справа № 991/970/25

провадження № 22-ц/991/16/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Панкулича В. І.,

суддів Глотова М.С., Панаіда І. В.,

за участю секретаря судового засідання Музики Х.І.,

представника відповідачів адвоката Тищенка А.В.,

прокурора Мирка Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Воловик Ольги Олександрівни на рішення Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року у справі за позовом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року позов Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, визнано необґрунтованими і стягнуто з відповідачів в рівних частках в дохід держави активи, а саме: автомобіль Lexus LX450D, 2018 року випуску, VIN-код НОМЕР_1, що зареєстрований за ОСОБА_2 та грошові кошти у розмірі 4 055 657,00 грн. В іншій частині позову відмовлено, оскільки за висновком суду, для придбання спірної квартири частково були використані законні доходи - 1 481 343 грн, отримані від продажу іншої квартири. У зв`язку з неможливістю виділення частини квартири, він ухвалив стягнути ту її вартість, яку визнав необґрунтованою.

Не погодившись з рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Воловик О.О. звернулася до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Рішення вважає таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Адвокат заперечує зв`язок спірних активів з особою уповноваженою на виконання функцій держави - ОСОБА_1 . Вважає, що таке майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2, придбане за її особисті кошти запозичені в третіх осіб, тягар повернення яких досі лежить на ній, оскільки кошти наразі не повернуто. ОСОБА_1 при придбані таких активів свої кошти не вкладав, що засвідчено при укладенні правочинів відповідними нотаріальними заявами та умовами договорів.

ОСОБА_2 не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, відтак належне їй майно не може бути вилученим.

Представник відповідача не погоджується з висновками суду щодо можливості ОСОБА_1 вчиняти щодо спірних активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Наявність шлюбних відносин між відповідачами та реєстрація місця проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі жодним чином на це не вказують. Квартира є особистою власністю дружини, згода ОСОБА_1 на її продаж не потрібна.

ОСОБА_3 не заперечує користування автомобілем ОСОБА_1, однак вважає, що така обставина, а також оформлення на його ім`я договорів внутрішнього страхування автомобіля та не виконання дружиною обв`язку щодо обміну посвідчення водія з 21.11.2014 після зміни прізвища, не вказують на його можливість здійснювати на актив вплив, тотожний здійсненню права розпорядження ним.

Здійснення права користування квартирою та автомобілем не є тотожним за змістом здійсненню права розпорядження майном. Судом не взято до уваги відсутність об`єктивних доказів того, що ОСОБА_1 надавав доручення на придбання спірного активу.

Договори позик готувались бухгалтером, яка надає бухгалтерські послуги позикодавцям та не є фіктивними. Фактичні обставини справи підтверджують одержання ОСОБА_2 позик та спроможність позикодавців надати обумовлені договорами кошти в борг. Судом не взято до уваги свідчення свідка ОСОБА_4, який підтвердив факт надання позики, повідомив про загальні обставини її надання.

Посилання суду на відсутність в договорах умов щодо забезпечення позики майном, сплати відсотків за користування коштами та графіків їх повернення, адвокат вважає безпідставними, оскільки при укладенні договорів вони не є обов`язковими та не свідчать про недійсність правочинів.

Висновки суду про недостатність доходів ОСОБА_2 для повернення позик вважає такими, що не відповідають відомостям, наданим сторонами процесу.

Недекларування ОСОБА_1 отриманих його дружною позик та фінансових зобов`язань представник відповідача пояснює тим, що він особисто не приймав участь в укладенні договорів позик та в подальшому використанні запозичених коштів, у зв`язку з чим йому не відомо про наявність у дружини боргових зобов`язань. При заповнені щорічних декларацій за 2020 та 2022 роки ОСОБА_2 надала йому виключно відомості про її доходи та особисті заощадження. Відсутність в деклараціях відомостей про позики не може свідчити про їх фіктивність.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволені клопотань представника відповідачів щодо допиту свідків ОСОБА_5 ОСОБА_6, бухгалтера ОСОБА_7, чиї свідчення стосуються предмету доказування та є доказами, які спростовують необґрунтованість активів.

ОСОБА_3 стверджує, що подані прокурором копії письмових та електронних доказів не відповідають вимогам до них, встановленим ст.ст. 95, 100 ЦПК України, у зв`язку з чим такі докази не можуть братись до уваги та оцінюватись судом, що унеможливлює повне і всебічне з`ясування судом обставин, на які посилається прокурор. Просить суд дослідити всі докази.

Будучи належним чином повідомленими про дату і час розгляду справи, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, їх інтереси представляв адвокат Тищенко А.В.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів та заперечення прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто, наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (п. 2 ч. 8 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов пред`являється, зокрема, щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України. З огляду на те, що кримінальна відповідальність є найсуворішим видом відповідальності, а для 2020 року кримінально караним було б набуття активів на меншу суму ніж у 2022 році, то для цілей цивільного судочинства у цій справі суд використовував розмір верхньої межі різниці активів та законних доходів станом на 2022 рік, що перебували в межах від 1 003 500 грн до 8 063 250 грн.

Положення ст. 291 ЦПК України передбачають визнання судом активів необґрунтованими, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.

Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави (ч. 1 ст. 292 ЦПК України).

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до оскаржуваного рішення, суд вважав встановленим зв`язок спірних активів із особою, уповноваженою на виконання функцій держави ОСОБА_1, а також наявність різниці між вартістю таких активів та його законними доходами особи, яка перебуває у межах, визначених ч. 2 ст. 290 ЦПК України.

Суд виходив з того, що 21.11.2014 ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_8 (т. 2, а.с. 42).

ОСОБА_1 з 2018 року і дотепер проходить службу в Національній поліції України. Під час придбання спірного активу та на час подання позову займав посади інспектора сектору реагування патрульної поліції ГУНП в Харківській області (т. 2, а.с. 82-96, а.с.156-168). Відповідно до п.п. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до нього може бути пред`явлено позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

29.07.2020 дружина ОСОБА_1 . ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 127,5 кв.м за 5 537 000,00 грн (т. 2, а.с.21). Для придбання спірної квартири могли бути використані доходи в розмірі 1 481 343 грн, отримані від продажу іншої квартири, що не оспорювалось позивачем.

27.11.2022 ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу придбала автомобіль Lexus LX450D, 2018 року випуску вартістю 3 800 000,00 грн (т. 2, а.с. 34).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце постійного проживання в квартиріАДРЕСА_1 ; проживав там з дружиною та малолітнім сином; постійно користувався автомобілемLexus LX450D; з моменту придбання транспортного засобу лише він оформлював договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; згідно аналізу банківських рахунків систематично здійснював витрати на його заправку. Дружина відповідача не здійснювала керування автомобілем (т. 2 а.с.116-126, 289-20, т.3 а.с.1).

Розмір отриманого ОСОБА_1 законного доходу станом на час придбання спірної квартири становив 107 553,91 грн заробітної плати, задекларовані на кінець 2019 року заощадження складали 7 700,00 дол. США, що відповідно до офіційного курсу гривні до долара США станом на 29.07.2020 еквівалентно 213 136,00 грн (т. 2, а.с. 110-115, 184). Таким чином законний дохід ОСОБА_1 становив 320 686,91 грн.

З січня по листопад 2022 року ОСОБА_1 отримав 594 611,03 грн заробітної плати, 16 000,00 грн соціальних виплат та мав задекларовані на кінець 2021 року заощадження в розмірі 11 000 доларів США, що станом на день купівлі автомобіля становило 402 160,00 грн (т. 2 а.с.122-132, 186, 218-220).

Законний дохід ОСОБА_2 на час придбання в 2020 році спірної квартири становив 1 908 243,00 грн та складався з: доходу в 302 340,00 грн від зайняття підприємницькою діяльністю; 1 481 343,00 грн від відчуження нерухомого майна; заощаджень в розмірі 4 500,00 дол. США (що відповідно до офіційного курсу гривні до долара США станом на 29.07.2020 еквівалентно 124 560,00 грн), які були задекларовані ОСОБА_1 станом на кінець 2019 року.

В 2022 році ОСОБА_2 отримала 289 500,00 грн доходу від зайняття підприємницькою діяльністю, 15 000,00 грн соціальних виплат та мала задекларовані на кінець 2021 року заощадження в розмірі 25 000 доларів США, що станом на день купівлі автомобіля становило 914 000,00 грн (т.2, а.с. 122-132, 199).

На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що законних доходів відповідачів було недостатньо для придбання спірної квартири та автомобіля Lexus LX450D, а також про те, що квартиру та автомобіль фактично набув ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції про те, що для придбання квартири могли бути використані доходи відповідачів в розмірі 1 481 343 грн, отримані від продажу іншої квартири, що не оспорювалось позивачем. У зв`язку з неможливістю виділення частини квартири, стягненню підлягає вартість її частини, визнана судом необґрунтованою в розмірі 4 055 657,00 грн.

Суд відхилив заперечення відповідачів проти позову, зокрема, стосовно того, що ОСОБА_2 здійснила купівлю квартири, в тому числі, за рахунок коштів, одержаних нею в якості позики від ОСОБА_5 (1 500 000 грн), ОСОБА_4 (1 000 000 грн) та своєї матері ОСОБА_9 (2 500 000 грн).

Він дослідив майновий стан позикодавців та дійшов висновку, що заперечення відповідачів про купівлю квартири за рахунок коштів, одержаних ОСОБА_2 в якості позики від ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_9 не є переконливими.

Згідно відомостей з ДРФОПП від 08.07.20024 № 134 за період з 2014 по 2020 рік ОСОБА_5 отримав дохід на суму 1 118 884,16 грн, при цьому його дохід як фізичної особи-підприємця, становив 775 845,00 грн (т. 2, а.с. 246-248). Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 06.08.2014 ОСОБА_10 продав житловий будинок вартістю 491 880,0 грн (т. 3, а.с. 111-113). З урахуванням наведеного, максимально можливий сукупний дохід ОСОБА_5 за період з 2014 по 2020 рік включно міг становити 1 610 764,16 грн. Водночас, він 12.11.2019 придбав автомобіль вартістю 81 065,62 грн, а 27.11.2020 набув у власність житловий будинок за ціною 350 000,000 грн (т. 3, а.с. 155). Відтак різниця між доходами ОСОБА_4 та відомими витратами становить 1 179 698,54 грн, що є вочевидь недостатнім для того, щоб здійснювати витрати на підприємницьку діяльність, на проживання з 2014 по 2020 рік та заощадити суму позики у розмірі 1 500 000,00 грн.

Представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що одержані в 2014 році ОСОБА_11 від продажу будинку кошти були еквівалентні 39 280,00 доларам США та саме у цій валюті він їх зберігав, допоки у 2020 році не виникла необхідність у наданні ОСОБА_2 позики. В результаті обміну валюти він отримав 1 105 732,00 грн. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази зберігання зазначених коштів у валюті, здійснення будь-яких валютно-обмінних операцій щодо них, а тому при підрахунку розміру доходів позикодавця враховується ціна, вказана у договорі купівлі-продажу будинку.

Відповідно до відомостей з ДРФОПП від 08.07.2024 № 134 мати ОСОБА_2 . ОСОБА_9 за період з 1998 по 2020 рік включно отримала доходи в розмірі 1 014 419,25 грн, з яких її дохід як фізичної особи-підприємця становить 840 370,00 грн (т. 2, а.с. 249-250). З урахуванням наведеного, максимально можливий сукупний дохід ОСОБА_9 за період з 1998 по 2020 рік включно міг становити 1 014 419,25 грн, чого є вочевидь недостатньо для того, щоб поряд із витратами на проживання та провадження підприємницької діяльності заощадити кошти у розмірі 2 500 000,00 грн.

Адвокат в апеляційній скарзі та представник відповідачів в судовому засіданні заявляли, що ОСОБА_9 з 2007 по 2018 рік проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 . Після розірвання стосунків ОСОБА_6 передав ОСОБА_9 150 000,00 дол. США, як її частину грошових коштів, отриманих від провадження спільної господарської діяльності та частину спільно набутого майна. Водночас ні в судді першої інстанції, ні в ході апеляційного розгляду, представниками відповідачів не надано жодних доказів, які б підтверджували проживання ОСОБА_9 з ОСОБА_6 однією сім`єю та факт передачі останнім їй грошових коштів в розмірі 150 000 доларів США.

За версією сторони відповідачів, ОСОБА_2 придбала автомобіль також за рахунок коштів, одержаних в позику від своїх друзів ОСОБА_5 (1 000 000 грн), ОСОБА_4 (1 000 000 грн) та своєї матері ОСОБА_9 (1 800 000 грн). Проаналізувавши матеріальний стан позикодавців суд дійшов висновку, що дохід ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозволяв їм заощадити суми позик, а доходу ОСОБА_9 було не достатньо для надання обумовленої договором суми, враховуючи недоведеність відповідачами факту одержання нею коштів від ОСОБА_6 .

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що версія відповідачів про одержання ОСОБА_2 грошових коштів на придбання квартири та автомобіля у позику не знайшла свого підтвердження з огляду на відсутність: законних доходів у ОСОБА_9 на надання обумовлених договорами сум позик; законних доходів у ОСОБА_5 на надання 1 500 000,0 грн в позику на купівлю відповідачем квартири; законних доходів у ОСОБА_2, які б гарантували можливість повернення нею запозичених коштів; будь-яких гарантій забезпечення позик; підтвердження сплати хоча б частини боргу позикодавцям; вимог про сплату сум позик, що вказує на те, що договори про надання позики не мали на меті настання реальних наслідків.

На відсутність боргових відносин вказує й недекларування особою, уповноваженою на виконання функцій держави ОСОБА_1 отриманих його дружиною позик у щорічних деклараціях за 2020-2023 роки. Починаючи з 2020 року в деклараціях зазначено про відсутність будь-яких фінансових зобов`язань у суб`єкта декларування та членів його сім`ї. Доводи представника відповідачів про те, що дружина не повідомляла йому про одержання 5 000 000,00 грн та 3 800 000,00 грн в борг на купівлю квартири та автомобіля, колегія суддів відхиляє. ОСОБА_12 був присутнім при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири, після набуття квартири має зареєстроване місце проживання в ній, укладав від свого імені в 2022-2023 роках договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності стосовно автомобіля, регулярно користувався ним. А тому, колегія суддів вважає малоймовірним те, що він не був обізнаний про джерело походження коштів, використаних його дружиною на купівлю спірних активів.

Головне у цій справі, на переконання колегії суддів, полягає в тому, що відповідач не міг не знати про позику його дружини на придбання квартири і автомобіля, якими він тривалий час користувався, але не декларував. Жодних відомостей про те, що він цікавився вказаними обставинами, однак дружина відмовлялася повідомляти про них, матеріли справи не містять, не посилається на таке відповідач взагалі. Не переконливими є і заперечення про придбання майна дружиною за запозичені кошти, оскільки майно достатньо дороговартісне, зазвичай воно не набувається за відсутності хоча б значної частини власних заощаджень або спроможності позичальника повернути позику.

Заперечення про не відповідність законодавчим вимогам документів, які прокурор додав в копіях, а не оригіналах, колегія суддів відхиляє. З матеріалів справи вбачається, що копії документів з кримінальних проваджень № 62024170020000540 від 06.02.2024, № 62022170020000285 від 23.04.2022 надійшли за підписом керівника Головного оперативного управління ДБР І.Гейди, додатки прошиті, пронумеровані відповідальною особою. Направлені Національним агентством з питань запобігання корупції матеріали моніторингу способу життя ОСОБА_1 прошито та пронумеровано відповідальною особою, супровідний лист має відмітку про те, що він є паперовою копією електронного документу та відбиток «згідно з оригіналом», оригінал печатки діловодної служби та підпис відповідальної особи. Документи щодо необґрунтованих активів надані Національним антикорупційним бюро України листом за оригінальним підписом керівника Першого підрозділу детективів В.Дернового; супровідний лист Головного управління ДПС у Харківській області, яким на запит суду надано інформацію з ДРФОПП, має мокрий підпис заступника начальника Головного управління. Ні в суді першої інстанції, ні в ході апеляційного розгляду представники відповідачів не заявляли про недостовірність чи невідповідність відомостей, наданих Державним бюро розслідувань, Національним агентством з питань запобігання корупції, Національним антикорупційним бюро України та Державною податковою службою України. За наведених обставин відсутні підстави для визнання доказів недопустимими.

Тому сукупність доказів позивача стосовно необґрунтованості активів є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів сторони відповідачів. Такі активи підлягають стягненню в дохід держави.

Висновок суду про те, що укладання договорів позик направлені на легалізацію джерел походження грошових коштів, слід оцінити критично, оскільки таке твердження може порушити презумпцію невинуватості, враховуючи, що легалізація є кримінально караним діянням. Крім того, суди обох інстанцій мотивували свої рішення тим, що ОСОБА_1 не позичала кошти.

Також колегія суддів критично оцінює висновок про набуття відповідачами квартири та автомобіля у спільну сумісну власність, оскільки майно (частина коштів, за які придбана квартира) судами визнано необґрунтованими активами, право власності на них у відповідачів не виникало.

У ОСОБА_2 відсутня частка в необґрунтованих активах, а тому помилковим є висновок про її стягнення на користь держави. Активи підлягають стягненню з ОСОБА_13, який їх набув і є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Але оскільки в оскаржуваному рішенні зазначені активи, що підлягають стягненню на користь держави, вони арештовані для забезпечення позову, ОСОБА_2 апеляційної скарги не подавала, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення не призвело до порушень прав ОСОБА_2 і не може їх порушити за жодних обставин.

Оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, викладені в ньому висновки відповідають фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, відтак відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись статтями 259, 290-292, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Воловик Ольги Олександрівни залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий В.І. Панкулич

Судді М.С. Глотов

І. В. Панаід