справа № 991/13063/25

провадження № 11-сс/991/294/26

слідчий суддя:  ОСОБА_1 

доповідач: ОСОБА_2 

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року          місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 , 

захисника ОСОБА_6 , 

прокурора ОСОБА_7 , 

розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 08.04.2026 р. у кримінальному провадженні № 42020160000000766 від 02.09.2020 р. відносно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, -

в с т а н о в и л а:

20.04.2026 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 08.04.2026 р. (т. 5 а.с. 142-212).

Враховуючи, що в апеляційній скарзі порушувалось питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ухвалою судді-доповідача від 20.04.2026 р. клопотання захисника призначено до розгляду в судовому засіданні (т. 5 а.с. 216). Ухвалою колегії суддів від 06.05.2026 р. захиснику ОСОБА_6 поновлено строк на апеляційне оскарження (т. 6 а.с. 18-19).

1.Короткий зміст оскаржуваної ухвали та апеляційної скарги. 

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання детектива НАБУ ОСОБА_9 , погоджене з прокурором САП ОСОБА_7 , та обрано ОСОБА_8 , підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також визначено, що після затримання останнього не пізніше як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід підлягає розгляду слідчим суддею, судом за його участю у встановленому законом порядку.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання. Наголошує, що повідомлена ОСОБА_8 підозра є необґрунтованою, оскільки інкриміновані йому за ст. 191 КК України дії не були злочином на момент їх вчинення. Зокрема, продаж державного майна відбувся на торгах, тобто по максимально прозорій процедурі та по ринковій вартості. За таких обставин, з огляду на відсутність предикатного злочину, передбаченого ст. 191 КК України, ОСОБА_8 не може бути інкриміновано злочин за ст. 209 КК України. Також, заперечує запропонований стороною обвинувачення виклад фактичних обставин, за яких ОСОБА_8 начебто фінансував вчинення злочину, спрямованого на заволодіння майна ДП «Чоразморшлях», та стверджує про недопустимість доказів, зібраних СУ ГУНП в Одеській області, оскільки їх зібрано неуповноваженим органом з порушенням правил підслідності. Окремо наголошує, що ОСОБА_8 не набув статусу підозрюваного, оскільки сторона обвинувачення, достеменно знаючи, що він виїхав за кордон 18.02.2022 року та перебуває за межами України, а також має посвідку на тимчасове проживання в Швейцарії, мала вручити йому повідомлення про підозру у порядку ч. 7 ст. 135 КПК України, тобто виключно у порядку міжнародної правової допомоги. Посилання в оскаржуваній ухвалі на оформлення ОСОБА_8 довіреності у 2024 році на території України, а також підписання договору з адвокатом як на докази, що викликають сумнів у безперервності проживання підозрюваного за кордоном, є безпідставними. Вказане свідчить виключно про реалізацію ОСОБА_8 своїх прав. Також, вважає, що ОСОБА_8 не було оголошено у міжнародний розшук, оскільки однієї постанови про це не достатньо для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України. Натомість, особа вважається оголошеною у міжнародний розшук після прийняття рішення Генеральним секретаріатом Інтерполу, що відображається в інформаційній базі Міжнародної організації кримінальної поліції, і лише видання такого повідомлення означає оголошення Інтерполом міжнародного розшуку, тоді як направлення відповідної постанови до Національного центрального бюро країн-учасниць - лише ініціативу. Більше того, у даному випадку всупереч ст. 281 КПК України в матеріалах клопотання відсутні відомості про внесення до ЄРДР постанови про оголошення ОСОБА_8 у міжнародний розшук.

2.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Додатково наголосив на відсутності обґрунтованої підозри та відсутності у ОСОБА_8 статусу підозрюваного, оскільки сторона обвинувачення, будучи обізнаною про те, що він проживає у Швейцарській Конфедерації, формально підійшла до направлення йому повідомлення про підозру. Відтак, наполягав на скасуванні оскаржуваної ухвали.

Прокурор ОСОБА_7 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника та зазначив, що ОСОБА_8 набув статусу підозрюваного, оскільки йому вручено повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України, зокрема направлено її за всіма відомими стороні обвинувачення адресами його реєстрації та проживання, а також вручено представнику житлово-експлуатаційної установи. ОСОБА_8 напередодні повномасштабного вторгнення РФ покинув територію України саме через наявність даного кримінального провадження. Відтак, він набув відповідного процесуального статусу. Крім того, слідчий суддя дійшов правильного висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри та наявність ризиків. 

Підозрюваний ОСОБА_8 повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду за останнім відомим місцем реєстрації у м. Києві, а також, на виконання вимог ст. ст. 193, 297-5 КПК України, шляхом публікації у виданні газети «Урядовий кур`єр» повідомлення про судове засідання та розміщення на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора повістки про виклик у судове засідання (т. 6 а.с. 13-16).

3.Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваної ухвали. 

За змістом клопотання про обрання запобіжного заходу, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42020160000000766, зокрема за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України.

За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_10 у період з травня по грудень 2019 року, будучи в.о. начальника ДП «Чоразморшлях», розуміючи, що підприємство готується до приватизації, про що вже були прийняті відповідні рішення Фонду державного майна України та Міністерства інфраструктури України, з корисливих мотивів, з метою власного незаконного збагачення, вирішив протиправно обернути на свою користь чуже майно - а саме, майновий комплекс Головної бази технічного обслуговування флоту, розташованої у смт. Олександрівка, м. Чорноморськ, Одеська обл., який є державною власністю і належить ДП «Чоразморшлях» на праві господарського відання. При цьому, знаючи про наявність виконавчого провадження про стягнення з ДП «Чоразморшлях» коштів на користь фізичних і юридичних осіб на загальну суму 37 737 221,10 грн., розуміючи, що відчуження державного майна, належного ДП «Чоразморшлях» на праві господарського відання, без погодження з органом управління та ФДМУ неможливе, розробив злочинний план, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом примусового відчуження майна органами виконавчої служби на користь заздалегідь визначених осіб за заниженою вартістю. 

Розуміючи, що реалізувати злочинний план самостійно неможливо, ОСОБА_10 залучив до злочинної діяльності як виконавця ОСОБА_11 , як пособника ОСОБА_12 , яка раніше оцінювала майно ДП «Чоразморшлях», як співорганізатора ОСОБА_8 , який був зацікавлений у незаконному набутті державного майна за заниженою вартістю. Роль ОСОБА_8 у досягненні спільної злочинної мети полягала у забезпеченні фінансування злочину, створенні товариства з обмеженою відповідальністю, до статутного фонду якого буде передано нерухоме майно, придбане ОСОБА_11 на торгах, а саме ТОВ «Чорномор-Бризбуд». Роль ОСОБА_11 полягала у забезпеченні придбання на торгах майнового комплексу за заниженою вартістю шляхом спотворення результатів торгів, не допустивши перемоги у торгах непідконтрольного учасника, реєстрації майна на своє ім`я та його подальшій передачі до статутного капіталу товариства, створеного ОСОБА_8 . У свою чергу, ОСОБА_12 як пособник, будучи директором та оцінювачем ТОВ «Інвестиційно-Консалтингове Бюро «Тріада», видала завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна ДП «Чоразморшлях» із визначенням істотно заниженої вартості - 6 455 494,74 грн., для надання органу, що здійснює виконавче провадження. Натомість, згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 24.11.2021 р., ринкова вартість відповідного об`єкта становить 59 717 000 грн.

Реалізуючи зазначене, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 як організатори злочину, особистими діями та діями залучених до злочину виконавців забезпечили придбання нерухомого майна ДП «Чоразморшлях» за заниженою вартістю на електронних торгах.

Таким чином, за версією органу досудового розслідування, ОСОБА_8 з корисливих мотивів, діючи у співучасті із в. о. начальника ДП «Чоразморшлях» ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , фінансував вчинення, керував підготовкою та заволодінням, а також заволодів виробничим будинком з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, який розташований за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, смт. Олександрівка, вартістю 59 млн. 717 тис. грн. Крім того, ОСОБА_8 своїми діями по забезпеченню передачі до статутного капіталу ТОВ «Чорномор-Бризбуд» виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, смт. Олександрівка, вул. Судноремонтна, буд. 35, вартістю 59 млн. 717 тис. грн. вчинив дії по легалізації такого майна, здобутого злочинним шляхом.

За результатом дослідження наданих сторонами доказів слідчий суддя погодився з доводами клопотання щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованих йому злочинів за обставин, викладених у клопотанні. При цьому, повідомлення про підозру вручене йому у спосіб, передбачений для вручення повідомлень.

Також, слідчий суддя погодився з доводами клопотання щодо існування ризиків, визначених п. п. 1-3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; знищити, приховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень; незаконно вплинути на свідків у цьому провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Крім того, слідчий суддя вважав доведеним оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, як обставини, яка обумовлює розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного.

4.Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не ставить під сумнів висновок оскаржуваної ухвали щодо доведеності існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а заперечує проти висновків щодо набуття ОСОБА_8 статусу підозрюваного та оголошення його в міжнародний розшук, а також щодо обґрунтованості повідомленої йому підозри. 

Відповідно, перегляд оскаржуваної ухвали здійснюється виключно в частині правильності зазначених висновків. 

4.1. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність обґрунтованої підозри.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами провадження докази обставини, які свідчать про, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.

Жоден із заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі і застосування запобіжного заходу, не може застосовуватися без доведення обґрунтованості підозри щодо вчинення кримінального правопорушення. Оцінка критерію обґрунтованості підозри здійснюється слідчим суддею, судом в ході розгляду відповідного клопотання слідчого.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, а отже в оцінці цього питання кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням сталої практики ЄСПЛ, про що прямо вказує ч. 5 ст. 9 КПК України. 

Так, у своїх рішеннях під обґрунтованою підозрою ЄСПЛ розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити злочин. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах провадження для обмеження прав осіб. 

Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. На початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.

Проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про те, що описана у повідомленні про підозру фабула кримінальних правопорушень у сукупності з наданими матеріалами досудового розслідування вказує на наявність вагомих доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного ОСОБА_8 з інкримінованими кримінальними правопорушеннями, і такі докази є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування щодо неї та застосування заходів забезпечення провадження.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки слідчим суддею повно та всебічно досліджено наявні в матеріалах клопотання докази та зроблено висновок, що у своїй сукупності вони свідчать про наявність достатніх підстав для повідомлення про підозру та її обґрунтованість, а у відповідному розділі оскаржуваної ухвали наведено перелік відповідних доказів та на достатньому рівні розкрито їх зміст (т. 5 а.с. 124-125). Дослідивши наведені матеріали, колегія суддів приходить до висновку, що зібрані докази є достатніми для переконання в тому, що ОСОБА_8 міг вчинити кримінальні правопорушення, щодо яких йому повідомлено про підозру, а зібрані слідством докази на цьому етапі з розумною достатністю та вірогідністю пов`язують його з обставинами, викладеними у повідомленні про підозру, та свідчать про наявність ознак відповідних злочинів. 

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що інкриміновані ОСОБА_8 дії за ст. 191 КК України не були злочином на момент їх вчинення, а відтак, відсутній предикатний злочин, що унеможливлює інкримінування йому злочину за ст. 209 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 209 КК України, має похідний характер і передбачає легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом. У цьому кримінальному провадженні підозра ґрунтується на тому, що виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 3026 кв. м, вартістю 59 717 000 грн., який є державною власністю і належить ДП «Чоразморшлях» на праві господарського відання, було отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України. Отже, саме цей злочин виступає предикатним щодо подальших дій з легалізації здобутого майна.

При цьому, саме обставини заволодіння службовими особами вказаним державним майном і становлять предмет розслідування у даному провадженні. З матеріалів клопотання вбачається необхідність подальшого розслідування участі ОСОБА_8 у реалізації злочинного механізму із заволодіння вищевказаним майном, оскільки саме він забезпечив участь в торгах підконтрольного підприємства ТОВ «Протто-Газолін», яке у разі перевищення ставки ОСОБА_11 повинно було здійснити свою ставку, а також саме він, за версією сторони обвинувачення, надав ОСОБА_11 кошти для оплати за придбане на торгах нерухоме майно ДП «Чоразморшлях», які ОСОБА_11 вніс через каси банківських установ на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження Відділу примусового виконання рішень, а саме: через касу АТ «Банк Альянс» - 6 000 000 грн., через касу АТ «Кристалбанк» - 5 000 000 грн., через касу АТ «КБ «Глобус» - 1 825 000 грн.

Вищенаведене об`єктивно пов`язує ОСОБА_8 з досліджуваними обставинами, а питання про те, чи наявний у його діях склад відповідного кримінального правопорушення, чи ні, має вирішити суд за результатами розгляду справи по суті. 

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що повідомлення про підозру ґрунтується на недопустимих доказах, які зібрані слідчими СУ ГУНП в Одеські області з порушенням правил підслідності, колегія суддів зауважує, що на даному етапі розслідування суд не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності чи достовірності, а лише зобов`язаний на підставі оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення злочину є ймовірною та за встановлених обставин достатньою для подальшого розслідування з метою висунення обвинувачення або спростування підозри. У даному випадку доводи сторони захисту не свідчать про очевидну недопустимість доказів, про які зазначається в апеляційній скарзі, а отже, остаточна їх оцінка може бути надана лише під час розгляду кримінального провадження по суті, оскільки питання підслідності (особливо предметної чи територіальної) часто є дискусійним і потребує детального дослідження в цілому, що виходить за межі розгляду клопотання про запобіжний захід. 

Колегія суддів також зазначає, що викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування. Кваліфікація певного кримінального правопорушення не є статичною, це динамічний процес, який розпочинається з попередньо правової кваліфікації і яка у подальшому може зазнавати змін з урахуванням розширення можливостей для сторони обвинувачення встановити дійсні обставини відповідної події. 

Враховуючи викладене та зважаючи, що за результатом апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність ОСОБА_8 до кримінальних правопорушень, у вчиненні яких йому повідомлено про підозру, підстави вважати, що повідомлення про підозру є необґрунтованим - відсутні.

4.2. Щодо доводів апеляційної скарги про ненабуття ОСОБА_8 статусу підозрюваного, та про незаконність оголошення у міжнародний розшук.

Як вже зазналося вище, захисник ОСОБА_6 в апеляційній скарзі наголошує, що ОСОБА_8 не набув статусу особи, якій повідомлено про підозру, оскільки сторона обвинувачення, незважаючи на обізнаність про його місце проживання за кордоном, не використала всі можливості, передбачені КПК України, щодо здійснення належного вручення йому повідомлення про підозру. 

З такими доводами колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. ст. 276-279 КПК України, повідомлено про підозру.

Згідно зі ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Згідно з ч. 3 ст. 111 КПК України, повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених КПК України, у порядку, передбаченому главою 11 КПК України, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 КПК України, у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 КПК України, належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

З урахуванням положень ст. 278 КПК України, вбачається, що на слідчого, прокурора покладається обов`язок вручити підозрюваному письмове повідомлення про підозру в день його складення, однак, якщо це неможливо зробити, повідомлення про підозру вручається у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень у кримінальному провадженні (ст. 111 КПК України), тобто, - у порядку здійснення виклику у провадженні (ст. 135 КПК України) - в тому числі шляхом надіслання підозрюваному повідомлення про підозру поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення повідомлення про підозру по телефону, під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

19.11.2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України (т. 1 а.с. 48-67).

При цьому, у матеріалах провадження наявні докази спроби органу досудового розслідування здійснити особисте вручення повідомлення про підозру, оскільки здійснено виїзд за останнім відомим місцем проживання та реєстрації ОСОБА_8 у м. Києві, однак вдома його не було. У зв`язку з відсутністю його за місцем проживання, 19.11.2025 року письмове повідомлення про підозру вручено: 1) представнику житлово-експлуатаційної організації за місцем проживання ОСОБА_8 - ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації» «Новосервіс», 2) направлено засобами поштового зв`язку на адресу місця проживання та реєстрації ОСОБА_8 , 3) направлено засобами поштового зв`язку за місцем роботи ОСОБА_8 на адресу ТОВ «Готель Групп», а саме: м. Миколаїв, вул. Поперечна сьома, буд. № 1, офіс № 8, 4) відскановані примірники письмового повідомлення про підозру з пам`яткою про процесуальні права та обов`язки надіслано на електронну скриньку, якою користується ОСОБА_8 « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та на його мобільний телефон за допомогою додатків «WhatsApp», «Telegram», «Viber», «Signal» (т. 1 а.с. 69-77). 

При цьому, в апеляційній скарзі не стверджується про необізнаність ОСОБА_8 щодо направлення на адресу його зареєстрованого місця проживання в Україні письмового повідомлення про підозру, а також щодо вручення його житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання, як і не стверджується про те, що він не розуміє змісту пред`явленої підозри або своїх процесуальних прав. 

Натомість, захист посилається на те, що постійне місце проживання ОСОБА_8 знаходиться на території Швейцарської Конфедерації, про що достовірно обізнана сторона обвинувачення. 

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 19.11.2025 року ОСОБА_8 зареєстрований за адресою:  АДРЕСА_1 . Жодних відомостей про його зняття з місця реєстрації за вказаною адресою у матеріалах справи немає. Зазначені обставини стороною захисту також не спростовано. Отже, на день складання повідомлення про підозру (19.11.2025 року) у сторони обвинувачення була наявна інформація про те, що єдиним зареєстрованим та фактичним місцем проживання ОСОБА_8 була саме вищевказана адреса, тому підстав для надсилання йому повідомлення про підозру у відповідності до ч. 7 ст. 135 КПК України не було.

Під час апеляційного розгляду сторонами провадження не заперечувалось, що ОСОБА_8 18.02.2022 року перетнув державний кордон України в пункті пропуску «Мілове» в напрямку РФ. Відомості щодо його повернення на територію України відсутні. 

При цьому, згідно з положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», п. 4 розділу II Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне місце проживання, п. 179.3 Податкового кодексу України, п. 2 Порядку видачі довідки про сплату податку на доходи фізичних осіб платником податку - резидентом, у випадку зміни місця проживання у зв`язку з виїздом за кордон особа має виконати певні обов`язки та здійснити певні дії, необхідні для зміни свого місця проживання, а саме: зняття з реєстрації місця проживання; внесення відомостей до паспорта громадянина України для виїзду за кордон в частині, що стосується оформлення виїзду на постійне проживання за кордон; подання довідки про реєстрацію місця проживання; подання декларації про майновий стан і доходи до органу державної фіскальної служби. 

Без проходження вказаних процедур автоматична зміна статусу особи не відбувається, і вона продовжує вважатися такою, що має постійне місце проживання в Україні.

Згідно з отриманою від МЗС України інформації, за даними Відомчої інформаційної системи МЗС України факт перебування на тимчасовому/постійному консульському обліку у закордонних дипломатичних установах України ОСОБА_8 не підтверджено.

При цьому, у відповідності до п. п. 2 п. 2 Порядку ведення обліку громадян України, які проживають за межами України, затвердженому постановою КМУ № 85 від 29.01.2020 р., консульський облік - це вчинення уповноваженими посадовими особами закордонних дипломатичних установ України комплексу дій з реєстрації інформації про місце проживання або перебування громадянина України на території іноземної держави шляхом внесення даних до відомчої інформаційної системи МЗС. 

Отже, для визнання особи такою, що проживає за кордоном, вона повинна вчинити низку вищевказаних дій. 

Відтак, факт виїзду ОСОБА_8 за межі України та його перебування на даний час у Швейцарської Конфедерації не спростовує того, що на момент здійснення повідомлення про підозру він у розумінні ч. 2 ст. 135 КПК України вважався тимчасово відсутнім за місцем реєстрації на території України за вказаною вище адресою, за якою згідно з вимогами законодавства з ним можна вести офіційне листування та здійснювати інші комунікації. 

Крім того, наявна у матеріалах справи копія посвідки на проживання у Швейцарській Конфедерації від 24.03.2025 р. не є документом, яка у встановленому законодавством порядку змінює визначене місце проживання/реєстрації ОСОБА_8 в Україні. Отримання посвідки на проживання в іноземній державі є лише підтвердженням права на тимчасове перебування, а не доказом зміни постійного місця проживання. 

Відтак, за відсутності офіційної інформації щодо іншого зареєстрованого місця проживання ОСОБА_8 , в тому числі і за кордоном, з урахуванням невстановлення його місцезнаходження на момент складання повідомлення про підозру, ОСОБА_8 вважається тимчасово відсутнім за місцем своєї реєстрації та проживання на території України. Отже, вручення йому повідомлення по підозру за відомим стороні обвинувачення зареєстрованим на території України місцем проживання у спосіб, визначений ч. 2 ст. 135 КПК України, відповідає встановленим обставинам та вимогам закону. Стороною захисту не надано доказів на спростування такого висновку.

Крім того, згідно з даними витягу Єдиного реєстру довіреностей (адміністративного), 22.04.2024 року ОСОБА_8 видано довіреність ОСОБА_13 у нотаріуса ОСОБА_14 у м. Києві (т. 1 а.с. 162-192), хоча у матеріалах справи відсутні відомості щодо офіційного перетину ОСОБА_8 державного кордону у цей період, втім, сам факт існування вказаного нотаріального документа свідчить, що він міг перебувати на території України безпосередньо за рік до складання щодо нього підозри та під час здійснення досудового розслідування у даному провадженні, відтак, мав об`єктивну можливість повідомити органи реєстрації чи органи влади про своє актуальне місце проживання за кордоном, чого зроблено не було. 

Такий висновок ґрунтується на приписах Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, системний аналіз яких вказує на відсутність можливості вчинення нотаріальної дії без особистої присутності особи. Відтак, твердження захисту про безперервне перебування підозрюваного за кордоном викликають у колегії суддів обґрунтований сумнів, оскільки вони входять у суперечність з процедурою оформлення вищезгаданої довіреності.

Крім того, як слушно зазначено в оскаржуваній ухвалі, у матеріалах справи знаходиться довіреність від 21.12.2022 р., яку ОСОБА_8 особисто оформлював у Посольстві України у Швейцарській Конфедерації, де зазначена адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 90-91), тобто, згідно чинного законодавства України. 

26.11.2025 року детективом винесено постанову про оголошення ОСОБА_8 у міжнародний розшук, оскільки: 1) 19.11.2025 року йому повідомлено про підозру у спосіб, передбачений чинним КПК України, 2) він неодноразово викликався на проведення слідчих дій, втім за вказаними викликами не з`явився, причин неприбуття не повідомив, 3) наявна інформація про те, що 18.02.2022 року він виїхав за межі України та на територію України більше не повертався, 4) відсутні дані щодо його місцезнаходження (т. 1 а.с. 85-88).

При цьому, хоча чинний КПК України і не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особу оголошено у розшук, однак зобов`язує сторону обвинувачення відповідно до ч. 2 ст. 281 КПК України при оголошенні розшуку (державного, міждержавного, міжнародного) прийняти відповідну постанову. Отже, винесення постанови про оголошення розшуку є підставою для його здійснення. Положення КПК України при цьому покладають на сторону обвинувачення обов`язок надати докази на підтвердження саме оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, проте не зобов`язують доводити існування підстав для прийняття відповідного рішення про оголошення у міжнародний розшук. 

Згідно положень Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Офісу Генерального прокурора, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України № 613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17.08.2020 р., однією з цілей міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу є установлення місцезнаходження осіб, які розшукуються, з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції). Використання інформаційної системи Інтерполу правоохоронними органами України здійснюється згідно встановленого цією Інструкцією порядку у формі надсилання запиту до уповноваженого підрозділу або у формі прямого доступу. При цьому, уповноважений підрозділ на підставі отриманого від правоохоронного органу України запиту забезпечує використання інформаційної системи Інтерполу шляхом надсилання запиту про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу оповіщень.

Отже, на момент звернення із запитом до Інтерполу особа вже має бути оголошена в розшук, відтак момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук, відповідає часу прийняття постанови органу досудового розслідування про оголошення у міжнародний розшук, а належним доказом факту оголошення у міжнародний розшук є наявність процесуального рішення (постанови) про оголошення такої особи в міжнародний розшук.

Крім того, як слідує з положень вказаної Інструкції, розгляд слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування передує вирішенню питання про публікацію Червоного оповіщення Генеральним секретаріатом Інтерполу, а ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є одним із обов`язкових документів, на підставі якого уповноважений орган запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення.

Таким чином, момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук, відповідає часу винесення відповідної постанови, а доказом, яким сторона обвинувачення має доводити перед слідчим суддею факт того, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук, є наявність у матеріалах клопотання процесуального рішення про оголошення особи в міжнародний розшук, оформленого у виді постанови.

Вказана правова позиція ґрунтується на положеннях ст. 281 КПК України, яка визначає загальні правила оголошення у розшук і здійснення розшуку. Як вже зазначалось вище, за змістом вказаної статті, якщо під час досудового розслідування підозрюваний перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова. Відтак, факт оголошення особи у розшук (міжнародний розшук, як один з різновидів розшуку) підтверджується окремою постановою слідчого (детектива). Вказана умова у даному випадку була дотримана.

За таких обставин, постанова про оголошення особи в міжнародний розшук є єдиним доказом існування юридичного факту оголошення такої особи в міжнародний розшук у розумінні вимог ст. 281 КПК України. В той же час, ч. 7 ст. 110 КПК визначено, що постанова слідчого, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов`язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується. 

Відтак, висновок слідчого судді про те, що підозрюваним, якого оголошено у міжнародний розшук, у розумінні ч. 6 ст. 193 КПК України є виключно особа, яка перебуває у міжнародному розшуку і це підтверджується відповідними відомостями та витягами із бази даних Інтерполу, є безпідставним. Більше того, ані ч. 6 ст. 193 КПК України, ані інші норми кримінального процесуального закону таких вимог не містять.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження внесення до ЄРДР відомостей про оголошення підозрюваного у міжнародний розшук, колегія суддів виходить з того, що вимоги ст. 281 КПК України хоча і покладають на слідчого, прокурора обов`язок внести до ЄРДР відповідні відомості, втім не зобов`язують слідчого, прокурора долучати до клопотання, яке розглядається у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 193 КПК України, відповідні докази. 

При цьому, витяг з ЄРДР не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує правові наслідки у кримінальному провадженні. Так, з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.09.2020 р. (справа № 761/28347/15-), витяг з ЄРДР у розумінні ч. 2 ст. 84 КПК України є електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, що використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру. Отже, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК України, а лише підтверджує фіксацію правоохоронним органом фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення. Окрім того, у постанові Верховного Суду від 15.09.2022 р. у справі № 281/264/18 наголошено, що оскільки витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК України, то його відсутність у матеріалах кримінального провадження не є істотним порушенням вимог КПК України.

Відтак, ненадання прокурором витягу з ЄРДР про внесення відомостей про оголошення особи у міжнародний розшук не свідчить про їх невнесення. Окрім того, як вже зазначалось вище, сам витяг з ЄРДР не є доказом для суду у розумінні ст. 84 КПК України. 

Наведене у сукупності підтверджує, що ОСОБА_8 оголошено у міжнародний розшук.

5.Висновки суду. 

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Колегія суддів зазначає, що доводам апеляційної скарги захисника щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегією суддів надана правова оцінка у розділі 4 ухвали, та вони відхилені.

Враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника, у зв`язку з чим оскаржувана ухавала підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 369-372, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08.04.2026 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                      ОСОБА_2 

судді           ОСОБА_3 

ОСОБА_4