07 травня 2026 року Справа № 991/3191/26

Провадження №11-п/991/18/26

 

 

 

 

 

ОКРЕМА ДУМКА

 

судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду

ОСОБА_1 

до ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного судувід 07 травня 2026 року у справі №991/3191/26 (провадження №11-п/991/18/26)

 

 

 

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07 травня 2026 року задоволено подання Вищого антикорупційного суду та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 про направлення кримінального провадження №42022100000000478 від 14 вересня 2022 року щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК, ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.2 ст.364 КК, та ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК, з Вищого антикорупційного суду до іншого суду.

Цією ж ухвалою матеріали зазначеного кримінального провадження направлено до Шевченківського районного суду міста Києва.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням більшості колегії суддів, вважаю, що підстави для направлення цього кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду були відсутні, а подання Вищого антикорупційного суду та клопотання сторони захисту мали бути залишені без задоволення.

Відповідно до ст.33-1 КПК Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження щодо корупційних кримінальних правопорушень за наявності умов, передбачених цією статтею та ч.5 ст.216 КПК.

За змістом абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), своєю постановою може віднести кримінальне провадження у кримінальних правопорушеннях, передбачених абз.1 цієї частини, до підслідності детективів НАБУ, якщо відповідним кримінальним правопорушенням було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам.

При цьому під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов`язків трьох і більше осіб.

Отже, для застосування зазначеного критерію має значення не лише фактичне настання таких наслідків, а й те, що відповідний злочин міг їх заподіяти.

Разом з цим, більшість колегії суддів, надаючи оцінку доводам прокурора, фактично виходила з того, що положення абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК регулюють лише питання підслідності кримінального провадження детективам НАБУ та не є умовою, яка враховується при визначенні предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.

Проте з цим висновком не погоджуюся.

На мою думку, таке тлумачення не враховує системного зв`язку між ст.33-1 КПК і ч.5 ст.216 КПК та практику Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з цього питання. 

Так, ч.1 ст.33-1 КПК прямо пов`язує предметну підсудність Вищого антикорупційного суду з наявністю хоча б однієї з умов, передбачених п.1-3 ч.5 ст.216 КПК. Водночас положення абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК є складовою нормативного регулювання, передбаченого саме п.3 ч.5 ст.216 КПК, і встановлює спеціальний критерій віднесення кримінального провадження до компетенції ВАКС у випадку, коли відповідним кримінальним правопорушенням було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам.

Відтак сама лише обставина, що вказана норма сформульована через повноваження прокурора щодо визначення підслідності, не виключає її значення для оцінки предметної підсудності Вищого антикорупційного суду. Підслідність НАБУ та підсудність Вищого антикорупційного суду у відповідній категорії проваджень є взаємопов`язаними елементами єдиної моделі розгляду корупційних кримінальних правопорушень, які за своїм характером та можливими наслідками становлять підвищену суспільну небезпеку.

Інший підхід, на моє переконання, штучно відриває положення абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК від загального змісту ст.33-1 КПК та ч.5 ст.216 КПК, хоча саме ці норми у сукупності визначають межі компетенції НАБУ та ВАКС щодо проваджень, пов`язаних із корупційними кримінальними правопорушеннями, які за своїми наслідками або реальною можливістю їх настання можуть зачіпати життєво важливі інтереси суспільства та держави.

Зміст обвинувачення у цьому кримінальному провадженні, на моє переконання, не дає підстав оцінювати його лише як провадження щодо звичайного господарського спору або завдання майнової шкоди окремому суб`єкту господарювання.

Інкриміновані обвинуваченим дії, за версією сторони обвинувачення, стосувалися розпорядження вугільною продукцією в умовах воєнного стану, підготовки до опалювального сезону 2022/23 року, функціонування державного механізму забезпечення паливного балансу та стабільної роботи об`єктів енергогенерації.

Зокрема, за версією сторони обвинувачення, з метою забезпечення загального економічного інтересу та безпеки постачання електричної енергії в опалювальний період 2022/23 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №838 від 22 липня 2022 року, якою на оператора системи передачі покладено спеціальні обов`язки щодо надання допомоги Державному підприємству «Укрвугілля» (далі - ДП «Укрвугілля») для закупівлі вугілля для потреб теплових електростанцій.

У цьому контексті механізм спеціальних обов`язків не може розглядатися лише як господарський механізм перерозподілу ресурсу. В умовах збройної агресії проти України, регулярних атак на енергетичну інфраструктуру та необхідності проходження опалювального сезону він був складовою реалізації державою своєї безпекової функції у сфері енергетичної стійкості.

Саме тому обставини постачання вугілля для потреб теплової генерації, у тому числі для Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго») та Трипільської ТЕС, не можуть оцінюватися ізольовано від загального воєнного, енергетичного та безпекового контексту, у якому, за версією обвинувачення, були вчинені інкриміновані дії.

Важливим є те, що за версією сторони обвинувачення відповідні дії розгорталися у період активної підготовки до проходження опалювального сезону 2022/23 року, коли питання накопичення вугілля для теплових електростанцій мало критичне значення для стабільності енергетичної системи держави.

У цей період Трипільська ТЕС, яка забезпечувала потреби Київської, Черкаської та Житомирської областей, мала бути забезпечена необхідним обсягом вугілля. Натомість, за змістом обвинувачення, дефіцитний ресурс, який мав бути спрямований на забезпечення потреб державної теплової генерації, було відчужено на користь приватного посередника, що в подальшому призвело до необхідності придбання аналогічного обсягу вугілля за вищою ціною та втрати активів ПАТ «Центренерго» у розмірі 11 889 845,82 грн.

Водночас можливі наслідки інкримінованих дій не обмежуються сумою матеріальної шкоди, зазначеною в обвинувальному акті. Вони мають оцінюватися також крізь призму ризику порушення енергетичної стійкості держави, стабільного функціонування об`єктів критичної інфраструктури, а також реалізації конституційних прав значної кількості громадян, для яких безперебійне електро- та теплопостачання є необхідною умовою забезпечення належного життєвого рівня, охорони здоров`я та безпеки.

У цьому зв`язку погоджуюся з позицією прокурора про те, що створення дефіциту вугілля на Трипільській ТЕС у період підготовки до опалювального сезону та в умовах воєнного стану могло створити ризики не лише для майнових інтересів ПАТ «Центренерго», а й для життєво важливих інтересів суспільства та держави, зокрема у сфері енергетичної безпеки, функціонування критичної інфраструктури та реалізації конституційних прав значної кількості осіб.

На моє переконання, саме такий зміст обвинувачення свідчить про наявність у цьому кримінальному провадженні ознак можливого заподіяння тяжких наслідків життєво важливим інтересам суспільства та держави у розумінні абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК.

Водночас вирішення питання про підсудність не потребує встановлення доведеності обвинувачення чи остаточного підтвердження всіх його фактичних обставин. На цій стадії суд має оцінити, чи дає зміст обвинувального акта та наведені у ньому обставини підстави для висновку про віднесення кримінального провадження до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.

Інакше кажучи, при вирішенні питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду суд не встановлює, чи були фактично заподіяні тяжкі наслідки, не вирішує питання про винуватість обвинувачених та не надає остаточної оцінки доказам сторони обвинувачення. Завданням суду на цій стадії є перевірка того, чи випливає з формулювання обвинувачення та наведених у ньому фактичних обставин реальна можливість заподіяння таких наслідків у розумінні абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК.

У цьому випадку, на мою думку, такі підстави наявні, оскільки за версією обвинувачення, інкриміновані дії були пов`язані не лише з майновими втратами конкретного суб`єкта господарювання, а й із втручанням у державний механізм забезпечення паливного ресурсу для теплової генерації у період воєнного стану та підготовки до опалювального сезону.

Особливого значення набуває і те, що питання підсудності Вищого антикорупційного суду у справах, пов`язаних із корупційними посяганнями на функціонування стратегічних сфер держави під час воєнного стану, має не лише процесуальне, а й інституційне значення. Надмірно вузьке тлумачення критерію тяжких наслідків у таких провадженнях може необґрунтовано виводити з юрисдикції Вищого антикорупційного суду справи, які за своїм змістом стосуються корупційних ризиків для життєво важливих інтересів держави.

За таких обставин вважаю, що положення абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК у цьому кримінальному провадженні не могли бути відкинуті лише з мотивів їх формального віднесення до регулювання підслідності. Зміст обвинувачення, характер інкримінованих дій, їх зв`язок із забезпеченням енергетичної безпеки держави під час воєнного стану та реальна можливість заподіяння тяжких наслідків життєво важливим інтересам суспільства і держави давали підстави для висновку про підсудність цього кримінального провадження Вищому антикорупційному суду.

З урахуванням викладеного вважаю, що кримінальне провадження №42022100000000478 від 14 вересня 2022 року щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є підсудним Вищому антикорупційному суду, а тому подання Вищого антикорупційного суду та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 про направлення цього кримінального провадження до іншого суду належало залишити без задоволення.

 

 

Суддя           ОСОБА_1