Справа № 991/5774/26

Провадження 1-кп/991/57/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 , 

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов`язків, покладених у межах кримінального провадження № 52025000000000536 від 22.09.2025 на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляді у Вищому антикорупційному суді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52025000000000536 від 22.09.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України.

Під час судового розгляду прокурор подав до суду клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме:

- прибувати на кожну вимогу до суду;

- не відлучатись за межі України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 щодо обставин даного кримінального провадження;

- здати на зберігання до органу Державної міграційної служби за місцем проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

В обґрунтування свого клопотання прокурор послався на коротку фабулу обвинувачення та наявність доказів, що дають підстави обґрунтовано стверджувати про вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення. Також прокурор вказав на те, що ризики, які зумовили покладення на ОСОБА_4 обов`язків, не зменшились, продовжують існувати та виправдовують подальше застосування до обвинуваченого додаткових обов`язків.

Згідно з клопотанням на даний час існує сукупність підстав вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Ризик переховування від суду прокурор мотивує тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, наявністю паспортів громадянина України для виїзду за кордон, досягнення віку (понад 60 років), що не обмежує в перетині державного кордону під час дії воєнного стану та, власне, неодноразовими виїздами за межі України під час дії воєнного стану, а також майновим станом обвинуваченого. Вказані обставини свідчать про можливість переховування ОСОБА_4 за кордоном. 

Ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні прокурор обґрунтовує тим, що обвинувачений особисто знайомий з заявленими стороною обвинувачення особами, яких планується викликати до суду для допиту в якості свідків. ОСОБА_4 відкрито у повному обсязі матеріали досудового розслідування, серед яких наявні протоколи допиту свідків. Будучи обізнаним про їх викривальні покази, на думку прокурора, ОСОБА_4 може вжити заходи щодо тиску на свідків для того, щоб вони відмовилися надавати ці покази в суді, або змінили їх. 

У судовому засіданні прокурор підтримав подане ним клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого, та просив задовольнити з підстав, викладених у ньому. 

Захисник ОСОБА_5 надав суду письмові заперечення на клопотання прокурора, в яких просив відмовити у задоволенні клопотання. 

Обґрунтовуючи заперечення захисник зазначив, що змінились фактичні обставини, оскільки з моменту постановлення ухвали ВАКС від 31.07.2026 письмові докази сторони обвинувачення досліджені повністю, тому необхідно встановити, чи доведені ризики станом на день розгляду нового клопотання про продовження обов`язків і чи виправдовують вони кожне з п`яти обмежень ще на два місяці.

Зазначив, що клопотання прокурора не містить жодної нової фактичної обставини щодо поведінки ОСОБА_4 після прийняття судом попередньої ухвали, яка б свідчила про підготовку до переховування. Біографічні дані та минулі поїздки за кордон не можуть автоматично доводити наміру ухилятися від суду станом на вересень 2026 року.

Захисник звернув увагу на відсутність факту невиконання обов`язків обвинуваченим, а також вказав, що застава у розмірі 10 млн грн продовжує діяти та є достатньою для забезпечення належної поведінки. 

Крім того, на думку захисника ризик впливу на свідків потребує індивідуальної, а не автоматичної оцінки. Захисник звернув увагу, що прокурор не навів жодного факту спроби вплинути на зміст показань свідків.

Захисник ОСОБА_12 у письмових запереченнях просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора. 

Зазначив, що незалежно від додаткових обов`язків, обвинувачений зобов`язаний виконувати загальні процесуальні обов`язки, прямо встановлені ч. 7 ст. 42 КПК України, які діють у силу закону і не потребують періодичного продовження. Крім того, продовжує діяти запобіжний захід у вигляді застави як самостійна майнова гарантія. Так, на думку захисника, загальні обов`язки у поєднанні із заставою є цілком достатніми для забезпечення належної поведінки та подальшого судового розгляду.

Захисник звернув увагу, що за весь час провадження не зафіксовано жодного випадку порушення обов`язків, неявок без поважних причин, спроб ухилитися від суду, тиску на свідків чи затягування розгляду. Поведінка обвинуваченого демонструє належне ставлення до обов`язків і зацікавленість у розгляді справи по суті.

Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вказавши на відсутність доказів, що підтверджують наявність ризиків. 

Дослідивши клопотання, заперечення на нього, заслухавши позиції учасників провадження, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.09.2025, залишеною без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03.10.2025, розглянуто клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави щодо ОСОБА_4 , яке задоволено частково: застосовано заставу у розмірі 10 000 000 грн з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. 

Строк дії обов`язків продовжувався, востаннє ухвалою суду від 31.07.2026 до 30.09.2026 продовжено строк дії таких обов`язків: 1) прибувати на кожну вимогу до суду; 2) не відлучатись за межі України без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; 4) утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 щодо обставин даного кримінального провадження; 5) здати на зберігання до органу Державної міграційної служби за місцем проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч. 7 ст. 194 КПК України, відповідно до яких обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії обов`язків згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Тобто при вирішенні цього питання суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.

Враховуючи положення ст. 199 КПК України, суд під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків має з`ясувати, крім обставин, зазначених у ч. 1 ст. 194 КПК України, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені ним ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують подальше застосування покладених на особу обов`язків.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У поданому клопотанні прокурор наголошує на обґрунтованості висунутого ОСОБА_4 обвинувачення, яка підтверджується сукупністю доказів, зібраних під час досудового розслідування та відображених у реєстрі матеріалів досудового розслідування. 

Разом з тим на даній стадії кримінального провадження (судовий розгляд) питання обґрунтованості пред`явленого обвинувачення не може бути предметом безпосередньої оцінки суду. Докази сторони обвинувачення досліджуються виключно в порядку, передбаченому параграфом 3 глави 28 КПК України, а висновок про доведеність чи недоведеність вини ОСОБА_4 суд робить за результатами змагального розгляду справи по суті під час ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.

Також суд зазначає, що після направлення обвинувального акта стосовно ОСОБА_4 до суду висунута йому підозра не є вочевидь необґрунтованою, оскільки питання її обґрунтованості вже було предметом детального аналізу під час застосування запобіжного заходу, його апеляційного перегляду та подальшого продовження строку дії покладених обов`язків.

З огляду на це, під час розгляду даного клопотання суд надаватиме оцінку лише доводам, які стосуються продовження існування ризиків, заявлених прокурором.

Аналізуючи питання наявності ризиків, суд враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь вірогідності, що особа вдасться до спроби протидії досудовому розслідуванню та судовому розгляду у формах, що передбачені ч. 1 ст.177 КПК України. Водночас закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про наявність реальної, а не гіпотетичної можливості вчинення зазначеною особою позапроцесуальних дій. При цьому, згідно з приписами КПК України, обов`язок належного обґрунтування існування ризиків кримінального провадження покладається саме на сторону обвинувачення.

Отже, для підтвердження ризику достатнім є встановлення обґрунтованої ймовірності такої поведінки обвинуваченого за певних фактичних обставин, що прямо випливає з превентивної природи запобіжних заходів.

У своїх запереченнях сторона захисту наголошує, що після останнього продовження обов`язків прокурор не надав жодних нових фактів щодо неналежної поведінки ОСОБА_4 чи його підготовки до переховування, а минулі виїзди за кордон і відомості про особу самі по собі не свідчать про намір ухилятися від суду.

Суд не погоджується з такими доводами. За змістом ч. 3, 4 ст. 199 КПК України при вирішенні питання про продовження строку дії обов`язків суд з`ясовує, чи не зменшилися встановлені раніше ризики або чи не з`явилися нові ризики. Отже, закон не вимагає, щоб кожне продовження ґрунтувалося на нових фактах неналежної поведінки обвинуваченого. Відсутність таких фактів не свідчить про зменшення ризиків, якщо обставини, якими вони обумовлені, зберігаються. Наявність цих обставин суд оцінює нижче з урахуванням стадії кримінального провадження станом на дату розгляду клопотання.

Попередніми судовими рішеннями, в тому числі ухвалою суду від 31.07.2026, продовжено строк дії процесуальних обов`язків, покладених на ОСОБА_4 , у зв`язку з встановленням існування вказаних вище ризиків можливого переховування обвинуваченого від суду й ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. 

На переконання суду зазначені ризики мають реальний характер і на даний час.

Під час розгляду клопотання прокурором доведено існування ризику переховування від суду, який суд оцінює в світлі обставин цього кримінального провадження та особистих обставин життя обвинуваченого ОСОБА_4 . 

Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України, яке за ступенем тяжкості є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Разом з цим, це кримінальне правопорушення є корупційним, що унеможливлює застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням чи призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом до цих правовідносин, крім випадку затвердження угоди про визнання винуватості.

Хоча суворість можливого покарання сама по собі не може бути єдиною підставою для висновку про ризик переховування, у поєднанні з наведеними вище обставинами вона обґрунтовано посилює мотивацію обвинуваченого ухилитися від суду, і з наближенням завершення судового розгляду ця мотивація не зменшується.

Суд враховує наявність у ОСОБА_4 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дійсного до 27.10.2027, досягнення ним віку понад 60 років, з огляду на що на нього не поширюються обмеження щодо перетину державного кордону, запроваджені у зв`язку з дією воєнного стану, а також неодноразові перетини ним державного кордону України, у тому числі під час дії правового режиму воєнного стану. Згідно з матеріалами кримінального провадження, відомості про перетин ОСОБА_4 державного кордону охоплюють період 2018-2023 років, що свідчить про сталу практику виїздів за кордон, а не про поодинокі випадки. Така систематичність підтверджує, що обвинувачений має реальний, а не гіпотетичний досвід перебування за межами України.

Систематичні виїзди за кордон у сукупності з даними про доходи обвинуваченого свідчать про наявність у нього фінансових можливостей для тривалого перебування за межами України.

Не оцінюючи наперед обґрунтованість обвинувачення, однак, як того вимагає ч. 1 ст. 178 КПК України, суд бере до уваги обставини злочину, з приводу якого ОСОБА_4 висунуто обвинувачення, а саме те, що ОСОБА_4 обвинувачується у пособництві у вчиненні злочину (надання неправомірної вигоди) особі, котра проживає за межами України та має значні фінансові можливості, з огляду на розмір неправомірної вигоди, про який вказано в обвинувальному акті. 

Зазначені обставини у поєднанні з тяжкістю інкримінованого діяння та суворістю покарання є додатковим фактором, який підтверджує наявність ризику ухилення обвинуваченого від суду.

Суд відхиляє доводи захисту про достатність застави та загальних процесуальних обов`язків, передбачених ч. 7 ст. 42 КПК України. Загальні обов`язки обвинуваченого не включають заборони виїзду за межі України чи спілкування зі свідками, а отже, не здатні запобігти встановленим ризикам. Застава, у свою чергу, є майновою гарантією, ефективність якої забезпечується можливістю її звернення в дохід держави у разі невиконання покладених на обвинуваченого обов`язків (ч. 8 ст. 182 КПК України). Без покладення відповідних обов`язків застава не створює перешкод для виїзду обвинуваченого за кордон і не обмежує його контактів зі свідками.

Ризик впливу обвинуваченого на свідків у цьому кримінальному провадженні на теперішній час також не втратив своєї актуальності.

Відповідно до вимог кримінального процесуального закону суд уповноважений обґрунтовувати свої висновки лише тими показаннями, які він сприйняв безпосередньо під час судового засідання або які отримані в порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, що прямо визначено ч. 4 ст. 95 КПК України.

На даний час завершено дослідження письмових доказів сторони обвинувачення, проте судом ще не допитані особи, яких прокурор вважає свідками обвинувачення.

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Суд також зважає на те, що ОСОБА_4 є особисто знайомим з певними свідками, знав їх до початку кримінального провадження та підтримував з ними ділові або особисті контакти, що суттєво збільшує реальну можливість позапроцесуального спілкування з метою коригування показань. Крім того, обвинуваченому у повному обсязі відкрито матеріали досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, зокрема протоколи допитів свідків. Отже, ОСОБА_4 обізнаний про зміст викривальних показань кожного свідка, що формує у нього конкретну мету і предмет можливого впливу - спонукати свідків до відмови від цих показань або їх зміни під час допиту в суді. 

Відсутність фактів тиску на свідків, на яку посилається захист, лише підтверджує належне виконання обвинуваченим своїх обов`язків, але не усуває самого ризику такого впливу у разі їх скасування.

Завершення дослідження письмових доказів обвинувачення також не спростовує наявності цього ризику, оскільки допит заявлених свідків судом ще не проведено. 

З урахуванням викладеного суд констатує, що ризик незаконного впливу на свідків не втратив значення з моменту застосування запобіжного заходу та повною мірою зберігає свою актуальність, а збереження відповідного процесуального обмеження є необхідною гарантією захисту джерела доказів (показання свідків) від зовнішнього тиску до моменту його безпосереднього дослідження в судовому процесі.

Суд також оцінив необхідність кожного з обов`язків окремо. Обов`язки прибувати на кожну вимогу до суду та повідомляти суд про зміну місця проживання та/або роботи безпосередньо забезпечують участь обвинуваченого в судовому розгляді та можливість його належного виклику і за своїм характером є мінімально обтяжливими. Обов`язки не відлучатися за межі України без дозволу суду та здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон спрямовані на запобігання встановленому ризику переховування за кордоном, необхідність яких зумовлена саме наявністю в обвинуваченого документів для виїзду, відсутністю вікових обмежень на перетин кордону, досвідом систематичних виїздів та постійним проживанням за кордоном особи, якій, за версією обвинувачення, ОСОБА_13 сприяв у вчиненні злочину. Обов`язок утримуватися від спілкування зі свідками стосується лише п`яти визначених осіб і лише щодо обставин цього кримінального провадження, тобто не забороняє спілкування з ними з інших питань, і спрямований на запобігання ризику незаконного впливу на свідків до їх допиту судом.

Отже, враховуючи актуальність існування двох наведених вище ризиків, стадію кримінального провадження, а саме судовий розгляд, суд вважає, що наявні підстави для продовження строку дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язків.

Суд також враховує, що тривалість застосування обов`язків перебуває у безпосередньому зв`язку з тривалістю судового розгляду, а тому пропорційність їх продовження оцінюється з урахуванням того, чи здійснюється розгляд у розумний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Згідно з ч. 3 ст. 28 КПК України критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є, зокрема, складність кримінального провадження, поведінка учасників кримінального провадження та спосіб здійснення судом своїх повноважень.

Обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні надійшов до суду 15 травня 2026 року. Судовий розгляд розпочато 10 червня 2026 року. На час розгляду клопотання в повному обсязі досліджено письмові докази сторони обвинувачення, і суд перейшов до допиту свідків обвинувачення (судове засідання для допиту яких призначено на 2 жовтня 2026 року). 

Таким чином, судовий розгляд здійснюється послідовно та без невиправданих перерв, а суд вживає заходів для його завершення в розумний строк. Тривалість застосування обов`язків зумовлена об`єктивним перебігом судового розгляду і не призводить до необґрунтованого продовження обмеження прав обвинуваченого. 

Водночас суд враховує, що після завершення допиту свідків ризик незаконного впливу на них підлягатиме повторній оцінці.

Суд бере до уваги посилання сторони захисту на рішення ЄСПЛ у справі «Мяжджик проти Польщі» (заява № 23592/07, рішення від 24.01.2012). Водночас фактичні обставини зазначеної справи істотно відрізняються від обставин цього кримінального провадження, що виключає застосування висновку ЄСПЛ про непропорційність обмеження до ситуації обвинуваченого ОСОБА_4 .

По-перше, у справі «Мяжджик проти Польщі» заборону залишати територію держави було застосовано на невизначений строк, а загальна тривалість обмеження, яку ЄСПЛ визнав непропорційною, становила п`ять років і два місяці. Натомість обов`язки не відлучатися за межі України без дозволу суду та здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон покладено на ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді від 10.09.2025, і з урахуванням цього продовження їх сукупна тривалість не перевищить одного року та трьох місяців. Крім того, згідно з ч. 7 ст. 194 КПК України такі обов`язки не можуть бути покладені на строк понад два місяці, а кожне їх продовження потребує окремого клопотання прокурора та самостійної судової оцінки в порядку ст. 199 КПК України. Отже, національний закон виключає модель безстрокового обмеження, яка була предметом оцінки ЄСПЛ.

По-друге, визначальним для висновку ЄСПЛ став той факт, що заявник, будучи громадянином іншої держави, був змушений упродовж усього строку дії обмеження перебувати в іноземній для нього країні, поза місцем проживання своїх дітей. ОСОБА_4 є громадянином України, проживає в Україні, де зосереджені його сімейні, соціальні та майнові зв`язки. 

По-третє, у справі «Мяжджик проти Польщі» заявник не отримав дозволу на виїзд навіть на короткий строк. Натомість обов`язок, покладений на ОСОБА_4 , сформульовано як заборону відлучатися за межі України без дозволу суду, що зберігає за обвинуваченим можливість звернутися до суду з клопотанням про короткостроковий виїзд за наявності обґрунтованої потреби. Отже, обмеження не має абсолютного характеру.

По-четверте, ЄСПЛ визнає, що обмеження свободи пересування може бути виправдане потребою забезпечити належний перебіг кримінального провадження (§ 38 рішення), однак таке обмеження має залишатися пропорційним цій меті протягом усього строку його дії. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 перебуває на стадії судового розгляду, дослідження письмових доказів завершено, а свідки обвинувачення судом ще не допитані. Мета обмеження, а саме забезпечення участі обвинуваченого в судовому розгляді та захист показань свідків до їх безпосереднього дослідження судом, залишається конкретною та актуальною.

З урахуванням відносно нетривалого строку обмеження, його періодичного судового перегляду, відносного характеру заборони, відсутності доведених стороною захисту обставин, за яких обмеження покладало б на обвинуваченого надмірний індивідуальний тягар, розгляду справи в розумний строк, а також збереження встановлених судом ризиків, суд дійшов висновку, що продовження строку дії покладених на ОСОБА_4 обов`язків відповідає вимозі пропорційності в розумінні ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора слід задовольнити. 

Керуючись ст. 2, 7, 28, 176-178, 182, 193, 194, 199, 331, 372, 376 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на два місяці, а саме до 25 листопада 2026 року, строк дії покладених на нього обов`язків:

- прибувати на кожну вимогу до суду;

- не відлучатись за межі України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 щодо обставин даного кримінального провадження;

- здати на зберігання до органу Державної міграційної служби за місцем проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52025000000000536 від 22.09.2025.

Копію ухвали вручити обвинуваченому негайно після її оголошення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1