Документ № 127532950

справа № 991/4095/25

провадження №11-сс/991/339/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

підозрюваної ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 травня 2025 року про застосування до підозрюваної ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні №52024000000000005 від 03 січня 2024 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 травня 2025 року частково задоволено клопотання сторони обвинувачення та застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 4 996 200 грн., із покладенням на підозрювану відповідних процесуальних обов`язків.

При ухваленні судового рішення слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення підозрюваною передбаченого ч.4 ст.368 КК кримінального правопорушення за викладених у повідомленні про підозру обставин та ризиків кримінального провадження за ст.177 КПК, а саме переховування від органів досудового розслідування та суду, знищення, приховування або спотворення документів, які мають істотне значення для встановлення обставин правопорушення, незаконного впливу на свідків та інших учасників у кримінальному провадженні, запобігти яким можливо шляхом застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді саме застави, визначений розмір якої зможе забезпечити виконання підозрюваною покладених на неї обов`язків, проте визначення застави у меншому розмірі на даному етапі кримінального провадження, на переконання слідчого судді, не зможе запобігти встановленим ризикам.

Водночас, беручи до уваги доводи сторони захисту щодо недоцільності покладення на підозрювану ОСОБА_5 обов`язку утримуватися від спілкування з її сином ОСОБА_8, з приводу обставин, викладених у повідомленні про підозру, слідчий суддя дійшов висновку, що така заборона спілкування дійсно не є необхідною, беручи до уваги, зокрема, родинні відносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, які надають передбачене законодавством право не надавати показання щодо відповідних обставин, а отже ризик впливу на ОСОБА_8 як свідка не є значним.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням захисник підозрюваної ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді від 09 травня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі НАБУ) ОСОБА_9 погоджене прокурором Спеціальної антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №52024000000000005 від 03 січня 2024 року задовольнити частково та застосувати до підозрюваної ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 700 000 грн. з покладенням на підозрювану відповідних процесуальних обов`язків.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник посилався на наступне.

Матеріали клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави до ОСОБА_5 не містять сукупності належних та допустимих доказів, які вказують на вчинення нею інкримінованого кримінального правопорушення. В подіях, які інкримінуються як злочинні дії з боку ОСОБА_5, відсутні обставини злочинності, оскільки вона не порушувала жодних норм законодавства, наслідком чого є відсутність кримінального правопорушення, а версія сторони обвинувачення є лише припущенням.

Твердження як сторони обвинувачення, так і слідчого судді в оскаржуваній ухвалі, що укладення та підписання ОСОБА_5 як директором ДП «Укркомунобслуговування» договорів з ТОВ «Сітігазсервіс» здійснено саме в інтересах ТОВ «Сітігазсервіс», а не в інтересах держави в особі ДП «Укркомунобслуговування» є непереконливим і безпідставним.

Сторона обвинувачення стверджує, що ОСОБА_5 нібито уклала зазначені договори з ТОВ «Сітігазсервіс» без виконання визначених Мінрегіоном умов, однак це спростовується листом Мінрегіону від 01 грудня 2022 року №7/21/12963-22, відповідно до якого констатовано приведення проектів договорів у відповідність до вимог земельного і містобудівного законодавства, зі зміною правового статусу земельної ділянки.

Також, необґрунтованим та маніпулятивним відносно ОСОБА_5 є наслідкове твердження сторони обвинувачення, що нібито підписання актів приймання-передачі, оплата внесків та реєстрація права власності на квартири здійснювались за відсутності ОСОБА_8 і ОСОБА_10, оскільки сторона обвинувачення пов`язує це нібито з ОСОБА_5, однак нічого не зазначає про те, які саме дії або участь з її боку свідчать про те, що вона якимось чином забезпечувала такі процеси.

Таким чином, у кримінальному провадженні відсутні докази того, що ОСОБА_5 як службова особа вчиняла в інтересах ТОВ «Сітігазсервіс» будь-які дії з метою одержання неправомірної вигоди, що свідчить про відсутність в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 КК.

На виконання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 травня 2025 року по справі №991/4095/25 за ОСОБА_5 внесено заставу в розмірі 717 500,10 грн. (17 500 доларів США), які є фактично всіма можливими як власними коштами родини ОСОБА_5, так і тими, які можуть бути запозичені, для внесення застави.

Вказані вище обставини, на думку сторони захисту, однозначно свідчать про те, що застава в розмірі 4 996 200 грн. є очевидно надмірною, рішення про застосування до підозрюваної застави в такому розмірі підлягає скасування та застава має бути визначена у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Також в апеляційній скарзі захисник посилається на неспроможність встановлених слідчим суддею ризиків, передбачених п.1, 2, 3 ч.1 ст.177 КПК.

Позиції учасників судового провадження.

Підозрювана ОСОБА_5 та її захисник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просила ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Мотиви та висновки суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є передбачені ст.131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ч.1 ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Також, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі, передбачені ст.178 КПК.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши позиції підозрюваної та її захисника, прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваної ОСОБА_5 слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.

З наданих матеріалів провадження вбачається, що наведені у клопотанні детектива підстави для застосування до підозрюваної запобіжного заходу слідчим суддею при розгляді клопотання належним чином перевірялись, при цьому у судовому засіданні заслухані доводи сторони обвинувачення, заперечення сторони захисту, досліджені матеріали клопотання детектива, надані стороною захисту письмові матеріали, а також з`ясовані всі необхідні обставини, що повинні бути встановлені при вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу.

На виконання вимог ст.178 КПК слідчим суддею врахована вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_5, відомості про неї в їх сукупності з врахуванням сімейного та матеріального стану, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваній у разі визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, обставини його можливого вчинення за пред`явленим повідомленням про підозру.

При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів, заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши надані матеріали, в межах доводів апеляційної скарги, виходила з наступного.

При вирішенні питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч.5 ст.9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, у рішенні в справі Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom від 30 серпня 1990 року, заяви №12244/86, 12245/86; 12383/86, §32) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення в справі Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).

Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо необґрунтованості висунутої ОСОБА_5 підозри, колегією суддів встановлено таке.

Детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52024000000000005 від 03 січня 2024 року за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК.

Як вбачається з повідомлення про підозру ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 ст.368 КК, тобто в одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для третьої особи за вчинення службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням наданого їй службового становища.

За версією сторони обвинувачення ОСОБА_5, будучи службовою особою, 02 лютого 2023 року отримала від пов`язаних з ТОВ «Сітігазсервіс» та ТОВ «Фінансова компанія Сістемінвест» не встановлених на цей час осіб, неправомірну вигоду у вигляді знижки на придбання нерухомого майна для третіх осіб: ОСОБА_8 у розмірі 1 509 514 грн. та ОСОБА_10 у розмірі 1 592 525 грн, за укладення та підписання нею, як директором ДП «Укркомунобслуговування» з ТОВ «Сітігазсервіс» договору № 09/12/2022-1 від 09 грудня 2022 року, договору № 09/12/2022-2 від 09 грудня 2022 року про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) земельної ділянки, розташованої по вул. Тираспольській, 43, у м. Києві (кадастровий номер 8000000000:91:179:0013) з використанням нею службового становища та в інтересах ТОВ «Сітігазсервіс».

Як зазначено у повідомленні про підозру ОСОБА_5 як директор ДП «Укркомунобслуговування» надіслала до Мінрегіону звернення від 01 листопада 2022 року №408, яким винесла на розгляд Мінрегіону питання про погодження господарського зобов`язанняіз ТОВ «Сітігазсервіс», а саме: інвестиційного договору з реконструкції та будівництва на території земельної ділянки державної форми власності по вул. Тираспольській, 43 у Подільському районі м.Києва. Серед іншого, в листі зазначено, що найбільш економічно обґрунтованою та вигідною для держави України в особі ДП «Укркомунобслуговування» та Мінрегіону є пропозиція ТОВ «Сітігазсервіс».

За результатами розгляду вказаного звернення 11 листопада 2022 року робочою групою (протокол №3 засідання робочої групи) прийнято рішення надати згоду ДП «Укркомунобслуговування» на укладення значного господарського зобов`язання (інвестиційного договору з реконструкції та будівництва на території земельної ділянки державної форми власності по вул. Тираспольській, 43 у Подільському районі м. Києва) за наступних умов: приведення у відповідність до земельного та містобудівного законодавства проектів наданих договорів, а також правового статусу земельної ділянки по вул. Тираспольській, 43 у Подільському районі м. Києва; отримання підприємством в результаті реалізації цього інвестиційного проекту нерухомого майна вартістю не нижче вартості земельної ділянки та нерухомості відповідно до незалежних експертних оцінок; отримання нерухомого майна пропорційно черговості введення в експлуатацію черг будівництва та інших умов; відсутності будь-якого конфлікту інтересів між сторонами угоди та недопустимості наявності пов`язаних посадових осіб з боку суб`єктів господарювання, які мають відношення до інвестиційного проекту.

Листом від 24 листопада 2022 року №355 ОСОБА_5 повідомила Мінрегіон про начебто приведення проектів договорів, які планувалось укласти з ТОВ «Сітігазсервіс» у відповідність до земельного та містобудівного законодавства, що не відповідало дійсності.

За версією сторони обвинувачення, директор ДП «Укркомунообслуговування» ОСОБА_5, діючи в інтересах ТОВ «Сітігазсервіс», без виконання визначених Мінрегіоном умов, уклала з ТОВ «Сітігазсервіс»:

- договір №09/12/2022-1 від 09 грудня 2022 року, предметом якого є передача ДП «Укркомунобслуговування» та виконання ТОВ «Сітігазсервіс» прав та функцій замовника (забудовника) будівництва на земельній ділянці загальною площею 11,15002 га, розташованій по вул. Тираспольській, 43 у м. Києві;

- договір №09/12/2022-2 від 09 грудня 2022 року, предметом якого є зобов`язання та права сторін по проектуванню, реконструкції та будівництва об`єкта реконструкції на земельній ділянці, з метою отримання кожною із сторін своєї частини в реконструйованому та побудованому об`єкті в порядку та на умовах зазначених в договорі;

- договір від 09 грудня 2022 року про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), відповідно до якого ДП «Укркомунобслуговування» надає, а ТОВ «Сітігазсервіс» приймає в строкове користування земельну ділянку, розташовану по вул. Тираспольській, 43, у м. Києві (кадастровий номер 8000000000:91:179:0013), для реалізації ТОВ «Сітігазсервіс» права на забудову;

- акт приймання-передачі цієї земельної ділянки.

Окрім того, згідно з повідомленням про підозру між ТОВ «ФК Сістемінвест» та пов`язаними із ОСОБА_5 особами: її сином ОСОБА_8 та близьким знайомим ОСОБА_10, 02 грудня 2022 року укладено договори про участь у фонді фінансування будівництва щодо двох об`єктів інвестування (квартир) - договір №279-М7 та договір №1/600 відповідно.

Загальна сума коштів, внесених до фонду фінансування будівництва на підставі договору №279-М7, становить 340 400 грн., а за договором №1/600 - 328 080 грн.

На підставі цих договорів та довідок від 30 січня 2023 року про право довірителів на набуття у власність об`єктів інвестування 02 лютого 2023 року за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, а за ОСОБА_10 - на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 14 листопада 2024 року №4587/24-42 ринкова вартість вищевказаних об`єктів станом на 30 січня 2023 року складає:

- квартири АДРЕСА_1 - 1 849 914 грн.;

- квартири АДРЕСА_2 - 1 920 605 грн.

Отже, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3, набуто ОСОБА_8 за ціною нижчою від ринкової на 1 509 514 грн., а на квартиру за адресою: АДРЕСА_4, набуто ОСОБА_10 за ціною нижчою від ринкової на 1 592 525 грн.

Водночас, за версією сторони обвинувачення підписання актів приймання-передачі, оплата внесків та реєстрація права власності на квартири здійснювались за відсутності фактичних набувачів. Також організацію оформлення договорів з боку фактичних набувачів здійснювала ОСОБА_5 : збирала та надсилала копії необхідних документів, узгоджувала дату підписання договорів та супроводжувала ОСОБА_8 та ОСОБА_10 до місця їх підписання.

07 травня 2025 року детективом НАБУ за погодженням із прокурором САП складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 ст.368 КК, яке того ж дня вручено останній.

Повідомлення про підозру містить, зокрема, зміст підозри, правову кваліфікацію та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що надані слідчому судді стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку щодо ймовірної можливості вчинення особою вищевказаного кримінального правопорушення.

Отже доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах провадження достатніх доказів стосовно причетності підозрюваної до можливого вчинення вказаного кримінального правопорушення є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

При цьому, колегія суддів враховує стадію кримінального провадження - досудове розслідування, для якої встановлено нижчі критерії до стандарту доказування та які зобов`язують слідчого суддю з`ясувати лише наявність достатніх доказів, що виправдовують необхідність здійснення досудового розслідування та пов`язаних з ним заходів забезпечення кримінального провадження, ці критерії не передбачають обов`язку детальної перевірки та аналізу кваліфікації кримінального правопорушення та встановлення вини конкретної особи, позиція сторони захисту та зазначені доводи не спростовують висновку слідчого судді про обґрунтованість повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

З цих підстав колегія суддів також визнає неспроможними доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри у зв`язку з відсутністю складу злочину, оскільки надані стороною обвинувачення докази вказують не лише на існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а переконують суд в можливій причетності ОСОБА_5 до його вчинення. При цьому питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні та винуватості особи в його вчиненні вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження (ст.368 КПК).

За таких обставин зазначені доводи сторони захисту є передчасними та не спростовують висновку слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри щодо можливого вчинення особою кримінального правопорушення за викладених у повідомленні про підозру обставин.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри у зв`язку з її недоведеністю належними та допустимими доказами, виходячи з наступного.

Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Обставини здійснення підозрюваною конкретних дій та доведеність її вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. The United Kingdom) від 28 жовтня 1994 року суд зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.

Згідно з ч.1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, зокрема, докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося (постанова ВП ВС від 31 серпня 2022 року у справі №756/10060/17, провадження №13-3кс22).

Як убачається з оскаржуваної ухвали, слідчим суддею зазначено мотиви, з якими погоджується колегія суддів Апеляційної палати, щодо необґрунтованості заперечень сторони захисту, на які вона також посилалась в апеляційній скарзі, про неналежність та недопустимість доказів, оскільки захисник пред`являє до оцінки наданих стороною обвинувачення на підтвердження обґрунтованості підозри доказів такі ж високі вимоги, як під час розгляду обвинувального акту по суті.

Відхиляючи доводи захисника щодо недопустимості долучених до клопотання доказів, колегія суддів виходить з того, що оцінка доказів із точки зору їх допустимості є заключним етапом доказування та здійснюється судом за наслідком розгляду справи по суті. На стадії досудового розслідування визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини, а їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження. Тобто, висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування. Суд на стадії досудового розслідування може визнати недопустимими лише очевидно недопустимі докази, порушення збирання яких не може бути спростоване будь-якими іншими матеріалами. Однак, доводи сторони захисту не свідчать про очевидну і категоричну недопустимість доказів, а тому остаточну оцінку зібраним у кримінальному провадженні доказам і, за наявності правових підстав, визнання їх недопустимими може бути здійснено під час або за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.

З урахуванням зазначеного, передбачених ст.87-89 КПК підстав щодо визнання доданих до клопотання про застосування запобіжного заходу копій документів недопустимими доказами під час апеляційного розгляду не встановлено, стороною захисту не зазначено які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося, а тому на стадії досудового розслідування зазначені стороною захисту доводи колегія суддів вважає передчасними.

Надаючи оцінку доводам щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині наявності існування ризиків, суд зазначає наступне.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК у цьому кримінальному провадженні щодо підозрюваної.

В межах доводів апеляційної скарги колегія суддів перевіряє висновки слідчого судді щодо наявності таких ризиків: переховування від органів досудового розслідування та/або суду, знищення, приховування або спотворення документів, які мають істотне значення для встановлення обставин правопорушення, незаконного впливу на свідків та інших учасників у кримінальному провадженні.

Колегія суддів погоджується із мотивами ухвали слідчого судді щодо встановлення зазначених в ній ризиків перешкоджання кримінальному провадженню, в той же час стосовно доводів, зазначених під час розгляду апеляційної скарги щодо їх необґрунтованості, зазначає наступне.

Щодо наявності ризику того, що підозрювана зможе переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування. При цьому, таке покарання може бути призначено без можливості застосування пільгових інститутів кримінального права. Співставлення можливих негативних для підозрюваної наслідків, переховування у невизначеному майбутньому із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий корупційний злочин у найближчій перспективі робить цей ризик достатньо високим безвідносно стадії кримінального провадження та характеру слідчих та процесуальних дій, які належить провести органу досудового розслідування.

Зазначена обставина може свідчити про можливість особи переховуватися від органів досудового розслідування чи суду у поєднанні з суворістю можливого покарання. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у рішенні «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria) від 26 червня 2001 року, §80, 81, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, однак, тяжкість обвинувачень сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув`язнення.

При встановленні зазначеного ризику, слідчим суддею взято до уваги тяжкість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів.

На переконання колегії суддів зазначена обставина є передумовою та можливістю для втечі підозрюваної з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.

Слідчим суддею також враховано, що підозрювана має майнові ресурси, які можуть бути достатніми для переховування від органу досудового розслідування. Наявність у ОСОБА_5 та членів її родини коштів та активів, достатніх аби забезпечити можливість як на території України, так і за кордоном, протягом тривалого періоду часу матеріально забезпечувати та утримувати себе, а відтак і тривалий час переховуватися. При цьому слідчим суддею також враховано можливість існування у підозрюваної прихованих статків.

Також, як встановлено слідчим суддею, ОСОБА_5 володіє паспортом громадянина України для виїзду за кордон (серія та номер НОМЕР_1 від 02 квітня 2018 року) та протягом 2018 - 2021 років остання 7 разів виїжджала з території України. Також, син ОСОБА_5 - ОСОБА_8 у період запровадження не території України воєнного стану 4 рази виїжджав за межі території України та 23 лютого 2024 року виїхав за межі території України і станом на день подання клопотання до суду в Україну не повертався.

Зазначене свідчить про наявність у ОСОБА_5 можливості виїхати за несприятливих для себе обставин за межі України і переховуватися від органів досудового розслідування і суду, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.

Наведені вище фактичні дані цього кримінального провадження, особисті обставини підозрюваноїта суворість можливого покарання в сукупності дають суду підстави дійти висновку про існування ризику переховування від органу досудового розслідування або/та суду, а тому слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку щодо існування на даному етапі кримінального провадження цього ризику.

Належна процесуальна поведінка підозрюваної, стійкі соціальні зв`язки та позитивні характеристики, відсутність судимості в певній мірі зменшують існування цього ризику, проте не настільки, аби нівелювати його повністю.

Зазначені обставини у своїй сукупності спростовують доводи сторони захисту щодо відсутності ризику переховування особи від органів досудового розслідування чи суду.

Щодо встановлення наявності ризику знищення, приховування або спотворення документів, які мають істотне значення для встановлення обставин правопорушення, слідчим суддею також обґрунтовано взято до уваги співпрацю ОСОБА_5 з підприємством, засновником та бінефіціарним власником якого є ОСОБА_11, враховуючи те, що досудове розслідування не завершилось і сторона обвинувачення не завершила збирання доказів у кримінальному провадженні, вищенаведені обставини вказують на існування ризику знищення, приховування або спотворення документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

В обґрунтування наявності ризику незаконного впливу на свідків, підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні слідчий суддя звернув увагу зокрема на те, що ОСОБА_5 підозрюється в отриманні неправомірної вигоди за вчинення дій в інтересах ТОВ «Сітігазсервіс», фактичний контроль та управління господарською діяльністю якого здійснює ОСОБА_11, та представником якого (ТОВ «Сітігазсервіс») є ОСОБА_12, отже ОСОБА_5 може здійснювати вплив на вказаних осіб з метою створення альтернативної версії подій, а також на інших осіб, яких орган досудового розслідування на даний час не допитав у кримінальному провадженні, з метою зміни ними показань або відмови від їх надання.

Також при оцінці існування цього ризику слідчий суддя виходив з передбаченої КПК процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до якої спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у передбаченому ст.225 КПК порядку, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст.615 цього Кодексу (ч.4 ст.95 КПК).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Враховуючи наведене колегія суддів переконана в існуванні загрози того, що підозрювана, не будучи обмеженою у вільному спілкуванні зі свідками у цьому кримінальному провадженні, може здійснювати на них вплив з метою спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм можуть бути відомі щодо його можливої участі у вчиненні кримінального правопорушення для уникнення кримінальної відповідальності.

З цих підстав слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про наявність на даному етапі кримінального провадження зазначеного ризику.

Колегія суддів зазначає, що можливо вчинене особою кримінальне правопорушення, у якому вона підозрюється, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження наявні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Відтак, приймаючи до уваги наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 ст.368 КК, відомості щодо особи підозрюваної, з урахуванням встановлених обставин та характеру справи, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим при розгляді клопотання ризикам.

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (ч.5 ст.182 КПК).

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачені п.3 ст.5 Конвенції гарантії покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави (у випадку відсутності на суді) буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, шкоду, завдану кримінальним правопорушенням та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.

В поданому слідчому судді клопотанні сторона обвинувачення просила застосувати до підозрюваної запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 4 996 200 грн. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що при визначенні застави у зазначеному розмірі слідчим суддею враховано дані про особу підозрюваної, характер та обставини кримінального правопорушення, який є особливо тяжким, достатній майновий стан підозрюваної, наявність ризиків, передбачених п.1, 2, 3, ч.1 ст.177 КПК, можливість існування у підозрюваної прихованих статків та можливість внесення за неї застави третіми особами.

З урахуванням наведеного, слідчим суддею обґрунтовано визначено розмір застави, який на думку колегії суддів, всупереч доводам апеляційної скарги не є завідомо непомірним, проте достатнім для особи підозрюваної.

Суд констатує, що надані з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді застави матеріали доводять наявність правових підстав для застосування до ОСОБА_5 зазначеного заходу, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують саме такий обсяг втручання у права та інтереси підозрюваної з метою досягнення дієвості цього провадження, що з дотриманням процесуальних норм правомірно встановлено слідчим суддею.

В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, ст.6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі та висловленими стороною захисту під час апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 177, 178, 182, 404, 405, 407, 409, 412, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 травня 2025 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

___________ ___________ ___________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3