Справа № 991/5774/26

Провадження 1-кп/991/57/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року          м.Київ

Вищий антикорупційний суд у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 , 

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов`язків, покладених у межах кримінального провадження № 52025000000000536 від 22.09.2025 на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляді у Вищому антикорупційному суді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52025000000000536 від 22.09.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України.

Під час судового розгляду прокурор подав до суду клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме:

- прибувати на кожну вимогу до суду;

- не відлучатись за межі України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 щодо обставин даного кримінального провадження;

- здати на зберігання до органу Державної міграційної служби за місцем проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

В обґрунтування свого клопотання прокурор послався на коротку фабулу обвинувачення та наявність доказів, що дають підстави обґрунтовано стверджувати про вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення. Також прокурор вказав на те, що ризики, які зумовили покладення на ОСОБА_4 обов`язків, не зменшились, продовжують існувати та виправдовують подальше застосування до обвинуваченого додаткових обов`язків.

Згідно з клопотанням на даний час існує сукупність підстав вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від суду; незаконно вливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Ризик переховування від суду прокурор мотивує тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, наявністю паспортів громадянина України для виїзду за кордон, досягнення віку (понад 60 років), що не обмежує в перетині державного кордону під час дії воєнного стану та, власне, неодноразовими виїздами за межі України під час дії воєнного стану, а також майновим станом обвинуваченого. Вказані обставини свідчать про можливість переховування ОСОБА_4 за кордоном. 

Ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні прокурор обґрунтовує тим, що обвинувачений особисто знайомий з заявленими стороною обвинувачення особами, яких планується викликати до суду для допиту в якості свідків. ОСОБА_4 відкрито у повному обсязі матеріали досудового розслідування, серед яких наявні протоколи допиту свідків. Будучи обізнаним про їх викривальні покази, на думку прокурора, ОСОБА_4 може вжити заходи щодо тиску на свідків для того, щоб вони відмовилися надавати ці покази в суді, або змінили їх. 

У судовому засіданні прокурор підтримав подане ним клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого, та просив задовольнити з підстав, викладених у ньому. 

Захисник ОСОБА_5 надав суду письмові заперечення на клопотання прокурора, в яких просив відмовити у задоволенні клопотання. Обґрунтовує тим, що прокурор не надав суду доказів на підтвердження обґрунтованості підозри, як і власне письмового повідомлення про підозру, внаслідок чого у задоволенні клопотання має бути відмовлено.

Також зазначив, що ризики, на які посилається прокурор, не доведені конкретними фактичними обставинами, а клопотання не містить належного пояснення, чому попередньо встановлені ризики не зменшилися або які нові ризики з`явилися. Крім того, захисник, посилаючись на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.04.2026, зазначив, що дія обов`язків припиняється із закінченням досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні. 

Крім того, за твердженням захисника, повноваження суду під час судового провадження поширюються виключно на питання застосування запобіжних заходів (їх обрання, зміну, продовження чи скасування) та не охоплюють можливість окремого продовження строку дії процесуальних обов`язків, оскільки останні не належать до запобіжних заходів, а мають лише факультативний характер.

Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вказавши на відсутність доказів, що підтверджують наявність ризиків. 

Дослідивши клопотання, заперечення на них, заслухавши позиції учасників провадження, суд дійшов до таких висновків.

Судом установлено, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.09.2025, залишеною без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03.10.2025, розглянуто клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави щодо ОСОБА_4 , яке задоволено частково: застосовано заставу у розмірі 10 000 000 грн з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. 

Строк дії обов`язків продовжувався, востаннє ухвалою суду від 10.06.2026 до 10.08.2026 продовжено строк дії таких обов`язків: 1) прибувати на кожну вимогу до суду; 2) не відлучатись за межі України без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; 4) утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 щодо обставин даного кримінального провадження; 5) здати на зберігання до органу Державної міграційної служби за місцем проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч. 7 ст. 194 КПК України, відповідно до яких обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії обов`язків згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Тобто при вирішенні цього питання суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.

Враховуючи положення ст. 199 КПК України, суд під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків має з`ясувати, крім обставин, зазначених у ч. 1 ст. 194 КПК України, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені ним ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують подальше застосування покладених на особу обов`язків.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У поданому клопотанні прокурор наголошує на обґрунтованості висунутого ОСОБА_4 обвинувачення, яка підтверджується сукупністю доказів, зібраних під час досудового розслідування та відображених у реєстрі матеріалів досудового розслідування.

Твердження сторони захисту про те, що ненадання прокурором разом із клопотанням матеріалів на підтвердження обґрунтованості підозри, а також письмового повідомлення про підозру позбавляє суд можливості оцінити її обґрунтованість, є безпідставними та не свідчать про порушення вимог кримінального процесуального закону під час звернення з цим клопотанням.

Так, обґрунтованість пред`явленої підозри була предметом детального аналізу як в ухвалі про застосування запобіжного заходу, так і в ході його апеляційного перегляду та подальших розглядів клопотань про продовження строку дії покладених на підозрюваного обов`язків. 

Окрім цього, з огляду на факт направлення обвинувального акта щодо ОСОБА_4 для розгляду по суті, сформована підозра у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не має характеру очевидної безпідставності.

Водночас необхідно наголосити, що на даній стадії кримінального провадження (судовий розгляд) обґрунтованість обвинувачення не може бути предметом безпосереднього дослідження та остаточної судової оцінки. Адже аналіз доказів, які, на думку прокурора, підтверджують обвинувачення, здійснюється виключно в порядку, передбаченому параграфом 3 глави 28 КПК України. Таким чином питання про доведеність чи недоведеність пред`явленого обвинувачення суд вирішує у змагальному судовому процесі під час розгляду справи по суті лише після дослідження всіх доказів у справі та шляхом ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті. Як слідує з письмового заперечення на клопотання, наведена позиція суду стороною захисту під сумнів не ставиться та фактично нею поділяється.

За таких обставин, суд під час розгляду клопотання надаватиме оцінку доводам, які стосуються лише продовження існування заявлених прокурором ризиків і необхідності продовження строку дії процесуальних обов`язків.

Аналізуючи питання наявності ризиків, суд враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь вірогідності, що особа вдасться до спроби протидії досудовому розслідуванню та судовому розгляду у формах, що передбачені ч. 1 ст.177 КПК України. Водночас закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності вчинення зазначеною особою позапроцесуальних дій. При цьому, згідно з приписами КПК України обов`язок належного обґрунтування існування ризиків кримінального провадження покладається саме на сторону обвинувачення.

Отже, для підтвердження ризику достатнім є встановлення обґрунтованої ймовірності такої поведінки обвинуваченого за певних фактичних обставин, що прямо випливає з превентивної природи запобіжних заходів.

Як наголошує сторона захисту у запереченні, прокурор у клопотанні зазначає певні обставини, події і факти, а також дії з метою запобігання спробам вчинення яких просить продовжити строк дії обов`язків, однак не сформував конкретних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, що, на думку захисника, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення клопотання.

Поряд із цим наведене твердження захисту повністю спростовується змістом поданого клопотання та позицією прокурора, висловленою під час судового розгляду. Як зазначає прокурор, станом на теперішній час ризики, визначені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду та незаконного впливу на свідків, не втратили своєї актуальності, що зумовлює необхідність продовження раніше визначених обов`язків.

Попередніми судовими рішеннями, в тому числі ухвалою суду від 10.06.2026, продовжено строк дії процесуальних обов`язків, покладених на ОСОБА_4 , у зв`язку з встановленням існування вказаних вище ризиків можливого переховування обвинуваченого від суду й ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. 

На переконання суду зазначені ризики мають реальний характер і на даний час.

Під час розгляду клопотання прокурором доведено існування ризику переховування від суду, який суд оцінює в світлі обставин цього кримінального провадження та особистих обставин життя обвинуваченого ОСОБА_4 . 

Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України, яке за ступенем тяжкості є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Разом з цим, це кримінальне правопорушення є корупційним, що унеможливлює застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням чи призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом до цих правовідносин, крім випадку затвердження угоди про визнання винуватості.

Такими факторами у цьому кримінальному провадженні беруться судом до уваги є наявність у ОСОБА_4 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дійсного до 27.10.2027, досягнення ним віку (понад 60 років), що не обмежує в перетині державного кордону під час дії воєнного стану, а також неодноразові перетини ним державного кордону України, у тому числі під час дії на території України правового режиму воєнного стану, що вказує на наявність у нього реальної можливості виїзду за межі України. Зокрема, згідно з матеріалами кримінального провадження, відомості про перетин ОСОБА_4 державного кордону охоплюють період 2018-2023 років, що свідчить про сталу практику виїздів за кордон, а не поодинокі випадки. Така систематичність підтверджує, що обвинувачений має реальний, а не гіпотетичний досвід перебування за межами України.

Крім того факт неодноразового перетину кордону також може оцінюватися як доказ достатнього фінансового забезпечення обвинуваченого та наявності соціальних/ділових зв`язків в інших країнах. Останнє також може підтверджуватися характером діяльності, якою займався та займається обвинувачений. Майновий стан обвинуваченого можна оцінити як достатньо забезпечений, зважаючи на дані про доходи обвинуваченого.

Не оцінюючи наперед обґрунтованість обвинувачення, однак, як того вимагає ч. 1 ст. 178 КПК України, суд бере до уваги обставини злочину, з приводу якого ОСОБА_4 висунуто обвинувачення, а саме те, що ОСОБА_4 обвинувачується у пособництві у вчиненні злочину (надання неправомірної вигоди) особі, котра проживає за межами України та має значні фінансові можливості, з огляду на розмір неправомірної вигоди, про який вказано в обвинувальному акті. 

Зазначені обставини у поєднанні з тяжкістю інкримінованого діяння та суворістю покарання є додатковим фактором, який підтверджує наявність ризику ухилення обвинуваченого від суду.

Також необхідно враховувати, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим. 

Ризик впливу обвинуваченого на свідків у цьому кримінальному провадженні на теперішній час також не втратив своєї актуальності.

Відповідно до вимог кримінального процесуального закону суд уповноважений обґрунтовувати свої висновки лише тими показаннями, які він сприйняв безпосередньо під час судового засідання або які отримані в порядку, передбаченому статтею 225 КПК України , та  не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, що прямо визначено ч. 4 ст. 95 КПК України.

На даний час триває дослідження письмових доказів, судом не допитані особи, яких прокурор вважає свідками обвинувачення.

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Суд також зважає на те, що ОСОБА_4 є особисто знайомим з певними свідками, знав їх до початку кримінального провадження та підтримував з ними ділові або особисті контакти, що суттєво збільшує реальну можливість позапроцесуального спілкування з метою коригування показань. Крім того, обвинуваченому у повному обсязі відкрито матеріали досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, зокрема протоколи допитів свідків. Отже, ОСОБА_4 обізнаний про зміст викривальних показань кожного свідка, що формує у нього конкретну мету і предмет можливого впливу - спонукати свідків до відмови від цих показань або їх зміни під час допиту в суді. Аргумент сторони захисту про відсутність конкретних фактів тиску на свідків свідчить про дотримання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків і не спростовує самого ризику такого впливу, якщо обов`язки будуть скасовані.

З урахуванням викладеного суд констатує, що ризик незаконного впливу на свідків не втратив значення з моменту застосування запобіжного заходу та повною мірою зберігає свою актуальність, а збереження відповідного процесуального обмеження є необхідною гарантією захисту джерела доказів від зовнішнього тиску до моменту його безпосереднього дослідження в судовому процесі.

Отже, враховуючи актуальність існування двох наведених вище ризиків, стадію кримінального провадження, а саме судовий розгляд, суд вважає, що наявні підстави для продовження строку дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язків.

Посилання захисту на рішення ЄСПЛ «Ігнатов проти України» як на підставу необхідності зазначення додаткових та динамічних фактичних обґрунтувань доводів клопотання суд відкидає, оскільки це рішення є нерелевантним до даної справи саме в цьому контексті. У цій справі підлягає застосуванню не стандарт, вироблений практикою ЄСПЛ щодо статті 5 Конвенції для оцінки підстав тримання під вартою, а стандарт, що діє при обмеженні права на вільне пересування, гарантованого статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції, який передбачає, що таке обмеження має бути передбачене законом, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві, тобто пропорційним цій меті. Цей стандарт, зокрема, включає вимогу того, що навіть спочатку виправдане обмеження права на вільне пересування може стати непропорційним, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу без періодичного перегляду його обґрунтованості.

Процедура продовження застосованих до підозрюваного обов`язків повністю узгоджуються з цим стандартом. Продовження їх дії не має автоматичного чи безстрокового характеру: законодавець прямо передбачив, що такі обов`язки покладаються на строк не більше двох місяців (ч. 7 ст. 194 КПК України) і кожного разу підлягають окремому розгляду за клопотанням прокурора в порядку ст. 199 КПК України. Саме таким періодичним переглядом і є розгляд цього клопотання: суд самостійно й повторно оцінив, чи не зменшилися встановлені раніше ризики переховування та незаконного впливу на свідків, з посиланням на актуальні та індивідуалізовані обставини. Той факт, що обставини, на які суд посилається при цьому продовженні, здебільшого збігаються з обставинами, встановленими при попередньому продовженні строку дії обов`язків (ухвалою від 10.06.2026), сам по собі не свідчить про відсутність підстав для чергового продовження та не є ознакою формального, шаблонного підходу суду. По-перше, стандарт, застосовний до обмежень права на вільне пересування не вимагає, щоб кожне наступне продовження супроводжувалося появою якісно нових, раніше не досліджених обставин. Він вимагає лише того, щоб обмеження не продовжувалося автоматично, а підлягало реальному періодичному перегляду на предмет збереження ризиків, що його виправдовують. Незмінність фактичної основи ризику є не показником формальності перегляду, а прямим наслідком того, що сам суд оцінює: чи змінились обставини, що обумовлюють ризик, чи ні. По-друге: ризики переховування та незаконного впливу на свідків у цій справі є похідними від обставин, які об`єктивно не мають властивості згасати з плином нетривалого часу без зовнішнього втручання. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дійсний до 27.10.2027, залишається дійсним; вік обвинуваченого (понад 60 років), що звільняє його від обмежень на перетин кордону під час воєнного стану, не змінюється; історія системних виїздів за кордон у 2018-2023 роках та інші наведені обставини залишаються встановленими фактами; кримінальне провадження досі перебуває на стадії судового розгляду, свідки, обізнаність про показання яких має обвинувачений, досі не допитані судом безпосередньо. Тобто фактичний субстрат, що породжує обидва ризики, за період з попереднього продовження об`єктивно не зазнав жодних змін, які могли б цей ризик применшити. По-третє, для особи, яка перебуває на волі (на відміну від особи, що тримається під вартою), сам собою факт спливу часу не породжує додаткового тягаря чи шкоди, яка вимагала б від суду нарощування обґрунтування. Тут, навпаки, саме незмінність відповідних факторів ризику є достатньою підставою для висновку про те, що ризик зберігає свою актуальність, а тому повторення тих самих по суті висновків судом є не порушенням стандарту періодичного перегляду, а його належним виконанням: суд не проігнорував обов`язок оцінити зміну обставин, а прямо встановив, що такої зміни не відбулося.

У запереченні сторона захисту також наголошує на тому, що повноваження суду на стадії судового провадження обмежені виключно питанням застосування запобіжного заходу (його обрання, зміни, продовження чи скасування). Вказане, на переконання захисника, унеможливлює розгляд клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, які мають факультативний характер та можуть бути охоплені лише розглядом питання про обрання запобіжного заходу.

Втім, указаний висновок не ґрунтується на приписах кримінального процесуального закону, адже зі змістовного та системного аналізу ст.194, 196, 199 КПК України випливає, що за своєю правовою природою процесуальні обов`язки невід`ємні від запобіжного заходу (не пов`язаного з триманням під вартою) та покликані додатково гарантувати його дію шляхом більш детального визначення меж поведінки підозрюваного/обвинуваченого. Визначені ч.5 ст.194 КПК України процесуальні обов`язки мають строковий характер та підлягають періодичному судовому контролю з метою перевірки актуальності встановлених ризиків та визначення співмірності вживаних заходів примусу, а крім того можуть бути змінені за клопотанням сторін на всіх стадіях кримінального провадження. 

Таким чином, незазначення законодавцем у ст. 315, 331 КПК України окремої процедури продовження строку дії процесуальних обов`язків не свідчить про відсутність у суду відповідних повноважень, оскільки таке питання охоплюється інститутом запобіжного заходу в цілому. На це також вказують приписи частини 2 ст. 331 КПК України, згідно з якими вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Щодо тверджень захисника про припинення дії покладених на обвинуваченого обов`язків, у зв`язку із закінченням досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, суд зазначає наступне.

Так, ухвалю слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.04.2026 строк дії покладених на ОСОБА_4 обов`язків продовжено на два місяці, термін їх дії визначено до 17.06.2026 включно, але в межах строку досудового розслідування.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом 15.05.2026 і вказана дата є датою завершення досудового розслідування.

Системний аналіз положень ч. 4 ст. 176, ст. 203, ч. 6 ст. 199, ч. 7 ст. 194 КПК України свідчить про те, що строк дії запобіжного заходу, встановлений слідчим суддею щодо підозрюваного, за загальним правилом не обмежується строком досудового розслідування кримінального провадження, у якому такий захід застосований (продовжений). Тому ухвала щодо застосування запобіжного заходу в частині продовження строку дії покладених на особу обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, залишається чинною і після завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду і настання однієї з обставин, зазначених у ст. 203 КПК України.

З огляду на те, що в разі направлення обвинувального акта до суду в межах строку досудового розслідування кримінальне провадження не припиняється, а продовжується - переходить у стадію судового провадження, статус підозрюваного в цьому випадку не скасовується, а особа набуває процесуального статусу обвинуваченого, то, на переконання суду, датою закінчення строку дії ухвали слідчого судді від 17.04.2026 слід вважати останній день двомісячного строку - 17.06.2026, як і вказано в цій ухвалі, а не дату направлення обвинувального акта до суду - 15.05.2026.

Водночас використане слідчим суддею формулювання «але в межах строку досудового розслідування» суд розуміє як встановлення гарантії для особи, що у випадку закінчення строку досудового розслідування до вчинення прокурором однієї з дій, передбачених у ч.2 ст.283 КПК України (тобто до закриття кримінального провадження або звернення до суду з відповідним клопотанням або з обвинувальним актом), дія покладених на особу обов`язків припиняється.

Оскільки продовження слідчим суддею строків дії обов`язків ОСОБА_4 з додатковою умовою - в межах строку досудового розслідування, не містить вказівки на подію для визначення строку запобіжного заходу - звернення прокурора до суду з обвинувальним актом, тому немає підстав вважати, що зі зверненням прокурора до суду з обвинувальним актом закінчився строк дії покладених на особу обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, які залишаються чинними і після закінчення строку досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду, до визначеної в ухвалі слідчого судді дати.

Така ж позиція викладена і в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у справі №991/4179/25 від 25 червня 2025 року.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора слід задовольнити. 

Керуючись ст. 2, 7, 176-178, 182, 193, 194, 199, 331, 372, 376 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на два місяці, а саме до 30 вересня 2026 року, строк дії покладених на нього обов`язків:

- прибувати на кожну вимогу до суду;

- не відлучатись за межі України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 щодо обставин даного кримінального провадження;

- здати на зберігання до органу Державної міграційної служби за місцем проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52025000000000536 від 22.09.2025.

Копію ухвали вручити обвинуваченому негайно після її оголошення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1