Справа № 752/7440/18

Провадження № 1-в/991/56/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ВСТУПНА ЧАСТИНА [І].

Дата і місце постановлення [1-1]. 

09 вересня 2026 року, місто Київ.

Назва та складу суду, секретаря судового засідання [1-2].

Суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (надалі - суддя), секретар судового засідання ОСОБА_2 .

Найменування (номер) кримінального провадження [1-3].

Кримінальне провадження за № 52017000000000897 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (надалі - ЄРДР) 27 грудня 2017 року.

Сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження [1-6].

Особа, яка звернулась з клопотанням -  ОСОБА_3 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА [ІІ].

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається провадження [2-1].

Вирішується питання, що виникло під час виконання вироку, а саме про скасування арешту нерухомого майна у кримінальному провадженні за № 52017000000000897 від 27 грудня 2017 року.

Вирішення вказаного питання здійснюється за клопотаннями  ОСОБА_3 .

Встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів [2-2].

У кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 27 грудня 2017 року за № 52017000000000897, за результатами судового розгляду вироком Вищого антикорупційного суду від 30 липня 2021 року (справа № 752/7440/18) ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, та призначено йому покарання, зокрема, у виді конфіскації всього належного йому на праві власності майна.

У подальшому, 04 жовтня 2022 року вирок Вищого антикорупційного суду від 30 липня 2021 року набрав законної сили та підлягає виконанню, зокрема, у частині призначеного ОСОБА_4 покарання у виді конфіскації належного йому майна.

У своєму клопотанні ОСОБА_3 також зазначає, що на стадії досудового розслідування ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 02 січня 2018 року (справа № 760/21/18, провадження № 1?кс/760/178/18), було накладено арешт на майно ОСОБА_4 з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, зокрема на гараж АДРЕСА_1

Під час розгляду питання про накладення арешту ОСОБА_3 присутнім не був, про дату, час і місце відповідного судового розгляду не повідомлявся та не мав можливості надати слідчому судді документи, які підтверджують, що вказаний гараж був відчужений ОСОБА_4 на його користь ще у 2009 році.

У клопотанні заявник також повідомляє, що на виконання ухвали слідчого судді державним реєстратором Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області ОСОБА_5 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39205041 від 15 січня 2018 року, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження у виді арешту гаража.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 30 липня 2021 року раніше накладені арешти майна, у тому числі арешт гаража, залишено в силі з метою забезпечення виконання призначеного ОСОБА_4 покарання у виді конфіскації майна.

У межах виконавчого провадження № 69278694 старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові ОСОБА_6 здійснюється примусове виконання вироку в частині конфіскації майна засудженого.

Заявник звертає увагу на те, що 11 червня 2009 року між ОСОБА_4 як дарувальником та ОСОБА_3 як обдаровуваним було укладено договір дарування вказаного вище гаража. У зв`язку з чим, на момент відкриття кримінального провадження, накладення арешту, ухвалення вироку та його подальшого виконання гараж не належав ОСОБА_4 на праві власності.

В той же час, відомості Державного реєстру речових прав не відображають переходу права власності, який відбувся на підставі договору дарування від 11.06.2009 року та був зареєстрований у Державному реєстрі правочинів. Однак сама лише наявність запису в реєстрі про належність майна засудженому не спростовує факту укладення, нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору дарування, не є самостійною підставою набуття права власності та не відновлює припиненого у 2009 році права власності дарувальника.

Узагальнюючи, заявник зазначає, що гараж не може бути об`єктом конфіскації на виконання призначеного ОСОБА_4 покарання, а тому просить суд скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м ста Києва від 02 січня 2018 року (справа № 760/21/18, провадження № 1-кс/760/178/18) в частині нерухомого майна, щодо якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження у виді арешту, номер запису про обтяження 24387546. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39205041 від 15 січня 2018 року, а саме: цегляного гаража АДРЕСА_2

На підтвердження вказаних обставин заявник долучив до клопотання копії таких документів: паспорта громадянина України; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; договору дарування від 11 червня 2009 року; інформаційної довідки № 273310148 від 04.09.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна; витягу з Державного реєстру правочинів №7384177 від 11.06.2009 р.

У судовому засіданні ОСОБА_3 вимоги клопотання підтримав та просив задовольнити.

Дослідивши вимоги клопотання та додані до нього копії документів, а також заслухавши думку заявника, суд дійшов таких висновків.

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався [2-3].

Суддя дійшов висновку про таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КПК України: «Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України: «Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано».

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 537 КПК України: «Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: 1) про відстрочку виконання вироку; 2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 2-1) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби; 3) про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким; 4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; 6) про звільнення від покарання за хворобою; 7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 7-1) про застосування до засуджених примусового годування; 8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; 9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; 10) про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України; 11) про застосування покарання за наявності кількох вироків; 12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді; 13) про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України; 13-1) про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; 13-2) про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); 13-3) про зміну обов`язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням; 13-4) про звільнення від відбування покарання у зв`язку з прийняттям рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого; 14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув`язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту 13-1 частини першої цієї статті».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 539 КПК України: «Питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов`язків чи законних інтересів. Питання щодо звільнення від відбування покарання у зв`язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого вирішується судом за клопотанням прокурора. Питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби вирішуються судом за клопотанням (поданням) органу або установи виконання покарань».

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 334 ЦК України: «Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: «Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»: «Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту».

Дослідивши клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту з гаража НОМЕР_2, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 02 січня 2018 року у справі № 760/21/18 з метою забезпечення конфіскації майна, а також матеріали кримінального провадження та надані заявником обґрунтування, суд дійшов висновку, що вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, судом було встановлено, що арешт на вищевказане майно - гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Природна, буд. 21-А, було накладено ухвалою слідчого судді на стадії досудового розслідування у повній відповідності до вимог кримінального процесуального закону. Метою накладення арешту, згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, було забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання за вчинення корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

Надалі вироком суду, який набрав законної сили,  ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, та призначено йому покарання, зокрема, у виді конфіскації всього належного йому на праві власності майна. Оскільки вирок набрав законної сили та перебуває на стадії примусового виконання, потреба в забезпеченні конфіскації майна не лише не відпала, а навпаки - є безальтернативною умовою для виконання вироку суду. 

Отже, заявником не наведено доводів про необґрунтованість накладення арешту на момент постановлення ухвали слідчого судді, а правові підстави для його скасування в порядку ст. 174 КПК України наразі відсутні.

Твердження заявника про те, що спірний гараж не належав засудженому ОСОБА_4 на праві власності на момент відкриття кримінального провадження та накладення арешту у зв`язку з укладенням у 2009 році договору дарування, суд оцінює через призму чинного законодавства, яке регулює порядок виконання судових рішень.

Суд зазначає, що станом на момент ухвалення вироку та здійснення виконавчого провадження, правовий режим нерухомого майна та визнання прав на нього державою визначається Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону, речові права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації у Державному реєстрі речових прав. 

В той же час, належним чином оформлений та зареєстрований у 2009 році договір дарування (в Державному реєстрі правочинів) дійсно підтверджує волевиявлення сторін на перехід права власності на той час. Разом з тим, з моменту запровадження оновленої системи державної реєстрації речових прав (з 01 січня 2013 року), єдиним офіційним та легітимним джерелом інформації про належність майна для органів державної влади та виконавців є саме Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. 

Враховуючи викладене, оскільки відомості про перехід права власності до Державного реєстру речових прав внесені не були, засуджений ОСОБА_4 залишався титульним власником гаража згідно з офіційними даними державного реєстру. 

Крім того, суд звертає увагу, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 перебуває на стадії виконання вироку, яка регулюється Розділом VIII КПК України.

Зі змісту ст. 537 КПК України видно, що вона містить вичерпний перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків. Питання про скасування арешту на майно, накладеного з метою забезпечення конфіскації, за клопотанням третіх осіб (які не є сторонами кримінального провадження), а також вирішення спорів про належність майна на праві власності іншим особам, до вказаного переліку не належать.

Оскільки кримінальний процесуальний закон на стадії виконання вироку не наділяє суд повноваженнями розглядати клопотання третіх осіб про скасування арешту майна з підстав приналежності його цим особам, таке клопотання не може бути задоволене в межах кримінального судочинства.

Кримінальний суд на стадії виконання вироку не наділений повноваженнями вирішувати цивільно-правові спори про право власності на майно між державою та третіми особами.

Суд також зазначає, що за змістом норм Розділу VIII КПК України та Закону України «Про виконавче провадження», належне та безперешкодне виконання вироку суду, що набрав законної сили, покладається на органи державної виконавчої служби. У разі виникнення під час примусового виконання вироку в частині конфіскації майна обставин, які ускладнюють його виконання або потребують процесуального врегулювання (зокрема, щодо уточнення правового статусу арештованого майна), до суду з відповідним клопотанням, в порядку ст. 539 КПК України, має право звернутися державний виконавець, який здійснює виконавче провадження, але таке звернення відсутнє.

Узагальнюючи викладене, суд констатує, що наявність правовстановлюючих документів від 2009 року, відомості про які відсутні у чинному Державному реєстрі речових прав, не є самостійною підставою для скасування арешту в порядку кримінального судочинства. 

На підставі наведеного, керуючись вимогами ст. ст. 174, 372, 376, 537, 539 КПК України, суд дійшов висновку про те, що клопотання  ОСОБА_3 про скасування арешту нерухомого майна задоволенню не підлягає.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА [ІІІ].

Висновок суду [3-1].

Суд постановив.

У задоволенні клопотання  ОСОБА_3 про вирішення питання, що виникло під час виконання вироку, та скасування арешту нерухомого майна, а саме: цегляного гаража НОМЕР_2 з оглядовою ямою, позначеного у плані літерою «Б-1», загальною площею 23,9 кв.м, розташованого в гаражному кооперативі «Автолюбитель-5» за адресою: м. Львів, вул. Природна, буд. 21-А, - відмовити.

Строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження [3?2].

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений та оголошений 14 вересня 2026 року.

Суддя   ОСОБА_1