справа № 991/3380/26

провадження № 11-сс/991/332/26

слідчий суддя:  ОСОБА_1 

доповідач: ОСОБА_2 

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року          місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 , 

за участі захисника ОСОБА_6 , 

прокурора ОСОБА_7 , 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - захисника підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру від 23.04.2026 р., -

в с т а н о в и л а:

08.05.2026 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга. Враховуючи, що у ній порушувалось питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ухвалою судді-доповідача від 08.05.2026 р. його призначено до розгляду в судовому засіданні (т. 3 а.с. 133).

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01.07.2026 р. захиснику ОСОБА_6 поновлено строк на апеляційне оскарження вищевказаної ухвали (т. 3 а.с. 180-181).

1.  Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні скарги захисника ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 42020160000000766 на повідомлення ОСОБА_8 про підозру від 19.11.2025 р. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України. 

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної ухвали та постановлення нової, про скасування повідомлення про підозру, оскільки слідчий суддя у цій справі підлягав відводу, а рішення ухвалене ним на підставі копій документів за відсутності оригіналів, при цьому докази, надані стороною обвинувачення, отримані у недопустимий спосіб. Наголошується, що слідчий суддя вже приймав рішення щодо обґрунтованості повідомленої ОСОБА_8 підозри, яке ґрунтувалось на дослідженні аналогічних доказів, які наявні у даній справі, а тому той самий слідчий суддя повторно не може приймати рішення щодо ОСОБА_8 . Відтак, оскаржувана ухвала постановлена судом, не встановленим законом. Крім того, усі документи, додані стороною обвинувачення до заперечень, є лише копіями, хоча ст. 99 КПК України зобов`язує надати суду оригінали документів або їх дублікати. Відмова слідчого судді у задоволенні клопотання захисту про витребування у сторони обвинувачення оригіналів документів з посиланням на те, що право на таке витребування має лише суд, а не слідчий суддя, свідчить про упередженість останнього. Окремо звертає увагу на недопустимість доказів, зібраних СУ ГУНП в Одеській області з 22.06.2021 року з порушенням правил підслідності. Відтак, протоколи огляду від 09.07.2025 р. та від 15.11.2025 р. вмісту мобільного телефону ОСОБА_9 є очевидно недопустимими доказами. Крім того, повідомлена ОСОБА_8 підозра є необґрунтованою, оскільки викладені у ній фактичні обставини не пов`язані з інкримінованими йому діяннями. Зокрема, за версією сторони обвинувачення, сплачені грошові кошти за майно ДП «Чоразморшлях» були привласнені його керівником, після чого виставлене на торги майно було оцінено і продано дешевше, ніж його реальна вартість. Втім, ні факт продажу майна дешевше, ні розтрата майна керівником ДП «Чоразморшлях» не інкримінується ОСОБА_8 . Більше того, сам ОСОБА_8 та інші особи, яким нібито він надав гроші, не мали можливості вплинути на оцінку майна і на факт його продажу. Більше того, продаж майна з торгів та діяння у вигляді ймовірного фінансування учасників, які приймали участь на таких торгах, саме по собі не підпадає під диспозицію жодної зі статей Особливої частини КК України, а тому не є злочином. Крім того, ОСОБА_8 не набув статусу підозрюваного, оскільки сторона обвинувачення, достеменно знаючи, що він виїхав за кордон 18.02.2022 року та перебуває за межами України, а також має посвідку на тимчасове проживання в Швейцарії з 24.03.2022 року, повинна була вручати повідомлення про підозру в порядку ч. 7 ст. 135 КПК України та ч. 1 ст. 566 КПК України, тобто виключно в порядку міжнародної правової допомоги, сутність якої полягає в безпосередньому врученні особі письмового повідомлення про підозру. 

2.  Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Додатково наголосив на відсутності обґрунтованої підозри та відсутності у ОСОБА_8 статусу підозрюваного, оскільки сторона обвинувачення, будучи обізнаною про те, що він проживає у Швейцарській Конфедерації, формально підійшла до направлення йому повідомлення про підозру. Відтак, наполягав на скасуванні оскаржуваної ухвали.

Прокурор ОСОБА_7 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника та зазначив, що повідомлена ОСОБА_8 підозра є обґрунтованою. Слідчим суддею наведено кожен доказ та надано оцінку їх сукупності, на підставі чого зроблено висновок про причетність ОСОБА_8 до вчинення інкримінованих йому злочинів. Крім того, ОСОБА_8 набув статус підозрюваного, оскільки йому вручено повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України, зокрема направлено його за всіма відомими стороні обвинувачення адресами його реєстрації та проживання, а також вручено представнику житлово-експлуатаційної установи. 

Підозрюваний ОСОБА_8 повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду за останнім відомим місцем реєстрації у м. Києві, а також, на виконання вимог ст. ст. 193, 297-5 КПК України, шляхом публікації у виданні газети «Урядовий кур`єр» повідомлення про судове засідання та розміщення на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора повістки про виклик у судове засідання (т. 3 а.с. 176, 182-183).

3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваної ухвали.

Слідчим суддею встановлено, що 19.11.2025 року у кримінальному провадженні № 42020160000000766  ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України. 

Оцінивши докази сторони обвинувачення та захисту у сукупності з доводами скарги та запереченнями прокурора, не вирішуючи наперед питання про доведеність вини та остаточну кваліфікацію дій ОСОБА_8 , слідчий суддя дійшов висновку про наявність достатніх підстав для повідомлення йому про підозру у вчиненні інкримінованих злочинів за викладених у повідомленні про підозру обставин. Також, слідчий суддя дійшов висновку, що повідомлення про підозру вручене у спосіб, передбачений для вручення повідомлень, тому  ОСОБА_8 набув статус підозрюваного.

Водночас, слідчий суддя відхилив доводи захисту про недопустимість наданих стороною обвинувачення матеріалів, які є копіями, а не оригіналами, оскільки відповідний обов`язок ст. 99 КПК України покладає на сторони кримінального провадження лише у разі надання документів суду, а не слідчому судді. Також, слідчий суддя визнав необґрунтованими доводи захисника про недопустимість доказів, зібраних слідчими ГУНП в Одеській області з порушенням правил підслідності, мотивувавши це тим, що у разі, якщо орган розслідування здійснює слідчі дії, прямо передбачені КПК України, то вони не можуть вважатися «реалізацією повноважень, не передбачених КПК України» у значенні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України і мати наслідком автоматичне визнання доказів недопустимими. 

4. Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника та заперечення прокурора, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру здійснюється у випадку, зокрема, наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. 

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 277 КПК України, письмове повідомлення про підозру має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. 

При цьому, підозра - це процесуальне рішення прокурора, слідчого (за погодженням із прокурором), яке ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування доказах та в якому формується припущення про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення, з повідомленням про це такій особі та з роз`ясненням її прав та обов`язків. 

Відтак, підозрою є обґрунтоване припущення слідчого або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють, кореспондує обов`язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз`яснити її зміст. Відтак, повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка набула статусу підозрюваного, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.

При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах провадження для обмеження прав осіб. Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. Таким чином, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду. Також слід враховувати, що повідомлення про підозру - це суб`єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі досудового розслідування може перерости у твердження у вигляді обвинувального акту. 

За змістом оскаржуваного повідомлення про підозру, ОСОБА_10 у період з травня по грудень 2019 року, будучи в.о. начальника ДП «Чоразморшлях», розуміючи, що підприємство готується до приватизації, про що вже були прийняті рішення Фонду державного майна України та Міністерства інфраструктури України, з корисливих мотивів, вирішив протиправно обернути на свою користь чуже майно - а саме, майновий комплекс Головної бази технічного обслуговування флоту, розташованої у смт. Олександрівка, м. Чорноморськ, Одеська обл., який є державною власністю і належить ДП «Чоразморшлях» на праві господарського відання. При цьому, знаючи про наявність виконавчого провадження про стягнення з ДП «Чоразморшлях» коштів на користь фізичних і юридичних осіб на загальну суму 37 737 221,10 грн., розуміючи, що відчуження державного майна, належного ДП «Чоразморшлях» на праві господарського відання, без погодження з органом управління та ФДМУ неможливе, розробив злочинний план, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом примусового відчуження майна органами виконавчої служби на користь заздалегідь визначених осіб за заниженою вартістю.

Розуміючи, що реалізувати злочинний план самостійно неможливо, ОСОБА_10 залучив до злочинної діяльності як виконавця ОСОБА_9 , як пособника ОСОБА_11 , яка раніше оцінювала майно ДП «Чоразморшлях», як співорганізатора ОСОБА_8 , який був зацікавлений у незаконному набутті державного майна за заниженою вартістю. Роль ОСОБА_8 у досягненні спільної злочинної мети полягала у забезпеченні фінансування злочину, створенні товариства з обмеженою відповідальністю, до статутного фонду якого буде передано нерухоме майно, придбане ОСОБА_9 на торгах, а саме ТОВ «Чорномор-Бризбуд». Роль ОСОБА_9 полягала у забезпеченні придбання на торгах майнового комплексу за заниженою вартістю шляхом спотворення результатів торгів, не допустивши перемоги у торгах непідконтрольного учасника, реєстрації майна на своє ім`я та його подальшій передачі до статутного капіталу товариства, створеного ОСОБА_8 . У свою чергу, ОСОБА_11 як пособник, будучи директором та оцінювачем ТОВ «Інвестиційно-Консалтингове Бюро «Тріада», видала завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна ДП «Чоразморшлях» із визначенням істотно заниженої вартості - 6 455 494,74 грн., для надання органу, що здійснює виконавче провадження. Натомість, згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 24.11.2021 р., ринкова вартість відповідного об`єкта становить 59 717 000 грн.

Реалізуючи зазначене, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 як організатори злочину, особистими діями та діями залучених до злочину виконавців забезпечили придбання нерухомого майна ДП «Чоразморшлях» за заниженою вартістю на електронних торгах.

Таким чином, за версією органу досудового розслідування, ОСОБА_8 з корисливих мотивів, діючи у співучасті із в. о. начальника ДП «Чоразморшлях» ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , фінансував вчинення, керував підготовкою та заволодінням, а також заволодів виробничим будинком з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, який розташований за адресою у смт. Олександрівка, вартістю 59 млн. 717 тис. грн. Крім того, ОСОБА_8 своїми діями по забезпеченню передачі до статутного капіталу ТОВ «Чорномор-Бризбуд» вказаного виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами вчинив дії по легалізації такого майна, здобутого злочинним шляхом.

Проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та дослідивши докази, наявні в матеріалах провадження, слідчий суддя дійшов висновку про їх достатність, аби стверджувати про причетність ОСОБА_8 до вчинення інкримінованих злочинів, що потребує подальшого розслідування.

З такими висновками цілком погоджується і колегія суддів, оскільки слідчим суддею повно та всебічно досліджено наявні в матеріалах клопотання докази та зроблено висновок, що у своїй сукупності вони свідчать про наявність достатніх підстав для повідомлення про підозру та її обґрунтованість, а в оскаржуваній ухвалі на обґрунтування цього висновку наведено перелік відповідних доказів та розкрито їх зміст (т. 3 а.с. 90-93). Дослідивши наведені матеріали, колегія суддів приходить до висновку, що зібрані докази є достатніми для переконання в тому, що ОСОБА_8 міг вчинити кримінальні правопорушення, щодо яких йому повідомлено про підозру, а зібрані слідством докази на цьому етапі з розумною достатністю та вірогідністю пов`язують його з обставинами, викладеними у повідомленні про підозру, та свідчать про наявність ознак відповідних злочинів.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 не інкримінується факт продажу майнового комплексу, розташованого у смт. Олександрівка, який є державною власністю і належить ДП «Чоразморшлях» на праві господарського відання, а також розтрата цього майна, а відтак, продаж майна з торгів та діяння у вигляді ймовірного фінансування учасників, які приймали участь на таких торгах, саме по собі не підпадає під диспозицію жодної зі статей Особливої частини КК України, а тому не є злочином, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали провадження свідчать про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_8 знайомі щонайменше з 2018 року, що підтверджується протоколом огляду від 20.07.2025 р. реєстраційних справ ТОВ «Бест Готелс Оф Юкрейн», ТОВ «Протто-Газолін», ТОВ «Чорномор-Бризбуд», ТОВ «Готель Групп». Зокрема, дружиною ОСОБА_10 до статутного капіталу товариства вносилося майно, після цього пов`язаним структурам ОСОБА_8 передавалися корпоративні права на відповідне товариство (т. 2 а.с. 167-169). 

Після того, як фігурантам провадження стало відомо, що ОСОБА_9 став переможцем торгів на придбання майнового комплексу за заниженою вартістю шляхом спотворення результатів торгів, ОСОБА_8 зареєстрував ТОВ «Чорномор-Бризбуд», яке фактично використовувалось для прийняття до свого статутного капіталу придбаного майна, а не для здійснення самостійної господарської діяльності. При цьому, Рішення № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Чорномор-Бризбуд» від 29.05.2020 р. підтверджує факт створення товариства ОСОБА_8 саме тоді, коли учасникам групи стало зрозуміло, що ОСОБА_9 є переможцем аукціону згідно протоколу проведення електронних торгів від 13.05.2020 р. (т. 2 а.с. 95-96). 

Також, згідно матеріалів провадження, ОСОБА_9 після передачі придбаного виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами до статутного капіталу ТОВ «Чорномор-Бризбуд» вийшов зі складу учасників товариства. За своєю суттю така схема не змінює фактичного контролю над майном, натомість, дозволяє надати правомірного вигляду переходу права власності та маскує реальну економічну мету операції. Зокрема, 03.06.2020 року ОСОБА_8 видав довіреність на ОСОБА_12 , якою уповноважив останнього представляти інтереси ТОВ «Чорномор-Бризбуд» з питань оформлення права власності на нерухоме майно. Вказана обставина може свічити про те, що ОСОБА_8 з метою подальшого набуття у власність об`єкта заздалегідь уповноважив ОСОБА_12 на оформлення майна (т. 2 а.с. 9, 94). Після чого, згідно протоколу № 2 учасників ТОВ «Чорномор-Бризбуд» від 13.07.2020 р., ОСОБА_9 увійшов до складу учасників створеного ОСОБА_8 ТОВ «Чорномор-Бризбуд» із внеском до статутного капіталу товариства виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, з розподілом часток наступним чином: ОСОБА_8 - 16,66 % частки в статутному капіталі, що складає 3 000 000 грн, ОСОБА_9 - 83,34% частки в статутному капіталі, що складає 15 000 000 грн. (т. 2 а.с. 95-96). Наступного дня, 14.07.2020 року ОСОБА_9 передав ОСОБА_8 83,34% частки в статутному капіталі ТОВ «Чорномор-Бризбуд», що складає 15 000 000 грн., вийшовши з числа учасників товариства (т. 2 а.с. 96). 

Крім того, серед матеріалів, наданих слідчому судді стороною обвинувачення на диску, міститься протокол огляду від 15.11.2025 р. мобільного телефону, належного ОСОБА_9 , у якому виявлено листування фігурантів кримінального провадження щодо узгодження дій, спрямованих на уникнення відповідальності, зокрема: 1) листування із абонентом « ОСОБА_13 » (ймовірно - ОСОБА_8 ), а саме: «Окрім цього є угода по землі, де я допоміг багато в чому Вам і ОСОБА_16 заробити і все зробив для цього», «Дзвонив слідчий по землі викликає на допит свідків по угоді. Мені потрібні інструкції. ОСОБА_17 зник із зв`язку. Прошу уточнити алгоритм дій»; 2) листування із абонентом «Lawyer» (ідентифіковано як ОСОБА_10 ), зокрема, ОСОБА_10 зазначив: «Ти мені постійно дорікаєш об`єктом в Олександрівці. Ти за Олександрівку мені не втрачаєш можливості нагадати, хоча, як я казав, ти найбільше заробив. Сто разів чув, що не дав тобі можливості користуватись грошима, і жодного разу не чув навіть натяку на подяку за можливість заробити», після чого ОСОБА_9 уточнив: «За яку Олександрівку? Ти про що?», на що ОСОБА_10 відповів: «ОСОБА_18», та ОСОБА_9 зазначив: «Я найбільше заробив? У тебе 15% було закладено я тобі зробив за 8% і різницю розділили 50/50 це 11,5%», а також згодом додав: «Я тобі заощадив на всьому і взяв не багато з такої угоди. На бюджеті по 15-16% беруть а тут конкретне злодійство 50/50»; 3) листування із абонентом « ОСОБА_15 », в якому наявне листування між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 (ймовірно ОСОБА_8 ), зокрема, повідомлення ОСОБА_8 : «Ти зайшов у моє підприємство, отримав гроші (написав розписку, що отримав від мене гроші) і вийшов з підприємства», на що ОСОБА_9 відповів: «У мене було достатньо обшуків та арештів і мені гарантували, що в даному випадку все з Вами домовлено. Я через довіру не спілкувався з Вами на цю тему, але настав час і я не з порожнього місця б`ю на сполох. Думаю для Вас як для бізнесмена небайдуже куди Ви вклали інвестиції і з професійної точки зору я висловлюю розумну позицію і не більше. Мені особисто нічого не потрібно від Вас окрім завершити проект і щоб мене не турбували», і згодом додав: «Ваші інвестиції в повному обсязі прийшли через мої руки і так само об`єкт. Що Ви мені заплатили? І кому і що мені віддавати? Що за підстава? Ви знаєте правду, а зараз Ви мені погрожуєте? Я зовсім такого не очікував від Вас. Я виступив учасником торгів, і Вас про це повідомили» (т. 3 а.с. 181-228). 

Вищенаведене об`єктивно пов`язує ОСОБА_8 з досліджуваними обставинами та може свідчити про узгодженість дій співучасників, а питання про те, чи наявний у його діях склад відповідного кримінального правопорушення, чи ні, має вирішити суд за результатами розгляду справи по суті. 

При цьому, саме обставини заволодіння службовими особами вказаним державним майном і становлять предмет розслідування у даному провадженні. З матеріалів провадження вбачається необхідність подальшого розслідування участі ОСОБА_8 у реалізації злочинного механізму із заволодіння вищевказаним майном, оскільки саме він забезпечив участь в торгах підконтрольного підприємства ТОВ «Протто-Газолін», яке у разі перевищення ставки ОСОБА_9 повинно було здійснити свою ставку, а також саме він, за версією сторони обвинувачення, надав ОСОБА_9 кошти для оплати за придбане на торгах нерухоме майно ДП «Чоразморшлях», які ОСОБА_9 вніс через каси банківських установ на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження Відділу примусового виконання рішень, а саме: через касу АТ «Банк Альянс» - 6 000 000 грн., через касу АТ «Кристалбанк» - 5 000 000 грн., через касу АТ «КБ «Глобус» - 1 825 000 грн.

Крім того, викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як він вважає за необхідне. Відповідно, ані сторона захисту, ані суд не можуть вимагати від сторони обвинувачення викладення змісту підозри так, як на їх думку це має бути.

Отже, і про це вже неодноразово зазначалось колегією суддів під час апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів за апеляційними скаргами сторони захисту у даному провадженні, зміст підозри та визначена органом досудового розслідування правова кваліфікація кримінального правопорушення, яка, на переконання колегії суддів, не є очевидно невірною, не підлягають доведенню або спростуванню судом на цій стадії, оскільки перебувають поза межами тих питань, що вирішуються на стадії досудового розслідування. 

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що повідомлення про підозру ґрунтується на недопустимих доказах, які зібрані слідчими СУ ГУНП в Одеські області з порушенням правил підслідності, колегія суддів зауважує, що на даному етапі розслідування суд не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності чи достовірності, а лише зобов`язаний на підставі оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення злочину є ймовірною та за встановлених обставин достатньою для подальшого розслідування з метою висунення обвинувачення або спростування підозри. У даному випадку доводи сторони захисту не свідчать про очевидну недопустимість доказів, про які зазначається в апеляційній скарзі, а отже, остаточна їх оцінка може бути надана лише під час розгляду кримінального провадження по суті, оскільки питання підслідності (особливо предметної чи територіальної) часто є дискусійним і потребує детального дослідження в цілому, що виходить за межі розгляду клопотання про запобіжний захід. 

Стосовно доводів апеляційної скарги про недопустимість наданих детективом матеріалів, з-підстав того, що вони є копіями, а не оригіналами, колегія суддів зазначає, що ст. 99 КПК України допускає використання належним чином засвідчених копій матеріалів. Сам по собі факт подання копії замість оригіналу не є автоматичною підставою для визнання доказу недопустимим, якщо копія виготовлена та вилучена у законний процесуальний спосіб. При цьому, згідно ст. 99 КПК України, сторона обвинувачення має право надавати копії матеріалів на етапі досудового розслідування або під час відкриття матеріалів (ст. 290 КПК України). 

У даному випадку, доводи сторони захисту не свідчать про очевидну недопустимість доказів, на які міститься посилання в апеляційній скарзі, а отже, остаточна їх оцінка може бути надана лише під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, в апеляційній скарзі захисник зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена судом «не встановленим законом», оскільки під час судового засідання слідчий суддя в усному порядку звернувся до детектива з проханням надіслати секретарю судового засідання протокол тимчасового доступу, щоб перевірити доводи захисника.

З даного приводу колегія суддів звертає увагу на те, що класична інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена ЄСПЛ у рішенні «Сокуренко і Стригун проти України» та полягає у такому: «Відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у ст. 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність». Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на склад колегії у кожній справі (рішення «Бускаріні проти Сан-Маріно», «Посохов проти Росії»).

З наведеного слідує, що визначення складу суду для розгляду конкретної справи має відбуватися у належний спосіб та з дотриманням відповідної процедури, що в широкому розумінні впливає на дотримання вимоги щодо «суду, визначеного законом», як складової права на справедливий суд відповідно до Конвенції.

У даному ж випадку захисником не ставиться питання про порушення встановленого ч. 3 ст. 35 КПК України порядку визначення слідчого судді для розгляду його скарги на повідомлення про підозру. Натомість, у відповідності до ст. 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вищенаведені обставини у разі їх наявності могли бути предметом перевірки дисциплінарного органу або підставою для відводу слідчому судді, проте такий стороною захисту не заявлявся. 

Крім того, захисник в апеляційній скарзі наголошує, що ОСОБА_8 не набув статусу особи, якій повідомлено про підозру, оскільки сторона обвинувачення, незважаючи на обізнаність про його місце проживання за кордоном, не використала всі можливості, передбачені КПК України, для здійснення належного вручення йому повідомлення про підозру.

З такими доводами колегія суддів погодитись не може, оскільки у матеріалах провадження наявні докази спроби органу досудового розслідування здійснити особисте вручення повідомлення про підозру, зокрема: здійснено виїзд за останнім відомим місцем проживання та реєстрації ОСОБА_8 у м. Києві, однак вдома його не було. У зв`язку з відсутністю його за місцем проживання, 19.11.2025 року письмове повідомлення про підозру вручено: 1) представнику житлово-експлуатаційної організації за місцем проживання ОСОБА_8 , 2) направлено засобами поштового зв`язку на адресу місця проживання та реєстрації ОСОБА_8 , 3) направлено засобами поштового зв`язку за місцем роботи ОСОБА_8 , 4) відскановані примірники письмового повідомлення про підозру надіслано на електронну скриньку, якою користується ОСОБА_8 , та на його мобільний телефон за допомогою додатків «WhatsApp», «Telegram», «Viber», «Signal» (т. 1 а.с. 121-132). 

При цьому, захисником не стверджується про необізнаність ОСОБА_8 щодо направлення на адресу його зареєстрованого місця проживання в Україні письмового повідомлення про підозру, а також щодо вручення його житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання. Натомість, захист посилається на те, що постійне місце проживання ОСОБА_8 знаходиться на території Швейцарської Конфедерації, про що достовірно обізнана сторона обвинувачення. 

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 19.11.2025 року ОСОБА_8 зареєстрований за адресою у АДРЕСА_1 . Жодних відомостей про його зняття з місця реєстрації за вказаною адресою у матеріалах справи немає. Отже, на день складання повідомлення про підозру (19.11.2025 року) у сторони обвинувачення була наявна інформація про те, що єдиним зареєстрованим та фактичним місцем проживання ОСОБА_8 була саме вказана адреса, тому підстав для надсилання йому підозри у відповідності до ч. 7 ст. 135 КПК України не було.

При цьому, згідно з положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», без проходження відповідних процедур автоматична зміна статусу особи не відбувається, і вона продовжує вважатися такою, що має постійне місце проживання в Україні. Відтак, факт виїзду ОСОБА_8 за межі України та його перебування на даний час у Швейцарській Конфедерації не спростовує того, що на момент здійснення повідомлення про підозру він у розумінні ч. 2 ст. 135 КПК України вважався тимчасово відсутнім за місцем реєстрації на території України за вказаною вище адресою, за якою згідно з вимогами законодавства з ним можна вести офіційне листування та здійснювати інші комунікації. 

Крім того, наявна у матеріалах справи копія посвідки на проживання у Швейцарській Конфедерації від 24.03.2025 р. не є документом, яка у встановленому законодавством порядку змінює визначене місце проживання/реєстрації ОСОБА_8 в Україні. Отримання посвідки на проживання в іноземній державі є лише підтвердженням права на тимчасове перебування, а не доказом зміни постійного місця проживання. 

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що доводи сторони захисту про ненабуття ОСОБА_8 статусу особи, якій повідомлено про підозру, вже перевірялись колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду під час розгляду апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу слідчого судді від 08.04.2026 р. про обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 991/13063/25), чому надана відповідна оцінка. 

5. Висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Під час апеляційного розгляду порушень норм кримінального процесуального кодексу України, які могли б слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали, зокрема за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не встановлено. Відтак, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 369-372, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.04.2026 р. - без змін. 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя                      ОСОБА_2 

судді           ОСОБА_3 

ОСОБА_4