- Головуюча суддя (АП ВАКС): Чорненька Д.С.
Справа № 991/3607/25
Провадження №11-сс/991/317/25
суддя 1 інст. ОСОБА_1
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2025 року місто Київ
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
прокурора: ОСОБА_6,
захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8,
підозрюваного ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_7 та прокурора на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні №52024000000000749 від 17 вересня 2024 року стосовно підозрюваного ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Хворостянівка Старобільського району Луганської області, громадянина України, проживає по АДРЕСА_1, раніше не судимий, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,
за ч.4 ст.191 КК України,
в с т а н о в и л а:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2025 року клопотання детектива НАБУ задоволено частково та застосовано до ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 242 240 грн з покладенням обов`язків: прибувати до детектива, прокурора або суду за кожним їхнім викликом та вимогою, залежно від стадії кримінального провадження; не відлучатися із м.Київ та м.Івано-Франківськ з можливістю проїзду через Київську, Житомирську, Тернопільську, Івано-Франківську області, без дозволу детектива, прокурора або суду; утримуватися від спілкування зі свідками у провадженні ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 щодо обставин вчинення кримінального правопорушення; повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання детективу у кримінальному провадженні свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорта громадянина України. Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, та набув статусу підозрюваного; наявні достатні підстави вважати, що існують ризики, передбачені п.п.1-4 ч.1 ст.177 КПК України, зокрема він може: переховування від органів досудового розслідування та суду; знищити документи, які мають істотне значення для встановлення обставин злочину; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. З урахуванням усіх обставин справи, слідчий суддя дійшов висновку, що застава у розмірі 242 240 грн зможе забезпечити належну поведінку ОСОБА_9, запобігти ризикам кримінального провадження та не є непомірною для нього. Слідчий суддя дійшов висновку, що військовослужбовці ЗСУ є особами, які заслуговують на довіру, боронять нашу державу під час повномасштабного вторгнення рф на територію України. Проте, у задоволенні їх клопотань щодо застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відмовлено, оскільки даний запобіжний захід не є ефективним, враховуючи обставини справи. Під час розгляду клопотання слідчий суддя дійшов висновку, що обов`язок в частині «утримуватися від спілкування …. зі свідком ОСОБА_13 та з іншими свідками у провадженні» є непропорційно обтяжливим, оскільки підозрюваний може реалізовувати своє право на правову допомогу шляхом спілкування зі своїм захисником ОСОБА_13, а щодо інших свідків, то їх коло не є визначеним та конкретизованим органом досудового розслідування для обмеження з ними спілкування. Щодо обмеження спілкування підозрюваного зі свідками у провадженні ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, то таке обмеження може стосуватися лише спілкування з приводу обставин даного кримінального провадження.
02 травня 2025 року та 19 травня 2025 року на електронну пошту Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_7 та доповнення до неї, у якій він просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива НАБУ про застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Має місце неповнота судового розгляду, оскільки слідчий суддя безпідставно залишив без задоволення клопотання сторони захисту про витребування, зокрема: оригіналу контракту між МАУП та ОСОБА_9 ; відеозаписів проведення обшуків; відомостей з ЄРДР у межах кримінального провадження №52024000000000749 від 17 вересня 2024 року; протокол допиту свідка ОСОБА_13 та про проведення його допиту у судовому засіданні. До матеріалів справи додано типовий контракт, який містить пусті поля, тобто не містить жодних персональних даних ОСОБА_9, не підписаний сторонами угоди, не містить дати укладення. Таким чином, сторона обвинувачення посилається не на реальний контракт, а на типовий шаблон або його довільну редакцію, що не є доказом з точки зору закону. Науковий керівник ОСОБА_14 має безпосередню обізнаність із обставинами підготовки, захисту дисертації та видачі диплома, а тому його показання мають істотне значення для спростування обставин, на які посилається сторона захисту. Крім того, слідчий суддя не дослідив обставини, що з 2011 року по 2015 рік ОСОБА_9 не отримував доплат за науковий ступінь, хоча мав диплом доктора філософії МАУП та можливість ініціювати наказ про доплати, разом з тим таких дій не вчинив. Не взято до уваги реальність наукової діяльності ОСОБА_9, про що свідчать численні публікації, випадки введення в оману інших здобувачів МАУП, можливість посадових осіб Сєвєродонецького міського суду Луганської області, ТУ ДСА в Луганській області перевірити підстави для встановлення та нарахування доплат, можливість посадових осіб УПФ в Луганській області перевірити підстави переходу на пенсію за іншим законом, в тому числі звернення ОСОБА_9 до МАУП та ТУ ДСА в Луганській області з відповідними позовами. На думку сторони захисту, повідомлення про підозру ОСОБА_9 є необґрунтованим, оскільки існування його «злочинної» поведінки не підтверджується документально, обвинувачення описано абстрактно, без посилання на докази та не може переконати об`єктивного спостерігача у тому, що він причетний до вчинення злочину за ст.191 КК України. Так, 01 грудня 2011 року за результатом захисту дисертації Спеціалізована вчена рада рішенням від 01 грудня 2011 року (протокол №23) присудила ОСОБА_9 науковий ступінь «Доктор філософії в галузі права», про що видано диплом Міжнародної кадрової академії Міжрегіональної академії управління персоналом, серії ДД №2147. Оскільки ОСОБА_9 був суддею Ленінського районного суду м.Луганська, копія диплома була долучена до його особової справи та з даного часу він вказував, що має відповідний науковий ступінь. Доплату за науковий ступінь доктора філософії почав отримувати з 2015 року, коли працював на посаді судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області у зв`язку з прийняттям Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII. 23 червня 2020 року, на підставі рішення ВРП, ОСОБА_9 звільнено з посади судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області у зв`язку з поданням заяви про відставку, 01 червня 2023 року - призначено на посаду члена ВККС. На момент призначення на посаду ОСОБА_9 проходив військову службу у лавах ЗСУ за призовом під час мобілізації, під час проходження військової служби та роботи на посаді члена ВККС доплату за науковий ступінь не отримував. У ОСОБА_9 була відсутня ініціатива щодо призначення доплат, оскільки диплом підписаний уповноваженими особами, містить печатку установи, ОСОБА_9 мав кредит довіри до МАУП як закладу вищої освіти, з огляду на кількість відомих випускників, історію цього закладу та репутацію навчального закладу. Він не використовував диплом доктора філософії для нарахування доплати за науковий ступінь неправомірно, оскільки надав його до особової справи судді спочатку до Ленінського районного суду м.Луганська, у подальшому до Сєвєродонецького міського суду Луганської області, як і всі інші документи про освіту та свій професійний фах. Голова Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_15 повідомив ОСОБА_9, що він має право на вказану доплату у зв`язку з прийняттям Закону №1556-IIV, а підстав не довіряти кадровій службі суду та голові суду, у нього на той час не було. Нарахування доплати за науковий ступінь здійснювалось на підставі наказу голови суду, вказаний наказ ОСОБА_9 не підписував, тобто виплату собі не нараховував, вплив не здійснював, заяву про нарахування надбавки не писав. Разом з тим, 01 липня 2014 року ВРУ ухвалено Закон України «Про вищу освіту» №1556-IIV, яким запроваджено науковий ступінь «Доктор філософії», а диплом про присудження такого ступеня ОСОБА_9 був поданий з усіма документами про освіту та вже знаходився у його особовій справі. Крім диплому, в особовій справі ОСОБА_9 знаходився дозвіл на обробку його персональних даних. Таким чином, він не перешкоджав будь-яким перевіркам, як під час перебування на посаді судді, так і у випадку проходження конкурсу та призначення членом ВККС. Автор наказу про нарахування доплати за науковий ступінь - голова та кадрова служба Сєвєродонецького міського суду Луганської області та розпорядник державних коштів, ТУ ДСА у Луганській області, мали можливість зробити відповідні перевірки щодо призначення виплат, проте вказані діїї не вчинили. До прийняття Закону України №2147 «Про вищу освіту» до 2015 року ОСОБА_9 доплат за науковий ступінь не отримував (хоча диплом отримав у 2011 році та відповідний проміжок часу був в.о.голови Ленінського районного суду м.Луганська). Доплати він почав отримувати лише у 2015 році з ініціативи керівництва суду та на цей час вживає заходи для повернення помилково отриманих коштів. Як доброчесна людина, впевнившись у відсутності правових підстав для доплат за наявність наукового ступеню, ОСОБА_9 ініціював повернення безпідставно виплачених коштів. Так, 21 грудня 2024 року він звернувся до ГУ Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді. У відповідь на звернення його повідомили про необхідність долучення до звернення довідки про суддівську винагороду станом на 30 вересня 2020 року та лист про відкликання раніше наданої довідки від 30 вересня 2020 року за вих.№2227/20-Вих з поясненням щодо обставин відкликання. Листом №78/25-Вих. від 29 січня 2025 року ТУ ДСА в Луганській області повідомило, що надати копію довідки про суддівську винагороду ОСОБА_9 станом на 30 вересня 2020 року не виявляється можливим, у зв`язку з її відсутністю у ТУ ДСА в Луганській області, у тому числі відсутні правові підстави для відкликання раніше наданої довідки про суддівську винагороду ОСОБА_9 від 30 вересня 2020 року. Крім того, 24 січня 2025 року ОСОБА_9 звернувся до ТУ ДСА в Луганській області з метою відкликання раніше наданої довідки та надання актуальної, проте йому повідомлено, що у них відсутні правові підстави для видачі нової довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного утримання без врахування доплати за науковий ступінь судді ОСОБА_9 . 27 лютого 2025 року ОСОБА_9 звернувся до ТУ ДСА в Луганській області з повторною заявою щодо видачі довідки, проте йому було відмовлено. 11 березня 2025 року подано заяву до ДСА України щодо надання довідки про перерахування довічного грошового утримання судді у відставці, 24 квітня 2025 року він звернувся до ГУ Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою-відмовою від доплати за науковий ступінь та з позовними заявами до ПАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом», третя особа Міністерство освіти та науки України, про визнання контракту недійсним та стягнення вартості навчання та моральної шкоди, до ТУ ДСА в Луганській області про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії і прийняти рішення. Отже, ОСОБА_9 не приховував обставин справи, але й послідовно діяв на користь держави, ініціюючи повернення коштів, які могли бути безпідставно виплачені. Всі звернення засвідчують його добросовісність, відсутність умислу на збагачення та прагнення усунути потенційне порушення. Відмови з боку державних органів блокують можливість повернення коштів, і цей факт не може тлумачитися проти особи. Повідомлення про підозру є необґрунтованим та не підтверджується відповідними доказами, у матеріалах справи відсутній як оригінал, так й копія контракту між ОСОБА_9 та МАУП. У матеріалах справи наявна копія типового контракту, проте неможливо достовірно встановити чи саме у такій редакції ОСОБА_9 підписав контракт, зокрема він не пам`ятає з нього п.2.5, процитований у повідомленні про підозру, про що він неодноразово повідомляв детективу НАБУ під час здійснення допиту. Посадові особи МАУП переконали ОСОБА_9, що він отримує диплом міжнародного зразка, який підтверджує європейську освіту, яка є прогресивною та є більш якісною за українську, і що така освіта буде запроваджена в Україні. Численні публікації, що розміщені на сайті МАУП щодо процедури здобуття наукового ступеня у даному ВНЗ, справили враження на ОСОБА_9 про отримання диплому доктора філософії міжнародного зразка. До липня 2024 року він вважав диплом про науковий ступінь дійсним, отриманим у ліцензованому навчальному закладі, який надає послуги з отримання вищої освіти, здійснює свою діяльність відповідно до чинного на той час законодавства. Тому у нього не виникало обґрунтованих сумнівів, що цей диплом не є дипломом державного зразка. Сторона захисту просить врахувати, що питання щодо порядку отримання ОСОБА_9 диплома доктора філософії було предметом перевірки ВРП, що підтверджується засіданням від 12 травня 2023 року, яке розміщене за відповідним посиланням на «Youtube» каналі. Під час засідання ОСОБА_9 підтвердив усі відповідні факти, у тому числі відсутність у нього диплома кандидата юридичних наук та підкреслив свій статус доктора філософії в галузі права. Крім того, під час засідання зазначив, що МАУП видавала диплом доктора філософії, він його отримував, а інші технічні та організаційні питання він не знає, завжди ним користувався. Також, кандидатура ОСОБА_9 та документи, у тому числі диплом МАУП, були предметом перевірки Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів ВККС, у тому числі міжнародними експертами. Незважаючи на всі обставини, ВРП прийняло рішення щодо призначення ОСОБА_9 на посаду члена ВККС. На час призначення його на посаду члена ВККС та отримання довічного грошового утримання судді він проходив службу в ЗСУ, а тому не володів інформацією, що його наукова робота була втрачена та він відповідно не зміг відповісти на питання щодо номеру спеціальності, за якою захищався у 2011 році, відновив її у 2024 році. Отже, наведені обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_9 умислу на вчинення будь-яких протиправних дій у зв`язку з використанням ним диплому доктора філософії, виданого МАУП у 2011 році. Зазначений диплом не приховувався, не фальсифікувався, був відкрито поданий ним до конкурсної комісії під час добору до складу ВККС, а також став предметом перевірки та обговорення на співбесіді у ВРП. На підтвердження здійснення реальної наукової діяльності сторона захисту посилається на те, що дисертація та автореферат зберігаються у Міжнародному бібліотечно-інформаційному центрі ім.Ярослава Мудрого МАУП. ОСОБА_9 виконав трирічну програму підготовки докторів філософії у галузі права, затверджену МКА та МАУП, у відкритому доступі наявні його наукові публікації. Крім того, є науковці, які посилаються на наукові здобутки безпосередньо ОСОБА_9, що підтверджується відповідною літературою. Вищезазначені обставини свідчать про реальне проходження ним відповідної освітньої й наукової підготовки у межах програми доктора філософії в галузі права, затвердженої МАУП та Міжнародною кадровою академією. Факт наукової діяльності ОСОБА_9 визнається не лише через формальну наявність диплому, а й через наявність наукової роботи, публікацій, цитувань та визнання в академічному середовищі. Таким чином, навіть за умови можливих юридичних дискусій щодо формального статусу виданого у 2011 році диплому, будь-які твердження про фіктивність наукового ступеня ОСОБА_9, відсутність наукової діяльності чи її імітацію є необґрунтованими. Його дії щодо подання відповідного диплому для призначення суддівської винагороди не можуть тлумачитися як умисне заволодіння майном, оскільки були вчинені на підставі реально виконаних наукових робіт, публікацій та результатів дослідження, які перебувають у відкритому доступі й перевірені часом, а тому повідомлення про підозру у вчиненні злочину за ч.4 ст.191 КК України є необґрунтованим. Сторона обвинувачення не зазначає та не підтверджує будь-якими доказами, яким саме чином ОСОБА_9 зловжив та якими повноваженнями, чим підтверджується прямий умисел, корисливий мотив і мета, причинно-наслідковий зв`язок та суспільна небезпечність. У клопотанні та доданих до нього матеріалах відсутні докази, які підтверджують існування ризиків, на які посилається прокурор як на підставу вимоги для застосування запобіжного заходу у вигляді застави (п.5 ч.2 ст.184 КПК України). Так, стороною обвинувачення не доведено існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, ОСОБА_9 не змінював постійне місце проживання, не переховувався, користувався і користується тим самим номером телефону. Тяжкість покарання інкримінованого злочину не може бути підставою для застосування запобіжного заходу та не може виключати можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, який би міг виключити ймовірність існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України. Посилання на попередню трудову діяльність ОСОБА_9, зокрема перебування на керівних посадах у судових органах як на підставу для визнання існування ризику його переховування від органу досудового розслідування чи суду є гіпотетичним. Так, зазначення про «широке коло знайомих», навіть серед працівників правоохоронних чи державних органів не може свідчити про намір або здатність особи покинути межі держави з порушенням законодавства, тим більше «у спосіб, який унеможливить його ідентифікацію». Довготривала публічна діяльність ОСОБА_9 в органах правосуддя навпаки свідчить про його високий рівень правосвідомості, обізнаність з процесуальними нормами та повагу до суду, що суттєво знижує імовірність порушення ним обов`язків, покладених на нього судом. Посилання сторони обвинувачення на наявність у ОСОБА_9 паспорта громадянина України для виїзду за кордон не є належним обґрунтуванням ризику переховування, оскільки такий документ є законним правом кожного громадянина України та не свідчить про автоматичний намір ухилення від органу досудового розслідування. Разом з тим, слідчому судді не надали доказів, які б вказували на реальні дії або його підготовку до виїзду за межі території України, зокрема: придбання квитків, отримання віз, бронювання житла, тощо. У проміжок часу з моменту вручення ОСОБА_9 повідомлення про підозру (17 квітня 2025 року) до моменту вручення клопотання про застування запобіжного заходу (22 квітня 2025 року), маючи паспорт для виїзду за кордон він не вчиняв жодних дій, які спрямовані на виїзд за межі України. Посилання сторони обвинувачення на наявність житла та родинні зв`язки ОСОБА_9, зокрема, на проживання його дружини в Івано-Франківську, її професійну діяльність у статусі судді апеляційного суду, а також тривале перебування доньки за межами України не є належним та обґрунтованим підтвердженням ризику його переховування від органів досудового розслідування або суду. Крім того, наявність дружини, яка обіймає посаду у судовій системі, не може бути розцінена як потенційний канал для незаконних дій. Факт тривалого перебування доньки ОСОБА_9 за кордоном також не є доказом наміру чи здатності підозрюваного залишати територію України з порушенням закону. Так, ОСОБА_9 не має громадянства інших держав, не є резидентом, у тому числі не має посвідки на проживання за кордоном та жодних дій, які направлені на виїзд за межі території України не вчиняв. У період з 2018 по 2025 роки неодноразово виїжджав за межі України, однак кожного разу повертався. Посилання щодо можливого переховування на тимчасово окупованих територіях або території рф є безпідставним, оскільки ОСОБА_9 є колишнім військовослужбовцем ЗСУ, що робить будь-яку спробу його появи на тимчасово окупованих територіях або тим більше на території рф малоймовірною та виключеною. У випадку потрапляння на вказані території він наражав би себе на реальну фізичну небезпеку, затримання, полон, тортури чи позбавлення волі лише за сам факт служби в ЗСУ. Наявність законних доходів та заощаджень у розмірі, який не перевищує загальноприйнятий рівень середнього забезпечення, не може бути кваліфіковано як «можливість безперешкодно залишити межі України та проживати у будь-якій країні світу». Крім того, сума відповідних грошових заощаджень не забезпечує довготривалого, стабільного перебування за кордоном, враховуючи сучасні економічні реалії. Сторона захисту просить врахувати позитивну характеристику ОСОБА_9, він є діючим членом ВККС, органу, який відіграє ключову роль у формуванні незалежної та доброчесної судової влади в державі. Обіймання такої посади передбачає високий рівень відповідальності, доброчесності та правосвідомості, що є несумісним із будь-якими припущеннями щодо наміру переховуватись від правосуддя. Крім того, ОСОБА_9 є учасником бойових дій та захисником України. Його безпосередня участь у збройному захисті державного суверенітету від агресії рф є беззаперечним свідченням особистої відданості державі, її законам та національним інтересам. Відсутній ризик, передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки обставини, на які посилається сторона обвинувачення, є взаємовиключні. Так, на підтвердження існування вказаного ризику орган досудового розслідування зазначає, що «велика частина документів та носіїв інформації знаходяться на окупованій території Луганської області, втрачені або їх місце перебування взагалі невідоме». Разом з тим, фактично вказане твердження підтверджує неможливість знищення чи спотворення документів, оскільки він не має доступу до них, тому відповідно даного ризику не може існувати. Слідчому судді не надано жодних доказів, що ОСОБА_9 намагався здійснювати вплив на колишніх колег чи підлеглих, або має намір це робити, у тому числі не конкретизовано відповідних осіб. Посилання на доступ до АСДС КП «Д-3» є також необґрунтовані, оскільки не наведено обставин існування такого доступу загалом. Крім того, повноваження як члена ВККС також не дають підстав для впливу на працівників суду Луганської області, враховуючи й ті обставини, що документи знаходяться на тимчасово окупованій території. Матеріали справи містять численні переписки із ДСА України, її територіальними управліннями, уповноваженими особами МАУП, що свідчить про відсутність наміру приховати будь-яку інформацію. Про відсутність вказаного ризику свідчить й той факт, що під час допиту ОСОБА_9 виникла необхідність долучення до матеріалів досудового розслідування копії його особової справи, що була у добровільному порядку надана детективам НАБУ. Крім того, ОСОБА_9 звертався до НАБУ з клопотанням щодо необхідності проведення слідчих дій у приміщенні Сєвєродонецького міського суду Луганської області, у домоволодіннях, які знаходяться у м.Сєвєродонецьк, з метою вилучення речей та документів, які мають істотне значення у даному кримінальному провадженні. Отже, вказані дії свідчать про бажання допомогти органу досудового розслідування. Ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, також відсутній, оскільки орган досудового розслідування у своїх формулюваннях використовує «невстановлені ймовірні співучасники», що вказує на те, що співучасників не існує. Щодо необхідності врахування ризику здійснення тиску зі сторони ОСОБА_9 на вже допитаних свідків з метою, щоб вони змінили свої показання або відмовилися від них, сторона захисту просить врахувати, що суддя ОСОБА_10, член ВККС ОСОБА_11, керівник апарату Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_12, науковий керівник в ПАТ «МАУП» ОСОБА_13 обіймають високі посади в органах судової влади або мають відповідну професійну автономію, їхній професійний статус та досвід свідчать про малоймовірність того, що вони можуть піддатися будь-якому тиску, змінити показання з нечесних мотивів. Матеріали справи не містять доказів спілкування ОСОБА_9 зі свідками, після надання ними показань або спроб ініціювати такий контакт. Заявлений факт широких соціальних зв`язків, у тому числі у сферах державного управління, правоохоронних органів, судової влади чи ЗСУ, не свідчить автоматично про можливість або намір використання цих зв`язків у протиправний спосіб, оскільки у демократичному суспільстві наявність професійних і особистих контактів є нормальним явищем, а не ознакою ризику. Крім того, сторона обвинувачення не надає конкретного переліку відповідних осіб. Відсутній ризик, передбачений п.4 ч.1 ст.177 КПК України, сторона обвинувачення оперує виключно ймовірнісними категоріями, жодного конкретного факту, який би свідчив про те, що ОСОБА_9 вже вчиняв спроби тиску, підкупу, впливу на свідків чи суддів, або має реальний намір це робити, у клопотанні не наведено та до матеріалів справи не додано. Припущення щодо переоформлення майна є безпідставним та не стосується ризику перешкоджання провадженню, у тому числі не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин (оголошень про продаж, укладення договорів, тощо). При цьому, з точки зору закону, конфіскація майна є видом покарання, яке може бути застосоване лише за вироком суду, що набрав законної сили, а тому наявність повідомлення про підозру не є підставою для такої конфіскації. Твердження про «тиск» через членство у ВККС є маніпулятивним, оскільки даний орган є колегіальним, а тому перебування однієї особи, щодо якої ведеться розслідування, у її складі не паралізує роботу органу і автоматично не означає тиску на всю судову систему. Звернення до Голосіївського районного суду м.Києва за захистом своїх прав є конституційним правом кожного, використання результатів розгляду цивільної справи як доказів у кримінальному провадженні є законним способом захисту, а не «перешкоджанням». Твердження про можливий вплив на суддів вказаного суду, через статус члена ВККС є необґрунтованим та не підтверджено жодним доказом. ОСОБА_9 не був ініціатором та суб`єктом призначення доплат за науковий ступінь, а подав диплом доктора філософії разом з іншими документами про освіту, доплати були призначені на підставі наказу голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області. До виплат призвела неоднозначна унормованість у законодавстві процедури здобуття наукового ступеня та прирівняння наукового ступеня доктора філософії до кандидата наук, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про вищу освіту» у 2014 році. МКА та МАУП ввели ОСОБА_9 та багатьох інших аспірантів (здобувачів) в оману. Крім того, прокурор не довів неможливість застосування стосовно ОСОБА_9 більш м`якого запобіжного заходу. На думку сторони захисту, враховуючи зміст Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ОСОБА_9 до 23 червня 2020 року був суб`єктом злочину, оскільки обіймав посаду судді, разом з тим, з 23 червня 2020 року ОСОБА_16 звільнений з посади судді та набув інший статус, зокрема статус судді у відставці, а тому у розумінні вимог ст.18 КК України, у період з 23 червня 2020 року по 01 червня 2023 року не був службовою особою. Крім того, має місце політичне переслідування ОСОБА_9 у силу займаної ним посади члена ВККС про що свідчать численні публікації у ЗМІ, у тому числі здійснення ДБР розслідування за фактом можливого використання членом ВККС ОСОБА_9 підробленого диплому, на підставі заяви народного депутата ОСОБА_17 .
05 травня 2025 року на електронну пошту Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора, у якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива НАБУ про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 2 001 508 грн задовольнити, з покладенням обов`язків: прибувати до детектива, прокурора або суду за кожним їхнім викликом та вимогою, залежно від стадії кримінального провадження; не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає (м.Київ) без дозволу детектива, прокурора або суду; утримуватися від спілкування зі свідками у провадженні ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та іншими свідками щодо обставин вчинення кримінального правопорушення; повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання детективу у кримінальному провадженні свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Не оспорюючи судове рішення в цілому, сторона обвинувачення не погоджується із розміром застави, яка була визначена слідчим суддею та покладеними на підозрюваного обов`язків. Ухвала слідчого судді в частині визначення розміру застави та покладення обов`язків постановлена без належної оцінки доводів сторони обвинувачення, матеріалів клопотання, а тому підлягає скасуванню, у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи. Так, слідчий суддя дійшов висновку щодо наявності усіх чотирьох ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення та встановив, що дохід підозрюваного ОСОБА_9 за 2024 рік склав 3 млн 800 тис. грн, а також що на рахунках підозрюваного та його дружини знаходиться більше 2 млн грн та наявні значні заощадження у готівкових коштах, зокрема 27 тис дол. США. Разом з тим, застосував стосовно ОСОБА_9 заставу у розмірі 242 200 грн, що менше у 15 разів, ніж сума коштів, які знаходяться в розпорядженні підозрюваного та його дружини, та менше в 10 разів, ніж дохід підозрюваного за 2024 рік. Сторона обвинувачення інкримінує ОСОБА_9 заволодіння коштами на суму 576 540, 89 грн. Отже, визначений розмір застави вдвічі менший за суму заподіяних збитків. Таким чином, визначений слідчим суддею розмір застави є недостатнім, щоб запобігти наявним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного. Слідчий суддя необґрунтовано обмежив можливість пересування підозрюваного не лише у м.Київ, а й дозволив безперешкодно виїжджати до м.Івано-Франківськ. Враховуючи, що до підозрюваного не застосовано електронний браслет, сторона обвинувачення позбавлена можливості контролювати місце його перебування, оскільки у разі встановлення його відсутності у м.Київ, ОСОБА_9 може повідомити, що поїхав до м.Івано-Франківськ. Безпідставно виключив ОСОБА_13 зі списку свідків, з якими підозрюваному необхідно утримуватись від спілкування щодо обставин вчинення злочину, оскільки ОСОБА_13 є свідком обставин проходження ОСОБА_9 навчання та отримання диплому, який він в подальшому використав, а крім того заборона спілкування обмежена була б лише обставинами вчинення кримінального правопорушення.
У судовому засіданні захисник підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_7 доводи, зазначені в апеляційній скарзі та доповненнях, підтримав та просив на їх основі задовольнити скаргу. У задоволенні вимог апеляційної скарги прокурора просив відмовити.
Захисник підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_8 підтримав доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 та просив її вимоги задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечував.
Підозрюваний ОСОБА_9 підтримав позицію своїх захисників. Додатково пояснив, що йому повідомлення про підозру вручив неналежний суб`єкт, тому він не набув статусу підозрюваного.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, вважав, що вимоги такої апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються доказами, які містяться у матеріалах справи. Просив задовольнити вимоги поданої ним апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів доходить таких висновків.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбачені ст.178 КПК України.
Відповідно до положень зазначеної норми, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.
Згідно з ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
З матеріалів судової справи вбачається, що детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні №52024000000000479 від 17 вересня 2024 року за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.
Дії ОСОБА_9 сторона обвинувачення кваліфікує як заволодіння чужим майном у великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, на загальну суму 576 540, 89 грн.
За версією сторони обвинувачення ОСОБА_9 не пізніше 21 квітня 2015 року, при переведенні з посади судді Ленінського районного суду м.Луганська на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, усвідомлюючи, що він не має права на отримання доплати до суддівської винагороди за науковий ступінь кандидата (доктора філософії), маючи на меті отримати грошові кошти за рахунок бюджетних коштів, передбачених для виплати суддівської винагороди, зловживаючи можливостями службового становища, тобто умисно використовуючи як службова особа надані йому як судді гарантії, передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів», всупереч тим цілям і завданням, заради досягнення яких вони надавались, діючи умисно, з корисливих мотивів, попри покладені на нього Конституцією України і законами України обов`язки дотримуватися норм і правил поведінки та не вчиняти дій, які є несумісними з високим званням судді, вирішив заволодіти коштами, які передбачені законом для доплати суддям за науковий ступінь, для чого подав до Сєвєродонецького міського суду Луганської області диплом доктора філософії у галузі права серії DD №2147 від 01 грудня 2011 року, виданий йому ПАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом».
Так, у період з 21 квітня 2015 року до 30 вересня 2020 року ОСОБА_9, обіймаючи посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, незаконно отримав з Державного бюджету України від ТУ ДСА України в Луганській області грошові кошти в сумі 168 460, 50 грн у вигляді доплати до суддівської винагороди за науковий ступінь кандидата (доктора філософії).
Крім того, ОСОБА_9 після виходу 23 червня 2020 року у відставку, перебуваючи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, усвідомлюючи, що він не має права на отримання доплати до суддівської винагороди за науковий ступінь кандидата (доктора філософії), маючи на меті продовжувати отримувати грошові кошти за рахунок бюджетних коштів у вигляді щомісячного довічного грошового утримання судді, без законних на те підстав, зловживаючи можливостями службового становища, тобто умисно використовуючи як службова особа надані йому як судді гарантії, передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів», 01 жовтня 2020 року подав до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області заяву про призначення довічного грошового утримання судді у відставці. До заяви долучив: копію трудової книжки серії БТ-I №1569945; копію наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області №26/К від 30 вересня 2020 року про звільнення; розрахунок стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 30 вересня 2020 року №2227/20-Вих, яка включала доплату за науковий ступінь у розмірі 10 404, 90 грн.
Наявність доплати за науковий ступінь збільшила розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке отримує ОСОБА_9 . За попереднім розрахунком включення з 01 жовтня 2020 року до розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_9 доплати у розмірі 15% збільшило розмір його довічного утримання на 7 699, 63 грн. щомісячно, що загалом складає станом на початок квітня 2025 року 408 080, 39 коп.
17 квітня 2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.
Сторона захисту вказує, що ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2025 року є незаконною, оскільки підозра вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, є не обґрунтованою.
Колегія суддів не погоджується з вказаними доводами сторони захисту, виходячи з такого.
З поняття «обґрунтована підозра», яке міститься у п.175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», вбачається, що обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
З ухвали слідчого судді від 30 квітня 2025 року вбачається, що слідчий суддя дослідив клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце. Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що підозра ОСОБА_9 за ч.4 ст.191 КК України є обґрунтованою, оскільки дане твердження ґрунтується на досліджених слідчим суддею доказах та відповідає положенням законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про наукову і науково-технічну діяльність» (в редакції чинній у 2011 році), «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року (в редакції чинній станом на 2011 рік), «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VІІ, постановКМУ «Про документи про освіту та вчені звання»від 12 листопада 1977 року №1260, «Про видачу іноземним громадянам диплома доктора філософії» від 15 вересня 1993 року №731, «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30 серпня 2002 року №1298.
Колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту, що долучення до матеріалів справи типового контакту на навчання не є належним доказом на підтвердження обставин надання освітніх послуг з певними застереженнями саме ОСОБА_9 . Згідно зі ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.
З копій розрахункових листів, довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, які містяться у матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_9 отримував доплату за науковий ступінь у розмірі 15%; факт подачі працівникам відділу кадрів копії диплома доктора філософії підозрюваний не заперечує, а тому колегія суддів доходить висновку про наявність ознак дій спрямованих на заволодіння чужим майном, оскільки, будучи громадянином України, який здійснював правосуддя на професійній основі, маючи вищу юридичну освіту, тривалий стаж роботи в галузі права, він не міг не усвідомлювати, що у нього відсутній науковий ступінь, який надає право на отримання доплат, що роз`яснення не є нормативним документом і що частина роз`яснення про прирівняння диплому доктора філософії, отриманого раніше прийняття Закону №1556-VІІ,стосується лише іноземних громадян; самостійно та добровільно подав копію документа та щомісяця отримував грошові кошти. Доводи захисту про відсутність умислу колегія суддів відхиляє, адже остаточна перевірка обгрунтованості кваліфікації здійснюється під час розгляду кримінального провадження по суті. На даній стадії кримінального провадження очевидних ознак вважати кваліфікацію дій ОСОБА_9 помилковою колегія суддів не вбачає.
Доводи сторони захисту, що ОСОБА_9 з 23 червня 2020 року по 01 червня 2023 року не був суб`єктом злочину, передбаченого ст.191 КК України, є також необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.5 ст.116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній станом на 23 червня 2020 року) за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку. Відповідно до ч.5 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній станом на 23 червня 2020 року) пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
З матеріалів справи вбачається, що однією зі складових суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_9 як судді у відставці є нарахування йому доплати за науковий ступінь у розмірі 15 %. Вказані грошові кошти виплачуються за рахунок коштів з Державного бюджету України у взаємозв`язку із зайняттям ОСОБА_9 посади судді, а тому він, відповідно до вимог ст.191 КК України може бути суб`єктом злочину, оскільки його статус та гарантії судді вплинули на отримання щомісячного грошового утримання як судді у відставці.
Враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9 (ч.4 ст.191 КК України), який є тяжким злочином, відповідальність за вчинення якого передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; його вік та стан здоров`я; соціальний статус; наявність юридичної освіти; зв`язки, які він набув обіймаючи посаду як судді, так і члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів Україна; майновий та сімейний стан; розмір збитків, які завдано державі Україні, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності ризиків, зазначених у п.п.1-4 ч.1 ст.177 КПК України, та застосування запобіжного заходу у вигляді застави, що становить 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання слідчого судді як на підставу існування ризику переховування від органу досудового розслідування та суду - проходження ОСОБА_9 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (абзац третій пункту 6.4 судового рішення), оскільки Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України. Режим відвідування військових частин є обмеженим та контрольованим, а тому з точки зору закону не є місцем переховуванням від органів досудового розслідування та суду.
На думку колегії суддів, запобіжний захід у вигляді застави є пропорційним меті забезпечення кримінального провадження та за обставин даного кримінального провадження, є саме таким запобіжним заходом, який буде достатнім стримуючим засобом, що здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваним ОСОБА_9 та запобіганню ризикам, доведеним прокурором.
Відповідно до вимог ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначено у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати її буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Враховуючи рівень майнового стану ОСОБА_9, його сімейний стан, докази, які містяться у матеріалах справи, а також обставини справи, зокрема, що йому інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України; вчинення злочину у період воєнного стану в Україні, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку щодо визначення застави у розмірі 242 240 грн, що становить максимальну межу, що визначена п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги прокурора в частині збільшення розміру застави до 2 001 508 грн є необґрунтовані з огляду на процесуальну поведінку ОСОБА_9, яка полягає у його намаганнях добровільно повернути отримані кошти; не приховування факту отримання диплома доктора філософії в галузі права, що підтверджується як у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, так й на засіданні ВРП, на яке посилається сторона захисту у поданій апеляційній скарзі, та його особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов`язку, про що свідчать докази, що долучені стороною захисту до матеріалів судової справи.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної прокурора в частині необґрунтованості зміни слідчим суддею відповідних обов`язків, з огляду на таке.
Відповідно до ч.5 ст.194 КПК України якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме: 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю.
На думку колегії суддів, покладення на ОСОБА_9 обов`язку, а саме: не «відлучатися із м.Київ та м.Івано-Франківськ з можливістю проїзду через Київську, Житомирську, Тернопільську, Івано-Франківську області, без дозволу детектива, прокурора або суду» є необґрунтованим, адже не забезпечує контроль за процесуальною поведінкою підозрюваного. Оскільки, ОСОБА_9 проживає у м.Києві, колегія суддів вважає за необхідне змінити даний обов`язок та покласти на нього обов`язок: «не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає (місто Київ) без дозволу детектива, прокурора або суду». Крім того, посилання слідчого судді як на підставу у відмові для покладення обов`язку не спілкуватися з свідком ОСОБА_13, щоб реалізовувати підозрюваному право на правову допомогу шляхом спілкування з ним як адвокатом, є також необґрунтованим, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_13 був науковим керівником підозрюваного ОСОБА_9 під час написання дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі права, тобто є особою, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для дачі показань. У суді апеляційної інстанції сторона захисту підтвердила, що дійсно ОСОБА_13 є адвокатом ОСОБА_9 у цивільному судочинстві, а тому, на думку колегії суддів, вимога апеляційної скарги прокурора щодо утримання від спілкування з ОСОБА_13 з приводу обставин даного кримінального провадження є обґрунтованою та не буде порушувати права на захист ОСОБА_9, оскільки таке обмеження стосується виключно обставин даного провадження. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне покласти на підозрюваного ОСОБА_9 також обов`язок утримуватися від спілкування зі свідком у провадженні ОСОБА_13 щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9, обставини кримінального провадження, обґрунтованість підозри та існування ризиків, передбачених п.п.1-4 ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів доходить висновку, що застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні. Тому заяви ОСОБА_18, ОСОБА_19, а також проект заяви ОСОБА_20 про передачу підозрюваного під особисту поруку не підлягають задоволенню.
Доводи підозрюваного ОСОБА_9, які оголошені під час апеляційного розгляду справи щодо ненабуття ним статусу підозрюваного, оскільки заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_21 згідно вимог ст.36 КПК України має входити до складу групи прокурорів є необгрунтовані, з огляду на наступне.
Відповідно до п.11 ч.2 ст.36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений повідомляти особі про підозру. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року (справа №536/2475/14-к) вирішуючи питання про те, чи Генеральний прокурор або його заступник повинні входити до складу групи прокурорів, чи вони є окремими процесуальними керівниками зауважила, що повноваження Генерального прокурора або його заступника є винятковими і не можуть бути передоручені іншим прокурорам чи слідчим. Для реалізації цього повноваження ані Генеральний прокурор, ані його заступник не повинні обов`язково здійснювати процесуальне керівництво у відповідному кримінальному провадженні щодо судді, оскільки чинне кримінальне процесуальне законодавство такої вимоги не встановлює.
Інші доводи апеляційних скарг були предметом судового розгляду в суді першої інстанції та висновків слідчого судді не спростовують.
У зв`язку з вище викладеним, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника не підлягають до задоволення як безпідставні. Разом з тим, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.131, 132, 176, 177, 182, 194, 309 370, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2025 року змінити в частині покладення на підозрюваного ОСОБА_9 обов`язків, а саме: «не відлучатися із м.Київ та м.Івано-Франківськ з можливістю проїзду через Київську, Житомирську, Тернопільську, Івано-Франківську області, без дозволу детектива, прокурора або суду» на «не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає (місто Київ) без дозволу детектива, прокурора або суду»; а також «утримуватися від спілкування зі свідками у провадженні ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 щодо обставин вчинення кримінального правопорушення» на «утримуватися від спілкування зі свідками у провадженні ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 щодо обставин вчинення кримінального правопорушення».
У задоволенні заяв про передачу підозрюваного ОСОБА_9 на поруки - відмовити.
Апеляційну скаргу прокурора в іншій частині залишити без задоволення та ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2025 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4