Документ № 127463997

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року

м. Київ

справа № 161/12522/18

провадження № 51-8071 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

засудженого ОСОБА_6,

захисників ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 52017000000000736 від 27 жовтня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Любомля Любомльського району Волинської області, мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_9 на вирок Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 22 квітня 2024 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вищий антикорупційний суд вироком від 20 липня 2022 року засудив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 369-2 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за таких обставин.

05 грудня 2017 року інспектор СРПП Луцького районного відділення поліції Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області склав протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) стосовно ОСОБА_10 . Цей протокол 08 грудня 2017 року було направлено для розгляду до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 12 грудня 2017 року матеріали цієї справи про адміністративне правопорушення передані для розгляду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_11, присвоєно № 161/19067/17.

18 грудня 2017 року приблизно о 09:30 ОСОБА_10, перебуваючи в приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області, що за адресою: вул. Конякіна, 3, м. Луцьк, зустрів раніше знайомого суддю Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_6, який у ході розмови пообіцяв йому дізнатися інформацію щодо дати розгляду адміністративної справи стосовно нього за ст. 130 КУпАП та прізвище судді, який буде її розглядати.

У період з 18 по 20 грудня 2017 року ОСОБА_6 з`ясував, що вказана справа стосовно ОСОБА_10 перебуває на розгляді у судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_11, у зв`язку з чим у нього виник умисел на одержання від ОСОБА_10 неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення суддею ОСОБА_11, який відповідно до пп. «ґ» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» та примітки до ст. 369-2 КК є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

21 грудня 2017 року приблизно об 11:15 ОСОБА_6 під час зустрічі із ОСОБА_10 у приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області, діючи з умислом на одержання для себе неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, - суддею ОСОБА_11, повідомив ОСОБА_10, що узгодить із суддею відкладення розгляду вказаної вище справи про адміністративне правопорушення за межі строків накладення адміністративного стягнення, та призначив чергову зустріч наступного дня.

22 грудня 2017 року з 09:01 до 09:04 ОСОБА_6 під час зустрічі із ОСОБА_10, яка відбулася біля приміщення Луцького міськрайонного суду Волинської області, висловив йому пропозицію за неправомірну вигоду вплинути на суддю ОСОБА_11 з метою затягування строків розгляду справи про адміністративне правопорушення та подальше прийняття цим суддею рішення про її закриття у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, уточнивши при цьому розмір неправомірної вигоди - 500 дол США, що згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 22 грудня 2018 становили 13 927,98 грн. Крім того порекомендував ОСОБА_10 знайти адвоката для захисту своїх прав і надання правової допомоги в розгляді судом справи про адміністративне правопорушення.

15 березня 2018 року приблизно о 08:45 ОСОБА_6 під час зустрічі із ОСОБА_10, яка відбулася у приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області, діючи з умислом на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, повідомив, що предмет неправомірної вигоди у сумі 500 дол США необхідно передати йому через адвоката ОСОБА_12 .

Цього ж дня приблизно о 15:17 ОСОБА_10, на виконання вказівки ОСОБА_6, зустрівся з адвокатом ОСОБА_12 за місцем його проживання ( АДРЕСА_2 ) та передав йому для подальшої передачі судді ОСОБА_6 за вплив на прийняття рішень суддею ОСОБА_11 неправомірну вигоду в розмірі 500 дол США, що згідно з курсом НБУ станом на 15 березня 2018 року становили 13 007 грн.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду від 22 квітня 2024 року змінила вирок стосовно ОСОБА_6, виключила з мотивувальної частини посилання на протоколи від 02 січня 2018 року за результатами проведення 21 та 22 грудня 2017 року негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) - аудіо-, відеоконтролю особи з додатками до нього, а саме оптичними носіями інформації № 6136т, 6137т, 2791т. У решті вирок залишила без змін.

Також цією ухвалою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду звільнила ОСОБА_6 від призначеного вироком Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_9, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. При цьому захисник просить віднести на рахунок держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів.

На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що:

- не отримував грошових коштів від ОСОБА_10 ;

- обвинувачення ґрунтується виключно на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, що є порушенням ч. 3 ст. 62 Конституції України;

- суди попередніх інстанцій не дотрималися загальних засад кримінального провадження та не забезпечили права на справедливий суд, не врахували практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і припустилися тлумачень закону, які суперечать його точному змісту;

- посилання в судових рішеннях на недопустимий доказ, а саме протокол обшуку житла адвоката ОСОБА_12, унеможливлює його засудження за одержання неправомірної вигоди, оскільки відсутній предмет неправомірної вигоди, що є обов`язковою умовою для правильного застосування норм матеріального права.

Також засуджений стверджує, що під час нового апеляційного розгляду Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду:

- не усунула констатованих у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року порушень та фактично проігнорувала вказане судове рішення;

- ретельно не перевірила, у тому числі шляхом дослідження доказів, наведених в апеляційних скаргах захисників доводи, не надала на них вичерпних відповідей, зокрема щодо допущення істотних порушень Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у ході обшуку житла адвоката ОСОБА_12, непідтвердження законності коштів, використаних під час НСРД, провокування злочину та відмови сторони обвинувачення в доступі до частини матеріалів кримінального провадження;

- усупереч ст. 404 КПК вийшла за межі апеляційного розгляду на шкоду обвинуваченому, оскільки за відсутності апеляційної скарги сторони обвинувачення приймала і досліджувала докази прокурора, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

При цьому засуджений звертає увагу на ту обставину, що один із членів колегії Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду виклав окрему думку стосовно необхідності виключення з доказів протоколу обшуку житла адвоката ОСОБА_12, на чому було наголошено в зазначеній вище постанові, однак це проігнорували інші члени колегії суддів суду апеляційної інстанції.

Крім тверджень, аналогічних до тих, що зазначені в касаційній скарзі засудженого, захисник ОСОБА_13 указує на таке:

- порушення вимог КПК на стадії судового слідства перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення;

- Вищий антикорупційний суд, визнавши допустимими отримані з істотним порушенням КПК докази сторони обвинувачення, сам істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а також порушив статті 8, 9, 22, 30 КПК;

- наведені в судах попередніх інстанцій доводи на спростування вини ОСОБА_6 належним чином не спростовані, а також деякі з них не відображені в оскаржуваних судових рішеннях;

- сторона обвинувачення отримала дозвіл на втручання у приватне спілкування лише щодо судді ОСОБА_11 (ухвала слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у кримінальному провадженні № 52017000000000736, однак не було отримано такого дозволу стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_14 із суддею ОСОБА_11 ;

- постанову про закриття кримінального провадження № 52017000000000736 стосовно судді ОСОБА_11 не було скасовано, у зв`язку із чим зміст розмов ОСОБА_11 та ОСОБА_6, а також ОСОБА_11 і ОСОБА_14 не може враховуватися як доказ цьому провадженні;

- дозвіл слідчого судді на проведення НСРД у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_10 (за фактом вимагання в нього суддею ОСОБА_6 неправомірної вимоги) стосовно свідка ОСОБА_14 відсутній;

- прокурор не звернувся до слідчого судді з клопотанням про легалізацію доказів з метою використання результатів НСРД в порядку ст. 257 КПК, у зв`язку з чим отримана інформація не може бути використана в цьому кримінальному провадженні.

Також захисник вказує, що:

- суд апеляційної інстанції, виключивши посилання на протоколи НСРД від 02 січня 2018 року як на докази, не надав оцінки щодо провокації, а саме в частині обставин, не відображених у протоколах НСРД від 02 січня 2018 року за результатами проведення 21 грудня 2017 року аудіо-, відеоконтролю особи з додатками до нього - оптичними носіями № 6136т, 6137т;

- протоколи НСРД від 02 січня 2018 року, так і сама інформація, яка міститься в них, а також обставини, які не відображені у протоколі НСРД від 02 січня 2018 року за результатами проведення 21 грудня 2017 року аудіо-, відеоконтролю особи з додатками до нього - оптичними носіями № 6136т, 6137т, дають усі підстави вважати, що відбулося штучне створення доказів стороною обвинувачення;

- з огляду на доктрину «плодів отруєного дерева», суд апеляційної інстанції дав неправильну оцінку доказам, а саме протоколам від 01 та 16 березня 2018 року за результатами проведення НРСД, а також протоколу обшуку від 15 березня 2018 року.

Крім того, захисник з підстав, детально наведених у касаційній скарзі, посилається на:

- необхідність віднесення на рахунок держави процесуальних витрат, пов`язаних із залученням експертів, оскільки, постановляючи вирок та ухвалу, суди попередніх інстанцій стягнули з ОСОБА_6 процесуальні витрати на експертизи, які пов`язані з виключеними як доказ протоколами;

- незастосування судами попередніх інстанцій положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки, на думку сторони захисту, прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом поза межами строку досудового розслідування;

- порушення вимог КПК, адже строк досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні був продовжений заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а не слідчим суддею;

- необхідність виключення з доказів протоколу обшуку житла адвоката ОСОБА_12 (з додатком), при цьому вказує на неможливість відтворення відеозапису вказаної слідчої дії, а також нерелевантність практики Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції в цій частині.

На зазначену касаційну скаргу прокурор ОСОБА_15 подав заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість доводів сторони захисту, просить касаційні скарги засудженого та його захисника залишити без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- засуджений ОСОБА_6, його захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали подані касаційні скарги і просили їх задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційних скарг засудженого і його захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого і його захисника не підлягають задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412?414 КПК.

Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.

Таким чином, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

Тому доводи касаційних скарг сторони захисту, які стосуються надання власної оцінки доказам, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема про те, що ОСОБА_6 не отримував грошових коштів від ОСОБА_10, про неправильну оцінку судом апеляційної інстанції з огляду на доктрину «плодів отруєного дерева» доказів, а також про штучне створення доказів стороною обвинувачення, не є предметом перегляду в касаційному провадженні.

Стосовно доводів касаційних скарг засудженого та його захисника про незаконність вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції колегія зазначає таке.

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПКпередбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі доказів, досліджених та перевірених під час судового розгляду й оцінених відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, а також експерта ОСОБА_28 .

Дослідив місцевий суд і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, серед яких дані:

- протоколу за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 01 березня 2018 року, у якому зафіксовано розмову ОСОБА_29 із ОСОБА_10, що відбулася 26 лютого 2018 року, та додаток до нього, а саме оптичний носій інформації № 2744т;

- протоколу за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 01 березня 2018 року, у якому зафіксовано розмову ОСОБА_29 із ОСОБА_11 у службовому кабінеті останнього, що відбулася 27 лютого 2018 року, та додаток до нього - оптичний носій інформації № 477т;

- протоколу за результатами аудіо-, відеоконтролю особи від 16 березня 2018 року, у якому зафіксовано зміст розмови між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, що складалася з декількох частин і відбувалася у різних приміщеннях Луцького міськрайонного суду Волинської області 15 березня 2018 року, та додатків до нього до нього - флешкарти мікро?SD № 850т, 851т, 852т;

- протоколу за результатами проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 16 березня 2018 року;

- протоколу огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 15 березня 2018 року з додатком у вигляді ксерокопії грошових коштів у сумі 500 дол США;

- протоколу обшуку житла та іншого володіння, що перебуває у власності та користуванні ОСОБА_12 від 15 березня 2018 року;

- клопотання про проведення обшуку від 16 березня 2018 року;

- ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва про надання дозволу на проведення обшуку від 20 березня 2018 року;

- протоколу огляду грошових коштів, вилучених у ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_12, від 04 травня 2018 року;

- копії матеріалів справи № 161/19067/17 про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, вчинене ОСОБА_10 ;

- постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області про закриття провадження щодо ОСОБА_10 у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП від 25 травня 2018 року у справі № 161/19067/17;

- висновків експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 22 червня 2018 року № 19/9-2/3/45-СЕ/18, 19/9-2/3/46-СЕ/18, 19/9-2/3/47-СЕ/18, від 26 червня 2018 року № 19/9-2/3/50-СЕ/18, 19/9-2/3/49-СЕ/18, 19/9-2/3/48-СЕ/18, від 27 червня 2018 року № 19/9-2/3/53-СЕ/18, від 18 липня 2018 року № 19/9-2/1/35-СЕ/18;

- висновку судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення експертизи комп`ютерної техніки та програмних продуктів від 30 жовтня 2018 року № 16206/18-35;

- п`яти протоколів про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 12, 17, 23, 31 липня 2018 року.

Крім того, суд першої інстанції дослідив і надані стороною захисту докази.

Як убачається з вироку, указаний суд, проаналізувавши ці та інші зазначені у вироку докази, оцінивши кожен з них із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та їх взаємозв`язку, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.

У вироку відповідно до вимог ст. 370, ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується цей висновок, і які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.

Так, суд першої інстанції розцінив показання ОСОБА_6 як неправдиві й такі, що надані з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Зауважив, що версія обвинуваченого не заперечує фактичних обставин, викладених стороною обвинувачення в обвинувальному акті, а пропонує їх іншу інтерпретацію.

Крім того, надаючи оцінку показанням свідків, суд першої інстанції, серед іншого:

- зазначив, що показаннями свідка ОСОБА_12 підтверджується факт передачі йому ОСОБА_10 15 березня 2018 року грошових коштів у сумі 500 дол США, які потім були вилучені під час обшуку в його помешканні, а також указав, що думка свідка про те, що він особисто вважав передачу коштів поверненням ОСОБА_10 боргу ОСОБА_30, не стосується предмета доказування у цьому провадженні;

- оцінив показання свідка ОСОБА_10 як правдиві, вважав, що його пояснення підтверджують обставини, викладені стороною обвинувачення в обвинувальному акті й визнані судом доведеними. Водночас суд першої інстанції зауважив, що не покладається на показання цього свідка як на основне або єдине джерело доказів у провадженні, та вказав, що вони узгоджуються з іншими доказами, зокрема відповідають змісту його розмов свідка з ОСОБА_6, зафіксованих у протоколах НСРД, з матеріалами адміністративної справи № 161/19067/17, а також показаннями свідків ОСОБА_20, ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_25, ОСОБА_26 .

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що показаннями експерта ОСОБА_28 підтверджується, що досліджені ним під час експертного дослідження електронні документи були оригіналами, будь-яких змін до первинного носія інформації, наданого на експертизу, не вносилося, конвертація первинних електронних документів в інший відеоформат призвела до створення ще одного оригіналу цих документів без будь-якої зміни їх змісту.

Надаючи оцінку протоколу за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 01 березня 2018 року та доданому до нього оптичному носію інформації № 2744т, суд першої інстанції послався на те, що:

- зміст наведеної розмови свідчить, що її учасники продовжують обговорювати раніше узгоджені дії із затягування розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_10 ;

- ОСОБА_6 дає зрозуміти ОСОБА_10, що загалом обізнаний із ситуацією та зацікавлений в отриманні повної інформації щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема запитує про конкретні дії адвоката в цій справі («він письмову заяву подавав?»);

- ОСОБА_6 наполегливо створює в ОСОБА_10 уявлення, що процедура розгляду ним контролюється («шукай прізвище адвоката, звідки хто тобі буде знати, який адвокат!»), оскільки відсутнє інше логічне пояснення того, навіщо ОСОБА_6 знати прізвище адвоката у справі, де він не є суддею.

Отже, за висновком суду першої інстанції, наведений доказ підтверджує, що ОСОБА_6 з власної ініціативи залучається до участі у вивченні обставин справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_10, скеровує дії останнього та надає йому поради.

Суд першої інстанції надав оцінку і протоколу за результатами проведення НСРД -аудіо-, відеоконтролю особи від 01 березня 2018 року та додатку до нього, ? оптичному носію інформації № 477т.

Зокрема, місцевий суд зазначив, що:

- на відеозаписі під час розмови ОСОБА_31 і ОСОБА_11 обговорюють саме ту адміністративну справу, про яку останній повідомляє помічнику судді ОСОБА_14 : «Во, то Зажицький», при цьому місцевий суд звернув увагу, що ця фраза ОСОБА_11 пропущена в тексті протоколу НСРД, але зафіксована на оптичному носії інформації № 477т, що є додатком до протоколу;

- про обговорення ОСОБА_32 і ОСОБА_11 справи ОСОБА_10 свідчать також перераховані в розмові дати (05.12» - дата складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_10, 05.12., 05.01, 05.02, 05.03 - дати, які стосуються обрахунку тримісячного строку притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності, зокрема, 05.12 ? це дата складення протоколу про адміністративне правопорушення, 05.03 ? дата закінчення тримісячного терміну притягнення до адміністративної відповідальності, а «15-те», тобто 15 березня 2018 року - це дата призначення останнього судового засідання у справі про адміністративне правопорушення № 161/19067/17 (за межами строку притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_10 );

- у показаннях ОСОБА_6 підтвердив зміст наведеної розмови;

- зміст цієї розмови є логічним продовженням попередньої розмови між ОСОБА_32 та ОСОБА_10, яка відбулася 26 лютого 2018 року;

- на запитання ОСОБА_11 : «А в нього що, нема адвоката?», ОСОБА_6 відповідає: «Нема». До того ж наприкінці розмови, що відбулась між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 26 січня 2018 року, останній надає інструкції ОСОБА_10 з`явитися в судове засідання і просити відкласти розгляд справи у зв`язку з відсутністю адвоката;

- на наступне запитання ОСОБА_11 : «То що?» (мається на увазі, які будуть пропозиції щодо подальших дій), ОСОБА_6 відповідає: «Ну то хай помічник якийсь там набере те повідомлення, скаже номер телефону, дасиш повідомлення зразу» (тобто пропонується призначити наступну дату судового розгляду на більш пізній строк і повідомити про це ОСОБА_10 у телефонному режимі);

- наступна частина розмови свідчить про обговорення учасниками деталей пропозиції ОСОБА_6, зокрема про вибір дати наступного судового засідання за межами строку притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_10 ;

- останній зафіксований у протоколі вислів ОСОБА_14 : «Я поняла, я покладу її на 15-те», засвідчує призначення в підсумку дати останнього судового засідання у справі ОСОБА_10 на 15 березня 2018 року, тобто за межами можливого строку притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності.

Як зазначив суд першої інстанції, наведений доказ підтверджує, що 26 лютого 2018 року ОСОБА_6 на виконання наданої ОСОБА_10 обіцянки обговорював обставини розгляду справи № 161/19067/17 із ОСОБА_11, у томи числі з`ясовував можливий сплив строків притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності.

Водночас, надаючи оцінку протоколу за результатами аудіо-, відеоконтролю за особою від 16 березня 2018 року з додатками до нього (флешкарти мікро-SD № 850т, 851т, 852т), суд першої інстанції, навів відповідні фрагменти зафіксованої в цьому протоколі розмови (зміст якої детально викладено у вироку) і вказав, що:

- ОСОБА_6 перепитує в ОСОБА_10 його прізвище з метою продовження впливу на вирішення питання суддею ОСОБА_11 . Стосовно цього місцевий суд зауважив, що відсутнє будь-яке інше логічне пояснення, для чого ОСОБА_6 саме в цей момент може уточнювати прізвище особи, справу якої він не розглядає;

- наведений фрагмент розмови підтверджує обізнаність ОСОБА_6 з обставинами розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_10, зокрема з тим, що закінчилися на цей момент строки притягнення його до адміністративної відповідальності («хорошо, знаю»);

- запитання ОСОБА_6 : «Ти маєш?», означає його бажання з`ясувати, чи має ОСОБА_10 при собі кошти в розмірі 500 дол США неправомірної вигоди, отже, одразу після з`ясування у ОСОБА_10, що бажаний результат досягнуто, ОСОБА_6 сам проявляє ініціативу для переходу до наступного етапу - отримання неправомірної вигоди;

- ОСОБА_6 ще раз перепитує ОСОБА_10 про наявність в нього коштів: «Так?», на що отримує відповідь: «З собою», тобто ОСОБА_6 додатково пересвідчується в готовності ОСОБА_10 передати неправомірну вигоду;

- далі ОСОБА_6 одразу надає ОСОБА_10 чіткі інструкції щодо передачі неправомірної вигоди («Заїдеш до ОСОБА_33 », «Отдасиш йому це, скажеш, щоб в нього полежало, а я потім заберу»);

- ОСОБА_10 уточнює, коли саме має бути передана неправомірна вигода і чи треба йому з`являтися в судове засідання («То зара чи шо? Мені ж на засідання»), на що отримує відповідь ОСОБА_6 : «Не нада тобі йти. Ти валиш, вобще валиш», «Навіть не заходиш»);

- ОСОБА_6 повторно надає ОСОБА_10 інструкції щодо розміру та порядку передачі неправомірної вигоди («цих п`ятсот баксів», «дасиш Васі, скажеш я приїду заберу»).

При цьому стосовно викладеного у вироку фрагмента розмови, зафіксованої у вказаному вище протоколі:

«- ОСОБА_6 : Иди на *** звідси.

- ОСОБА_10 : Чого?

- ОСОБА_6 : Іди на ***, і вобще не приходь.

- ОСОБА_10 : Що таке?

- ОСОБА_6 : Тобі п**да»,

суд першої інстанції вказав:

- ця розмова відбувається вже після передачі ОСОБА_10 неправомірної вигоди ОСОБА_12 відповідно до інструкцій, наданих ОСОБА_6 ;

- різка зміна ставлення ОСОБА_6 до ОСОБА_10 та висловлення йому прямих погроз свідчить, що на цей момент ОСОБА_6 вже обізнаний про викриття правоохоронними органами його злочинної діяльності;

- указане повністю підтверджує усвідомлення ОСОБА_6 того, що йшлося саме про вчинення злочинних дії з отримання неправомірної вигоди, а не про спосіб передачі ОСОБА_10 коштів на благодійну діяльність.

За таких обставин місцевий суд дійшов висновку:

- загалом зміст розмов від 15 березня 2018 року доводить реалізацію ОСОБА_6 злочинного умислу на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 за обіцянку здійснити вплив на суддю ОСОБА_11 під час розгляду останнім справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_10, зокрема, тільки після завершення строку притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності;

- використання іншої особи ( ОСОБА_12 ) як посередника для отримання неправомірної вигоди без попереднього узгодження цього питання із ОСОБА_10 свідчить про повне усвідомлення ОСОБА_6 змісту своєї злочинної діяльності та вжиття додаткових заходів конспірації для уникнення кримінальної відповідальності.

Стосовно протоколу за результатами проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 16 березня 2018 року суд першої інстанції, серед іншого, зауважив таке:

- зафіксовані у протоколі телефонні розмови та переміщення ОСОБА_10 у проміжок часу з 10:23 до 15:28 і показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 доводять виконання ОСОБА_10 інструкцій ОСОБА_6 з передачі неправомірної вигоди;

- наведені дії ОСОБА_10 логічним чином узгоджуються із зафіксованим у протоколі НСРД від 16 березня 2018 року змістом розмови між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 у проміжок часу з 08:50 по 08:54;

- контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту проведено з використанням ідентифікованих засобів, а саме коштів у сумі 500 дол США, як предмета неправомірної вигоди з можливістю їх помічення спеціальними хімічними (ідентифікуючими) речовинами.

У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що наведений доказ підтверджує, що в ході спеціального слідчого експерименту було здійснено перевірку злочинних намірів обвинуваченого ОСОБА_6 отримати неправомірну вигоду за здійснення впливу та здобуто докази прийняття ним рішення вчинити цей злочин.

Протокол обшуку від 15 березня 2018 року, згідно з яким проведено обшук житла й іншого володіння за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває у власності та користуванні ОСОБА_12, на думку суду першої інстанції, є доказом факту відшукання та вилучення в помешканні ОСОБА_12 неправомірної вигоди, яку під час контролю за вчиненням злочину ОСОБА_10 передав ОСОБА_12 у вигляді ідентифікованих грошових коштів в сумі 500 дол США на виконання інструкцій ОСОБА_6 . Водночас місцевий суд указав про недослідження флешносія з відеозаписом обшуку, який є додатком до протоколу обшуку, у зв`язку з технічною неможливістю його відтворення.

Крім того, з огляду на відсутність відомостей, що стосуються предмета доказування, суд першої інстанції визнав неналежними доказами (разом з наступними процесуальним документами), а саме: протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 24 квітня та 14 червня 2018 року, протокол за результатами проведення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 25 січня 2018 року, протокол від 16 квітня 2018 року за результатами проведення таких слідчих дій, як обстеження публічно недоступних місць та здійснення аудіо-, відеоконтролю особи, при цьому одночасно визнав неналежним доказом зміст цих же розмов, зафіксованих у вигляді електронного документа (аудіо-, відеофайлу) на жорсткому диску № 477-2018, що відбулися 15 березня 2018 року о 08:57 та о 16:22.

Також у зв`язку з допущенням порушень:

- ч. 3 ст. 214 КПК, а саме проведенням таких слідчих дій до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), місцевий суд визнав недопустимим доказом відомості, відображені у протоколі за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 02 січня 2018 року та в додатку до нього - на оптичному носії інформації об`ємом 8 Gв № 6136т;

- п. 1 ч. 2 ст. 87, ч. 1 ст. 258, ст. 260 КПК - визнав недопустимою частину відомостей, відображених у протоколі за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 16 березня 2018 року з додатками до нього до нього - флешкартами мікро-SD № 850т, 851т, 852т;

- ч. 1 ст. 86 КПК, а саме отриманням доказу в порядку, не встановленому КПК, - визнав недопустимим доказом протокол огляду від 04 травня 2018 року оптичного диска, що є додатком до протоколу проведення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж № 19/722 від 25 січня 2018 року. При цьому разом з указаним протоколом року визнав неналежним доказом оптичний диск, який є додатком до протоколу огляду від 19 березня 2018 року;

- ч. 2 ст. 71 КПК - визнав недопустимим доказом висновок спеціаліста від 05 січня 2022 року, який було додано до письмових пояснень обвинуваченого ОСОБА_6 .

Крім того, мотивуючи своє рішення, місцевий суд, серед іншого:

- розцінив як абсолютно неправдиву версію подій сторони захисту, а заяви про провокацію та штучне створення доказів - як такі, що не відповідають дійсності й зроблені з метою уникнення ОСОБА_6 кримінальної відповідальності за вчинений злочин;

- зазначив, що ОСОБА_6, надаючи ОСОБА_10 допомогу у вирішенні питання про звільнення від адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, мав усвідомлювати, що допомагаючи особі, яка відповідно до відомостей з Інформаційного порталу Національної поліції України в минулому вже притягалася до такої відповідальності, наражає на небезпеку життя та здоров`я невизначеного кола осіб;

- звернув окрему увагу на те, що оцінка питання, чи здійснював ОСОБА_6 фактичний вплив на прийняття рішення суддею ОСОБА_11, не охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 369-2 КК, та перебуває поза межами судового розгляду.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина ОСОБА_6 повністю доведена поза розумним сумнівом сукупністю обставин, установлених під час судового розгляду.

З висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення погодився і суд апеляційної інстанції.

Так, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилася, що наявні в матеріалах провадження докази в сукупності поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.

Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що строк досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні був продовжений заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а не слідчим суддею колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із вироком Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року та ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08 березня 2023 року стосовно ОСОБА_6, захисники ОСОБА_9, ОСОБА_34, ОСОБА_8 і ОСОБА_35 оскаржили їх у касаційному порядку.

Зі змісту касаційних скарг сторони захисту, у яких оскаржено вказані судові рішення, видно, що доводи щодо продовження строку досудового розслідування неповноважною особою в цілому є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_9, яку він подав, оскаржуючи вирок Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 22 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_6 .

Водночас, як убачається зі змісту постанови колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року, касаційні скарги захисників ОСОБА_9, ОСОБА_36, ОСОБА_8 та ОСОБА_37 було задоволено частково, а ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08 березня 2023 року стосовно ОСОБА_6 - скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Так, ухвалюючи рішення, суд касаційної інстанції з наведенням обґрунтованих мотивів спростував доводи сторони захисту щодо продовження строків досудового розслідування неповноважною особою.

Отже, беручи до уваги зазначене, а також те, що:

- зазначені доводи вже були предметом касаційного перегляду та із цих підстав рішення суду апеляційної інстанції скасовано не було;

- положеннями чинного кримінального процесуального закону не передбачено права суду касаційної інстанції на надання оцінки іншому рішенню цього Суду;

- у касаційній скарзі на вирок Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 22 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_6, яка наразі є предметом перегляду Суду, захисник ОСОБА_9 не наводить нових обставин на підтвердження своєї позиції в цій частині,

колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки наведеним вище доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_9 як таким, що за вказаних обставин не можуть бути предметом повторної перевірки суду касаційної інстанції.

Водночас інші доводи сторони захисту, з огляду на зміст касаційної скарги та постанову Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року, мають бути перевірені колегією суддів згідно з положеннями, передбаченими гл. 32 КПК.

У касаційній скарзі сторона захисту стверджує, що суд апеляційної інстанції, не виконав указівок колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 10 жовтня 2023 року.

Переглянувши матеріали кримінального провадження та наведені доводи сторони захисту, колегія суддів дійшла таких висновків.

За правилами ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи під час нового апеляційного розгляду доводи апеляційної скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_37 в порядку апеляційної процедури, дотримався зазначених вимог процесуального закону.

Як видно зі змісту наведеної вище постанови, Верховний Суд, скасовуючи ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08 березня 2023 року стосовно ОСОБА_6 за касаційною скаргою його захисників, зауважив, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду ретельно не перевірив усіх доводів апеляційних скарг сторони захисту, не надав на них вичерпних відповідей, не здійснив всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, не дав належної оцінки за критеріями ст. 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.

Зокрема, у вказаній постанові колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив тверджень захисників про те, що 23 - 31 липня 2018 року їм було надано доступ до додаткових матеріалів без відновлення досудового розслідування, що істотно вплинуло на перебіг строків розслідування та направлення обвинувального акту до суду.

Так, згідно зі ст. 113 КПК процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Частиною 3 ст. 219 КПК (у редакції, чинній на момент ознайомлення стороною захисту з матеріалами досудового розслідування) регламентовано, що строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею.

Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеного в постанові від 24 жовтня 2022 року (справа № 216/4805/20, провадження № 51-4684 кмо 21), не включається у строк досудового розслідування строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, який обраховується з наступного дня після направлення або безпосереднього вручення підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування із зазначенням дати, часу й місця ознайомлення з матеріалами розслідування, до моменту закінчення ознайомлення вказаних осіб із матеріалами досудового розслідування.

Спростовуючи доводи сторони захисту в цій частині, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з матеріалами провадження 12 липня 2018 року підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику ОСОБА_9 у порядку ст. 290 КПК був наданий доступ до матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 52017000000000736, при цьому згодом 23 та 31 липня 2018 року підозрюваному ОСОБА_6 та захисникам ОСОБА_9 і ОСОБА_38 також було надано доступ до додаткових матеріалів у цьому провадженні, зокрема:

- до листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2018 року № 161/19067/17/30304/2018 про направлення до НАБУ копії постанови від 25 травня 2018 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 130 КУпАП з додатком у вигляді відповідної постанови;

- листа заступника директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 20 липня 2018 року № 19/9-2/1/14916 про направлення до НАБУ висновку експерта від 18 липня 2018 року № 19/9-2/1/35-СЕ/18 за результатами судової портретної експертизи проведеної у кримінальному провадженні № 1-кп/756/237/18 (справа № 756/4855/17);

- довідки Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про витрати на проведення експертизи від 18 липня 2018 року № 19/9-2/1/35-СЕ/18 у кримінальному провадженні № 52017000000000736 від 27 жовтня 2017 року на суму 13 728,00 грн;

- висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 18 липня 2018 року № 19/9-2/1/35-СЕ/18;

- сейф-пакета № 4104901, який містить додатки до висновку експертизи № 19/9-2/1/35-CE/18 (карти пам?яті інв. № 6136, 6137, 2791, 851, оптичний диск DVD-R «Verbatim», карта пам`яті MicroSD «Toshiba» 8 Gb).

Так, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала безпідставними доводи сторони захисту про те, що оскільки відповідні матеріали сторона обвинувачення отримала вже після надання стороні захисту доступу до матеріалів провадження, то строк з 12 по 31 липня 2018 року також мав бути врахований до загального строку досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні.

Зокрема, колегія суддів суду апеляційної інстанції вказала, що із цих матеріалів убачається, що їх отримання вже після відкриття стороні захисту матеріалів досудового розслідування не пов`язано з проведенням стороною обвинувачення в зазначений період будь-яких слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій, при цьому підкреслила, що лист № 161/19067/17/30304/2018 з доданою до нього постановою від 25 травня 2018 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 130 КУпАП був направлений Луцьким міськрайонним судом Волинської області до НАБУ лише 13 липня 2018 року, що позбавило можливості відкрити його та додаток до нього стороні захисту 12 липня 2018 року.

Водночас щодо висновку експерта № 19/9-2/1/35-СЕ/18 та інших документів, які стосуються проведення відповідної експертизи, суд апеляційної інстанції зауважив, що судова портретна експертиза в цьому кримінальному провадженні була призначена постановою детектива НАБУ від 21 травня 2018 року, яку було направлено для виконання 25 травня 2018 року, тобто її призначення відбулося до моменту повідомлення стороні захисту про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, а зазначений висновок та інші документи сторона обвинувачення отримала лише 20 липня 2018 року.

Отже, суд апеляційної інстанції вказав, що:

- за викладених обставин, отримання в цьому провадженні додаткових доказів уже після відкриття стороні захисту матеріалів досудового розслідування не може бути підставою для зарахування такого періоду до загального строку досудового розслідування;

- у випадку отримання нових доказів після відкриття матеріалів досудового розслідування в порядку, встановленому ст. 290 КПК, сторона обвинувачення зобов`язана повторно відкрити відповідні матеріали учасникам кримінального провадження.

Крім того, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» ч. 1 ст. 284 КПК було доповнено п. 10, згідно з яким кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Відповідно до п. 4 § 2 розд. 4 вказаного Закону (який набув чинності 15 грудня 2017 року) такі зміни вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, щодо яких відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін.

Водночас суд апеляційної інстанції, установивши, що кримінальне провадження № 52017000000000736 внесено до ЄРДР 27 жовтня 2017 року та потім об`єднано з кримінальними провадженнями № 42017030000000480 від 18 листопада 2017 року і № 42017000000005047 від 21 грудня 2017 року, тобто зазначені кримінальні провадження внесено в ЄРДР до 16 березня 2018 року, дійшов обґрунтованого висновку, що положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК не поширюється на об`єднане кримінальне провадження № 52017000000000736, у зв`язку з чим воно не може бути закрито на цій підставі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, є належним чином умотивованими і не суперечить зазначеним вище положенням КПК.

З огляду на викладене, доводи касаційних скарг сторони захисту в цій частині не підлягають задоволенню.

Стосовно зауважень Верховного Суду про те, що суд апеляційної інстанції формально перевірив доводи сторони захисту щодо допущення істотних порушень КПК під час обшуку в житлі ОСОБА_12, не проаналізував наявності у органу досудового розслідування правових підстав для невідкладного обшуку в житлі ОСОБА_12, з огляду на те, що досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні до проведення слідчої дії тривало понад чотири місяці, а також про те, що цей суд не зважив на доводи захисту про необґрунтованість ухвали слідчого судді, який жодним чином не обґрунтував законності невідкладного обшуку в ОСОБА_12, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

Частиною 3 цієї статті визначено, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.

Статтею 480 КПК регламентовано, що особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно адвоката.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- 15 березня 2018 року в період часу із 17:43 по 20:53 детективи НАБУ провели обшук житла й іншого володіння за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває у власності та користуванні ОСОБА_12, про що складено відповідний протокол;

- згідно з указаним протоколом під час обшуку детективи вилучили грошові кошти в сумі 500 дол США;

- на підставі ч. 3 ст. 233 КПК відповідна слідча дія проводилася як невідкладна до постановлення ухвали слідчого судді та фіксувалася на технічний засіб фіксації - відеокамеру із цифровим носієм інформації;

- невідкладність проведення обшуку в помешканні ОСОБА_12 була обґрунтована необхідністю запобігти знищенню предмета неправомірної вигоди (грошових коштів у розмірі 500 дол США), у зв`язку із чим відповідний обшук був здійснений до отримання дозволу слідчого судді;

- на виконання вимог ч. 3 ст. 233 КПК, після проведення обшуку, 16 березня 2018 року заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_39 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з клопотанням про проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_12 ;

- ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року було задоволено зазначене клопотання прокурора та надано дозвіл на обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_12 з метою відшукування та вилучення грошових коштів у розмірі 500 дол США, які є предметом неправомірної вигоди.

Зокрема, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що слідчий суддя, проаналізувавши доводи клопотання прокурора щодо необхідності невідкладеного проведення такої слідчої дії, а також додані до клопотання матеріали, з огляду на переконливість фактів можливого знищення предмета злочину - грошових коштів у розмірі 500 дол США, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для проникнення на територію домоволодіння (об`єкт незавершеного будівництва), у тому числі господарських, присадибних та побутових споруд, яким фактично користується і в якому проживає ОСОБА_12, водночас суд апеляційної інстанції констатував, що:

- відповідна ухвала слідчого судді належним чином обґрунтована й містить мотиви прийнятого рішення;

- законність слідчої дії була предметом судового контролю на стадії досудового розслідування, оскільки під час розгляду клопотання прокурора слідчий суддя перевірив наявність фактичних підстав для обшуку за місцем проживання ОСОБА_12 та проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.

При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилася, що за обставин цієї справи на момент обшуку існували обставини, які унеможливлювали отримання в передбаченому КПК порядку дозволу слідчого судді до проведення відповідної слідчої дії, адже будь-яке зволікання із обшуком могло призвести до втрати важливих доказів у справі - грошових коштів у розмірі 500 дол США, оскільки з протоколу НСРД від 16 березня 2018 року вбачалося, що про необхідність передання неправомірної вигоди через ОСОБА_12 обвинувачений повідомив ОСОБА_10 лише 15 березня 2018 року, тобто безпосередньо в день надання відповідних грошових коштів ОСОБА_12 та проведення обшуку в його житлі, що, на думку цього суду, свідчить про неможливість попереднього отримання дозволу слідчого судді на здійснення такого обшуку.

При цьому суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої висновки в цій частині, взяв до уваги практику Верховного Суду, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що невідкладність обшуку може полягати й у необхідності вилучення грошових коштів, які отримано як неправомірну вигоду, що охоплюється винятком, установленим ч. 3 ст. 233 КПК (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 683/1200/18, 27 лютого 2024 року у справі № 185/4212/21, 28 березня 2024 року у справі № 397/430/20).

Крім того, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, наголосивши, що під час обшуку органом досудового розслідування було дотримано гарантії адвокатської діяльності ОСОБА_12 як особи, щодо якої здійснюється особливий порядок кримінального провадження, оскільки:

- обшук у його житлі проводився за участю представника ради адвокатів ОСОБА_40 ;

- з відповідним клопотанням до суду звернувся заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_39,

дійшла висновку про повне дотримання стороною обвинувачення вимог ст. 480 КПК та ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Водночас колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважила, що за обставин цієї справи обшук у житлі ОСОБА_12 не пов`язаний будь-яким чином із здійсненням ним адвокатської діяльності, а тому його проведення не може розцінюватися як спроба втручання в діяльність адвоката.

З огляду на зазначене Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду дійшла висновку, що:

- проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_12 до постановлення ухвали слідчого судді не свідчить про незаконність відповідної слідчої дії, оскільки надалі такий дозвіл було отримано в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 233 КПК;

- у цій справі немає сумнівів щодо наявності в детективів НАБУ підстав для проведення невідкладного обшуку, який був обумовлений необхідністю запобігти знищенню чи приховуванню предмета неправомірної вигоди, а саме грошових коштів у розмірі 500 дол США.

Верховний Суд зазначені висновки суду апеляційної інстанції вважає належним чином обґрунтованими, умотивованими й такими, що в цілому узгоджуються з висновком щодо застосування норми, передбаченої ч. 3 ст. 233 КПК, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22 (провадження № 51-7310 кмо 23) про те, що:

- слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об`єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати;

- у контексті ч. 3 ст. 233 КПК про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну;

- в аспекті реалізації правил ч. 3 ст. 233 КПК недотримання вказаних вище приписів закону, невиконання вимоги про невідкладне звернення до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку, за відсутності об`єктивних перешкод звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше після закінчення проведення слідчої розшукової дії, є підставою до відмови слідчим суддею в легалізації обшуку ех post factum.

Як убачається зі змісту клопотання прокурора про проведення обшуку від 16 березня 2018 року, у ньому наведено підстави для здійснення невідкладного обшуку, які слідчий суддя визнав обґрунтованими.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції щодо дотримання положень ст. 480 КПК та ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є слушними.

Обґрунтованими колегія суддів вважає слушними і твердження цього суду щодо дотримання гарантій адвокатської діяльності ОСОБА_12 як особи, стосовно якої здійснюється особливий порядок кримінального провадження. Так, мотивуючи своє рішення в цій частині, суд апеляційної інстанції зазначив, що обшук у житлі адвоката ОСОБА_12 проводився за участю представника ради адвокатів ОСОБА_40, а з відповідним клопотанням до суду звернувся заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_41 .

Крім того, спростовуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо недопустимості отриманих у результаті зазначеної слідчої дії доказів з огляду на неможливість відтворення відеозапису обшуку, колегія суддів суду апеляційної інстанції, посилаючись на позицію ЄСПЛ, а також відповідні положення КПК, зазначила, що під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_12 детективи НАБУ здійснювали повне фіксування слідчої дії на відеокамеру «Panasonic HC-V260» з цифровим носієм інформації марки «SP» ємністю 16 Gb, що підтверджується протоколом обшуку від 15 березня 2018 року, крім того ця обставина також підтверджена показаннями свідків, які під час їхнього допиту в суді першої інстанції зазначили про здійснення відеофіксації в ході обшуку в помешканні ОСОБА_12 .

Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала, що в цьому випадку відсутня безумовна підстава, передбачена ч. 6 ст. 107 КПК, для визнання недопустимими доказів, отриманих у результаті проведення обшуку, однак зауважила, що в ході судового розгляду встановлено технічну неможливість відтворення відеозапису обшуку, який є невід`ємним додатком до протоколу обшуку від 15 березня 2018 року, що становить порушення вимог ч. 2 ст. 104 КПК.

Разом з тим, оцінюючи істотність такого порушення, суд апеляційної інстанції, з огляду на положення ст. 87 КПК, не вважав, що існують безумовні підстави для визнання результатів обшуку недопустимими доказами, оскільки ситуацію, коли не здійснювалася відеофіксація обшуку, не слід ототожнювати із ситуацією, коли під час судового розгляду не вдалося відтворити відеозапис, як обов`язковий додаток до протоколу, поданий стороною обвинувачення.

Водночас колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду наголосила, що:

- указуючи про порушення вимог КПК, сторона захисту не оспорювала достовірності інформації про докази, отримані в ході обшуку, при цьому сторона захисту не ставила під сумнів достовірність відомостей, зафіксованих у наданому прокурором протоколі обшуку від 15 березня 2018 року;

- факт вилучення за результатами обшуку коштів у сумі 500 дол США повною мірою узгоджується з показаннями обвинуваченого ОСОБА_6 і показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_19 та ОСОБА_21, протоколом обшуку від 15 березня 2018 року й іншими доказами в цьому провадженні;

- сторона захисту не заперечувала вилучення цих коштів у помешканні ОСОБА_12 та не надала жодних обґрунтувань, яким чином неможливість відтворення відеозапису обшуку могла би вплинути на законність отриманих за наслідками слідчої дії доказів.

З огляду на зазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла обґрунтованого висновку, що неможливість відтворення відеозапису обшуку за місцем проживання ОСОБА_12 у цьому конкретному випадку не може бути підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих у результаті обшуку, оскільки допущене порушення не можна визнати істотним і таким, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного вироку, при цьому на підтвердження своєї позиції послалася на те, що цей висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 334/5670/18.

Крім того, на думку колегії суддів, з огляду на те, що:

- згідно з ч. 1 ст. 375 КПК судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду;

- окрема думка не є рішенням суду, яке може потягнути процесуальні наслідки для особи,

такими, що не спростовують законності й обґрунтованості судових рішень, є посилання засудженого на те, що один із членів колегії Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду виклав окрему думку стосовно необхідності виключення з доказів протоколу обшуку житла адвоката ОСОБА_12 .

У касаційних скаргах сторона захисту також стверджує про те, що суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив наведених в апеляційних скаргах доводів щодо непідтвердження законності коштів, використаних під час НСРД та не дав на них вичерпних відповідей.

Як видно з постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року, колегія суддів звернула увагу на таке:

- Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що в матеріалах кримінального провадження має міститися інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину. Ці кошти можуть бути як отримані зі спеціальних фондів органів правопорядку, так і надані особисто заявником;

- з метою реалізації уповноваженими особами приписів КПК ухвалено й діють спеціальні нормативні акти, які встановлюють підстави та порядок отримання працівниками правоохоронних органів грошових коштів за рахунок видатків спеціального призначення у кримінальному провадженні (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2023 року, справа № 208/2160/18, провадження № 51-1868 кмо 22),

і вказала, що суд апеляційної інстанції не достатньою мірою перевірив доводи сторони захисту про те, що сторона обвинувачення не надала суду належних документів на підтвердження дотримання порядку отримання грошових коштів спеціального призначення.

Так, під час нового апеляційного розгляду колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала доводи сторони захисту в цій частині безпідставними.

Зокрема, посилаючись на вказану вище постанову об`єднаної палати та зазначивши, що:

- з постанови про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 13 березня 2018 року № 20/3-544т убачається, що цю слідчу дію прокурор доручив провести з використанням ідентифікованих засобів, а саме грошових коштів у сумі 500 дол США, як предмета неправомірної вигоди з можливістю їх помічення спеціальними хімічними (ідентифікуючими) речовинами;

- згідно з протоколом огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 15 березня 2018 року ці грошові кошти було отримано у відділі фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - ДЗЕ, Департамент), оброблені спеціальним хімічним препаратом «Світлячок-М» та передані свідку ОСОБА_10 для подальшого використання у процесі проведення заходів з підтвердження фактичних даних про одержання неправомірної вигоди ОСОБА_6 ;

- свідок ОСОБА_18 під час його допиту в суді першої інстанції підтвердив відповідні обставини та вказав, що використані в ході НСРД грошові кошти належали Департаменту,

суд апеляційної інстанції відхилив посилання сторони захисту на те, що грошові кошти в сумі 500 дол США у кримінальному провадженні не були залучені в установленому порядку.

Також колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду акцентувала, що наявність постанови про проведення контролю за вчиненням злочину, у якій прокурор доручив оперативним співробітникам отримати кошти для проведення відповідної НСРД; наявність протоколу огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів, у якому відображено походження таких грошових коштів; а також показань свідка, який підтверджує зазначені обставини, виключає обґрунтовані сумніви в законності походження коштів для використання під час НСРД. Така позиція, як вказала колегія суддів суду апеляційної інстанції, узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 654/3229/18, 16 лютого 2022 року у справі № 613/1306/13-к, 23 вересня 2022 року у справі № 552/3066/17,

Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав, що прокурор під час апеляційного розгляду було надав суду відповідь голови ліквідаційної комісії ДЗЕ:

- від 03 січня 2024 року № 4/39/03-2024 з додатками у вигляді платіжних інструкцій від 20 червня 2023 року № 43, 44 (в/н 279154163, 279154164) на запит прокурора щодо надання інформації та підтверджуючих документів стосовно належності грошових коштів, використаних під час НСРД - контролю за вчиненням злочину в цьому кримінальному провадженні, згідно з якою ДЗЕ підтвердив видачу грошових коштів із видатків спеціального призначення, які були використані для документування вчиненого злочину, однак у зв`язку з тим, що ДЗЕ перебуває в стані ліквідації, а також унаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України і через загрози захоплення адміністративної будівлі та матеріальних носіїв інформації тимчасового строку зберігання документи, зібрані в процесі діяльності ДЗЕ, було знищено;

- від 05 листопада 2021 року № 45аз на адвокатський запит від 26 жовтня 2021 року № 62, згідно з якою Управлінню захисту економіки у Волинській області ДЗЕ дійсно видавалися ВФЗБО ДЗЕ НПУ кошти в сумі 13 600 грн із видатків спеціального призначення для проведення необхідних процесуальних дій у межах кримінального провадження № 52017000000000736, однак у Департаменті не передбачено кошторисних призначень в іноземній валюті, відповідно грошові кошти в дол США для проведення НСРД не видавалися.

Зважаючи на те, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що:

- викладені вище обставини спростовують твердження сторони захисту щодо відсутності в матеріалах провадження відомостей про походження відповідних грошових коштів;

- відсутність у таких матеріалах доказів на підтвердження конвертування зазначених коштів у долари США не може бути підставою для визнання їх недопустимими.

При цьому суд апеляційної інстанції, посилаючись на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 754/10882/17, наголосив, що надання прокурором документів, які підтверджують походження грошових коштів, лише в ході судового розгляду не є порушенням вимог КПК.

З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції, з огляду на наведені вище висновки Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо відсутності порушення КПК у разі надання прокурором документів, які підтверджують походження грошових коштів, лише в ході судового розгляду, а також відповідну практику Верховного Суду, яка, на думку колегії суддів, є релевантною до обставин у цьому провадженні, вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційного розгляду, адже за відсутності апеляційної скарги сторони обвинувачення приймав і досліджував докази прокурора, які не були предметом дослідження місцевого суду, оскільки такі документи були досліджені в тому числі у зв`язку з необхідністю розгляду кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги.

Також у постанові від 10 жовтня 2023 року колегія суддів Верховного Суду встановила, що, перевіряючи доводи захисту стосовно не відкриття частини матеріалів кримінального провадження № 42017030000000480, яка залишилася на зберіганні в режимно-таємній частині Волинської обласної прокуратури, суд апеляційної інстанції не здійснив ґрунтовного аналізу приписів кримінального процесуального законодавства в частині обов`язку слідчого, прокурора забезпечити доступ сторони захисту до всіх матеріалів розслідування.

Так, на виконання вказівки Верховного Суду колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду зазначила, що:

- 21 грудня 2017 року підслідність у кримінальному провадженні № 42017030000000480 від 18 листопада 2017 року визначено за детективами НАБУ, після цього того ж дня матеріали досудових розслідувань № 42017030000000480 від 18 листопада 2017 року та № 52017000000000736 від 27 жовтня 2017 року було об`єднано в одне провадження за № 52017000000000736;

- з листа прокуратури Волинської області від 21 грудня 2017 року № 17/7-920вих-17 про направлення матеріалів кримінального провадження № 4201703000000480 до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури убачається, що частина цих матеріалів залишилася на зберіганні в режимно-таємній частині прокуратури Волинської області;

- з метою отримання інформації щодо відповідних матеріалів 18 січня 2024 року захисник ОСОБА_8 звернувся до Волинської обласної прокуратури з адвокатським запитом стосовно перебування в режимно-таємній частині матеріалів зазначеного кримінального провадження, та отримав відповідь, що у режимно-секретній частині Волинської обласної прокуратури відсутні матеріали кримінального провадження № 42017030000000480, оскільки у зв`язку з повномасштабною збройною агресією проти України та введенням правового режиму воєнного стану, в умовах крайньої необхідності і внаслідок виникненням реальної загрози захоплення матеріальних носіїв секретної інформації та відсутності можливості їх вивезення в безпечні місця, матеріальні носії секретної інформації, які були розміщені в режимно-секретній частині Волинської обласної прокуратури, було знищено згідно з актом від 25 лютого 2022 року № 50.

За таких обставин суд апеляційної інстанції констатував, що на момент розгляду поданих стороною захисту апеляційних скарг зазначені матеріали вже були знищені, що позбавляє апеляційний суд можливості їх витребувати.

Водночас колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду вказала, що:

- сторона захисту має право реалізувати свої процесуальні права, у тому числі право на доступ до матеріалів, які могли підтвердити, зокрема, позицію захисту про провокацію кримінального правопорушення;

- для встановлення того, чи порушила відсутність доступу до певних матеріалів право ОСОБА_6 на захист, необхідно з`ясувати, чи існують у цьому провадженні обставини, які б доводили, що відсутність зазначених матеріалів будь-яким чином обмежила можливості сторони захисту на спростування пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення;

- як у суді першої інстанції, так і під час перегляду оскаржуваного вироку судом апеляційної інстанції сторона захисту не зазначала будь-яких доводів на підтвердження, що відповідні матеріали могли містити відомості на спростування позиції сторони обвинувачення або підтвердження позиції захисту;

- під час судового розгляду прокурор не зобов`язаний долучати всі зібрані в ході досудового розслідування докази. Сторона обвинувачення має право на власний розсуд визначати обсяг доказів, необхідних і достатніх для доведення винуватості особи в інкримінованому злочині та притягнення її до кримінальної відповідальності (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі № 357/14369/17),

і зауважила, що відсутність відповідних документів у матеріалах провадження не може свідчити про порушення права сторони захисту на отримання доступу до матеріалів кримінального провадження чи права ОСОБА_6 на захист.

Крім того, скасовуючи ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08 березня 2023 року, колегія суддів суду касаційної інстанції в постанові від 10 жовтня 2023 року наголосила на тому, що суд апеляційної інстанції:

- не перевірив повною мірою твердження сторони захисту про те, що дії ОСОБА_10 мали провокативний характер, адже він сам звернувся до ОСОБА_6 за допомогою, був ініціатором їхніх розмов, зустрічей, завуальованих бесід, брав участь в аналогічних оперативних заходах в інших кримінальних провадженнях;

- не надав оцінки висновку спеціаліста в галузі філології, поданому стороною захисту на підтвердження доводів про провокативність дій ОСОБА_10 .

Так, колегія суддів зауважує, що практикою ЄСПЛ вироблено критерії перевірки обґрунтованості тверджень заявників щодо провокації вчинення злочину на основі двох тестів на відмінність провокації до вчинення злочину, що суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), від дозволеної поведінки під час застосування законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях: матеріально-правового тесту, у межах якого підлягає перевірці поведінка правоохоронних органів на предмет наявності ознак схиляння (підбурення) особи до вчинення злочину; процесуального тесту, в межах якого суд має забезпечити змагальну, ретельну процедуру перевірку заяви про провокацію.

При цьому в межах матеріально-правового тесту суд має з`ясовувати, чи мали органи влади вагомі підстави для початку таємної операції. Якщо органи влади стверджують, що вони діяли на основі інформації, отриманої від приватної особи, також важливо проаналізувати, чи така приватна особа могла мати будь-які приховані мотиви (рішення у справі Чохонелідзе проти Грузії від 28 червня 2018 року). Коли участь поліції обмежується наданням допомоги приватній стороні в реєстрації здійснення незаконної діяльності іншої приватної сторони, визначальним фактором залишається поведінка цих двох осіб (рішення у справі Раманаускас проти Литви від 20 лютого 2018 року). ЄСПЛ наголошує на необхідності чіткої та передбачуваної процедури санкціонування слідчих заходів, а також їх належного контролю, документування дій учасників таким чином, щоб потім можливо було проводити їх незалежну перевірку (рішення у справі Матанович проти Хорватії від 04 квітня 2017 року). Якщо згідно із цим критерієм на підставі наявної інформації ЄСПЛ міг би з достатньою мірою впевненості визначити, що внутрішні органи розслідували діяльність заявника в основному пасивним способом і не підбурювали його до вчинення злочину, як правило, цього буде достатньо для того, щоб ЄСПЛ дійшов висновку, що подальше використання у кримінальному провадженні проти заявника доказів, отриманих за допомогою таємних заходів, не викликали спірних питань відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (Матанович проти Хорватії).

За висновками ЄСПЛ провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений.

Слід звернути увагу, що ЄСПЛ визнає необґрунтованими заяви щодо провокації злочину й не розглядає їх по суті, коли заявник заперечує факт вчинення ним злочину та одночасно заявляє про провокацію на його вчинення (рішення у справі Берлізев проти України від 08 липня 2021 року).

У цій справі ЄСПЛ визнав непослідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги, що його спровокували його вчинити. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції.

Під час нового апеляційного розгляду Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду зазначила, що дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в діях правоохоронних органів провокативних дій стосовно ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52017000000000736, однак сторона захисту стверджує, що в зазначеному кримінальному провадженні йдеться про провокацію, а про підбурювання ОСОБА_6 до вчинення тяжкого злочину, що не є тотожними поняттями.

Проте суд апеляційної інстанції зазначив, що в розумінні кримінального процесуального закону поняття «підбурювання» та «провокація» є тотожними. При цьому наголосив, що аналогічної позиції в рішеннях дотримується і ЄСПЛ, який визначаючи, чи було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з провокацією злочину, оцінює ситуацію саме на предмет наявності ознак підбурювання особи до вчинення злочину працівниками правоохоронних органів.

Водночас колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилася з висновком місцевого суду щодо відсутності в діях правоохоронних органів будь-яких ознак провокації ОСОБА_6 на вчинення злочину, вказавши, що суд першої інстанції, перевіривши відомості про ймовірну провокацію ОСОБА_6 на вчинення злочину, дійшов правильного висновку, що відповідні обставини не підтверджені, а у працівників правоохоронних органів були достатні підстави для проведення досудового розслідування стосовно обвинуваченого.

Так, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду зазначила, що:

- досудове розслідування в кримінальному провадженні розпочате на підставі заява ОСОБА_42 про вчинення злочину суддею ОСОБА_6 від 27 жовтня 2017 року. Саме ця заява стала приводом для внесення до ЄРДР відомостей у кримінальному провадженні № 52017000000000736;

- за заявою ОСОБА_10 від 20 грудня 2017 року було розпочато здійснення досудового розслідування та внесено до ЄРДР відомості щодо обставин, які є предметом цього судового провадження;

- 21 грудня 2017 року відповідні провадження об`єднано в одне кримінальне провадження за № 52017000000000736;

- під час допиту в суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 підтвердив, що 20 грудня 2017 року особисто та добровільно звертався до НАБУ із заявою про вчинення злочину суддею ОСОБА_6, оскільки останній повідомив йому про необхідність надання 15 000 грн для закриття справи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, а в нього таких коштів не було, при цьому зазначив, що аналогічну заяву він також подав до прокуратури Волинської області,

дійшла висновку, що в НАБУ були достатні підстави для проведення досудового розслідування стосовно ОСОБА_6, яке розпочате 21 грудня 2017 року за заявою ОСОБА_10 .

Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_10 до органу досудового розслідування із заявою про вчинення злочину суддею ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- 05 грудня 2017 року стосовно ОСОБА_10 дійсно було складено протокол про адміністративне правопорушення за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння;

- у минулому ОСОБА_10 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності та вже звертався до ОСОБА_6 з проханням про допомогу, який неодноразово йому допомагав на безоплатній основі («по дружньому»).

Отже, колегія суддів суду апеляційної інстанції, зауваживши, що:

- у ОСОБА_10 дійсно існували підстави для звернення до ОСОБА_6 за допомогою;

- до подання ОСОБА_10 заяви про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення органу досудового розслідування не могло бути відомо про їхні дружні відносини, а тому неможливо стверджувати, що ОСОБА_10 звернувся до ОСОБА_6 за вказівкою працівників НАБУ,

дійшла висновку, що відомості про можливе вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення внесено до ЄРДР лише після того, як обвинувачений почав здійснювати активні дії щодо його вчинення, при цьому не вважала роль працівників НАБУ визначальним чинником для початку досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки визначальним фактором була саме поведінка ОСОБА_6 .

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що:

- орган досудового розслідування не здійснював і будь-яких активних дій, спрямованих на підбурювання обвинуваченого до вчинення указаного злочину;

- з наявних у матеріалах провадження доказів убачається, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення за власною ініціативою, а тому відсутні підстави стверджувати про наявність ознак провокації у кримінальному провадженні;

- зміст розмов ОСОБА_6 із ОСОБА_10 переконливо свідчить про умисний, вольовий характер дій обвинуваченого.

Зокрема, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду наголосила на тому, що:

- з протоколу за результатами проведення НСРД від 01 березня 2018 року, у якому зафіксовано розмову ОСОБА_29 із ОСОБА_10 від 26 лютого 2018 року, убачається, що саме ОСОБА_31 спрямовує відповідну розмову та ініціативно зазначає про необхідність відкладення розгляду справи стосовно притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності за заявою його представника, а також повідомляє ОСОБА_10 обставини, які він має вказати в судовому засіданні, при цьому ОСОБА_31 наполегливо намагається дізнатися прізвище адвоката, який представляє інтереси ОСОБА_10 ;

- згідно з протоколом за результатами проведення НСРД від 01 березня 2018 року, у якому зафіксовано розмову ОСОБА_29 із ОСОБА_11, що відбулася 27 лютого 2018 року, ОСОБА_6 з власної ініціативи обговорює із суддею ОСОБА_11 обставини розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_10, що свідчить про ініціативний характер дій ОСОБА_6, а також його зацікавленість у результаті розгляду цієї справи;

- відповідно до протоколу за результатами аудіо-, відеоконтролю особи від 16 березня 2018 року, у якому зафіксовано зміст розмови ОСОБА_6 із ОСОБА_10 15 березня 2018 року, саме ОСОБА_6 визначив розмір, час та порядок надання йому неправомірної вигоди. Зокрема, будучи обізнаним про сплив строку притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності, запитав в останнього про наявність неправомірної вигоди («Ти маєш?»), на що отримав ствердну відповідь («Да, да, да…»), після чого повідомив ОСОБА_10 про необхідність залишення неправомірної вигоди в розмірі 500 дол США у ОСОБА_12 («Заїдеш до ОСОБА_33 …», «Отдасиш йому це, скажеш шоб в нього лежало, а я потім заберу», «цих п`ятсот баксів…», «дасиш Васі, скажеш я приїду заберу..»).

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вказав, що відповідні обставини також підтверджують, що ОСОБА_6 вживав активних заходів з метою конспірації шляхом отримання неправомірної вигоди через ОСОБА_12 .

За таких обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилася з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_6 не тільки не уникав спілкування із ОСОБА_10, а й був зацікавлений у цьому, водночас зауважила, що:

- можливі спроби ОСОБА_6 в окремих випадках уникнути зайвого спілкування із ОСОБА_10 сам собою жодним чином не свідчать про відмову ОСОБА_6 від доведення його злочинних намірів до кінця;

- зі змісту зазначених розмов убачається, що характер взаємодії із ОСОБА_10 протягом усього часу визначався саме ОСОБА_6, а поведінка ОСОБА_10 мала здебільшого пасивний характер і не мала будь-якого вирішального впливу на дії обвинуваченого;

- за відсутності ознак послідовного цілеспрямованого схиляння до кримінального правопорушення та наявності інформації про самостійну попередню підготовку обвинуваченого до його вчинення, сам собою факт звернення ОСОБА_10 до ОСОБА_6 по допомогу не дає достатніх підстав для висновку, що відповідне звернення мало вирішальний вплив на формування злочинного наміру та в іншому випадку злочин не було би вчинено;

- у цьому кримінальному провадженні з результатів проведених НСРД випливає, що ОСОБА_6 сам визначив розмір неправомірної вигоди, час та місце, де її буде передано, де відповідні грошові кошти і були знайдені працівниками НАБУ, а отже, вирішальним у вчиненні злочину була власна свідома поведінка обвинуваченого, а не дії працівників НАБУ;

- ОСОБА_6 явно продемонстрував попередній злочинний умисел і вчинив злочин без активного втручання з боку органів досудового розслідування;

- прояв явної заінтересованості, обговорення деталей, озвучування суми винагороди та вжиття при цьому заходів конспірації спростовують версію захисту про провокацію ОСОБА_6 на вчинення зазначеного злочину.

Отже, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду вказала, що наявними в матеріалах провадження доказами повністю спростовується вчинення стороною обвинувачення чи ОСОБА_10 будь-яких провокативних дій стосовно ОСОБА_6, які можна було б інтерпретувати як підштовхування обвинуваченого до вчинення злочину, у зв`язку з чим дійшла висновку про відсутність ознак провокації.

При цьому суду апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_6 не звертався до Вищої ради правосуддя чи Генерального прокурора з питань вчинення стосовно нього провокативних дій або втручання у його діяльність, що, на переконання цього суду, також спростовує доводи щодо провокації.

Водночас колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з підстав, детально наведених в ухвалі:

- погодилася з висновком місцевого суду про те, що наведені стороною захисту обставини, які негативно характеризують особу ОСОБА_10, не стосуються предмета доказування в цій справі та не можуть свідчити про можливу провокативну поведінку ОСОБА_10 чи неправдивість його показань;

- визнала неспроможними доводи сторони захисту щодо систематичної співпраці ОСОБА_10 з правоохоронними органами як підстави для встановлення у провадженні ознак провокації;

- вважала такою, що не знайшла свого підтвердження, версію сторони захисту щодо підстав надання ОСОБА_10 грошових коштів ОСОБА_6 .

При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що, викладаючи свою версію подій, сторона захисту повністю заперечувала факт вчинення ОСОБА_6 будь-якого злочину, що, на думку цього суду, свідчить про істотну суперечність їхньої позиції, оскільки доводи стосовно відсутності події злочину та щодо провокації ОСОБА_6 з боку органів досудового розслідування є взаємовиключними.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 також стверджує, що він не отримував грошових коштів від ОСОБА_10 .

Як уже було зазначено вище, з огляду на положення статей 433, 438 КПК доводи касаційної скарги засудженого в цій частині не предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Однак враховуючи на наведену вище практику ЄСПЛ, а також позицію Верховного Суду, наведену, зокрема, у постанові від 28 березня 2024 року (справа № 397/430/20, провадження № 51-2289 км 22), колегія суддів вважає слушними висновки Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду про взаємовиключність доводів сторони захисту щодо відсутності події злочину та провокації.

Відхилив суд апеляційної інстанції і твердження захисту стосовно того, що без проведення психолого-лінгвістичної експертизи неможливо належним чином інтерпретувати зміст розмов ОСОБА_10 з ОСОБА_6 .

Так, посилаючись на позицію ЄСПЛ у справах «Дмітрієвський проти Росії» від 03 жовтня 2017 року та «Марія Альохіна та інші проти Росії» від 17 липня 2018 року щодо використання судово-лінгвістичних експертиз у судовій практиці національних судів, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду:

- указала, що саме суд має надати юридичну оцінку діям та висловлюванням ОСОБА_6, зафіксованим під час НСРД;

- дійшла висновку, що поданий стороною захисту висновок спеціаліста Волинського національного університету ім. Лесі Українки щодо семантико-текстуального дослідження матеріалів від 05 січня 2022 року не може бути прийнятий як доказ наявності в діях працівників органу досудового розслідування провокативних дій;

- погодилася з висновками суду першої інстанції в цій частині, наголосивши, що подана стороною захисту апеляційна скарга не містить будь-яких доводів на спростування відповідних висновків місцевого суду;

- вважала, що наданий стороною захисту висновок спеціаліста від 05 січня 2022 року є однобічним та досліджує фрази ОСОБА_10 і ОСОБА_6 лише з точки зору провокативності без контексту розмови.

З огляду на викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що зазначений висновок спеціаліста не може бути підставою для виправдання обвинуваченого.

Водночас, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що за приписами ч. 2 ст. 84 КПК процесуальними джерелами доказів, серед іншого, є висновки експертів, а не спеціалістів.

У касаційній скарзі захисник посилається на те, що, виключивши посилання на протоколи НСРД від 02 січня 2018 року як на докази, суд апеляційної інстанції не надав оцінки щодо провокації в частині, не відображених у протоколі НСРД від 02 січня 2018 року обставин за результатами проведення 21 грудня 2017 року НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи з додатками до нього - оптичними носіями № 6136т, 6137т.

Однак колегія суддів вважає доводи касаційної скарги в цій частині необґрунтованими з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_6, у мотивувальній частині рішення навів детальну оцінку обставин, не відображених у протоколі НСРД.

За результами такої оцінки місцевий суд спростував твердження сторони захисту, що у протоколах НСРД не відображено в повному обсязі всіх відомостей, які було зафіксовано під час аудіо,- відеоконтролю ОСОБА_6, та які, на їх думку, мають доводити наявність провокації з боку ОСОБА_10, зокрема фрагмент запису, зафіксованого на оптичному носії інформації об`ємом 8 Gв інв. № 6137т, що є додатком до протоколу за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 02 січня 2018 року, згідно з яким записом (11:18 - 11:19) зафіксовано, що ОСОБА_10 після завершення розмови з ОСОБА_6 телефонує невідомій особі та вимовляє фрази: «Ну, бачили це? Ну, ну. Бачиш, що я тобі говорив, що я вроде би намєкав нащот дєнєг… Поняв. Добре-добре. Їду-їду…».

Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відсутність провокації та з наданою ним оцінкою обставинам, не відображеним у протоколі НСРД, при цьому виклав обґрунтовані мотиви на виконання вказівки Верховного Суду в цій частині, наведеної в постанові від 10 жовтня 2023 року, а за результатами судового розгляду змінив вирок суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини посилання на протокол від 02 січня 2018 року за результатами проведення 21 грудня 2017 року НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи з додатками до нього - оптичними носіями інформації № 6136т, 6137т та протокол від 02 січня 2018 року за результатами проведення 22 грудня 2017 року НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи з додатком до нього - оптичним носієм інформації № 2791т як на доказ і встановлені на їх підставі обставини, зазначивши формулювання обвинувачення, яке за викладених обставин слід вважати доведеним.

Такі висновки в цілому є обґрунтованими та вмотивованими, у зв`язку з чим колегія суддів не вважає слушними доводи сторони захисту в цій частині.

У касаційній скарзі захисник також наводить доводи про:

- неможливість урахування змісту розмов ОСОБА_11 та ОСОБА_6, а також ОСОБА_11 і ОСОБА_14 ;

- те, що сторона обвинувачення отримала дозвіл на втручання у приватне спілкування лише щодо судді ОСОБА_11, однак не було отримано такого дозволу стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_14 із ОСОБА_11 ;

- відсутність дозволу слідчого судді на проведення НСРД стосовно свідка ОСОБА_14 ;

- неможливість використання в цьому кримінальному провадженні отриманої інформації, оскільки прокурор не звернувся до слідчого судді з клопотанням про легалізацію доказів з метою використання результатів НСРД у порядку ст. 257 КПК.

Частиною 1 ст. 257 КПК визначено, що якщо в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

На переконання колегії суддів, з огляду на наведені вище положення КПК доводи касаційної скарги в цій частині в цілому не спростовують законності та обґрунтованості судового рішення і не свідчать про наявність істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки докази за вказаними НСРД були здобуті у даному кримінальному провадженні, а тому можуть бути використані в ньому.

Не знайшли свого підтвердження під час перевірки судом касаційної інстанції і доводи касаційної скарги засудженого про те, що суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив, у тому числі шляхом дослідження доказів, наведених в апеляційних скаргах захисників доводів та не надав на них вичерпних відповідей, а також доводи касаційної скарги захисника про те, що порушення вимог КПК на стадії судового слідства перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів зауважує, що проведення судового слідства було регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року, який втратив чинність.

Натомість положеннями чинного кримінального процесуального законодавства, а саме ч. 3 ст. 404 КПК 2012 року, передбачено, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявностіклопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанції є те, що останній не повинен у кожному випадку заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої в п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яка була надана судом першої інстанції, крім випадку, якщо докази надані сторонами у кримінальному провадженні були безпосередньо досліджено під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із вироком Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року стосовно ОСОБА_6, захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_35 звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у прохальній частині якої просили дослідити доводи і докази сторони захисту про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на їх думку, перешкодили місцевому суду ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.

Як видно з ухвали від 22 квітня 2024 року, суд апеляційної інстанції, з метою надання повної та всебічної оцінки викладеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року обставинам, частково задовольнив клопотання та безпосередньо дослідив докази (перелік яких детально наведено в ухвалі).

Обмежившись у рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, при цьому не надав іншої оцінки доказам чи обставинам, які не були ним досліджені під час нового апеляційного розгляду.

Разом з тим, у касаційних скаргах засуджений та його захисник не виклали доводів про те, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду надала оцінку фактам, обставинам чи доказам, які не досліджувала повторно, а також не обґрунтували, що докази, з огляду на ч. 3 ст. 404 КПК, досліджені неповністю чи з порушеннями, що було би підстави для їх повторного дослідження.

Не залишилися поза увагою суду апеляційної інстанцій і доводи сторони захисту щодо:

- виходу судом першої інстанції за межі висунутого ОСОБА_6 обвинувачення;

- порушення вимог ч. 3 ст. 214 КПК унаслідок того, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000736 розпочалося та здійснювалося до внесення відповідних відомостей до ЄРДР;

- порушення місцевим судом права ОСОБА_6 на захист у зв`язку з обмеженням останнього в оголошенні його письмових пояснень у судовому засіданні;

- здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017030000000480 від 18 листопада 2017 року за заявою ОСОБА_10 неналежним органом, зокрема прокурорами прокуратури Волинської області;

- штучного завищення стороною обвинувачення попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення з метою проведення у відповідному кримінальному провадженні НСРД;

- того, що отримання ОСОБА_6 неправомірної вигоди 15 березня 2018 року виключає можливість вчинення ним впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, адже строки притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності закінчилися 05 березня 2018 року.

- порушення судом першої інстанції гарантії справедливого судового розгляду, у зв`язку з відмовою у виклику та допиті зазначених в апеляційній скарзі свідків;

- відсутності в матеріалах провадження згоди ОСОБА_10 на його залучення до конфіденційного співробітництва під час НСРД.

Таким чином, у ході касаційного розгляду колегія суддів суду касаційної інстанції встановила, щосуд апеляційної інстанції, переглядаючи апеляційну скаргу захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_37, у цілому дав належну оцінку викладеним у ній доводам, виконав вказівки Верховного Суду, зазначені в постанові від 10 жовтня 2023 року, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення їх без задоволення. Тих істотних порушень процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції не встановив.

Колегія суддів вважає, що ухвала цього суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Стосовно вмотивованості судових рішень колегія суддів виходить із того, що вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (рішення у справі Салов проти України від 06 вересня 2005 року), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Суд апеляційної інстанції надав обґрунтовані відповіді на основні зазначені в апеляційній скарзі сторони захисту доводи, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії від 09 грудня 1994 року). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії від 27 вересня 2001 року).

На переконання Верховного Суду, не свідчать про наявність порушень, які б давали підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, з урахуванням викладеного вище та змісту ухвали суду апеляційної інстанції, доводи касаційної скарги сторони захисту про:

- невиконання судом апеляційної інстанції вказівок колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, наведених у постанові від 10 жовтня 2023 року;

- порушення Конституції України та КПК;

- те, що наведені в судах попередніх інстанцій доводи на спростування вини ОСОБА_6 належним чином не спростовані, а деякі з них не відображені в оскаржуваних судових рішеннях.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як убачається зі змісту касаційної скарги захисника ОСОБА_9, заявляючи вимогу про віднесення на рахунок держави процесуальних витрат, пов`язаних із залученням експертів, захисник конкретно не вказує, яке саме рішення по суті його вимог, з огляду на положення КПК, повинен прийняти суд касаційної інстанції.

Отже, Верховний Суд, ураховуючи загальні засади щодо змагальності сторін та диспозитивності, не вбачає підстав для вирішення вказаного питання.

Водночас сторона захисту за наявності для того обґрунтованих підстав не позбавлена можливості вирішити зазначені питання в порядку, передбаченому статтями 537, 539 КПК.

З урахуванням наведених вище обставин, інші доводи касаційних скарг у цілому не спростовують законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень судів попередніх інстанцій.

Таким чином, у касаційних скаргах засудженого та його захисника не наведено доводів про допущення судами попередніх інстанцій таких істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішенняабо свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

З огляду на зазначене відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційних скаргах.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 22 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3