Справа № 991/6527/26

Провадження 1-кс/991/8132/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Києві скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення після отримання заяви про вчинене кримінальне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26.05.2026 (справа № 991/6527/26 провадження № 1-кс/991/6537/26) відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей про кримінальне правопорушення після отримання заяви ОСОБА_3 від 18.05.2026 про вчинене кримінальне правопорушення (далі - Скарга).

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 09.06.2026 (справа № 991/6527/26 провадження № 11-сс/991/395/26) вказану ухвалу скасовано та призначено новий розгляд Скарги у суді першої інстанції.

15.06.2026 Скарга надійшла до Вищого антикорупційного суду з Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16.06.2026 відкрито провадження за Скаргою.

У Скарзі ОСОБА_3 просить:

- визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей ня за заявою ОСОБА_3 від 18.05.2026 про кримінальне правопорушення (далі - Заява);

- зобов`язати уповноважених осіб НАБУ невідкладно (не пізніше 24 годин з моменту отримання ухвали суду) внести до ЄРДР відомості за вказаною Заявою та розпочати досудове розслідування;

- зобов`язати НАБУ невідкладно надати ОСОБА_3 відповідний витяг з ЄРДР.

Скарга (з урахуванням додаткових пояснень - Вх. № 31654/26-Вх від 22.06.2026) мотивована тим, що 18.05.2026 ОСОБА_3 звернувся до НАБУ із Заявою, яка зареєстрована за вхідним номером НАБУ Д-6262 від 19.05.2026. Однак, відомості за вказаною Заявою у порушення вимог ст. 214 КПК України до ЄРДР не внесено. Скарга є підсудною Вищому антикорупційному суду, а заперечення детектива НАБУ є шаблонними та базуються на викривлених фактах. 

ОСОБА_3 був належним чином викликаний для розгляду Скарги, до суду не з`явився, подав заяву (Вх. № 31836/26-Вх від 22.06.2026) про розгляд Скарги без його участі за наявними у матеріалах справи документами. 

Згідно висновків Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, викладених в ухвалі від 13.11.2025 (справа № 991/9456/25), встановлення у ст. 306 КПК України обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, при її розгляді, не є перешкодою для розгляду по суті за відсутності такої особи.

Представник особи, бездіяльність якої оскаржується, (НАБУ) про дату, час та місце розгляду Скарги повідомлений належним чином, до суду не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Від представника НАБУ ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення (Вх. № 31179/26-Вх від 17.06.2026), в яких він просив відмовити у задоволенні Скарги та здійснити її розгляд за відсутності представника НАБУ. Представник підтвердив, що до НАБУ надійшла Заява, яка була зареєстрована 19.05.2026 за № Д- 6262. За результатами розгляду Заяви детективами НАБУ не встановлено достатніх об`єктивних даних, що могли б свідчити про вчинення корупційних або інших кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності детективів НАБУ. З огляду на відсутність у Заяві фактів, які б підтверджували реальність конкретної події кримінального правопорушення, відсутні були підстави для внесення відомостей за такою Заявою до ЄРДР, про що повідомлено заявника листом від 09.06.2026 за вих. № 112-294/19111.

Від детектива НАБУ ОСОБА_5 надійшли письмові заперечення (Вх. № 31248/26-Вх від 17.06.2026), в яких він, посилаючись на відсутність у Заяві обставин, які зумовлюють початок досудового розслідування та можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (відомості не відповідають ключовим об`єктивним ознакам певного кримінального правопорушення, визначеного Кримінальним кодексом України), просив відмовити у задоволенні Скарги.

Враховуючи положення статті 306 КПК України, та з метою дотримання розумних строків розгляду Скарги, що є одним з пріоритетних завдань кримінального провадження, здійснення якого має забезпечити, зокрема слідчий суддя, з метою дотримання прав, свобод та інтересів учасників провадження та забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду, слідчий суддя вважає можливим здійснити розгляд Скарги за відсутності особи, яка подала Скаргу, та представника особи, бездіяльність якої оскаржується.

Згідно з ч. 4 ст. 107 КПК України у зв`язку з неприбуттям в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Слідчий суддя, дослідивши зміст Скарги та додані до неї матеріали, дійшов до наступних висновків.

Статтею 303 КПК України встановлено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено, зокрема бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Під час судового розгляду Скарги встановлено, що 18.05.2026 ОСОБА_3 звернувся до НАБУ із Заявою.

Вказана Заява отримана НАБУ та зареєстрована за вхідним № Д-6262 від 19.05.2026.

Відомості за Заявою до ЄРДР не внесено.

Згідно з. ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України.

Кримінальним правопорушенням є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення. Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ст. 11 КК України).

Положення ст. 214 КПК України перебувають у тісному взаємозв`язку з ч. 1 ст.2 та ст. 11 КК України, згідно з якими підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою не будь-яких дій, а суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки конкретного складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення відомостей до ЄРДР.

Відповідно до п. 2 Глави 3 Розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 30.06.2020 № 298 (далі - Положення), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п`ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 1 та п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань є виявлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Тобто, підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність у таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки кримінального правопорушення, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). Такими даними є посилання у заяві (повідомленні) про кримінальне правопорушення на фактичні обставини, що свідчать про наявність складу відповідного кримінального правопорушення.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення, об`єктивні дані, які свідчать про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 2, п. 10 ч. 1 ст. 3, ч. 1 та п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України можливо зробити висновок, що однією із обов`язкових умов для внесення відомостей до ЄРДР є повідомлення/виявлення діяння/бездіяльності, яке містить ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого особливою частиною КК України. Внесення до ЄРДР короткого викладу обставин, які вказують на наявні в діянні ознаки складу кримінального правопорушення, підтверджує обґрунтованість початку досудового розслідування.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення - це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону кримінального правопорушення і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його негативні наслідки та причинний зв`язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, до ЄРДР, крім іншого, вноситься інформація про сукупність ознак, які свідчили б про вчинення того чи іншого кримінального правопорушення, і дали змогу кваліфікувати дії або бездіяльність, про яку йдеться у заяві/повідомленні про кримінальне правопорушення, за відповідними статтями Кримінального кодексу України.

Зі змісту Скарги та Заяви встановлено, що ОСОБА_3 оскаржує бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 (є корупційними кримінальними правопорушеннями, віднесеними до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду), ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 375, ч. 2 ст. 384, ч. 1 ст. 361-2, ч. 1 ст. 387 КК України, а саме: щодо можливого вчинення суддями Комунарського районного суду м. Запоріжжя, Господарського суду Запорізької області, прокурорами Вознесенської окружної прокуратури м. Запоріжжя, Дніпропетровської обласної прокуратури (відносяться до суб`єктів, визначених абз. 5, 6 п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України), слідчим ТУ ДБР у м. Мелітополі (з дислокацією у м. Запоріжжя), посадових осіб Запорізької міської ради протиправних дій, спрямованих на незаконне заволодіння приватними коштами та блокування господарської діяльності через інструмент судового арешту нерухомого майна, належного ОСОБА_3 . Заявник зазначає, що прокурори Вознесенської окружної прокуратури м. Запоріжжя та Дніпропетровської обласної прокуратури у змові з посадовими особами Запорізької міської ради сфальсифікували відомості та документи, штучно створивши видимість наявності у ОСОБА_3 заборгованості за орендну плату перед Запорізькою міською радою. При цьому, ухвалою судді Господарського суду Запорізької області ОСОБА_6 від 19.09.2025 у справі № 908/2780/25 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_3 , яке в подальшому може бути реалізоване за заниженою вартістю. ОСОБА_3 у рамках кримінального провадження № 62062080100002788 подано скаргу на бездіяльність слідчого ТУ ДБР у м. Мелітополі, яка перебуває на розгляді слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_7 . ОСОБА_3 відмовлено в оцифруванні матеріалів вказаного кримінального провадження та завантаженні в систему «Електронний суд». Вказане, на думку заявника, свідчить про неформальну змову вказаних осіб. 

Разом з тим, у самій Заяві відсутні будь-які конкретні об`єктивні дані, які б свідчили про наявність в діях будь-яких осіб ознак кримінальних правопорушень, про які йдеться у такій Заяві, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення, не зазначено фактичних обставин, наявність яких може свідчити про достатні підстави вважати щодо вчинення кримінального правопорушення, з чим вищезазначені положення закону безпосередньо пов`язують внесення відомостей до ЄРДР.

Так, зміст та суть Заяви фактично має загальний характер, жодних конкретних відомостей щодо існування зазначених у Заяві фактів Заява не містить. У Заяві відсутні відомості щодо конкретних обставин, з яких вбачається вчинення зазначених у ній кримінальних правопорушень та про причетність конкретних осіб до таких протиправних дій, відсутні відомості щодо конкретних дій таких осіб, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення за наведеними у Заяві статтями КК України та могли б бути перевірені. 

З аналізу вказаної Заяви вбачається, що вона фактично зводиться до незгоди ОСОБА_3 із ухваленим суддею Господарського суду Запорізької області ОСОБА_6 рішенням від 19.09.2025 у справі № 908/2780/25.

В цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого кримінального правопорушення є його суспільна небезпечність. Кримінальне правопорушення, серед інших правопорушень, характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших).

Саме по собі припущення щодо протиправності постановлення суддею Господарського суду Запорізької області ОСОБА_6 судового рішення не є свідченням вчинення кримінального правопорушення, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.

Так, частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року та інших.

Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч. 1, ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч. 3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затриманий або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.

Разом з тим, відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України, недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 року щодо незалежності, ефективності та обов`язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

Таким чином, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права як результат суддівської помилки не може кваліфікуватися як кримінальне правопорушення та як підстава для притягнення судді до відповідальності. Відповідні порушення (у разі їх наявності) усуваються за наслідками перегляду судового рішення вищестоящими судовими інстанціями в апеляційному та касаційному порядку.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися, за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання повідомлення про кримінальне правопорушення може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність судді.

Як вбачається із доданих до Скарги матеріалів, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2026 (справа № 908/2780/25) відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19.09.2025 у справі № 908/2780/25. При цьому, ОСОБА_3 подано касаційну скаргу на вказану ухвалу від 28.05.2026 (справа № 908/2780/25).

Таким чином, можливі порушення, про які зазначає ОСОБА_3 у Скарзі та Заяві, за їх наявності, можуть бути усунуті у процесуальний спосіб.

Викладені у Заяві обставини, з урахуванням вищенаведеного, не можна вважати відомостями про вчинення кримінального правопорушення, оскільки, вони мають абстрактний, а не конкретний характер.

За такого, бездіяльність з боку уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення відомостей до ЄРДР за Заявою, яку оскаржує ОСОБА_3 , відсутня.

Відповідно до ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування може бути постановлена, зокрема про відмову у задоволенні скарги.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення Скарги відсутні. 

На підставі викладеного, керуючись статтями 303, 306-307, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_8