- Головуюча суддя (ККС ВС): Антонюк Н.О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 991/1710/22
провадження № 51-677км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 26 червня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 листопада 2024 року щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Талалаївка Чернігівської області, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вищого антикорупційного суду від 26 червня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та призначено покарання:
- за ч. 4 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією належного йому на праві власності майна, окрім його долі у квартирі АДРЕСА_2 ;
- за ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією належного йому на праві власності майна, окрім його долі у квартирі АДРЕСА_2, з позбавленням класного чину - старший радник юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 11 серпня 2006 року № 620к.
На підставі ч. 1 - ч. 3 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, з конфіскацією належного йому на праві власності майна, окрім його долі у квартирі АДРЕСА_2, з позбавленням класного чину - старший радник юстиції, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 11 серпня 2006 року № 620к.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 листопада 2024 рокувирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_7 у тому, що він як радник на громадських засадах Директора ДБР, вступив у спільну змову з ОСОБА_8, з яким розробили план спільних дій щодо незаконного заволодіння чужим майном в особливо великому розмірі, шляхом обману, а саме - шляхом створення у представників ТОВ «Едельбург Девелопмент» хибного уявлення про можливість закриття кримінального провадження № 62019100000000641 тільки за умови надання неправомірної вигоди Директору ДБР.
В ході реалізації злочинних намірів 29 листопада 2019 року ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_9 (керівник ТОВ «Едельбург Девелопмент») про те, що ще у вересні 2019 року домовився з директором ДБР про закриття кримінального провадження за умови надання 150 000 доларів США. Також ОСОБА_7 вказав, що кошти необхідно буде передати через ОСОБА_8 двома частинами: першу - до закриття кримінального провадження, а другу - після. 02 грудня 2019 року ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_9 ідентифіковані 75 000 доларів США та повідомив, що рішення буде прийнято ближче до 31 грудня 2019 року. Надалі ОСОБА_8 обміняв 543 купюри номіналом 100 доларів США на купюри аналогічного номіналу з іншими серійними номерами та після цього в офісі ТОВ «Юридична компанія «Сектор права» через ОСОБА_10 передав ОСОБА_7 75 000 доларів США.
Окрім цього, за місцем свого проживання ОСОБА_7 незаконно зберігав пістолет «Vzor 70», який є вогнепальною зброєю.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження закрити у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
На обґрунтування касаційних вимог захисник вказує, що:
- кримінальне провадження не підслідне НАБУ, а тому є недопустимим протокол НСРД від 03 грудня 2019 року;
- ВАКС розглянув справу з порушенням правил підсудності;
- надані прокурором докази не доводять винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому діянь;
- факт підбурювання ОСОБА_7 ОСОБА_9 до надання неправомірної вигоди Директору ДБР не підтверджено; суд неправильно трактував зміст зафіксованих на НСРД розмов, оскільки ОСОБА_7 стверджував про можливість закриття кримінального провадження у випадку проведення будівельної експертизи; ОСОБА_7 був дотичний до діяльності ДБР, однак не мав жодного впливу на Директора ДБР; після зміни підслідності кримінальне провадження щодо будівельних фірм було закрито;
- у діях ОСОБА_7 відсутня об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369 КК, та умисел на вчинення шахрайства за ч. 4 ст. 190 КК; ОСОБА_7 не схиляв ОСОБА_9 до надання неправомірної вигоди; гроші передавалися за купівлю землі в Литві, а не як неправомірна вигода;
- у засудженого не було умислу на незаконне зберігання вогнепальної зброї, оскільки він вважав, що пістолет є сувенірним, адже постріли з нього не здійснювались;
- ОСОБА_8 був зацікавлений у дачі показань про намір із засудженим заволодіти коштами, оскільки він уклав із прокурором угоду про визнання винуватості, за якою уникнув реального покарання;
- не встановлено належності номера телефону ОСОБА_11 та не вжито заходів для допиту свідка ОСОБА_10, а апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про його допит; показання ОСОБА_9 та ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ) не підтверджуються показаннями іншими свідків;
- детективи НАБУ ще до вручення коштів ОСОБА_9 звернулися із клопотанням до слідчого судді про їх відшукання; обумовленість обшуку невідкладним випадком, пов`язаним із врятуванням майна, а саме - коштів, є надуманою; під час обшуку було порушено порядок доступу до документів, які містять адвокатську таємницю, а клопотання про надання дозволу на обшук було подано не прокурором внаслідок чого він є недопустимим доказом;
- вручені та вилучені під час обшуку кошти є не одними й тими самими; є сумнівним твердження суду про нумераційну черговість грошових купюр, виявлених під час обшуку та обміняних в канторі; висновок місцевого суду щодо розмірів віднайдених коштів, які були предметом неправомірної вигоди, не узгоджується з розмірами інших відшуканих коштів;
- у протоколі вручення грошових коштів зазначено відомості, які не відповідають дійсності, суперечать відеозаписам до нього, а встановити походження фотокопій чільного боку банкнот неможливо у зв`язку з чим протокол контролю за вчинення злочину є недопустимим;
- заява ОСОБА_14 ( ОСОБА_12 ) про вчинення кримінального правопорушення є неофіційною і не містить інформації про попередження про притягнення до кримінальної відповідальності, а самі відомості до ЄРДР були внесені надто швидко;
- про провокацію злочину вказує той факт, що до ОСОБА_8 ОСОБА_12 та ОСОБА_9 звернулися у вересні 2019 року, а із заявою про вчинення злочину лише у листопаді;
- стороні захисту було надано на ознайомлення 23 томи матеріалів досудового розслідування, а не 25;
- залишено поза увагою висновок спеціалістів кафедри одного з університетів про неправильну кваліфікацію дій засудженого та провокацію злочину;
- було порушено право на захист у зв`язку із відмовою у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання в ході судових дебатів;
- головуючий суддя ОСОБА_15 був необ`єктивним;
- вироком без відповідного клопотання було змінено запобіжний захід на тримання під вартою попри сумлінну поведінку ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили;
- клопотання про повторне дослідження доказів було задоволено частково, а самі докази досліджувались апеляційним судом формально;
- засудженого було безпідставно позбавлено класного чину.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- сторона захисту підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити;
- прокурор заперечив касаційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Наведені у касаційній скарзі сторони захисту аргументи про невідповідність висновків судів фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановлених у судових рішеннях, та щодо неповноти судового розгляду не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки касаційний суд виступає судом права, а не факту.
Щодо доводів про порушення правил підслідності та підсудності
З матеріалів цього кримінального провадження вбачається, що детективи НАБУ здійснювали досудове розслідування за фактом вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК (підбурювання іншої особи на пропозицію і надання неправомірної вигоди Директору ДБР за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища).
Посада Директора ДБР віднесена до категорії «А» посад державної служби, що є достатньою підставою для здійснення досудового розслідування детективами НАБУ з огляду на положення п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК.
Також розмір неправомірної вигоди становив 75 000 доларів США (1 797 920 грн 70 коп за курсом НБУ), який більше ніж у 500 разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення злочину, що вказує на підслідність кримінального провадження НАБУ на підставі п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК.
Відповідно до ч. 10 ст. 216 КПК якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов`язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.
У цьому кримінальному провадженні наведені положення були дотримані та постановами прокурора була визначена підслідність: 1) спершу постановою прокурора від 21 листопада 2019 року щодо кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 190 та ч. 4 ст. 27 - ч. 4 ст. 369 КК за детективами НАБУ; 2) згодом постановою прокурора від 25 травня 2020 року досудове розслідування - також за ч. 1 ст. 263 КК.
За правилами ч. 1 ст. 33-1 КПК Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 КК, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 КК, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК.
Відтак Суд констатує відсутність порушень правил підслідності та підсудності у цьому провадженні.
Щодо тверджень про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягають у недопустимості:
1) протоколу огляду та вручення грошових коштів від 02 грудня 2019 року, оскільки у ньому зазначено відомості, які не відповідають дійсності, суперечать відеозаписам до нього, а встановити походження фотокопій чільного боку банкнот неможливо, то Суд вважає їх необґрунтованими.
У цьому кримінальному провадженні протиправні дії засудженого ОСОБА_7 фіксувалися органом досудового розслідування шляхом проведення різних видів НСРД, зокрема й контролем за вчиненням злочину, в ході якого мало місце вручення ОСОБА_9 заздалегідь ідентифікованих грошових коштів у розмірі 75 000 доларів США.
Тож цілком виправданими є дії детектива, який після отримання коштів 02 грудня 2019 року завчасно розклав банкноти номіналом по 100 доларів США, описав їх у протоколі, зафіксував проведені дії у відеоформаті. Також у протоколі є підпис особи, якій було вручено грошові кошти, без зауважень чи будь-яких заяв. Допитаний місцевим судом ОСОБА_9 не заперечував викладених у протоколі обставин.
Відсутність у протоколі огляду та вручення грошових коштів відомостей про технічні засоби, які використовувалися під час її проведення, не є істотним порушенням вимог КПК.
Процедура цієї слідчої дії проведена з дотриманням вимог КПК, а протокол від 02 грудня 2019 року відповідає вимогам, встановленим для його складання, передбаченим ст. ст. 104-106 КПК внаслідок чого підстав для визнання його недопустимим, як і інших доказів, про які вказує захисник за доктриною «плодів отруйного дерева», немає.
2) протоколу обшуку від 02-03 грудня 2019 року внаслідок відсутності ухвали слідчого судді та невідкладності, порушення адвокатських гарантій через місце його проведення, а також у зв`язку зі зверненням про надання дозволу на обшук прокурором, а не слідчим.
На підставі досліджених матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції встановив, що обшуку, розпочатому 02 грудня 2019 року у приміщенні ТОВ «Юридична компанія «Сектор права», передувала передача ОСОБА_9 ОСОБА_8 грошових коштів, як частини неправомірної вигоди начебто для Директора ДБР. За обставинами цієї справи ОСОБА_8 повинен був передати їх ОСОБА_7 .
Сторона захисту стверджує, що для проведення невідкладного обшуку не було підстав, а також звертає увагу суду, що сторона обвинувачення могла отримати дозвіл на проведення обшуку завчасно, оскільки володіла інформацією про зустріч між фігурантами цього провадження і можливу передачу неправомірної вигоди.
Обшук у цьому провадженні було проведено у кабінеті засудженого одразу після того, як йому передали кошти, які напередодні були отримані іншими особами, поміняні в канторі на інші банкноти і привезені у офіс юридичної фірми. Обшук було проведено як невідкладний, без ухвали слідчого судді.
Суд звертає увагу на те, що навіть якщо орган досудового розслідування володіє інформацією щодо учасників корупційного діяння, орієнтовного часу та місця передання неправомірної вигоди, то спосіб такої передачі чи місце цієї дії не завжди можна вважати точно відомими. Відтак сам розвиток подій для органу досудового розслідування залежить від поведінки учасників передання неправомірної вигоди і правоохоронні органи повинні діяти залежно від розвитку подій в режимі реального часу. Зокрема непередбачуваними можуть бути рух особи, яка отримала неправомірну вигоду, можливість зміни посередника, який її отримує, можливість передачі коштів ще одному посереднику, місце вчинення означених дій тощо.
Таким чином у разі безпосереднього переслідування особи, яка має певну роль в ході передання неправомірної вигоди (співучасник, одержувач, посередник тощо), або ж у разі затримання фігуранта корупційного правопорушення і виникнення реальної загрози подальшого приховання, знищення, переміщення неправомірної вигоди, працівники правоохоронного органу можуть провести невідкладний обшук.
У кожному випадку невідкладного проникнення до іншого володіння особи сторона обвинувачення повинна чітко визначити підстави невідкладності, передбачені ч. 3 ст. 233 КПК.
У цій справі місцевим судом було детально проаналізовано обставини, за яких відбувся невідкладний обшук та підстави його проведення з наданням їм правильної правової оцінки, з якої випливає відсутність порушень вимог КПК під час реалізації положень ч. 3 ст. 233 КПК.
Також було звернуто увагу на те, що під час розгляду клопотання детектива про надання дозволу на обшук, яке було задоволено ухвалою від 06 грудня 2019 року, слідчий суддя належним чином дослідив обставини, за яких відбувся обшук та вказав про доведеність необхідності проведення саме невідкладного обшуку.
У цьому кримінальному провадженні орган досудового розслідування фіксував конкретні дії ОСОБА_7, а той факт, що його робочий кабінет знаходився у приміщенні ТОВ «Юридична компанія «Сектор права» не вказує на порушення адвокатських гарантій під час цієї слідчої дії.
В приміщеннях, де безпосередньо працювали адвокати, обшук не проводився і детективи перед його проведенням це чітко з`ясували.
Сам ОСОБА_7 ні на момент проведення обшуку, ні до цього адвокатської діяльності не здійснював. Окрім цього, у своїх показаннях засуджений вказував, що вилучені документи належали лише йому.
До суду за отриманням дозволу на обшук ОСОБА_16 звернувся детектив НАБУ, а, отже, порушень положень КПК колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, Суд вважає, що підстав для визнання недопустимим протоколу обшуку від 02-03 грудня 2019 року, про який веде мову захисник, немає.
Щодо заперечень про прийнятність заяви про вчинення кримінального правопорушення
Правилами ч. 1 ст. 214 КПК встановлено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Тобто ключовим у заяві про вчинення кримінального правопорушення є вказівка про обставини, з яких може вбачатися вчинення кримінального правопорушення.
В органу досудового розслідування відсутній обов`язок попереджати про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК особу, яка звернулася із заявою у порядку ч. 1 ст. 214 КПК, на цьому етапі. Адже змісту цієї заяви надається оцінка відповідною посадовою особою, після чого вирішується питання про внесення відомостей до ЄРДР.
У цьому кримінальному провадженні заявник повідомила достатній обсяг інформації, яка послугувала підставою для внесення відомостей до ЄРДР (зокрема, із вказівкою на осіб, які вчиняють кримінальні правопорушення та на спосіб їх вчинення, що відповідало об`єктивній стороні діянь, які в підсумку були інкриміновані ОСОБА_7 ).
Щодо порушення правил ст. 290 КПК
Захисник стверджує, що сторону захисту було ознайомлено із меншою кількістю томів матеріалів досудового розслідування, ніж надано до місцевого суду.
Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами кримінального провадження згідно з відомостями протоколу надання доступу до матеріалів досудового розслідування сторона захисту 23 травня 2022 року ознайомилася із матеріалами досудового розслідування у 23-х томах, у тому числі із речовими доказами у повному обсязі, про що особисто засвідчили своїми підписами (а. с. 162, Т. 25).
Том 24 матеріалів досудового розслідування, який в судовому засіданні 19 квітня 2024 року долучено прокурором до матеріалів кримінального провадження, містить документи, які підтверджують надання доступу до матеріалів досудового розслідування, тобто не виконують доказової функції у розумінні ст. 84 КПК, а том 25 (а. с.1-6) - це документи, які визнані речовими доказами, та до яких органом досудового розслідування доступ надавався (а. с. 161, Т. 25). Інші документи у томі 25 під час судового розгляду до матеріалів кримінального провадження не долучалися та судом не досліджувалися.
Отже, порушення правил ст. 290 КПК немає.
Щодо аргументів про незаконність засудження через відсутність у діях ОСОБА_7 складів інкримінованих кримінальних правопорушень та недоведеності їх вчинення
За наслідками судового розгляду місцевим судом ОСОБА_7 було визнано винуватим: 1) за ч. 4 ст. 190 КК у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене в особливо великому розмірі, за попередньою змовою групою осіб; 2) за ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369 КК у підбурюванні до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища, вчиненого за попередньою змовою групою осіб; 3) за ч. 1 ст. 263 КК у зберіганні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.
Щодо способу передачі грошових коштів, то суд першої інстанції встановив, що в день події ОСОБА_9 відповідно до попередньої домовленості передав ОСОБА_8 пакет з грошима у розмірі 75 000 доларів, попередньо ідентифікованих детективом НАБУ. Надалі ОСОБА_8 прибув до обмінного пункту, де передав частину коштів ОСОБА_17, який, у свою чергу, передав їм частину коштів, а іншу сказав отримати в іншому обміннику. Після цього ОСОБА_8 та ОСОБА_10 прибули в офіс, де останній заніс кошти до кабінету ОСОБА_7 .
Далі було проведено обшук, в ході якого ОСОБА_7 сам видав 57 400 доларів США та пояснив, що отримав їх від знайомого ОСОБА_10 . Пізніше на шафі в кабінеті № 4 було віднайдено іншу частину коштів у розмірі 16 700 доларів США.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що кошти, вилучені у обмінному пункті, куди заїжджав ОСОБА_8, у розмірі 20 700 доларів США є частиною коштів, які детективи НАБУ попередньо вручили ОСОБА_9 .
З посиланням на протоколи НСРД у цьому кримінальному провадженні та з детальним відтворенням їхнього змісту суд першої інстанції встановив, що під час розмови, яка відбувалася безпосередньо між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за участю ОСОБА_8, засуджений повідомив, що розмовляв з директором ДБР та погодив з ним питання закриття кримінального провадження за результатами будівельної експертизи. Також учасниками бесіди було визначено розмір неправомірної вигоди, яку треба передати (150 000 доларів США).
З наведеного вбачається, що між учасниками бесіди була досягнута домовленість про передання неправомірної вигоди за закриття кримінального провадження щодо будівельної фірми ( ОСОБА_9 через ОСОБА_8 мав передати кошти ОСОБА_7, нібито для передання Директору ДБР).
На підставі показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_8 суд першої інстанції дійшов висновку, що як ОСОБА_8, так і ОСОБА_7 схиляли ОСОБА_9 до того, що кошти у сумі 150 000 доларів США мають бути передані Директору ДБР.
В ході цього кримінального провадження доказів, які б підтверджували причетність Директора ДБР чи інших працівників ДБР до вчинення кримінального правопорушення не було встановлено. Як наслідок, суди попередніх інстанцій констатували той факт, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 вводили в оману ОСОБА_9 щодо подальшого передання неправомірної вигоди, а тому у таких діях є ознаки ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369 КК.
З аналізу показань свідків обвинувачення, даних протоколів, складених за результатами проведених НС(Р)Д, протоколів огляду речей, місцевий суд дійшов переконливого висновку, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення. Про це свідчать, зокрема їх спільні з ОСОБА_9 зустрічі, із чого випливає, що обвинувачений та ОСОБА_8 виконували відведену кожному із них частину попередньо узгодженого плану щодо заволодіння коштами.
Щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК, то згідно із висновком експерта від 23 квітня 2020 року № 19/8/2-26-СЕ/20 наданий на дослідження пістолет, який було виявлено у квартирі засудженого, є короткоствольною нарізною стрілецькою вогнепальною зброєю - 7,65 мм самозарядним пістолетом моделі «Vzor 70».
З огляду на вказаний висновок експертизи версія засудженого про те, що він вважав пістолет сувенірним, є неспроможною.
З огляду на викладене, Суд вважає, що винуватість ОСОБА_7 доведено поза розумним сумнівом сукупністю належних, достатніх та допустимих доказів, а вирок місцевого суду містить аргументоване спростування версії сторони захисту про непричетність ОСОБА_7 до інкримінованих йому діянь, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Щодо аргументів про провокацію вчинення злочину
Передусім суд звертає увагу на те, що версії щодо походження коштів у засудженого є взаємовиключними. Так, захист стверджує, що кошти передавалися за правову допомогу, яку надавав засуджений, працюючи в адвокатському бюро, і ОСОБА_9 він сприймав як клієнта. Далі йдеться про те, що це були кошти на придбання землі в Литві. Також захист стверджує про те, що мала місце провокація злочину.
Суд вкотре звертає увагу на те, що якщо сторона захисту стверджує, що має місце провокація злочину, то висунення цієї версії передбачає визнання факту отримання особою неправомірної вигоди. Тобто йдеться про ситуацію, коли дійсно мала місце подія одержання неправомірної вигоди і захист цього факту не заперечує, однак така подія була спровокована правоохоронними органами. Одночасне твердження стороною захисту про те, що особа не отримувала неправомірної вигоди і про те, що мала місце провокація з боку правоохоронних органів, є взаємовиключними.
Про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію, з метою спонукати особу до вчинення злочину. Однак якщо правоохоронні органи лише долучилися до фіксації і розслідування на певному етапі розвитку подій, зокрема після подання особою заяви про вчинення злочину, то це свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації вчинюваного кримінального правопорушення.
В контексті практики ЄСПЛ сам по собі факт передачі незаконної матеріальної винагороди з відома та під контролем правоохоронних органів не свідчить про провокацію вчинення злочину, а направлений на документування злочинної діяльності.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження детективи НАБУ лише долучилися до фіксації протиправної діяльності ОСОБА_7 після внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому судом першої інстанції було з`ясовано дійсність існування кримінального провадження щодо будівельної фірми, про що повідомив свідок ОСОБА_18, який його і розслідував.
Учасники протиправної діяльності, а саме - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, переконали ОСОБА_9 не просто у наявності дружніх стосунків засудженого із директором ДБР, але й у можливості повпливати на останнього з метою закриття кримінального провадження. Це підтверджують зафіксовані на НСРД відомості.
Розрив у часі між бесідами фігурантів у цьому провадженні та переданням неправомірної вигоди жодним чином не свідчать про провокацію злочину.
Так само не може свідчити про провокацію той факт, що відомості до ЄРДР були внесені швидко, адже за правилами КПК вони повинні вноситися у день подання заяви про вчинення кримінального правопорушення.
Відтак Суд відхиляє доводи сторони захисту про провокацію вчинення злочину.
Щодо порушення апеляційним судом правил повторного дослідження доказів
Захисник вказує, що клопотання про повторне дослідження доказів було задоволено частково, а самі докази досліджувались апеляційним судом формально.
Судом апеляційної інстанції було частково задоволено клопотання сторони захисту.
Суд апеляційної інстанції не зобов`язаний досліджувати всі докази, надані стороною обвинувачення чи захисту, а лише ті, які досліджувалися неповно або взагалі не досліджувалися.
Зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що цей суд відобразив перелік письмових доказів з метою перевірки доводів апеляційної скарги захисника, які дослідив згідно з правилами, визначеними КПК, та вмотивовано зазначив про неможливість допиту певних свідків, а також допитав свідка ОСОБА_19 .
Щодо тверджень про упередженість головуючого суду першої інстанції
Захисник вважає, що суддя ОСОБА_15 був упередженим, оскільки входив до складу колегії суддів ВАКС, яка ухвалила вирок від 17 вересня 2020 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та ОСОБА_8 .
Правила, які виключають участь судді у розгляді того чи іншого кримінального провадження регламентовано ст. ст. 75, 76 КПК, однак ці статті не виключають участь судді у розгляді кримінального провадження, якщо він брав участь під час постановлення вироку про затвердження угоди про визнання винуватості в іншому кримінальному провадженні.
Стороні захисту було відомо про затвердження угоди про визнання винуватості із ОСОБА_20, але вона не мала сумнівів у неупередженості колегії суддів, яка розглядала кримінальне провадження. Лише після ухвалення обвинувального вироку захист висловив аргумент про неможливість судді брати участь у кримінальному провадженні.
З матеріалів розглядуваної справи вбачається, що ні під час підготовчого судового провадження, ні в ході подальших судових засідань, яких було понад десять, сторона захисту не ставила під сумнів об`єктивність суддів колегії суддів, яка розглядала кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 .
Окрім цього, як із матеріалів справи, так і з вироку місцевого суду слідує, що цей суд належним чином розглянув усі клопотання захисту, частину з яких задовольнив з метою доведення стороною захисту своєї версії подій, яка хоча і не підтвердилася за результатами судового розгляду, але повно та всебічно була розглянута з наданням їй відповідної правової оцінки.
З огляду на викладене, Суд відхиляє аргументи захисника про упередженість місцевого суду.
Щодо незгоди із позбавленням засудженого класного чину
Відповідно до ст. 54 КК засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого переконання про те, що за вчинення ОСОБА_7 тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369 КК, тобто службового злочину, йому потрібно призначити додаткове покарання у виді позбавлення класного чину - старшого радника юстиції.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням місцевого суду, адже специфіка вчинюваного засудженим тяжкого корупційного кримінального правопорушення і наявність у нього класного чину є несумісними.
Суд звертає увагу, що підставами для призначення покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є 1) наявність у особи такого звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу; 2) вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Кримінальний закон не передбачає необхідності використання повноважень, які має (мала) особа через наявність у неї військового чи спеціального звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу у ході вчиненні злочину, за який вона притягується до кримінальної відповідальності. Можливість призначення вказаного покарання не залежить від того який саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин було вчинено. Суд може призначити покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу у тих випадках, коли вважатиме неможливим його збереження із вчиненням тяжкого або особливо тяжкого злочину особою.
Тобто це покарання може бути призначене судом як у випадках, коли вчинений злочин був пов`язаний із використанням повноважень, якими наділяється особа у зв`язку із наявністю у неї відповідного звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу, так і тоді, коли такий зв`язок відсутній.
Інші доводи, заявлені стороною захисту не вливають ні на факт доведення того, що засуджений вчинив інкриміновані йому кримінально-карані діяння, ні на те, що у цьому провадженні зібрано достатньо доказів на підтвердження його винуватості у вчиненому.
Також Суд зазначає, що суд першої інстанції за наслідками судового розгляду уповноважений прийняти рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, що кореспондує правилу абз. 12 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК та було зроблено у цьому провадженні. За змістом оскаржуваного вироку суд першої інстанції приділив значну увагу вказаному питанню та визначив підстави, за яких дійшов обґрунтованого висновку про необхідність обрання засудженому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання цим вироком законної сили.
Інші доводи касаційної скарги сторони захисту також не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводяться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів Верховного Суду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це стверджує сторона захисту у касаційній скарзі.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Вирок Вищого антикорупційного суду від 26 червня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3