справа № 991/442/24

провадження №11-кп/991/134/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

22 вересня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

захисників обвинуваченого ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), 

прокурора ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні №52023000000000147 від 30 березня 2023 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст вироку в частині застосування запобіжного заходу та рух апеляційного провадження.

За вироком Вищого антикорупційного суду від 14 травня 2026 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК та призначено основне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців і додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади і місцевого самоврядування на строк 3 роки; вирішено питання щодо запобіжного заходу, спеціальної конфіскації, речових доказів, заходів забезпечення кримінального провадження та процесуальних витрат.

До набрання вироком законної сили до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обвинуваченого взято під варту в залі суду. Постановлено після набрання вироком законної сили повернути внесені 18 вересня 2023 року суми застави таким заставодавцям: ОСОБА_9 у сумі 399 000 грн, ОСОБА_10 у сумі 399 000 грн, ОСОБА_11 у сумі 102 000 грн.

24 червня 2026 року за апеляційними скаргами прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 та захисників обвинуваченого ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 14 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою судді-доповідача Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 06 липня 2026 року у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу відмовлено.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали клопотання.

22 липня 2026 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт із покладенням процесуальних обов`язків, передбачених ст.194 КПК, в тому числі застосуванням електронного засобу контролю.

06 серпня 2026 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_6 , в якому він також просив змінити застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із покладенням процесуальних обов`язків, передбачених ст.194 КПК та застосуванням електронного засобу контролю.

Клопотання захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обґрунтовані по суті аналогічними доводами.

Так, захисники зазначали, що до ухвалення вироку щодо ОСОБА_5 діяв запобіжний захід у вигляді застави. За твердженням сторони захисту, протягом досудового розслідування та судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений виконував покладені на нього процесуальні обов`язки, з`являвся за викликами, не намагався переховуватися від органу досудового розслідування чи суду та незаконно впливати на свідків.

На переконання захисників, застосування до ОСОБА_5 тримання під вартою після ухвалення обвинувального вироку, який не набрав законної сили та оскаржується в апеляційному порядку, не відповідає принципам співмірності та презумпції невинуватості, а наведені стороною обвинувачення обставини не підтверджують наявності такого ризику переховування, який неможливо було б нівелювати більш м`яким запобіжним заходом.

Окремо сторона захисту посилалася на стан здоров`я, зазначаючи, що обвинувачений переніс хірургічне втручання на правому кульшовому суглобі, потребує подальшого лікування та спеціалізованої реабілітації, а також оперативного лікування лівого кульшового суглоба. На думку сторони захисту, належне лікування та реабілітація не можуть бути забезпечені в умовах слідчого ізолятора.

Також захисники вказували на міцні соціальні зв`язки ОСОБА_5 , наявність у нього сім`ї, дітей, постійного місця проживання та джерела доходу.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисники у судовому засіданні подані клопотання підтримали та просили задовольнити з наведених у них підстав.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотань, посилаючись на актуальність ризику переховування ОСОБА_5 від суду після ухвалення обвинувального вироку з призначенням реального покарання, а також на недостатність домашнього арешту для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Мотиви та висновки суду.

Відповідно до ч.1 ст.405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.201 КПК обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник має право подати клопотання про зміну запобіжного заходу.

Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК (ч.1, 2 ст.331 КПК).

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено засаду забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Згідно з вимогами ст.12 КПК під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачених ст.131 КПК, є запобіжні заходи, які застосовуються з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.

За вимогами ч.1 ст.194 КПК під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК, а також недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання відповідному ризику або ризикам.

Крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі передбачені ст.178 КПК.

При вирішенні питання про зміну запобіжного заходу на цій стадії апеляційного провадження підлягають з`ясуванню як обставини, які були покладені в основу застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу, так і наведені стороною захисту нові обставини та доводи щодо можливості забезпечення його належної процесуальної поведінки більш м`яким запобіжним заходом.

Дослідивши матеріали провадження, заслухавши учасників судового провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

На цій стадії кримінального провадження обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 розглянуто судом першої інстанції, за результатами чого постановлено обвинувальний вирок, який наразі переглядається в апеляційному порядку.

Поняття «обґрунтована підозра» у національному кримінальному процесуальному законодавстві не розкрито, однак відповідно до практики ЄСПЛ воно передбачає наявність фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення («Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), §32; «Нечипорук і Йонкало проти України», §175).

Оцінюючи наявність обґрунтованої підозри як однієї з умов застосування запобіжного заходу, колегія суддів враховує, що після направлення обвинувального акта до суду та розгляду кримінального провадження по суті процесуальний статус ОСОБА_5 змінився з підозрюваного на обвинуваченого, а після ухвалення вироку - на особу, щодо якої постановлено обвинувальний вирок, який не набрав законної сили.

У межах вирішення клопотань про зміну запобіжного заходу колегія суддів не здійснює перевірку доведеності винуватості особи в обсязі, який належить до предмета апеляційного перегляду вироку. Водночас сам факт ухвалення обвинувального вироку судом першої інстанції після дослідження доказів і розгляду кримінального провадження по суті свідчить про те, що обвинувачення щодо ОСОБА_5 на цьому етапі не є вочевидь необґрунтованим.

При цьому доводи сторони захисту, наведені в апеляційних скаргах, щодо недоведеності винуватості ОСОБА_5 , недопустимості доказів, наявності провокації, неправильності кваліфікації та інших питань, які стосуються законності й обґрунтованості вироку, підлягають перевірці під час апеляційного розгляду кримінального провадження по суті. Їх наявність сама по собі не спростовує існування на цій стадії провадження достатньої процесуальної основи для оцінки ризиків, передбачених ст.177 КПК, та вирішення питання про доцільність зміни запобіжного заходу.

Отже, для цілей розгляду цих клопотань колегія суддів виходить із того, що передбачена ч.1 ст.194 КПК умова щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення на цій стадії кримінального провадження є виконаною.

Надаючи оцінку наявності передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику переховування ОСОБА_5 від суду, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до практики ЄСПЛ обґрунтування необхідності подальшого тримання особи під вартою не може ґрунтуватися на абстрактних або загальних припущеннях. Аргументи за і проти звільнення особи мають бути підтверджені конкретними фактичними обставинами. Водночас оцінка ризиків за своєю природою має прогностичний характер і не вимагає встановлення того, що обвинувачений неодмінно вчинить відповідні дії.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості того, що особа вдасться до вчинків, які перешкоджатимуть судовому розгляду або створюватимуть загрозу досягненню завдань кримінального провадження. КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає наявності даних про реальну можливість їх здійснення у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

При цьому відповідно до практики ЄСПЛ оцінка наявності та ступеня ризиків має здійснюватися не ізольовано, а за результатами сукупного аналізу обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого, зокрема його характеру, моральних якостей, місця проживання, роду занять, майнового стану, сімейних зв`язків, поведінки під час кримінального провадження та інших зв`язків із державою, у якій здійснюється кримінальне переслідування. Такий підхід викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява №9190/03, рішення від 04 жовтня 2005 року.

Не надаючи оцінки доводам апеляційних скарг та законності й обґрунтованості оскаржуваного вироку, що є предметом апеляційного розгляду по суті, колегія суддів виходить із того, що наявність обвинувального вироку суду першої інстанції, яким ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання у виді реального позбавлення волі, має істотне значення для оцінки ризику переховування та питання забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого до набрання вироком законної сили.

За вироком Вищого антикорупційного суду від 14 травня 2026 року ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. При цьому прокурор, не погоджуючись із кваліфікацією дій обвинуваченого за ч.2 ст.369-2 КК та призначеним покаранням, звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати вирок та ухвалити новий із застосуванням закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначенням суворішого покарання.

Суворість покарання, яке загрожує особі, відповідно до практики ЄСПЛ є релевантним чинником при оцінці ризику переховування, однак сама по собі не може бути достатньою підставою для тривалого тримання під вартою. Відповідний ризик має оцінюватися у сукупності з іншими обставинами, які можуть підтверджувати його існування або, навпаки, свідчити про його незначний ступінь («Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, рішення від 26 липня 2001 року, §§80-81).

За таких обставин ризик переховування ОСОБА_5 від суду з метою уникнення відбування призначеного покарання або можливого більш суворого покарання у разі задоволення апеляційної скарги прокурора не може вважатися таким, що втратив актуальність.

Цей ризик не є абстрактним та підтверджується сукупністю конкретних обставин, які узгоджуються з матеріалами кримінального провадження. Зокрема, ОСОБА_5 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон та згідно з наданими стороною обвинувачення відомостями упродовж 2022-2023 років, тобто під час дії воєнного стану, 15 разів виїжджав за межі України. Крім того, місце проживання обвинуваченого пов`язане з Волинською областю, яка територіально розташована поблизу державного кордону України. У сукупності з ухваленням обвинувального вироку та призначенням реального покарання у виді позбавлення волі ці обставини підвищують імовірність ухилення обвинуваченого від суду в разі застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу.

Колегія суддів також враховує, що у період, коли ОСОБА_5 був депутатом Волинської обласної ради, він міг набути широке коло зв`язків серед службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, керівників підприємств, установ та організацій. Ці обставини самі по собі не є підставою для висновку про обов`язкове ухилення обвинуваченого від суду, однак у поєднанні з іншими встановленими даними мають значення для оцінки реальності ризику переховування.

Також колегія суддів враховує доводи сторони захисту про те, що до ухвалення вироку ОСОБА_5 перебував під заставою, виконував покладені на нього процесуальні обов`язки та не допускав порушень процесуальної поведінки. Водночас такі обставини самі по собі не спростовують існування ризику переховування після ухвалення обвинувального вироку з призначенням реального покарання у виді позбавлення волі.

Належна процесуальна поведінка обвинуваченого на попередніх стадіях кримінального провадження враховується колегією суддів, однак вона насамперед свідчить про ефективність запобіжного заходу, який діяв у відповідний період, та не означає автоматичного зменшення ризику після істотної зміни процесуальної ситуації, пов`язаної з ухваленням обвинувального вироку.

Крім того, доводи сторони захисту про безумовно належну процесуальну поведінку ОСОБА_5 протягом судового розгляду не можуть бути прийняті беззастережно. Як зазначав прокурор під час попереднього розгляду питання про запобіжний захід, обвинувачений не прибував у судові засідання, призначені на 18 лютого, 09 березня та 12 березня 2026 року. При цьому щодо окремих із цих засідань сторона обвинувачення звертала увагу на відсутність відомостей, які б підтверджували неможливість участі особи у судовому засіданні, зокрема в режимі відеоконференції, яким він користувався під час судового провадження.

Наведені обставини не є самостійною та визначальною підставою для відмови у задоволенні клопотань, однак у сукупності з ухваленням обвинувального вироку не підтверджують доводу захисту про повну відсутність процесуальних ризиків.

Вирок суду першої інстанції не набрав законної сили, а тому ОСОБА_5 продовжує користуватися відповідними процесуальними гарантіями обвинуваченого, у тому числі правом на апеляційний перегляд судового рішення. Водночас презумпція невинуватості не виключає можливості врахування факту ухвалення обвинувального вироку та призначення реального покарання при оцінці ризиків, передбачених ст.177 КПК, оскільки саме ця обставина об`єктивно впливає на мотивацію особи до можливої неправомірної процесуальної поведінки.

Колегія суддів також враховує дані про особу ОСОБА_5 , його сімейний стан, наявність постійного місця проживання, соціальних зв`язків, джерел доходу та попередню процесуальну поведінку. Ці обставини характеризують особу обвинуваченого та зменшують інтенсивність ризику, проте у сукупності з іншими встановленими обставинами не дають підстав вважати ризик переховування таким, що припинив існування.

Отже, колегія суддів доходить висновку про продовження існування передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику переховування ОСОБА_5 від суду.

Встановивши продовження існування цього ризику, колегія суддів перевіряє можливість запобігання йому шляхом застосування до ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК.

Згідно з ч.1 ст.181 КПК домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Колегія суддів враховує запропоноване стороною захисту застосування електронного засобу контролю та покладення на ОСОБА_5 процесуальних обов`язків, передбачених ст.194 КПК.

Водночас домашній арешт, застосування електронного засобу контролю та покладення процесуальних обов`язків не унеможливлюють фактичне залишення особою місця проживання та вчинення дій, спрямованих на переховування від суду, а лише створюють механізми контролю за дотриманням установлених обмежень.

З урахуванням характеру та ступеня встановленого ризику, ухвалення щодо ОСОБА_5 обвинувального вироку з призначенням реального покарання у виді позбавлення волі, змісту апеляційної скарги прокурора, відомостей про попередні виїзди обвинуваченого за межі України, наявності документа для виїзду за кордон, місця проживання поблизу державного кордону та інших наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю та покладенням процесуальних обов`язків не зможе належним чином запобігти ризику переховування ОСОБА_5 від суду.

Оцінюючи доводи сторони захисту щодо стану здоров`я обвинуваченого, колегія суддів виходить із такого.

Стан здоров`я обвинуваченого відповідно до п.5 ч.1 ст.178 КПК є обставиною, яка підлягає врахуванню при вирішенні питання про застосування або зміну запобіжного заходу.

З наданих стороною захисту матеріалів убачається, що після поміщення ОСОБА_5 до ДУ «Луцький слідчий ізолятор» він неодноразово оглядався медичними працівниками та проходив відповідні обстеження і консультації у закладах охорони здоров`я.

Медичні документи містять відомості про стан його здоров`я, проведене раніше лікування, результати подальших обстежень, а також рекомендації медичних працівників щодо необхідності подальшого лікування та реабілітаційних заходів.

В інформації Філії ДУ «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» у Волинській та Рівненській областях також зазначено, що можливості Луцької міської медичної частини та умови ДУ «Луцький слідчий ізолятор» не дозволяють забезпечити весь обсяг спеціалізованої медичної допомоги, про необхідність якої йдеться у наявних медичних документах.

Разом із тим оцінка медичного стану особи, встановлення наявних у неї захворювань, визначення характеру, обсягу та строків необхідного лікування, а також потреби у проведенні конкретних медичних втручань належать до компетенції відповідних медичних працівників та лікарів-фахівців і не можуть підмінятися висновками суду.

Тому суд не надає власної оцінки медичній обґрунтованості зазначених у документах діагнозів, рекомендацій чи необхідності проведення конкретного лікування, а враховує такі документи виключно як відомості, що свідчать про необхідність належного медичного спостереження за ОСОБА_5 , його обстеження та вирішення компетентними медичними працівниками питання щодо подальшої медичної допомоги.

Водночас сам по собі факт наявності у матеріалах провадження відомостей про стан здоров`я обвинуваченого та рекомендацій медичних працівників не свідчить про неможливість його подальшого тримання під вартою.

Подані стороною захисту матеріали не містять висновку про несумісність стану здоров`я ОСОБА_5 з перебуванням під вартою або про те, що зміна запобіжного заходу є єдиним можливим способом забезпечення йому належної медичної допомоги.

При цьому порядок надання медичної допомоги особам, узятим під варту, передбачає можливість залучення закладів охорони здоров`я поза межами медичної частини установи попереднього ув`язнення.

Зокрема, Порядком взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року №239/5/104, передбачено взаємодію закладів охорони здоров`я ДКВС із закладами охорони здоров`я при наданні медичної допомоги особам, які тримаються під вартою.

Крім того, Порядком надання екстреної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року №1122, передбачено можливість залучення бригади екстреної медичної допомоги у разі неможливості надання відповідної допомоги у повному обсязі закладом охорони здоров`я ДКВС.

Отже, сама по собі обставина, що необхідний особі обсяг медичної допомоги не може бути забезпечений безпосередньо медичною частиною слідчого ізолятора, не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки така допомога може бути організована в порядку, встановленому законодавством, із залученням відповідних медичних працівників та закладів охорони здоров`я.

Посилання сторони захисту на практику ЄСПЛ щодо обов`язку держави забезпечити особі, яка тримається під вартою, належну медичну допомогу не спростовують наведеного. Такий обов`язок зберігається протягом усього періоду тримання особи під вартою та має реалізовуватися у передбаченому законодавством порядку.

Разом із тим відсутність підстав для зміни запобіжного заходу не звільняє державу від обов`язку забезпечити ОСОБА_5 належне медичне спостереження, обстеження та надання медичної допомоги відповідно до встановлених медичними працівниками показань.

Положення ст.206 КПК відображають загальний підхід кримінального процесуального закону щодо необхідності судового реагування на відомості про можливе порушення прав особи, яка перебуває в умовах несвободи, та забезпечення таких прав упродовж усього періоду тримання під вартою.

З огляду на наявні у матеріалах провадження відомості про стан здоров`я ОСОБА_5 , проведені щодо нього обстеження та консультації, а також на зазначені у відповідях медичних установ обмежені можливості надання окремих видів медичної допомоги безпосередньо в умовах слідчого ізолятора, колегія суддів вважає необхідним вжити заходів, спрямованих на забезпечення реалізації його права на належну медичну допомогу.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати начальника ДУ «Луцький слідчий ізолятор» забезпечити проведення медичного обстеження ОСОБА_5 для встановлення наявних захворювань та визначення необхідного обсягу медичної допомоги, у тому числі із можливістю залучення відповідних лікарів-фахівців, з дотриманням вимог Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року №239/5/104.

За таких обставин наведені стороною захисту відомості щодо стану здоров`я ОСОБА_5 підлягають врахуванню колегією суддів, однак не спростовують актуальності встановленого ризику переховування та не доводять, що цей ризик може бути належним чином нейтралізований шляхом застосування домашнього арешту, у тому числі із застосуванням електронного засобу контролю та покладенням процесуальних обов`язків.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що на цьому етапі апеляційного провадження застосування до ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не зможе належним чином запобігти встановленому ризику переховування від суду та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Відтак підстав для задоволення клопотань захисників про зміну застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт колегія суддів не встановила.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.177, 178, 181, 194, 201, 331, 372, 376, 405, 424, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні клопотань захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.

Зобов`язати начальника Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» забезпечити проведення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для встановлення наявних захворювань та надання йому необхідної медичної допомоги, в тому числі із можливістю залучення відповідних лікарів-фахівців, з дотриманням вимог «Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, взятим під варту», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерством охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________ _______________ _______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3