Справа № 991/6455/24

Провадження 6/991/3/26

У Х В А Л А 

іменем України

17 вересня 2026 року м.Київ 

Вищий антикорупційний суд у складі: 

головуючого судді Михайленко В.В., суддів Мойсака С.М., Хамзіна Т.Р., 

за участю секретаря судового засідання Омельян Я.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення Вищого антикорупційного суду від 06.03.2025,

ВСТАНОВИВ:

1. До Вищого антикорупційного суду надійщла заява ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення на підставі ст. 435 ЦПК України.

1.1. Заява мотивована тим, що постановою Шевченківського відділу ДВС у м. Києві від 07.05.2026 відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно на загальну суму 1 983 765 грн (разом із виконавчим збором і витратами). Накладений арешт охоплює квартиру, яка єдиним житлом його родини.

Наразі ОСОБА_1 з 19.05.2026 офіційно працевлаштований в ТОВ «ДЖЕЙ ЕНД ВАЙ». Водночас на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей (2022 і 2024 року народження) та дружина, яка не має самостійного доходу. 

Предметом виконання судового рішення є грошова сума у розмірі 1 803 150 грн, а тому рішення може і повинно виконуватися за рахунок доходів боржника - шляхом звернення стягнення на заробітну плату без застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення житла. 

1.2. Ураховуючи, що заробітна плата заявника становить 26 300 грн на місяць, що є єдиним джерелом утримання сім`ї, ОСОБА_1 просить встановити спосіб і порядок виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 06.03.2025 шляхом звернення стягнення на заробітну плату заявника із щомісячним відрахуванням у розмірі 10 відсотків заробітної плати (2 630 грн) не пізніше останнього робочого дня до повного погашення заборгованості, без звернення стягнення на єдине житло сім`ї. 

2. У судовому засідання учасники висловили наступні позиції:

2.1. Відповідач ОСОБА_1 підтримав свою заяву, просив її задовольнити. Уточнив, що просить встановити 10% з урахуванням можливого підвищення заробітної плати, у тому числі в два рази в наступному році. 

2.2. Представник ОСОБА_3 підтримав заяву ОСОБА_1 .

2.3. Прокурор Кожем`яка І. подав клопотання про розгляд заяви без його участі. Зазначив, що доводи ОСОБА_1 про майновий стан є необґрунтованими і були предметом оцінки судами трьох інстанцій, які встановили спроможність виконання рішення суду. Прокурор також просив врахувати декларацію ОСОБА_1 за 2025 рік, яка свідчить про достатні майнові ресурси ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

2.4. Представник Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації просив розглядати заяву без його участі, підтримав її і просив врахувати найкращі інтереси дітей.

3. Дослідивши матеріали, заслухавши думки учасників, Суд дійшов наступних висновків:

3.1. На розгляді Вищого антикорупційного суду перебувала справа №991/6455/24 за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 06.03.2025 позовну заяву задоволено частково, 1/2 квартири АДРЕСА_1 (яка належить ОСОБА_1 ) визнано необґрунтованим активом і стягнено з ОСОБА_1 на користь держави вартість 1/2 частини квартири, що складає 1 803 150 грн.

Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13.02.2026, а також постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10.06.2026 рішення Вищого антикорупційного суду від 06.03.2025 залишено без змін.

3.2. Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

3.3. Згідно з ч. 1,3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналогічні положення регламентовані ст.33 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. За наявності цих же обставин сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому законодавством, мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

3.4. Перелік обставин, що ускладнює виконання судового рішення, не є вичерпним, тому Суд у кожному конкретному випадку з урахуванням індивідуального процесуального і фактичного контексту визначає, чи є обставини, на які посилається боржник, такими, що роблять первісно визначений спосіб неможливим. 

3.5. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог (ч. 1,3 ст. 12 ЦПК України). 

На підставі матеріалів, які перебувають у розпорядженні Суду, відсутні обставини, які унеможливлюють виконання рішення у первісному вигляді. Так, Суд врахував:

- задекларовані активи (готівкові кошти) ОСОБА_1 за 2025 рік у сумі 68 300 доларів США (що станом на 10.09.2026 за курсом НБУ становить 3 059 525 грн);

- декілька задекларованих у 2025 році об`єктів нерухомості та легковий автомобіль; 

- задекларовані активи дружини за 2025 рік у сумі 21 000 доларів США (що станом на 10.09.2026 за курсом НБУ становить 940 703,4 грн);

- офіційне працевлаштування тільки з травня 2026 року на посаду фахівця з перевірки персоналу із заробітною платою 24 300 грн (відповідно до довідки про доходи).

Наведені обставини зумовлюють висновок, що сукупність дій заявника спрямована не стільки на забезпечення реального та своєчасного виконання судового рішення, скільки на створення передумов для звернення до суду із заявою про звернення стягнення на заробітну плату у мінімально можливому розмірі - 10 відсотків.

3.6. Такий висновок зумовлений не лише характером заявленого способу виконання, а й його очевидними практичними наслідками. Суд бере до уваги, що заявник просить звернути стягнення на заробітну плату до моменту повного погашення заборгованості у розмірі 1 803 150 грн. Водночас за запропонованого способу виконання щорічний обсяг погашення становитиме лише 31 560 грн, унаслідок чого номінальне погашення визначеної судовим рішенням суми триватиме близько 57 років.

Суд зауважує, що сам по собі тривалий строк виконання судового рішення ще не свідчить про його неможливість або неправомірність. Проте у цьому випадку йдеться про строк, який за своїми масштабами виходить далеко за межі того, що може бути визнано розумним. По суті, запропонований механізм переносить виконання рішення на період, співмірний із тривалістю трудового життя людини, перетворюючи обов`язок боржника на фактично довгостроковий номінальний платіж.

3.7. При цьому оцінка ефективності виконання не може здійснюватися виключно шляхом механічного співвіднесення загальної суми заборгованості із розміром щомісячного платежу. Судове рішення про стягнення грошових коштів має забезпечувати отримання стягувачем присудженого майнового блага у такому часовому вимірі, за якого це благо не втрачає своєї економічної цінності. Грошова сума, присуджена судом, є не абстрактною цифровою величиною, а майновим активом, реальна вартість якого залежить, зокрема, від часу його отримання та економічних процесів. У цьому аспекті необхідно розмежовувати два поняття - формальне виконання та реальне виконання судового рішення. Формально рішення може вважатися таким, що виконується, якщо з доходу боржника періодично здійснюються певні відрахування. Однак реальність виконання передбачає досягнення його кінцевої мети - стягнення присудженої суми у розумний строк та забезпечення стягувачу фактичного доступу до майнового блага, право на яке вже встановлено судом.

Судове рішення не може перетворюватися на декларативне підтвердження існування боргу, виконання якого відкладається на невизначено далеке майбутнє. Його обов`язковість передбачає не лише юридичний обов`язок боржника здійснювати певні платежі, а й практичну можливість для стягувача реалізувати результат судового захисту. Інакше між моментом встановлення порушеного права та моментом його фактичного відновлення виникає настільки значний часовий розрив, що саме судове рішення втрачає частину свого захисного призначення. 

3.8. При цьому доказування у змагальному процесі не може ґрунтуватися лише на гіпотетичних припущеннях щодо імовірного збільшення заробітної плати заявника у майбутньому. Такі твердження з одного боку не здатні належним чином переконати, що запропонований спосіб у найближчій перспективі здатен досягти реального та ефективного виконання судового рішення, з іншого - не підтверджують визначених законом підстав для зміни способу і порядку його виконання. Виключно бажання заявника обрати для себе найоптимальніший і найменш обтяжуючий спосіб примусового виконання судового рішення за наявності достатніх активів не може бути обставиною, яка суттєво унеможливлює погашення грошового зобов`язання. 

Так само заявник не навів належних аргументів щодо того, що встановлений на цей час рівень його заробітної плати, працевлаштування та інші обставини, від яких може залежати наявність стабільного доходу, будуть незмінними протягом тривалого періоду. 

3.9. Суд відхиляє доводи заявника про те, що виконання судового рішення в умовах воєнного стану є тією обставиною, яка унеможливлює виконання грошового зобов`язання. Запровадження воєнного стану на території України автоматично не тягне істотного обмеження виконання будь-якого судового рішення, яке набрало законної сили, а також не звільняє від обов`язку належним чином доводити обставини, які перешкоджають його виконанню. Протилежний підхід призвів би до того, що дія воєнного стану може розглядатися як універсальна підстава для зміни встановленого порядку виконання рішення незалежно від характеру зобов`язання, реального майнового стану боржника чи іншої спроможності його виконати за рахунок інших активів. Суд зважує, що у виняткових випадках наслідки воєнних дій можуть бути визнані такими, що створюють об`єктивні перешкоди виконання майнового зобов`язання. При цьому визначальним є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між конкретними воєнними діями та істотним ускладненням виконання судового рішення. Втім, у світлі обставин цієї справи таких обставин і зв?язків не встановлено, а тому такі посилання є нерелевантними. 

3.10. Так само відсутні підстави для висновку про порушення прав дітей заявника у зв`язку із виконанням судового рішення шляхом звернення стягнення на єдине житло їхнього проживання. Відповідні обставини були враховані Судом під час ухвалення рішення від 06.03.2025, у зв`язку із чим визначено альтернативний спосіб його виконання шляхом стягнення грошового еквіваленту 1/2 квартири. Як вбачається з матеріалів справи, в цій квартирі на даний час зареєстровані та фактично проживають малолітні діти. Примусова реалізація частки у спільному майні може створити труднощі як для іншого законного власника (дружини), так і для малолітніх дітей. Саме тому Суд визнав доцільним застосування стягнення вартості частини активу. 

Суд встановив, що постановою від 07.05.2026 головним державним виконавцем накладено арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_2 у межах суми звернення стягнення. 

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Відтак, за своєю правовою природою арешт має забезпечувальну мету і спрямований на запобігання вільному розпоряджанню нерухомим майном до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Водночас сам факт накладення арешту на майно не слід автоматично ототожнювати із примусовою реалізацією такого майна. У цьому випадку слід відмежовувати два самостійні (хоча в певному розумінні взаємопов`язані) правові механізми - арешт майна та звернення стягнення на майно. Перший полягає у збереженні майна, недопущенні його відчуження та стимулюванні належного виконання судового рішення, натомість другий є безпосереднім механізмом його реалізації в межах встановленої процедури і за наявності умов, передбачених законом (за черговістю, визначеною ст.49 Закону України «Про виконавче провадження»).

Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник (ч. 1 ст. 50 Закону). Відтак, наявність арешту на квартиру не означає, що саме це майно має бути реалізоване для виконання судового рішення. Натомість питання про безпосередню його реалізацію залежить від можливості виконання судового рішення за рахунок інших активів боржника. 

На даному етапі Суд не встановив, що заявник позбавлений можливості виконати судове рішення, яке набрало законної сили, за рахунок наявних грошових коштів або інших активів, на які може бути звернуто стягнення. 

3.11. Окремо Суд звертає увагу на доводи заявника стосовно необхідності утримувати родину, у тому числі у зв`язку із перебуванням дружини у декретній відпустці. Водночас сама по собі наявність у заявника певних сімейних зобов`язань або конкретних правил розподілу бюджету не свідчить про неможливість виконання судового рішення. 

Надані відомості про понесені витрати не є достатніми для висновку про наявність передбачених законом умов для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Сукупний розмір витрат на лікування, які підтвердив заявник, становить близько 33 000 грн, які мали місце у період вересня 2025 по червень 2026 року. Отже, відповідні витрати були понесені протягом тривалого періоду та не свідчать про виникнення раптового фінансового навантаження, яке унеможливлює погашення грошового зобов`язання за рахунок власних активів. 

При цьому необхідність утримання сім`ї, наявність витрат на лікування чи будь-які інші поточні витрати не можуть оцінюватися ізольовано від загального майнового стану заявника та його родини, грошового забезпечення до моменту звільнення з Національної поліції України, а також висновків, встановлених під час розгляду позову про визнання частини активів необґрунтованими. Визначальною є оцінка сукупності обставин, які характеризують майнове навантаження на заявника та можливості його виконати судове рішення у тому порядку, яким воно визначено первісно. 

Відтак, наведені обставини необхідності утримання родини у взаємозв`язку із його майновим станом та з урахуванням необхідності виконання грошового зобов`язання не дають підстав для висновку про непомірність та складність виконання судового рішення. 

4. Таким чином, відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення. 

На підставі викладеного, керуючись статтями 259,435, 353 ЦПК України, Суд 

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 06.03.2025 у справі №991/6455/24 шляхом звернення стягнення на заробітну плату заявника відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.

3. Ухвалу складено і підписано 17.09.2026.

Головуючий суддя      Віра Михайленко

Судді:        Сергій Мойсак 

Тимур Хамзін