- Головуючий суддя (ККС ВС): Маринич В.К.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2025 року
м. Київ
справа № 991/13030/24
провадження № 51-1287ск25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року про повернення апеляційної скарги,
ВСТАНОВИВ:
Вироком Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 18 листопада 2024 року зі змінами від 28 листопада 2024 року між прокурором ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року.
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 28 і частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн.
На підставі частини 2 статті 75 ККзвільнено ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік.
На підставі пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК покладено на ОСОБА_6 ряд обов`язків.
Постановлено покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн, виконувати самостійно.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року повернуто, оскільки апеляційна скарга подана особою, яка не має права її подавати.
07 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій він просив скасувати ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 14 квітня 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року про повернення апеляційної скарги.
Зокрема, касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, в ухвалі вмотивовано зазначив, що, оскільки оскаржуваний вирок не містить будь-яких відомостей стосовно ОСОБА_4 та не стосується його прав, свобод чи інтересів, останній не є особою, яка має право на подання апеляційної скарги на відповідний вирок суду.
22 травня 2025 року в межах строку на касаційне оскарження до Верховного Суду знову надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року про повернення апеляційної скарги.
У цій касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що апеляційний суд, повертаючи його апеляційну скаргу, обмежився формальним посиланням на положення частини 4 статті 394 КПК.Зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції не перевірив, чи стосується вирок його прав, свобод,інтересівтачи у змозі він з урахуванням норм процесуального закону реалізувати своє право на судовий захист в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження такого вироку.
Посилається на те, щоз тексту вироку Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року слідує, що особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, зокрема ОСОБА_6 та інші особи, діяли у складі організованої злочинної групи, про діяльність якої нібито ОСОБА_6 не був обізнаний, але дав згоду на спільну участь з цими особами у вчиненні цих правопорушень. Вважає, що зіставлення викладених обставин, способів спілкування, часу та місць зустрічей, а також вказівка на АТ «Одеський припортовий завод», як місце вчинення кримінального правопорушення, зазначених у вироку Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року, з підозрами щодо осіб укримінальному провадженню № 12020000000000236 від 11 березня 2020 року дає можливість їх ідентифікувати, оскільки зі змісту вбачається, що ОСОБА_6 був залучений до діяльності організованої злочинної групи, до якої нібито входили ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 .
Вказує, що в довідці за підписом прокурора ОСОБА_5, яку додано до вироку, містяться персональні дані осіб, про яких йдеться в обвинувальному акті, в угоді про визнання винуватості, в клопотанні про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності в кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20вересня 2024 року щодо підозрюваного ОСОБА_6 . Зокрема, зазначає, що відповідно до довідки,Особа 7 - це ОСОБА_4, тобто він.
Стверджує, що обвинувальний вирок за угодою з ОСОБА_6 сторона обвинувачення цілеспрямовано подала німецькою мовою до правоохоронних органів Австрійської Республіки як доказ, що нібито ним на території України були вчинені предикатні злочини, які передували легалізації майна на території Австрії, а також що майно його родини на території Австрійської Республіки має злочинне походження. Вважає, що тим самим Спеціалізована антикорупційна прокуратура прагне переконати австрійську владу, що йогоприналежність до злочинної організації - це не версія слідства, а вже встановлений судом факт.
Отже, на думку ОСОБА_4, він перебуває в статусі особи, щодо якої рішенням українського суду встановлено факт приналежності до особливо небезпечної злочинної організації та вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 255 КК, частиною 3 статті 27, частиною 4 статті 28, частиною 2 статті 364 КК, частиною 3 статті 27, частиною 4 статті 28, частиною 3 статті 209 КК, з усіма негативними наслідками, що з цього випливають як для нього, так і для його родини.
За наведених обставин, ОСОБА_4 вважає, що він хоча і не був визнаний учасником судового провадження щодо ОСОБА_6, однак вправі захищати свої права, свободи та інтереси, яких стосується вирок у цьому провадженні, шляхом його апеляційного оскарження.
Посилаєтьсяна постанови Верховного Суду від 10 вересня 2024 року (справа № 991/8444/23), від 11 квітня 2019 року (справа № 161/14423/18), від 10 липня 2018 року (справа № 645/5699/16), від 18 грудня 2018 року (справа № 397/369/17) та постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 756/9514/15-к).
Колегія суддів Верховного Суду перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї копії судових рішень та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з частиною 4 статті 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.
Відповідно до частини 4 статті 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною 2 статті 24 КПК (постанова Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5- 347кс15).
У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 вказано, що, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, суддя-доповідач має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Як вбачається з матеріалів касаційного оскарження, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року, яким затверджено угоду зі змінами про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року вказану апеляційну скаргу було повернуто на підставі пункту 2 частини 3 статті 399 КПК, оскільки вона подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
У своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, затверджуючи угоду про визнання винуватості, перевірив, чи порушуються зазначеною угодою права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. За результатом здійснення такої перевірки суд дійшов висновку, що обставини пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, викладені в угоді та вироку, не можуть мати жодного преюдиційного значення для іншого кримінального провадження, а умови угоди не порушують права, свободи та інтереси як сторін кримінального провадження, так й інших осіб. Водночас, зважаючи на характер дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6, а також те, що їх вчинено у складі злочинної організації, посилання на дії третіх осіб було необхідним для встановлення фактичної ролі обвинуваченого. З метою недопущення порушення принципу презумпції невинуватості судом першої інстанції вжито заходи з виключення даних, які б давали можливість ідентифікувати таких третіх осіб, в тій мірі, що не перешкоджає встановленню та оцінці безпосередніх дій ОСОБА_6 .
Суд апеляційної інстанції встановив, що у тексті вказаного вироку особисті дані ОСОБА_4 не зазначені, а вирок стосується виключно обвинуваченого ОСОБА_6, при цьому будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати безіменних осіб, про співучасть з якими йдеться у вироку стосовно ОСОБА_6, цей вирок не містить.
Одночасноапеляційний суд вказав у своєму рішенні, що зазначення прокурором персональних даних ОСОБА_4 у доданій до вироку довідці про особисті дані осіб, указаних в обвинувальному акті, угоді про визнання винуватості та клопотанні про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року не свідчить про порушення судом першої інстанції презумпції невинуватості ОСОБА_4 .
Суд звертає увагу, що норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. При цьому дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 13 частини 1 статті 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог статей 91, 92, 277, 291 КПК.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд в ухвалі вмотивовано зазначив, що оскільки оскаржуваний вирок не містить будь-яких відомостей стосовно ОСОБА_4 та не стосується його прав, свобод чи інтересів, останній не є особою, яка має право на подання апеляційної скарги на відповідний вирок суду.
Вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб.
Така позиція узгоджується зі сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема, викладеною у постановах від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к, від 26 травня 2021 року у справі № 263/15273/17.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Крім того, на думку колегіїсуддів, посилання ОСОБА_4 на постанови Верховного Суду від 10 вересня 2024 року (справа № 991/8444/23), від 11 квітня 2019 року (справа № 161/14423/18), від 10 липня 2018 року (справа № 645/5699/16), від 18 грудня 2018 року (справа № 397/369/17) та постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 756/9514/15-к) не є релевантними, оскільки обставини у даних провадженнях та у цьому провадженні щодо ОСОБА_6 не є аналогічними.
З огляду на викладене, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Що стосується прохання ОСОБА_4 у касаційній скарзі про передачу цього провадження на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду за наявності необхідності відступу від висновків, які містяться у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа № 759/10575/16), від 26 травня 2021 року (справа № 263/15273/17) та у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 639/2837/19), то колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець визначив підстави і порядок передачі кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду у статтях 434-1, 434-2 КПК, тобто відніс до стадії касаційного розгляду.
Водночас прийняття рішення про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду на стадії розгляду у порядку статті 428 КПК, зокрема, до відкриття касаційного провадження, не передбачено чинним КПК.
Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року про повернення апеляційної скарги.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3