Справа № 991/5468/25

Провадження 1-кп/991/80/25

 

 

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

15 травня 2026 року м.Київ

 

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі: 

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

його захисників ОСОБА_7 , 

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_8 ,

обвинуваченого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52024000000000047 від 25.01.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_9 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, 

ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, 

ВСТАНОВИВ:

І. Історія провадження

06.06.2025 до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52024000000000047 від 25.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

У результаті проведеного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.06.2025 справу передано до провадження судді ОСОБА_1 .

Ухвалою від 09.06.2025 у цьому кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання на 16.06.2025.

Ухвалою від 16.06.2025 призначено судовий розгляд кримінального провадження. Постановлено судовий розгляд здійснювати колегіально судом у складі трьох суддів у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 17.06.2025 для розгляду вказаного кримінального провадження визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_10 .

Ухвалою від 30.06.2025 постановлено, зокрема, відвести суддю ОСОБА_10 від розгляду вказаного кримінального провадження.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 04.07.2025 для розгляду вказаного кримінального провадження визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою від 19.03.2026 вчергове було продовжено на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , до 19.05.2026 року включно.

До закінчення дії зазначених вище обов`язків прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку їх дії.

ІІ. Клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 

14.05.2026 до суду надійшло клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження дії процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 .

2.1. Обґрунтування заявленого прокурором клопотання

В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначив, що 29.04.2025 за ОСОБА_6 внесено заставу, визначену ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18.04.2025, у розмірі 6 000 000,00 грн, у зв`язку із чим його звільнено з СІЗО та почався відлік строку виконання обов`язків. Судом неодноразово було продовжено строк дії покладених на ОСОБА_6 обов`язків, встановлених ч. 5 ст. 194 КПК України, останній раз до 19.05.2026 включно. 

На переконання прокурора, на теперішній час існує необхідність продовження строку дії покладених на ОСОБА_6 процесуальних обов`язків з урахуванням існування наявних ризиків, які дають підстави вважати можливим (1) переховування від суду та (2) здійснення незаконного впливу на свідків. 

(1) На переконання сторони обвинувачення, з огляду на тяжкість інкримінованого ОСОБА_6 злочину, який є особливо тяжким корупційним кримінальним правопорушенням, та невідворотність покарання пов`язаного із позбавленням волі, існує можливість планування втечі ОСОБА_6 за кордон, з метою уникнення кримінальної відповідальності. 

Прокурор стверджує, що є можливість переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, у тому числі шляхом залишення території України, з огляду на:

- військову агресію зі сторони рф, що може зумовлювати невизначеність на кордонах України;

- наявність у ОСОБА_6 паспорта громадянина України для виїзду за кордон,

- наявність в обвинуваченого широкого кола знайомств та зв`язків, зокрема серед службових осіб державних та правоохоронних органів, набутих в період проходження служби в Державній прикордонній службі України та Службі безпеки України, 

- розмір отриманої неправомірної вигоди, а також отримані доходи у вигляді заробітної плати. Вказане надає можливість переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, у тому числі шляхом залишення території України. 

(2) Окрім того, у клопотанні прокурор вказує, що, зважаючи на необхідність безпосереднього дослідження доказів судом, можливість настання негативних наслідків для кримінального провадження через вплив на свідків зберігається до моменту безпосереднього отримання судом показань свідків та їх аналізу на стадії судового розгляду та не може бути усунута шляхом їх допиту під час досудового розслідування. 

Метою продовження строку дії обов`язків, покладених на ОСОБА_6 , є забезпечення його належної процесуальної поведінки, а також запобігання спробам переховуватись від суду та незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.

2.2. Позиції учасників щодо клопотання прокурора про продовження дії процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, покладених на ОСОБА_6 

(1) У судовому засіданні прокурор заявлене клопотання підтримав з підстав, зазначених у ньому. На переконання прокурора, продовжують існувати встановлені раніше судом ризики: ризик переховування від суду та ризик незаконного впливу на свідків. У зв`язку з цим прокурор вважає необхідним продовжити строк дії обов`язків на два місяці для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання зазначеним ризикам.

(2) Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_7 , заперечив проти доводів прокурора, вказавши, що останній повторно подає аналогічне клопотання без істотної зміни обставин.

Стверджував, що ризик незаконного впливу на свідків фактично втратив актуальність, оскільки на день розгляду допитуються останні свідки сторони обвинувачення, які з`явилися в судове засідання. У зв`язку з цим, на думку захисту, зазначений ризик є таким, що фактично перестав існувати. Захисник не заперечував проти обов`язків обвинуваченого з`являтися за викликом суду та не покидати територію України. Водночас просив змінити обсяг покладених обов`язків шляхом виключення обов`язку носіння електронного засобу контролю, посилаючись на наявність медичних труднощів, а також підтримав можливість часткового пом`якшення обмежень щодо меж пересування обвинуваченого.

(3) Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_8 , підтримав позицію сторони захисту щодо відсутності підстав для подальшого збереження існуючих обмежень у повному обсязі. Зазначив, що наявні обов`язки, зокрема необхідність погодження виїзду за межі Вінницької області фактично ускладнюють реалізацію права на належний захист, зокрема у частині оперативного узгодження правової позиції із захисниками, які перебувають у м. Києві. На переконання захисника, ураховуючи внесення застави та процесуальний контроль з боку суду, обвинувачений може пересуватися територією України без додаткових погоджень.

(4) Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію своїх захисників. Додатково зазначив, що хоча на даний момент не має нагальної необхідності у виїзді за межі Вінницької області, однак у зв`язку з проходженням військової служби можуть виникати службові потреби, пов`язані з переміщенням між регіонами, що ускладнюється наявними обмеженнями.

(5) Обвинувачений ОСОБА_9 у судовому засіданні щодо вказаного клопотання зазначив, що не має зауважень.

ІІІ. Мотиви суду

Дослідивши матеріали справи, заслухавши й оцінивши доводи учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що клопотання прокурора слід задовольнити з огляду на таке.

3.1. Релевантні джерела права

Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Зі змісту ч. 6 ст. 182 КПК України слідує, що з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч. 4 ст. 202 КПК України).

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч. 7 ст. 194 КПК України, відповідно до яких обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст.199 цього Кодексу.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч.1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні), суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, визначених положеннями цієї статті, необхідність покладення яких була доведена прокурором.

Ураховуючи положення ч. 3, 4, 5 ст. 199 КПК України, а також стадію кримінального провадження, суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого обов`язків до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, та встановити, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явились нові ризики, які виправдовують покладення на особу певних обов`язків.

3.2. Обставини, встановлені судом

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27.02.2025 було частково задоволено клопотання детектива та застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 27.04.2025 включно, у межах строку досудового розслідування. 

У той же час підозрюваному визначено заставу у розмірі 10 000 000 грн та за умови внесення застави покладено такі обов`язки: прибувати за кожною вимогою до слідчого (детектива) та прокурора; не відлучатися із Вінницької області, в якій проживає, без дозволу слідчого (детектива) або прокурора; повідомляти слідчого (детектива) та прокурора про зміни свого місця проживання та місця роботи; утримуватися від спілкування з підозрюваним ОСОБА_11 та свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №52024000000000047; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18.04.2025 ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів. При цьому визначено, як альтернативу, запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 6 000 000 грн, з покладенням відповідних обов`язків у разі внесення застави строком на два місяці з дня її внесення.

29.04.2025 за ОСОБА_6 внесено заставу у розмірі 6 000 000 грн, у зв`язку із чим його звільнено з СІЗО та почався відлік строку виконання обов`язків, покладених на останнього. 

Натепер у межах цього кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 діє запобіжний захід у вигляді застави, а також додаткові обов`язки, строк яких неодноразово продовжувався відповідними ухвалами Вищого антикорупційного суду.

Востаннє ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19.03.2026 ухвалою Вищого антикорупційного суду до 19.05.2026 включно продовжено строк дії покладених на ОСОБА_6 обов`язків, а саме: 

(1) не відлучатися із Вінницької області, в якій проживає, без дозволу прокурора або суду;

(2) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

(3) утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 з приводу обставин цього кримінального провадження; 

(4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (якщо такі не здано);

(5) носити електронний засіб контролю.

3.3. Межі розгляду клопотання

Суд зауважує, що у клопотанні прокурора порушено питання про обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення з посиланням на відповідні докази, зібрані стороною обвинувачення. Однак, з огляду на стадію кримінального провадження питання обґрунтованості обвинувачення не може бути предметом вирішення, оскільки докази, які, на думку сторони обвинувачення, його підтверджують, будуть досліджуватися в порядку § 3 глави 28 КПК України, і лише за наслідком судового розгляду буде вирішено питання стосовно доведеності обвинувачення.

У зв`язку із цим, суд надаватиме оцінку винятково питанню продовження існування заявлених прокурором ризиків.

3.4. Наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України

В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати заявлені стороною обвинувачення та визначені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики (1) переховування від суду та (2) здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, для констатації існування ризику має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій вказаної особи. КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Попередніми судовими рішеннями, зокрема ухвалою від 19.03.2026, продовжено строк дії процесуальних обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , у зв`язку з встановленням існування ризиків (1) можливого переховування обвинуваченого від суду, (2) а також здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

На переконання суду, зазначені ризики не втратили своєї актуальності.

 

3.4.1. Ризик переховування обвинуваченого від суду

В обґрунтування наявності ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду прокурор послався на (1) тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , та (2) невідворотність покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк. Окрім того зазначив, що (3) в обвинуваченого ОСОБА_6 наявні сталі зв`язки із працівниками правоохоронних та інших органів державної влади, які також можуть бути використані ним з метою переховування від суду. (4) ОСОБА_6 має паспорт для виїзду за кордон, яким він може скористатися в будь-який момент та залишити територію України з огляду на військову агресію зі сторони рф, що створює невизначеність на кордонах України та позбавляє відповідальні органи здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону. (5) Розмір неправомірної вигоди у сумі 358 000 доларів США, а також отримані доходи у вигляді заробітної плати, дозволяють ОСОБА_6 залишити територію України, та проживати за кордоном протягом тривалого часу.

Вивчивши клопотання та наявні в суду матеріали провадження, заслухавши думки учасників судового засідання, суд погоджується з доводами прокурора щодо продовження існування ризику переховування обвинуваченого  ОСОБА_6 від суду, який на час звернення з відповідним клопотанням не втратив своєї актуальності.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, який відповідно до класифікації злочинів за ступенем тяжкості, закріпленої у ст. 12 КК України, належить до особливо тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. 

Також суд враховує, що з огляду на положення ст. 45 КК України цей злочин належить до категорії корупційних, що виключає можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, а також призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.

Отже, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченого бути засудженим на тривалий строк з примусовим відчуженням всього належного йому майна.

На переконання суду, така тяжкість покарання у сукупності з безальтернативністю реального призначення покарання є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого вчинити дії з метою переховування від суду для уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності. Таке твердження про достатність підстав для прийняття рішення щодо існування ризику переховування з мотивів тяжкості покарання узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», у якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання - її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п.33 рішення у справі «W v.Switzerland»).

З цього слідує, що саме по собі обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.

Такими факторами у цьому кримінальному провадженні є, зокрема (1) наявність в обвинуваченого сталих зв`язків із працівниками правоохоронних органів та інших органів державної влади, сформованих ОСОБА_6 упродовж його професійної діяльності, використання яких може сприяти реалізації ризику переховування від суду, а також (2) майновий стан та наявність фінансових ресурсів в обвинуваченого та близьких йому осіб, що у сукупності можуть створювати умови для ухилення від суду.

Також варто враховувати, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено, та діє дотепер.

Водночас, попри існуючі наразі обмеження щодо перетину державного кордону чоловіками призовного віку, суд не виключає можливість здійснення перетину кордону навіть в умовах воєнного стану, у тому числі й незаконно та через неконтрольовані ділянки державного кордону. Окрім того, ризик переховуватися від суду стосується не ухилення обвинуваченого від суду виключно за кордоном, а розповсюджується й на переховування в межах України.

Окремо, на підтвердження актуальності ризику переховування, суд звертає увагу на введення в країні воєнного стану, що потребує додаткових ресурсів з метою контролю за поведінкою обвинувачених у контексті встановлення їх місцезнаходження, перетину державного кордону та наголошує на тому, що вказані ресурси натепер є більш обмеженими. Це вимагає додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов`язків.

Ураховуючи, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим.

Вказані обставини, на думку суду, дають підстави вважати обґрунтованою позицію прокурора про те, що тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , та наведені вище особливості закону про кримінальну відповідальність, є вагомим доводом, що підтверджує існування ризику переховування обвинуваченого від суду.

Суд також при встановленні цього ризику враховує існування інших факторів, які можуть свідчити про наявність у обвинуваченого можливості переховуватися від суду, зокрема можливість переховування обвинуваченого в межах України, а також майнові активи обвинуваченого, що можуть використовуватись з метою переховування. 

За наведених обставин, хоча кожна з вказаних підстав не є вирішальною при оцінці вказаного ризику, втім у своїй сукупності вказує на продовження існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, цей ризик дотепер залишається актуальним.

3.4.2. Ризик незаконного впливу на свідків 

Оцінюючи можливість здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд виходить із передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури отримання свідчень від вказаних осіб у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на вказаних осіб існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень та дослідження їх судом.

Разом із цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, зокрема з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачений ОСОБА_6 знає як їх персональні дані, так і зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування. 

Окрім того, оцінюючи ризик можливого незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд ураховує характер професійної діяльності обвинуваченого, що передбачає наявність широкого кола професійних контактів, підпорядкованих або пов`язаних осіб, а також сформований рівень авторитету.

У зв`язку з цим, на переконання суду, існує ймовірність безпосереднього або опосередкованого через третіх осіб впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни ними своїх показань/унеможливлення надання ними правдивих послідовних показань на стадії судового розгляду задля уникнення/мінімізації можливої кримінальної відповідальності, зокрема з використанням своїх зв`язків, авторитету, приязних стосунків з такими особами, іншого незаконного впливу (шантажу, підкупу, погроз).

Тобто на стадії судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується. Вказане дає підстави обґрунтовано припускати ймовірність незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань, та, відповідно, спотворення доказів у справі.

IV. Оцінка доводів сторони захисту

Суд не бере до уваги твердження сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що застосування електронного засобу контролю та його технічні особливості спричиняють обвинуваченому незручності та призводить до розладу здоров`я, а також ускладнюють виконання обвинуваченим службових потреб, пов`язаних з проходженням військової служби та переміщенням між регіонами.

Наведені доводи сторони захисту вже були предметом дослідження та оцінки під час постановлення попередніх відповідних ухвал, за результатами чого судом висловлено відповідну позицію. При цьому суд зазначає, що вказані твердження сторони захисту не супроводжується посиланням на нові обставини чи докази, які б могли зумовити необхідність перегляду раніше наданої судом оцінки.

Окрім того, необґрунтованими є доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 , про те, що вказане клопотання прокурора є аналогічним попередньому, без істотної зміни обставин, оскільки як вже зазначалось судом у попередніх ухвалах, задля підтвердження наявних ризиків суд не зобов`язаний встановлювати нових обставин під час чергового продовження строку дії покладених на обвинувачених обов`язків, згідно з положеннями ст. 199 КПК України.

Також суд критично ставиться до доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 про втрату актуальності ризику незаконного впливу на свідків у зв`язку з тим, що на момент розгляду вказаного клопотання допитуються останні свідки сторони обвинувачення.

Суд виходить з того, що станом на момент розгляду клопотання не всі свідки у цьому кримінальному провадженні були допитані, що також не заперечується і стороною захисту. За таких обставин наявність навіть частини недопитаних свідків об`єктивно зумовлює збереження ризику можливого незаконного впливу на них, незалежно від стадії дослідження доказів та кількості вже допитаних осіб. Сам по собі факт наближення до завершення стадії допиту свідків не свідчить про автоматичне усунення відповідного ризику, оскільки до моменту допиту кожного з них суд зобов`язаний забезпечити належні процесуальні гарантії недопущення будь-якого впливу на них.

Окрім того, до ухвалення остаточного рішення апеляційним судом та набрання вироком законної сили зберігається об`єктивна процесуальна ймовірність повторного виклику свідків для дачі показань. З огляду на це, скасування заборони спілкування зі свідками на даній стадії створює передумови для можливого незаконного впливу на них, узгодження чи спотворення їхніх майбутніх показань й під час можливого апеляційного розгляду. За таких обставин, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та захисту інтересів правосуддя від викривлення доказової бази, суд вбачає необхідність у продовженні дії обов`язку, передбаченого п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України. 

Не можуть бути прийняті судом твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_8 , про відсутність підстав для подальшого збереження існуючих обмежень у повному обсязі, а також що покладені на обвинуваченого обов`язки, зокрема щодо необхідності погодження виїзду за межі Вінницької області з прокурором або судом, ускладнюють реалізацію права на захист.

Суд зазначає, що такі обов`язки мають процесуальний характер, є типовими заходами забезпечення належної поведінки обвинуваченого та спрямовані на досягнення цілей кримінального провадження, однак при цьому не позбавляють обвинуваченого можливості ефективно реалізовувати своє право на захист. Узгодження правової позиції із захисниками може здійснюватися у різних формах, у тому числі без необхідності фізичного переміщення, а у разі виникнення об`єктивної потреби у виїзді обвинувачений не позбавлений можливості завчасно звернутися за відповідним дозволом. Сам по собі обов`язок отримання такого дозволу не свідчить про непропорційне обмеження права на захист і не створює перешкод для належної взаємодії з захисниками.

Вказане також свідчить про необґрунтованість доводів сторони захисту щодо необхідності розширення меж дозволеного пересування обвинуваченого на всю територію України, оскільки покладений на обвинуваченого обов`язок не відлучатися за межі Вінницької області без дозволу прокурора або суду є співмірним та таким, що відповідає цілям застосування процесуальних обмежень, зокрема забезпеченню належної процесуальної поведінки та мінімізації наявних ризиків. Водночас такий обов`язок не має абсолютного характеру, оскільки передбачає можливість отримання відповідного дозволу у разі виникнення об`єктивної необхідності виїзду.

У цьому ж контексті суд зазначає, що відповідне застосування електронного засобу контролю є додатковим інструментом забезпечення виконання покладених на обвинуваченого обов`язків, та спрямоване на підвищення ефективності процесуального контролю.

Окрім того, у зв`язку з наявністю ризику переховування суд також вбачає необхідність у продовженні застосування до обвинуваченого обов`язку повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи. Поінформованість суду про фактичне місцезнаходження та роботи обвинуваченого є необхідною передумовою для забезпечення його явки в судові засідання та ефективного провадження у справі. Без цього обов`язку суд позбавляється одного з ключових інструментів контролю за місцем перебування обвинуваченого, що в умовах встановленого ризику переховування є неприйнятним.

Цей обов`язок є мінімально обтяжливим і не позбавляє обвинуваченого права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Будь-яке обмеження цього права у даному випадку є пропорційним і виправданим законною метою - забезпечення ефективного судочинства та запобігання ухиленню від правосуддя.

Непродовження цього обов`язку в умовах встановленого ризику переховування не лише не досягає легітимної мети, а прямо суперечить їй: суд позбавляється можливості забезпечити явку обвинуваченого і ефективно здійснювати провадження у разі зміни місця його перебування без відома суду.

Також, згідно з положеннями ст. 374 КПК України, актуальні відомості про місце проживання та роботи обвинуваченого є необхідними при написанні остаточного рішення у справі. Надання такої інформації жодним чином негативно не впливає на права і свободи обвинуваченого.

Окрім того, незастосування до обвинуваченого обов`язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (якщо такі не здано), матиме наслідком надання можливості обвинуваченому отримати вказані документи, що може бути обставиною, яка посилює встановлений судом ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду.

За таких обставин суд не вбачає підстав для зміни встановленого обсягу процесуальних обов`язків.

V. Висновки суду

З огляду на викладене, суд вважає, що натепер ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати. Тому доцільним є продовження релевантних цьому ризику обов`язків, передбачених п. 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України - (1) не відлучатися із Вінницької області, в якій проживає, без дозволу прокурора або суду; (2) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, (3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (якщо такі не здано), а також (4) носити електронний засіб контролю.

Окрім того, на переконання суду, високим залишається ризик незаконного впливу на свідків. Відтак, необхідним є продовження обвинуваченому ОСОБА_6 обов`язку, передбаченого п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України - (5) утримуватися від спілкування з особами, які визначені прокурором та які є свідками у цьому кримінальному провадженні.

Оцінюючи співмірність вказаних обов`язків зі встановленими судом ризиками, суд дійшов висновку, що покладення на обвинуваченого ОСОБА_6 вказаних обов`язків становитиме мінімальне втручання у його права, а тому є співмірними меті застосування запобіжного заходу та здатне запобігти вказаним ризикам. Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який на цій стадії судового провадження суд не вбачає.

Відтак, з огляду на вказане клопотання прокурора підлягає задоволенню. 

На підставі викладеного, керуючись ч. 7 ст. 194, ст. ст. 331, 369, 372, 376, 392 КПК України, суд

постановиВ:

1. Клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52024000000000047 від 25.01.2024, - задовольнити.

2. Продовжити на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме:

- не відлучатися із Вінницької області, в якій проживає, без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 з приводу обставин цього кримінального провадження;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (якщо такі не здано);

- носити електронний засіб контролю.

2.1. Встановити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , до 15.07.2026 року включно.

2.2. Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з групи прокурорів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52024000000000047 від 25.01.2024.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною 1 статті 392 Кримінального процесуального кодексу України.

 

Головуючий суддя          ОСОБА_1 

 

Судді           ОСОБА_2 

 

ОСОБА_3