справа № 991/13372/25

провадження №11-сс/991/81/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

підозрюваного ОСОБА_5,

захисників підозрюваного ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

прокурора ОСОБА_8,

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_5, захисників підозрюваного ОСОБА_6, ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 грудня 2025 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні №42021000000002568 від 13 грудня 2021 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 грудня 2025 року частково задоволено клопотання сторони обвинувачення та застосовано до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 13211 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 40 002 908 (сорок мільйонів дві тисячі дев`ятсот вісім) грн., із покладанням на нього відповідних процесуальних обов`язків.

При ухваленні судового рішення слідчий суддя вказав на доведеність стороною обвинувачення наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28 ч.4 ст.368 КК, ризиків переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищення, зміни або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа, запобігти яким можливо шляхом застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у визначеному розмірі, оскільки саме такий розмір застави є розумним з огляду на необхідність виконання завдань кримінального провадження та не є завідомо непомірним для підозрюваного.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, підозрюваний та його захисники - адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись з апеляційною скаргою, за вимогами якої просили скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 грудня 2025 року повністю та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива про застосування запобіжного заходу у виді застави відносно ОСОБА_5, застосувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання або визначити заставу у значно меншому, розумному та співмірному розмірі особистим доходам ОСОБА_5 та змінити покладені на нього обов`язки, зобов`язавши з`являтися за кожним викликом і повідомляти про зміну місця проживання.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги сторона захисту посилалась на наступне.

Повідомлення про підозру містить загальні формулювання, які не розкривають конкретного механізму вчинення кримінального правопорушення підозрюваним. Сторона обвинувачення лише зазначає про склад кримінального правопорушення, що на її думку, полягає в тому, що декільком народним депутатам та іншим, не встановленим за 4 роки кримінального провадження, особам начебто передавались якісь конверти, сумки, пакети тощо, в яких знаходились невстановлені суми грошових коштів для голосування за порядок денний, чим не довела існування обґрунтованої підозри у тому розумінні, яке вимагається ст.177 КПК.

Також стороною обвинувачення не наведено належних і допустимих доказів, які б свідчили про намір ОСОБА_5 переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється.

Сума застави, яку визначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, є незаконною та неспівмірною із інкримінованим кримінальним правопорушенням, слідчим суддею не враховано тяжкий стан здоров`я та фактичну реальну фінансову спроможність ОСОБА_5 .

Також в апеляційній скарзі сторона захисту наводила доводи щодо незаконності покладення на підозрюваного конкретних обов`язків.

Позиції учасників судового провадження.

Підозрюваний та його захисники в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ч.1 ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Також, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі, передбачені ст.178 КПК.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши позицію підозрюваного та його захисників, заперечення прокурора, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_5 слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.

З наданих матеріалів вбачається, що наведені у клопотанні детектива підстави для застосування до підозрюваного запобіжного заходу слідчим суддею при розгляді клопотання належним чином перевірялись, при цьому у судовому засіданні заслухані доводи сторони обвинувачення, заперечення сторони захисту, досліджені матеріали клопотання детектива, надані стороною захисту письмові матеріали, а також з`ясовані всі необхідні обставини, що повинні бути встановлені при вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу.

На виконання вимог ст.178 КПК слідчим суддею врахована вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_5, відомості про нього в їх сукупності з врахуванням сімейного та матеріального стану, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, обставини його вчинення за пред`явленим повідомленням про підозру.

При вирішенні питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч.5 ст.9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, у рішенні в справі Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom від 30 серпня 1990 року, заяви №12244/86, 12245/86; 12383/86, §32) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення в справі Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).

Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо необґрунтованості висунутої ОСОБА_5 підозри, колегією суддів встановлено таке.

Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42021000000002568 від 13 грудня 2021 року, за підозрою у тому числі ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, ч.4 ст.368 КК.

З повідомлення про підозру слідує, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, ч.4 ст.368 КК, тобто в одержанні службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе та третіх осіб в особливо великому розмірі за вчинення та невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, вчинених організованою групою.

Як встановлено слідчим суддею та вбачається зі змісту повідомленої ОСОБА_5 підозри, у цьому кримінальному провадженні розслідуються обставини систематичного одержання неправомірної вигоди групою народних депутатів України, які входять до фракції «Слуги народу», за відвідування ними пленарних засідань Верховної Ради України, участь у голосуванні та підтриманні необхідних законопроектів.

Так, за версією сторони обвинувачення, не пізніше кінця 2021 року, було створено організовану групу, очолювану невстановленою особою з числа керівництва депутатської фракції «Слуга Народу», до складу якої ввійшли народні депутати України, які входять до депутатської фракції «Слуга Народу», зокрема ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, та ще щонайменше 30 народних депутатів України.

В межах вказаної групи передбачався розподіл на підгрупи народних депутатів України, які координувалися ОСОБА_5, ОСОБА_12 та іншими особами.

Взаємодія та обговорення, сповіщення про завдання, зокрема доведення до відома про необхідність відвідувань пленарних засідань та конкретне голосування народного депутата України, відбувалася у в месенджері «WhatsApp», в якому ОСОБА_5 створив групу з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2». У вказаній групі він особисто та через довірену особу надсилав відомості (у вигляді таблиць з назвою «Аналіз ПЗУ депутатами - членами фракції «Слуга Народу» група ОСОБА_5 »), які відображали дані про виконання депутатами взятих на себе зобов`язань як учасників організованої групи. Таку аналітичну таблицю надсилали в групу в месенджері «WhatsApp», де депутати - учасники організованої групи могли з нею ознайомитись, внести свої зауваження та корективи у випадку неправильного (некоректного) формування аналітичних даних.

Погодження на вчинення вищевказаних дій відбувалося шляхом проставлення учасниками групи відповідних реакцій у групі.

За даними слідства, щомісячна сума неправомірної вигоди для учасників організованої групи в різні періоди становила від 2 000 доларів США до 20 000 доларів США. При цьому щонайменше з вересня 2022 року по листопад 2022 року розмір неправомірної вигоди, який систематично одержувався учасниками організованої групи - народними депутатами України складав 2 000 доларів США, а щонайменше з серпня 2025 року - 5 000 доларів США.

У межах вказаного кримінального провадження зафіксовано події 05 листопада та 04 грудня 2025 року, в які відбувалася передача та розподіл неправомірної вигоди від ОСОБА_5 до інших народних депутатів України, а саме - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та іншим.

Так, слідство вважає, що у жовтні 2025 року від організатора організованої групи було передано 85 000 доларів США, призначені для народних депутатів, взамін на голосування «за» або «проти» конкретних законопроектів та організацію вказаного голосування на пленарному засіданні 23 жовтня 2025 року іншими підконтрольними йому учасниками організованої групи - народними депутатами України.

05 листопада 2025 року ОСОБА_5 зустрівся з ОСОБА_9, де розподілив одержану неправомірну вигоду шляхом передачі останньому грошових коштів в сумі не менше ніж 20 000 доларів США для нього, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 . Наступного дня вказані кошти були розподілені шляхом передачі ОСОБА_10 грошових коштів в сумі не менше ніж 15 000 доларів США, який у свою чергу при зустрічі з ОСОБА_11 передав останньому грошові кошти в сумі не менше ніж 10 000 доларів США для нього та подальшого розподілу частини одержаної неправомірної вигоди шляхом її передачі ОСОБА_13, що і було зроблено.

Аналогічний порядок дій відбувався і у наступному місяці, зокрема першочергово ОСОБА_5 довів до відома учасників організованої групи в месенджері «WhatsApp» порядок денний засідання Верховної Ради України на 04, 05, 06 листопада 2025 року у вигляді таблиці, в якій в графі «Пропозиція», навпроти певного законопроекту, виділено текст зеленим кольором «підтримати», червоним кольором «відхилити».

Надалі, 04 грудня 2025 ОСОБА_5 одержав від довіреної особи організатора організованої групи неправомірну вигоду в сумі не менше ніж 60 000 доларів США, та під час зустрічі з ОСОБА_9, розподілив одержану неправомірну вигоду шляхом передачі останньому двох пакунків з грошовими коштами в сумі не менше ніж 45 000 доларів США для нього, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та інших членів організованої групи.

Того ж дня, ОСОБА_9 розподілив одержану від ОСОБА_5 неправомірну вигоду в розмірі 20 000 доларів США шляхом передачі іншим членам ОГ грошових коштів в сумі по 5 000 доларів США. Також, ОСОБА_9 із залученням ОСОБА_13 розподілив неправомірну вигоду між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, зокрема передав ОСОБА_13 грошових коштів у сумі 10 000 доларів США за листопад та серпень (як борг за невиплату у цей місяць), а також по 5 000 доларів США для ОСОБА_11 та ОСОБА_10, які були передані останньому.

За таких обставин, вбачається, що 05 листопада та 04 грудня 2025 ОСОБА_5, як учасник організованої групи, міг одержати неправомірну вигоду в розмірі 145 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ складало 6 108 366,50 грн. та є неправомірною вигодою в особливо великому розмірі.

Вказані дії ОСОБА_5 кваліфіковані стороною обвинувачення за ч.3 ст. 28 ч.4 ст. 368 КК. При цьому, як зазначено в оскаржуваній ухвалі, описані вище дії зазначених осіб, їх взаємоузгодженість та взаємозалежність, характер та послідовність дій та зустрічей, створюють у слідчого судді переконання у тому, що такі особи ймовірно діяли у співучасті у складі організованої групи, мали спільний умисел, певний рівень підпорядкованості, розподіл передбачених для вчинення дій та їх вчинення, а ОСОБА_5 виконував координаційні дії щодо організації умовної підгрупи народних депутатів України.

27 грудня 2025 року заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_14 складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, ч.4 ст.368 КК, яке цього ж дня вручено відповідно до вимог ст.278, 481 КПК.

Повідомлення про підозру містить, зокрема, зміст підозри, правову кваліфікацію та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5, у ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення ним кримінального правопорушення.

На думку колегії суддів, в наданих слідчому судді і досліджених матеріалах провадження наявна сукупність даних, які переконують об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_5 міг вчинити інкримінований йому злочин.

Так, обґрунтованість повідомленої підозри підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, а саме: протоколом аудіо-, відеоконтролю особи від 04 грудня 2025 року №19/12363, відповідно до якого зафіксовано зустріч 19 листопада 2025 року ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_15, в ході якої вони обговорили умови нарахування неправомірної вигоди у випадку поважних причин відсутності на пленарних засіданнях та виплату неправомірної вигоди за відвідування пленарних засідань за попередній місяць; протоколом аудіо-, відеоконтролю особи від 04 грудня 2025 року №19/12371, відповідно до якого підтверджується роздача ОСОБА_5 неправомірної вигоди 06 листопада 2025 року народним депутатам України, зафіксовано зустріч 01 грудня 2025 року ОСОБА_5 з іншим народним депутатом України під час якої вони обговорили відсоток відвідування пленарних засідань на підставі якого нараховується неправомірна вигода, а також зафіксовано зустріч 03 грудня 2025 року ОСОБА_5 з іншим народним депутатом України під час якої вони обговорили компенсацію за відвідування пленарних засідань за попередній місяць; протоколом про проміжкові результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 03 грудня 2025 року №15/2942, відповідно до якого підтверджуються факти ведення відомостей контролю народних депутатів України за відвідування пленарних засідань та голосування, для подальшого нарахування неправомірної вигоди; протоколом за результатами проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 07 листопада 2025 року №15/2709, відповідно до кого підтверджується факт отримання неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів та подальший їх розподіл між учасниками організованої групи; протоколом за результатами проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 05 грудня 2025 року №15/3005, відповідно до кого простежуються обставини отримання неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів та подальший їх розподіл між учасниками організованої групи; протоколом за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 04 грудня 2025 року №15/2993, відповідно до кого зафіксовано факт розподілення ОСОБА_5 неправомірної вигоди між ОСОБА_9 та іншими учасниками групи; протоколом огляду від 18 грудня 2025 року та 03 грудня 2025 року відповідно до якого було оглянуто мобільний телефон «Apple iPhone 16 Pro», зокрема групу за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», та яким підтверджуються факти надання вказівок народним депутатам України, щодо відвідування пленарних засідань, за які проекти законів та яким чином голосувати, ведення відомостей щодо відвідування народними депутатами України пленарних засідань та голосування, а також повідомлення в завуальований формі дату та місце отримання неправомірної вигоди; протоколом аудіо контролю ОСОБА_5 від 05 грудня 2025 року №15/2995, який підтверджує факт можливого одержання 04 грудня 2025 року ОСОБА_5 неправомірної вигоди від ОСОБА_16 для подальшого розподілення її між членами організованої групи; протоколом про проміжкові результати проведення НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 04 грудня 2025 року №15/2956, яким зафіксовано факт можливої передачі грошових коштів ОСОБА_5 ОСОБА_9 та іншим особам.

Також, в матеріалах провадження міститься протокол (копія) допиту свідка від 30 грудня 2025 року, зі змісту якого вбачається систематичність отримання неправомірної вигоди народними депутатами України з листопада 2019 року, з квітня 2024 року передачею та інформуванням про голосування за конкретні законопроекти займався ОСОБА_5, який здійснював це у групі «ІНФОРМАЦІЯ_2» у месенджері «WhatsApp».

При перегляді оскаржуваного судового рішення з метою перевірки висновків слідчого судді щодо наявності обґрунтованої підозри у цьому провадженні судом не оцінюються відображені в протоколі допиту показання свідка, в тому числі на предмет їх допустимості та достовірності, проте суд використовує їх для встановлення кола свідків в контексті оцінки наявності ризику незаконного впливу на них та визначення кола осіб, з якими слід заборонити спілкування особи в разі покладення відповідного процесуального обов`язку, а також для оцінки достовірності наданих стороною обвинувачення доказів.

Колегія суддів вважає, що надані слідчому судді стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку щодо ймовірної можливості вчинення особою вищевказаного кримінального правопорушення.

Отже доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах провадження достатніх доказів стосовно причетності підозрюваного до можливого вчинення вказаного кримінального правопорушення є безпідставними та спростовуються вищезазначеними матеріалами.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри в частині кримінально-правової кваліфікації, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ст.368 КПК питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні та винуватості особи в його вчиненні вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.

Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. The United Kingdom) від 28 жовтня 1994 року суд зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.

Слідчим суддею враховано стадію кримінального провадження - досудове розслідування, для якої встановлено нижчі критерії до стандарту доказування, та які зобов`язують слідчого суддю з`ясувати лише наявність достатніх доказів, які виправдовують необхідність здійснення досудового розслідування та пов`язаних з ним заходів забезпечення кримінального провадження, ці критерії не передбачають обов`язку детальної перевірки та аналізу кваліфікації кримінального правопорушення та встановлення вини конкретної особи, позиція сторони захисту та зазначені доводи не спростовують висновку слідчого судді про обґрунтованість повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

За таких умов, всупереч доводам апеляційної скарги сторони захисту слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшов до правомірного висновку про наявність у провадженні доказів, які на час розгляду клопотання свідчать про наявність обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, оскільки об`єктивно зв`язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити вищевказане кримінальне правопорушення за викладеними у повідомленні про підозру обставинами, тобто про те, що підозра на даному етапі є обґрунтованою.

Надаючи оцінку доводам щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині наявності існування ризиків, суд зазначає наступне.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК, у цьому кримінальному провадженні щодо підозрюваного.

В межах доводів апеляційної скарги колегія суддів перевіряє висновки слідчого судді щодо наявності таких ризиків: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа.

Суд погоджується із мотивами оскаржуваної ухвали щодо встановлення зазначених ризиків перешкоджання кримінальному провадженню, в той же час стосовно доводів апеляційної скарги щодо їх необґрунтованості зазначає наступне.

Щодо наявності ризику того, що підозрюваний зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду, вбачається, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого корупційного злочину, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування, при цьому, таке покарання може бути призначено без можливості застосування пільгових інститутів кримінального права. Співставлення можливих негативних для підозрюваного наслідків переховування у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий корупційний злочин у найближчій перспективі робить цей ризик достатньо високим.

Зазначена обставина сама по собі може свідчити про можливість підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду у поєднанні з тяжкістю можливого покарання. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у справі «Ілійков проти Болгарії» (§80, заява №33977/96, рішення від 26 червня 2001 року), в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину та суворість покарання за його вчинення не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час вирішення розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.

При оцінці цього ризику слідчий суддя також врахував існування інших факторів, що можуть свідчити про наявність у ОСОБА_5 можливості переховуватися від органу досудового розслідування та суду, зокрема: можливість виїзду закордон, враховуючи його неодноразові та безперешкодні виїзди закордон після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, а саме: у 2022 році - 2 рази, у 2023 році - 1 раз, у 2024 році - 1 раз, у 2025 році - 9 разів; наявність коштів на рахунках іноземних банків, що полегшує облаштування життя за кордоном та забезпечує безперешкодну можливість користування фінансовими послугами за межами країни; наявність широких міжнародних контактів, у тому числі внаслідок участі у міжпарламентських делегаціях, що полегшує виїзд закордон та можливості там перебувати; з огляду на статус народного депутата України та зафіксовані під час досудового розслідування відомості, ОСОБА_5 має широке коло знайомих, в тому числі і серед службових осіб різних правоохоронних органів та державних органів, що уможливить безперешкодний та прихований виїзд за межі території України.

Наведені вище фактичні дані цього кримінального провадження, особисті обставини підозрюваного та тяжкість можливого покарання в сукупності надають колегії суддів підстави вважати про існування на час апеляційного розгляду ризику переховування від органу досудового розслідування або/та суду.

Належна процесуальна поведінка підозрюваного, стійкі соціальні зв`язки в певній мірі зменшують існування цього ризику, проте не настільки аби нівелювати його повністю.

Зазначені обставини у своїй сукупності спростовують доводи сторони захисту щодо відсутності ризику переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування чи суду.

Щодо ризику знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, слідчим суддею враховано ту обставину, що ОСОБА_5 має доступ до службових приміщень Верховної Ради України, а також до помічників-консультантів, через яких може знищити або приховати документи, що підтверджують протиправну діяльність.

Також слідчим суддею взято до уваги обставини кримінального правопорушення, а саме комунікацію та обговорення усіх важливих деталей його вчинення, залученість осіб, відбувалася у месенджерах, а тому існує можливість знищення електронних носіїв, на яких міститься важлива інформація.

Крім того, слідчим суддею відзначено зафіксовані під час проведення НСРД заходи щодо знищення доказів злочинної діяльності іншими підозрюваними, зокрема знищення документів за допомогою шредера, обговорення з іншими особами з приводу знищення даних у телефоні, обговорення про імовірність виявлення в кабінеті засобів прослуховування. Такі обставини дають підстави вважати про схильність підозрюваного вдаватися до знищення чи приховування доказів.

При цьому, слідчим суддею також враховано, що вказане кримінальне провадження тільки перейшло у відкриту стадію, втім досі не встановлено місце зберігання та переміщення неправомірної вигоди, доступ до якої має невизначене коло осіб, що очевидно створює ризик її переміщення чи приховування, а тому слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку щодо існування на даному етапі кримінального провадження зазначеного ризику.

В обґрунтування наявності ризику незаконного впливу на свідків, інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні слідчий суддя звернув увагу зокрема на те, що: інкримінований підозрюваному злочин ймовірно вчинений ним у складі організованої групи, а ним здійснювалася координація деяких учасників, у зв`язку з чим він може координувати дії та показання інших співучасників або вчиняти вплив на інших осіб щодо змісту, характеру та обсягу їх показань та процесуальної поведінки; підозрюваний є народним депутатом України, що може свідчити про наявність сталих зв`язків із представниками державних та правоохоронних органів, які можуть бути використані на свідків у цьому кримінальному провадженні; в ході розгляду даного клопотання підозрюваному стали відомі матеріали кримінального провадження, зокрема, протоколи допиту деяких свідків, які дали показання на підтвердження версії слідства, а також містять особисті дані, що уможливлює вплив на останніх; у кримінальному провадженні також встановлено залученість до подій підлеглих ОСОБА_5 осіб, на яких він може здійснити адміністративний вплив задля надання ними потрібних показань або відмову у їх наданні.

При оцінці існування цього ризику слідчий суддя також виходив з передбаченої КПК процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до якої спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, а не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Враховуючи наведене колегія суддів переконана в існуванні загрози того, що ОСОБА_5, не будучи обмеженим у вільному спілкуванні зі іншими учасниками цього кримінального провадженні, може здійснювати на них вплив з метою спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм можуть бути відомі щодо його можливої участі у вчиненні кримінального правопорушення для уникнення кримінальної відповідальності, що свідчить про наявність на даному етапі кримінального провадження зазначеного ризику.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що висновок слідчого суді про наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином не підтверджений належними доказами, колегією суддів враховано наступне.

В обґрунтування існування зазначеного ризику слідчим суддею взято до уваги те, що існує імовірність використання підозрюваним свого депутатського статусу задля дій для тиску на органи досудового розслідування або ж іншими способами через депутатські звернення та запити, втручатися у хід слідства, має зв`язки в Службі безпеки України, з представниками якої спілкується щодо процесу проведення досудового розслідування певних кримінальних проваджень. Також наявні відомості про комунікацію з начальником Апарату Голови Служби безпеки України ОСОБА_17 .

До того ж, слідчим суддею також враховано тривалість ймовірної злочинної діяльності та спосіб вчинення кримінального правопорушення, який передбачав високий рівень конспірації злочинній діяльності і залучення великої кількості народних депутатів України, які входять у різні парламентські комітети, які можуть впливати на кримінальне провадження.

З огляду на такі обставини, слідчий суддя, як вважає колегія, обґрунтовано дійшов висновку про наявність на даному етапі кримінального провадження зазначеного ризику.

Також колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо обґрунтованості існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється особа.

В обґрунтування зазначеного ризику сторона обвинувачення посилалась на те, що інкриміновані дії могли мати системний та триваючий характер, пов`язані з постійною законодавчою діяльністю, а тому існує ризик продовження можливості отримання неправомірної вигоди за прийняття конкретних законопроектів, блокування або лобіювання певних норм.

Крім того, зафіксовані під час НСРД відомості мають підстави для перевірки щодо їх тлумачення та встановлення предмету розмов.

На переконання колегії суддів зазначені обставини у своїй сукупності можуть вказувати на мінімальний рівень інтенсивності ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_5, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.

Колегія суддів зазначає, що можливо вчинені особою кримінальні правопорушення, у яких він підозрюється, мають високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження наявні передбачені ч.1 ст.177 КПК ризики, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Відтак, приймаючи до уваги наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, відомості щодо особи підозрюваного, з урахуванням встановлених обставин та характеру справи, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим при розгляді клопотання ризикам.

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (ч.5 ст.182 КПК).

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що при визначенні розміру застави слідчий суддя виходив із наданих та повідомлених сторонами відомостей про майновий стан підозрюваного та його близьких осіб.

Так, відповідно до даних НАЗК та поданої суб`єктом декларування ОСОБА_5 декларації за період 2024 року у нього та його дружини ОСОБА_18 станом на кінець 2024 року було в наявності сукупно грошових активів у розмірі 3 375 543 грн., 550 069 євро, 304 590 доларів США, частина з яких розміщується в банківських установах поза межами України, а саме в Республіці Чехія. Також ОСОБА_5 24 листопада 2025 року в банківській установі Credit agricole provence cote d'azur, CA PCA (Франція) відкрито валютний рахунок.

Також у власності ОСОБА_5 та його дружини перебувають значна кількість транспортних засобів (7 вантажних автомобіля, напівпричіпи та легковий автомобіль), наявні корпоративні права (частки) у статутному капіталі юридичних осіб: «БІАНТ - БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ», «Пілон», «ОБСЛУГОВУЮЧИЙ КООПЕРАТИВ ГАРАЖНО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ МАШИНОБУДІВЕЛЬНИК», «ТОВАРИСТВО ЗАКРИТИХ СТОЯНОК ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ - СОНЕЧКО».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_5 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Крім цього, в нього у власності є земельна ділянка площею 1000 кв. м., розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Весела дача та квартира площею 49,9 кв. м у м. Кривий Ріг.

Також при визначенні розміру застави, слідчим суддею враховано обставини та предмет цього кримінального провадження, зокрема: зафіксовані імовірні випадки здійснення депутатського голосування у залежності від отримання неправомірної вигоди представником парламенту; докази, які можуть свідчити про отримання грошових коштів як неправомірної вигоди за виконання депутатами своїх обов`язків, взятих присягою; тривалість такого щомісячного отримання може бути з моменту вступу на посаду, тобто протягом п`яти років.

Такі обставини нівелюють засади народного представництва та створюють реальну загрозу існуванню демократичних принципів у діяльності законодавчого органу та свідчать про виключність обставин справи, а тому розмір застави може перевищувати межі, встановлені законодавцем, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.

Таким чином, визначаючи розмір застави у 13 211 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 40 002 908 грн., слідчим суддею враховано виключність обставин справи, майновий стан підозрюваного, розмір імовірного щомісячного одержання неправомірної вигоди у сумах 2 000 - 5 000 доларів США, а також його індивідуальні обставини.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про те, що визначаючи розмір застави, слідчий суддя не врахував тяжкий стан здоров`я ОСОБА_5, який у зв`язку з цим потребує щоденного прийому дороговартісних ліків та постійного медичного обстеження, що тягне за собою витрату числених грошових коштів, які задекларовані ним за 2024 рік, посилаючись при цьому на медичний висновок.

Разом з цим, зазначений медичний висновок жодним чином не підтверджує факту здійснення ОСОБА_5 регулярних витрат на придбання необхідних та дороговартісних ліків у зв`язку з його станом здоров`я. Інших доказів, які б вказували на наявність обставин суттєвого погіршення майнового стану підозрюваного, пов`язаного з його станом здоров`я, стороною захисту суду не надано та під час апеляційного розгляду не встановлено.

З урахуванням наведеного слідчим суддею обґрунтовано визначено розмір застави, який на думку колегії суддів, всупереч доводам апеляційної скарги не є завідомо непомірним, проте достатнім для особи підозрюваного.

Крім того, в порядку ч.5 ст.194 КПК України, при визначенні запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, у зв`язку із встановленням ризиків перешкоджання кримінальному провадженні, слідчий суддя вважав за необхідне покласти на підозрюваного такі обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатись за межі м.Києва, Київської області та Дніпропетровської області без дозволу детектива, прокурора, суду; повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру з особами, визначеними у клопотанні, а саме народними депутатами України та помічниками, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

В поданій апеляційній скарзі також висловлювалось прохання про скасування покладених на ОСОБА_5 певних обов`язків та наводились відповідні доводи щодо незаконності їх покладення на підозрюваного.

Щодо незаконності покладення судом на підозрюваного конкретних обов`язків зазначалось, що обов`язок «не відлучатися із м.Києва, Київської області та Дніпропетровської області, крім необхідності переїзду між вказаними областями без дозволу слідчого, прокурора або суду» суперечить законодавству і перешкоджає реалізації статусу народного депутата, який передбачає постійну необхідність належного виконання депутатських повноважень по всій території України, а відтак, є прямим обмеженням мандата.

Також, покладання обов`язку «здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну» на переконання сторони захисту є протиправним, оскільки трактується суттєвим втручанням у право на свободу пересування народного депутата України та виконання функцій покладених на нього Законом.

Крім того, на думку сторони захисту, покладаючи обов`язок «носити електронний засіб контролю» слідчий суддя не оцінив вік та стан здоров`я ОСОБА_5, зокрема, тяжкість його хвороби, її перебігу та наслідків, тобто не встановив чи є носіння електронного засобу контролю безпечним, з медичної точки зору, для його життя та здоров`я. Адже, з огляду на тяжкий стан здоров`я підозрюваного, постійне носіння електронного засобу контролю істотно ускладнює та навіть унеможливить проходження повного лікування, що може призвести до погіршення перебігу хвороби та створить додаткове фізичне та психоемоційне навантаження на особу. Відтак, як стверджувала сторона захисту, обов`язок носіння електронного засобу контролю є непропорційним заявленим ризикам і фактично в даному випадку прирівнюється до додаткового покарання.

На переконання колегії суддів, наведені стороною захисту аргументи по своїй суті є правовою інтерпретацією, яка суперечить принципам рівності громадян перед законом та суті запобіжних заходів у кримінальному процесі України, а їх аналіз колегією суддів, з огляду на чинне кримінальне процесуальне законодавство України та сталу судову практику дає підстави для висновку про їх правову необґрунтованість.

Щодо обмеження пересування народного депутата.

Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата» статус народного депутата не створює «правового вакууму» та не забезпечує абсолютного імунітету від процесуальних обмежень, зокрема передбачених ст.194 КПК, яка є спеціальною нормою та дозволяє обмежувати, зокрема, пересування будь-якого підозрюваного незалежно від його посади.

При цьому, наявність відповідного мандата не скасовує та не нівелює ризиків, передбачених ст.177 КПК та встановлених у цьому кримінальному провадженні. Обов`язок «не відлучатися без дозволу» не є забороною діяльності, а лише встановлює процесуальний контроль. Тому обов`язок не залишати певну територію без відповідного дозволу не скасовує повноваження депутата, а лише встановлює спеціальний порядок їх реалізації (через отримання дозволу). В той же час, отримання дозволу від слідчого, прокурора або суду на поїздку у робочих справах є законною процедурою, яку не можна розцінювати як нівелювання або обмеження статус депутата.

Також колегія суддів, відмовляючи в задоволенні зазначеної вимоги, зауважує, що сторона захисту не наводить конкретні факти з посиланням на конкретні докази на підтвердження неможливості або виникнення значних ускладнень виконання підозрюваним, як народним депутатом, своїх повноважень саме у зв`язку з виконанням покладеного на нього процесуального обов`язку, та лише вказує на гіпотетичну незручність процедури отримання відповідного дозволу.

Щодо здачі паспортів для виїзду за кордон.

Право на свободу пересування, передбачене ст.33 Конституції України, може бути обмежене законом в інтересах правосуддя. Обмеження права на виїзд за кордон є легітимним втручанням, передбаченим п.8 ч.5 ст.194 КПК. Це загальноприйнята практика, спрямована, перш за все, на забезпечення участі особи у слідчих діях. Здача паспорта є одним із найбільш ефективних і водночас найменш обтяжливих способів запобігання ризику втечі особи за кордон.

Відтак, міжнародна діяльність депутата, як і будь-якої іншої особи не є абсолютною і може бути обмежена в інтересах правосуддя. Брак закордонного паспорта не перешкоджає законодавчій діяльності всередині країни. В той же час, захист трактує це як «втручання у функції», проте виконання депутатських повноважень всередині країни жодним чином не залежить від наявності закордонного паспорта. Виїзд за кордон у відрядження під час перебування особи у статусі підозрюваного є свого роду привілеєм, а не абсолютним правом, яке може бути обмежене судом на період досудового розслідування чи судового розгляду.

Таким чином, на переконання колегії суддів твердження сторони захисту про «суттєве втручання у свободу» є маніпулятивним, оскільки ОСОБА_5 перебуває у спеціальному правовому статусі підозрюваного у кримінальному провадженні.

Надаючи оцінку обов`язку носіння електронного засобу контролю (браслета), колегія суддів окрім іншого враховує положення Порядку застосування електронних засобів контролю, затвердженого наказом МВС України 08 червня 2017 року №480 (далі - Порядок), відповідно до якого метою застосування електронних засобів контролю (далі - ЕЗК) є забезпечення виконання обов`язків, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого ухвалою слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту (п.4 Порядку).

Отже, обґрунтованість та необхідність покладення на підозрюваного ОСОБА_5 обов`язку носіння ЕЗК є похідним від застосованого до нього слідчим суддею запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі (застави), та покладеного обов`язку не відлучатись із м.Києва, Київської області та Дніпропетровської області, крім необхідності переїзду між вказаними областями без дозволу слідчого, прокурора або суду.

Вочевидь, сучасні електронні засоби контролю (ЕКЗ) розроблені з урахуванням безпеки для організму людини.

Разом з цим, не допускається застосування ЕЗК, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності в їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров`я особи, яка їх використовує (ч.4 ст.195 КПК, абз.2 п.3 Порядку).

ЕКЗ - це засіб дистанційного моніторингу, який не є медичним втручанням і не впливає, принаймні не повинен впливати на внутрішні органи людини. Разом з цим, захист використовує гіпотетичні припущення про погіршення стану здоров`я («може призвести», «створить навантаження») замість надання конкретних медичних висновків та доказів.

Відтак, без висновку лікарів про те, що матеріал пристрою або спосіб його кріплення та носіння прямо протипоказаний за конкретним медичним діагнозом, ці доводи сторони захисту мають характер суб`єктивних припущень.

Таким чином, твердження про шкоду здоров`ю є декларативним, оскільки воно не підтверджене висновком судово-медичної експертизи або фаховим медичним документом, який прямо вказує на несумісність конкретного медичного діагнозу з носінням підозрюваним пристрою ЕКЗ.

Належних доказів, на підтвердження існування вищезазначених обмежень стороною захисту до апеляційної скарги не додано та під час його розгляду не встановлено, а тому доводи про необхідність скасування цього обов`язку колегія судів на цій стадії також розцінює як безпідставні та необґрунтовані.

Крім того, посилання на «психоемоційне навантаження» колегією суддів також визнається суб`єктивним фактором, який притаманний будь-якому запобіжному заходу. В той же час обов`язок носіння ЕКЗ є значно гуманнішим заходом ніж тримання особи під вартою, яке також передбачає фізичні та психологічні обмеження.

Доводи захисту спрямовані на створення привілейованого становища для підозрюваного на підставі його посади та стану здоров`я без надання належної доказової бази. В той же час, будь-який запобіжний захід за своєю природою є обмеженням і наведені незручності є правомірними наслідками статусу підозрюваного, а не «додатковим покаранням».

Відтак, оскільки зазначені процесуальні обов`язки покладено на особу підозрюваного у зв`язку із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді застави, що по суті у передбачених КПК випадках є альтернативою тримання його під вартою, колегія суддів переконана в тому, що їх покладання на ОСОБА_5 є пропорційним заходом, який забезпечить баланс між правами особи та інтересами слідства.

Посилання сторони захисту на належну процесуальну поведінку підозрюваного, не спростовують вищезазначеного висновку колегії суддів.

Таким чином суд констатує, що надані з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді застави матеріали доводять наявність правових підстав для застосування до ОСОБА_5 зазначеного запобіжного заходу та покладання на нього відповідних процесуальних обов`язків, які є необхідними та мінімально можливими для забезпеченням дієвості кримінального провадження в умовах, що склалися, оскільки на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують саме такий обсяг втручання у права та інтереси підозрюваного з метою досягнення дієвості цього провадження, що з дотриманням процесуальних норм правомірно встановлено слідчим суддею.

В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, ст.6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі та висловленими стороною захисту під час апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 177, 178, 182, 404, 405, 407, 409, 412, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 грудня 2025 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________ _______________ _______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3