УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 991/13030/24

провадження № 51-1287 ск 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 

розглянув касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2026 року та

встановив:

Як убачається із касаційної скарги та копій судових рішень,ухвалою Вищого антикорупційного суду від 26 листопада 2024 року звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 255 КК України, та в цій частині закрито кримінальне провадження № 52024000000000486.

На вказану ухвалу адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження. В подальшому ухвалою судді-доповідача був призначений розгляд клопотання адвоката про поновлення строку апеляційного оскарження.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2026 року провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження закрито. Вказане клопотання та апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

Укасаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду як незаконну через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому посилається на те, що рішення апеляційного суду порушує її право на доступ до правосуддя. Адвокат вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 284 КПК України ухвала суду про закриття кримінального провадження підлягає апеляційному оскарженню. Неправильна кваліфікація дій ОСОБА_6 як учасника, а не організатора, та безпідставне звільнення його від кримінальної відповідальності призведе до того, що інші учасники злочинної організації повинні будуть відшкодовувати фактично всю суму інкримінованої матеріальної шкоди, що безпосередньо впливає на права та обов'язки в тому числі, і ОСОБА_5 . Також зазначає, що вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року, в якому міститься інформація про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, вже використано українськими компетентними органами проти ОСОБА_5 . Крім того, адвокат зазначає, що кримінальним процесуальним законом не передбачено закриття апеляційного провадження за клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження. 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши копії судових рішень, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії оскаржуваної ухвали, колегія суддів апеляційного суду призначила розгляд клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду від 26 листопада 2024 рокута в подальшому дійшла висновку про необхідність закриття провадження за вказаним клопотанням та повернення апеляційної скарги з усіма доданими до неї матеріалами, оскільки остання не має права її подавати.

Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що резолютивна частина ухвали суду першої інстанції стосується тільки ОСОБА_6 , оскільки вирішено питання виключно щодо його звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження в частині його обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 255 КК України. Водночас у ній відсутні жодні відомості про ОСОБА_5 , щодо його інтересів жодного рішення суд першої інстанції не приймав.

При цьому суд апеляційної інстанції виснував, що у цьому провадженні суд першої інстанції не здійснював повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури, оскільки суд виклав обставини злочину за ч. 2 ст. 255 КК України у відповідності до обвинувального акта та клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності. Суд конкретизував опис діянь, за вчинення яких ОСОБА_6 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, що обумовлено, зокрема, необхідністю встановленням фактичної ролі ОСОБА_6 в складі злочинної організації, перевірки наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 6 ст. 255 КК України та метою уникнення подвійного притягнення особи до кримінальної відповідальності за одне й те саме. Водночас суд не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій будь-яких інших осіб, не встановлював наявність чи відсутність їх вини у вчиненні кримінального правопорушення та не констатував вчинення ними злочину. При цьому суд використовував словесні конструкції та словосполучення, що слугують виключно елементом конкретизації обставин вчинення ОСОБА_6 злочину, за вчинення якого останній звільняється від кримінальної відповідальності, та жодним чином не встановлюють наявність в діяннях інших осіб елементів (ознак) складу будь-якого кримінального правопорушення. При цьому в ухвалі суду першої інстанції наведені обставини вчинення ОСОБА_6 злочину у чіткій відповідності до обвинувального акту та клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності, без критерію визнання викладеного обвинувачення доведеним судом, як цього вимагає законодавство при ухваленні вироків по суті.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що у цьому провадженні викладення в ухвалі суду першої інстанції обставин вчинення злочину за ч. 2 ст. 255 КК України стосується виключно ОСОБА_6 та зазначене є необхідним для відображення його фактичної ролі (участі) у структурі злочинної організації та перевірки наявності підстав для його звільнення від кримінальної відповідальності.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що ухвала про звільнення від кримінальної відповідальності не має жодного преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб та не є доказом їх вини. 

Тому колегія суддів правомірно відхилила доводи апеляційної скарги адвоката, які є аналогічними доводам її касаційної скарги, про те, що оскаржувана ухвала стосується прав та інтересів ОСОБА_5 , оскільки на останнього (у разі доведення під час розгляду кримінального провадження № 12020000000000236 його вини у вчиненні кримінальних правопорушень, які за версією слідства були вчинені злочинною організацією) буде покладена відповідальність та обов`язок відшкодувати збитки, завдані злочинами, у неправильному розмірі, враховуючи наступне.

Як слідує з копій судових рішень, суд першої інстанції вирішував питання виключно щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 255 КК України та закриття в цій частині кримінального провадження № 52024000000000486. Відповідно до клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності злочином, передбаченим ч. 2 ст. 255 КК України, шкода охоронюваним законом правам та інтересам не завдана. В ухвалі суду першої інстанції відсутні жодні твердження про необхідність відшкодування збитків будь-якими особами та в цьому рішенні не вирішувалось питання наявності чи відсутності підстав та обсягу цивільно-правової відповідальності будь-яких осіб, оскільки за позицією сторони обвинувачення шкода кримінальним правопорушенням не завдана та цивільний позов не пред`являвся.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що колегія суддів не може вирішувати клопотання адвоката про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали по суті (задовольняти або відмовляти в його задоволенні), оскільки встановлено, що воно подане особою, яка не має права його подавати. Тому провадження за вказаним клопотанням було закрито та воно разом з апеляційною скаргою на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 26 листопада 2024 року, відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, було повернено адвокату.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції та вважає, що судді дійшли обгрунтованого висновку про те, що адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 не є особою, яка має право подавати апеляційну скаргу у даному кримінальному провадженні.

Тому суд апеляційної інстанції, на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, постановив законне та належно мотивоване рішення.

Інші доводи касаційної скарги адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обгрунтованість прийнятого рішення.

Враховуючи вищенаведене, твердження адвоката щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону не заслуговують на увагу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції діяв відповідно до вимог закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення скарги адвоката та вважає, що у відкритті провадження за її касаційною скаргою слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2026 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1   ОСОБА_2 ОСОБА_3