Слідчий суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/1504/26Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/192/26

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

01 квітня 2026 рокумісто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретарки судового засідання ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7, подану на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 лютого 2026 року щодо накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №52024000000000224,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора, зокрема накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на таке вилучене 12.02.2026 під час обшуку офісного приміщення, яке знаходиться на другому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1, яким користується ОСОБА_6, майно: (1) ноутбук Lenovo, s/n 1ROEK421, на якому наявний обліковий запис «ОСОБА_10»; (2) мобільний телефон марки Apple Iphone 15 Pro Max; (3) ноутбук ASUS, ID: PD9826SWG; (4) мобільний телефон Apple Iphone 16 Pro Max s/n НОМЕР_1, IMEI: НОМЕР_2, ІМЕІ2: НОМЕР_3, з сім-картою мобільного оператора Kyivstar; (5) мобільний телефон Apple Iphone 14 Pro, серійний номер: НОМЕР_4 з сім-картою мобільного оператора Life (т. 5 а. с. 56).

Зазначене рішення мотивоване: (1) здійсненням детективами Національного антикорупційного бюро України /далі - НАБУ/ досудового розслідування фактів вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України /далі - КК/, щодо обставин отримання неправомірної вигоди внаслідок розмитнення транспортних засобів у Волинській митниці без вжиття заходів із проведення митних формальностей; (2) проведенням обшуку на підставі ухвали слідчого судді від 02.02.2026, у ході якого вилучено ноутбуки та мобільні телефони; (3) необхідністю накладення арешту на телефони та ноутбуки, які захищені системою логічного захисту й паролі до яких ОСОБА_6 повідомити відмовилася, а також наявністю на двох вилучених телефонах видалених даних; (4) визнанням вилученого майна речовими доказами та призначенням щодо нього експертизи; (5) дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом і захистом права власності особи, та можливістю завдяки накладенню арешту на майно запобігти зміні чи знищенню відомостей, що містяться на носіях (т. 5 а. с. 62-65).

В апеляційній скарзі представник просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржувану ухвалу в частині накладення арешту на майно ОСОБА_6 і постановити в цій частині нову, якою відмовити в накладенні арешту на відповідне майно.

Апеляційна скарга мотивована тим, що: (1) повний текст оскаржуваної ухвали представник отримав 24.02.2026; (2) прокурор взагалі не обґрунтував причетність ОСОБА_6 до будь-яких неправомірних дій; (3) вилучення майна під час обшуку та визнання його речовим доказом не є безумовною підставою для накладення на нього арешту; (4) сторона захисту обмежена в доступі до матеріалів клопотання; (5) не усе вилучене майно перебувало в користуванні ОСОБА_6 і має до неї відношення; (6) про судовий розгляд справи не була повідомлена ОСОБА_8, на частину майна якої накладено арешт оскаржуваним рішенням; (7) обшук проведено незаконно, оскільки особи, які його проводили, не надали належним чином оформленої ухвали про дозвіл на обшук, а пред`явлене рішення не було підписане слідчим суддею; (8) клопотання про арешт майна подано до суду поза процесуальним строком, визначеним у ст. 171 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ (т. 5 а. с. 126-128).

Власниця майна, її представник і прокурор, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не прибули.

Надаючи оцінку своєчасності апеляційного оскарження представником, колегія суддів враховує, що апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді від 20.02.2026 подано 05.03.2026. Оскаржувану ухвалу постановлено з повідомленням про дату, час і місце судового розгляду сторони власниці майна (т. 5 а. с. 4, 13). Тому, враховуючи ч. 5 ст. 115, п. 3 ч. 2 ст. 395, абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК і позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.07.2021 у справі №204/7066/20, сторона власниці майна пропустила строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 20.02.2026. Адже перебіг строку на її оскарження для цієї сторони згідно з ч. 5 ст. 115 та п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК розпочався із 21.02.2026 та закінчувався 25.02.2026 (останній день). Однак, враховуючи ч. 1 ст. 117 КПК і позицію, висловлену в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 (справа №461/1434/18), а також те, що представник оскаржує рішення, зокрема, в частині підстав задоволення клопотання про накладення арешту на майно, колегія суддів вважає, що до проголошення й отримання повного тексту ухвали 24.02.2026 (т. 5 а. с. 66) ні представник ОСОБА_7, ні власниця майна не знали мотивів оскаржуваного рішення. Саме через це колегія суддів дійшла висновку, що строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин, а тому його слід поновити.

Під час апеляційного перегляду встановлено правильність висновку слідчого судді про ймовірну причетність ОСОБА_6 до подій, обставини яких перевіряються в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №52024000000000224. Надаючи саме таку оцінку, суд апеляційної інстанції виходить із того, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК). Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існують ознаки вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування цих заходів (ст. 132 КПК).

Арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів може бути накладений на майно будь-якої, зокрема, фізичної особи, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170 КПК).

Отже, арешт майна може бути накладений не лише на майно підозрюваних, але й будь-яких інших осіб, які самі є особами чи пов`язані з особами, причетність яких до вчинення злочину перевіряється у кримінальному провадженні під час розслідування.

Слідчим суддею встановлено, що: (1) у провадженні №52024000000000224 розслідується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 364 КК, щодо обставин отримання неправомірної вигоди внаслідок розмитнення транспортних засобів у Волинській митниці без вжиття заходів із проведення митних формальностей зі зменшенням розміру мита з 10% до 1,8%; (2) в межах згаданого кримінального провадження перевіряється причетність до вчинення злочину, зокрема ОСОБА_6 та інших осіб, від яких, за версією сторони обвинувачення, упродовж 2025 року службові особи митниці щомісячно одержували неправомірну вигоду в сумі не менш ніж 100 тисяч доларів США та певну частину неправомірної вигоди у подальшому передавали заступнику керівника Волинської митниці ОСОБА_9 (т. 1 а. с. 8-10; т. 2 а. с. 5-131).

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вище наведено достатньо для цієї стадії кримінального провадження відомостей про ймовірну причетність ОСОБА_6 до подій, обставини яких перевіряються в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №52024000000000224.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається з метою збереження речових доказів) (п. 2 ч. 2 ст. 173 КПК). За змістом ч. 1 ст. 98 КПК вилучене під час обшуку майно відповідатиме за одним із наведених критеріїв ознакам речових доказів за наявності достатніх підстав вважати, що воно: (1) було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, (2) зберегло на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, (3) містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, (4) було об`єктом кримінально протиправних дій, (5) набуте кримінально протиправним шляхом.

Як встановлено за змістом протоколу від 12.02.2026 у ході проведення обшуку виявлено та вилучено: (1) ноутбуки марки «Lenovo», s/n 1ROEK421 (на ньому наявний обліковий запис «ОСОБА_10»), «ASUS», ID: PD9826SWG та мобільний телефон марки «Apple» моделі «Iphone 15 Pro Max», які захищені системою логічного захисту код доступу до якої ОСОБА_6 відмовилася надати; (2) мобільний телефон марки «Apple» моделі «Iphone 16 Pro Max» s/n НОМЕР_1, IMEI: НОМЕР_2, ІМЕІ2: НОМЕР_3, з сім-картою мобільного оператора «Kyivstar», який скинутий до заводських налаштувань; (3) мобільний телефон марки «Apple» моделі «Iphone 14 Pro», серійний номер: НОМЕР_4 з сім-картою мобільного оператора «Life», при огляді вмісту якого встановлено, що власником телефону вжито дії, спрямовані на видалення інформації, наявної в даному пристрої (т. 5 а. с. 30-42).

Ураховуючи обставини, зазначені вище, в тому числі встановлені на вилучених носіях системи логічного захисту, відмову ОСОБА_6 надати паролі для їх подолання, виявлення видалених даних, що зумовлює проведення щодо них експертиз, віднайдення якого було, зокрема, завданням обшуку, дозвіл на який наданий за рішенням слідчого судді (т. 2 а. с. 145-148, 150-151; т. 5 а. с. 43-48), колегія суддів вважає, що детективи мали право на прийняття рішення стосовно вилучення відповідного майна, надання якого разом з інформацією, що міститься на відповідних носіях, є необхідною умовою виявлення й відновлення видалених та пошкоджених файлів і отримання доступу до наявної на вилучених носіях інформації.

Тому, враховуючи вищезазначене, зважаючи на існування достатніх підстав вважати, що на вилученому майні можуть бути наявні відомості, які мають значення для кримінального провадження, і їх в інший спосіб отримати неможливо, у слідчого судді були підстави для накладення арешту на нього, яке відповідає такій ознаці, передбаченій ч. 1 ст. 98 КПК, як наявність інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Доказів, які б спростовували наведене, не встановлено.

Довід представника щодо подання клопотання про арешт майна до суду поза процесуальним строком, визначеним ч. 5 ст. 171 КПК, є необґрунтованим, оскільки даний строк встановлений відносно тимчасово вилученого майна, а не щодо речей та документів, на відшукання яких надано дозвіл в ухвалі про проведення обшуку, що має місце в даному випадку. Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 у справі №457/1485/13-к.

Колегія суддів критично оцінює довід представника щодо обмеження сторони захисту в доступі до матеріалів клопотання, зважаючи на те, що слідчий суддя надав адвокату ОСОБА_7 для ознайомлення матеріали клопотання через систему Електронний суд, про що вказує відповідна резолюція на даному клопотанні (т. 5 а. с. 13).

Довід представника щодо непідписання слідчим суддею ухвали про дозвіл на обшук, внаслідок чого його проведення є незаконним, спростовується матеріалами судового провадження, відповідно до яких дана ухвала слідчого судді від 02.02.2026 оформлена відповідно до вимог, передбачених п. 9 Розділу XI Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 №814 (т. 5 а. с. 43-48).

Водночас колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги представника щодо неповідомлення ОСОБА_8 про судовий розгляд справи, ніби то на частину майна якої, як вказує апелянт, накладено арешт оскаржуваним рішенням. Адже, за відсутності у адвоката ОСОБА_7 повноважень на представництво інтересів ОСОБА_8 та відсутності у матеріалах справи доказів належності вказаного майна іншій особі, ніж ОСОБА_6, суд не може перевірити правдивість таких тверджень апелянта.

У ході апеляційного перегляду також не встановлено інших порушень вимог КПК.

За наслідками апеляційного перегляду за скаргою на ухвали слідчого судді суду апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити ухвалу без змін (ч. 3 ст. 407 КПК).

Оскільки в ході апеляційного перегляду доводи представника не знайшли свого підтвердження, то в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 22, 26, 98, 131, 132, 167-173, 236-237, 370, 376, 405, 407, 409, 418, 422, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Строк на апеляційне оскарження поновити.

Апеляційну скаргу представника залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 лютого 2026 року - без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_4