УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 991/13030/24

провадження № 51-1287 ск 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 

розглянув касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року та

встановив:

Як убачається із касаційної скарги та копій судових рішень,вироком Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 18 листопада 2024 року із змінами від 28 листопада 2024 року між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20вересня 2024 року.

ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28 і ч. 2 ст. 364  КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року повернуто, оскільки апеляційна скарга подана особою, яка не має права її подавати.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду як незаконну через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому посилається на те, що рішення апеляційного суду про повернення її апеляційної скарги суперечить приписам ст. 24 КПК України та порушує її право на доступ до правосуддя. При цьому вказує, що вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_5 , оскільки ним встановлено належність останнього до злочинної організації. Водночас фактичне звільнення у вироку ОСОБА_6 від відшкодування шкоди, яка була встановлена у дуже незначному розмірі від загальної суми збитків, завданих кримінальним правопорушенням, перекладає тягар її відшкодування на інших учасників кримінального провадження, в тому числі, і на ОСОБА_5 , а відтак безпосередньо впливає на його права. Також адвокат вказує, що суд апеляційної інстанції на стадії відкриття апеляційного провадження перевірив доводи її апеляційної скарги щодо порушення прав та інтересів ОСОБА_5 умовами оскаржуваного вироку в частині визначення розміру завданої шкоди, чим порушив вимоги КПК України. 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши копії судових рішень, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно з ч. 4 ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК України, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною 2 статті 24 КПК України (постанова Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5-347кс15).

У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 вказано, що, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, суддя-доповідач має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Згідно копій судових рішень, адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5  подала апеляційну скаргу на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024року, яким затверджено угоду зі змінами про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року вказану апеляційну скаргу повернуто на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, оскільки вона подана особою, яка не має права її подавати.

Як убачається з копій судових рішень, Вищий антикорупційний суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості, перевірив чи порушуються зазначеною угодою права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. За результатом здійснення такої перевірки суд дійшов висновку, що обставини пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, викладені в угоді та вироку, не можуть мати жодного приюдиційного значення для іншого кримінального провадження, а умови угоди не порушують права, свободи та інтереси як сторін кримінального провадження, так і інших осіб. Водночас, зважаючи на характер дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , а також те, що їх вчинено у складі злочинної організації, посилання на дії третіх осіб було необхідним для встановлення фактичної ролі обвинуваченого. З метою недопущення порушення принципу презумпції невинуватості, судом першої інстанції вжито заходи з виключення даних, які б давали можливість ідентифікувати таких третіх осіб, в тій мірі, що не перешкоджає встановленню та оцінці безпосередніх дій ОСОБА_6 .

Водночас суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5  зазначив, що суд першої інстанції конкретизував обвинувачення стосовно ОСОБА_6 та навів опис діянь, за вчинення яких останній засуджується вироком, з метою уникнення подвійного притягнення особи до кримінальної відповідальності за одне й те саме правопорушення. При цьому суд не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій будь-яких інших осіб та використовував словесні конструкції та словосполучення, що слугують виключно елементом конкретизації обвинувачення, та жодним чином не встановлюють наявність в діяннях інших осіб елементів (ознак) складу будь-якого кримінального правопорушення. Крім того, резолютивна частина оскаржуваного вироку стосується тільки ОСОБА_6 - вирішено питання виключно щодо його винуватості, призначення йому покарання, покладення на нього обов`язків та у ній відсутні будь-які відомості про ОСОБА_5 , щодо його інтересів жодного рішення суд першої інстанції не приймав.

Так, Верховний Суд звертає увагу, що норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. При цьому дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог статей 91, 92, 277, 291 КПК України.

Вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб.

Така позиція узгоджується зі сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема, викладеною у судових рішеннях від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к, від 15 квітня 2020 року у справі № 344/2514/19, від 26 травня 2021 року у справі № 263/15273/17, від 25 серпня 2023 року у справі № 755/1730/20, від 04 січня 2024 року у справі № 991/2288/21 та від 30 липня 2024 року у справі № 554/8321/23, від 27 квітня 2026 року у справі № 991/644/26 та від 14 травня 2026 року у справі № 991/11973/25.

При цьому адвокат в касаційній скарзі не наводить достатньо переконливого обґрунтування своїх доводів про те, що вирок стосовно  ОСОБА_6 дійсно стосується прав, свобод та інтересів  ОСОБА_5 .

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вірно виснував про те, що у цьому провадженні суд першої інстанції не досліджував докази та не надавав оцінку діям ОСОБА_5 , а викладення формулювання обвинувачення у вироку є вимогою КПК України та воно стосується виключно ОСОБА_6 .

Водночас доводи касаційної скарги адвоката про те, що відображення в оскаржуваному вироку умов угоди про часткове відшкодування обвинуваченим заподіяної шкоди порушує права та інтереси ОСОБА_5 не заслуговують на увагу, враховуючи наступне. 

Як слідує з копій судових рішень, суд першої інстанції в оскаржуваному вироку відобразив відомості про укладену угоду та її умови, при цьому згода сторін щодо часткового відшкодування заподіяної шкоди у визначеному в угоді розмірі (та відсутність заперечень щодо цього потерпілого, якому за версією слідства така шкода завдана) жодним чином не порушує права та інтереси будь-яких інших осіб. При цьому суд першої інстанції зазначив саме той розмір відшкодування шкоди, який міститься в угоді про визнання винуватості та узгоджений сторонами такої угоди, а відшкодування шкоди покладено виключно на ОСОБА_6 та відсутні жодні твердження про необхідність відшкодування збитків будь-якими іншими особами. Водночас оскаржуваним вироком взагалі не вирішувалось питання наявності/відсутності підстав та обсягу цивільно-правової відповідальності будь-яких осіб, оскільки у рішенні зазначено, що цивільний позов не пред`являвся.

Таким чином, повертаючи апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції в ухвалі обгрунтовано зазначив, що оскільки оскаржуваний вирок не містить будь-яких відомостей стосовно  ОСОБА_5  та не стосується його прав, свобод чи інтересів, адвокат ОСОБА_4 не є особою, яка має право на подання апеляційної скарги на відповідний вирок суду.

Крім того, доводи касаційної скарги адвоката про порушення судом апеляційної інстанції норм КПК України через перевірку доводів її апеляційної скарги щодо порушення прав та інтересів ОСОБА_5 в частині визначення розміру завданої шкоди на стадії відкриття апеляційного провадження також є необгрунтованим, враховуючи наступне.

З копії ухвали апеляційного суду вбачається, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , не надавав жодної оцінки наявній у справі угоді про визнання винуватості, укладеній між прокурором та обвинуваченим  ОСОБА_6 , при цьому ухвала постановлена виключно в межах вимог ст. 399 КПК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, тому твердження адвоката щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, а саме, безпідставного повернення її апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції, не заслуговують на увагу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року, діяв відповідно до вимог закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення її скарги та вважає, що у відкритті провадження за її касаційною скаргою слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1   ОСОБА_2 ОСОБА_3