УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 991/1692/24

провадження № 51-3066 ск 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги,

встановив:

8 червня 2026 року Вищий антикорупційний суд ухвалив вирок, яким затвердив угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та засудженим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 1 травня 2023 року за № 52023000000000202. Цей вирок постановлено виключно щодо ОСОБА_6 , йому призначено узгоджене сторонами покарання, а інші питання вирішено відповідно до ст. 374 КПК України.

Адвокат ОСОБА_4 звертався до апеляційного суду із апеляційною скаргою, і вказував, що ухвалений судом першої інстанції вирок, порушує права та інтереси ОСОБА_5 . 

На думку захисника, суд першої інстанції неправомірно вирішив питання про скасування арештів майна, яке, як він стверджував в суді апеляційної інстанції, перебуває у межах іншого кримінального провадження, у тому числі майна ОСОБА_5 . Захисник також зазначав, що суд дійшов передчасних висновків щодо підтвердження доказами показань засудженого про інших осіб, затвердив угоду всупереч вимогам кримінального процесуального закону, не забезпечив належної перевірки умов перерахування коштів, формально підійшов до оцінки фактичних обставин, визнав виконаною умову викриття, не підтверджену доказами, та неправильно вирішив питання про долю грошових коштів невстановленого походження. Захисник вважав, що ці порушення безпосередньо зачіпають права та інтереси ОСОБА_5 , а тому він має право на апеляційне оскарження відповідно до ч. 2 ст. 24 КПК України.

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, перевіривши апеляційну скаргу, дійшов висновку, що вона подана особою, яка не має права на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди. Суддя зазначив, що у межах перевірки, передбаченої ст. 398 КПК України, він не встановив у тексті вироку даних, які прямо вказують на ОСОБА_5 , не описано його дій, ролі чи будь-яких обставин, які дозволяють ідентифікувати його як особу, щодо якої вирок стосується її прав чи інтересів. Суддя також зазначив, що наведені адвокатом твердження стосуються змісту угоди та процесуальних рішень щодо засудженого, а не прав третьої особи, і послався на правову позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року, справа № 639/2837/19, відповідно до якої дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. У зв`язку з цим апеляційну скаргу повернуто адвокату ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 зазначає, що суддя апеляційної інстанції неправильно застосував п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки, на його думку, вирок зачіпає права та інтереси ОСОБА_5 . Він вважає, що суддя-доповідач фактично здійснив оцінку доводів апеляційної скарги по суті, що допускається лише після відкриття провадження, а також наполягає, що формулювання вироку створюють для стороннього спостерігача враження причетності інших осіб до злочину, що порушує гарантії доступу до правосуддя. Крім того, захисник посилається на постанову Верховного Суду України від 3 березня 2016 року у справі № 5-347 кс 15, вважаючи, що наведені у ній висновки щодо можливості апеляційного перегляду вироку, який зачіпає інтереси третьої особи, підлягають застосуванню і в цьому випадку.

Доводи касаційної скарги адвоката є безпідставними, суддя апеляційної інстанції діяв у межах повноважень, визначених ст. 398 КПК України, і перевірив лише наявність у особи, яка подавала апеляційну скаргу права на апеляційне оскарження. У межах цієї перевірки суддя встановив, що у тексті вироку відсутні будь-які дані, які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_5 як особу, щодо якої вирок стосується його прав чи інтересів, а наведені адвокатом твердження виходять за межі критеріїв, визначених ч. 4 ст. 394 КПК України та правовою позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. 

Колегія суддів погоджується з висновками наведеними в ухвалі апеляційного суду. Межі касаційного перевірки у цьому провадженні обмежені змістом ухвали судді апеляційної інстанції, а не вироку суду першої інстанції.

Посилання захисника на постанову Верховного Суду України від 3 березня 2016 року у справі № 5-347 кс 15 не можуть бути враховані, оскільки у зазначеній справі йшлося про вирок, у якому містилися конкретні дані, що дозволяли з упевненістю ідентифікувати третю особу та свідчили про безпосереднє втручання у її права та інтереси. Натомість у межах перевірки, здійсненої суддею апеляційної інстанції, встановлено, що у тексті вироку стосовно ОСОБА_6 відсутні будь-які відомості, які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_5 як особу, щодо якої вирок має преюдиціальне значення. Тому правова позиція Верховного Суду України, на яку посилається захисник, не може бути застосована у цьому випадку.

Колегія суддів враховує, що об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 надала оцінку правовому висновку Верховного Суду України від 3 березня 2016 року у справі № 5-347 кс 15. Об`єднана палата погодилася з тим, що конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження гарантує право звернення до суду зі скаргою, якщо судове рішення стосується прав, свобод чи інтересів особи. Водночас об`єднана палата зазначила, що сам по собі цей висновок не означає можливості апеляційного оскарження вироку будь-якою особою, яка вважає, що її інтереси порушено. Об`єднана палата сформулювала чіткий критерій: вирок може вважатися таким, що стосується прав іншої особи, лише якщо у його тексті прямо зазначено дані, які вказують на конкретну особу, або встановлені обставини, які дозволяють суду з упевненістю ідентифікувати її. Також об`єднана палата наголосила, що зіставлення вироку з обвинувальним актом іншого кримінального провадження або з іншими процесуальними документами сторони обвинувачення суперечить інституту угод про визнання винуватості та не може бути підставою для висновку про те, що вирок стосується прав третьої особи.

З огляду на наведене, твердження адвоката про порушення права ОСОБА_5 на доступ до правосуддя є безпідставними, оскільки повернення апеляційної скарги є прямим застосуванням п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України. 

Суддя-доповідач не здійснював оцінки доводів апеляційної скарги по суті, а лише перевірив наявність права на апеляційне оскарження, що відповідає вимогам закону, тому підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих матеріалів вбачається, що підстав для її задоволення немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд 

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3