Справа № 991/3899/25

Провадження № 22-ц/991/17/26

Головуючий суддя в суді першої інстанції Хамзін Т. Р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2026 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючої судді (судді-доповідача) Калугіної І. О.,

суддів Панкулича В. І. та Семенникова О. Ю.,

секретар судового засідання Шубіна М. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Селівакіна Ігора Олександровича на рішення Вищого антикорупційного суду від 09.01.2026 ухвалене за результатами розгляду позовної заяви Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання активів необґрунтованими та стягнення в дохід держави активів і їх вартості,

за участю:

представників позивача прокурорів Кедрука В. В. та Лемішко М. В.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Селівакіна І. О.,

представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Копитка Є. К.,

У С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного рішення

Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі також позивач, САП) звернулася до Вищого антикорупційного суду (далі - суд першої інстанції) із позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання активів необґрунтованими та стягнення в дохід держави активів і їх вартості.

За змістом позову зазначається, що САП при виконанні повноважень, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 5 ст. 290 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), виявила необґрунтовані активи, набуті особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме - начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1

14.11.2023 рідною тіткою ОСОБА_1 - ОСОБА_3 придбаний автомобіль «BMW X6 DRIVE 30D M Sport/G6» вартістю 4 029 000 грн в інтересах свого племінника ОСОБА_1, який опосередковано вчиняв із таким активом дії, тотожні за змістом праву розпорядження ним.

У ОСОБА_3 були відсутні законні доходи, достатні для придбання автомобіля «BMW X6 DRIVE 30D M Sport/G6» (далі - автомобіль «BMW Х6», Актив 1) вартістю 4 029 000 грн, оскільки понесені нею витрати за період з 1999 року по 3 квартал 2023 року перевищують її законні доходи за цей же період. На думку позивача, різниця між сукупними витратами та законними доходами ОСОБА_3 становить 4 484 882 грн. Це свідчить про її фінансову неспроможність придбати транспортний засіб вартістю 4 029 000 грн.

Розмір витрат ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_2 у 2023 році перевищував розміри їх законних доходів. Будь-які особисті заощадження або заощадження дружини ОСОБА_1 в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2022 рік не зазначені. Це також викликає сумнів у придбанні цього активу коштом законних джерел.

Після початку проведення перевірки інформації щодо можливого набуття необґрунтованого активу 05.11.2024 ОСОБА_3 продала автомобіль «BMW X6» за 1 000 000 грн ОСОБА_4 .

Також 26.09.2024 дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 придбала автомобіль марки «Toyota Camry Hybrid» (далі - автомобіль «Toyota Camry Hybrid», Актив 2), вартість якого на день набуття 821 170 грн, а тому ОСОБА_1 набув право спільної сумісної власності на вказане цінне рухоме майно та міг прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження.

За період з січня по вересень 2024 року включно розмір законних доходів ОСОБА_1 становив 370 935,8 грн (за вирахуванням податків і зборів - 365 371,76 грн). У 2024 році до придбання автомобіля «Toyota Camry Hybrid» ОСОБА_2 отримала дохід 350 000 грн від продажу власного автомобіля «Toyota Corolla» та 100 000 грн від продажу власного автомобіля Toyota Camry. Різниця між сукупними витратами подружжя та їх законними доходами становила 1 390 140,04 грн, що ставить під сумнів придбання автомобіля «Toyota Camry Hybrid» коштом законних джерел доходів.

Отже, позивач просив суд: визнати необґрунтованими активами автомобілі «BMW X6» та «Toyota Camry Hybrid»; стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в дохід держави Україна по 1/2 вартості необґрунтованого активу у розмірі 2 014 500 грн з кожного; стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави Україна автомобіль «Toyota Camry Hybrid», який належить їм на праві спільної сумісної власності.

За результатами розгляду, суд першої інстанції 09.01.2026 ухвалив рішення, яким частково задовольнив позов: визнав необґрунтованими активами автомобілі «BMW X6» та «Toyota Camry Hybrid»; стягнув з ОСОБА_2 в дохід держави Україна автомобіль «Toyota Camry Hybrid»; стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави Україна вартість необґрунтованого активу - автомобіля «BMW X6», у розмірі 4 029 000 грн; скасував арешт, накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 05.05.2025 у справі № 991/3899/25 на належну ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1, та заборону переміщення транспортного засобу «Hyundai Solaris» за межі території України; інші засоби забезпечення залишив без змін.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що позивач довів зв`язок спірних активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а відповідачами не підтверджено наявність законних джерел коштів для їх придбання.

Суд встановив, що ОСОБА_1 на момент набуття спірних активів обіймав посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та подавав декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, а тому є суб`єктом, до якого може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. Також суд встановив сімейні та родинні зв`язки між відповідачами, зокрема перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 та родинний зв`язок із ОСОБА_3, що враховано при оцінці обставин набуття активів.

Щодо автомобіля «BMW X6 DRIVE 30D M Sport/G6» суд дійшов висновку, що він був формально придбаний ОСОБА_3, однак фактично набутий за вказівкою та в інтересах ОСОБА_1, який мав можливість опосередковано здійснювати щодо нього дії, тотожні праву розпорядження. Такий висновок суд зробив на підставі сукупності доказів, зокрема: видачі ОСОБА_3 довіреності на ОСОБА_1 одразу після придбання автомобіля, здійснення ним дій щодо реєстрації транспортного засобу, використання ним автомобіля та притягнення до адміністративної відповідальності під час керування ним, обслуговування автомобіля з використанням його контактного номера телефону, а також обставин страхування автомобіля, коли кошти для сплати страхових платежів надходили на рахунок ОСОБА_3 від особи, пов`язаної з місцем служби ОСОБА_1 . Суд також врахував відсутність у ОСОБА_3 підтверджених доходів, достатніх для придбання такого автомобіля, та визнав непереконливою версію про отримання нею позики на ці цілі.

З огляду на це суд дійшов висновку, що фактичним власником автомобіля «BMW X6» був ОСОБА_1, а сам актив є необґрунтованим. Водночас через подальше відчуження цього автомобіля третій особі суд визнав неможливим його стягнення в натурі та постановив стягнути з ОСОБА_1 його вартість.

Щодо автомобіля «Toyota Camry Hybrid» суд встановив, що він був придбаний ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1, у зв`язку з чим є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Суд також встановив, що реальна ринкова вартість цього автомобіля істотно перевищує ціну, зазначену у договорі купівлі-продажу, та що сукупні доходи подружжя на момент придбання автомобіля не дозволяли здійснити таку покупку. За результатами аналізу доходів і витрат подружжя суд дійшов висновку про відсутність підтверджених законних джерел коштів для придбання цього транспортного засобу.

Враховуючи викладене, суд визнав автомобіль «Toyota Camry Hybrid» необґрунтованим активом і постановив стягнути його в дохід держави. З огляду на те, що у державному реєстрі транспортних засобів власником автомобіля зазначена ОСОБА_2, суд визначив саме її особою, з якої підлягає зверненню стягнення цього активу.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Відповідач ОСОБА_1 не погодився із рішенням суду першої інстанції, а тому 13.02.2025 його представник через систему «Електронний суд» подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного апеляційну скаргу. За змістом вимог просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи зводяться до такого. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 прямо чи опосередковано набував спірний актив або мав можливість здійснювати щодо нього дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження. ОСОБА_1 дійсно користувався декілька разів автомобілем «BMW X6» і виключно на прохання ОСОБА_3 : під час перереєстрації у СЦ МВС та коли допомагав ОСОБА_3 з організацією сервісного технічного обслуговування цього автомобіля у січні 2024 року та із доставленням його до м. Києва у лютому 2024 році. Дії щодо реєстрації автомобіля «BMW X6» були зумовлені територіальною віддаленістю дилера та необхідністю допомогти тітці, і ніяк не є доказом того, що цей автомобіль придбаний за дорученням ОСОБА_1 чи він міг вчинити дії щодо цього майна, тотожні за змістом праву розпорядження. Поряд із тим ОСОБА_1 не брав у часті у придбанні автомобіля, адже у цей момент перебував у місці дислокації як військовослужбовець. Жодної участі в утриманні/обслуговуванні автомобіля «BMW X6» ОСОБА_1 не брав. Висновки суду першої інстанції про подібність чи неподібність проставлених ОСОБА_3 підписів на документах є помилковими. Надання таких висновків потребує спеціальних знань та можливе лише в результаті проведення експертизи. ОСОБА_3 надала суду пояснення та достатньо доказів, які підтверджують законність коштів використаних на придбання автомобіля «BMW X6». Поява автомобіля «Hyundai Solaris» на території міста Києва не перебуває у зв`язку ані з можливістю/бажанням ОСОБА_3 придбати інший автомобіль, ані з твердженням, що саме ОСОБА_3 цей автомобіль регулярно використовувала. Відеозаписи із системи відеоспостереження міста Києва суд не досліджував. Отже, набуття та подальше відчуження ОСОБА_3 автомобіля «BMW X6» відбувалося без участі ОСОБА_1 . Обставини притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за кермом цього автомобіля не підтверджують ані регулярне використання, ані його придбання. Крім того, адвокат зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки за відсутності зміни предмета чи розміру позову задовольнив вимоги у більшому обсязі, ніж просив позивач, фактично самостійно визначивши інший обсяг майнових вимог до ОСОБА_1 . Такий підхід суперечить принципам диспозитивності та змагальності цивільного процесу. Також особа, яка подала апеляційну скаргу вказує, що позов було подано до неналежного відповідача, оскільки на момент звернення до суду ОСОБА_3, на яку позивач покладав частину вимог щодо спірного активу - автомобіля «BMW X6», вже не була його власником. У зв`язку з цим суд мав відмовити у задоволенні позову в цій частині, а не покладати відповідні вимоги на ОСОБА_1 з власної ініціативи.

Акцентує представник ОСОБА_1 на тому, що в повсякденному житті ОСОБА_1 постійно використовував належний дружині автомобіль. Ця обставина залишена поза увагою суду першої інстанції. У частині цього автомобіля суд безпідставно застосував інститут стягнення необґрунтованих активів, адже різниця між вартістю активу та сумою законних доходів на момент вирішення спору не перевищувала 750 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На думку представника ОСОБА_1, суд першої інстанції неправильно застосував положення процесуального закону щодо стандарту доказування та розподілу тягаря доказування у справах про визнання активів необґрунтованими. Суд фактично переклав обов`язок доведення правомірності набуття майна на відповідача без належного встановлення обставин, які б підтверджували достатність доказів позивача, що створило ситуацію правової невизначеності та порушило принцип справедливого судового розгляду.

Окремо в апеляційній скарзі зазначається про те, що суд першої інстанції застосував розширювальне тлумачення положень законодавства щодо поняття набуття активів та можливості вчинення дій, тотожних за змістом здійсненню права розпорядження ними, використавши при цьому конструкції, не передбачені законом. Таке тлумачення призвело до порушення принципу правової визначеності та створило ситуацію, за якої особа не може передбачити правові наслідки своєї поведінки.

Відзив на апеляційну скаргу та узагальнені доводи особи, яка його подала

Прокурор зазначає, що рішення ухвалене у межах позовних вимог та з дотриманням принципу диспозитивності. Предметом позову було визнання необґрунтованими активів - автомобілів «BMW X6» та «Toyota Camry Hybrid» - і їх стягнення або стягнення їх вартості в дохід держави. Суд першої інстанції, визнавши ці активи необґрунтованими та ухваливши рішення про стягнення автомобіля «Toyota Camry Hybrid» і вартості автомобіля «BMW X6», діяв саме в межах заявлених позовних вимог. Також прокурор вважає правильним висновок суду про те, що автомобіль «BMW X6» фактично був набутий в інтересах ОСОБА_1 через третю особу - ОСОБА_3, яка виступила формальним власником. На це вказує сукупність доказів, зокрема видача нею довіреності на ОСОБА_1 одразу після придбання автомобіля, здійснення ним реєстрації транспортного засобу, притягнення його до адміністративної відповідальності під час керування цим автомобілем, обслуговування автомобіля з використанням його контактного номера телефону, а також обставини подальшого відчуження автомобіля пов`язаній особі. Ці дані свідчать про можливість ОСОБА_1 прямо або опосередковано вчиняти щодо автомобіля дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження.

Щодо автомобіля «Toyota Camry Hybrid» прокурор зазначає, що він був придбаний дружиною ОСОБА_1, а тому відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що підтверджує зв`язок цього активу з відповідачем.

Прокурор також вказує, що суд першої інстанції правильно застосував правила доказування у справах про визнання активів необґрунтованими. Позивач навів достатні фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів із суб`єктом декларування та їх необґрунтованість, у зв`язку з чим обов`язок спростування таких обставин покладався на відповідачів. При цьому суд обґрунтовано виходив зі стандарту переваги більш переконливих доказів (балансу вірогідностей), що відповідає природі провадження про цивільну конфіскацію та практиці Верховного Суду.

З огляду на викладене, прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду - без змін.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні особа, яка подала апеляційну скаргу, підтримала її з наведених у ній підстав, просила задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Копитко Є. К. підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення поданої апеляційної скарги. Уважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування - відсутні.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, у судове засідання не з`явились. Не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом подати відзив/заперечення на апеляційну скаргу та визначити свою участь в судовому засіданні.

Зважаючи на вимоги ст. 128, 130, 360, 372 ЦПК України, колегія суддів визнає повідомлення (усіх учасників справи) про розгляд справи у суді апеляційної інстанції належним, а неявку осіб та відсутність відзиву на апеляційну скаргу, такими, що не перешкоджають апеляційному розгляду справи.

Мотивувальна частина

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевірила законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, та доходить таких висновків.

Законом України від 31.10.2019 № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28.11.2019, запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Наявність такого інституту стала можливою згідно із Конвенцією Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 2005 року, Рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відповідно до яких країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину.

За ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Активи, щодо яких судом на підставі поданих доказів не встановлено, що вони або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті коштом законних доходів, є необґрунтованими й підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 69 Закону України «Про запобігання корупції»).

Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені Главою 12 ЦПК України.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України.

Термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Під «набуттям активів» необхідно розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Термін «законні доходи» визначено в п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України та означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених п. 7, 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо на підставі поданих доказів не встановить, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (ст. 291 ЦПК України).

Положенням абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч. 2 ст. 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК України).

Положеннями ст. 292 ЦПК України встановлено, що активи, визнані судом відповідно до ст. 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави.

Виходячи з практики ЄСПЛ показовим при розгляді справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є рішення у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії» (заява № 36862/05 від 12.05.2015), за яким, «зважаючи на такі міжнародні правові механізми як Конвенція Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 2005 року, Рекомендації Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) і двох відповідних Конвенцій Ради Європи від 1990 та 2005 рр. щодо конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, Суд зазначає, що звичайні європейські і навіть універсальні правові стандарти можуть існувати і заохочувати, по-перше, до конфіскації майна, що пов`язане із серйозними кримінальними злочинами, зокрема такими, як корупція, відмивання коштів, обіг наркотичних засобів тощо, без попереднього кримінального звинувачення у цих злочинах. По-друге, тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. По-третє, заходи щодо конфіскації могли застосовуватись не тільки безпосередньо до майна, яке було отримане незаконним шляхом, а й майна, доходів та інших непрямих прибутків, які були отримані шляхом конвертування або перетворення цінностей, отриманих злочинним шляхом, або змішані з іншим майном, джерело походження якого, можливо, є законним. Зрештою, заходи з конфіскації можуть бути застосовані не тільки до осіб, які безпосередньо звинувачуються у кримінальних злочинах, а й до будь-яких інших третіх осіб, які мають право володіння майном без необхідної добросовісності з метою приховування їхньої злочинної ролі у накопиченні цінностей, які є предметом розгляду у справі [§ 105]».

Отже, з урахуванням вищезазначених положень, при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне та дійшла таких висновків.

Щодо статусу ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відомості про його сімейний стан та родинні зв`язки

Згідно з пп. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є військові посадові особи Збройних Сил України, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки, особовий склад штатних військово-лікарських комісій.

Згідно з наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.11.2021 № 525, підполковник ОСОБА_1, який перебуває у розпорядженні командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України, колишній військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України, призначений начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України, ВОС - 2904002.

Перебування ОСОБА_1 на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підтверджується також витягом з послужного списку.

Також ОСОБА_1 подавав декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема за 2022-2024 роки. У деклараціях зазначено посаду ОСОБА_1 - начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Отже, зазначене підтверджує наявність у ОСОБА_1 статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Щодо вартості активів як підстава для їх визнання необґрунтованими

Як зазначалося вище, позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється до активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» (після 28.11.2019).

Вартість активів мала перевищувати 1 003 500 грн та бути не більшою ніж 6 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Для визначення вартості активів застосовується вартість їх набуття (ч. 2 і 3 ст. 290 ЦПК України).

Зазначені вище положення законодавства дозволяють колегії суддів дійти висновку, що позов може бути поданий щодо кількох активів та має бути оцінена вартість активів, разом з іншими обставинами, які є важливими (обов`язковими) у цій категорії справ. Тобто позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави також може бути пред`явлений щодо кількох активів, набутих неодночасно.

У цій справі предметом позовних вимог є такі активи:

- автомобіль «BMW X6 DRIVE 30D M Sport/G6», 2023 року випуску, вартість якого на день набуття (14.11.2023) становила 4 029 000 грн.

- автомобіль «Toyota Camry Hybrid», 2022 року випуску, мінімальна ринкова вартість якого на день набуття (26.09.2024) згідно з висновком експертного дослідження № 36/25-23 становить 821 170 грн.

Колегія суддів дослідила обставини справи та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для цілей застосування ст. 290 ЦПК України правове значення має сукупна вартість активів, які є предметом позову, якщо вони пов`язані з одним і тим самим суб`єктом, уповноваженим на виконання функцій держави.

З огляду на це, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що та обставина, що активи набуті в різні періоди часу, а вартість одного з них (автомобіля «Toyota Camry Hybrid» - 821 170 грн) є меншою за встановлений законом поріг у 1 003 500 грн, не має вирішального значення і не враховується судом як перешкода для визнання такого активу необґрунтованим у межах одного провадження. Критерій грошового порогу застосовується до загальної вартості предмета спору, що у цьому випадку становить 4 850 170 грн, що значно перевищує встановлений законом мінімум.

Доводи апеляційної скарги про необхідність розгляду кожного активу як окремого об`єкта з власною вартісною межею не ґрунтуються на правильному тлумаченні норм та не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд оцінює загальну доброчесність суб`єкта та обґрунтованість його майнового стану в цілому, а не відокремлено по кожному об`єкту майна, якщо встановлено спільне джерело їх походження або єдиний суб`єктний зв`язок.

Щодо зв`язку активів із ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, під набуттям активів розуміється не лише їх набуття у власності безпосередньо суб`єктом декларування, а й набуття майна іншою фізичною особою, якщо встановлено, що суб`єкт може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Колегія суддів проаналізувала висновки суду першої інстанції та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, та зазначає, що встановлення зв`язку, визначеного вказаною вище нормою, ґрунтується на сукупності непрямих доказів, які у своїй взаємодії вказують на ОСОБА_1 як на фактичного вигодонабувача.

Так, автомобіль «BMW X6» був придбаний в автосалоні в місті Харкові, що територіально наближено до місця служби ОСОБА_1 (м. Лозова), а не до місця проживання ОСОБА_3 (м. Київ). Щобільше всі дії щодо державної реєстрації транспортного засобу та отримання номерних знаків здійснював особисто ОСОБА_1 на підставі довіреності, виданої йому ОСОБА_3 одразу після купівлі авто. Це свідчить про те, що ОСОБА_3 лише формально фігурувала в документах, тоді як фактичні дії з володіння активом з моменту його виїзду з салону здійснював ОСОБА_1 .

Твердження адвоката Селівакіна І. О. про використання авто ОСОБА_3, спростовується даними комплексної системи відеоспостереження - у період з кінця 2023 року по 2025 рік автомобіль майже постійно перебував у Лозівському районі Харківської області. Натомість ОСОБА_3 у цей же період щоденно використовувала в м. Києві інший власний автомобіль «Hyundai Solaris».

Важливим доказом є факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності 17.02.2024 саме за кермом автомобіля «BMW X6». Це підтверджує, що він мав безперешкодний доступ до автомобіля та використовував його для власних потреб.

Разом із тим, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оплата страхових платежів за автомобіль «BMW X6» фактично здійснювалася ОСОБА_1 через третіх осіб. Встановлено, що кошти на банківський рахунок ОСОБА_3 для оплати страховки перераховував ОСОБА_6, який є підлеглим ОСОБА_1 по службі в РТЦК та СП. Логічне пояснення такої фінансової операції, окрім як виконання вказівки керівника для забезпечення утримання його автомобіля, у матеріалах справи відсутнє.

Крім того, в актах виконаних робіт на СТО підписи від імені ОСОБА_3 мають суттєві розбіжності з її офіційним підписом у паспорті та поясненнях. Водночас контактні дані та характер звернень на сервіс вказують на те, що технічний стан авто контролювався ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність призначення судово-почеркознавчої експертизи для перевірки цих підписів, колегія суддів зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Здійснивши візуальний аналіз всіх документів у справі, де є підпис ОСОБА_3 (зокрема паспортні дані та пояснення, надані прокурору), видно, що підписи в документах СТО щоразу мають інший вигляд та кардинально відрізняються від зразка її справжнього підпису. Представник відповідача не зміг надати логічних пояснень, чому підписи постійно різні, та не спростував цих очевидних розбіжностей. За таких обставин, з урахуванням інших доказів контролю ОСОБА_1 за авто, призначення експертизи було б недоцільним.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_3 виступала виключно номінальним власником, тоді як повноваження щодо розпорядження, використання та фінансування витрат на автомобіль «BMW X6» належали ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що користування авто мало «періодичний характер», спростовуються вищенаведеними та доказами, які містять в справі.

Щодо джерел походження коштів для придбання активів та спростування версії про наявність законних доходів

Відповідно до ст. 291 ЦПК України, суд визнає активи необґрунтованими, якщо не встановлено, що вони були набуті коштом законних доходів. У цій справі колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо відсутності у відповідачів фінансової спроможності для придбання спірних об`єктів.

Апеляційна скарга ґрунтується на доводах, що ОСОБА_3 мала достатні власні заощадження за час багаторічної роботи на керівних посадах, а також отримала позику у розмірі 3 000 000 грн від ОСОБА_7 . Колегія суддів відхиляє ці доводи з огляду на таке.

Згідно з даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі, загальний дохід ОСОБА_3 за період з 1999 по 2023 роки склав 848 138 грн. За період з березня 2022 року по листопад 2023 року ОСОБА_3 не мала офіційних доходів. Згідно з випискою про рух коштів по рахунку НОМЕР_1, відкритому в ПАТ «Банк Восток» ОСОБА_3, протягом 2021-2022 років на банківський рахунок зараховано 17 575,16 грн. У цей же період витрачено 13 481,08 грн, знято готівкою - 2 394,08 грн.

Отже, вказані вище суми є очевидно недостатніми для придбання активу вартістю понад 4 млн грн, особливо враховуючи витрати на проживання у м. Києві, придбання квартири у 2014 році та купівлю іншого автомобіля «Hyundai Solaris» у 2023 році.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що версія про позику 3 000 000 грн від ОСОБА_7 була висунута відповідачами виключно з метою легалізації активу після пред`явлення позову. Це підтверджується тим, що у своїх первинних поясненнях позивачу від 27.03.2025 ОСОБА_3 жодним словом не згадувала про будь-які позики та стверджувала, що використала власні кошти. Аналогічно, ОСОБА_1 у поясненнях від 19.03.2025 наполягав на «високих доходах» тітки, а не на її боргах. Зміна позиції в суді свідчить про нещирість відповідачів та штучне створення доказової бази.

Разом із тим, ОСОБА_4 (дружина особи, яка нібито надала позику) є близькою подругою. ОСОБА_2 (дружини ОСОБА_1 ), що підтверджується даними з соціальних мереж. Це вказує на те, що угоди щодо позики та подальшого продажу авто ОСОБА_7 мали на меті не комерційний інтерес, а приховування реального власника активу.

Колегія суддів відхиляє доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що автомобіль «Toyota Camry Hybrid» був придбаний за кошти продажу попередніх транспортних засобів.

Так, встановити наявність грошових коштів для придбання автомобілю «Toyota Camry Hybrid» у ОСОБА_1 можна шляхом відіймання від суми доходів за період 01.01.2024 - 26.09.2024 суми витрат за той же період.

Загальні доходи подружжя ОСОБА_8 за період з 01.01.2024 по 26.09.2024 (включаючи кошти від реалізації «Toyota Corolla» за 350 000 грн та дохід ОСОБА_1 по службі) склали 748 813,90 грн (сума, витрачена на набуття автомобіля «Toyota Camry» та сума, отримана від його продажу, не враховуються у розрахунку, адже різниця між ціною набуття та ціною продажу протягом короткого проміжку часу - 2,5 місяці - не може бути суттєвою)

За цей же період підтверджені витрати подружжя (рух коштів по картках, обслуговування BMW, страхові внески тощо) склали 825 255,40 грн.

Таким чином, витрати сім`ї ОСОБА_1 перевищували їхні доходи на 76 441,50 грн. За таких обставин у них не могло залишитися законних коштів для придбання «Toyota Camry Hybrid», ринкова вартість якої становить 821 170 грн. Твердження про ціну купівлі у 100 000 грн, вказану в договорі, суд розцінює як спробу маніпуляції, оскільки вона в рази нижча за ринкову.

Отже, відповідачі не виконали свій обов`язок щодо спростування необґрунтованості активів, передбачений ч. 2 ст. 81 ЦПК України. Жодних переконливих доказів (наприклад, банківських виписок про наявність великих сум готівки на початок періоду або документів про інші легальні джерела доходу) суду надано не було.

Колегія суддів наголошує, що у справах про цивільну конфіскацію діє презумпція необґрунтованості активів, якщо позивач довів їх зв`язок із суб`єктом декларування та значну різницю у вартості. За таких обставин, саме на відповідачів перекладається тягар спростування. Просте надання пояснень про «заощадження» або «позики» без підтвердження їх реальності не є належним спростуванням. Відповідачі не надали жодного документального підтвердження законності походження коштів, яке б переважило докази прокурора, а отже, активи правомірно визнані необґрунтованими за стандартом переваги більш вагомих доказів.

Щодо законності проведення моніторингу способу життя та допустимості доказів, отриманих від НАЗК

Колегія суддів розглянула доводи апеляційної скарги щодо недопустимості доказів, отриманих Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_6 під час проведення моніторингу способу життя ОСОБА_1, та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п. 7-1 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції», до повноважень Національного агентства належить здійснення моніторингу способу життя суб`єктів декларування. Згідно зі ст. 51-4 цього ж Закону, такий моніторинг проводиться з метою встановлення відповідності рівня життя суб`єкта декларування наявним у нього та членів його сім`ї майну і одержаним ними доходам.

Представник відповідача стверджує, що збір інформації про банківські рахунки ОСОБА_3 та доходи ОСОБА_6 виходить за межі повноважень НАЗК. Проте колегія суддів наголошує, що ефективний моніторинг способу життя суб`єкта декларування був би неможливим, якби він обмежувався лише аналізом майна, зареєстрованого безпосередньо на суб`єкта.

Оскільки у прокурора та НАЗК виникли обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 використовує автомобіль, оформлений на ОСОБА_3, а оплата страховки здійснюється через ОСОБА_6, отримання інформації щодо цих осіб було необхідним та пропорційним заходом для встановлення реального стану активів ОСОБА_1 . Пункт 1-1 частини 1 статті 12 Закону України «Про запобігання корупції» прямо надає НАЗК право одержувати інформацію від фізичних та юридичних осіб, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Поряд із тим, колегія суддів встановила, що підставою для моніторингу стало звернення прокурора САП від 08.11.2024. Про початок та результати моніторингу було належним чином повідомлено (листи НАЗК № 282-03/89277-24 та № 282-01/35736-25). Отримана в ході моніторингу інформація (виписки по рахунках, дані з реєстрів, інформація про пересування авто) була передана прокурору в межах визначеної законом процедури для підготовки позову.

Таким чином, отримані докази є належними, оскільки вони підтверджують обставини, що входять до предмета доказування (наявність зв`язку між суб`єктом та активом), та допустимими, оскільки вони зібрані у порядку, передбаченому чинним антикорупційним законодавством. Зазначені в апеляційній скарзі доводи про порушення права на приватність третіх осіб у цьому контексті є неспроможними, оскільки суспільний інтерес у запобіганні корупції та забезпеченні доброчесності військових посадових осіб у такому випадку переважає.

Щодо способу стягнення активів та застосування норм ст. 292 ЦПК України

Окремо колегія суддів вважає за необхідне зупинитися на способі стягнення активів, оскарження якого також вбачається у позиції представника ОСОБА_1 .

Оскільки актив - автомобіль «BMW X6», був відчужений на користь ОСОБА_4 05.11.2024, тобто після виявлення ознак необґрунтованості, стягнення його в натурі (фізично) на користь держави є неможливим відповідно до положень ст. 292 ЦПК України. Суд першої інстанції правильно застосував механізм стягнення ринкової вартості активу (4 029 000 грн) з фактичного власника - ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 не мала власних фінансових ресурсів для придбання цього авто, а її участь у правочині була формальною та спрямованою на легалізацію володіння майном ОСОБА_1 . Отже, вона не може нести солідарну або часткову фінансову відповідальність за стягнення вартості цього активу.

Доводи представника відповідача про те, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, надаючи оцінку ролі ОСОБА_3 у правочині та покладаючи обов`язок зі сплати вартості активу виключно на ОСОБА_1, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Згідно зі ст. 290-292 ЦПК України, завданням суду у цій категорії справ є не лише встановлення факту необґрунтованості активу, а й ідентифікація особи, яка є його фактичним володільцем. Поняття «набуття активів» прямо передбачає можливість набуття майна іншою особою за дорученням суб`єкта декларування або якщо такий суб`єкт вчиняє дії, тотожні розпорядженню. Отже, встановлення судом того факту, що ОСОБА_3 виступала лише інструментом для приховування активу ОСОБА_1, є не виходом за межі повноважень, а прямим обов`язком суду щодо визначення реального суб`єктного складу правовідносин.

Разом із тим, відповідно до ч. 3 ст. 292 ЦПК України, у разі неможливості стягнення активу в натурі, суд стягує його вартість з відповідача. Визначення того, з кого саме з відповідачів (номінального чи фактичного власника) необхідно стягнути кошти, належить до виключної компетенції суду, який виходить із засад справедливості та недопущення покарання особи, яка не була реальним вигодонабувачем. Оскільки судом доведено, що кошти для придбання та утримання активу не належали ОСОБА_3, покладення на неї обов`язку з виплати 4 млн грн, чи половини, призвело б до порушення її прав та не відповідало б меті закону щодо стягнення саме необґрунтованої вигоди з особи, яка її фактично отримала.

Отже, суд першої інстанції мав повне право самостійно визначити, з кого стягувати кошти. Це дозволило покласти відповідальність на реального власника авто та забезпечити фактичне повернення грошей державі.

Автомобіль «Toyota Camry Hybrid» досі перебуває у власності ОСОБА_2 (дружини) і згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів зазначає, що оскільки за результатами аналізу фінансового стану обох членів подружжя встановлено повну відсутність законних джерел доходів для придбання цього активу, він підлягає стягненню в дохід держави у повному обсязі (в натурі).

За таких обставин, наявність режиму спільної сумісної власності не може бути перешкодою для конфіскації всього об`єкта, адже необґрунтованість стосується всього активу в цілому, а не його умовної частки. У цій справі судом встановлено, що ні чоловік, ні дружина не мали легальних коштів для його купівлі, що робить актив необґрунтованим у повному обсязі.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив стягнути автомобіль «Toyota Camry Hybrid» в дохід держави, як необґрунтований актив, у натурі у повному обсязі.

Висновки суду за результатами розгляду справи

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав правильну оцінку представленим сторонами доказам.

Нові докази, надані особами, що подали апеляційні скарги, та досліджені в ході апеляційного розгляду, не змінили баланс доказів та версій сторін стосовно спірних активів.

Всі доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які вже були належним чином оцінені судом першої інстанції. Жодних нових даних, які б підтверджували законність походження коштів у сумі понад 4,8 млн грн суду не надано.

Суд дійшов висновку, що спірні об`єкти можуть бути активами, до яких державою може бути пред`явлений позов про визнання їх необґрунтованими та стягнення, з мотивів, зазначених в оскаржуваному рішенні.

Підстав для зміни висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості та стягнення спірних активів колегією суддів не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст. 259, 268, 273, 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И ЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 09.01.2026 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13.04.2026.

Головуюча суддя І. О. Калугіна

Судді В. І. Панкулич

О. Ю. Семенников