- Головуюча суддя (ВАКС): Литвинко Т.В.
Справа № 991/5952/25
Провадження 1-кп/991/83/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2025 року м.Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:
головуючої судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_4, ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6,
обвинуваченого ОСОБА_7,
його захисника ОСОБА_8,
обвинуваченого ОСОБА_9,
його захисника ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про продовження строку дії обов`язків, покладених у межах кримінального провадження № 12024000000002768 від 18.12.2024 на
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України, та клопотання адвоката ОСОБА_8 про дозвіл на виїзд за кордон обвинуваченого ОСОБА_7, -
ВСТАНОВИВ:
На розгляді у Вищому антикорупційному суді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024000000002768 від 18.12.2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України.
Прокурор звернуся з клопотанням про продовження строку дії обов`язків, покладених на ОСОБА_7, а саме:
-не відлучатися за межі території України без дозволу прокурора;
-повідомляти прокурора про зміну свого місяця проживання та роботи;
-здати на зберіганні у відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;
-утримуватись від спілкування з: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, щодо обставин, викладених у повідомленні про підозру ОСОБА_7, а також інших обставин, які розслідувались у цьому кримінальному провадженні.
В обґрунтування свого клопотання прокурор зазначив, що у кримінальному провадженні наявні докази існування обставин, які дають обґрунтовані підстави стверджувати, що обвинувачений вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення. Також прокурор вказав на те, що ризики, які стали підставою для покладення на обвинуваченого обов`язків, не зменшились та не перестали існувати, жодні обставини з останнього продовження строку дії обов`язків не змінились. Так, згідно з клопотанням на даний час існує сукупність підстав вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних (обвинувачених) у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
З урахуванням викладеного прокурор вважає, що є необхідність у продовженні обов`язків, покладених на ОСОБА_7 .
Захисник ОСОБА_8 подав на клопотання прокурора заперечення, в яких просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що клопотання задоволенню не підлягає, оскільки додані до нього матеріали не містять доказів існування обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_7 інкримінованих йому злочинів, а твердження про існування ризиків базуються на припущеннях та не підтверджені жодними доказами. Звертає увагу на те, що особисте та соціальне життя ОСОБА_7 повністю пов`язане з Україною; він має постійне місце роботи та місце проживання; його процесуальна поведінка є зразковою. Крім того захисник посилається на належну процесуальну поведінку обвинуваченого в межах інших кримінальних проваджень, а також на те, що в одному із них слідчим суддею не продовжено обов`язок здати на зберігання документи для виїзду за кордон, що свідчить про відсутність ризику переховування від слідства та суду. Зазначає захисник і те, що заборона виїзду обвинуваченого за кордон перешкоджає його професійній діяльності, а також може негативно вплинути на стан здоров`я останнього через відсутність можливості отримання доступу до необхідних медичних процедур.
Крім того, захисник ОСОБА_8 подав два клопотання про надання дозволу обвинуваченому на виїзд за кордон. Згідно з першим клопотанням, листом від «BrixDef» ОСОБА_7, як директор ТОВ «Українські сервіси розмінування», разом із ОСОБА_24, керівником відділу партнерства та мобілізації ресурсів, запрошені на виставку «DALO Industry Days», яка проходитиме 20-21 серпня 2025 року у м. Баллеруп, в Данії, де планують представити гуманітарну машину розмінування українського виробництва «Germina» потенційним донорам і клієнтам. Тому, сторона захисту просить надати дозвіл обвинуваченому ОСОБА_7 на виїзд за кордон у період з 18 по 23 серпня 2025 ркоу, з урахуванням часу, який буде витрачений на дорогу до м. Баллеруп та повернення. Згідно зі змістом другого клопотання, листом від «Іnvitex s.r.o.» ОСОБА_7, а також інших осіб, а саме: ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27 запрошено на робочу зустріч із компаніями «Іnvitex s.r.o.» i «TECHNOTRADE», «Spol s.r.o.» у період з 17.08.2025 по 24.08.2025 у Словаччині. Метою вказаної зустрічі є ознайомлення з машиною «i-DON», яка використовується для дистанційного розмінування, та процесом її першого запуску, тому захист просить надати дозвіл на виїзд обвинуваченого за кордон 16-25 серпня 2025 року, з урахуванням часу, який буде витрачений на дорогу до Словаччини та повернення в Україну. Захисник звертає увагу суду на те, що згадана зустріч перетинається із датами виставки, однак зазначає, що графік зустрічі з компаніями у Словаччині є вільним, а тому ОСОБА_7 планує відвідати обидва заходи.
У судовому засіданні прокурор підтримав своє клопотання та просив його задовольнити з підстав, зазначених у ньому. Разом з цим, прокурор просив відмовити в задоволенні клопотань захисника ОСОБА_8 про надання дозволу на виїзд за кордон.
Захисник ОСОБА_8 заперечив проти задоволення клопотання прокурора та підтримав свої клопотання про надання дозволу на виїзд обвинуваченому за кордон.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію захисника. Просив врахувати, що його особиста присутність у зазначених відрядженнях є об`єктивно необхідною. По-перше, у відрядженні до Словаччини плануються переговори з партнерами, які виробляють компоненти для машини розмінування. Попередній досвід показав, що коли у зустрічах брали участь лише його підлеглі, це спричиняло значні втрати часу й затримку виробничого процесу. По-друге, щодо відрядження до Данії. Там відбудеться міжнародна виставка, на якій компанія обвинуваченого має власний стенд, і в межах заходу буде окрема панель, присвячена розмінуванню України. В свою чергу на питання колегії суддів обвинувачений відповів, що у штаті компанії працює понад 260 осіб різних професій. Запрошення на виставку на його ім`я надійшло після того, як компанія здійснила оплату за участь у цьому заході.
Заслухавши думки сторін, перевіривши доводи поданих клопотань, заперечень, дослідивши долучені до них матеріали, суд дійшов до таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначеним цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення його дієвості, є запобіжний захід.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначеним цим Кодексом (ст. 177 КПК України).
Частиною 5 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, на нього покладаються обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України. При цьому частина 7 згаданої норми закріплює, що такі обов`язки можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу.
З огляду на положення ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого обов`язків до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Судом установлено, що слідчим суддею Вищого антикорупційного суду 13.03.2025 розглянуто клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7, яке задоволено частково: відмовлено у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням додаткових обов`язків.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26.03.2025 ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.03.2025 скасовано в частині застосованого виду запобіжного заходу та постановлено в цій частині нову, якою застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави в сумі 2 млн грн та покладено додатково обов`язок носити електронний засіб контролю.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18.04.2025 ОСОБА_7 продовжено строк дії обов`язків на 2 місяці, тобто до 18.06.2025 року включно, а саме: 1) не відлучатися за межі території України без дозволу слідчого, прокурора; 2) повідомляти слідчого, прокурора про зміну місця проживання та/або місця роботи; 3) здати на зберігання у відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну; 4) утримуватись від спілкування з: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, щодо обставин, викладених у повідомленні про підозру ОСОБА_7, а також інших обставин, які розслідуються у цьому кримінальному провадженні.
У подальшому ухвалою Вищого антикорупційного суду від 17.06.2025 у межах підготовчого судового засідання продовжено строк дії, покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 обов`язків, на два місяці, тобто до 17.08.2025, а саме: 1) не відлучатися за межі території України без дозволу прокурора; 2) повідомляти прокурора про зміну місця проживання та/або місця роботи; 3) здати на зберігання у відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну; 4) утримуватись від спілкування з: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, щодо обставин цього кримінального провадження.
Щодо наявності обґрунтованості підозри.
Проаналізувавши обвинувальний акт у кримінальному провадженні з№ 12024000000002768 від 18.12.2024, доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідувння, а також ухвалу колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26.03.2025 у справі № 991/1877/25, якою щодо ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді застави та покладено додаткові обов`язки, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18.04.2025 у справі № 991/3513/25, якою продовжено строк дії обов`язків, суд дійшов висновку, що в цьому випадку дотримано стандарт доказування «обґрунтована підозра», який є найнижчим стандартом доказування у кримінальному процесі та не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення, проте є достатнім для вирішення питання про зміну запобіжного заходу. При цьому суд також враховує стадію кримінального провадження (судове провадження), що передбачає доведення стороною обвинувачення вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за найвищим стандартом доказування «поза розумним сумнівом» у змагальному судовому процесі під час розгляду справи по суті.
Оцінюючи обставини щодо заявлених прокурором ризиків, суд враховує таке.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх імовірності. Як обов`язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків Суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Зі змісту обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_7, у тому числі, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Санкція даного злочину передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Зазначене кримінальне правопорушення за ступенем тяжкості належить до особливо тяжких злочинів.
Суд також враховує, що згідно з приміткою до ст. 45 КК України кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 191 КК України віднесене до корупційних, що виключає застосування інститутів звільнення від відбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК України) та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ч. 1 ст. 69 КК України), крім випадку укладення угоди про визнання винуватості.
На переконання суду, суворість можливого покарання може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», заява № 14379/88, 26.01.1993).
З цього слідує, що існування обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину саме по собі не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.
Такими факторами у цьому кримінальному провадженні є, зокрема, те, що обвинувачений ОСОБА_7 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а сам він протягом 2019-2023 років 14 разів покидав територію України, що підтверджуються наявними в матеріалах справи відомостями Державної прикордонної служби України.
Окрім того, обвинувачений є батьком трьох неповнолітній дітей, що дає йому можливість безперешкодно покидати територію України навіть під час дії правового режиму воєнного стану.
Крім того, факт неодноразового перетину кордону також може оцінюватися як доказ достатнього фінансового забезпечення обвинуваченого та наявності соціальних зв`язків в інших країнах. Останнє також може підтверджуватися характером діяльності, якою займався та займається обвинувачений.
Також слід зазначити, що з огляду на триваюче повномасштабне вторгнення РФ на територію України, держава не має змоги належним чином контролювати державний кордон у місцях активних бойових дій, у тому числі його перетин, що у свою чергу збільшує ймовірність ухилення особи від суду та відповідно актуалізує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Водночас суд звертає увагу на те, що існування ризику переховування не залежить виключно від можливості перетину державного кордону, оскільки особа може вживати заходів щодо переховування і на території країни, а воєнні дії очевидно є дестабілізуючим в державі фактором, який може полегшити можливість особі переховуватися від суду у разі прийняття такого рішення.
Враховуючи вищезазначені обставини в своїй сукупності, суд дійшов висновку, що на теперішній час ризик переховування від суду не втратив своєї актуальності.
При оцінці продовження існування ризику переховування суд також взяв до уваги той факт, що відносно обвинуваченого здійснюються ще декілька кримінальних провадження, що може бути додатковим стимулом для вжиття ним заходів переховування від суду.
Дану обставину суд враховує не як спосіб забезпечити належну поведінку особи в іншому кримінальному провадженні, а як обставину про особу, яка згідно з п. 10 ч. 1 ст. 178 КПК України враховується судом при визначенні ступенів ризиків.
Також ця обставина поряд з характером діяльності обвинуваченого певною мірою доводить ризик можливого вчинення ним іншого злочину.
З приводу наявності існування ризику впливу на свідків прокурор послався на факт необхідності допиту свідків в судовому засіданні.
При оцінці ризику впливу на свідків суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
З огляду на зазначене, доводи прокурора в цій частині є обґрунтованими.
Окрім того суд зазначає, що попередня професійна діяльність обвинуваченого може сприяти йому у спробах впливу на свідків.
Суд відхиляє доводи сторони захисту про відсутність вказаних ризиків з огляду на належну процесуальну поведінку обвинуваченого упродовж всього часу здійснення кримінального провадження, а також недопущення ним спроб переховування та впливу на свідків.
Як уже зазначалося, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створюватимуть загрозу суспільству. Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Крім того, колегія суддів вважає, що позитивний вплив на процесуальну поведінку обвинуваченого, в тому числі, здійснює і запобіжний захід з додатковими обов`язками, які регулюють межі поведінки обвинуваченого.
Також є непереконливими доводи захисту з приводу того, що сімейний стан обвинуваченого нерозривно пов`язує його місце перебування (проживання) з територією України.
Хоча деякі члени сім`ї обвинуваченого на даний час і проживають в Україні, однак зміна їх місця проживання не може виключатися, в тому числі, з урахуванням майнового стану обвинуваченого, а також підтримку іноземними державами громадян України в умовах війни.
Не можна погодитися і з позицією захисту з приводу того, що не продовження слідчим суддею в межах іншого кримінального провадження обов`язку здати на зберігання документи для виїзду за кордон свідчить про відсутність ризику переховування від суду.
Таке рішення слідчого судді не має преюдиційного значення для суду, котрий розглядає вказане кримінальне провадження, і, до того ж, суду не відомі мотиви прийняття такого рішення слідчим суддею та обставини, яким слідчий суддя надавав оцінку.
Посилання обвинуваченого на необхідність перетину кордону України з огляду на характер його діяльності, а також стан здоров`я мають бути оцінені у кожному конкретному випадку задля забезпечення балансу між інтересами кримінального провадження та правами і свободами особи.
Щодо ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, то суд зазначає, що досудове розслідування кримінального провадження завершено, усі необхідні докази перебувають у розпорядженні сторони обвинувачення, а тому цей ризик на переконання суду перестав існувати.
Що стосується ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то зі змісту судових рішень вбачається, що цей ризик не був доведений ні під час застосування запобіжного заходу, ні під час продовження строку дії обов`язків. Жодних нових обставин прокурор у своєму клопотанні суду не навів. Тому суд вважає, що вказаний ризик також в межах цього кримінального провадження відсутній.
Отже, враховуючи доведеність існування наведених вище трьох ризиків, стадію кримінального провадження, а саме початок судового розгляду, суд вважає, що наявні підстави для задоволення клопотання прокурора та продовження строку дії, покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 обов`язків, на два місяці, тобто до 15 жовтня 2025 року, а саме: 1) не відлучатися за межі території України без дозволу суду; 2) повідомляти суд про зміну місця проживання та/або місця роботи; 3) здати на зберігання у відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну; 4) утримуватись від спілкування з: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, щодо обставин цього кримінального провадження.
У той же час суд звертає увагу на те, що зазнали коригування обов`язки ОСОБА_7 в частині суб`єкта, котрий має право надавати дозвіл на виїзд за кордон обвинуваченому, та якому обвинувачений повинен повідомляти про зміну місця проживання та роботи: особу прокурора замінено на суд.
Вказане обумовлено тим, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду; обвинувачений зобов`язаний з`являтися за викликом саме до суду; за не виконання цього обов`язку саме суд вправі застосувати відповідні заходи впливу.
Поряд з цим така зміна не впливає на повноту задоволення клопотання прокурора, так як формулювання цих обов`язків відповідає положенням ч. 5 ст. 194 КПК України.
Що стосується клопотань захисника ОСОБА_28 про надання дозволу ОСОБА_7 на виїзд за кордон.
Так, захисник мотивує клопотання тим, що ОСОБА_7 як генеральний директор ТОВ «Українські сервіси розмінування» має намір відвідати заходи, пов`язані з діяльністю очолюваного ним товариства.
З даного приводу колегія суддів зазначає таке.
Засоби досягнення мети запобіжного заходу мають бути пропорційними з існуючими ризиками для кримінального провадження і, у той же час, не бути надміру обтяжливими та забезпечувати дотримання презумпції невинуватості.
Відповідно до практики ЄСПЛ втручання у право на свободу пересування може бути виправданим у випадку необхідності забезпечення правосуддя та гарантування явки особи до суду.
Право ОСОБА_7 на виїзд за межі України без відповідного дозволу обмежено обов`язками, передбаченими п. 2, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, які покладені під час застосування запобіжного заходу.
Доцільність покладення цих обов`язків обумовлена доведенням наявності ризику ухилення обвинуваченого від явки суду.
Відповідно, суд дійшов висновку, що завдання даного кримінального провадження переважають права особи на вільне пересування і втручання у такі права є необхідним.
Таким чином, звертаючись до суду з клопотанням про тимчасове припинення дії цього обов`язку, сторона захисту має довести, що з`явилися виняткові обставин, які свідчать про очевидну непропорційність між ступенем втручанням у права особи та потребами кримінального провадження.
Однак, ні в клопотанні, ні в своїх поясненнях сторона захисту таких обставин не навела.
Суд погоджується з тим, що професійна діяльність ОСОБА_7 пов`язана з виїздами за кордон.
Однак суд не встановив того, що неможливість виїзду ОСОБА_7 на виставку до Данії та робочу зустріч до Словаччини призведе до будь-яких непоправних наслідків чи суттєво перешкодить функціонуванню очолюваного ним підприємства. Зважаючи і на те, що наразі існує безліч методів комунікації, які можуть компенсувати собою неможливість безпосередньої присутності особи у певному місці в певний час.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що стороною захисту не доведено існування виключних обставин, які б вимагали необхідності надання дозволу ОСОБА_7 на виїзд за кордон, а тому в задоволенні клопотань захисту слід відмовити.
Керуючись ст. 2, 7, 176-178, 182, 193, 194, 199, 331, 372, 376 КПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, на два місяці, а саме до 15 жовтня 2025 року, строк дії, покладених на нього обов`язків, а саме:
- не відлучатися за межі території України без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи;
- утримуватися від спілкування із ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 щодо обставин даного кримінального провадження;
- здати на зберігання у відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Офісу Генерального прокурора, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12024000000002768 від 18.12.2024.
У задоволенні клопотань адвоката ОСОБА_8 про дозвіл на виїзд за кордон обвинуваченого ОСОБА_7 відмовити.
Копію ухвали вручити обвинуваченому негайно після її оголошення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3