, заперечень щодо змісту та вимог апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції не направляв.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом подати відзив/заперечення на апеляційну скаргу та визначити свою участь в судовому засіданні.

Зважаючи на вимоги ст. 128, 130, 360, 372 ЦПК України колегія суддів визнає повідомлення (усіх учасників справи) про розгляд справи у суді апеляційної інстанції належним, а неявку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і відсутність відзивів останнього на апеляційні скарги такими, що не перешкоджають апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Пунктом 12 частини 1 статті 346 ЦК України до підстав припинення права власності віднесено визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Водночас в абзаці 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК України).

З огляду на доводи апеляційних скарг та мотиви оскаржуваного судового рішення у цій справі колегія суддів має дослідити такі питання: чи вирішено оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2, як особи, яка не була залучена до участі у справі у якості співвідповідача; чи наявний зв`язок активу, про необґрунтованість якого стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 ; чи відбулось набуття активу, про необґрунтованість якого стверджує позивач, в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України (а саме особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпосередньо у власність, або набуто у власність іншою фізичною особою, за умови доведення, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або ця особа може прямо чи опосередковано вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними); чи можливо на підставі поданих доказів установити, що активи або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті за рахунок законних доходів; чи відповідає заявлений позивачем об`єкт ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України у контексті різниці між його вартістю та законними доходами особи; чи є сукупність доказів позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів відповідача.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд, дослідивши матеріали провадження, дійшов висновку про доведеність позивачем відповідності набутого відповідачем-2 ОСОБА_3 майна поняттю необґрунтований активів згідно ст.290 ЦПК України.

Разом з тим, колегія суддів Апеляційної палати з вказаним висновком не погоджується. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд помилково дійшов висновку про підтвердження наявності зв`язку ОСОБА_1, як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування з об`єктом нерухомості, придбаним його матір`ю.

Так, судом вірно встановлено, що наказом Командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 22.05.2023 №460 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки - начальника сектору мобілізаційно-оборонної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Отже, ОСОБА_1, будучи військовослужбовцем є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, і щодо його активів, за наявності передбачених законом умов, може застосовуватись інструмент визнання активів необґрунтованими і стягнення їх у дохід держави. Водночас, обґрунтовуючи зв`язок ОСОБА_1 з квартирою, суд виходив лише з наявності родинних зв`язків між відповідачами, односторонньо сприймаючи доводи представника позивача та відкидаючи пояснення відповідачів і третьої особи щодо підстав придбання квартири (бажання подружжя ОСОБА_6 придбати нерухомість більшої площі, у якій вони на даний час проживають разом з родиною ОСОБА_7, оскільки останні проходять службу у м. Полтава), обставин такого придбання (зокрема, щодо причин оформлення ОСОБА_3 довіреності на невістку, яка з огляду на вік та стан здоров`я ОСОБА_3 та враховуючи сімейні відносини, здійснювала допомогу у купівлі та оформленні нерухомого майна), та фінансової спроможності подружжя ОСОБА_6 придбати нерухомість такої вартості (враховуючи наявні в них заощадження та кошти, надані колишнім чоловіком ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ).

Відповідач -1 ОСОБА_1, який перебуває на військовій службі з 2011 року, та його дружина ОСОБА_2 є кадровими військовослужбовцями, у порядку її проходження неодноразово змінювали місця проживання, мають на утриманні двох малолітніх дітей 2012 року та 2017 року відповідно. За жодним місцем проходження служби передбаченим згідно законодавства державним житлом забезпечені не були.

Так, згідно послужного списку ОСОБА_1 останній проходив службу в м. Київ, м.Запоріжжя, м. Дніпро та м. Полтава. Під час проходження служби за вказаними місцями отримував від держави кошти за піднайм житла. Крім того, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 має право на отримання 4-х кімнатної квартири, однак наразі такою не забезпечений. Отже, як встановлено в ході апеляційного розгляду, та не заперечувалось представником позивача, зв`язок відповідача-1 ОСОБА_1 з квартирою в м. Полтава підтверджується лише тією обставиною, що останній у вказаному місті з травня 2023 року проходить службу, проживаючи у зазначеній квартирі разом зі своєю родиною, матір`ю і вітчимом, відповідно отримував за місцем мешкання поштові відправлення та сплачує комунальні послуги. Вказані обставини є абсолютно логічними в контексті встановлення факту переїзду родини ОСОБА_7 в порядку проходження військової служби до м. Полтава та проживання в квартирі, що належить матері відповідача, жодним чином не суперечать одна одній та не вказують на недобросовісність поведінки відповідача-1 ОСОБА_1, який, проживаючи у спірній квартирі, допомогою від держави за піднайом житла не користується. Спростовуються висновки суду першої інстанції і поясненнями допитаного в судовому засіданні 13.12.2024 року свідка ОСОБА_8, який з приводу купівлі-продажу квартири повідомив, що до нього звернулась жінка років 50-60, яка приїхала із чоловіком оглянути об`єкт нерухомості. Через місяць після зустрічі для оформлення договору купівлі-продажу квартири до нотаріуса приїхали жінка, чоловік і молода дівчина. Вказане додатково свідчить, що сам відповідач -1 ОСОБА_1 жодної участі у придбанні квартири не приймав, а опосередкований, як стверджує позивач, його вплив на вказаний процес (доручення матері купити та оформити на себе квартиру, що реалізовано через дружину ОСОБА_2 ) є лише припущенням, на якому ґрунтувався хибний висновок суду про зв`язок ОСОБА_1 з таким активом. Зокрема, на відсутність недобросовісної поведінки ОСОБА_1 вказує той факт, що з моменту заселення в квартиру, придбану його матір`ю він припинив отримувати від держави кошти на піднайм житла, фактично знявши з держави тягар його забезпечення.

Щодо встановлення можливості придбання родиною Данилейків вказаної квартири, розташованої у м. Полтава, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Специфікою законодавчого регулювання цивільної конфіскації є те, що у процесуальній нормі закріплена презумпція необґрунтованості активів: суд визнає необґрунтованими активи, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті на законній підставі. Ця презумпція є спростовною, в процесі судового розгляду тягар доказування перекладається на відповідача, в якого виникає обов`язок довести законність набуття активу або спростувати зв`язок з цим активом чи його необґрунтованість.

Враховуючи недоведеність наявності зв`язку активу, про необґрунтованість якого стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1, апеляційним судом до уваги приймаються доводи представника відповідача-2 щодо законності доходів її родини.

Встановлені судом першої інстанції на підставі даних відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків вкрай низькі офіційні доходи родини ОСОБА_6 дійсно вказують не лише на неможливість набуття майна такої вартості, а і на об`єктивну неможливість в принципі існування родини на такі доходи. Разом із тим, відповідач -2 ОСОБА_3 не є та ніколи не була особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та, відповідно, не мала обов`язку декларування власних доходів, що пояснює відсутність об`єктивних відомостей про них. Висновки суду першої інстанції щодо недостатності її офіційних доходів та доходів родини зроблені на підставі суперечливості її показів, наданих в судовому засіданні, тим, що були подані письмово в НАЗК. Однак, колегія вважає, що представником позивача не спростовані доводи скаржників щодо можливості родини ОСОБА_6 з 2000-2023 роки заощадити частину коштів на купівлю квартири в м. Полтава, як і не спростовано факт отримання родиною коштів у розмірі 30 000 дол. США від ОСОБА_1 - батька відповідача 1 на придбання квартири, в якій мали проживати їх з ОСОБА_3 онуки. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги, що спірна квартира у м. Полтава була придбана ОСОБА_3 26 травня 2023 року, в той час як відповідач 1 ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки 22 травня 2023 року, але фактично приступив до виконання посадових обов`язків 03 червня 2023 року після відпустки, тобто станом на час набуття квартири до виконання обов`язків заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 не приступив.

Отже, колегія не вважає, що надана позивачем сукупність доказів на підтвердження зв`язку відповідача 1 ОСОБА_1, як особи, уповноваженої на виконання функцій держави, з активом - спірною квартирою, а також на підтвердження набуття такого активу відповідачем 2 ОСОБА_3 за його дорученням, як і можливість останнього прямо чи опосередковано вчиняти щодо спірного активу повноваження власника переважає ті, що надані відповідачами на спростування такого зв`язку та доведення можливості ОСОБА_3 набути спірну квартиру у порядку, визначеному законом.

Щодо доводів апеляційних скарг в частині необґрунтованого незалучення ОСОБА_2 до участі у справі в якості співвідповідача та не розмежування прокурором у позовній заяві питання за чий саме незаконний дохід придбано об`єкт нерухомості, оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є особами, уповноваженими на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, колегія суддів зазначає наступне.

З аналізу Глави 12 ЦПК України (особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави) вбачається, що цією Главою передбачений загальний порядок пред`явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, встановлений ЦПК України. Так, частиною першою статті 50 ЦПК України встановлено, що позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів, кожен з яких щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша - третя статті 51 ЦПК України).

Крім цього, за приписами статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору і вони мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу.

Статтею 43 ЦПК України, зокрема, встановлено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

З матеріалів справи вбачається, що відкриваючи провадження у справі та приймаючи позовну заяву до розгляду Вищий антикорупційний суд залучив ОСОБА_2 до розгляду справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. В підготовчому засіданні 08 жовтня 2024 року суд остаточно визначив склад учасників судового процесу та відмовив у задоволені клопотання представника відповідача про залучення ОСОБА_2 в якості відповідача у справі, що відповідає завданням підготовчого провадження, встановленим ст.189 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 707/2462/17 (провадження № 61-252св23) зазначено, що: «у разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи».

Таким чином, на думку колегії, судом першої інстанції були своєчасно та відповідно до закону виконані всі процесуальні дії, необхідні для встановлення кола учасників відповідно до предмета позову, і можливого майбутнього впливу рішення на права і обов`язки залучених до участі у справі осіб, а тому доводи апеляційних скарг щодо безпідставного незалучення до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 є необґрунтованими та відхиляються судом. Тим більше, що такі вимоги в контексті доводів апеляційних скарг не можуть вплинути на визначену в процесуальному законі мінімальну початкову межу розміру необґрунтованого активу, яка не залежить від кількості учасників - відповідачів у справі. Отже, відповідні доводи апеляційних скарг є необґрунтованими.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи відсутність у родини відповідача-1 ОСОБА_1 іншого житла чи об`єктів нерухомості, зважаючи, що і він, і його дружина ОСОБА_2 є кадровими військовими, які перебувають на службі в ЗСУ, мають на утриманні двох малолітніх дітей, наявні відомості про рівень доходів подружь ОСОБА_7 та ОСОБА_6, батька відповідача ОСОБА_5, факт неодержання ОСОБА_1, як військовослужбовцем житла від держави, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 необґрунтованим активом, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 259, 290-292, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Віданової Олени Василівни - задовольнити.

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коломійця Віталія Анатолійовича та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання необґрунтованим активу, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 5823653101, яка належить ОСОБА_3 та стягненні її в дохід держави, відмовити в повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий І.В. Панаід

Судді М.С. Глотов

В.І. Панкулич