Справа № 991/4071/22

Провадження 1-кп/991/58/22

 

 

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

 

У Х В А Л А

 

29 червня 2026 року м. Київ

 

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

його захисника - адвоката ОСОБА_7 ,

в режимі відеоконференції з власних технічних засобів - адвоката ОСОБА_8 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданніу залі судових засідань клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про звернення застави в дохід держави та зміну запобіжного заходу в межах кримінального провадження № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомир, Житомирської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , 

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України,

 

У С Т А Н О В И В :

 

На розгляді Вищого антикорупційного суду з 23 вересня 2022 року перебуває кримінальне провадження № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. 

18 червня 2026 року до суду надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 від 17 червня 2026 року про звернення застави в дохід держави та зміну запобіжного заходу, у якому прокурор просить: 

звернути в дохід держави заставу у розмірі 49 620 (сорок дев`ять тисяч шістсот двадцять) гривень, внесену ОСОБА_6 на виконання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.05.2022 року у справі № 991/754/22;

змінити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше застосований запобіжний захід у вигляді застави, та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, без можливості внесення застави на підставі п. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України як особі, що порушила раніше застосований запобіжний захід у виді застави.

До клопотання надано докази його спрямування стороні захисту засобами поштового, електронного зв`язку, а також у месенджери обвинуваченого та захисника.

Судом 18 червня 2026 року здійснено виклик учасників, в ході якого обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтвердили отримання копії вказаного клопотання. Судовий розгляд клопотання мав бути здійснений в межах призначеного на 22 червня 2026 року судового засідання.

Телефонограма від 18 червня 2026 року (т. 38 а.с. 99) містить відомості про те, що обвинувачений та його захисник отримали вказане клопотання від прокурора та ознайомились із ним. Даних про неможливість явки для його розгляду на 22 червня 2026 року дана телефонограма не містить.

Однак уже 22 червня 2026 року через електронний суд від захисника ОСОБА_7 до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання через участь ОСОБА_6 у закордонному службовому відрядженні у період з 22 по 26 червня 2026 року.

У зв`язку із неявкою обвинуваченого ОСОБА_6 , а також перетин ним кордону у день судового засідання, прокурор звернувся із клопотанням про дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_6 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про зміну запобіжного заходу, поданого в межах кримінального провадження № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 22 червня 2026 року вищевказане клопотання задоволено та надано дозвіл на затримання ОСОБА_6 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про зміну запобіжного заходу.

У вказаній ухвалі суд встановив неповажність причини неявки обвинуваченого ОСОБА_6 у судове засідання, призначене на 22 червня 2026 року та факт невиконання ним процесуального обов`язку завчасно повідомити суд про неможливість з`явитися та причини такої неявки. Суд зазначив, що із чотирьох випадків неприбуття обвинуваченого ОСОБА_6 до суду три є неповажними, що відповідно до ч. 5 ст. 139 КПК України свідчить про ухилення від явки до суду. Крім того, суд дійшов висновку, що зазначені неявки є результатом умисної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , який, використовуючи можливості, пов`язані із займаною посадою, цілеспрямовано вчиняв дії, спрямовані на затягування судового розгляду та порушення розумних строків кримінального провадження, у тому числі строків, передбачених ст. 49 КПК України.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 червня 2026 року, занесеною до журналу судового засідання, клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 від 01 червня 2026 року про накладення грошового стягнення залишено без розгляду, з огляду на його позицію про ініціювання іншого питання, яке винесене на розгляд суду.

Клопотання прокурора про звернення застави в дохід держави та зміну запобіжного заходу обґрунтоване тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України - одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а також в обіцянці здійснити такий вплив за надання неправомірної вигоди.

Санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачає покарання у виді штрафу у розмірі від двох тисяч до п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п`яти років. За правилами статті 12 КК України інкримінований злочин належить до категорії нетяжких.

Відповідно до версії обвинувачення, викладеній в обвинувальному акті, який надійшов до суду, ОСОБА_6 , перебуваючи у статусі народного депутата України та Голови підкомітету з питань фармації Комітету Верховної Ради України з питань здоров`я нації, тобто службової особи, яка займає особливо відповідальне становище, 28 січня 2022 року близько 16 год. 30 хв. у приміщенні кафе за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 13-А, через свою довірену особу та водія ОСОБА_9 одержав від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у розмірі 558 000 грн., що складає 30 % від суми договору поставки від 09 грудня 2021 року № 1059, укладеного між ТОВ «Ламберг ІНК» та комунальним підприємством «Лікарня № 2 ім. В.П. Павлусенка» Житомирської міської ради (на суму 1 860 000 грн), за вплив на прийняття рішення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які є посадовими особами цього комунального підприємства (медичним директором/головою тендерного комітету та директором відповідно), щодо визнання ТОВ «Ламберг ІНК» переможцем процедури публічної закупівлі системи ультразвукової діагностики та подальшого укладення відповідного договору поставки.

При цьому, перед одержанням неправомірної вигоди ОСОБА_6 підтвердив ОСОБА_10 , що у подальшому, протягом лютого-квітня 2022 року, використовуючи свій вплив, забезпечить фінансування та належну реалізацію договорів від 20 грудня 2021 року № 1089 про поставку системи магнітно-резонансної томографії всього тіла та від 31 грудня 2021 року № 1135 про поставку лапароскопічного набору для хірургічних процедур, укладених комунальним підприємством «Лікарня № 2 ім. В.П. Павлусенка» Житомирської міської ради із суб`єктами господарювання, представником яких є ОСОБА_10 , за умови надання ОСОБА_6 неправомірної вигоди.

На переконання представника сторони обвинувачення чисельні неявки обвинуваченого ОСОБА_6 на виклики суду є невиконанням обов`язку, покладеного на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 183 КПК України, і це дає правову підставу застосування до обвинуваченого у вчиненні нетяжкого злочину запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Стосовно ОСОБА_6 наразі діє запобіжний захід у виді застави, застосований ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2022 року у справі № 991/754/22 у розмірі 49 620 грн. 

Пункт 1 ч. 7 ст. 42 КПК України зобов`язує обвинуваченого прибути за викликом до суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це суд. 

Натомість обвинувачений ОСОБА_6 вказаний обов`язок щодо явки до суду порушив, що встановлено судовими рішеннями колегії суддів Вищого антикорупційного суду та фактичними обставинами, які мали місце після їх ухвалення.

1. Так, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 24 листопада 2025 року на обвинуваченого ОСОБА_6 накладено грошове стягнення у розмірі 6 056 грн. за неявку у судове засідання, призначене на 29 жовтня 2025 року на 10 годину 30 хвилин, без поважних причин. Суд встановив, що причина неявки ОСОБА_6 неповажна, процесуальна поведінка обвинуваченого фактично перешкоджає проведенню судового розгляду в розумні строки, що суперечить завданням кримінального провадження. 

2. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 27 квітня 2026 року на обвинуваченого ОСОБА_6 накладено грошове стягнення у розмірі 6 656 грн. за неявку у судове засідання, призначене на 30 березня 2026 року на 14 годину 30 хвилин, без поважних причин. Колегія суддів дійшла висновку, що подібна процесуальна поведінка ОСОБА_6 часто використовується учасниками процесу як спосіб затягування розгляду справи, строки давності притягнення до відповідальності у якій спливають.

3. Попри це, 01 червня 2026 року обвинувачений ОСОБА_6 вкотре не з`явився у призначене судове засідання у вказаному кримінальному провадженні. Причиною неявки сторона захисту назвала хворобу обвинуваченого ОСОБА_6 без надання документу, який би підтвердив заборону залишати заклад охорони здоров`я, що передбачено п. 5 ч. 1 ст. 138 КПК України як умова визнання захворювання поважною причиною неприбуття особи на виклик.

В ч. 5 ст. 139 КПК України міститься визначення поняття «ухилення від явки на виклик суду» (ухиленням від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду вважається неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази), яке може бути застосовано для тлумачення відповідної поведінки обвинуваченого у звичайному кримінальному провадженні.

З огляду на неявки ОСОБА_6 до суду без поважних причин щонайменше тричі (29 жовтня 2025 року, 30 березня 2026 року, 01 червня 2026 року), прокурор дійшов висновку, що така поведінка обвинуваченого свідчить про ухилення від явки за викликом суду в розумінні ч. 5 ст. 139 КПК України. На думку прокурора, зазначені обставини підтверджують наявність реального ризику переховування обвинуваченого від суду в майбутньому, а також вказують на порушення ним обов`язку явки на виклик суду, покладеного раніше застосованим запобіжним заходом у виді застави та ст. 42 КПК України.

Відтак прокурор посилається на наявність у даному кримінальному провадженні двох ризиків, передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК, запобігти яким зможе лише запобіжний захід у виді тримання під вартою. 

Так, на думку прокурора ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином об`єктивно підтверджено самими фактами невиконання ОСОБА_6 покладеного на нього обов`язку з`явитися до суду, які зафіксовані судовими рішеннями колегії суддів Вищого антикорупційного суду - ухвалами від 24 листопада 2025 року та від 27 квітня 2026 року, а також неявкою 01 червня 2026 року без надання документа про неможливість залишити заклад охорони здоров`я, реалізацією стратегії захисту, спрямованої на затягування судового розгляду.

ОСОБА_6 жодного разу не надав переваги участі в судових засіданнях Вищого антикорупційного суду, попри можливість забезпечити свою присутність та наявність законодавчо визначених способів для цього; його поведінка часто використовується учасниками процесу як спосіб затягування розгляду даної справи, строки давності притягнення до відповідальності у якій спливають; процесуальна поведінка обвинуваченого фактично перешкоджає проведенню судового розгляду в розумні строки, що суперечить завданням кримінального провадження.

Прокурор двічі звернувся до колегії суддів з клопотаннями про забезпечення безперервного судового розгляду (29 квітня 2026 року та 16 червня 2026 року), з обґрунтуванням того, що за поточного темпу розгляду та протидії захисту розгляд справи до дати закінчення строків давності притягнення обвинуваченого ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності є малоймовірним.

Така ситуація на думку прокурора стала можливою внаслідок умисних дій самого обвинуваченого ОСОБА_6 із затягування судового розгляду, що у свою чергу є окремим та достатнім підтвердженням не тільки гіпотетичного ризику з перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а й реальної поведінки обвинуваченого, направленої на перешкоджання кримінальному провадженню шляхом його затягування.

За цих обставин подальші неявки обвинуваченого ОСОБА_6 до суду створюють реальну загрозу того, що судовий розгляд не буде завершено у строк, достатній для набрання вироком законної сили до спливу строків давності. Це б означало звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з підстав, які не залежать ані від доведеності складу злочину, ані від доказової спроможності обвинувачення, а виключно від процесуальної поведінки самого обвинуваченого. Така перспектива становить ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризик переховування від суду прокурор обґрунтовує тим, що характер інкримінованого правопорушення пов`язаний з корисливою спрямованістю та використанням ОСОБА_6 як народним депутатом можливостей своєї посади. Санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п`яти років. Очікування можливого суворого вироку має значення при визначенні ризику переховування.

Судом у вказаних ухвалах про накладення грошового стягнення на ОСОБА_6 констатовано реальні випадки його ухилення від суду, що на переконання сторони обвинувачення є вагомим доказом існування ризику переховування від суду в майбутньому. 

Також ухвалою від 27 квітня 2026 року встановлено, що ОСОБА_6 свідомо ініціював службове відрядження до Литовської Республіки, попри обізнаність про судовий виклик на 30 березня 2026 року, та фактично вибув за кордон з 27 по 31 березня 2026 року. Таку поведінку у поєднанні із систематичним невиконанням обов`язку з`являтися до суду, що детально описувалось вище, слід оцінювати як індикатор готовності обвинуваченого ОСОБА_6 використовувати будь-які можливості, пов`язані зі службовим становищем, у тому числі закордонні відрядження як механізм уникнення процесуальних обов`язків.

Таким чином, відомості про свідоме ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від явки до суду через начебто хворобу та службові відрядження, ініційовані самим обвинуваченим, підтверджують існування ризику переховування від суду.

29 червня 2026 року до Вищого антикорупційного суду надійшли заперечення захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на клопотання прокурора про звернення застави в дохід держави та зміну запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді безальтернативного тримання під вартою відносно ОСОБА_6 . В обгрунтування поданих заперечень послався на:

- особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, обрання запобіжного заходу, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій стосовно народного депутата України, передбачний ст. 482-2 КПК України. Сторона захисту вказала, що колегія суддів Вищого антикорупційного суду зобов`язана або наділена правами й обов`язками й слідчого судді. Крім того, клопотання подане до суду заступником начальника третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 , не погоджене ні Генеральним прокурором, ні особою, що виконує обов`язки Генерального прокурора на час подачі до суду 18 червня 2026 року. Також звернув увагу, що сам ОСОБА_5 не може бути особою, що виконує обов`язки Генерального прокурора, оскільки, не займає жодної посади в Офісі Генерального прокурора й за таких обставин клопотання є таким, що не підлягає розгляду судом, як таке, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 482-2 КПК України;

- відсутність обгрунтованої підозри (обвинувального акту), що стало порушенням ч. 2 ст. 177 КПК України; 

- заборону подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду, оскільки за результатами неявки обвинуваченого ОСОБА_6 29 жовтня 2025 року та 30 березня 2026 року, ухвалами Вищого антикорупційного суду від 24 листопада 2025 року та 27 квітня 2026 року на останнього було накладено грошове стягнення у розмірі 6 056 грн. та 6 656 грн. за неявки в судові засідання без поважних причин;

- неявку обвинуваченого ОСОБА_6 в судове засідання, призначене на 01 червня 2026 року. Зокрема, сторона захисту вказала, що прокурор та колегія суддів приймали участь у засіданні суду 25 травня 2026 року й об`єктивно бачили стан початку гострої вірусної хвороби у ОСОБА_6 , а саме характерні для таких станів організму нежить, кашель, задуху, підвищення температури тіла, що в подальшому перейшла в гостру фазу пневмонії з високою понад 38 температурою тіла й призвела до лікування в лікувальному закладі;

- те, що стороною захисту не подано клопотання про застосування строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження з нереабілітуючих обставин, а обвинуваченому ОСОБА_6 судом не роз`яснено наслідків такого закриття;

- відсутність ризику переховування від суду. Сторона захисту зазначила, що ОСОБА_6 , перебуваючи у закордонному відрядженні, дізнався як про подане клопотання щодо обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без альтернативного розміру застави, так і про ухвалене судом рішення щодо його затримання та приводу до суду. Незважаючи на це, своїми діями він підтвердив відсутність наміру ухилятися від правосуддя: добровільно повернувся в Україну, не переховувався від суду, завчасно повідомив суд про своє прибуття для участі в розгляді клопотання, під час затримання не чинив жодного опору. Такі обставини свідчать про відсутність ризику його переховування від суду, навіть за наявності реальної можливості цього, а також підтверджують його намір брати участь у судовому розгляді та відстоювати свою невинуватість у передбаченому законом порядку;

- неможливість роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України щодо лікування, реабілітації та протезування військовослужбовців і ветеранів, завищення вартості та неналежної якості лікарських засобів і медичних виробів заступником голови якої є ОСОБА_6 ;

- непорушність повноважень народного депутата України, передбачену ЗУ "Про статус народного депутата України";

- відсутність підстав для застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з відсутністю в діях обвинуваченого ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбачено ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Позиції учасників кримінального провадження.

Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити з підстав, викладених в ньому.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав подані заперечення на клопотання прокурора про звернення застави в дохід держави та зміну запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді без альтернативного тримання під вартою відносно ОСОБА_6 з підстав, викладених в них. 

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти заявленого клопотання, зазначивши, що провадження триває близько 4,5 років і за цей час відбулося приблизно сто судових засідань. При цьому судом було встановлено лише два випадки зловживання процесуальними правами, тоді як прокурор в своєму клопотанні вказує на систематичні порушення та неявки. У зв`язку з цим він вказав, що застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є надмірним і необґрунтованим. Окремо вказав, на важливість свого закордонного відрядження, в якому перебував з 22 по 26 червня 2026 року. Підтвердив суду своє місце проживання та місце реєстрації, які зазначені в обвинувальному акті, а також, що на даний час на його утриманні перебуває одна неповнолітня дитина 2013 р.н., інші діти досягли повноліття. 

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 підтримав позицію, викладену адвокатом ОСОБА_7 .

Встановлені обставини, мотиви та оцінка суду.

Розділ ІІ КПК визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення. До них, згідно з п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК, віднесено також запобіжні заходи. Статтею 132 КПК встановлені загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження - вони не допускаються, якщо прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням.

Порядок застосування до особи запобіжних заходів визначений главою 18 КПК.

Згідно з ч. 1 ст. 176 КПК запобіжними заходами є: особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 177 КПК).

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначено частиною першою статті 178 КПК.

Частина 3 ст. 176 КПК встановлює, що суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Запобіжний захід, який застосований до обвинуваченого ОСОБА_6 . 

Судом встановлено, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2022 року, до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 49 620 (сорок дев`ять тисяч шістсот двадцять) гривень (т. 21. а.с. 37-47). Також вказаною ухвалою покладено ряд обов`язків, строк дії яких наразі закінчився.

В ухвалі зазначено, що підставою для застосування вказаного запобіжного заходу є обґрунтованість підозри та наявність ризиків переховування, впливу на свідків та вчинення іншого правопорушення, та визначено максимальний розмір застави для нетяжкого кримінального правопорушення, який на той час було інкриміновано підозрюваному ОСОБА_6 (ч. 2 ст. 369-2 КК України).

На виконання вказаного судового рішення ОСОБА_6 особисто вніс заставу у визначеному розмірі (т. 21 а.с. 84-87, т.38 а.с. 110-111), а відтак у розумінні ч. 2 ст. 182 КПК України, обвинувачений та заставодавець є однією особою.

Щодо підстав для звернення застави в дохід держави

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави обвинуваченому роз`яснюються його обов`язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків (ч. 3 ст. 182 КПК).

Згідно з ч. 8 ст. 182 КПК у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Наразі судовий розгляд перебуває на стадії дослідження доказів сторони захисту. Суд неодноразово констатував зловживання з боку сторони захисту у формі почергових неявок у судові засідання обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, що фіксував у судових рішеннях, та у формі спілкування із учасниками.

Разом з тим тривалий час враховував, що обвинувачений ОСОБА_6 є народним депутатом України та під час триваючого закритого засідання Верховної ради України (далі ВР України, парламент) вважав, що участь народних депутатів у таких засіданнях є пріоритетнішим в умовах активної фази війни. 

З огляду на це, суд змінив динаміку судових засідань, визначивши днем їх проведення - понеділки, коли засідання парламенту не відбуваються.

Однак після відновлення публічності роботи ВР України стало очевидним, що не всі такі засідання відбуваються, та що участь у них ОСОБА_6 не є пріоритетшішою, ніж участь у судовому провадженні. А тому підхід до організації проведення судових засідань змінився.

Разом з тим, ОСОБА_6 , достеменно будучи обізнаним з положенням спеціального законодавства, яке регламентує роботу народного депутата, маючи можливість та обов`язок прибути у судові засідання, двічі надав перевагу професійній діяльності, за що судом ухвалами від 24 листопада 2025 року та від 27 квітня 2026 року до нього було застосовано грошове стягнення.

29 квітня 2026 року прокурором у кримінальному провадженні - прокурором ОСОБА_5 подано клопотання про здійснення безперервного розгляду кримінального провадження з огляду на зафіксовані факти зловживання процесуальними правами на шкоду реалізації завдань кримінального провадження.

Суд, реагуючи на вказане клопотання, продовжив час судових засідань за рахунок судових засідань, відведених для розгляду інших справ під головуванням судді ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що призначає судові засідання у справі з розумною періодичністю, та завчасно доводить їх дати до відома учасників. 

Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник достеменно були обізнані про дату, час та місце проведення судового засідання, призначеного на 01 червня 2026 року та мало відбутись з 14.30 до 18.30 год., що підтверджується, зокрема направленою судовою повісткою адвокату ОСОБА_7 за вих. № 991/4071/22/10263/2026 від 31 березня 2026 року. Крім того, 25 травня 2026 року після закінчення судового засідання за участю, зокрема обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, головуючою суддею додатково було поінформовано, що наступне судове засідання відбудеться 01 червня 2026 року о 14 годині 30 хвилин (том 38, а.с. 4-11).

Проте 01 червня 2026 року до суду надійшло клопотання, у якому захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 довів до відома суду, що у зв`язку із різким погіршенням стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_6 (підозра на гостру пневмонію), підзахисний позбавлений об`єктивної можливості прибути до суду та взяти участь в розгляді справи № 991/4071/22, призначеної на 14:30 год. З огляду на подальшу неявку обвинуваченого ОСОБА_6 , вказане судове засідання не відбулось. Судом зобов`язано обвинуваченого надати докази поважності причин неявки у вказане судове засідання у розумінні ст. 138 КПК України.

06 червня 2026 року захисником обвинуваченого ОСОБА_6 надано суду докази поважності причин неприбуття:

довідку №19803 КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги ЖМР», з якої вбачається, що ОСОБА_6 перебував на амбулаторному лікуванні з 01 червня 2026 року по 03 червня 2026 року з діагнозом "ГРВІ, важкий перебіг. Н/г пневмонія?. Отримував антибіотикотерапію, муколітики, жарознижуючі";

частину медичного документу, з якого вбачається, що тим же лікарем 01 червня 2026 року о 12:14 годину зафіксовано причину звернення: "постійний сухий кашель, періодичне відходження мокроти; закладений ніс, нежить, виражений біль та першіння в горлі. Надана рекомендація дотримуватись режиму роботи та відпочинку, збалансоване харчування, провітрювання приміщення". Видано листок непрацездатності з 01 червня по 03 червня 2026 року;

висновок № 635/81 від 01 червня 2026 року КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги ЖМР», яким до 01 червня 2027 року для ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (матір обвинуваченого) визначено потребу в постійному сторонньому догляді.

Відповідно до ст. 138 КПК України поважними причинами неприбуття особи на виклик є:

1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;

5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров`я у зв`язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6) смерть близьких родичів, членів сім`ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8) інші обставини, які об`єктивно унеможливлюють з`явлення особи на виклик.

З огляду про відсутність даних від лікаря про тяжкість хвороби ОСОБА_6 та зв`язку висновку № 635/81 від 01 червня 2026 року із неявкою обвинуваченого у судове засідання, суд встановив, що причина неявки ОСОБА_6 у судове засідання, призначене на 14.30 год. 01 червня 2026 року, є неповажною.

При цьому суд керується оцінкою сукупності наданої медичної документації, яка містить вказівку на дотримання режиму роботи та відпочинку, короткою тривалістю лікарняного, та не перебуванням обвинуваченого ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні. Вказані обставини у сукупності дають обґрунтовані підстави стверджувати, що ОСОБА_6 міг прибути до приміщення ВАКСу безпосередньо або взяти у ньому участь дистанційно.

Таким чином суд вважає, що ОСОБА_6 станом на 01 червня 2026 року також не прибув на виклик суду без поважної причини.

Доводи сторони захисту про те, що неявка обвинуваченого ОСОБА_6 у судове засідання, призначене на 01 червня 2026 року, була зумовлена його гострим вірусним захворюванням (нежить, кашель, задишка, підвищена температура тіла), яке в подальшому, за твердженням сторони захисту, перейшло у гостру фазу пневмонії та призвело до лікування у закладі охорони здоров`я, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Так, відповідно до довідки № 19803, виданої КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги ЖМР», обвинувачений ОСОБА_6 перебував на амбулаторному лікуванні з 01 по 03 червня 2026 року з діагнозом: «ГРВІ, важкий перебіг. н/г пневмонія?». Водночас зі змісту зазначеної медичної довідки вбачається, що діагноз «негоспітальна пневмонія» мав попередній (ймовірний) характер, про що свідчить знак питання після його зазначення. Отже, на момент видачі довідки лікар лише припускав наявність у ОСОБА_6 негоспітальної пневмонії, формально вказав її у довідці, проте проведені дослідження не свідчать про перевірку такого попереднього діагнозу, а призначене лікування - про лікування такої хвороби.

Крім того, сама по собі наявність підозри на негоспітальну пневмонію, за відсутності підтвердження тяжкого перебігу захворювання або перебування особи на стаціонарному лікуванні, не свідчить про існування поважної причини неявки до суду в розумінні ч. 5 ст. 138 КПК України. Надана довідка підтверджує лише факт амбулаторного лікування обвинуваченого ОСОБА_6 , однак не містить відомостей про те, що стан його здоров`я об`єктивно унеможливлював явку до суду, участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, або що він перебував у закладі охорони здоров`я та не мав можливості тимчасово залишити його.

За таких обставин суд доходить висновку, що надані стороною захисту докази у сукупності із озвученими запереченнями не підтверджують наявності поважної причини неявки обвинуваченого у судове засідання 01 червня 2026 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КПК України неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази визначається як ухилення від явки на судовий виклик слідчого судді, суду.

Прокурором 01 червня 2026 року заявлено усне клопотання про накладення на обвинуваченого ОСОБА_6 грошового стягнення, яке судом було залишено без розгляду, з огляду на позицію сторони обвинувачення. 

Наведені вище факти неодноразового невиконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків, що виразилися у неявці за викликом суду без поважних причин, повністю охоплюються диспозицією ч. 8 ст. 182 КПК України та є достатньою правовою і фактичною підставою для застосування передбачених цією нормою наслідків. З огляду на характер допущених порушень, підтверджений матеріалами кримінального провадження та відповідними судовими рішеннями, наявні підстави для звернення в дохід держави застави у розмірі 49 620 грн., внесеної обвинуваченим ОСОБА_6 на виконання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2022 року.

Крім того положення ч. 8 ст. 182 КПК України підлягають застосуванню і в разі одноразової неявки обвинуваченого за викликом до суду без поважних причин.

Відтак, заставу у розмірі 49 620 гривень слід звернути в дохід держави та зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України.

Питання про звернення застави в дохід держави вирішується судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю обвинуваченого, заставодавця, в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу (ч. 9 ст. 182 КПК).

Водночас вирішення питання про звернення застави в дохід держави безпосередньо стосується майнових прав та законних інтересів заставодавця, оскільки наслідком задоволення цього клопотання є безповоротне стягнення внесених ним грошових коштів до Державного бюджету України. Оскільки у даному випадку заставодавцем є сам обвинувачений ОСОБА_6 , розгляд цього клопотання має здійснюватися за його участю із забезпеченням можливості висловити свою позицію щодо наведених обставин та підстав для застосування наслідків, передбачених ч. 8 ст. 182 КПК України.

За змістом ч. 10 ст. 182 КПК України у разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Оскільки заставу звернуто в дохід держави, суду імперативно слід вирішити питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Суд зазначає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 застави у більшому розмірі є юридично неможливим. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо осіб, обвинувачених у вчиненні нетяжких злочинів, застава може бути визначена у межах від одного до двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб. У даному провадженні до обвинуваченого ОСОБА_6 вже застосовано заставу у максимально допустимому законом розмірі - двадцять прожиткових мінімумів. Оскільки інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальне правопорушення належить до категорії нетяжких злочинів, підстав для визначення застави понад встановлені законом межі не існує. За таких обставин звернення застави в дохід держави з одночасним визначенням нової застави у більшому розмірі не може розглядатися як законна альтернатива, а подальше забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 шляхом збільшення суми застави є неможливим.

Стаття 184 КПК України визначає вимоги до змісту клопотання прокурора про застосування запобіжних заходів, які в даному випадку прокурором були цілком дотримані.

Доводи сторони захисту щодо необхідності застосування у цьому випадку положень ч. 2 ст. 482-2 КПК України є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм кримінального процесуального закону.

Насамперед слід зазначити, що ст. 482-2 КПК України регулює особливості застосування заходів забезпечення кримінального провадження стосовно народного депутата України саме на стадії досудового розслідування. На це прямо вказує зміст зазначеної норми, яка встановлює особливий процесуальний порядок звернення виключно до слідчого судді з відповідними клопотаннями та визначає додаткові гарантії судового контролю саме під час здійснення досудового розслідування. Вказана норма є спеціальною по відношенню до спецсуб`єктів, порівняно із положеннями Глави 18 КПК, яка має загальний характер.

В аналізованих положеннях законодавець свідомо використовує термін «слідчий суддя», а не «суд» чи «колегія суддів», що відповідає системному розмежуванню повноважень, передбаченому КПК України. Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час досудового розслідування. Натомість після направлення обвинувального акта до суду кримінальне провадження переходить у стадію судового розгляду, на якій повноваження слідчого судді припиняються, а процесуальні питання вирішуються судом у межах компетенції, визначеної главою 28 КПК України. 

Таким чином, колегія суддів Вищого антикорупційного суду, яка здійснює судовий розгляд кримінального провадження, не є слідчим суддею, не набуває його процесуального статусу та не наділяється його повноваженнями. КПК України не містить жодної норми, яка б передбачала, що суд, який здійснює судовий розгляд, перебирає на себе права та обов`язки слідчого судді або застосовує процесуальні правила, встановлені виключно для стадії досудового розслідування. Відтак твердження сторони захисту про те, що колегія суддів Вищого антикорупційного суду зобов`язана діяти як слідчий суддя при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, є помилковим та не ґрунтується на положеннях кримінального процесуального закону. 

Вказане також узгоджується із положеннями ст. 392 КПК України, яка передбачає різний порядок апеляційного оскарження рішень щодо запобіжних заходів, застосованих на стадіях досудового та судового розгляду. 

З огляду на наведене, вимоги ч. 2 ст. 482-2 КПК України щодо погодження клопотання Генеральним прокурором або особою, яка виконує його обов`язки, поширюються виключно на випадки звернення до слідчого судді під час досудового розслідування. Зазначені вимоги не регулюють порядок розгляду питання про застосування запобіжного заходу після направлення обвинувального акта до суду та відкриття стадії судового провадження. Саме тому відсутність погодження клопотання Генеральним прокурором або особою, яка виконує його обов`язки, не свідчить про його невідповідність вимогам КПК України та не є підставою для залишення такого клопотання без розгляду чи відмови у його розгляді судом. 

Посилання сторони захисту на те, що прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 , який звернувся з клопотанням, не обіймає посаду в Офісі Генерального прокурора та не є особою, яка виконує обов`язки Генерального прокурора, також не має правового значення для вирішення цього питання, оскільки обов`язок погодження клопотання Генеральним прокурором у даному випадку законом не передбачений. Відтак наведені доводи не впливають на допустимість поданого прокурором клопотання та не можуть бути підставою для висновку про порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно зі ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення.

Так, за версією органу досудового розслідування, ОСОБА_6 будучи народним депутатом України ІХ скликання, обраним по одномандатному виборчому округу № 67 (Житомирська область), Головою підкомітету з питань фармації та фармацевтичної діяльності Комітету Верховної Ради України з питань здоров`я нації, медичної допомоги та медичного страхування обвинувачується Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України - одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, а також в обіцянці здійснити такий вплив за надання неправомірної вигоди.

Відповідно до фабули висунутого ОСОБА_6 обвинувачення: 28 січня 2022 року близько 16 год. 30 хв. у приміщенні кафе за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 13-А, ОСОБА_6 , перебуваючи у статусі народного депутата України та Голови підкомітету з питань фармації Комітету Верховної Ради України з питань здоров`я нації, тобто службової особи, яка займає особливо відповідальне становище, через свою довірену особу та водія ОСОБА_9 одержав від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у розмірі 558 000 грн., що складає 30 % від суми договору поставки від 09 грудня 2021 року № 1059, укладеного між ТОВ «Ламберг ІНК» та комунальним підприємством «Лікарня № 2 ім. В.П. Павлусенка» Житомирської міської ради (на суму 1 860 000 грн.), за вплив на прийняття рішення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які є посадовими особами цього комунального підприємства (медичним директором/головою тендерного комітету та директором відповідно), щодо визнання ТОВ «Ламберг ІНК» переможцем процедури публічної закупівлі системи ультразвукової діагностики та подальшого укладення відповідного договору поставки.

При цьому, перед одержанням неправомірної вигоди ОСОБА_6 підтвердив ОСОБА_10 , що у подальшому, протягом лютого-квітня 2022 року, використовуючи свій вплив, забезпечить фінансування та належну реалізацію договорів від 20 грудня 2021 року № 1089 про поставку системи магнітно-резонансної томографії всього тіла та від 31 грудня 2021 року № 1135 про поставку лапароскопічного набору для хірургічних процедур, укладених комунальним підприємством «Лікарня № 2 ім. В.П. Павлусенка» Житомирської міської ради із суб`єктами господарювання, представником яких є ОСОБА_10 , за умови надання ОСОБА_6 неправомірної вигоди.

В ході судового розгляду кримінального провадження № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року, досліджено усі докази сторони обвинувачення, та частина доказів захисту. Докази сторін мають вагоме значення, однак на даний час суд позбавлений можливості надати перевагу одним доказам на іншим. 

Разом з тим, суд прийшов до переконання, що у даному конкретному випадку дотримано стандарту "обґрунтована підозра", який є найближчим стандартом доказування у кримінальному процесі та не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення, проте є достатнім для оцінки питання щодо зміни запобіжного заходу. При цьому, суд ткож враховує стадію кримінального провадження (судове провадження), що передбачає доведення стороною обвинувачення, зокрема винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, за найвищим стандартом доказування "поза розумним сумнівом" у змагальному судовому процесі під час розгляду справи по суті. 

Водночас наведені стороною захисту доводи фактично зводяться до детального аналізу та оцінки доказів сторони обвинувачення, їх належності, допустимості, достовірності та достатності для доведення винуватості особи. Зокрема, захист посилається на відсутність доказів впливу обвинуваченого ОСОБА_6 на прийняття рішень посадовими особами комунального підприємства, ставить під сумнів правовий статус грошових коштів у сумі 558 000 грн, їх належність, обставини проведення контролю за вчиненням злочину, дії детективів НАБУ, ініціювання зустрічі, вказуючи на провокацію, а також спосіб передачі грошових коштів.

Однак такі доводи виходять за межі предмета судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, в силу ст. 194 КПК України. 

На даній стадії кримінального провадження суд не здійснює остаточної оцінки всіх доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для постановлення обвинувального чи виправдувального вироку. Така оцінка відповідно до вимог КПК України здійснюється судом виключно під час ухвалення остаточного судового рішення після завершення судового розгляду в нарадчій кімнаті.

Фактично доводи захисту спрямовані на доведення відсутності складу/події кримінального правопорушення, недопустимості окремих доказів, відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діями обвинуваченого ОСОБА_6 та інкримінованими подіями, а також надання судом остаточної оцінки доказам сторони обвинувачення. Такі питання є предметом вирішення під час ухвалення вироку і не можуть бути предметом дослідження при вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу.

Суд вважає доведеним існування ризиків вчинення обвинуваченим дій, визначених ст. 177 КПК України

В клопотанні про застосування запобіжного заходу прокурор посилається на ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та ризик переховування від суду.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Прокурор вказує, що наявність даного ризику об`єктивно підтверджена самими фактами невиконання ОСОБА_6 покладеного на нього обов`язку з`явитися до суду, які зафіксовані судовими рішеннями колегії суддів Вищого антикорупційного суду - ухвалами від 24 листопада 2025 року та від 27 квітня 2026 року.

Судом в ухвалах про накладення на ОСОБА_6 грошового стягнення неодноразово зазначалось, що поведінка обвинуваченого перешкоджає розгляду кримінального провадження у розумні строки.

Як зазначено в ухвалі від 27 квітня 2026 року, ОСОБА_6 жодного разу не надав переваги участі в судових засіданнях Вищого антикорупційного суду, попри можливість забезпечити свою присутність та наявність законодавчо визначених способів для цього; його поведінка часто використовується учасниками процесу як спосіб затягування розгляду даної справи, строки давності притягнення до відповідальності у якій спливають; процесуальна поведінка обвинуваченого фактично перешкоджає проведенню судового розгляду в розумні строки, що суперечить завданням кримінального провадження.

Прокурор двічі звертався до колегії суддів з клопотаннями про забезпечення безперервного судового розгляду (29 квітня 2026 року та 16 червня 2026 року), у яких обґрунтовував, що інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення відноситься до категорії нетяжких злочинів, у зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України строк давності притягнення до кримінальної відповідальності спливає 28 січня 2027 року. До цієї граничної дати у судовому розгляді повинні відбутися: завершення допиту свідків, дослідження частини доказів сторони захисту, судові дебати, останнє слово обвинуваченого, постановлення вироку, сплив 30-денного строку апеляційного оскарження, апеляційний перегляд кримінального провадження та набрання вироком законної сили. За поточного темпу розгляду - коли провадження досі перебуває на стадії допиту свідків - розгляд справи до дати закінчення строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності є малоймовірним.

Більш того, обвинувачений ОСОБА_6 не прибув і в судове засідання, призначене на 22 червня 2026 року, та в ході вирішення клопотання про затримання з метою приводу, суд встановив четверту неявку обвинуваченого ОСОБА_6 що у розумінні положення ст. 139 ч. 5 КПК визначено законом як ухилення від явки на виклик суду.

Важливо зазначити, що така ситуація стала можливою внаслідок умисних дій самого обвинуваченого ОСОБА_6 із затягування судового розгляду, що у свою чергу є окремим та достатнім підтвердженням не тільки гіпотетичного ризику з перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а й реальної поведінки обвинуваченого, направленої на перешкоджання кримінальному провадженню шляхом його затягування.

За цих обставин подальші неявки обвинуваченого ОСОБА_6 до суду створюють реальну загрозу того, що судовий розгляд не буде завершено у строк, достатній для набрання вироком законної сили до спливу строків давності. Це б означало звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності з підстав, які не залежать ані від доведеності складу злочину, ані від доказової спроможності обвинувачення, а виключно від процесуальної поведінки самого обвинуваченого. Вказане суд обгрунтовано розцінює як ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК)

Прокурор вказує, що характер інкримінованого правопорушення пов`язаний з корисливою спрямованістю та використанням ОСОБА_6 як народним депутатом можливостей своєї посади. Санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п`яти років. Очікування можливого суворого вироку має значення при визначенні ризику переховування.

Ухвалою від 27 квітня 2026 року встановлено, що ОСОБА_6 свідомо ініціював службове відрядження до Литовської Республіки, попри обізнаність про судовий виклик на 30 березня 2026 року, та фактично відбув за кордон з 27 по 31 березня 2026 року.

У ухвалі від 22 червня 2026 судом констатовано, що ОСОБА_6 , будучи обізнаним про розгляд клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу, повторно вибув у закордонне відрядження. 

При цьому суд постійно спрямовує відповідні повідомлення про дату і час судових засідань на адресу парламенту, з метою узгодження професійної діяльності народного депутат та судового процесу. Проте доведені судом відомості ігноруються як самим обвинуваченим, так і особами, від адміністративних рішень яких ставиться в залежність проведення судових засідань.

Вказане свідчить, що обвинувачений, знаходячись поза судовим контролем, готовий використовувати можливості, пов`язані зі службовим становищем, у тому числі закордонні відрядження, як механізм можливого виїзду за межі держави і з метою подальшого уникнення кримінальної відповідальності.

Таким чином, відомості про свідоме ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від явки до суду через службові відрядження, відсутність у цій частині контролю з боку Голови Верховної ради чи осіб, які виконують його обов`язки, підтверджують існування ризику переховування від суду.

За наведених обставин суд доходить висновку, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення у клопотанні про зміну запобіжного заходу, є реальними та належним чином підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Доводи сторони захисту про порушення принципу недопустимості подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Водночас наведений конституційний принцип не виключає можливості одночасного застосування різних за своєю правовою природою процесуальних заходів, якщо вони мають різну мету, підстави та процесуальне призначення.

Так, накладення на обвинуваченого ОСОБА_6 грошового стягнення ухвалами Вищого антикорупційного суду від 24 листопада 2025 року та 27 квітня 2026 року було здійснено як захід процесуального примусу у зв`язку з неявкою обвинуваченого ОСОБА_6 до суду без поважних причин. Метою такого заходу є забезпечення належного виконання учасником кримінального провадження своїх процесуальних обов`язків та реагування на вже допущене порушення процесуальної дисципліни. Натомість звернення прокурора з клопотанням про звернення застави в дохід держави та про застосування більш суворого запобіжного заходу не є повторним притягненням особи до юридичної відповідальності за ті самі дії. Такі процесуальні заходи мають іншу правову природу та іншу мету, а саме - забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 в майбутньому, гарантування його участі у судовому розгляді та запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України.

Крім того, звернення застави в дохід держави прямо передбачене положеннями КПК України як процесуальний наслідок невиконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього обов`язків під час дії запобіжного заходу у вигляді застави. Аналогічно, питання про зміну запобіжного заходу вирішується судом не з метою покарання особи за допущені порушення, а з урахуванням оцінки того, чи забезпечує раніше застосований запобіжний захід належну процесуальну поведінку обвинуваченого та чи є необхідність застосування більш ефективного заходу.

Отже, накладення грошового стягнення, звернення застави в дохід держави та вирішення питання про зміну запобіжного заходу є самостійними процесуальними інститутами, які мають різні підстави застосування, різну правову природу та різну процесуальну мету. Їх послідовне застосування не свідчить про повторне притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду та не суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

Разом з тим, у даній конкретній ситуації судом в ході вирішення клопотання також надається оцінка неявці обвинуваченого у судове засідання, призначене на 01.06.2026, яка не була предметом попередніх судових рішень. 

Інші обставини, які враховуються судом при застосуванні запобіжного заходу

При вирішенні питання про застосування стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу, крім встановлених ризиків кримінального провадження, суд, на підставі наданих сторонами матеріалів, оцінює в сукупності такі обставини:

- ОСОБА_6 раніше не судимий;

- інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальне правопорушення відноситься до категорії нетяжких корупційних злочинів і у разі визнання останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, йому може загрожувати покарання у виді штрафу або позбавлення волі на строк від двох до п`яти років;

- обвинувачений ОСОБА_6 має родину (троє дітей, один з яких є неповнолітнім, дружину), а також матір-пенсіонерку, яка потребує стороннього догляду;

- обвинувачений ОСОБА_6 є народним депутатом України, Головою підкомітету з питань фармації та фармацевтичної діяльності Комітету Верховної Ради України з питань здоров`я нації, медичної допомоги та медичного страхування, що зумовлює наявність широкого кола соціальних зв`язків;

- обвинувачений ОСОБА_6 демонструє стійке невиконання покладеного на нього процесуального обов`язку з`являтися за викликом суду. Така поведінка не має поодинокого характеру, а є систематичною (чотири факти, які зафіксовані судовими рішеннями). При цьому судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 не лише не вживає належних заходів для забезпечення виконання своїх процесуальних обов`язків, а й свідомо допускає виникнення обставин, які унеможливлюють або істотно ускладнюють його участь у судових засіданнях, чим фактично перешкоджає належному здійсненню судового провадження.

Застосування запобіжного заходу, який зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України

Прокурор, звертаючись до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу просив обрати для обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 

Вирішуючи питання про доцільність застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України такий запобіжний захід є винятковим і може бути застосований лише за умови, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Суд бере до уваги, що обвинувачений ОСОБА_6 неодноразово без поважних причин не виконував покладений на нього процесуальний обов`язок щодо явки до суду, що свідчить про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Крім того, матеріали кримінального провадження підтверджують невиконання ним обов`язків, покладених під час застосування раніше обраного запобіжного заходу у вигляді застави, що формально відповідає вимогам п. 1 ч. 2 ст. 183 КПК України щодо можливості застосування тримання під вартою. Об`єктивні обставини справи свідчать про те, що застава, визначена судом у максимально допустимому законом розмірі, не досягла своєї мети та не забезпечила належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 . Попри ризик втрати внесених коштів, він систематично не з`являвся до суду без поважних причин, чим порушував покладені на нього процесуальні обов`язки. При цьому два випадки такої неявки вже були предметом оцінки колегії суддів Вищого антикорупційного суду, яка встановила відсутність поважних причин неприбуття обвинуваченого ОСОБА_6 до суду та застосувала до нього заходи процесуального примусу у вигляді грошових стягнень, які теж виявились неефективними. Зазначені обставини свідчать про те, що попередньо застосований запобіжний захід, який не мав характеру ізоляції обвинуваченого, не забезпечив досягнення мети, визначеної кримінальним процесуальним законом.

Водночас сама по собі наявність передбачених законом формальних підстав для застосування тримання під вартою не означає автоматичного обрання саме цього запобіжного заходу. Суд зобов`язаний перевірити, чи є таке втручання у право особи на свободу та особисту недоторканність необхідним у конкретних обставинах кримінального провадження та чи можуть встановлені ризики бути нейтралізовані шляхом застосування менш суворих обмежень.

Суд враховує характер і ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінального правопорушення. Так, обвинувачений притягується до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 369-2 КК України, яка відповідно до ст. 12 КК України належить до нетяжких злочинів. Хоча санкція зазначеної статті передбачає можливість призначення штрафу у розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дозволяє застосування положень п. 1 ч. 2 ст. 183 КПК України, однак тяжкість кримінального правопорушення залишається одним із критеріїв оцінки пропорційності обраного запобіжного заходу.

Суд також враховує, що метою застосування запобіжного заходу є не покарання особи за допущені порушення процесуальних обов`язків, а забезпечення виконання нею покладених законом процесуальних обов`язків та запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України. Тому при обранні запобіжного заходу суд має застосовувати найменш обтяжливий захід, який є достатнім для досягнення зазначеної мети.

Обвинувачений ОСОБА_6 продемонстрував неспроможність або небажання виконувати процесуальні обов`язки в межах застосованого до нього раніше запобіжного заходу у вигляді застави. При цьому закон не допускає визначення застави у більшому розмірі, а застосування більш м`яких, ніж застава, запобіжних заходів, з огляду на встановлені ризики та попередню процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 , не здатне забезпечити належне виконання ним процесуальних обов`язків.

Менш суворим запобіжним заходом порівняно з триманням під вартою, але більш обмежувальним, ніж застава, є домашній арешт. 

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Наразі прокурором не доведено, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, передбаченим кримінальним процесуальним законодавством. Надані стороною обвинувачення доводи не містять достатнього обґрунтування того, що лише тримання під вартою є необхідним та пропорційним заходом для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. За таких обставин, з урахуванням принципу винятковості застосування тримання під вартою, суд доходить висновку, що наявні ризики можуть бути належним чином мінімізовані шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

На переконання суду, цілодобовий домашній арешт є достатнім та пропорційним запобіжним заходом, оскільки, істотно обмежуючи свободу пересування особи, забезпечує можливість контролю за її місцезнаходженням, а в поєднанні з покладенням процесуальних обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, є достатнім для запобігання встановленим ризикам, забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , його ізоляції від чинників, які сприяли можливості ОСОБА_6 використовувати можливості посади з метою уникнення судових засідань, та забезпечать його участь у судовому розгляді.

Суд не встановив обставин, які б свідчили про неможливість забезпечення цілей кримінального провадження шляхом застосування цілодобового домашнього арешту або про те, що лише тримання під вартою здатне запобігти встановленим ризикам. Стороною обвинувачення не наведено переконливих доводів, які б свідчили про недостатність такого більш м`якого запобіжного заходу.

З огляду на наведене, враховуючи принцип винятковості тримання під вартою, характер інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 нетяжкого злочину, необхідність дотримання балансу між інтересами правосуддя та правом особи на свободу, а також можливість досягнення мети запобіжного заходу шляхом застосування менш суворого обмеження, суд доходить висновку про відсутність достатніх підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою та вважає за необхідне застосувати щодо нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із покладенням відповідних процесуальних обов`язків.

При цьому, враховуючи дію правового режиму воєнного стану в Україні та необхідність забезпечення права особи на життя і безпеку, суд вважає за необхідне передбачити, що у разі оголошення сигналу «Повітряна тривога» в м. Житомирі або виникнення іншої реальної загрози життю чи здоров`ю обвинувачений ОСОБА_6 має право залишити місце свого проживання виключно з метою перебування в найближчому укритті (захисній споруді цивільного захисту) на час існування такої загрози, з обов`язком невідкладно повернутися до місця проживання після її припинення.

З огляду на те, що застосований судом запобіжний захід обмежує ОСОБА_6 у відвідуванні місця роботи, зокрема Верховної Ради України, однак не позбавляє його можливості здійснювати повноваження народного депутата України дистанційно, про зазначені обставини доцільно повідомити Голову Верховної Ради України.

Доводи сторони захисту про відсутність підстав для застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв`язку з нібито відсутністю в діях обвинуваченого ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, є необґрунтованими. Питання наявності чи відсутності в діях особи складу кримінального правопорушення є предметом судового розгляду по суті та підлягає остаточному вирішенню виключно під час ухвалення вироку на підставі оцінки всіх досліджених доказів. На стадії вирішення питання про застосування запобіжного заходу суд не вирішує питання винуватості особи, а перевіряє наявність обґрунтованого обвинувачення та існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також достатність більш м`яких запобіжних заходів для їх нейтралізації.

Наведені стороною захисту доводи про те, що обвинувачений ОСОБА_6 дізнався про наявність клопотання прокурора про звернення застави та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перебуваючи у відрядженні, повністю спростовані матеріалами кримінального провадження. Суд посилався на послідовність подій, які мали місце з 18 червня 2026 року, коли до суду надійшло клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про звернення застави та обрання запобіжного заходу. Наявна телефонограма (т. 38, а.с. 99) достовірно свідчить про те, що ОСОБА_6 підтвердив отримання клопотання прокурора про звернення застави в дохід держави ще перебуваючи на території України, а вибув у відрядження лише через три повні доби. Разом з тим захист, не дивлячись на такі факти, продовжує стверджувати зворотнє.

Така поведінка сторони захисту, в особі як захисника, так і обвинуваченого ОСОБА_6 , має ознаки недобросовісного користування процесуальними правами, спрямованого на затягування судового розгляду та уникнення вирішення питання про запобіжний захід по суті. У сукупності з іншими встановленими обставинами це свідчить про підвищені ризики ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, що обґрунтовує необхідність застосування більш суворого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту як заходу, необхідного та співмірного для забезпечення належної процесуальної поведінки.

Посилання сторони захисту на те, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу перешкоджатиме діяльності Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України щодо лікування, реабілітації та протезування військовослужбовців і ветеранів, завищення вартості та неналежної якості лікарських засобів і медичних виробів, заступником голови якої він є, суд вважає не переконливим.

Так, судом до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід не у вигляді тримання під вартою, а у вигляді цілодобового домашнього арешту. Такий запобіжний захід сам по собі не свідчить про повне позбавлення особи можливості виконувати окремі службові чи представницькі функції, якщо їх виконання не суперечить покладеним судом процесуальним обов`язкам.

Крім того, чинне законодавство та сучасні технічні засоби забезпечують можливість участі у засіданнях колегіальних органів у режимі відеоконференції, що не виключає участі обвинуваченого ОСОБА_6 у роботі Тимчасової слідчої комісії за умови дотримання встановлених судом обмежень.

Отже, доводи сторони захисту про неможливість функціонування Тимчасової слідчої комісії внаслідок застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу є припущеннями та не підтверджують наявності таких обставин, які б свідчили про неможливість виконання ним відповідних повноважень або про непропорційність застосованого судом запобіжного заходу.

Крім того, як вбачається із досліджених доказів, ОСОБА_6 може делегувати свої повноваження іншому члену комісії, як це було здійснено Головою вказаної комісії ОСОБА_14 .

Щодо доводів захисту про непорушність повноважень народного депутата України, передбачену ЗУ "Про статус народного депутата України".

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про статус народного депутата України» встановлено, що ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, крім випадків, передбачених Конституцією України, цим та іншими законами України. Повноваження народного депутата України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені в умовах воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Разом з тим наведена норма не може тлумачитися як така, що виключає можливість застосування до народного депутата України заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжних заходів.

Розділом IV Закону України «Про статус народного депутата України» визначені основні гарантії діяльності народних депутатів України. Так, ч. 2 ст. 27 вказаного Закону передбачено, що особливості початку досудового розслідування щодо народного депутата України, повідомлення про підозру, затримання, обрання щодо нього запобіжного заходу, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України.

За своєю правовою природою запобіжний захід є процесуальним інструментом, спрямованим на забезпечення належної поведінки обвинуваченого та досягнення завдань кримінального провадження, визначених кримінальним процесуальним законом. Його застосування не тягне припинення чи скасування депутатського мандата та не позбавляє особу статусу народного депутата України. Навіть у разі застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повноваження народного депутата припиняються виключно з підстав, передбачених ст. 81 Конституції України.

Колегія суддів також враховує, що Законом України «Про внесення змін до ст. 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)», який набрав чинності 1 січня 2020 року, було скасовано конституційні положення щодо особливого порядку притягнення народних депутатів України до кримінальної відповідальності. Відтак народні депутати України не наділені імунітетом від застосування до них заходів кримінально-процесуального примусу, передбачених законом.

Зміст ч. 2 ст. 26 Закону України «Про статус народного депутата України» свідчить про те, що законодавець гарантував незмінність статусу народного депутата та неможливість обмеження його повноважень саме внаслідок запровадження правового режиму воєнного або надзвичайного стану. Натомість застосування запобіжного заходу здійснюється не у зв`язку з дією такого правового режиму, а виключно в межах кримінального провадження та на підставах і в порядку, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Крім того, глава 37 КПК України передбачає особливості кримінального провадження стосовно окремих категорій осіб, зокрема народних депутатів України, що саме по собі свідчить про допустимість здійснення щодо них кримінального переслідування та застосування передбачених законом заходів забезпечення кримінального провадження.

Інше тлумачення положень ст. 26 Закону України «Про статус народного депутата України» фактично призвело б до відновлення депутатської недоторканності в умовах воєнного стану та створення для народних депутатів України особливого правового режиму, не передбаченого ані Конституцією України, ані положеннями Кримінального процесуального кодексу України, що суперечило б принципу рівності всіх громадян перед законом і судом.

Доводи про те, що стороною захисту не подано клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, не роз`яснення обвинуваченому ОСОБА_6 наслідків звільнення від кримінальної відповідальності судом, є безпідставними.

Насамперед, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності у цьому кримінальному провадженні на теперішній час не закінчилися та, відповідно до матеріалів справи, можуть сплинути лише у січні 2027 року. Отже, передбачені законом підстави для звернення із відповідним клопотанням чи здійснення відповідних роз`яснень судом, наразі відсутні. 

Проте сплив строків, передбачених ст. 49 КПК України, має наслідком не лише закриття кримінального провадження, а й не призначення особі покарання у разі визнання її винуватою, що безумовно не може залишатись поза увагою суду.

Суд має вживати заходів про здійснення судового провадження сторонами у розумні строки, інакше це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі викладеного, керуючись ст. 131-132, 176-178, 181, 182, 183, 193, 331, 372, 376 КК України, суд,-

 

У Х В А Л И В :

 

Клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про звернення застави в дохід держави та обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити частково.

Звернути в дохід держави заставу у розмірі 49 620 (сорок дев`ять тисяч шістсот двадцять) гривень, внесену ОСОБА_6 23 травня 2022 року на виконання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2022 року у справі № 991/754/22, провадження 1-кс/991/764/22.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, заборонивши останньому залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , строком на 2 (два) місяці.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

1) з`являтись за кожним викликом до суду;

2) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

4) носити електронний засіб контролю.

У разі оголошення сигналу «Повітряна тривога» в м. Житомирі або виникнення іншої реальної загрози життю чи здоров`ю дозволити обвинуваченому ОСОБА_6 залишити місце свого проживання виключно з метою перебування в найближчому укритті (захисній споруді цивільного захисту) на час існування такої загрози, з обов`язком невідкладно повернутися до місця проживання після її припинення.

В решті клопотання - відмовити.

Строк дії ухвали становить 2 місяці, тобто до 29 серпня 2026 року включно.

Ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого, а контроль за її виконанням покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які входять до групи прокурорів у кримінальному провадженні за № 42021000000002617 від 16 грудня 2021 року.

Повідомити голову Верховної Ради України про те, що стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення й окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

 

 

 

Головуюча суддя ОСОБА_1 

 

 

 

 

 

Судді: ОСОБА_2 

 

 

 

 

 

ОСОБА_3