- Головуючий суддя (АП ВАКС): Панкулич В.І.
- Суддя (АП ВАКС): Глотов М.С., Панаід І.В.
- Секретар : Музики Х.І.
- Прокурор : Жовницька А.В.
справа № 991/8069/24
провадження № 22-ц/991/9/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді Панкулича В. І.,
суддів Глотова М.С., Панаіда І. В.,
за участю секретаря судового засідання Музики Х.І.,
представника відповідачів адвоката Прилуцької Н.М.,
прокурора Жовницької А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Прилуцької Ніни Миколаївни на рішення Вищого антикорупційного суду від 24 лютого 2025 року у справі за позовом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Вищого антикорупційного суду від 24 лютого 2025 року позов Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено, визнано необґрунтованими і стягнуто в дохід держави активи, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Volkswagen Touareg, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_1, що зареєстровані за ОСОБА_2 .
Суд вважав встановленим зв`язок спірних активів із особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування - Нерухом Ю.О. та наявність різниці між вартістю таких активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування Неруха Ю.О., яка становить 2 165 134,55 грн та перебуває у межах, визначених ч. 2 ст. 290 ЦПК України.
Не погодившись з рішенням, представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Прилуцька Н.М. звернулася до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Заявляє про неповне з`ясування судом обстави, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду обставинам справи, посилаючись на наступне.
Судом не враховано, що в спірній квартирі є обґрунтована частина еквівалентна ціні продажу іншої квартири. Суд вважав законним доходом ОСОБА_3 кошти від продажу квартири АДРЕСА_2 у розмірі 798 200, 00 грн та дохід від продажу рухомого майна в сумі 59 500,00 грн. В подальшому такі кошти були використані ОСОБА_3 як частина суми для купівлі спірної квартири. Адвокат вважає протиправним стягнення квартири, у вартості якої є обґрунтований актив.
ОСОБА_4 заперечує висновок суду, що ОСОБА_3 не мала законних доходів, які б дозволяли їй придбати нерухоме майно. ОСОБА_3 самостійно себе забезпечує, працюючи стоматологом, мала достатній дохід для придбання спірної квартири та повернення позик, одержаних від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Реальний дохід ОСОБА_3 є більшим, ніж офіційно задекларований, оскільки її заробітна плата перебуває «у тіні», що не є підставою для визнання її неплатоспроможною. Наявними в справі доказами доведено надання нею майна в оренду та отримання від цього доходів.
Фактичні обставини справи підтверджують факт одержання нею позик від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Посилання суду на відсутність графіків повернення позик вважає безпідставними, оскільки при укладенні договорів вони не є обов`язковими.
Судом не надано оцінки доказам відповідачів, що підтверджують спроможність ОСОБА_6 надати ОСОБА_3 кошти в борг, та які вказують на надання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в оренду квартир з перерахунком відповідної орендної плати.
ОСОБА_3 не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, відтак належне їй майно не може бути вилученим. Судом належним чином не обґрунтовано наявність впливу ОСОБА_1 на дочку щодо купівлі спірної квартири. Позивачем не наведено жодного доказу про надання ОСОБА_1 доручення ОСОБА_3 на купівлю квартири, коштів на придбання. Квартиру придбано ОСОБА_3 за власні кошти та подаровано матері ОСОБА_2 з метою раціонального збереження та використання активу.
Щодо автомобіля Volkswagen Touareg адвокат Прилуцька Н.М. зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, а судом не встановлено мінімальну ринкову вартість спірного автомобіля. Вважає такими, що протирічать матеріальному та процесуальному праву висновки суду, що мінімальною ринковою вартістю автомобіля слід вважати ціну, розміщену на ресурсі «AUTO.RIA.com» станом на 29.09.2022 в розмірі 28 500,00 дол США, що на момент продажу становило 1 042 216,50. Ринкова вартість мала бути визначена ще на етапі подання прокурором позову і не може визначатись оголошенням, поданим невідомою особою. Вартість автомобіля може бути встановлена виключно відповідно до ЗУ «Про судову експертизу». Застосовуючи норму ст. 290 ЦПК України, суд не дослідив вартість аналогічного транспортного засобу із схожою комплектацією на дату набуття автомобіля - 06 грудня 2022 року. Судом не надано оцінки доказам за якими, автомобіль був завезений з Німеччини 18 червня 2020 року, станом на цей день його вартість становила 493 400 грн (18 431,07 дол США). Тобто, з урахуванням зносу його ціна в 2022 році була ще меншою. Сукупність доказів свідчить, що реальна ринкова вартість спірного автомобіля станом на 06 грудня 2022 року становить 355 194,14 грн, а висновок суду про очевидну неспроможність відповідачів придбати спірний автомобіль не ґрунтується на матеріалах справи.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволені клопотань відповідачів щодо допиту свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та про призначення експертизи.
Від прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Жовницької А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 24 лютого 2025 року - без змін. Рішення вважає законним та обґрунтованим, оскільки суд мотивував свої висновки дослідженими обставинами, оцінивши покази свідків, відповідачів та надані сторонами матеріали.
Будучи належним чином повідомленими про дату і час розгляду справи, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів та заперечення прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно доч. 1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (п. 2 ч. 8 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов пред`являється, зокрема, щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України. Станом на час подачі позову такі суми перебували в межах від 1 003 500 грн до 6 831 500 грн.
Положення ст. 291 ЦПК України передбачають визнання судом активів необґрунтованими, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.
Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).
Активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави (ч. 1 ст. 292 ЦПК України).
Відповідно до оскаржуваного рішення, суд вважав встановленим зв`язок спірних активів із особою, уповноваженою на виконання функцій держави ОСОБА_1, а також наявність різниці між вартістю таких активів та його законними доходами особи, яка перебуває у межах, визначених ч. 2 ст. 290 ЦПК України.
ОСОБА_1 з 2015 року і дотепер проходить службу в Національній поліції України. Наказом заступника Голови ГУ НП у м. Києві № 441 о/с від 09.04.2021 його призначено на посаду начальника відділу контролю за обігом зброї Головного управління Національної поліції у м. Києві. Вказану посаду він займав під час придбання спірного активу та на час подання позову. Відповідно до п.п. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відтак до нього може бути пред`явлено позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи 10 березня 2021 року дочкою відповідачів ОСОБА_3 придбано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 94.8 кв.м вартістю 2 288 806 грн. В подальшому 28 вересня 2022 року вказану квартиру на підставі договору дарування ОСОБА_3 передано у власність її матері ОСОБА_2 .
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не мала законних доходів, які б дозволяли їй придбати квартиру вартістю 2 288 806,00 грн. ОСОБА_12 відповідачів про купівлю квартири, в тому числі за рахунок коштів, одержаних ОСОБА_3 в якості позики від ОСОБА_5 в розмірі 500 000 грн та ОСОБА_6 в розмірі 950 000 грн, суд вважав такою, що не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, а дії, пов`язані з укладення письмових договорів позики вважав легалізацією джерел походження коштів, використаних на придбання квартири.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не володіла достатніми коштами для придбання квартири, яка є спірним активом виходячи з наступного.
З копії трудової книжки ОСОБА_3 вбачається, що вона завершила навчання в інтернатурі 22 липня 2019 року, після чого розпочала свою трудову діяльність на 0,25 ставки лікаря-стоматолога. В проміжок часу з 16 жовтня 2019 по 19 листопада 2021 року вона не була працевлаштована. Згідно наявних в матеріалах справи відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків сума нарахованого ОСОБА_3 доходу з ІІІ кварталу 2019 року по березень 2021 становила 18 167,18 грн та 798 200 грн доходу від продажу іншої квартири. Судом також було враховано одержання доходу в сумі 59 500 грн від продажу нерухомого майна. Отже, станом на момент купівлі квартири ОСОБА_13 могла отримати законного доходу на загальну суму 875 867,18 грн.
Твердження апелянта про перебування заробітної плати ОСОБА_3 «у тіні» колегія суддів відхиляє, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про використання таких коштів на придбання спірного активу.
Як вбачається з оскаржуваного рішення судом першої інстанції ретельно досліджено майновий стан позикодавців за відповідними договорами.
Згідно з договором позики від 02 березня 2021 року ОСОБА_5 надала у власність ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 500 000,00 грн, із зобов`язанням повернути їх до 02 березня 2022 року. Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків від 04.03.2024 чоловік позикодавиці ОСОБА_14, як фізична особа-підприємець за період з 2013 по 2020 рік отримав доходу на загальну суму 1 800 000,00 грн. Відповідно до повідомлення координатора відділу кадрів ТОВ «Вішай Ізраїль» подружжя ОСОБА_15 з 24.07.2018 по 29.08.2019 були працевлаштовані в Ізраїлі на даному підприємстві. На підставі наявних в справі підтверджень про сплати та відрахування, повідомлення відділу кадрів підприємства, враховуючи середній курс долара США до нового шекеля за 2018-2019 роки, суд дійшов висновку про спроможність родини ОСОБА_15 заощадити суму позики, наданої для ОСОБА_3, що еквівалентна 17 857,00 дол. США. В той ж час, в суду викликала обґрунтований сумнів сама подія надання позики, оскільки фінансова спроможність ОСОБА_3 не гарантувала можливості повернення таких коштів, адже її дохід за весь період трудової діяльності складав лише 18 167,18 грн. Суд також враховував, що договір не містять графіку повернення коштів, а також відсутні будь-які спроби позичальника їх повернути. У зв`язку з цим, версію відповідачів щодо існування даної позики, суд вважав непереконливою та дійшов висновку, що ОСОБА_3 не отримувала грошових коштів у позику від ОСОБА_5, а дії, пов`язані із укладанням письмового договору, були направлені виключно на легалізацію джерел походження грошових коштів, які, за версією відповідачів, були використані ОСОБА_3 на придбання квартири.
Згідно з договором позики від 22 лютого 2021 року ОСОБА_6 надав у власність ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 950 000,00 грн, із зобов`язанням повернути їх до 22 лютого 2022 року. Оцінюючи можливість ОСОБА_6 заощадити надані в позику грошові кошти, суд враховував інформацію з поданих ним податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи, яка міститься у відомостях з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, згідно з якими за останні 3 роки, що передували наданню позики, він отримав доходу на загальну суму 679 173,52 грн, а за вирахуванням сплачених податків, сума становить 658 798,31 грн. Проаналізувавши наявні в справі документи, суд не встановив законних джерел доходів родини ОСОБА_16, які б дозволи їм заощадити кошти у розмірі, достатньому для надання позики у розмірі 950 000,00 грн, при цьому здійснюючи витрати на проживання. Тому версію відповідачів про одержання ОСОБА_3 від ОСОБА_6 позики в розмірі 950 000,00 грн, які останній отримав із законних джерел, суд вважав такою, що не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, а жодних доказів, які б свідчили про протилежне, суду не надано.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що версія відповідачів про одержання ОСОБА_17 грошових коштів у позику не знайшла свого підтвердження з огляду на відсутність спроб протягом чотирьох років сплати позикодавцям борг, відсутність вимог про сплату сум позик, що вказує на те, що договори про надання позики не мали на меті настання реальних наслідків.
Крім того, на переконання колегії суддів, відповідачами не надано достатніх доказів того, що спірна квартира була придбана в тому числі за рахунок коштів, одержаних ОСОБА_3 від продажу квартири по АДРЕСА_3 .
Дійсно, розрахунок за квартиру здійснювався 10 березня 2021 року з відкритого в цей же день в ПуАТ «КБ «Акордбанк» рахунку умовного зберігання ОСОБА_3, однак дана обставина не вказує на те, що розміщені на банківському рахунку кошти одержані саме від продажу квартири по АДРЕСА_3 .
Колегія суддів враховує факт не проживання в квартирі ОСОБА_3, що підтвердила в судовому засіданні представник відповідачів, реєстрацію її постійного місця проживання в зовсім в іншій квартирі, короткий проміжок часу, за який відбулось дарування квартири матері та фактичне проживання в квартирі сім`ї відповідачів, що ними не заперечувалось в суді першої інстанції.
Особливо не переконливим видається факт купівлі квартири за запозичені кошти, в якій покупець не проживає.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає переконливим, що квартиру по АДРЕСА_4 де було придбано за дорученням та за кошти особи уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування - ОСОБА_1, який може прямо або опосередковано вчиняти дії тотожні за змістом праву розпорядження, а ОСОБА_3 була лише її формальним власником.
Зі змісту щорічної декларації ОСОБА_1 за 2020 рік вбачається, що ним задекларувано грошові активи, наявні станом на останній день звітного періоду, а саме готівкові кошти у розмірі 145 000,00 грн. Відповідно до довідки про складові та розмір грошового забезпечення № 224 від 15.02.2024 за період з січня 2021 року по лютий 2021 року ОСОБА_1 отримав дохід у сумі 44 773,78 грн. Отже, враховуючи задекларовані ОСОБА_1 грошові активи, наявні станом на 31 грудня 2020 року та заробітну плату, яку він отримав у 2021 році до моменту придбання квартири, його законний дохід становить 189 773,78 грн.
З щорічної декларацій ОСОБА_1 за 2020 рік та даних з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_2 за період з 2020 року по 10 березня 2021 року жодних доходів не отримувала. Згідно оскаржуваного рішення версію про отримання ОСОБА_2 доходів від оренди квартир, відповідачі в суді першої інстанції не підтримували. Проаналізувавши майновий стан відповідачів, колегія суддів погоджується, що їх законних доходів було недостатньо для придбання квартири, у зв`язку з чим суд першої інстанції вірно визнав такий актив необґрунтованим.
Варто зазначити, що представник відповідачів в апеляційній скарзі на наводить доводів на спростування вищезазначених висновків суду щодо майнового стану відповідачів.
Також суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не володіли достатньою сумою коштів, отриманих із законних джерел, для придбання автомобіля Volkswagen Touareg, 2016 року випуску, тому визнав такий актив також необґрунтованим. На думку суду, мінімальна ринкова вартість автомобіля становить 28 000 дол США, що на момент продажу еквівалентно 1 042 216,50 грн.
Згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу № 6200/22/024985 від 06.12.2022 ОСОБА_2 набула у власність транспортний засіб марки Volkswagen, модель Touareg, 2016 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1, вартістю 3 000,00 грн.
В поясненнях, наданих на запит НАЗК № 281-03/9530-24 від 16.02.2024, ОСОБА_1 повідомив, що його дружина ОСОБА_2 придбала автомобіль Volkswagen Touareg, 2016 року випуску вартістю 5 500,00 дол. США за кошти, отримані у 2022 році. Автомобіль придбаний у поганому технічному стані, з великим пробігом та потребував подальшого ремонту. При заповненні декларації він вказав вартість автомобіля 3000 грн у відповідності до договору купівлі-продажу. При допиті в суді першої інстанції ОСОБА_2 показала, що придбала автомобіль за 10 000,00 дол США, а чоловіку повідомила, що за 5 000 дол США, однак потім, дізнавшись про необхідність декларування, зізналась ОСОБА_1, що придбала транспортний засіб за 10 000,00 дол США.
У контексті тверджень позивачів про поганий технічний стан автомобіля варто зазначити, що згідно витягу з Сервісу перевірки адміністративних правопорушень колишній власник транспортного засобу Папіашвілі Георгій і ОСОБА_2 після придбання автомобіля неодноразово притягувались до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП у зв`язку з перевищенням вставлених обмежень швидкості руху транспортних засобів.
На підтвердження версії про поганий технічний стан автомобіля відповідачі надали суду висновок експерта за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи від 25.09.2024 № 9420/24-54 згідно з яким ринкова вартість автомобіля Volkswagen Touareg, 2016 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1, станом на 06.12.2022 складає 355 194,14 грн з урахуванням ПДВ.
Суд зазначив, що згідно вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 визначення вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження. В той же час, експертом, під час визначення ринкової вартості автомобіля були досліджені виключно документи, а технічний огляд транспортного засобу проведено не було, як і не було зазначено причин неможливості надання об`єкта дослідження на огляд. При цьому, як зазначають відповідачі, транспортний засіб перебував у тому ж технічному стані, що і на момент продажу, та стояв на паркувальному майданчику біля їхнього будинку, що свідчить про можливість його надання на огляд експерту. Ненадання автомобіля Volkswagen Touareg на огляд експерту суд розцінив як приховування реального технічного стану транспортного засобу.
Враховуючи, що відповідачами не було надано належних доказів, на підтвердження версії про поганий технічний стан транспортного засобу, наявність доказів, які свідчать про активне користування автомобілем, суд вважав версію позивача, що транспортний засіб на момент продажу перебував у технічно справному стані, більш переконливою, аніж версію відповідачів.
Визначаючи вартість автомобіля, що є спірним активом, суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно з листом директора ТОВ «Інтернет-реклама РІА» № 406 від 20.08.2024 автомобіль Volkswagen Touareg, 2016 року випуску, з номером кузову (VIN): НОМЕР_1, який є спірним активом, розміщено на сайті AUTO.RIA.com 29 вересня 2022 року за ціною 28 500,00 дол. США.
З листа директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4794/3985-3-24/54 від 11.03.2024 слідує, що виходячи із наданих вихідних даних довідкова вартість для автомобіля Volkswagen Touareg, 2016 року виготовлення з врахуванням цінових даних довідника «Бюлетень автотоварознавця № 126 листопад 2022» для КТЗ, який перебуває у технічно справному стані, є комплектним, укомплектованим та не потребує ремонту тощо, станом на 06 грудня 2022 року складає 1 016 250,00 грн.
Суд вважав, що з огляду на вимоги ч. 3 ст. 290 ЦПК України, мінімальною ринковою вартістю спірного автомобіля слід вважати його ціну, яка була розміщена на інтернет ресурсі «AUTO.RIA.com» станом на 29.09.2022, а саме 28 500,00 дол. США, що на момент продажу 06.12.2022 згідно з офіційного курсу НБУ було еквівалентно 1 042 216,50 грн.
В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог. Зважаючи, що позивач зазначає меншу вартість спірного активу, а саме 1 016 250,00 грн., то суд розглянув позов в межах заявленої суми.
Враховуючи, що версія відповідачів про поганий технічний стан автомобіля не знайшла своє підтвердження та з огляду не надання відповідачами транспортного засобу експерту на технічний огляд, колегія судів вважає переконливою версію позивача, що вартість автомобіля Volkswagen Touareg, 2016 року випуску становить 1 016 250 грн., а не 3000 грн як зазначено в договорі і не 10 000 дол США, на що вказували відповідачі.
Вирішуючи питання про розмір отриманого ОСОБА_1 законного доходу станом на 06.12.2022, суд брав до уваги фактично отримані ним кошти, а саме: 819 514,37 грн заробітної плати;
25 298,64 грн доходу від надання майна в оренду, отриманого від ПСП «Плешкані» (за вирахуванням сплачених податків); 250 000,00 грн задекларованих грошових активів, які були наявні у ОСОБА_1 станом на 31.12.2021; 75 654,00 грн задекларованих ОСОБА_1 коштів, які розміщені на банківських рахунках станом на 31.12.2021. Таким чином, розмір законного доходу ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 06.12.2022 становить 1 170 467,01 грн.
Щодо законних доходів ОСОБА_2 станом на день купівлі автомобіля, судом встановлено, що в щорічних деклараціях ОСОБА_1 за 2021 та 2022 роки ним задекларовано відсутність доходів у його дружини. На відсутність доходів у ОСОБА_2 вказує й інформація з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків за 2022 рік. Таким чином, станом на дату набуття автомобіля Volkswagen Touareg ОСОБА_2 не мала доходів.
Враховуючи, що на момент придбання спірного активу відповідачі спільно отримали законного доходу на загальну суму 1 170 467,01 грн, на переконання суду першої інстанції, це свідчить про очевидну неспроможність родини ОСОБА_1 придбати автомобіль Volkswagen Touareg, 2016 року випуску, вартістю 1 016 250,00 грн та здійснювати витрати на проживання впродовж року.
Представник відповідачів в судовому засіданні звертала увагу колегії суддів на те, що ОСОБА_2 здавала квартири в оренду, від чого отримувала дохід, у зв`язку з чим варто зазначити наступне. Після звернення прокурора із позовом до суду ОСОБА_2 подала податкові декларації про майновий стан і доходи за 2018-2021 роки. В поясненнях, наданих на запит НАЗК ОСОБА_1 повідомив, що його дружина придбала автомобіль Volkswagen Touareg, 2016 року випуску вартістю 5 500,00 дол. США за кошти, отримані у 2022 році. Враховуючи, що за 2022 рік податкова декларація відсутня, згідно податкової декларації за 2021 рік задекларований дохід ОСОБА_2 від надання майна в оренду становив 60 000 грн, що є недостатнім для придбання автомобіля Volkswagen Touareg. Крім того, представник відповідачів зазначала, що ОСОБА_18 до 2021 року кошти від оренди квартир віддавала дочці ОСОБА_19 .
Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність в подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 законних доходів для придбання автомобіля Volkswagen Touareg, 2016 року випуску за законно одержані доходи.
У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч.4 ст.89 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сукупність доказів позивача є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів сторони відповідачів. Вважає встановленим зв`язок спірних активів із особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування - ОСОБА_1 та наявність різниці між вартістю таких активів та його законними доходами, яка перебуває у межах, визначених ч. 2 ст. 290 ЦПК України. Отже, визнані судом необґрунтованими активи підлягають стягненню в дохід держави.
На підставі вищевикладеного, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, викладені в ньому висновки відповідають фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, відтак відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись статтями 259, 290-292, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Прилуцької Н.М. залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 24 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Головуючий В.І. Панкулич
Судді М.С. Глотов
І. В. Панаід