ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

09 липня 2026 року 

м. Київ

справа № 991/10365/24

провадження № 51-2059 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 

головуючого  суддівОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю:  секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 серпня 2025 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційними скаргами на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у вигляді застави шляхом зменшення її розміру або на особисте зобов`язання.

Цією ж ухвалою задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на ОСОБА_5 . Продовжено строк дії обов`язків, покладених на нього, на два місяці, а саме до 17 вересня 2025 року, про що постановлено повідомити ОСОБА_5 , роз`яснити йому, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід, накладено грошове стягнення.

Крім того, задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_5 оскаржив її в апеляційному порядку.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 04 серпня 2025 року відмовила у відкритті провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_5 на вказане судове рішення на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала 

У касаційній скарзі ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржене судове рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що апеляційний суд проігнорував те, що ухвалу суду першої інстанції оскаржено в двох частинах, що стосувалася клопотань ОСОБА_5 про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді застави або особистого зобов`язання, а також стосовно клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, про що свідчили дві окремо подані апеляційні скарги. 

Натомість апеляційний суд безпідставно об`єднав апеляційні скарги ОСОБА_5 в одне провадження, зазначивши, що вони ідентичні за змістом, та формально відмовив на єдиній підставі, тим самим позбавив скаржника права на перегляд ухвали в частині, що стосувалася застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Зазначає, що рішення про відмову у відкритті провадження незаконне, необґрунтоване і невмотивоване. 

Крім того, вказує, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду втретє відмовила йому у відкритті провадження за його апеляційною скаргою на ухвалу в частині відмови в застосуванні застави та не зазначила, якою нормою КПК України це передбачено. До того ж в ухвалі не наведено жодних застережень стосовно відсутності підстав для самовідводу за ст. 75 КПК України, хоча рішення про відмову ухвалювались одним і тим же складом суду, що може свідчити про його незаконність.

Учасники провадження повідомлені про розгляд належним чином, у судове засідання не з`явилися. 

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_5 просить розглянути скаргу без його участі.

Мотиви Суду 

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 

Згідно з ч. 2 цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. 

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. 

Відповідно до положень ст. 424 КПК України ухвала Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 року касаційному оскарженню не підлягає, а тому не є предметом перегляду суду касаційної інстанції, на цій підставі Суд не перевіряє доводи ОСОБА_5 щодо її незаконності. 

Стосовно оскарження ОСОБА_5 ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 серпня 2025 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційними скаргами на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 року, то колегія суддів, перевіривши матеріали провадження, підстав для скасування або зміни цього рішення не вбачає.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (ст. 129 Конституції України).

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. 

Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягнути.

Наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже, не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 зазначеної статті визначено, що ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 цієї статті. 

Ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 399 КПК України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

З матеріалів провадження убачається, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 року, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у вигляді застави шляхом зменшення її розміру або на особисте зобов`язання. Цією ж ухвалою задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії покладених на ОСОБА_5 обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. 

Вказана ухвала відповідно до ст. 392 КПК України окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Таке обмеження відповідає основним засадам судочинства, що визначені Конституцією України, є пропорційним та обґрунтованим.

Твердження ОСОБА_5 про протилежне не заслуговують на увагу та спростовуються у тому числі й усталеною практикою Верховного Суду, де колегія суддів касаційного суду погоджувалась з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою за подібних обставин (до прикладу постанова від 01 квітня 2025 року в справі № 759/5948/23).

Разом з тим, ОСОБА_5 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, неодноразово оскаржував його в апеляційному порядку.

Саме з підстав того, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, керуючись ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя-доповідач Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ухвалами від 28 липня та 01 серпня 2025 року відмовив у відкритті провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_5 від 23 липня та 30 липня 2025 року на ухвалу від 17 липня 2025 року в частині, що стосувалась вирішення його клопотань про зміну запобіжного заходу у вигляді застави шляхом зменшення її розміру або на особисте зобов`язання. При цьому в ухвалі від 01 серпня 2025 року апеляційний суд слушно зауважив, що ОСОБА_5 вже вдруге звернувся до суду зі скаргою на одне й те саме рішення з тих самих підстав, що не узгоджується з принципом правової визначеності та може свідчити про зловживання апелянтом своїми процесуальними правами. З такими рішеннями суду апеляційної інстанції погоджувався і касаційний суд в ухвалах від 19 серпня та 08 вересня 2025 року.

31 липня 2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли ще дві апеляційні скарги ОСОБА_5 , у яких він посилався на незаконність і необґрунтованість ухвали Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 року, як в частині, що стосувалася його клопотань про обрання, зміну йому запобіжного заходу, так і в частині, що стосувалася продовження строку дії покладених на нього обов`язків відповідно до ст. 194 КПК України, і порушував питання про перегляд цього рішення в апеляційному порядку.

Установивши, що апеляційні скарги ОСОБА_5 подані на судове рішення, яке в цілому не може бути предметом апеляційного розгляду з огляду на ст. 392 КПК України, суд 04 серпня 2025 року небезпідставно відмовив йому у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України.

Доводи скаржника про те, що апеляційний суд штучно об`єднав провадження за апеляційними скаргами, залишив поза увагою скаргу, що стосувалася оскарження рішення в частині запобіжного заходу у вигляді застави, зміни запобіжного заходу на інший, та відмовив на єдиній підставі, тим самим позбавив його права на доступ до правосуддя, є необґрунтованими. 

З урахуванням того, що прийняті судом першої інстанції рішення за своєю правовою природою є подібними, ухвалені на одній стадії кримінального провадження, обидва не підлягають окремому апеляційному оскарженню, то і мотиви з яких виходив апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, співпадають, а тому твердження скаржника про те, що відмова на одній підставі є порушенням вимог кримінального процесуального закону, безпідставне. 

Суд в ухвалі детально зупинився на положеннях КПК України, що стосуються неможливості оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії обов`язків за ст. 194 КПК України, тобто в тій частині, яку ОСОБА_5 ще не оскаржував у апеляційному порядку та яка не була предметом перевірки апеляційного суду, що не суперечить вимогам щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення.

Натомість багаторазове оскарження особою одних і тих самих судових рішень з аналогічних підстав протирічить не лише принципу правової визначеності, як правильно зазначив апеляційний суд, а й завданням кримінального провадження, що є неприйнятним та залишилось поза увагою ОСОБА_5 . 

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд у кримінальному провадженні вирішує ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК України (ст. 26 КПК України).

Зважаючи на те, що порядок дій суду у випадку зловживання учасником своїми процесуальними правами, зокрема, правом на апеляційне оскарження, кримінальним процесуальним законом не врегульовано, суд при прийнятті рішення по скарзі має керуватися загальними засадами кримінального провадження.

За встановлених у цьому провадженні обставин, апеляційний суд, відмовивши у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу від 17 липня 2025 року в частині, що стосувалася його клопотань про обрання, зміну запобіжного заходу, порушень кримінального процесуального закону, як про це стверджує скаржник, не допустив.

Заслуговує на увагу й те, що скасування ухвали апеляційного суду в будь-якому випадку не призвело б до іншого результату та розгляду скарги по суті, зважаючи на те, що ОСОБА_5 подав скаргу на рішення, яке не може бути оскаржене, а «процес заради процесу» не відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

Неприйнятні і касаційні доводи ОСОБА_5 щодо того, що апеляційний суд мав би в ухвалі вказати про відсутність підстав для самовідводу за ст. 75 КПК України, зважаючи на те, що скаржник про це не заявляв, розгляд зазначеного питання ніким не ініціювався. 

До того ж скаржник взагалі не зазначає, у чому, на його думку, полягає незаконність складу суду, визначеного для розгляду його скарги.

Порушень вимог статей 35, 75, 76 КПК України при визначенні судді-доповідача з урахуванням специфіки судового рішення, яке оскаржувалось, та результату розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5 , немає.

Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 серпня 2025 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону не встановлено.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню. 

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 серпня 2025 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_5 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2025 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_5 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3