Справа № 991/4121/26

Провадження №11-сс/991/351/26

Слідчий суддя 1 інст. ОСОБА_1 

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

захисника та представника третіх осіб, 

щодо майна яких вирішується питання

про арешт - адвоката ОСОБА_6 ,

захисник та представник третіх осіб, щодо майна яких вирішується питання

про арешт - адвокат ОСОБА_7 , прокурор, підозрюваний ОСОБА_8 та треті особи, щодо майна яких вирішується питання про арешт ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , не з`явилися,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2026 року клопотання детектива НАБУ задоволено, накладено арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на: 1) майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_8 - 1/3 житлового будинку з господарськими будівлями у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 28279787, та транспортний засіб «VOLKSWAGEN TAYRON», VIN: НОМЕР_1 , 2025 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 ; 2) майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_9 - земельну ділянку, площею 0,48 га з кадастровим номером 5320481401:01:001:0392, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 3110541853204, за адресою: АДРЕСА_2 ; транспортний засіб ГАЗ 53Б, 1979 р.в., номер кузова (шасі/рами): НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 та причіп легковий ДНІПРО Д-200, VIN: НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 , у тому числі на належні ОСОБА_9 98% (490 тис. грн) частки статутного капіталу фермерського господарства «КЛАС-АГРО» (ЄДРПОУ 37937886). Судове рішення обґрунтоване тим, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52026000000000061 від 03 лютого 2026 року, у якому 28 квітня 2026 року ОСОБА_8 обґрунтовано повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України; наявні достатні підстави вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження; у разі доведеності винуватості ОСОБА_8 , у вчиненні інкримінованого йому злочину, до нього судом може бути застосовано додаткове покарання у виді конфіскацію майна. ОСОБА_8 із 07 вересня 2019 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_11 , отже майно, яке на праві власності зареєстроване за підозрюваним ОСОБА_8 та його дружиною ОСОБА_9 , є спільною сумісною власністю подружжя. Сторона обвинувачення довела необхідність арешту майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яке перебуває у їх спільній сумісній власності як подружжя, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання у кримінальному провадженні, з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою забезпечення кримінального провадження. Враховуючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для власників, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання детектива НАБУ про накладення арешту на майно підлягає задоволенню.

18 травня 2026 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_8 , представника власників майна: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 , в якій він просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива НАБУ про арешт майна. На його думку, судове рішення є незаконним, оскільки ухвала не містить мотивів щодо розгляду клопотання детектива НАБУ за відсутності власників майна. Наявність ризику відчуження майна та/або забезпечення таємниці досудового розслідування не передбачені нормами чинного КПК України як правова підстава для розгляду даного клопотання за відсутності їх власників. Слідчий суддя не зазначив у судовому рішенні випадків, передбачених ч.2 ст.27 КПК України, які були б підставою для розгляду клопотання у закритому судовому засіданні. Клопотання про арешт майна подано неуповноваженим суб`єктом - детективом НАБУ, а не прокурором, що має наслідком скасування судового рішення. Стверджуючи про обґрунтованість підозри ОСОБА_8 , слідчий суддя не наводить доказів, у розумінні ст.84 КПК України, на підтвердження вказаних обставин та не зазначає фактичних даних. Наявність даних обставин свідчить про формальне застосування кримінального процесуального закону. На підставі договорів дарування від 31 березня 2018 року ОСОБА_8 подарував своїй матері ОСОБА_10 1/3 частину житлового будинку та земельної ділянки із кадастровим номером 5320481401:01:001:0080 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Враховуючи вказані обставини, слідчим суддею було незаконно накладено арешт на частину житлового будинку, що має наслідком скасування судового рішення. Також, на його думку, слідчим суддею безпідставно накладено арешт на майно дружини ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , оскільки вимоги п.3 ч.2 ст.170 КПК України не передбачають права накладати арешт на майно близьких осіб та родичів підозрюваного. Крім того, для забезпечення мети конфіскації як виду покарання (п.3 ч.2 ст.170 КПК України) не передбачено накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності, без визначення конкретної частки, на яку накладено арешт, оскільки це порушує права іншого співвласника. Просить врахувати, що згідно вимог КПК та ст.59 КК України у разі засудження підозрюваного ОСОБА_8 конфіскація може бути застосована виключно до його частки у спільному майні, проте не до частки іншого співвласника - у даному випадку його дружини ОСОБА_9 . Таким чином, слідчим суддею незаконно накладено арешт на майно ОСОБА_9 , яка не має відношення до кримінального провадження, що призвело до порушення її права на мирне володіння майном. Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №2-3392/11 (провадження №14-105цс 19). Вирішуючи питання про накладення арешту на частку в статутному капіталі ФГ «Клас-Агро», слідчий суддя не врахував особливостей правової конструкції та організації фермерського господарства, яке не має статутного капіталу, його учасники не наділені корпоративними правами. Відповідно до вимог Закону України «Про фермерське господарство» відчуження частки у складеному капіталі (майні) фермерського господарства не члену сім`ї, не родичу, в тому числі державі, не передбачено. Отже, посилання на ризик відчуження ОСОБА_9 частки у статутному капіталі не виправдовує необхідність арешту. Фермерське господарство за своєю організаційно-правовою формою не є ні господарським товариством, ні установою, ні виробничим кооперативом, а створене як юридична особа у передбаченій спеціальним Законом України «Про фермерське господарство» формі фермерського господарства. Таке господарство не може ототожнюватись із товариством, як наслідок, не можна вважати права засновників (членів) фермерського господарства корпоративними, що узгоджується з висновками, які зазначено у постанові ВП ВС від 21 січня 2026 року у справі №904/1615/22. Вказівка слідчого судді, що розмір частки дружини ОСОБА_8 - ОСОБА_9 у складеному капіталі фермерського господарства становить 490 000 грн є некоректним з огляду на неактуальність вказаних розрахунків станом на дату накладення арешту. На його думку, накладений ухвалою слідчого судді арешт у розумінні практики ЄСПЛ, покладає несправедливий та непропорційний тягар на інших членів фермерського господарства, які не мають відношення до кримінального провадження та власною працею збільшують складений капітал (майно) господарства, яке за помилковою позицією слідчого судді в оскаржуваній ухвалі може бути конфісковано на користь держави. Враховуючи вищезазначені обставини, вважає, що ухвала слідчого судді порушує право власності ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на мирне володіння своїм майном, яке гарантоване Конституцією України та Першим Протоколом до Конвенції, а тому судове рішення підлягає скасуванню.

У судовому засіданні захисник підозрюваного ОСОБА_8 , представник власників майна: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримав з підстав, зазначених у ній, просив апеляційну скаргу задовольнити. 

Захисник підозрюваного ОСОБА_8 , представник власників майна: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_7 , підозрюваний ОСОБА_8 , власники майна: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також прокурор, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили. Відповідно до ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали судової справи, колегія суддів доходить таких висновків.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, слідчий суддя не в повній мірі дотримався вимог закону з огляду на таке.

Згідно з ч.1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п.3, 4 ч.2 ст.170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК України); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 КПК України); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно зі ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Вказані вимоги детективом НАБУ при поданні клопотання про арешт майна, яке погоджено прокурором виконані.

З матеріалів судової справи вбачається, що НАБУ здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №52026000000000061 від 03 лютого 2026 року за ознаками злочинів, передбачених ч.3, 4 ст.368 КК України. Зокрема, за ч.4 ст.368 КК України до ЄРДР внесені відомості про те, що начальник СВ УСБУ в Полтавській області ОСОБА_12 та старший слідчий в ОВС СВ УСБУ у Полтавській області ОСОБА_8 , при посередництві адвоката ОСОБА_13 , вимагали та одержали неправомірну вигоду в особливо великому розмірі за вчинення дій, що належать до їх повноважень, з використанням наданої їм влади та службового становища.

Дії ОСОБА_8 сторона обвинувачення кваліфікує як прохання надати та одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе та третіх осіб за вчинення та невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, та в інтересах третіх осіб дій з використанням наданої влади та службового становища, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням. Колегія суддів вважає, що кваліфікація дій підозрюваного у частині «прохання» та «вимагання» потребує уточнення стороною обвинувачення, оскільки така кваліфікація містить суперечності. Разом з тим, вказана обставина не свідчить про відсутність обґрунтованої підозри за ст.368 КК України.

Так, з долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що ОСОБА_12 , перебуваючи на посаді начальника слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Полтавській області, та ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Полтавській області, входили до складу слідчої групи у кримінальному провадженні №22025170000000190. Досудове розслідування у вказаному провадженні здійснювалося за підозрою ОСОБА_14 , який працює директором ПрАТ «Полтавський алмазний інструмент», у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.4 ст.111-1 КК України. Кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ «Полтавський алмазний інструмент» є ОСОБА_15 .

У період часу, починаючи не пізніше ніж з 22 січня 2026 року, ОСОБА_12 та ОСОБА_8 вступили в попередню змову зі службовими особами Полтавської обласної прокуратури, залучили адвоката ОСОБА_13 як пособника, висловили прохання, поєднане з вимаганням та одержали для себе та службових осіб Полтавської обласної прокуратури, через адвоката ОСОБА_13 , від ОСОБА_15 двома частинами неправомірну вигоду в особливо великому розмірі в загальній сумі 110 000 дол. США, у визначений ними спосіб, а саме: 13 лютого 2026 року в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 , в сумі 55 000 дол. США та 27 квітня 2026 року приблизно в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 , в сумі 55 000 дол. США.

Згідно із повідомленням про підозру неправомірна вигода призначалась за вчинення та невчинення в інтересах ОСОБА_15 та ОСОБА_14 дій у кримінальному провадження №22025170000000190, а саме: не звернення до слідчого судді з клопотанням про обрання ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; забезпечення укладення між прокурором та ОСОБА_14 угоди про визнання винуватості зі звільненням його від відбування покарання з іспитовим строком; не перешкоджання подальшій господарській діяльності ПрАТ «Полтавський алмазний інструмент» шляхом проведення слідчих дій та застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Дії ОСОБА_8 орган досудового розслідування кваліфікує за ч.4 ст.368 КК України.

Відповідно до ч.6 ст.12 КК України злочин, передбачений ч.4 ст.368 КК України, належать до особливо тяжких злочинів та передбачає призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, та з конфіскацією майна, призначення якого є обов`язковим.

Зазначені вище обставини та наявні матеріали провадження підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Згідно з ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у виді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду.

Відповідно до ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.

Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, та у випадку доведеності його вини, санкція вказаної статті передбачає обов`язкове призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту, що ухвала слідчого судді є незаконною з огляду на те, що підозрюваний ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 31 березня 2018 року не є власником 1/3 частину житлового будинку є необґрунтованими, оскільки надані суду апеляційної інстанції докази підтверджують перехід права власності на 1/3 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, предметом розгляду у даній справі є 1/3 частина іншого житлового будинку, який знаходиться за іншою адресою, зокрема у АДРЕСА_1 та який згідно відомостей з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 квітня 2026 року належить підозрюваному ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності, ЯЯЯ/915598, яке видано виконавчим комітетом Великобудищанської сільської ради (т.3, а.с.127-128). Доказів тотожності 1/3 частини житлового будинку, який належить підозрюваному ОСОБА_8 , а також 1/3 частини житлового будинку, відповідно до договору дарування, суду не надано, право власності на зазначені житлові будинки згідно наданих витягів та документів підтверджують свідоцтва з різними даними.

Земельна ділянка з кадастровим номером 5320481401:01:001:0080, на яку посилається сторона захисту, не була предметом розгляду справи, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, не стосуються оскаржуваного судового рішення.

Слідчим суддею з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання накладено арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження, у тому числі, на майно, право власності на яке зареєстроване за дружиною підозрюваного ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , а саме: земельну ділянку площею 0,48 га з кадастровим номером 5320481401:01:001:0392, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 3110541853204, за адресою: АДРЕСА_2 ; транспортний засіб ГАЗ 53Б, 1979 р.в., номер кузова (шасі/рами): НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , причіп легковий ДНІПРО Д-200, VIN: НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 , у тому числі на належні ОСОБА_9 98% (490 тис. грн) частки статутного капіталу фермерського господарства «КЛАС-АГРО» (ЄДРПОУ 37937886).

Із матеріалів справи вбачається, що підозрюваний ОСОБА_8 із 07 вересня 2019 року і дотепер перебуває у шлюбі з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить актовий запис №1409, дані обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (т.3, а.с.236). Станом на 30 квітня 2026 року відомостей про те, що шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 розірвано, матеріали справи не містять. 

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 

Тобто, ст.60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання детектива НАБУ дійшов правильних висновків щодо обґрунтованості підозри, яка дає підстави для вирішення питання про застосування заходу забезпечення, однак помилково не застосував режим спільної сумісної власності. Так, на ім`я дружини підозрюваного ОСОБА_8 - ОСОБА_9 зареєстровані такі об`єкти: земельна ділянка, площею 0,48 га з кадастровим номером 5320481401:01:001:0392, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 3110541853204, за адресою: АДРЕСА_2 (дата реєстрації 20 березня 2025 року); транспортний засіб ГАЗ 53Б, 1979 р.в., номер кузова (шасі/рами): НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 (дата реєстрації - 25 жовтня 2025 року), причіп легковий ДНІПРО Д-200, VIN: НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 (дата реєстрації - 07 листопада 2025 року) та складений капітал фермерського господарства «КЛАС-АГРО» (ЄДРПОУ 37937886), вартість якого в грошовому еквіваленті складає 490 000 грн, що становить 98% складеного капіталу вказаного господарства (дата набуття права - 30 червня 2025 року).

Отже, з огляду на положення сімейного законодавства майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловіку та дружині на праві спільної сумісної власності, щодо якої вони мають рівні права та обов`язки. Відтак,оскільки стороною захисту не доведено, що вищезазначене нерухоме та рухоме майно набуте ОСОБА_9 хоча і за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, колегія суддів вважає, що земельна ділянка, площею 0,48 га з кадастровим номером 5320481401:01:001:0392; транспортний засіб ГАЗ 53Б, 1979 р.в., номер кузова (шасі/рами): НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , причіп легковий ДНІПРО Д-200, VIN: НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 та складений капітал фермерського господарства «КЛАС-АГРО» (ЄДРПОУ 37937886), вартість якого в грошовому еквіваленті складає 490 000 грн, що становить 98% складеного капіталу вказаного господарства є спільною сумісною власністю подружжя підозрюваного ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_9 .

ЄСПЛ, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право на мирне володіння майном за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п.203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини»/Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Враховуючи зазначене, колегія вважає, що слідчий суддя дійшов правильних висновків про наявність підстав для накладення арешту на земельну ділянку, транспортний засіб, причіп та складений капітал фермерського господарства «КЛАС-АГРО» (ЄДРПОУ 37937886), але не оцінив обґрунтованість втручання у право на мирне володіння ОСОБА_9 майном у контексті ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Дружина підозрюваного ОСОБА_8 - ОСОБА_9 не має статусу підозрюваної у цьому кримінальному провадженні, а отже застосування заходів його забезпечення шляхом втручання в її право на мирне володіння майном не є пропорційним меті, заради якої такі заходи застосовуються. Тому, з метою дотримання її прав як співвласника такого майна, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, застосувавши до майна, зареєстрованого на ім`я ОСОБА_9 та яке є спільною сумісною власністю подружжя, принцип презумпції пропорційності та скасувати арешт з 1/2 частиниземельної ділянки площею 0,48 га з кадастровим номером 5320481401:01:001:0392, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 3110541853204, за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частини транспортного засобу ГАЗ 53Б, 1979 р.в., номер кузова (шасі/рами): НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , 1/2 частини причепу легкового ДНІПРО Д-200, VIN: НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 та 1/2 частини складеного капіталу фермерського господарства «КЛАС-АГРО» (ЄДРПОУ 37937886), вартість якого в грошовому еквіваленті складає 245 000 грн, з урахуванням вимог ст.60, 63 СК України. При цьому, залишення арешту 1/2 частини на вказані об`єкти рухомого та нерухомого майна, у тому числі складеного капіталу «КЛАС-АГРО», які на праві спільної сумісної власності належать підозрюваному ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , є пропорційним і співмірним завданням цього кримінального провадження та переслідує легітимну мету. Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №2-3392/11 (провадження 14-105цс19).

Доводи апеляційної скарги в частині незаконності ухвали слідчого судді щодо накладення арешту на частку складеного капіталу фермерського господарства «КЛАС-АГРО», які належать ОСОБА_9 є безпідставними, оскільки з протоколу №1 Загальних зборів членів даного фермерського господарства вбачається, що майно, яке внесено ОСОБА_9 у якості складеного капіталу набуте 27 січня 2025 року, тобто у період перебування підозрюваного  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у шлюбі. Оскільки спірне майно було набуте під час перебування сторін у шлюбі, воно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а як наслідок 1/2 частина складеного капіталу фермерського господарства «КЛАС-АГРО» належить підозрюваному ОСОБА_8 . Положення статті 20 Закону України «Про фермерське господарство» щодо порядку володіння, користування та розпорядження майном фермерського господарства застосовуються лише в тій частині, що не суперечить імперативним нормам сімейного законодавства, які регулюють правовий режим спільної сумісної власності подружжя. Помилкове зазначення слідчим суддею «частки статутного капіталу фермерського господарства «КЛАС-АГРО»» не може бути підставою для скасування арешту всього складеного капіталу даного господарства лише через невірну його назву.

Вимоги до клопотання про арешт майна та особу, яка може звернутися з ним, передбачено ст.171 КПК України, тому звернення до слідчого судді детектива НАБУ із клопотанням про арешт майна, погодженим прокурором САП, є правомірним та відповідає ч.1 ст.171 КПК України.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що слідчий суддя здійснював розгляд клопотання про арешт майна за відсутність власників майна, оскільки були наявні розумні підстави вважати, що існує ризик відчуження майна, що відповідає вимогам ст.172 КПК України, а тому вимоги апеляційної скарги сторони захисту щодо порушення порядку вирішення питання про арешт майна не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується зі стороною захисту, що згідно ст.80 КПК України витяг з ЄРДР, заява про вчинення злочину, постанови про визначення слідчої групи та групи детективів, у тому числі прокурорів, витяг з реєстрів нерухомості, реєстраційних карток транспортних засобів, відомості з Податкового блоку щодо фермерського господарства «КЛАС-АГРО», профіль ОСОБА_8 щодо його майнового стану та інформація з реєстру ДРАЦС не є доказами, які підтверджують обґрунтованість підозри ОСОБА_8 . Проте посилання слідчого судді на дані документи не свідчить про наявність згідно ч.1 ст.173 КПК України правових підстав для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна та як наслідок правовою підставою для скасування судового рішення, оскільки існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що підтверджується доказами, долученими до клопотання.

Згідно з ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, у тому числі, скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

На підставі наведеного, керуючись ст.131, 132, 135, 167, 168, 170, 171, 173, 392, 395, 405, 407, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 та представника власників майна: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2026 року в частині накладення арешту на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,48 га з кадастровим номером 5320481401:01:001:0392, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 3110541853204, за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частину транспортного засобу ГАЗ 53Б, 1979 р.в., номер кузова (шасі/рами): НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , 1/2 частину причепа легкового ДНІПРО Д-200, VIN: НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 та 1/2 частини складеного капіталу фермерського господарства «КЛАС-АГРО» (ЄДРПОУ 37937886), вартість якого в грошовому еквіваленті складає 245 000 грн, скасувати як такого, що набуте у спільній сумісній власності ОСОБА_9 .

У цій частині постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання детектива НАБУ в цій частині відмовити.

В іншій частині ухвалу слідчого судді залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2 

судді: ОСОБА_3 

ОСОБА_4