- Головуюча суддя (ВАКС): Задорожна Л.І.
Справа № 991/1324/20
Провадження № 1-в/991/16/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2025 року м. Київ
Суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
представника володільця майна - адвоката ОСОБА_3,
прокурора ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника володільця майна - адвоката ОСОБА_3, поданого в інтересах ОСОБА_5, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000002989 від 24.10.2016 щодо ОСОБА_6, засудженого вироком Вищого антикорупційного суду від 14.02.2023 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 209 КК України,
установив:
І. Історія кримінального провадження
Вироком Вищого антикорупційного суду від 14.02.2023 у справі № 991/1324/20, залишеним в силі ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05.10.2023, ОСОБА_6 засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 209 КК України. Цим же вироком залишено арешт, накладений на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2016 на квартиру загальною площею 110,10 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6 .
Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 06.05.2025 у справі № 991/1324/20 вирок Вищого антикорупційного суду від 14.02.2023 та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05.10.2023 залишено без змін, а касаційні скарги захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.
ІІ. Зміст та доводи клопотання
14.05.2025 до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_10, у якому він просив скасувати арешт, накладений ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2016, 18.08.2016, з 3/4 квартири АДРЕСА_2, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .
Із змісту вироку Вищого антикорупційного суду від 14.02.2023 вбачається, що на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2016 та 18.08.2016 накладено арешт, зокрема на квартиру загальною площею 110,10 кв.м., розташовану за адресою: квартира АДРЕСА_3, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6 . Як зазначено в цих ухвалах, арешт був накладений з метою забезпечення конфіскації майна ОСОБА_6, як виду покарання. Згідно з ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання такий арешт може бути накладений винятково на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної або юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження. Оскільки суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_6 у пред`явленому йому обвинуваченні (за винятком епізодів за участі компанії «Faraday & Co») та, враховуючи, що 1) покарання за інкриміновані йому злочини передбачає такий його додатковий вид як конфіскація майна, а також те, що 2) закон про кримінальну відповідальність передбачає спеціальну конфіскацію грошей, одержаних внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, то з метою забезпечення виконання вироку суду арешт, накладений на всі наведені у цьому розділі об`єкти, належить залишити без змін.
Адвокат вважає безпідставним арешт, накладений на 3/4 частини квартири № 31, оскільки вона має статус спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_11, що визначено нормами Цивільного і Сімейного кодексів України та підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили. З огляду на це, наявні підстави для скасування такого арешту через відсутність подальшої потреби в ньому.
Під час судового розгляду (справа № 757/37995/16-к) підстави для арешту квартири № 31 не досліджувалися органом досудового розслідування, стороною обвинувачення та слідчим суддею. У мотивуванні ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.08.2016 вказано на необхідність конфіскації майна як додаткового виду покарання. Проте питання належності квартири та її правового статусу не досліджувалося ні слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва при накладенні арешту, ні Вищим антикорупційним судом під час ухвалення вироку, хоча 09.08.2016 заявник порушував це питання перед слідчим суддею.
Відтак, є хибним висновок слідчого судді про можливість накладення арешту на частку ОСОБА_5 у спільній сумісній власності, набутій нею під час шлюбу з ОСОБА_6 . Заявник стверджує, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя ( ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ), набутою під час шлюбу, і частка ОСОБА_5 не може бути арештована без належного визначення її права власності (ст. 60, 61, 67, 69, 70 СК України).
З урахуванням вимог ч. 1, 2 ст. 73 СК України, слід вважати безпідставним арешт, накладений 09.08.2016 слідчим суддею Печорського районного суду міста Києва на всю квартиру АДРЕСА_3 . Відповідно до п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна може бути застосовано лише до частки у спільній сумісній власності, що належить підозрюваному/обвинуваченому, а не його дружині.
Адвокат зазначив, що 29.09.2011 відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_6, про що зроблено актовий запис № 1653. У період шлюбу, 12.12.2012 подружжям придбано квартиру № 31 за спільні кошти подружжя, було сплачено 1 278 400 грн, про що укладено нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу.
Право власності на нерухоме майно, за спільною згодою подружжя, оформлено на ОСОБА_6, що не спростовує презумпцію спільної сумісної власності подружжя, відповідно до ст. 60 СК України. Отже, незважаючи на те, що спірна квартира оформлена на ОСОБА_6, вона є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана під час шлюбу. 30.09.2024 Голосіївським районним судом міста Києва за позовною заявою ОСОБА_5 ухвалено рішення (справа № 752/23128/23), яким визнано за нею право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_3 . Зазначене судове рішення набрало законної сили 07.11.2024.
Зважаючи на правовстановлюючий характер цього судового рішення, ОСОБА_5 має законні підстави для реєстрації права власності на належну їй 3/4 частку квартири. Однак, через арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.08.2016, вона позбавлена можливості реалізувати це право, зокрема для забезпечення прав дітей.
30.10.2023 Голосіївським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 73165811 щодо стягнення з ОСОБА_6, як боржника в межах конфіскації за вчинення корупційних та пов`язаних із корупцією правопорушень (крім спеціальної конфіскації). Проте сторона обвинувачення та державний виконавець не визначили частку ОСОБА_6 у спільній сумісній власності (квартирі № 31 ), яка підлягає конфіскації.
Зважаючи на відсутність з боку сторони обвинувачення чи державного виконавця дій з визначення частки ОСОБА_6 у спільному сумісному майні (квартирі № 31 ), яка згідно вироку у справі № 991/1324/20 підлягає конфіскації, ОСОБА_5 подано позовну заяву та 30.09.2024 Голосіївським районним судом міста Києва ухвалено рішення (справа № 752/23128/23), яким визнано за нею право власності на 3/4 частки квартири.
З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 (справа № 2-591/11), у цій справі фактично вирішено питання у цивільній справі № 752/23128/23, які покладаються на державного виконавця за необхідності внесення подання в порядку ст. 443 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_3 вважає, що наявні підстави для скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2016 у справі № 757/37995/16-к, з 3/4 частки квартири АДРЕСА_2, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .
ІІІ. Позиції учасників кримінального провадження
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 підтримав клопотання про скасування арешту з 3/4 частки квартири, що належить ОСОБА_5, та просив його задовольнити. Зазначив, що під час накладення арешту не досліджувалися обставини, пов`язані з правом власності на частку квартири. У подальшому, ОСОБА_5 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про визначення її частки у спільному сумісному майні. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30.09.2024 ніким не оскаржувалося та набрало законної сили. 05.05.2025 дружина засудженого (володілець частки) ОСОБА_5 звернулися з цим рішенням до державного реєстратора, який зареєстрував за нею 3/4 частки квартири. Таким чином, з урахуванням визначення частки ОСОБА_5 у спільній сумісній власності, відсутні підстави для арешту на цієї частки. Вказав, що на момент накладення арешту документи, які підтверджують право власності дружини на частку квартири, були відсутні, а в ході розгляду цивільної справи встановлено, що необґрунтовано накладено арешт на цю 3/4 частки квартири, оскільки встановлено, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Прокурор ОСОБА_4 заперечила щодо задоволення клопотання адвоката про скасування арешту, зазначивши, що воно є необґрунтованим. Арешт накладено в межах кримінального провадження, на підставі даних, наявних у слідчих Генеральної прокуратури про те, що квартира належала засудженому ОСОБА_5 . На момент накладення арешту не було відомо, що ця квартира придбана в шлюбі та потребує визначення часток подружжя, тому слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт. Відповідно до вироку Вищого антикорупційного суду від 14.02.2023 ОСОБА_6 призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. Щодо іншої нерухомості сторона захисту раніше заявляла клопотання про скасування арешту. Під час судового розгляду ОСОБА_6 жодного разу не заявляв про належність частки квартири № 31 його дружині. На момент апеляційного розгляду квартира, вважалася такою, що належить лише засудженому. Під час розгляду позовної заяви ОСОБА_5 у Голосіївському районному суді м. Києва не було повідомлено суду, що на цю квартиру накладено арешт та вона підлягає конфіскації в межах виконання покарання. Окрім цього, до розгляду позову в Голосіївському районному суді м. Києва не було залучено представника держави, зокрема Державної виконавчої служби. Прокурор не заперечує, що майно було придбано під час шлюбу, але вважає, що це питання не може бути вирішене шляхом скасування арешту, оскільки арешт був накладений обґрунтовано на момент його застосування. Фактично заявником повторно порушується питання без залучення Державної виконавчої служби.
Інші учасники кримінального провадження, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду клопотання про скасування арешту, у судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд завчасно не повідомили. Їх неявка, за таких обставин, не перешкоджає розгляду клопотання про скасування арешту.
IV. Встановлені обставини, мотиви та оцінка суду
За змістом ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження, серед іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).
Положення ч. 1 ст. 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Арешт майна з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Про обґрунтованість накладеного арешту за п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України буде свідчити, по-перше, те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Про те, що в застосуванні арешту відпала потреба на стадії виконання вироку суду може свідчити зокрема те, що суд виправдав обвинуваченого, закрив кримінальне провадження і якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначив покарання у виді конфіскації майна та/або не застосував спеціальну конфіскацію, залишив цивільний позов без розгляду або відмовив у цивільному позові, проте не вирішив питання про скасування заходу забезпечення.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30.09.2024 (справа № 752/23128/23, провадження 2/752/2321/24) був задоволений позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про поділ спільного сумісного майна та визнано за ОСОБА_5 право власності на частку у розмірі 3/4 квартири АДРЕСА_3 . Це рішення суду набрало законної сили 07.11.2024. У рішенні суду зазначено, що справа була розглянута зі з`ясуванням думки відповідача ОСОБА_6, який не заперечував проти позовних вимог і вважав за доцільне визнати право власності ОСОБА_5 на збільшену частку у квартирі. Під час розгляду цієї справи не надавалися відомості про розірвання шлюбу та сторони не посилалися на цей факт, а також судом встановлено, що спірна квартира була придбана під час перебування подружжя ОСОБА_11 у шлюбі.
Із змісту клопотання адвоката вбачається, що в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення відпала потреба, однак у судовому засіданні 22.05.2025 представник також зазначив про те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2016 арешт накладено необґрунтовано.
На момент накладення арешту відносно ОСОБА_6 було складено повідомлення про підозру від 05.08.2016 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 209 КК України, яке у зв`язку із його неявкою на виклик до слідчого було скеровано у спосіб передбачений КПК України. Санкція кримінальних правопорушень за ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 209 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна.
Стаття 52 КК України визначає основні та додаткові покарання, зокрема додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України, конфіскація майна (ч. 2).
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України (ч. 1-3 ст. 59 КК України).
Згідно вироку Вищого антикорупційного суду від 14.02.2023 ОСОБА_6 засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 209 КК України та йому призначено остаточне покарання у виді 10 років позбавлення волі з позбавленням його права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна, залишено без змін арешт, накладений на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2016, 18.08.2016 на квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6 .
З урахуванням того, що вирок Вищого антикорупційного суду від 14.02.2023, який залишено без змін Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду та Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду щодо покарання у вигляді конфіскації майна, відсутні підстави для визнання накладеного арешту необґрунтованим. Отже, арешт накладений ухвалами слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.08.2016, 18.08.2016 є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України.
Також, суддя не погоджується з доводом адвоката про те, що у такому застосування заходу забезпечення відпала потреба з посиланням на те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30.09.2024 поділено майно.
Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання у виді конфіскації майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (ч. 1-2 ст. 48 КВК України).
Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (ч. 1, 3 ст. 49 КВК України).
Стаття 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.
З клопотання адвоката вбачається, що 30.10.2023 Голосіївським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ відкрито виконавче провадження № ВП 73165811 про стягнення з ОСОБА_6 майна, як боржника в рамках конфіскації. Також, заявником долучено витяг з Державного реєстру речових прав від 15.05.2025, за яким за ОСОБА_5 зареєстровано спільне часткове право власності на частки квартири № 31 .
У судовому засіданні представником ОСОБА_3 озвучено, що йому не відомо про проведення подальших виконавчих дій державним виконавцем щодо конфіскації майна засудженого.
Окрім цього, слід звернути увагу, що обставини поділу спільного сумісного майна виникли лише на етапі апеляційного перегляду вироку, оскільки засуджений не вказував про належність 3/4 частки квартирі його дружині.
Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29.04.2025 у справі № 991/1324/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 383/493/18 йдеться про те, що необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.
Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 535 КПК України судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов`язок виконати судове рішення. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання (ч. 2-4 ст. 535 КПК України).
Статтею 537 КПК України урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків, а статтею 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте, зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України. Крім того, положеннями КПК України (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 383/493/18).
Отже, КПК передбачає можливість виконання судових рішень органами ДВС, однак не встановлює порядок оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень, прийнятих у кримінальному провадженні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 823/564/17).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності) (ч. 1 ст. 287 КАС України).
З огляду на те, що Голосіївським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ відкрито виконавче провадження № ВП 73165811 щодо стягнення майна з ОСОБА_6 в межах конфіскації, відтак ОСОБА_5, як особа, права якої порушені за виконавчими документи про конфіскацію (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження), на підставі ст. 287 КАС України може звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси.
При примусовому виконанні вироків про конфіскацію майна дії державного виконавця, зокрема щодо скасування накладеного у виконавчому провадженні арешту, підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 383/493/18).
Оцінюючи доводи адвоката ОСОБА_3 про необґрунтованість накладеного арешту та про те, що відпала потреба у подальшому застосуванні цього заходу, суд дійшов висновку, що заявником не доведено обставин, які можуть бути підставою для скасування арешту з 3/4 частки квартири.
Керуючись статтями 170-174, 371, 372, 376 КПК України, суд
постановив:
Відмовити в задоволенні клопотання представника володільця майна - адвоката ОСОБА_3, поданого в інтересах ОСОБА_5, про скасування арешту майна.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1