Справа № 676/176/18

Провадження №11-кп/991/5/26

Головуючий-суддя 1 інст. ОСОБА_1 

 

 

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

 

22 вересня 2026 року         місто Київ

 

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисників: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

потерпілої ОСОБА_11 ,

представників потерпілої ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_14 , 

спеціаліста       ОСОБА_15 , 

захисники ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не з`явилися,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в кримінальному провадженні №52017000000000320 від 13 травня 2017 року апеляційні скаргизахисників обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , у тому числі із змінами та доповненнями захисника ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Вищого антикорупційного суду від 21 січня 2022 року за обвинуваченням  ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Свіршківці Чемеровецького району Хмельницької області, громадянина України, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , фактично проживав у  АДРЕСА_2 , військовослужбовця, раніше не судимого, одруженого, має вищу освіту, станом на час інкримінованих дій - депутата Хмельницької обласної ради VІІ скликання,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України,

в с т а н о в и л а:

 

І. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції 

Вироком Вищого антикорупційного суду від 21 січня 2022 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України, та на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати виборні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки; зараховано на підставі ч.5 ст.72 КК України у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 19 червня 2017 року до 23 червня 2017 року включно з розрахунку два дні позбавлення волі за один день попереднього ув`язнення. До набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 50 200 грн залишено без змін. Цим же вироком суд вирішив питання щодо цивільного позову, відшкодування процесуальних витрат та долю речових доказів. 

За вироком суду ОСОБА_8 протягом березня - червня 2017 року умисно вчинив підбурення ОСОБА_11 до надання, безпосередньо через нього, неправомірної вигоди у розмірі 50 000 дол. США службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище - голові ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 , та особам, уповноваженим на виконання функцій місцевого самоврядування ? депутатам ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , за вчинення на користь  ОСОБА_11 дій, спрямованих на гарантування її перемоги у конкурсі на зайняття посади директора ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - школа-інтернат « ІНФОРМАЦІЯ_3 »), та невчинення дій, зокрема: припинення ініціювання перевірок з питань дотримання процедури та цільового використання бюджетних коштів, переконуючи ОСОБА_11 у тому, що у протилежному випадку вона не переможе у конкурсі та стосовно неї буде ініційоване кримінальне переслідування.

18 червня 2017 року, приблизно о 17 год 00 хв, ОСОБА_11 , діючи за раніше отриманою вказівкою ОСОБА_8 щодо поміщення неправомірної вигоди до сейфу у номері НОМЕР_7 готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_4 », який належить дружині ОСОБА_8 - ОСОБА_21 , та розташований у Хмельницькій області у АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , залишила у сейфі грошові кошти та імітаційні засоби на загальну суму 49 100 дол. США для подальшої їх передачі голові ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 за перемогу у конкурсі на зайняття посади директора школи-інтернату « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з подальшим укладенням трудового договору, а також депутатам ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_19 та ОСОБА_20 за невчинення ними дій, які пов`язані з ініціюванням перевірок щодо витрачання бюджетних коштів та притягнення її до кримінальної відповідальності.

Ці дії ОСОБА_8 суд кваліфікував за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України як підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, за вчинення цією службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища.

Також ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом, керуючись корисливим мотивом, виконав усі дії, які вважав необхідними для заволодіння чужим майном шляхом обману: ввів в оману ОСОБА_11 щодо своєї домовленості із головою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 та депутатами цієї ради ОСОБА_19 і ОСОБА_20 про можливість гарантування перемоги ОСОБА_11 у конкурсі на зайняття посади директора школи-інтернату « ІНФОРМАЦІЯ_3 »; припинення ініціювання перевірок законності витрачання нею бюджетних коштів та можливої подальшої співпраці. Переконавши ОСОБА_11 щодо незацікавленості у власному незаконному збагаченні, ОСОБА_8 обіцяв передати зазначеним вище особам неправомірну вигоду в розмірі 50 000 дол. США, не маючи на те наміру. 

Починаючи з 17 год 00 хв 18 червня 2017 року грошові кошти та імітаційні засоби на загальну суму 49 100 дол. США були поміщені до сейфу у кімнаті № НОМЕР_1 готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_4 », який належить дружині ОСОБА_8 - ОСОБА_21 , розташованого у АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 . Однак, розпорядитися даними коштами ОСОБА_8 не встиг у зв`язку з його затриманням, а тому злочин ним не було доведено до кінця з підстав, що не залежали від його волі. 

Такі дії ОСОБА_8 суд кваліфікував за ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України - закінчений замах на заволодіння чужим майном в особливо великому розмірі шляхом обману.

У сукупності ОСОБА_8 вчинив злочини, передбачені ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 та ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України.

 

ІІ. Узагальнені доводи апеляційних скарг з доповненнями 

18 лютого 2022 року захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_17 подав апеляційну скаргу, у якій просив вирок скасувати, кримінальне провадження закрити у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Вважає, що судове рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з істотним порушенням вимог КПК України, має місце неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що є підставою для його скасування. На його думку, у розділі II вироку формулювання обвинувачення, яке визнано судом доведеним, не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема, у п.2.1 судового рішення не наведено жодного доказу на підтвердження висновків, що ОСОБА_8 підбурив ОСОБА_11 до надання, безпосередньо через нього, неправомірної вигоди. Крім того, ОСОБА_8 не пред`являлось обвинувачення в частині підбурення ОСОБА_11 до надання неправомірної вигоди голові ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 та депутатам ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_22 і ОСОБА_20 . З п.2.2 вироку суду не вбачається ким, за версією суду, мала здійснюватися подальша передача грошових коштів, а твердження про те, що зазначені дії мали здійснюватися на користь голови ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 і депутатів ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , протирічать висновкам, які викладені у п.2.1 вироку. Мотиви суду, що 18 червня 2017 року о 17 год 00 хв ОСОБА_11 залишила у сейфі в кімнаті № НОМЕР_1 готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_4 » грошові кошти та імітаційні засоби, не підтверджуються доказами, які досліджені у судовому засіданні. 

Вважає, що результати НСРД є недопустимими доказами, оскільки отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Так, згідно протоколів НСРД від 20 червня 2017 року та 15 липня 2017 року у них не зафіксовано хід НСРД, а містяться лише їх результати; протоколи не були складені під час проведення НСРД або безпосередньо після їх закінчення; додатки до протоколів не були належним чином упаковані. У протоколі про результати здійснення НСРД від 04 серпня 2017 року (3 протоколи), окрім тих самих порушень, вказано, що НСРД проводилась на підставі ухвали слідчого судді від 17 липня 2017 року, тобто, ухвали, яка винесена після затримання ОСОБА_8 . У протоколі за результатами виконання постанови від 16 червня 2017 року №20/3-1357т про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 24 липня 2017 року, окрім вищевказаних порушень, наявне його складення не у присутності підозрюваного, який на той момент вже був затриманий. Крім того, зміст всіх, долучених до матеріалів кримінального провадження протоколів, не відповідає звукам та зображенням, які були відтворені у судових засіданнях за допомогою технічних засобів. 

У матеріалах НСРД та інших процесуальних документах не зазначені унікальні серійні номери, які присвоюються носію під час виробництва та у подальшому не можуть бути змінені. Надані прокурором відеозаписи на долучених до матеріалів провадження носіях, на які він посилався як на оригінали доказів, не є оригіналами, оскільки всупереч правилам ч.1, 2 ст.252, ч.3 ст.107 КПК України матеріали НСРД не містять даних, зокрема: про технічні засоби, за допомогою яких здійснювалося проведення НСРД; про осіб, які проводили такі заходи або були залучені до них; про вилучення цих технічних засобів та носіїв первинної інформації. У свою чергу, висновки суду про формальність порушення вказаних норм закону, які не впливають на їх недопустимість, є хибними. Згідно п.п.5.25 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні скасування грифів секретності здійснюється працівниками РСО шляхом закреслення однією тонкою лінією попереднього грифу секретності та написання знизу або поруч позначки «Не таємно». Такі виправлення із зазначенням далі засвідчуються підписом начальника РСО або його заступника та скріплюється печаткою РСО. У доданих протоколах НСРД відсутні вказані написи та печатки, а тому вони є недопустимими доказами. Зазначені у протоколах НСРД від 20 червня 2017 року та 15 липня 2017 року номери облікових аркушів містять різні дати та номери; містять виправлення номерів та різні підписи у одних і тих же процесуальних документах. Відмітки про облікові аркуші не відповідають датам складання документів, відбитки штампів мають різні кольори (відтінки) на різних сторінках, що свідчить про складання документів не у час, зазначений у протоколах та різними особами. 

Згідно показань ОСОБА_11 під час зустрічей із ОСОБА_8 вона використовувала аудіо- та відео-записуючі пристрої. Проте у протоколах, які долучено до матеріалів справи, не значено, а також не вказано, уповноважених осіб, які встановлювали спеціальне обладнання, не зазначено технічну характеристику, маршрут пересування потерпілої для зустрічі з особою, стосовно якої проводиться НСРД. Після отримання дозволу на проведення НСРД стосовно ОСОБА_23 , у порушення ч.1 ст.107 КПК України, не винесено постанову про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів із зазначенням їх ідентифікаційних ознак.

Судом не надано оцінку факту, що в матеріалах справи відсутнє доручення старшому оперуповноваженому ОСОБА_24 на проведення НСРД та як наслідок на складання протоколів ІНФОРМАЦІЯ_5 . Процесуальний документ №19/3476т від 16 травня 2017 року адресовано заступнику начальника ДЗЕ НП України ОСОБА_25 . Згідно норм КПК України протокол має складати оперативний співробітник, який безпосередньо проводив процесуальну дію, разом з тим, долучені до матеріалів справи докази не містять інформації, яка б підтверджувала факт здійснення НСРД ОСОБА_24 . У протоколах зазначено, що вони винесені на виконання доручення детектива НАБУ, проте текст доручення не містить вказівки на «складання» протоколів будь-ким. Висновки суду про проведення НСРД оперуповноваженим ОСОБА_24 за дорученням детектива ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_26 не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Відхиляючи доводи сторони захисту щодо відсутності відомостей у протоколах НСРД інформації про осіб, яким ці технічні засоби видавались для негласного отримання інформації, колегія суддів послалася на обмеження розкриття у кримінальному провадженні відомостей, визначених ст.246 КПК України, віднесенням їх до державної таємниці та потребою зберігати в таємниці методи розслідування злочинів, однак не вказує, що саме становить державну таємницю.

Крім того, матеріали справи не містять протоколів про результати проведених НСРД, що суперечить ч.1 ст.266 КПК України, яка регламентує складання протоколу за результатами дослідження інформації, отриманої при проведенні НСРД (ст.252 КПК України). У протоколі за результатами проведення НСРД №3978184т від 15 липня 2017 року з додатком до нього, який проводився на підставі ухвали ІНФОРМАЦІЯ_7 №01 - 911717НСД від 16 травня 2017 року, надано дозвіл на аудіо-, відео контроль стосовно ОСОБА_8 , однак складений протокол не містить інформації стосовно нього. Безпідставними та незаконними є висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 , оскільки 16 червня 2017 року у сторони обвинувачення не було достатньо доказів на підтвердження протиправності його дій, так як його затримали лише 19 червня 2017 року, проте протокол за результатами виконання постанови від 16 червня 2017 року №20/3-1357т складений лише 24 липня 2017 року та не містить будь-якої інформації, яка б підтверджувала протиправність дій ОСОБА_8 по відношенню до ОСОБА_11 . 

Відповідно до протоколу виготовлення несправжніх імітаційних засобів від 17 червня 2017 року сторона обвинувачення імітує 49 100 дол. США, разом з тим у протоколі огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів від 18 червня 2017 року з додатком, детективом НАБУ оглянуто несправжні (імітаційні засоби) у кількості 481 шт дол. США та грошові кошти в сумі 1 000 дол. США. У протоколі огляду та вручення відсутня інформація про поміщення імітаційних засобів до паперового конверту з подальшим їх вручення ОСОБА_11 , у тому числі вручення їй технічних засобів фіксації, зокрема - відеокамери. Судом не було надано належної оцінки протоколу за результатами виконання постанови від 16 червня 2017 року №20/3-1357т про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину (спеціального слідчого експерименту) від 24 липня 2017 року. У матеріалах справи відсутні докази вимагання та подальшого отримання ОСОБА_8 грошових коштів, які були б зафіксовані за допомогою спеціальних технічних засобів під час слідчого експерименту, оскільки з 18 червня 2017 року по 19 червня 2017 року ніяких зустрічей між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 не відбувалось.

Вказує на незаконність протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_11 від 19 червня 2017 року, оскільки сторона захисту на стадії досудового розслідування була позбавлена можливості його оглянути, у судовому ж засіданні телефон не досліджувався з підстав його втрати, у зв`язку з чим встановити достовірність інформації, на яку посилається сторона обвинувачення, є неможливим.

Мотиви суду з посиланням на результати проведеного обшуку 19 червня 2017 року є безпідставними, оскільки такий обшук не був невідкладним, потребував дозволу суду. Згідно ч.1 ст.235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи надає право проникнути лише один раз. Разом з тим, співробітники правоохоронних органів здійснили проникнення до приміщення декілька разів, що підтверджується наданим прокурором записом перебігу проведення обшуку. Отже було порушено вимоги ч.1 ст.235 КПК України та як наслідок здійснено незаконне проникнення до іншого володіння особи. Крім того, як з`ясувалося під час проведення обшуку 19 червня 2017 року, особа, яка проживала в сусідньому готельному номері під прізвищем ОСОБА_27 , є детективом НАБ України  ОСОБА_28 . Зазначене вище свідчить про те, що під час, так званого контролю за вчиненням злочину, детективами НАБУ та працівниками поліції здійснювався візуальний контроль приміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » з використанням документів з вигаданими анкетними даними. Будь-якої інформації про участь у слідчому експерименті будь-яких «залегендованих» осіб у матеріалах, досліджених судом, немає, що свідчить про застосування незаконних методів проведення досудового розслідування. 

Стороною захисту у судовому засіданні заявлялось клопотання про допит свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 та ОСОБА_33 щодо обставин проведення обшуку, яких було залучено в якості понятих, проте судом не було вжито всіх належних заходів для забезпечення їх допиту. ОСОБА_8 фактично був затриманий до 10 год 00 хв, проте всупереч вимогам ч.5 ст.208 КПК України не було складено протокол, у тому числі не роз`яснено йому процесуальні права та обов`язки. Крім того, з протоколу обшуку від 19 червня 2017 року вбачається, що слідчу дію розпочато о 10 год 10 хв, однак перед початком її проведення ОСОБА_8 , у зв`язку з підкоренням наказу співробітників правоохоронних органів та фізичним їх блокуванням, був змушений перебувати біля них та був позбавлений можливості вільно пересуватися. Враховуючи час фактичного затримання ОСОБА_8 та час проведення обшуку, вказана слідча дія була проведена з грубим порушенням його права на захист, оскільки обвинувачений не був забезпечений захисником. 

Крім того, порушено порядок повідомлення  ОСОБА_8 про підозру, оскільки він був депутатом ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому таке повідомлення мало бути вручено особисто Генеральним прокурором, його заступником або керівником регіональної прокуратури. Надане доручення детективу НАБУ та вручення ним повідомлення про підозру є незаконним (постанови ІНФОРМАЦІЯ_8 від 19 лютого 2019 року у справі №349/1487/14-к та від 05 лютого 2019 року у справі №759/15166/15-к). Оскільки ОСОБА_8 фактично затримали до 10 години 19 червня 2017 року, вручення детективом НАБУ повідомлення про підозру 20 червня 2017 року о 10 год 33 хв є порушенням вимог, які визначені ч.2 ст.278 КПК України.

Судом не надано належної оцінки показанням свідків, які суперечать показанням потерпілої. Крім того, має місце провокація злочину, оскільки інформація, яка зазначена у заяві про вчинення злочину іншими депутатами, не знайшла свого підтвердження; заява не містила додатків, які передавалась у подальшому від поліції до ІНФОРМАЦІЯ_6 . Про наявність ознак провокації вказує і значна кількість телефонних з`єднань потерпілої із працівником поліції ОСОБА_34 до подання нею заяви про вчинення злочину (більше 100 разів); усі телефонні з`єднання та зустрічі ОСОБА_11 з ОСОБА_8 відбувались за її ініціативи. Колегією суддів не взято до уваги висновки експерта за результатами лінгвістичної експертизи мовлення №5203, що свідчить про допущення порушень вимог чинного КПК України.

Оперуповноважений ОСОБА_24 не є фаховим спеціалістом із дослідження матеріалів та засобів відео- та звукозаписів, а тому органами досудового розслідування не доведено, що на НСРД відображені зустрічі ОСОБА_8 та ОСОБА_11 . 

Сторона обвинувачення порушила вимоги ч.2 ст.290 КПК України, оскільки не надала доступ до всіх матеріалів провадження, зокрема до доказів, які містяться на матеріальних носіях. 

На його думку, також має місце порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки колегія суддів вийшла до нарадчої кімнати 20 січня 2022 року о 16 год 15 хв та оголошення вироку розпочалося 21 січня 2022 року о 09 год 15 хв. У такий незначний проміжок часу суд не мав можливості фізично дослідити надані учасниками судового провадження докази, у тому числі надати оцінку доводам, які викладені в судових дебатах. 

21 лютого 2022 року захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_16 подав апеляційну скаргу, у якій просив вирок скасувати та закрити кримінальне провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч.2 ст. 15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України. Вважає, що вирок суду є незаконним у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, та істотним порушенням вимог КПК України. Судове рішення не містить жодних даних, яким чином, зокрема умовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншим чином ОСОБА_8 схиляв ОСОБА_11 до вчинення злочину. Посилання суду, що він переконував ОСОБА_11 , що неправомірну вигоду необхідно передати голові обласної ради ОСОБА_18 , є помилковим, оскільки він не обіймав вказану посаду. Документ, на який суд посилається як на підтвердження перебування ОСОБА_18 на посаді голови ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.18, а.с.17), є недопустимим, оскільки він невідомого походження, не підписаний та не завірений належним чином. Матеріалами кримінального провадження не підтверджено обізнаність ОСОБА_8 про гнітючий психоемоційний тиск, який начебто здійснювався на ОСОБА_11 , він ніколи не повідомляв їй, що вона буде піддана кримінальному переслідуванню. 

Крім того, не встановлено осіб, які уповноважені були на проведення НСРД у даному кримінальному провадженні, технічні засоби, які використовувалася під час їх проведення, що унеможливлює проведення фоноскопічної експертизи. НСРД не містить доказів повідомлення ОСОБА_8 про будь-які домовленості із ОСОБА_18 . Показання ОСОБА_11 є неправдивими, не підтверджуються матеріалами справи та спростовуються показаннями ОСОБА_35 . Так, у судовому засіданні він зазначив, що зустріч із ОСОБА_11 мала місце, однак він порадив вирішити порушені нею питання у межах правового поля. Судом не перевірено показання ОСОБА_11 щодо тиску на неї депутата ВР України ОСОБА_36 та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про його допит. Показання свідків ОСОБА_37 та ОСОБА_38 , що ОСОБА_11 повідомляла їм про вимагання у неї 25 000 дол. США, є неправдивими, оскільки вони є її підлеглими.

Матеріали НСРД зібрані з істотним порушенням КПК України та неуповноваженими особами. Висновки суду, що ОСОБА_8 та ОСОБА_11 мали здзвонитися та обмінятися інформацією щодо залишення грошових коштів у сейфі, суперечать відеозапису, який долучено до протоколу НСРД (події 18 червня 2017 року). 

Стверджуючи про допустимість матеріалів НСРД, суд дійшов хибного висновку, що негласна слідча (розшукова) дія аудіо-, відео контроль особи проводилась старшим оперуповноваженим ОСОБА_24 , оскільки вказані обставини спростовуються листом від 17 березня 2020 року, з якого вбачається, що його не відряджали до Хмельницької області. Матеріали кримінального провадження містять лист начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 №4515/39/121/01-2018 від 09 липня 2018 року у якому зазначено, що працівниками ДЗЕ УЗЕ в Хмельницькій області НП України негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 не проводилися. Старший оперуповноважений ОСОБА_24 у судовому засіданні допитаний не був та, не зважаючи на клопотання сторони захисту, заходів для його допиту судом вжито не було.

Викладені фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення містять істотні суперечності, у зв`язку з чим неможливо зробити висновок про те, у вчиненні яких дій обвинувачується ОСОБА_8 . Після оголошення обвинувачення ОСОБА_8 невідкладно повідомив, що суть пред`явленого йому обвинувачення є для нього незрозумілою, однак колегія суддів не виконала обов`язку щодо його роз`яснення. У вироку суду не вказано, коли ОСОБА_8 вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, та обвинувачення, що визнане судом доведеним, є не конкретизованим, оскільки не містить часу, місця та способу його вчинення.

У пред`явленому обвинуваченні відсутні відомості, що ОСОБА_8 висував ОСОБА_11 вимогу про необхідність надання грошових коштів ОСОБА_18 за перемогу у конкурсі на зайняття посади директора школи-інтернату « ІНФОРМАЦІЯ_3 », припинення ініційованих перевірок, дотримання процедури та цільового використання нею бюджетних коштів. Суд вийшов за межі висунутого обвинувачення, оскільки фактично виклав обставини, які не ставилися у провину ОСОБА_8 , зокрема щодо виконання ОСОБА_11 його вказівки про залишення грошових коштів у номері готелю для подальшої передачі службовій особі, яка займає відповідальне службове становище за її перемогу у конкурсі на зайняття посади директора школи-інтернату « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з подальшим укладенням трудового договору.

Судом не спростовано доводи сторони захисту про недопустимість відомостей, які містяться у протоколах НСРД. Так, старшим оперуповноваженим ОСОБА_24 під час проведення НСРД не було складено протокол про хід слідчої дії саме під час її проведення або безпосередньо після її закінчення. Крім того, у протоколі за результатами виконання постанови від 16 червня 2017 року №20/3-1357т про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 24 липня 2017 року не зафіксовано хід негласної слідчої (розшукової) дії (контроль за вчиненням злочину), яка була здійснена з 18 червня 2017 року до 19 червня 2017 року. Детективом НАБУ ОСОБА_26 під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії (контроль за вчиненням злочину) не було складено протокол про хід слідчої дії саме під час її проведення або безпосередньо після її закінчення, а лише вказано у самому протоколі про начебто її результати. 

У даному кримінальному провадженні контроль за вчиненням злочину закінчується фактичним затриманням ОСОБА_8 , однак, всупереч вимогам ч.4 ст.271 КПК України, протокол про результати контролю за вчиненням злочину був складений не негайно, а через місяць після завершення слідчої дії та за відсутності підозрюваного, що є істотним порушенням КПК України. 

У порушення вимог ч.2 ст.290 КПК України сторона обвинувачення не забезпечила стороні захисту можливість ознайомлення з фактичними даними на матеріальних носіях інформації, які в суді було подано як оригінали доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_8 . Надані прокурором відеозаписи, на долучених до матеріалів провадження носіях, не є оригіналами, оскільки всупереч ч.1-2 ст.252, ч.3 ст.107 КПК України не містять: даних про технічні засоби за допомогою яких здійснювалося проведення НСРД, відомостей про осіб, які проводили заходи або були залучені до них, вилучення цих технічних засобів та носії первинної інформації. 

Досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалось неуповноваженими особами. Так, доручення на здійснення досудового розслідування були надані, однак постанови про визначення старшого слідчої групи та слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування кримінального провадження №52017000000000320, були прийняті старшим детективом НАБУ ОСОБА_39 , який не був керівником органу досудового розслідування згідно діючого на той час процесуального законодавства, а тому не міг визначати склад слідчого слідчої групи. Крім того, всупереч положенням ст.39, 110, ч.1 ст.214 КПК України, рішення про призначення (визначення) слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, зокрема ОСОБА_26 , було прийняте 13 травня 2017 року не у формі постанови, а у формі листа (доручення). У матеріалах кримінального провадження відсутнє доручення до ІНФОРМАЦІЯ_10 та рішення керівника даного управління про залучення будь-якого співробітника уповноваженого оперативного підрозділу, у тому числі ОСОБА_40 та ОСОБА_41 на здійснення НСРД. Детективом НАБУ не надавався дозвіл оперуповноваженим працівникам ДЗЕ НП України на проведення НСРД спільно із будь-якими іншими особами, тому потерпіла не мала права брати участь у їх проведенні. 

На його думку, контроль за вчиненням злочину здійснювався детективами НАБУ, які не мали права вчинювати вказані дії. У постанові про проведення НСРД від 16 червня 2017 року, всупереч ч.7 ст.271 КПК України, не викладені обставини, які свідчать про відсутність при проведенні НСРД провокування особи на вчинення злочину. Детектив ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_42 не був уповноважений на проведення або участь у здійсненні контролю за вчиненням злочину у даному кримінальному провадженні, у тому числі на огляд та вручення несправжніх (імітаційних) засобів 18 червня 2017 року.  Розслідування детективами НАБУ злочину, передбаченого ст.190 КК України, який віднесений до підслідності органів Національної поліції, є істотним порушенням положень ст.216 КПК України, тягне за собою визнання зібраних доказів недопустимими. Крім того, у вироку суду не було спростовано доводи про наявність провокації (підбурювання) до вчинення злочину. Аналіз показань ОСОБА_11 та ОСОБА_43 , а також відомостей, отриманих за результатами тимчасового доступу до інформації з каналів зв`язку оператора мобільного зв`язку ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » стосовно номера мобільного телефону НОМЕР_2 , який перебував у користуванні ОСОБА_11 , дає підстави стверджувати, що з 28 лютого 2017 року та до 19 червня 2017 року вона систематично спілкувалась із співробітником ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_44 . Крім того, аналіз з`єднань підтверджує, що спілкування ОСОБА_11 та заступника начальника відділу ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_41 розпочалося після подачі заяви про кримінальне правопорушення і продовжувалося після затримання ОСОБА_8 , що вказує на продовження її співпраці з працівниками правоохоронних органів. Методи проведення досудового розслідування, застосовані стосовно ОСОБА_8 , є незаконними та носили провокативний характер, оскільки ухвали слідчих суддів ІНФОРМАЦІЯ_13 про надання дозволу на проведення НСРД постановлені не раніше 16 травня 2017 року. 

Використання приватного приміщення при проведенні будь-яких слідчих та розшукових дій не було передбачено жодним процесуальним документом, а залучення для проведення НСРД особистих знайомств ОСОБА_11 , засобів, приміщень свідчать про її особисту зацікавленість у даній справі.  ОСОБА_11 спілкувалася з представниками правоохоронних органів у поза процесуальний спосіб, що свідчить про незаконні методи проведення досудового розслідування. Дії співробітників УЗЕ були неофіційними, поза процесуальними та без законних повноважень, а ОСОБА_11 була особою, яка підконтрольна співробітникам УЗЕ. Судом не враховано, що заява про злочин ОСОБА_11 була подана після тривалого спілкування із особою, якій вона була підконтрольна та перебувала у дружніх стосунках. У детективів НАБУ не було достатніх підстав як для внесення відповідних відомостей до ЄРДР, так і для звернення з клопотаннями про надання дозволів на проведення НСРД. Копії листів, які були надані суду представником потерпілої та на які посилається колегія суддів, не були відкриті стороні захисту у порядку ст.290 КПК України, вони не є оригіналами документів. ОСОБА_11 не була допитана щодо обставин вчинення провокації під час контактів з ОСОБА_8 . Намагаючись спростувати доводи провокації, вона за власною ініціативою надала короткі пояснення, не будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України.

Участь співробітників ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_43 та ОСОБА_45 у негласних слідчих (розшукових) діях була незаконною та вони проводили НСРД за власною ініціативою, а тому їх показання, надані у судовому засіданні, є неправдивими. Судом не було спростовано доводів захисту, що ОСОБА_11 та ОСОБА_46 ще з 28 лютого 2017 року здійснювали спілкування, тобто до внесення відомостей у ЄРДР саме з приводу даного кримінального провадження та з метою притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності. Посилаючись на обґрунтоване застосування НСРД стосовно ОСОБА_8 , судом не було враховано, що всі клопотання про надання дозволу на проведення НСРД детективом НАБУ були створені, підписані, а у подальшому затверджені прокурором 15 травня 2017 року, тобто до прийняття рішення у формі постанови про призначення (визначення) його особою, уповноваженою на здійснення досудового розслідування кримінального провадження. 

ОСОБА_11 рішенням детектива НАБУ не була залучена до проведення НСРД, а повноваження на проведення НСРД або участь у такому проведенні співробітникам ІНФОРМАЦІЯ_9 не надавались. Прокурором та судом не було спростовано схиляння ОСОБА_11 ОСОБА_8 до вчинення злочину. Висновок експерта за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення ІНФОРМАЦІЯ_14 №5203 від 19 листопада 2021 року відповідає вимогам ст.102 КПК України, а тому мотиви суду про його невідповідність є необґрунтованими. 

Докази, надані стороною обвинувачення, не містять жодної інформації на підтвердження того, що при здійсненні заходів контролю за вчиненням злочину органи досудового розслідування діяли в межах принципу «пасивного розслідування».

Крім того, під час розгляду справи було порушено правила підсудності, оскільки колегією суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, за відсутності прокурора, потерпілої, захисника ОСОБА_17 , було проведено судове засідання та самостійно прийнято рішення про зміну її підсудності, що є істотним порушенням норм КПК України. Таке рішення, на його думку, мав ухвалювати Верховний Суд за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого. Вищий антикорупційний суд, постановляючи ухвалу від 13 листопада 2019 року, вийшовши за межі наданих повноважень, самостійно розглянув клопотання сторони захисту про направлення кримінального провадження до іншого суду. 

Також судом було допущено істотні порушення КПК України при вирішенні цивільного позову та розподілі процесуальних витрат. У матеріалах справи відсутні належні, достатні та достовірні докази, надані у тому числі потерпілою ОСОБА_11 які б підтверджували, що будь-якими (в тому числі і неправомірними) діями (бездіяльністю) ОСОБА_8 їй було завдано моральну шкоду. Крім того, безпідставним є стягнення на її користь процесуальних витрат, пов`язаних із її залученням у сумі 600 грн, оскільки згідно норм КПК України винайм номера у готелі не відноситься до процесуальних витрат. КПК України передбачає відшкодування компенсації наймання житла потерпілою виключно у разі переїзду до іншого населеного пункту, у той час як ОСОБА_11 є мешканкою м.Кам`янця - Подільського.

Інші доводи апеляційної скарги відповідають доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_17 .

30 липня 2026 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли зміни і доповнення до апеляційних скарг сторони захисту захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , у яких вона просить скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження №52017000000000320 від 13 травня 2017 року стосовно ОСОБА_8 у зв`язку із відсутністю у його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України. Просить врахувати, що постанову про визначення групи слідчих, до якої включено, у тому числі, детектива НАБУ ОСОБА_26 було внесено лише 16 травня 2017 року. Проте незважаючи на вказані обставини, 15 травня 2017 року ним було подано до ІНФОРМАЦІЯ_7 клопотання про надання дозволу на проведення НСРД. При цьому, до клопотання було додано лише витяг з ЄРДР на одному аркуші, та не долучено документів, на підтвердження доводів клопотання. Отже, з 13 травня 2017 року по 16 травня 2017 року детектив НАБУ не мав законних повноважень для проведення досудового розслідування. Просить врахувати відсутність у матеріалах справи належним чином засвідченої копії ухвали про дозвіл на проведення обшуку. Під час проведення обшуку брали участь слідчі, які не мали права проводити вказану слідчу дію. Обшук було проведено із порушенням вимог КПК України, оскільки мало місце проникнення до готельного номера декілька разів. Судом першої інстанції не було взято до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_8 , що підтверджується технічним записом судового засідання. Крім того, повідомлені ОСОБА_8 фактичні обставини справи не відображено у вироку суду, а тому є необхідність у здійсненні його допиту. Також просить врахувати, що зустріч між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 фіксувалася під контролем правоохоронних органів, а тому її поведінка не була невимушеною та природньою. ОСОБА_11 постійно змінювала показання, а тому існують сумніви у їх достовірності, що свідчить про наявність у її діях ознак провокації. Судом було безпідставно відхилено та не взято до уваги висновок експерта за результатами лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення №5203 від 19 листопада 2021 року, що свідчить про неповноту судового розгляду. Крім того, судом безпідставно призначено покарання у вигляді конфіскації майна, згідно переліку, який зазначено у вироку суду, так як ОСОБА_8 на праві власності належить виключно квартира номер АДРЕСА_4 , та годинник. Інша частина майна є особистою приватною власністю його дружини, що підтверджується рішенням ІНФОРМАЦІЯ_15 (№465/170/18), у зв`язку з чим судом порушено її право власності на мирне володіння власним майном. У матеріалах справи відсутні належні, достатні та достовірні докази, які б підтверджували, що будь-якими діями (бездіяльністю) ОСОБА_8 . ОСОБА_11 було завдано моральної шкоди, у зв`язку з чим необґрунтовано задоволено вимоги цивільного позову. Винайм номера у готелі у межах проведення НСРД не відноситься до процесуальних витрат, а тому було безпідставно стягнуто витрати у розмірі 600 грн.

Інші доводи апеляційної скарги відповідають доводам апеляційної скарги захисників ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .

04 серпня 2026 року засобами поштового зв`язку до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли зміни і доповнення до апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8 , у яких він просить скасувати вирок суду та закрити стосовно нього кримінальне провадження №52017000000000320 від 13 травня 2017 року у зв`язку із відсутністю у його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України. За змістом наведені доводи є аналогічними доводам, викладеним у змінах і доповненнях до апеляційних скарг захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_10 

31 липня 2026 року у судовому засіданні прокурор надав суду письмову позицію на апеляційні скарги, у якій просить вирок Вищого антикорупційного суду від 21 січня 2022 року залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Твердження захисника, що вирок не містить жодних даних про те, яким чином (умовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншим чином) ОСОБА_8 схилив  ОСОБА_11 до вчинення кримінального правопорушення, не відповідає дійсності. Цьому питанню присвячений окремий розділ: «Щодо дій, до яких вдавався ОСОБА_8 , схиляючи ОСОБА_11 до вчинення кримінального правопорушення» (п.8.4.10-8.4.17). Сумніви захисника у доведеності спроб ОСОБА_8 переконати ОСОБА_11 у необхідності надання неправомірної вигоди саме голові обласної ради ОСОБА_18 спростовуються доказами, на які є посилання у вироку. Зокрема, показаннями ОСОБА_11 (п.5.4 вироку), яка повідомила, що ОСОБА_8 розповів їй про його намір узгодити розмір неправомірної вигоди, зокрема і з ОСОБА_18 , протоколом аудіо-відеоконтролю особи №39/7130т від 20 червня 2017 року (п.5.65), протоколом аудіо-відеоконтролю особи №39/7128т від 20 червня 2017 року (п.5.58, 5.59), де ОСОБА_18 неодноразово згадується у контексті необхідності надання неправомірної вигоди (висновки, що судом узагальнені у п.8.4.6 вироку). Також не відповідають дійсності і твердження про бездоказовість факту обіймання ОСОБА_18 посади голови ІНФОРМАЦІЯ_2 . Адже крім посилання у п.8.4.9 вироку вказаний факт вбачається зі змісту численних досліджених документів ІНФОРМАЦІЯ_2 , показань  ОСОБА_18 та інших осіб (п.5.4, 5.33, 5.41 та Протоколу першого пленарного засідання першої сесії ІНФОРМАЦІЯ_2 сьомого скликання від 27 листопада 2015 року (т.3, а.с.203-218)). З приводу тверджень про недоведення обізнаності ОСОБА_8 про здійснення на ОСОБА_11 психоемоційного тиску, вони спростовуються висновками суду у п.7.1.30 вироку, ґрунтованими на доказах, проаналізованих у п.5.57, 5.59, 5.65 та інших: « ОСОБА_8 ... постійно тиснув на потерпілу та залякував її невдоволенням депутатів, ініціюванням кримінального переслідування, тощо, одразу зауважуючи, що її проблеми може вирішити лише його дружня допомога, яка полягала у домовленості з головою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 та депутатами цієї ради ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , та у передачі їм неправомірної вигоди. І тільки після «закриття питання» з ними, вона одразу відчує, що до неї ставлення зміниться, а в подальшому вона має з ними співпрацювати». Твердження захисника про порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій спростовані судом у п.7.2 вироку. Зокрема, щодо повноважень осіб, які проводили НСРД та участі оперуповноваженого ОСОБА_24 у їх проведенні - п.7.2.1-7.2.6, 7.2.9; щодо складання цих протоколів через певний час після проведення самої негласної слідчої (розшукової) дії - п.7.2.7; щодо використовуваних спеціальних технічних засобів - п.7.2.8; щодо неналежного упакування додатків до протоколів про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій - п.7.2.10; щодо нібито ненадання доступу до матеріальних носіїв інформації - п.7.2.11; щодо неповноти відображення зафіксованих на флеш-картах відомостей у протоколах про результати проведених негласних слідчих (розшукових) дій - п.7.2.12; щодо залучення потерпілої ОСОБА_11 до проведення НСРД - п.5.66; щодо доручення виконання постанови про контроль за вчиненням злочину детективам третього підрозділу детективів - п.5.67 вироку. Що стосується твердження про те, що контроль за вчиненням злочину завершився відкритим фіксуванням, однак протокол складений за відсутності підозрюваного, згідно з п.5.72 вироку проведення вказаної слідчої дії закінчилося документуванням обставин, що мали місце 19 червня 2017 року о 08 год 45 хв. Однак, як вбачається з п.5.74 вироку, обшук розпочато о 10 год 10 хв, що вказує на наявність часового проміжку між слідчими діями та спростовує твердження про закінчення контролю за вчиненням злочину відкритим фіксуванням. Посилання на необґрунтованість зроблених судом за результатами дослідження матеріалів НСРД висновків щодо доведеності обману  ОСОБА_8 потерпілої, адже «у тексті згаданих протоколів відсутні повідомлення про будь-які домовленості із ОСОБА_18 » не узгоджується з висновками суду у п.7.1.30 вироку. Суд використовує інше формулювання, з яких вбачається висловлення  ОСОБА_8 пропозицій щодо дій, які він може вчинити з метою вирішення «питання»: «зауважуючи, що її проблеми може вирішити лише його дружня допомога, яка полягала у домовленості з головою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 та депутатами цієї ради ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , та у передачі їм неправомірної вигоди». Даний висновок узгоджується із змістом п.5.59 вироку: «Я думаю, можна буде зробити таким чином: зустрітися з ОСОБА_47 ( ОСОБА_48 ), можливо сісти, щоб я, він і ОСОБА_79 поїхали у ресторан, сіли, випили, я так собі планую. Я просто до того говорю, що це буде недешево», «Я ще раз вам кажу, я готовий вам допомогти, я хочу допомогти, я попробую переговорити з ОСОБА_48 , якщо ОСОБА_49 на це піде, я, ОСОБА_50 , шо ми можемо зробити. У цій ситуації не може бути гарантій...», після чого вказав суму належної для передачі неправомірної вигоди. У п.5.62 вироку відображено інформування ОСОБА_8 про результати проведених ним перемовин. З приводу необґрунтованості висновку суду про те, що з моменту, коли ОСОБА_11 здала ключі від номеру на рецепції готелю, кошти знаходилися під повним контролем ОСОБА_8 , слід зауважити, що він належним чином мотивований у п.8.4.21 вироку: «залишення коштів у номері готелю, яким фактично володіє ОСОБА_8 разом зі своєю дружиною, створює небезпідставне переконання, що обвинувачений міг контролювати, хто заходить чи може зайти до цього номеру саме у цей день». Обставина залишення ОСОБА_11 грошових коштів у вказаному місці судом належним чином врахована та покладена в обґрунтування кваліфікації вчиненого ним кримінального правопорушення: «залишивши кошти в готельному номері, ОСОБА_11 повністю реалізувала умисел ОСОБА_8 на її підбурення до надання неправомірної вигоди, однак, у зв`язку з його обманом кошти не могли бути передані службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, тому замах вважається закінченим», «...за таких обставин має місце частково усічений склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.369 КК України, оскільки оцінюється поведінка та умисел особи, яка схиляє іншу особу до вчинення цього злочину...» (п.8.4.20, 8.4.22 вироку). Щодо порушень кримінального процесуального закону під час проведення 19 червня 2017 року обшуку у готелі « ІНФОРМАЦІЯ_4 », то доводам сторони захисту судом надано належну оцінку у п.7.3 вироку, зокрема, щодо наявності підстав для його невідкладного проведення. Щодо доводів про порушення вимог кримінального процесуального закону під час затримання, то оцінка доводів сторони захисту з цього приводу знайшла окреме відображення у п.7.5 вироку з висновками про дотримання працівниками НАБУ встановленої законом процедури та безпідставності доводів про порушення права обвинуваченого на захист (п.7.5.19). Дотримання стороною обвинувачення вимог кримінального процесуального закону під час вручення ОСОБА_8 повідомлення про підозру встановлено п.7.6.23 вироку. Твердження сторони захисту щодо недостовірності показань свідків та потерпілої судом ретельно перевірені та їм надано належну оцінку у п.7.4 вироку. Посилання на недопустимість доказу протоколу огляду від 22 вересня 2017 року вебсторінки «Будь у курсі. Портал новин» та додатку до нього не ґрунтується на приписах КПК України. Твердження про відсутність оглянутої інтернет сторінки не відповідає дійсності. Сторінка знаходиться за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 Стороною захисту пропущено знак «/» після цифр «17». Посилання захисника на неконкретність обвинувачення та викладу фактичних обставин кримінального провадження спростовується змістом, зокрема, п.8.4 та 8.5 вироку, в яких кваліфікацію обох інкримінованих ОСОБА_8 діянь ретельно мотивовано з посиланням на встановлені обставини їх вчинення. Не відповідає дійсності і вказівка захисника на не роз`яснення ОСОБА_8 судом суті обвинувачення. Так само, як і вказівка на відсутність конкретного формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним та нібито вихід суду за межі висунутого обвинувачення (розд.ІІ вироку). Не відповідає дійсності твердження про проведення досудового розслідування неуповноваженими особами через визначення групи детективів заступником керівника Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБ України ОСОБА_39 , оскільки в розумінні п.8 ч.1 ст.3 КПК України він був заступником начальника підрозділу детективів та мав відповідні повноваження. Недотримання при цьому процесуальної форми постанови не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що впливає на допустимість зібраних доказів. Поза будь-яким розумним сумнівом докази у кримінальному провадженні зібрані уповноваженими на це КПК України детективами НАБУ. Твердження про порушення вимог підслідності у зв`язку розслідуванням НАБУ кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України, спростовується дослідженою під час судового розгляду постановою прокурора від 20 червня 2017 року про визначення його підслідності за детективами НАБУ. Доводам захисника про наявність провокації судом присвячено окрему увагу. Всі заперечення захисника ретельно проаналізовано та спростовано у п.7.1.1-7.1.35 вироку. Підстави неврахування під час ухвалення вироку представленого стороною захисту висновку експерта за результатами лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення №5203 від 19 листопада 2021 року, як такого, що не відповідає вимогам ч.1 ст.242 КПК України та ст.102 цього Кодексу, належним чином обґрунтовано судом у п.7.1.36. Крім того є очевидним, що дане кримінальне провадження за кваліфікацією та суб`єктом є підсудним ВАКС, а тому доводи захисника щодо недотримання процедури прийняття рішення про визначення підсудності є надуманими та такими, що не спростовують факту проведення судового розгляду належним судом. Вирішенню питань, пов`язаних із цивільним позовом, присвячено розділ ХІ вироку. З урахуванням доказів, представлених потерпілою та встановлених під час судового розгляду обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність його часткового задоволення. Прийняте рішення детально мотивовано, зокрема, у п.11.21-11.24 вироку. Таким чином, на переконання сторони обвинувачення, апеляційні скарги сторони захисту є необґрунтованими, а їх доводи такими, що не відповідають оскаржуваному вироку та спростовуються дослідженими судом матеріалами кримінального провадження.

10 серпня 2026 року у судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_14 надала суду письмову позицію потерпілої, яку суд розцінює як заперечення на апеляційні скарги, у яких просила вирок Вищого антикорупційного суду від 21 січня 2022 року залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Потерпіла  ОСОБА_11 погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх законними, обґрунтованими й такими, що відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини кримінального провадження, надав належну оцінку сукупності досліджених доказів, перевірив доводи сторін та навів у судовому рішенні належні й достатні мотиви на їх підтвердження. Висновки суду ґрунтуються на встановлених під час судового розгляду фактичних обставинах та узгоджуються з дослідженими доказами. Оскільки судовий розгляд кримінального провадження був зупинений за клопотанням обвинуваченого, у зв`язку з введенням воєнного стану, справа тривалий час не розглядалась та вона перебувала увесь цей час у стані тривалого морального напруження і переживала наслідки вчиненого щодо неї кримінального правопорушення. Звертає увагу суду, що  ОСОБА_51 була первинним і єдиним джерелом даних щодо протиправних дій низки осіб. Посилання сторони захисту на те, що єдиною підставою для початку кримінального провадження стала заява ОСОБА_11 про неправомірні дії щодо неї, не може свідчити ані про провокацію, ані про штучне створення кримінального провадження. Потерпіла зауважує, що наведене твердження сторони захисту про те, що показання ОСОБА_11 щоразу змінювалися в тій чи іншій частині, є виключно їх оціночним судженням, яке не підтверджене конкретними даними чи належними доказами. Під час кожного із зазначених судових засідань ОСОБА_11 послідовно викладала обставини, які були їй відомі, а її показання безпосередньо сприймалися та перевірялися судом першої інстанції у процесі судового розгляду, у тому числі шляхом постановки запитань та проведення перехресного допиту. При цьому показання ОСОБА_8 суд безпосередньо не досліджував, оскільки він скористався своїм правом відмовитися від їх надання. Відтак, протиставлення показань потерпілої, які неодноразово безпосередньо досліджувалися судом, та відсутності показань самого обвинуваченого, не може бути використане стороною захисту для обґрунтування твердження про непослідовність потерпілої. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що працівники правоохоронних органів надавали ОСОБА_11 рекомендації, вказівки чи іншим чином визначали зміст, характер або спосіб її спілкування з ОСОБА_8 . Натомість, безпосередньо в судових засіданнях ОСОБА_11 неодноразово повідомляла суду, що всі рішення, які стосувались її дій, вона приймала самостійно. Окрему непослідовність у показаннях ОСОБА_11 сторона захисту також вбачає в обставинах знайомства ОСОБА_11 з ОСОБА_44 . Напроти, у судовому засіданні 30 вересня 2017 року ОСОБА_11 повідомила, що знає ОСОБА_43 та розмовляла з ним з приводу можливості звернення до правоохоронних органів. На перехресному допиті 30 вересня 2017 року потерпіла неодноразово повідомляла суд про цей факт, жодного разу не змінювала своїх показань. У суді першої інстанції ОСОБА_11 повідомляла суду, що фактично з усіх дзвінків лише 28 дійсно можна вважати розмовами між абонентами. Основна частина розмов, яка відбулась між ОСОБА_34 та ОСОБА_11 , стосувалась тендерних процедур. З вироку суду вбачається, що суд детально дослідив всі обставини, проаналізував їх і надав їм належну оцінку. Обвинувачений ОСОБА_8 добровільно неодноразово спілкувався з ОСОБА_11 , жодних заходів щодо припинення розмови з нею не вживав та будь-яких заперечень під час розмов не висловлював. Навпаки, зазначав, що не варто йому відкрито телефонувати, а краще використовувати завуальовані приводи для зустрічей, що свідчить про усвідомлення ним протиправного характеру своїх дій. Усвідомлюючи психологічні особливості потерпілої та вміло використовуючи їх, ОСОБА_8 вибудовував спілкування таким чином, щоб саме вона проявляла ініціативу та продовжувала контакт. Отже, формальна кількість повідомлень, надісланих кожною зі сторін, не відображає реальної ролі кожного учасника у розвитку ситуації та не може підміняти оцінку змісту, спрямованості й мети поведінки обвинуваченого. Посилання сторони захисту на те, що потерпіла частіше ініціювала листування, є юридично неспроможним, оскільки формальна ініціатива у написанні повідомлення не тотожна ініціативі у формуванні та розвитку злочину, який вчинив  ОСОБА_8 . Вибудовуючи спілкування з ОСОБА_11 , ОСОБА_8 тиснув на неї не тільки використовуючи словесні переконання, а й підкріплював їх демонстрацією відповідних документів. Щодо свідків ОСОБА_52 та ОСОБА_53 потерпіла вважає за необхідне зазначити таке. Наведена стороною захисту інтерпретація відповідних обставин кримінального провадження фактично є не чим іншим, як викладенням власної версії розвитку подій, яка не узгоджується з фактичними обставинами, встановленими судом першої інстанції, та не знаходить свого підтвердження у сукупності досліджених судом доказів. При цьому, принципово важливим є те, що суд першої інстанції безпосередньо сприймав та досліджував показання ОСОБА_11 , ОСОБА_52 та ОСОБА_53 під час судового розгляду. Натомість, наведена в апеляційній скарзі інтерпретація окремих фрагментів показань є результатом їх ретроспективного аналізу стороною захисту, яка намагається надати окремим неточностям самостійного доказового значення, якого суд першої інстанції, за результатами безпосереднього дослідження доказів, не встановив. Припущення сторони захисту, що свідки ОСОБА_54 та ОСОБА_55 надали суду недостовірні показання, з огляду на їх трудову залежність від ОСОБА_11 , не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду в суді першої інстанції. Сторона захисту аргументує свою позицію тією обставиною, що свідки під час їх допиту надали додаткові показання, які вони не надавали в ході досудового розслідування, а отже намагалися підтримати ОСОБА_11 шляхом узгодження того, що вони будуть повідомляти в ході їх допиту, та надання неправдивих свідчень. Однак матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б свідчили про нечесність цих свідків, вони попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та надавали їх під присягою. Та обставина, що свідки ОСОБА_54 та ОСОБА_55 працюють разом з потерпілою, не може беззастережно свідчити про надання неправдивих показань за відсутності будь-яких інших доказів їх зацікавленості в обмові ОСОБА_8 . На зустрічі, яка відбулась 16 травня 2017 року, ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_11 , що відповідь йому від неї потрібна до 18 травня, оскільки «...ОСОБА_78 день народження будем святкувати. Друге: то, шо ми йдем з ним удвох на прямий ефір 18 числа на 18 годину. Після прямого ефіру ми можемо з ним сісти та переговорити, але до цього часу ви маєте оприділитися...». Однак ОСОБА_8 на святкуванні дня народження ОСОБА_19 присутній не був. Як повідомив суду свідок ОСОБА_19 , він свій день народження ІНФОРМАЦІЯ_17 провів у Карпатах. Після повернення до міста Хмельницького його вітало багато людей, наскільки він пам`ятає, було святкування, на якому був присутній голова ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 та депутат ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_20 , однак ОСОБА_8 запрошений не був. Свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_19 також зауважували, що жодних розмов з ОСОБА_8 щодо обставин участі ОСОБА_11 у конкурсі на посаду директора школи-інтернату « ІНФОРМАЦІЯ_3 » чи її діяльності на посаді директора вони не мали.  ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_11 , що лише завдяки його сприянню конкурс 15 травня 2017 року не завершився її поразкою. Однак, як повідомила свідок ОСОБА_56 жодної розмови з ОСОБА_8 щодо конкурсу на посаду директора школи-інтернату вона не мала. ОСОБА_8 , повідомляючи ОСОБА_11 неправдиву інформацію про існування домовленостей з іншими, вводив її в такий спосіб в оману, переконував та схиляв її до необхідності надати неправомірну вигоду. Колегія судів першої інстанції прийшла до правильного висновку, що ОСОБА_8 навколо ОСОБА_11 були умисно та штучно створені умови гнітючого психоемоційного тиску, за яких у ОСОБА_11 створилось уявлення безвиході та наскрізної корумпованості. У п.4.1. вироку суд зазначає, що: «У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 відмовився від надання показань, заявивши про провокацію з боку працівників ІНФОРМАЦІЯ_18 та  ОСОБА_11 ». В апеляційній скарзі сторона захисту помилково зазначає, що таке твердження суду не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_8 ще до початку судових дебатів, а саме в судовому засіданні, яке відбулося 22 листопада 2021 року, давав пояснення в судовому засіданні стосовно обставин знайомства з ОСОБА_11 , що підтверджують невідповідність викладених у обвинувальному акті відомостей фактичним обставинам справи. Потерпіла не погоджується з таким доводом, оскільки у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 особисто на запитання головуючої відмовився надавати показання суду. Він заявив про провокацію з боку працівників правоохоронних органів та одночасно про свою невинуватість, прохав суд першої інстанції виправдати його. Така позиція ОСОБА_8 є внутрішньо суперечливою: з одного боку, обвинувачений заперечує сам факт вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення та просить його виправдати, а з іншого - стверджує, що був спровокований на його вчинення. Відповідно до практики ЄСПЛ захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення ним інкримінованих йому дій, але стверджує, що їх скоєння було наслідком незаконного підбурювання з боку працівників поліції, отже заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги на те, що його спровокували вчинити цей злочин, вважається непослідовним і не підпадає під категорію "справ про провокацію злочину" (справа "Берлізев проти України"). Така правова позиція не узгоджується із самою природою твердження про провокацію, оскільки провокація за своєю суттю передбачає вчинення особою відповідних дій, але внаслідок незаконного підбурювання з боку правоохоронних органів. На суперечливість одночасного заперечення вчинення злочину та твердження про провокацію прямо вказав Верховний Суд у постанові від 28 березня 2024 року у справі №397/430/20. Підсумовуючи викладене, на переконання потерпілої ОСОБА_11 апеляційні скарги сторони захисту є необґрунтованими, а їх доводи такими, що не відповідають оскаржуваному вироку та спростовуються дослідженими судом матеріалами кримінального провадження.

 

ІІІ. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного розгляду

У судових засіданнях захисник за призначенням ОСОБА_9  та захисник за договором ОСОБА_10 повністю підтримали доводи апеляційних скарг з доповненнями з мотивів, зазначених у них, просили їх вимоги задовольнити, надали відповідні пояснення.

Прокурор заперечив проти задоволення апеляційних скарг, вважає вирок законним та обґрунтованим, який, на його думку, повинен бути залишений без змін. Надав пояснення, які відповідають його письмовій позиції (т.27, а.с.29-20), які суд розцінює як заперечення і фактично відповідають мотивувальній частині вироку з посиланням на окремі його пункти. 

Потерпіла ОСОБА_11 та її представники ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 підтримали позицію прокурора, надали відповідні пояснення, які узгоджуються з письмовою позицією потерпілої від 10 серпня 2026 року. Представник ОСОБА_14 додатково пояснила, що потерпілу в суді першої інстанції допитували більше 6 годин, вона давала чіткі показання. Обвинувачений ОСОБА_8 від дачі показань відмовився. Підтримала вимоги цивільного позову потерпілої, просила рішення про його вирішення судом першої інстанції залишити без змін.

Представник ОСОБА_12 додатково пояснив, що він у цій справі був з самого початку, задовго до подання потерпілою заяви про злочин. Це її рішення було самостійним і як наслідок тиску та залякувань з боку обвинуваченого, постійного збільшення ним суми неправомірної винагороди: 5, 5х5, 25, 50 000 дол. США. Тому вона звернулась із заявою. 

Потерпіла ОСОБА_11 додатково пояснила, що така кількість телефонних з`єднань з ОСОБА_34 була пов`язана із її роботою в частині проведення закупівель, їх перевірки на відповідність законодавству, у тому числі з наданням пояснень та роз`яснень їх проведення у порівнянні із закупівлями, проведеними іншими установами. Рішення звернутися із заявою про вчинення злочину було її особистим, вона має деякі знання у цій сфері, так як її чоловік був працівником правоохоронного органу. Вона довго вагалась, чи звертатися до правоохоронних органів із такою заявою, але тиск, який на неї продовжував здійснювати обвинувачений, став єдиною причиною її подання. 

Захисники ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які здійснювали захист прав обвинуваченого ОСОБА_8 у ІНФОРМАЦІЯ_19 та подали в його інтересах апеляційні скарги на вирок Вищого антикорупційного суду від 21 січня 2022 року, у судові засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися з підстави служби в ЗСУ. Згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України право на заняття адвокатською діяльністю захисників ОСОБА_16 та ОСОБА_17 зупинено/припинено.

Обвинувачений ОСОБА_8 з`являвся у судові засідання для розгляду клопотань про продовження дії обов`язків.

У судові засідання з розгляду апеляційних скарг по суті обвинувачений ОСОБА_8 не з`явився, будучи обвинуваченим у вчиненні тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України, та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України. З 12 квітня 2023 року він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 на посаді техніка відділення технічного захисту інформації. Військова частина НОМЕР_3 є структурним підрозділом управління повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_20 » (юридична адреса АДРЕСА_5 ). Відповідно до бойового розпорядження, з метою виконання бойових (спеціальних) завдань із прикриття від засобів повітряного нападу противника визначених об`єктів повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_20 », які постійно перебувають під вогневим ураженням балістичних та крилатих ракет, а також ударних БпЛА різних типів, він відряджений до зведеного підрозділу протидії технічним засобам розвідки « ІНФОРМАЦІЯ_21 », що входить до складу угруповання сил і засобів тактичної групи протиповітряної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_22 » та дислокується у межах міста Дніпра (т.25, а.с.95).  Вказане місто не віднесено до категорій територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією згідно наказу ІНФОРМАЦІЯ_23 №376 від 28 лютого 2025 року. Зі змісту листа №11659-26 від 12 травня 2026 року вбачається, що зміст функціональних обов`язків обвинуваченого ОСОБА_8 полягає у здійсненні охорони повітряного простору України на території міста Дніпро.

З точки зору закону, обставини, що свідчать про неможливість участі у судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_8 , встановлюються судом на підставі документів, що свідчать про безпосередню участь його у заходах, необхідних для оборони України. На думку колегії суддів, надані стороною захисту докази не свідчать про неможливість участі обвинуваченого ОСОБА_8 у судових засіданнях у режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції), оскільки на території міста Дніпро активні бойові дії не ведуться, а заходи з відбиття ракетних атак та реагування на повітряні загрози, як правило, здійснюються у нічний час, та з наданням відпочинку, що не свідчить про об`єктивну неможливість його участі у судовому засіданні, призначеному у час, наданий для відпочинку. Враховуючи дані обставини, колегія суддів встановила відсутність правових підстав, встановлених п.20-10 Перехідних положень КПК України, для задоволення клопотання сторони захисту про зупинення судового провадження. При цьому, колегія суддів також врахувала і доводи прокурора, що зупинення кримінального провадження може мати наслідком звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, що створює ризик фактичної безкарності (постанова ВС від 10 лютого 2026 року у справі №757/37804/17-к), а суд зобов`язаний розглянути апеляційні скарги до закінчення таких строків.

Також колегія суддів врахувала, що обставин для обов`язкової участі обвинуваченого в апеляційному розгляді у даному кримінальному провадженні немає, оскільки питання про погіршення становища обвинуваченого не ставиться, хоча він та його захисники наполягали на його особистій участі. Тому колегія суддів, з метою виконання завдань кримінального провадження, дотримання принципу розумності строку розгляду справи, забезпечення права обвинуваченого на доступ до правосуддя, зобов`язала командира військової частини НОМЕР_3 забезпечити участь обвинуваченого ОСОБА_8 у судових засіданнях шляхом увільнення його від виконання бойових завдань у такі дні (т.25, а.с.103, 116-118). Зазначену ухвалу суду виконано не було як і не було обвинуваченим повідомлено суд про дні, у які він може прийняти участь у розгляді апеляційних скарг.

З врахуванням часу зупинення кримінального провадження, строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, подання апеляційних скарг захисниками та самим обвинуваченим, забезпечення судом апеляційної інстанції участі у засіданнях захисників обвинуваченого, кількості відкладених судових засідань, роз`яснення захиснику можливості подання клопотання про призначення судового засідання на час увільнення обвинуваченого від виконання бойових завдань, місця служби обвинуваченого, відсутність підстав для зміни запобіжного заходу на більш суворий з метою доставки його до суду, колегія суддів вважає, що судом було вжито всіх можливих процесуальних засобів для забезпечення права на захист обвинуваченого, у тому числі на його допит, під час апеляційного розгляду. 

 

IV. Встановлені судом апеляційної інстанції обставини

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, дослідивши частину доказів безпосередньо, колегія суддів дійшла таких висновків. 

У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Оскільки захисники ОСОБА_16 та ОСОБА_17 проходять службу в ЗСУ з часу подання ними апеляційних скарг, вони не могли скористатися правом на їх зміну чи доповнення, колегією суддів проводиться апеляційний розгляд, у тому числі з врахуванням доповнень та змін, які подані захисником ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_8 після відновлення провадження.

За вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Положення ч.3 ст.404 КПК України визначають, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Колегія суддів при визначенні обсягу доказів, які необхідно повторно дослідити, врахувала висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року (справа №698/937/13), згідно з якими для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження. При цьому, сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження. Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Згідно приписів ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду діє в ситуації, коли апеляційний суд скасовує виправдувальний вирок і постановляє обвинувальний вирок. Якщо апеляційний суд робить лише іншу юридичну оцінку ситуації, але не ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, це не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів цим судом (постанови Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №428/2648/15-к, від 04 квітня 2021 року у справі №676/1504/18, від 16 червня 2021 року у справі №742/3592/15-к та від 13 квітня 2023 року у справі №552/4179/20).

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду, що узгоджується із висновками, які містяться у постанові ІНФОРМАЦІЯ_8 від 10 червня 2020 року (справа №712/2341/15-к).

Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У ч.2 ст.23 КПК України зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (постанова Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №756/4855/17).

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду судом першої інстанції, за участі учасників судового провадження, було досліджено письмові докази з дотриманням засад безпосередності, допитано свідків та потерпілу, при цьому обвинувачений від дачі показань відмовився. Дослідженим доказам надана обґрунтована і вмотивована правова оцінка в ухваленому за результатами судового розгляду вироку із викладенням мотивів такої оцінки. 

Оскільки стороною захисту не наведено переконливих підстав необхідності повторного дослідження всіх доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження, їх позиції щодо недопустимості доказів, тому під час апеляційного розгляду колегією суддів досліджено: протокол НСРД від 20 червня 2017 року у частині фіксування перевірки обвинуваченим сумки потерпілої на предмет відсутності/наявності звукозаписувальних пристроїв 16 травня 2017 року з відеозаписом (т.4, а.с.138, 151, 156); протокол НСРД від 20 червня 2017 року у частині надання обвинуваченим 16 червня 2017 року вказівки потерпілій про залишення суми неправомірної вигоди у сейфі номеру готелю з відеозаписом (т.4, а.с.220-238); протокол НСРД від 15 липня 2017 року та технічний запис його проведення з метою перевірки доводів апеляційної скарги, що запис відсутній (т.5, а.с.47-49); технічний запис засідань обласної ради з метою перевірки доводів обвинуваченого про наявність підстав у працівників правоохоронних органів його кримінального переслідування як депутата з метою помсти (т.18, а.с.104); протокол НСРД від 20 червня 2017 року (т.4, а.с.157-162); відеозапис залишення коштів потерпілою у сейфі; відповідь ІНФОРМАЦІЯ_24 від 16 червня 2026 року про перебування прокурора ОСОБА_57 у відрядженні (т.26, а.с.160).

 

Щодо не підслідності злочину, передбаченого ст.190 КК України, детективам НАБУ та визнання у зв`язку з цим доказів недопустимими

Відповідно до ст.214 КПК України (в редакції чинній на момент внесення даних до ЄРДР) слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 

Стаття 214 КПК України не містить вимоги про дотримання прокурором, слідчим або детективом правил підслідності за наявності обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, і зобов`язує їх внести відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. 

Згідно з ч.6 ст.214 КПК України слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені частиною п`ятою цієї статті.

Досудове розслідування здійснюється відповідно до правил підслідності, встановлених у ст.216 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.216 КПК України слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.

Згідно з ч.5 ст.216 КПК України детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених ст.191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 КК України, якщо злочин вчинено, в тому числі депутатом обласної ради.

Відповідно до ч.10 ст.216 КПК України якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов`язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

З матеріалів справи вбачається, що детективи НАБУ здійснювали досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000320 від 13 травня 2017 року за ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.4 ст.369 КК України за фактом вчинення депутатом ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище. 

У ході проведення досудового розслідування встановлено, що в діях депутата ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 також вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України, а тому відповідно внесено відомості до ЄРДР за №52017000000000417 від 20 червня 2017 року (т.9, а.с.77).

Постановою прокурора від 20 червня 2017 року кримінальні провадження за №52017000000000320 та №52017000000000417 об`єднані в одне провадження за №52017000000000320 (т.3, а.с.84-85).

Враховуючи, що злочин за ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України неможливо було виділити в окреме провадження без шкоди для виконання завдань кримінального провадження, прокурором винесено постанову від 20 червня 2017 року, відповідно до якої у кримінальному провадженні №52017000000000320 від 13 травня 2017 року підслідність злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України, визначено за детективами НАБУ (т.3, а.с.82-83).

Таким чином, посилання сторони захисту на порушення органом досудового розслідування правил підслідності є безпідставними та спростовуються процесуальними документами, прийнятими прокурором у межах повноважень, передбачених КПК України. У зв`язку з чим відсутні підстави для визнання доказів недопустимими за обставин даного провадження. 

 

Щодо доводів у частині порушення порядку повідомлення ОСОБА_8 про підозру та про зміну раніше повідомленої підозри

Глава 22 КПК України регулює питання щодо порядку вручення письмового повідомлення про підозру, де законодавець, окрім термінів «здійснюється» та «складається», вживає також термін «вручається» в контексті повідомлення про підозру (ч.ч.1-2 ст.278 КПК України).

За загальним правилом письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором (ч.1 ст.277 КПК України). Однак у ст.276 КПК України зазначено, що особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 КПК України.

За приписами ст.480 КПК України депутат місцевої ради належить до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.481 КПК України письмове повідомлення про підозру депутату місцевої ради здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень.

Велика ІНФОРМАЦІЯ_25 у постанові від 11 грудня 2019 року (справа №536/2475/14-к) зазначила, що вручення повідомлення про підозру іншою уповноваженою особою за умови, що рішення було прийнято та підписано визначеним на це ст.481 КПК України суб`єктом, не порушує гарантії суддівської незалежності. Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити слідчому або іншому прокурору вручити повідомлення про підозру. Уповноваження іншої особи на вручення повідомлення про підозру судді, рішення про здійснення якого прийнято належним суб`єктом, на завершальному етапі здійснення такого повідомлення, не призводить до порушення цієї гарантії, передбаченої ст.481 КПК України.

Таким чином, з урахуванням віднесення посади депутата місцевої ради до категорії спеціальних суб`єктів згідно ст.480 КПК України, колегією суддів не встановлено при врученні повідомлень обвинуваченому порушення вимог КПК України, оскільки письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України, та повідомлення про зміну ОСОБА_8 раніше повідомленої підозри у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України, складені та підписані заступником Генерального прокурора ? керівником САП ОСОБА_58 , у зв`язку чим вручення процесуальних документів детективом НАБУ не призводить до порушення вимог ст.481 КПК України. Вищевикладене узгоджується і з правовою позицією, яка викладена в ухвалі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №563/629/15-к. 

 

Щодо доводів у частині несвоєчасного вручення повідомлення про підозру обвинуваченому з часу його затримання під час проведення обшуку у приміщенні готелю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » 

Відповідно до ч.2 ст.176 КПК України тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК України.

Згідно з ч.1 ст.208 КПК України (в редакції чинній станом на 19 червня 2017 року) уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; 3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.

Відповідно до ч.3 ст.236 КПК України (в редакції чинній станом на 19 червня 2017 року) слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 19 червня 2017 року, вбачається, що ОСОБА_8 був затриманий детективом НАБУ цього дня о 15 год 15 хв у приміщенні готелю « ІНФОРМАЦІЯ_4 », що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (т.3, а.с.133-136), у свою чергу обшук за вказаною адресою розпочався о 10 год 10 хв (т.5, а.с.89-102).

Разом з тим, обмеження у пересуванні ОСОБА_8 19 червня 2017 року з часу початку проведення обшуку не може свідчити про його фактичне затримання як підозрюваного у вчиненні злочину, оскільки таке обмеження було здійснено відповідно до ч.3 ст.236 КПК України, а не ст.208 КПК України. Вказане узгоджується з позицією, яка зазначена у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року (справа № 754/10882/17).

 

Щодо доводів у частині порушення вимог ст.290 КПК України

У ч.11 ст.290 КПК України встановлено обов`язок сторін кримінального провадження здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

З протоколів про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 28 липня 2017 року та 29 листопада 2017 року вбачається, що стороні захисту було надано доступ до матеріалів кримінального провадження. Вказані протоколи не містять будь-яких зауважень чи заперечень (т.11, а.с.137-156). 

Щодо відкриття стороні захисту, на її думку, копій записів, а не їх оригіналів, то Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2020 року у справі 751/6069/19 та у постанові від 19 серпня 2021 року у справі №756/8124/19 дійшов висновку, що матеріальний носій - це лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

Тому стороною захисту не доведено, а колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено порушення прав обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування через їх не відкриття. 

 

Щодо доводів про наявність провокації вчинення злочинів

Згідно сталої практики Верховного Суду питання про наявність чи відсутність підбурювання обвинуваченого до вчинення злочину з`ясовується на основі двох тестів: матеріально-правового (сутнісного) і процесуального.

Відповідно до матеріально-правового тесту суд під час розгляду обґрунтованого твердження заявника про провокацію насамперед має встановити, чи мали органи влади вагомі підстави для початку таємної операції. Зокрема, правоохоронні органи мають продемонструвати, що володіли конкретними об`єктивними та перевіреними доказами підготовки або вчинення злочину до їх втручання (рішення у справах: «Чохонелідзе проти Грузії» (Tchokhonelidze v. Georgia) від 28 червня 2018 року, заява № 31536/07, § 44; «Фурхт проти Німеччини» (Furcht v. Germany) від 23 жовтня 2014 року, заява № 54648/09, § 51). Крім цього, матеріально-правовий тест передбачає перевірку наявності у заявника будь-яких прихованих мотивів звернутися до органів державної влади і співпрацювати з ними (рішення у справах: «Чохонелідзе проти Грузії» (Tchokhonelidze v. Georgia) від 28 червня 2018 року, заява № 31536/07, § 44; «Мілінієнне проти Литви» (Miliniene v. Lithuania) від 24 червня 2008 року, заява № 74355/01, § 39). 

З точки зору процесуального тесту критерієм відповідності таємних операцій вимогам Конвенції є наявність у національному законодавстві чіткого і передбачуваного порядку їх санкціонування, проведення та контролю (рішення у справах: «Худобін проти росії» від 26 жовтня 2006 року, заява № 59696/00, § 135; «Баннікова проти росії» від 04 листопада 2010 року, заява №18757/06, § 49, 50; «Фурхт проти Німеччини» (Furcht v. Germany) від 23 жовтня 2014 року, заява № 54648/09, § 53). На національному рівні має бути забезпечена змагальна судова процедура ретельної та всебічної перевірки заяви про підбурювання, у межах якої повинні з`ясовуватися питання про причини початку таємної операції, рівень участі правоохоронних органів у вчиненні злочину, наявність чи відсутність і характер будь-якого тиску або схиляння особи до кримінально караного вчинку (рішення у справах: «Раманаускас проти Литви» (Ramanauskas v. Lithuania) від 05 лютого 2008 року, заява № 55146/14, § § 70, 71; «Баннікова проти росії» від 04 листопада 2010 року, заява №18757/06, § 48).

Разом із тим, навіть у разі наявності у діях працівників поліції чи осіб, котрі діють під їх контролем, певних ознак підбурювання особа може вважатися жертвою порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції лише за наявності причинно-наслідкового зв`язку між такими діями і вчиненням злочину (рішення у справі «Акбай та інші проти Німеччини» (Akbay and others v. Germany) від 15 жовтня 2020 року, заява № 40495/15, § 146). 

Із урахуванням зазначених орієнтирів Верховний Суд у своїй практиці визначив критерії перевірки наявності чи відсутності провокації корупційного злочину, що потребують з`ясування таких питань: чи існували підстави для початку кримінального провадження щодо особи; чи мав заявник, котрий повідомив про протиправні дії, приховані мотиви для цього; чи обґрунтовано проведені НСРД щодо обвинуваченого; якою була поведінка останнього й особи, що співпрацювала з правоохоронними органами; яким був вплив цих органів на вчинення особою дій, за які її притягнуто до кримінальної відповідальності (постанови ІНФОРМАЦІЯ_8 від 07 жовтня 2020 року у справі №725/1199/19, від 02 квітня 2019 року у справі №734/2421/17).

Так, з матеріалів справи вбачається, що підставами для початку кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 була заява ОСОБА_11 про ймовірне вчинення злочину депутатами ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 (т.3, а.с.64). 

Cудом не встановлено прихованих мотивів потерпілої ОСОБА_11 при повідомленні нею органу досудового розслідування обставин вчинення злочину у заяві, які у подальшому були підтверджені, хоча і частково - лише відносно обвинуваченого ОСОБА_8 протоколами НСРД. А досліджені судом апеляційної інстанції записи засідань обласної ради не свідчать про те, що виступи ОСОБА_8 могли мати наслідком бажання помсти працівників правоохоронних органів. Тому доводи сторони захисту, що має місце провокація злочину, оскільки інформація, яка зазначена у заяві про вчинення злочину іншими депутатами не підтвердилася, є необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що 30 вересня 2021 року потерпіла ОСОБА_11 була допитана у судовому засіданні у суді першої інстанції в режимі відеоконференції. Під час допиту сторона захисту поставила запитання, які стосувалися її спілкування із працівниками правоохоронних органів. Так, ОСОБА_11 повідомила, що після 09 березня про обставини, пов`язані з висловленим проханням ОСОБА_59 , вона повідомляла своїх друзів (для прикладу кума) та людей, які приїжджали з Хмельницького для здійснення перевірки тендеру, зокрема працівника управління захисту економіки - ОСОБА_60 .

Допитаний у судовому засіданні у суді першої інстанції свідок ОСОБА_61 повідомив, що він працював на посаді оперуповноваженого відділу захисту бюджетних коштів ІНФОРМАЦІЯ_26 , до його повноважень належало здійснення перевірки законності проведення тендерних процедур та використання бюджетних коштів в усіх комунальних закладах Хмельницької області. У зв`язку з реалізацією наведених повноважень він відвідував школу - інтернат « ІНФОРМАЦІЯ_3 », де познайомився з ОСОБА_11 . Приблизно у квітні 2017 році у нього відбулась розмова з ОСОБА_11 , яка повідомила, що на неї постійно здійснюється тиск ІНФОРМАЦІЯ_27 через комісії, які приїжджають з раптовими перевірками. Як зазначив свідок, ОСОБА_11 пов`язувала це з будівництвом спортивного комплексу в очолюваному нею закладі. Також ОСОБА_11 повідомила, що у квітні чи травні 2017 року має відбутись конкурс на посаду директора школи-інтернату « ІНФОРМАЦІЯ_3 » і запитала, чи зможе вона звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_10 з відповідною заявою у випадку, якщо їй пропонуватимуть вирішити це питання за певну винагороду. Їй було роз`яснено, що якщо це будуть депутати ІНФОРМАЦІЯ_2 , то її заяву буде направлено за підслідністю до НАБУ. 

Такі їх показання узгоджуються з дослідженими документами, зокрема: з заявою про вчинення злочину, поданою на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_62 , листуванням ОСОБА_11 як директора школи-інтернату « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з ІНФОРМАЦІЯ_28 , виконавцем по яких зазначений ОСОБА_61 , починаючи з 03 лютого 2017 року (т.18, а.с.135-139).

Зафіксовані події у протоколах ІНФОРМАЦІЯ_5 підтвердили обґрунтованість заяви про вчинення злочину потерпілої щодо ОСОБА_8 .

Вплив правоохоронного органу на хід подій з використанням НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину, коли цей орган лише приєднується до протиправної діяльності, а не ініціює її, повинен розцінюватися не як провокація, а як таємна робота, що не містить ознак зловживань з огляду на обов`язок правоохоронних органів протидіяти злочинам.

За відсутності ознак послідовного цілеспрямованого схиляння до кримінального правопорушення та наявності інформації про самостійну попередню підготовку винного до його вчинення, сам по собі факт відповідної пропозиції не дає достатніх підстав для висновку, що звернення конкретної особи мало вирішальний вплив на формування злочинного наміру та що в іншому випадку злочин не було би вчинено.

Велика кількість телефонних з`єднань потерпілої з працівником поліції ОСОБА_34 сама по собі не свідчить про надмірну активність правоохоронних органів. Тим більше, враховуючи наявність в обвинуваченого вищої юридичної освіти, стажу державної служби 20 років з присвоєнням остаточно звання генерал-майора (т.4, а.с.141), будучи суб`єктом декларування, він не міг не знати, що надання допомоги іншій особі за грошову винагороду за обіцянку бути переможцем конкурсу з призначення на посаду є кримінально караним діянням. Надані характеристики його особи, не свідчать про відсутність у нього усвідомленого волевиявлення на вчинення тих чи інших дій. Матеріали кримінального провадження не місять ознак тривалого вмовляння потерпілою обвинуваченого на вчинення злочину. Навпаки, обвинувачений ОСОБА_8 розповідав постійно потерпілій, що якщо вона не погодиться надати кошти, вона не буде переможцем конкурсної процедури та відносно неї будуть порушені кримінальні провадження щодо використання нею бюджетних коштів, а також вказував, щоб вона не зверталась до інших осіб з цього питання (т.4, а.с.141). А визначення ним місця передачі неправомірної вигоди в готелі, який належить його дружині, свідчать про активну його поведінку на її отримання та на користь спростування версії про провокацію (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2026 року у справі №991/7892/21). Також обвинувачений застосовував методи конспірації, зокрема просив потерпілу не телефонувати, а запрошувати до себе на розмову особисто (т.4, а.с.160, 162).

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність провокації у даному кримінальному провадженні по відношенню до ОСОБА_8 , зокрема, що свідок ОСОБА_61 як працівник правоохоронного органу мав особисту зацікавленість у кримінальному переслідуванні ОСОБА_8 , оскільки уповноважені працівники правоохоронних органів розпочали здійснення розслідування виключно після звернення потерпілої ОСОБА_11 з відповідною заявою. Сторона захисту не спростувала, що спілкування ОСОБА_11 з працівниками правоохоронних органів було у межах діючого законодавства без провокування обвинуваченого ОСОБА_59 на вчинення злочину, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

 

Щодо доводів про порушення порядку передачі кримінального провадження №52017000000000320 від 13 травня 2017 року за підсудністю

Згідно даних матеріалів кримінальне провадження №52017000000000320 від 13 травня 2017 року перебувало у провадженні ІНФОРМАЦІЯ_29 та було призначене до розгляду на 17 вересня 2019 року на14 год 00 хв.

17 вересня 2019 року прокурор подав заяву до ІНФОРМАЦІЯ_29 про передачу кримінальної справи до ІНФОРМАЦІЯ_30 в силу закону (т.2, а.с.125).

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_17 у судове засідання, яке призначено на 17 вересня 2019 року, не з`явився та просив проводити судове засідання за його відсутності (т.2, а.с.124). Прокурор у судове засідання також не з`явився (т.2, а.с.126). У матеріалах справи відсутнє підтвердження повідомлення потерпілої ОСОБА_11 про час та місце розгляду кримінального провадження 17 вересня 2019 року, однак наявність вказаних обставин не свідчить про істотне порушення вимог КПК України з огляду на участь у судовому засіданні її представника ОСОБА_12 . Також у даному судовому засіданні були присутні обвинувачений ОСОБА_8 , його захисник ОСОБА_16 .

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_29 від 17 вересня 2019 року кримінальне провадження №52017000000000320 у справі №686/176/18 (1-кп/686/843/18) про обвинувачення ОСОБА_8 за ч.2 ст.15 ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15 ч.4 ст.369 КК України передано до Вищого антикорупційного суду (т.2, а.с.127). 

Доводи сторони захисту, що мало місце порушення порядку визначення підсудності, оскільки судове рішення мав ухвалювати Верховний Суд, є безпідставними, так як з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду кримінальні провадження щодо злочинів, які віднесені до його підсудності, судовий розгляд яких не закінчено до дня початку його роботи, передаються до Вищого антикорупційного суду для розгляду в установленому КПК України порядку. Оскільки, станом на 17 вересня 2019 року розгляд кримінального провадження не був закінченим, ІНФОРМАЦІЯ_31 правомірно вирішив питання щодо передачі кримінального провадження №52017000000000320 до ІНФОРМАЦІЯ_30 так як діяв у межах вимог п.п.4 п.20-2 Розділу XI КПК України. 

Доводи сторони захисту, що постановляючи ухвалу від 13 листопада 2019 року, Вищий антикорупційний суд вийшов за межі наданих повноважень, розглянувши клопотання сторони захисту про направлення кримінального провадження до іншого суду, є безпідставними, оскільки відповідно до п.4 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти, у тому числі, рішення про направлення обвинувального акту до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження. Так як вирішення питання підсудності кримінального провадження є необхідним для призначення справи до судового розгляду, колегія суддів Вищого антикорупційного суду, згідно норм процесуального права, правомірно вирішила зазначене клопотання. 

 

Також є безпідставними та спростовуються технічним записом судового засідання від 22 листопада 2019 року доводи сторони захисту про не роз`яснення обвинуваченому обсягу обвинувачення. Так, на виконання вимог ч.1 ст.348 КПК України, після оголошення обвинувачення, головуючий суддя роз`яснив ОСОБА_8 суть обвинувачення та запитав, чи воно йому зрозуміле. Водночас обвинувачений почав висловлювати свою незгоду з пред`явленим обвинуваченням, що дало підстави суду правомірно розцінити його позицію як заперечення проти нього (т.3, а.с.45-47). 

 

Щодо доводів у частині наявності підстав для визнання доказів недопустимими внаслідок допущення порушень під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій

Відповідно до ч.5 ст.36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам

Згідно з п.3 ч.2 ст.40 КПК України слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Відповідно до ч.3 ст.41 КПК України доручення слідчого, дізнавача, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов`язковими для виконання оперативним підрозділом.

За правилами ч.6 ст.246 КПК України проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи. 

Крім того, ч.4 ст.263 КПК України передбачає, що зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається на уповноважені підрозділи органів Національної поліції та органів безпеки. Керівники та працівники операторів телекомунікаційного зв`язку зобов`язані сприяти виконанню дій із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу) є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби телекомунікацій для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження. (ч.1 ст.263 КПК України).

Таким чином, негласні слідчі (розшукові) дії за ухвалою слідчого судді можуть проводитися оперативними підрозділами Національної поліції та органів безпеки. У силу потреби захистити відомості про факт проведення негласної слідчої (розшукової) дії, у клопотанні слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді не зазначається уповноважений оперативний підрозділ, який має виконувати негласну слідчу (розшукову) дію (п.2.2. Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої наказом №114/1042/516/1199/936/1687/5 від 16 листопада 2012 року).

Із доручення детектива НАБУ, яке видане в порядку ст.40 КПК України, вбачається, що проведення негласних слідчих (розшукових) дій, на підставі ухвал слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2017 року №01-9115т/НСД, №01-9116т/НСД, №01- 9117т/ НСРД доручено оперативним працівникам ІНФОРМАЦІЯ_18 (т.4, а.с.84-85).

Отже, доводи апеляційних скарг сторони захисту, що оперативні працівники ІНФОРМАЦІЯ_18 не мали права проводити НСРД, є безпідставними. Такі висновки узгоджуються з позицією, яка викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №663/820/15-к. Крім того, чинний КПК України не встановлює вимог до доручення щодо зазначення у ньому чітко визначеної особи, якій доручається проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідно до ст.40 КПК України, для виконання завдань кримінального провадження достатньо зазначення відповідного оперативного підрозділу, якому доручається виконання процесуальної дії.

Доводи сторони захисту, що протоколи НСРД не відповідають вимогам п.п.5.25 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні незаконне, не знайшли свого підтвердження, оскільки всі протоколи, які містяться у матеріалах справи засвідчені підписом начальника РСВ (заступником) та скріплені відповідно печаткою (т.4, а.с.94 зворот, т.4, а.с.97 зворот, т.4, а.с.105 зворот, т.4, а.с.116 зворот, т.4, а.с.150 зворот, т.4, а.с.162 зворот, т.5, а.с.48 зворот). Зазначення на них позначки «Розсекречено» замість «Не таємно» не свідчить про їх недопустимість. 

Доводи сторони захисту про істотне порушення норм КПК України, оскільки після отримання дозволу на проведення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю щодо ОСОБА_23 , у порушення ч.1 ст.107 КПК України, не було винесено постанову про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів, є безпідставними та спростовуються текстами ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД, які мають наслідком таке фіксування. Ст.107 КПК України регулює загальний порядок застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження та вказує на необхідність прийняття рішення, разом з тим не встановлює обов`язок дублювати процесуальне рішення слідчого судді, з посиланням на ст.107 КПК України.

Що стосується доводів у частині не зазначення назви технічних засобів, їх характеристики, носіїв інформації, які застосовувалися при проведенні процесуальних дій, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Вичерпний перелік відомостей (у редакції, чинній на момент проведення процесуальних дій), що є державною таємницею, визначений Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, затв. наказом голови ІНФОРМАЦІЯ_32 від 12 серпня 2005 року № 440, відповідно до змісту пунктів 4.5.1, 4.5.6 якого до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки устаткування, апаратури, приладів, пристроїв, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, володіння якими дає змогу зацікавленій стороні впливати на її результати, що створює загрозу національним інтересам і безпеці.

Тобто право на обмеження розкриття у кримінальному провадженні відомостей, визначених ст.246 КПК України, обумовлено віднесенням їх до державної таємниці та потребою зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів.

Отже, не суперечить положенням ст.104, 105, 252 КПК України зазначення стороною обвинувачення у долучених до матеріалів справи протоколах НСРД відомостей про результати проведення НСРД, без зазначення назви спецтехніки та серійного номера, враховуючи, що відомості про спеціальні технічні засоби, призначені для негласного отримання інформації, є державною таємницею й стосуються не тільки цього кримінального провадження, їх розголошення без належних і обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам та безпеці, поняття і ознаки яких визначені в Законі України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України». Вказані висновки узгоджуються з позицією, яка зазначена у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року (справа №677/450/18).

Твердження, що протокол за результатами виконання постанови від 16 червня 2017 року №20/3-1357т про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 24 липня 2017 року складено за відсутності підозрюваного, який на той момент вже був затриманий, є безпідставними, оскільки чинний КПК України не передбачає обов`язку його складення за участю особи, щодо якої проводилася негласна слідча (розшукова) дія. Тобто у даному випадку за участі ОСОБА_8 .

Щодо доводів апеляційної скарги в частині відсутності фіксації ходу НСРД, який зазначено у протоколі здійснення негласних слідчих (розшукових) дій (проведення аудіо-, відео контролю особи) від 15 липня 2017 року (т.5, а.с.47-48), колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.252 КПК України фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим КПК України. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів.

Згідно з ч.4 ст.271 КПК України про результати контролю за вчиненням злочину складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дійсно у матеріалах справи відсутній протокол фіксація ходу НСРД, які зафіксовані у протоколі про результати здійснення негласних слідчих (розшукових) дій (проведення аудіо-, відео контролю особи) від 15 липня 2017 року (т.5, а.с.47-48), який за своїм змістом фактично є протоколом про результати контролю за вчиненням злочину. Відсутність окремого протоколу про хід НСРД не є порушенням вимог ст.104, 252, п. 4 ст. 271 КПК України. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, які зазначено у постанові від 22 лютого 2024 року (справа №688/3517/16-к).

Доводи апеляційної скарги в частині відсутності протоколу про хід та результати НСРД від 20 червня 2017 року є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, так як спростовуються доказами, які містяться у матеріалах справи (т.4, а.с.138, а.с.157).

Доводи сторони захисту, що рішення про залучення ОСОБА_11 до проведення негласних слідчих (розшукових) дій не приймалось, а тому вона не мала права брати участь у проведенні НСРД, є безпідставними та спростовуються вимогами ст.275 КПК України, постановою від 16 червня 2017 року про проведення щодо ОСОБА_8 негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту із залученням до конфіденційного співробітництва ОСОБА_11 (т.4, а.с.86-88).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з метою перевірки спрямованості дійсного наміру ОСОБА_8 та фіксації спостереження за його поведінкою, з`ясування, чи вчиняє він кримінальне правопорушення, детектив НАБУ звернувся до Апеляційного суду міста Києва з клопотанням про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій та 16 травня 2017 року отримав дозвіл на їх проведення стосовно ОСОБА_8 , зокрема на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; аудіо та відеоконтроль особи; спостереження за особою; установлення місцезнаходження мобільного телефону з сім-картою, строком на 2 місяці (т.4, а.с.81-83). Отже, оскільки було надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_8 згідно вимог чинного КПК України, які регулюють положення про негласні слідчі (розшукові) дії, відсутня необхідність в отриманні окремого дозволу стосовно потерпілої ОСОБА_11 , яка добровільно погодилась на конфіденційне співробітництво.

Також не знайшли своє підтвердження доводи сторони захисту, що матеріали справи не містять доказів, що на ОСОБА_11 було встановлено спеціальне аудіо-відео спостережне обладнання, оскільки зі змісту протоколів НСРД вбачається, що під час здійснення негласних слідчих (розшукових) дій здійснювався відеоконтроль особи. Чинний КПК України не передбачає обов`язку у протоколах зазначати ідентифікуючи дані працівників, які встановлюють аудіо та відео- спостережне обладнання, назву, технічні його характеристики, час, маршрут та інші дані, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Порядок здійснення негласних слідчих розшукових дій та складені за їх результатами протоколи відповідають вимогам ст.104-107, 246, 252, 263 КПК України, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги щодо порушення вимог КПК України під час проведення НСРД не знайшли свого підтвердження. 

Посилання на те, що всупереч ст.39, 110, ч.1 ст.214 КПК України рішення про призначення (визначення) слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, зокрема ОСОБА_26 було прийняте не у формі постанови, а у формі листа (доручення) не знайшли свого підтвердження та спростовуються постановою про визначення старшого слідчої групи та слідчих, з якої вбачається, що рішення про визначення детектива НАБУ ОСОБА_26 у складі слідчої групи було прийняте у формі постанови (т.3, а.с.66-67, 69-71-72). На думку колегії суддів, складення доручення старшим детективом - заступником керівника Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного Підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_63 про здійснення досудового розслідування 13 травня 2017 року - детективу ОСОБА_26 (т.3, а.с.65) та винесення у подальшому постанови про визначення старшого слідчої групи та слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, враховуючи правовий висновок ВП ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17, як і складення протоколу за результатами виконання постанови від 16 червня 2017 року старшим детективом Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ, складення якого було доручено підпорядкованим працівникам Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ (т.4, а.с.89-94). Крім того, відповідно до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Згідно ж витягу з ЄРДР реєстратором даного кримінального провадження був саме детектив ОСОБА_26 (т.25, а.с.168). Тому, на думку колегії суддів, детектив ОСОБА_26 був уповноваженим на звернення з клопотаннями до слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД у силу закону.

Твердження сторони захисту, що детектив ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_42 не був уповноважений на проведення або участі у здійсненні контролю за вчиненням злочину, у тому числі на огляд та вручення несправжніх (імітаційних) засобів 18 червня 2017 року, не знайшли свого підтвердження, оскільки він входить до складу слідчої групи, яка здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні (т.3, а.с.66-67; 69-72; 87-88). 

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду вважає слушним доводи сторони захисту, що відповідно до протоколу виготовлення несправжніх імітаційних засобів від 17 червня 2017 року були виготовлені 49 100 дол. США, разом з тим у протоколі огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів від 18 червня 2017 року детективом НАБУ оглянуто несправжні (імітаційні засоби) у кількості 481 шт банкнот дол. США та грошові кошти в сумі 1 000 дол. США. Однак, погоджується з висновком колегії суддів Вищого антикорупційного суду, що детектив НАБУ припустився технічної помилки в обрахунках під час виготовлення імітаційних засобів, яка не впливає на допустимість цього доказу та на кваліфікацію дій обвинуваченого. Доводи апеляційної скарги, що у протоколі огляду та вручення відсутня інформація про поміщення імітаційних засобів до паперового конверту з подальшим його врученням ОСОБА_11 , не можуть бути підставою для скасування вироку, оскільки відсутність конверту не є підставою для визнання такого протоколу огляду, вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів недійсним (т.3, а.с.102-103).

Доказів на підтвердження доводів, що не ОСОБА_8 на відеозаписах, які містяться у матеріалах справи, не надано, та вони спростовуються показаннями потерпілої, а обвинувачений від показань відмовився.

Тому відсутні підстави для визнання недопустимими докази, які отримані у ході проведення НСРД у даному провадженні.

 

Щодо доводів неправомірності проведення обшуку

Відповідно до ч.1 ст.233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Винятком з цього правила є невідкладні випадки, пов`язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. 

Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №683/1200/18 зазначив, що під «невідкладними випадками» необхідно розуміти лише такі зазначені в цій нормі виключні обставини, які існували на момент проникнення до житла чи іншого володіння особи та через терміновість унеможливлювали отримання в порядку, передбаченому КПК України, відповідного дозволу слідчого судді.

Так, з матеріалів за результатом здійснення негласних слідчих (розшукових) дій у виді аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_8 вбачається, що спосіб, день та місце передачі неправомірної вигоди були повідомлені обвинуваченим ОСОБА_8 ОСОБА_11 у п`ятницю 16 червня 2017 року після 19 год 29 хв (т.5, а.с.220). Згідно з цією вказівкою передача грошових коштів мала відбутись у неділю 18 червня 2017 року у номері готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_4 », що розташований у АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 . 

При цьому, враховуючи тривалість та зміну визначення обвинуваченим остаточної суми неправомірної вигоди, осіб, яким мала вона передаватись, кількість зустрічей, не конкретизація особи, яка мала її забрати з готельного номеру та часу, на думку колегії суддів, станом на момент проведення невідкладного обшуку існували обставини, які через терміновість унеможливлювали отримання в порядку, передбаченому КПК України, відповідного дозволу слідчого судді, а тому дії детективів НАБУ були правомірними у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що були наявні підстави для проведення невідкладного обшуку, дозвіл на проведення якого у подальшому було надано ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва 20 червня 2017 року (т.3, а.с.108-109).

Стосовно тверджень сторони захисту про порушення права на захист ОСОБА_8 під час проведення обшуку, колегія суддів зазначає таке.

Обшук - це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об`єктів, які перебувають у віданні певних осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду за наявності ймовірних даних про те, що розшукуване приховане в певному місці чи в певної особи.

Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано, чи були використані у провадженні докази, отримані з порушенням прав на захист.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.236 КПК України слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення.

Разом з тим КПК України не містить положення про обов`язкову участь захисника під час обшуку, в тому числі в кримінальному провадженні, в якому участь захисника є обов`язковою згідно з вимогами ст.49, 52 КПК України. Іншими словами, навіть обов`язкова участь захисника у кримінальному провадженні за правилами КПК України не передбачає обов`язкової участі цього захисника в усіх без винятку слідчих діях. Вказане узгоджується з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 12 березня 2026 року (№209/1846/22).

Крім того, як свідчать докази, що долучені до матеріалів справи, станом на момент проведення обшуку ОСОБА_8 ще не був повідомлений про підозру, а тому доводи апеляційної скарги є взаємо заперечними іншим мотивам, на які посилається сторона захисту.

Доводи апеляційної скарги, що співробітники правоохоронних органів під час проведення обшуку проникали у приміщення декілька разів спростовується протоколом обшуку від 19 червня 2017 року та відеозаписом обшуку, зафіксованим на Miсro SD (т.15, а.с.142-143), з яких вбачається, що обшук здійснювався виключно у приміщенні кімнати 8, кабінеті керівника та на рецепції готелю « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Факт переміщення під час проведення слідчої дії по будівлі, яка є значною за площею, не свідчить, що проникнення відбулося декілька разів.

Відповідно до ч.1 ст.107 КПК України (в редакції чинній станом на 20 серпня 2017 року) рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час досудового розслідування, в тому числі під час розгляду питань слідчим суддею, приймає особа, яка проводить відповідну процесуальну дію. За клопотанням учасників процесуальної дії застосування технічних засобів фіксування є обов`язковим. 

Зі змісту ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 червня 2017 року у справі №760/10622/17 (провадження №1-кс/760/9065/17), згідно якої надано дозвіл на проведення обшуку в приміщенні НОМЕР_7, кабінеті керівника та рецепції готелю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ( АДРЕСА_6 ) вбачається, що під час розгляду клопотання відповідно до вимог ст.107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів не здійснювалось, хоча участь у розгляді справи брав детектив НАБУ, але клопотання про фіксацію розгляду не заявляв (т.3, а.с.108-109).

Згідно висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо правозастосування положень п.4 ч.3 ст.87, ч.4 ст.234 КПК України, який зазначено у постанові від 19 січня 2026 року (справа №336/4830/22): винесення ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання тягне за собою відповідно до п.4 ч.3 ст.87 КПК визнання доказів, що були отримані під час виконання такої ухвали, недопустимими.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вищезазначений висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду не може бути застосований у даному провадженні, оскільки він стосується редакції статті 107 КПК України, прийнятої в часі пізніше. 

Тому, враховуючи обставини цієї справи, докази, що отримані на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 червня 2017 року у справі №760/10622/17 (провадження №1-кс/760/9065/17), є допустимими. 

 

Щодо інших доводів недопустимості доказів

Відповідно до ч.1 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України. Сторона ж захисту з метою отримання доступу до інформації, яка містилася в телефоні потерпілої ОСОБА_11 , не була позбавлена можливості звернутися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, разом з тим таким правом не скористалася. Належних доказів викривлення чи зазначення недостовірної інформації у протоколі огляду телефону ОСОБА_11 від 19 червня 2017 року, а також у всіх протоколах, долучених до матеріалів провадження (довід про невідповідність звукам та зображенням) суду не надано. Записи на флешносіях підтверджують певні неточності у протоколах, складених за результатами НСРД, разом з тим вони не спотворюють загальний зміст розмов учасників. Тому підстав визнавати недопустимим протокол огляду речей та документів від 19 червня 2017 року, а також всіх інших протоколів у суду немає. Крім того, судом апеляційної інстанції частково досліджені аудіо- та відеозаписи, які долучені до протоколів НСРД, та обставин перекручування інформації чи її спотворення не встановлено. Протокол НСРД не є стенограмою, тому, на думку суду, незначні відхилення чи пропуск певних фраз не можуть бути підставою для визнання їх недопустимими. 

Доводи сторони захисту, що протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій аудіо та відео-контроль особи №3978184т від 15 липня 2017 року не містить інформації про ОСОБА_8 , не знайшли свого підтвердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у ньому зазначено його прізвище ім`я та по батькові та дата народження. Вказана інформація співпадає з відомостями, які містяться у документі, який посвідчує особу обвинуваченого (т.5, а.с.47-48; т.2, а.с.159-160).

Із технічних записів судових засідань (досліджених у порядку підготовки до апеляційного розгляду) судом не встановлено обмеження сторони захисту на дослідження аудіо та відео записів НСРД, вони досліджувались судом у тих частинах, які заявлялись сторонами.

Узагальнюючи вказані висновки, колегія суддів вважає, що докази, якими обґрунтовано винуватість обвинуваченого, відповідають вимогам ст.84-86 КПК України щодо їх допустимості, вони отримані в порядку, встановленому КПК України.

 

Щодо доводів сторони захисту про відсутність доказів, які б підтверджували факт залишення ОСОБА_11 імітаційних засобів та грошових коштів у готельному комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_4 »

Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

З протоколу огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів і грошових коштів від 18 червня 2017 року та доданих до нього фотокопій вбачається, що цього ж дня у період з 14 год 00 хв по 14 год 30 хв потерпіла ОСОБА_11 у присутності понятих ОСОБА_29 та ОСОБА_64 отримала несправжні імітаційні засоби у кількості 481 шт по 100 дол. США та грошові кошти у сумі 1 000 дол. США (т.3, а.с.102-107). Крім того, вказані обставини зафіксовані у протоколі за результатами виконання постанови прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 24 липня 2017 року. 

Обставини перебування ОСОБА_11 в готельному номері знайшли своє підтвердження під час дослідження відеозапису, зафіксованого на картках Micro-SD card16Gb (інв.№ 2576т, 2577т, 2579т, 2580т), та протоколу за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій ? аудіо та відеоконтроль особи №39/8184т від 15 липня 2017 року з додатком до нього з якого вбачається, що ОСОБА_11 прибула до готельного номеру з врученими стороною обвинувачення імітаційними засобами та грошовими коштами, у подальшому залишила їх у номері в сейфі, який не змогла закрити, оскільки пакет не поміщався у сейф у зв`язку з його маленьким розміром, тому двері сейфа залишила незачиненими з пакунком у ньому (т.5, а.с.47-49).

Крім того, з додатку до протоколу огляду мобільного телефону від 19 червня 2017 року вбачається, що ОСОБА_11 , на виконання вказівки ОСОБА_8 повідомила, що прибула до готелю та вчинила всі необхідні дії, про що свідчить текст адресованого обвинуваченому ОСОБА_8 повідомлення: «Я на місці, все повністю в шафці. Але дуже вже мала скринька. Піду гуляти містом. Ключі здаю» (т.3, а.с.132).

Після цього, без ухвали слідчого судді, був проведений невідкладний обшук готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_4 », у ході якого виявлено та вилучено вищевказані грошові кошти та імітаційні засоби (т.4, а.с.91-94).

За наведених обставин доводи апеляційної скарги в цій частині спростовуються доказами, які долучено до матеріалів справи стороною обвинувачення.

 

Що стосується доводів апеляційної скарги, що у вироку суду не вказано, коли ОСОБА_8 вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, а також недоведеність підбурення потерпілої до надання неправомірної вигоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з п.2 ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд. На думку колегії суддів, вказані вимоги закону судом першої інстанції було дотримано, зокрема, у мотивувальній частині оскаржуваного вироку чітко зазначено формулювання обвинувачення, яке визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Наведене указує на те, що обвинувачення, яке Вищим антикорупційним судом було визнано доведеним, у вироку сформульовано чітко, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині свідчать виключно про суб`єктивне непогодження сторони захисту з мотивами судового рішення, що не є правовою підставою згідно ст.409 КПК України для його скасування або зміни судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.27 КПК України (у редакції чинній станом на 19 червня 2017 року) підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Згідно з ч.4 ст.369 КК України передбачено відповідальність за надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, за вчинення та невчинення цією службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст.369 КК України, характеризується прямим умислом, тобто особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Об`єктивною стороною надання неправомірної вигоди службовій особі є пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Складовою частиною об`єктивної сторони вказаного складу злочину є наявність у службової особи, якій передається неправомірна вигода, повноважень на вчинення чи невчинення в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Зі змісту оскаржувано судового рішення вбачається, що у розділі V вироку суду на виконання вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК України судом зазначено докази на підтвердження встановлених обставин, та у подальшому, у розділі VІІІ, надано детальну оцінку формулюванню обвинувачення, яке визнане судом доведеним, з якою погоджується й колегія суддів апеляційної інстанції. 

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у підбуренні до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, за вчинення цією службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, тобто злочину, передбаченого ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Так, з протоколу про результати здійснення негласних слідчих (розшукових) дій (проведення аудіо-, відео контролю особи) стосовно ОСОБА_8 від 20 червня 2017 року вбачається, що під час зустрічі, яка мала місце 16 травня 2017 року, обвинувачений ОСОБА_8 , будучи депутатом ІНФОРМАЦІЯ_2 VІІ скликання, застосував, на думку колегії суддів, стосовно ОСОБА_11 , у тому числі психологічні засоби впливу з метою підбурення на надання безпосередньо через нього неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, про що свідчить зміст зафіксованої розмови: «……. ну на рахунок вашої персони, округ вашої персони стільки двіженій, що просто не було, це я без перебільшення говорю, просто я не все уже буду казати до кінця, стільки двіжняка, що не було, навіть у заступника голови обласної ради стільки не було двіженій, чесно вам кажу, починаючи з дзвінків різних і вночі, одні просять підтримати вас, другі звонять проте щоб не підтримувати вас, до членів комісії і прочіє. Ну що саме таке стало, по перше, на цій сесії розглядатися ваше питання не буде, по друге скоріше за все що комісію і таке інакше буде перенесено аж до осені, або у червні, я так думаю, скоріш за все що липень серпень буде відпустка, може в кінці серпня початок вересня». У подальшому обговорюються поточні робочі питання, які стосуються ОСОБА_11 під час яких обвинувачений ОСОБА_8 неодноразово зазначає: «Ми будемо боротися дальше, раз, я вам обіцяю……»,…. «Я ще раз вам кажу, я готовий вам допомогти, я хочу допомогти, я попробую переговорити з ОСОБА_48, якщо ОСОБА_49 на це піде, я, ОСОБА_49 і ОСОБА_79, шо ми можемо зробити. Я не знаю, що ми можемо?» (т.4, а.с.148). Також ОСОБА_8 сказав: «Я можу їх спитати, але це як німий з німим говоре. Треба предметно говорити і все. Якщо це потрібно взагалі, може це не треба взагалі, хай воно йде своєю чередою і взагалі тянеться, але гарантії, того що вібувається ніхто не дасть і скоріш за все це питання вирішиться негативно, я дуже відверто кажу, тому шо, судячи по тому шо відбувалось...» (т.4, а.с.149). 

Отже, на думку колегії суддів контекст вказаної розмови свідчить, що ОСОБА_65 довів до відома ОСОБА_11 , що надання неправомірної вигоди має відбуватися виключно безпосередньо через нього, про що свідчить використання ним особливого займенника першої особи однини  ОСОБА_66 , який свідчить про персоніфікований характер висловлювань.

У подальшому ОСОБА_11 запитала у ОСОБА_8 : «А скільки в мене времені?», на що він відповів: «Мені до 18 числа потрібно, до післязавтра, тому що у ОСОБА_78 день народження будем святкувати. Друге: то шо ми йдем з ним удвох на прямий ефір 18 числа на 18 годину. Після прямого ефіру ми можемо з ним сісти та переговорити, але до цього часу ви маєте оприділитися…». У цей момент ОСОБА_11 ставить запитання наступного змісту: «Хорошо, якщо до першої суми вернутись буде нормально? То шо в самом початку була?». На її запитання обвинувачений ОСОБА_65 показує 5 пальців (cудом апеляційної інстанції цей запис перевірено). На запитання ОСОБА_11 : «Чи це тоже мало?» зазначив: «ОСОБА_79, за ОСОБА_67 не знаю, чи там будуть з ним вирішувати. По крайній мірі якщо і ОСОБА_79, я ще раз кажу. ОСОБА_79 не знає як воно там буде, просто така колотнеча, ну якщо ви хочете почути мою думку - не менше …» та продемонстрував долоню з п`ятьма пальцями та додав «якби я радив, скоріше всього ні, ніж да, але ви краще знаєте всі можливості. Зауважив «Ви скажіть так чи ні, рішення я завтра буду, приїду може на секунду, просто» (т.4, а.с.138-150).

Доводи сторони захисту, що у матеріалах справи відсутній належний документ про повноваження ОСОБА_18 як голови ІНФОРМАЦІЯ_2 , не можуть бути підставою для зміни кваліфікації обвинуваченого ОСОБА_8 , оскільки такі його повноваження є відкритими даними, знаходяться у тому числі на сайті ІНФОРМАЦІЯ_33 . З журналу судового засідання від 12 жовтня 2021 року та технічного запису до нього вбачається, що документ про повноваження ОСОБА_18 (т.18, а.с.17) був долучений прокурором до матеріалів справи у судовому засіданні як доказ на підтвердження пред`явленого обвинувачення. Відсутність на ньому підпису та не засвідчення його уповноваженою особою не свідчать про його недопустимість, оскільки не спростовує наявність факту обрання ОСОБА_18 головою ІНФОРМАЦІЯ_2 як депутата обласної ради, який є загальновідомою інформацією з огляду на зайняття ним посади особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Також колегія суддів враховує позицію ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка зазначена у постанові від 02 квітня 2026 року (справа №607/6413/23) згідно якої докази, отримані з відкритих джерел, - це частина електронних (цифрових) доказів, які мають свою специфіку. Правоохоронні органи спочатку концентрують зібрану з відкритих джерел інформацію, а потім вона трансформується у доказ, який сторона обвинувачення використовує у суді.

При цьому, обвинувачений ОСОБА_65 не зміг розпорядитися грошовими коштами, залишеними потерпілою у сейфі, так як був затриманий. 

Отже, на думку колегії суддів, зазначені вище висловлювання обвинуваченого ОСОБА_59 та долучені докази до матеріалів справи підтверджують наявність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч.4 ст. 369 КК України, що саме він висловив прохання надати неправомірну вигоду службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, безпосередньо через нього, так як під час розмови неодноразово зазначав про готовність особистого сприяти у вирішенні порушеного ОСОБА_11 питання, у тому числі наголошував на необхідності визначитися їй до 18 числа та, застосовуючи жести рук, указував на розмір неправомірної вигоди, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги щодо відсутності у діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч.4 ст. 369 КПК України, є безпідставними.

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_8 не пред`являлось обвинувачення у підбуренні ОСОБА_11 до надання неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів особам, уповноваженим на виконання функцій місцевого самоврядування - депутатам ІНФОРМАЦІЯ_2 та її голові, спростовуються формулюванням обвинувачення, яке йому висунуте. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з вказаним обвинуваченням ОСОБА_8 був ознайомлений, про що свідчить розписка про отримання ним копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування (т.1, а.с.5-47).

Доводи сторони захисту, що викладені фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення містить істотні суперечності, є необґрунтованими, оскільки на думку колегії суддів, вимоги ст.291 КПК України при складанні обвинувального акту стосовно ОСОБА_8 були дотримані в повному обсязі, жодних суперечностей він не містить.

Щодо ж до обвинувачення за ч.4 ст.190 КК України (у редакції чинній станом на 19 червня 2017 року), то вказана частина статті встановлює відповідальність особи за заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах. Колегія суддів не вбачає підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого у новій редакції ст.190 КК України - на ч.5, оскільки нова редакція статті не пом`якшує чи іншим чином не покращує становище обвинуваченого ОСОБА_8 .

Як шахрайство можуть бути кваліфіковані дії особи і у випадку, коли така особа отримує кошти у якості надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, за вчинення та невчинення дій, проте не мала на меті передавати їх адресату з метою особистого привласнення. Необхідною і достатньою складовою підстави кримінальної відповідальності за шахрайство (ст.190 КК України) є усвідомлення суб`єктом кримінального правопорушення того факту, що предмет кримінального правопорушення є чужим для нього, що він заволодіває чужим майном за відсутності будь-якого права на нього.

Свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_19 у судовому засіданні в суді першої інстанції повністю заперечили будь-які розмови із ОСОБА_8 щодо допомоги потерпілій у питаннях призначення її на посаду чи не ініціювання проведення відносно неї перевірок, що свідчить про умисел обвинуваченого на незаконне заволодіння її коштами без наміру їх передачі.

Згідно правової позиції Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі №686/13801/16-к від 17 жовтня 2022 року: «Повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей є особливими видами інформаційного впливу на психіку особи з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює, який призводить до того, що особа перекручено сприймає дійсність, а отже, здійснює процес мислення на ґрунті омани, що й обумовлює зовні добровільне волевиявлення особи, яка володіє майном, на передачу майна чи права на нього винному, а отже і наступне фактичне протиправне заволодіння тим чужим майном або набуття права на таке. Заволодінням установлюється панування над річчю, що і є результатом застосованого обману потерпілого, якого в такий спосіб зовні добровільно спонукають передати винуватому майно чи право на майно, фактичним наслідком чого є заподіяння матеріальної шкоди. На відміну від викрадення чужого майна (таємного за ст.185 КК чи відкритого за ст.186 цього Кодексу), де протиправне заволодіння чужим майном є початковим етапом реалізації умислу винної особи, що передує його вилученню з володіння потерпілого, законодавець пов`язує ознаки шахрайства саме із заволодінням чужим майном або набуттям права на нього, а тому кваліфікація діяння за ст.190 КК не пов`язана із встановленням реальної первинної можливості розпорядитися майном (правом на майно) на власний розсуд, що є обов`язковим для викрадення, оскільки віддзеркалює момент юридичного завершення етапу протиправного вилучення чужого майна.»

«Шахрайство, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно.»

За обставин даного провадження, після передачі потерпілою коштів для обвинуваченого ОСОБА_8 , шляхом поміщення їх у сейф готельного номеру, власником якого була дружина обвинуваченого, обвинувачений заволодів правом на таке майно, а тому, у діях обвинуваченого ОСОБА_8 , наявний склад злочину, передбачений ч.4 ст.190 КК України (у редакції чинній станом на 19 червня 2017 року). 

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Тому підстав для перекваліфікації діянь обвинуваченого з ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України на ч.4 ст.190 КК України (у редакції чинній станом на 19 червня 2017 року), колегія суддів не вбачає, оскільки вона тягне за собою погіршення становища обвинуваченого. 

 

Щодо доводів про неповноту судового розгляду

Твердження сторони захисту, що показання свідків ОСОБА_37 та ОСОБА_38 є неправдивими, в тому числі, що судом не надано належної оцінки протиріччям у показаннях свідків  ОСОБА_52 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_54 та потерпілої ОСОБА_11 , є необґрунтованими, оскільки відповідно до матеріалів кримінальної справи всі показання свідків були предметом безпосереднього судового дослідження, які отримали відповідну оцінку. Доказів надання будь-ким із них завідомо неправдивих показань, суду не надано, а обвинувачений ОСОБА_8 від дачі показань відмовився. Тому колегія суддів не вбачає підстав ставити під сумнів оцінку достовірності цих доказів.

Також, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено порушення порядку здійснення допиту потерпілої ОСОБА_11 , оскільки всі дії судом першої інстанції вчинені в межах норм КПК України, що підтверджується технічним записом судового засідання від 02 лютого 2021 року (т.10, а.с.151 зворот; а.с.157-169, диски). Неотримання судом першої інстанції письмової присяги та розписки її попередження про кримінальну відповідальність від суду, з яким проводилось засідання у режимі ВКЗ, не може бути підставою для визнання її показань недопустимими.

З матеріалів справи вбачається, що Вищий антикорупційний суд вжив усіх можливих та належних заходів щодо виклику у судове засідання інших осіб для їх допиту в якості свідків: шляхом направлення на їх адресу судових повісток, які повернуті суду без вручення; здійснював запити на встановлення їх місця проживання та роботи, у тому числі щодо ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 та ОСОБА_33 , а тому доводи сторони захисту щодо неповноти судового розгляду є безпідставними. 

 

Щодо доводів у частині порушення таємниці нарадчої кімнати.

Сторона захисту зазначає, що суд першої інстанції перебував у нарадчій кімнаті досить короткий проміжок часу, а тому, на її думку, судове рішення у вказаній справі було ухвалено судом завчасно з огляду на відсутність фактичної можливості за незначний проміжок часу оцінити сукупність доказів, які надано учасниками кримінального провадження.

Проте колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки ст.367, 371 КПК України, які передбачають порядок ухвалення судового рішення у нарадчій кімнаті, не забороняють суддям готуватися до судового засідання, зокрема, вивчати матеріали провадження та готувати один чи кілька альтернативних проектів судового рішення до завершення судового розгляду помічниками суддів, що є їх посадовими обов`язками, головуючим або суддями - членами колегії окремо чи разом, при цьому, суд не має часових обмежень щодо перебування суддів у нарадчій кімнаті, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що мало місце істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, на які посилається сторона захисту у своїй апеляційних скаргах. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі №347/840/19.

 

Щодо доводів ненадання судом оцінки, на думку сторони захисту, порушенням вимог КПК України під час отримання дозволів слідчих суддів на проведення НСРД - подання клопотань детективом без відповідних повноважень

Відповідно до ч.5 ст.532 КПК України ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.

Чинним КПК України не передбачена можливість оскарження ухвал слідчого суді про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Отже, вони набирають законної сили з моменту їх оголошення.

Зі змісту аналізу ст.248 КПК України вбачається, що у клопотанні про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначаються: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв`язку з розслідуванням якого подається клопотання; 3) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) Кримінального кодексу України; 4) відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; 5) обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення; 6) вид негласної слідчої (розшукової) дії та обґрунтування строку її проведення; 7) обґрунтування неможливості отримання відомостей про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, в інший спосіб; 8) відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, електронну комунікаційну мережу, кінцеве (термінальне) обладнання тощо; 9) обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з`ясування обставин кримінального правопорушення або встановлення осіб, які його вчинили.

До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

Тобто, норми чинного КПК України не передбачають обов`язку для сторони обвинувачення подання будь-яких інших документів. 

Про наявність відповідних повноважень у детектива ОСОБА_26 , судом апеляційної інстанції зазначено вище, як детектива, який вніс дані до ЄРДР та зобов`язаний був у відповідності до ч.1 ст.214 КПК України розпочати досудове розслідування. Обставини даного провадження, на думку колегії суддів, вимагали негайного звернення до слідчого судді з клопотаннями про фіксацію подій, у зв`язку з повідомленими потерпілою обставинами. Клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 15 травня 2017 року (т.11, а.с.92-103) були підписані детективом НАБУ ОСОБА_26 , створення слідчої групи, яка здійснюватиме досудове розслідування (т.3, а.с.66) відбулось лише 16 травня 2017 року, і він був включений до цієї групи. 15 травня 2017 року вищезазначені клопотання погоджені заступником керівника ІНФОРМАЦІЯ_34 ОСОБА_72 , який на час звернення до ІНФОРМАЦІЯ_7 був включений до групи прокурорів у кримінальному провадженні №52017000000000320 (т.3, а.с.73). Тому доводи апеляційних скарг і в цій частині є необґрунтовані та безпідставні.

 

Щодо доводів у частині відсутності у матеріалах справи належним чином засвідченої копії ухвали про надання дозволу на проведення обшуку - відсутність відтиску печатки, незаконності залучення інших осіб до його проведення

З матеріалів справи вбачається, що ухвала слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_35 від 20 серпня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку в приміщенні кімнати № НОМЕР_1 , кабінеті керівника та рецепції готелю « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за адресою: АДРЕСА_6 (т.3, а.с.108-109) не містить відбиток гербової печатки суду. Проте наведений недолік його оформлення сам по собі не свідчить про незаконність такого документу. Її ідентичність оригіналу судом апеляційної інстанції перевірено шляхом перегляду даних ЄДРСР. Стороною захисту не наведено, яким чином наявність даної обставини вплинуло на істотне порушення прав та свобод ОСОБА_8 , щоб визнавати протокол обшуку недопустимим. Також сторона захисту не надала доказів, що текст копії врученої ухвали при проведенні обшуку не ідентичний оригіналу.

Зі змісту протоколів вбачається, що у слідчій дії - проведення обшуку брали участь детективи НАБУ - ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_28 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 (т.3, а.с.140, т.5, а.с.90), які включені до слідчої групи, які здійснювали досудове розслідування. Сам факт додаткової участі під час проведення обшуку уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_36 не свідчать про порушення прав обвинуваченого ОСОБА_8 , оскільки з матеріалів справи вбачається, що виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи було здійснено детективами НАБУ, а не працівниками оперативного підрозділу. Зазначене узгоджується з висновками, які зазначені у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №663/820/15-к.

 

Щодо доводів апеляційної скарги в частині незаконності призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна

Відповідно до вимог ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Статтями 51 і 52 КК України встановлено, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосовано до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінальних правопорушень, є конфіскація майна.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ст.59 ч.1 КК України).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі ухвал слідчих суддів Солом`янського районного суду міста Києва від 22 червня 2017 року та Апеляційного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року було накладено арешти на: квартиру за адресою: АДРЕСА_7 ; годинник «Ebelautomatic» з позначкою «18К 750» з металу жовтого кольору; 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину автомобіля MERCEDES-BENZ 250D 4 MATIC, 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 ; 1/2 частину нежитлової будівлі, готельно-туристичного комплексу за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 744,7 м2 (реєстраційний номер 9435940, свідоцтво про право власності НОМЕР_8 від 31 грудня 2004 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_37 ); 1/2 частину готельного комплексу за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 510,5 м2 (реєстраційний номер 27422371, свідоцтво про право власності НОМЕР_5 від 01 червня 2009 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_37 . Арешт на майно накладено з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання (т.3, а.с.186-198).

Судом першої інстанції призначено обвинуваченому ОСОБА_8 додаткове покарання у виді конфіскації всього його майна. 

Підставою незаконності призначення такого покарання сторона захисту зазначає відсутність в обвинуваченого майна, яке б підлягало конфіскації, виходячи з рішення ІНФОРМАЦІЯ_38 від 21 березня 2018 року.

Так, незважаючи на обізнаність про наявність судових рішень про арешт майна обвинуваченого, 10 січня 2018 року дружина обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_21 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_15 з позовом про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_8 , на яку вже було накладено арешт у межах кримінального провадження. У свою чергу, ОСОБА_8 у межах вказаної справи подав зустрічний позов до ОСОБА_21 про визнання права власності та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, на яке також було накладено арешт у межах кримінального провадження.

Згідно рішення Франківського районного суду м.Львова від 21 березня 2018 року (головуючий суддя - ОСОБА_77 ) позов ОСОБА_21 до ОСОБА_8 про визнання права власності на частину квартири задоволено, визнано квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 79,90 кв.м., об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_21 та ОСОБА_8 . Крім того, визнано за ОСОБА_21 право власності на 1/2 частину вказаної квартири. У свою чергу з мотивувальної частини вбачається, що суд дійшов висновку, що нежитлові будівлі, готельно-туристичного комплексу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 744,7 кв.м.; готельний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 510,5 кв.м. та транспортний засіб MERCEDES-BENZ GLE 250D 4 МАТІС, 2016 року випуску, д.н. НОМЕР_6 , є особистою приватною власністю ОСОБА_21 , оскільки право власності на вищезазначене нерухоме та рухоме майно було набуте ОСОБА_21 хоча і під час шлюбу з ОСОБА_8 , проте, за рахунок грошових коштів, отриманих в дар, та в якості доходу від майна, що належало їй особисто. ОСОБА_8 не приймав ніякої участі у створенні та придбанні даного майна.

Таким чином, враховуючи, що станом на 21 березня 2018 року спірне майно перебувало під арештом у межах кримінального провадження №52017000000000320 від 13 травня 2017 року, суд загальної юрисдикції, ігноруючи конституційний принцип обов`язковості судового рішення, не маючи права вирішувати питання про визнання права власності та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ОСОБА_21 пред`являючи позов, у свою чергу обвинувачений ОСОБА_8 - зустрічний позов фактично здійснити фраудаторний поділ майна подружжя, свідомо спрямований на штучне виведення майна з-під можливого звернення стягнення, приховування його від виконання майбутнього судового рішення, з порушенням, на думку колегії суддів, правил підсудності (більша частина нерухомого майна, у тому числі за площею була в м.Кам`янець-Подільський). Тобто, суд першої інстанції фактично сприяв реалізації такого умислу обвинуваченого ОСОБА_8 та його дружини (їхнім діям) та забезпечив юридичні передумови для приховування майна і недопущення його подальшої конфіскації, так як відповідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.27, а.с.196-198) записи про арешт нерухомого майна, які накладені з метою конфіскації майна обвинуваченого, на час апеляційного розгляду відсутні.

З точки зору закону не допускається вирішення в порядку цивільного судочинства питання про виділ часток у майні, на яке в межах кримінального провадження накладено арешт, оскільки таке рішення може призвести до зміни правового режиму арештованого майна та фактичного нівелювання заходу забезпечення кримінального провадження. ВП ВС у постанові від 3 листопада 2019 року у справі №755/9215/15-ц зазначила, що під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу ДВС не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії ДВС чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею.

Відповідно до постанови ВС від 20 січня 2022 року у справі №145/972/16-к «факт обізнаності самого обвинуваченого та членів його родини про накладення арешту на земельні ділянки на час укладання договору дарування і, відповідно, заборону суду на їх відчуження з метою забезпечення їх можливої конфіскації у майбутньому, та намір останнього подарувати ці земельні ділянки третій особі (батьку) з метою унеможливити їх конфіскацію у зв`язку із ухваленням слідчим суддею рішення про накладення арешту, дійшов вірного висновку про те, що унаслідок таких незаконних дій було порушено публічний порядок.» «Після накладення судом арешту на об`єкт нерухомого майна, цей об`єкт набуває правового режиму обмеженого в цивільному обороті. У випадку, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин є недійсним і таким, що порушує публічний порядок. При цьому не має правового значення і не може бути перешкодою для визнання договору недійсним той факт, що ухвала суду про накладення арешту на майно не була зареєстрована відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Вказана обставина не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що підозрюваний (третя особа) має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати це майно йому було достеменно відомо.»

Тому колегія суддів вважає, що конфіскації підлягає майно обвинуваченого ОСОБА_59 , на яке накладено арешт згідно ухвал слідчих суддів Солом`янського районного суду міста Києва від 22 червня 2017 року та Апеляційного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року на: квартиру за адресою: АДРЕСА_7 ; годинник «Ebelautomatic» з позначкою «18К 750» з металу жовтого кольору; 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину автомобіля MERCEDES-BENZ 250D 4 MATIC, 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 ; 1/2 частину нежитлової будівлі, готельно-туристичного комплексу за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 744,7 м2 (реєстраційний номер 9435940, свідоцтво про право власності НОМЕР_8 від 31 грудня 2004 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_37 ); 1/2 частину готельного комплексу за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 510,5 м2 (реєстраційний номер 27422371, свідоцтво про право власності НОМЕР_5 від 01 червня 2009 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_37 . Тому доводи апеляційних скарг у цій частині є безпідставними. 

Також, відповідно до Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», виявивши факти невжиття чи несвоєчасного вжиття передбачених законом заходів для забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову, порушення правил опису та арешту майна або якщо описане майно було розтрачене, відчужене або приховане особами, яким воно передано на зберігання, судам з метою їх усунення і запобігання слід постановляти з цього приводу окремі ухвали. Тому, колегія суддів вважає за необхідне постановити окрему ухвалу з врахуванням встановлених обставин.

 

Щодо доводів у частині вирішення цивільного позову та розподілу процесуальних витрат

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ст.23 ЦК України моральна шкода, серед іншого полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням іншим обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до п.9 постанови Пленуму ВС України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру й обсягу заподіяних позивачеві моральних чи фізичних страждань, наявності інших негативних наслідків, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

З огляду на це при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо заподіяння потерпілій моральної шкоди та з розміром її відшкодування. 

Що стосується стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілої процесуальних витрат, пов`язаних із залученням її у якості потерпілої в розмірі 600 грн, то колегія суддів доходить таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Ст.118 КПК України визначено, що процесуальні витрати складаються із:

1) витрат на правову допомогу;

2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;

3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;

4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів (у редакції Закону №2137-ІХ від 15 березня 2022 року). 

З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти в сумі 600 грн на оплату номера у готельному комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_4 », де ОСОБА_11 залишила неправомірну вигоду, тобто для зберігання суми неправомірної вигоди, були сплачені нею за власний рахунок. На підтвердження внесення такої оплати потерпіла надала копію додатку до протоколу огляду від 08 серпня 2017 року (т.2, а.с.99). Тому, з врахуванням положень ч.1 ст.5 КПК України щодо застосування процесуального законодавства, яке діє на момент прийняття рішення, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг сторони захисту у цій частині, оскільки вказана сума підлягає відшкодуванню потерпілій, хоча із інших підстав, ніж встановив суд першої інстанції. При цьому суд не вважає за необхідне змінювати постановлене судом першої інстанції у цій частині судове рішення з одних лише формальних підстав. 

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 , за наведених у вироку обставин, підтверджуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку, з якою погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції. Правові підстави для закриття кримінального провадження, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості, відсутні.

Аналізуючи вирок Вищого антикорупційного суду від 21 січня 2022 року в частині призначеного ОСОБА_8 покарання, колегія суддів погоджується, що призначене ОСОБА_8 покарання є справедливим і таким, що відповідає принципу індивідуалізації призначеного покарання, яке є достатнім та необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Наявність подяк, нагород та позитивні характеристики обвинуваченого за відсутності будь-якого каяття, відшкодування шкоди потерпілій, хоча б частково, виведення з під арешту майна, яке підлягало конфіскації, на думку колегії суддів, не дають підстав для зміни покарання обвинуваченому та призначення його у мінімальній межі. 

Інші доводи апеляційних скарг та пояснень захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_10 були предметом судового розгляду в суді першої інстанції та висновків колегії суддів не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити вирок або ухвалу без змін;

2) змінити вирок або ухвалу;

3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;

4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;

5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;

6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги сторони захисту не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів

 

п о с т а н о в и л а:

 

Апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , у тому числі із змінами та доповненнями захисника ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Вищого антикорупційного суду від 21 січня 2022 року щодо обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців.

 

 

 

 

 

Головуючий суддя: ОСОБА_2 

 

судді: ОСОБА_3 

 

ОСОБА_4