УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 991/1692/24

провадження № 51-3066 ск 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги,

встановив:

8 червня 2026 року Вищий антикорупційний суд ухвалив вирок, яким затвердив угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та засудженим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 1 травня 2023 року за № 52023000000000202. Цей вирок постановлено виключно щодо ОСОБА_6 , йому призначено узгоджене сторонами покарання, а інші питання вирішено відповідно до ст. 374 КПК України.

Адвокат ОСОБА_4 , діючи в інтересах ОСОБА_5 , подавав апеляційну скаргу, у якій стверджував, що ухвалений вирок порушує права та інтереси останньої. На думку захисника, суд першої інстанції неправомірно вирішив питання про скасування арештів майна, яке, як він зазначав, перебуває у межах іншого кримінального провадження, у тому числі майна ОСОБА_5 . Захисник також вказував, що суд дійшов передчасних висновків щодо підтвердження показань засудженого про інших осіб, формально підійшов до перевірки умов угоди, неправильно вирішив питання про долю грошових коштів та фактично визнав встановленою участь інших суддів Великої Палати у складі Верховного Суду у корупційній змові.

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, перевіривши апеляційну скаргу, дійшов висновку, що вона подана особою, яка не має права на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди. Суддя зазначив, що у межах перевірки, передбаченої ст. 398 КПК України, він не встановив у тексті вироку даних, які прямо вказують на ОСОБА_5 , не описано її дій, ролі чи будь-яких обставин, які дозволяють ідентифікувати її як особу, щодо якої вирок стосується її прав чи інтересів. Суддя також зазначив, що наведені адвокатом твердження стосуються змісту угоди та процесуальних рішень щодо засудженого, а не прав третьої особи, і послався на правову позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року, справа № 639/2837/19, відповідно до якої дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. У зв`язку з цим апеляційну скаргу повернуто адвокату ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 , зазначає, що ухвала апеляційного суду є незаконною та постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Він стверджує, що оскільки судом при ухвалені вироку вирішено питання про скасування арештів майна, зокрема яке належить ОСОБА_5 безпосередньо впливає на її права та інтереси. Захисник також вказував, що згадування «інших суддів Великої Палати Верховного Суду» з конкретною посадою, конкретною справою, конкретним судовим рішенням і датою його ухвалення з огляду на загальновідомість складу Великої Палати, створює враження встановленої винуватості цих суддів, дозволяє ідентифікувати ОСОБА_5 . Зазначає, що затвердження угоди створює враження встановленої винуватості суддів Великої Палати Верховного Суду та вже використано державним органом проти ОСОБА_5 . 

У касаційній скарзі захисник ставить питання про передачу кримінального провадження на розгляд об`єднано палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду для відступу від правового висновку викладеного у складі Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19.

Перевіривши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає, з огляду на таке.

Частина 4 ст. 394 КПК України встановлює спеціальний, вичерпний перелік суб`єктів, які мають право на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості. Інші особи можуть звернутися з апеляційною скаргою лише у випадках, прямо передбачених КПК України. Застосування ч. 2 ст. 24 КПК України не може нівелювати спеціальний порядок оскарження вироків на підставі угоди, оскільки ця норма гарантує право на перегляд судового рішення лише в межах процесуальних правил, встановлених законом.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 надала оцінку правовому висновку Верховного Суду України від 3 березня 2016 року у справі № 5-347 кс 15. Об`єднана палата погодилася з тим, що конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження гарантує право звернення до суду зі скаргою, якщо судове рішення стосується прав, свобод чи інтересів особи. Водночас об`єднана палата зазначила, що сам по собі цей висновок не означає можливості апеляційного оскарження вироку будь-якою особою, яка вважає, що її інтереси порушено. Об`єднана палата сформулювала чіткий критерій: вирок може вважатися таким, що стосується прав іншої особи, лише якщо у його тексті прямо зазначено дані, які вказують на конкретну особу, або встановлені обставини, які дозволяють суду з упевненістю ідентифікувати її. Також об`єднана палата наголосила, що зіставлення вироку з обвинувальним актом іншого кримінального провадження або з іншими процесуальними документами сторони обвинувачення суперечить інституту угод про визнання винуватості та не може бути підставою для висновку про те, що вирок стосується прав третьої особи.

Отже, аналізуючи зміст оскаржуваної ухвали, колегія суддів Касаційного кримінального суду дійшла висновку, що апеляційний суд правильно встановив - вирок ВАКС від 8 червня 2026 року не містить жодних персональних даних ОСОБА_5 , не описує її дій, не встановлює її ролі, не згадує її прізвища, посади чи будь-яких обставин, які б дозволяли суду ідентифікувати її як особу, прав чи інтересів якої стосується цей вирок.

Формулювання «інші судді Великої Палати Верховного Суду» є узагальненим і не створює юридичного зв`язку між вироком та конкретною особою. Вирок стосується виключно ОСОБА_6 , а будь-які дії інших осіб не досліджувалися та не оцінювалися судом.

Посилання захисника на постанову Верховного Суду України від 3 березня 2016 року у справі № 5-347 кс 15 не можуть бути враховані, оскільки у зазначеній справі йшлося про вирок, у якому містилися конкретні дані, що дозволяли з упевненістю ідентифікувати третю особу та свідчили про безпосереднє втручання у її права та інтереси. Натомість у межах перевірки, здійсненої суддею апеляційної інстанції, встановлено, що у тексті вироку стосовно ОСОБА_6 відсутні будь-які відомості, які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_5 як особу, щодо якої вирок має преюдиціальне значення. Тому правова позиція Верховного Суду України, на яку посилається захисник, не може бути застосована у цьому випадку.

У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2024 року року у справі № 5-1627 км 24 ( справа 991/8546/23), касаційний суд дійшов висновку, що апеляційний суд неправомірно повернув скаргу на стадії відкриття бо фактично надав оцінку наявній у справі угоді про визнання винуватості, укладеній між прокурором та обвинуваченим, що суперечить положенням ст. ст. 398-401 КПК України. Натомість у цьому провадженні суд апеляційної інстанції, перевірив лише сам вирок на наявність прямих згадок про особу діючи в межах ст. ст. 398 - 399 КПК України. Тому посилання адвоката на цю постанову є не релевантним для цієї ситуації і висновки у тій справі не можуть бути застосовані до неї. 

Суддя-доповідач не здійснював оцінки доводів апеляційної скарги по суті, а лише перевірив наявність права на апеляційне оскарження, що відповідає вимогам закону, тому підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Посилання захисника на порушення презумпції невинуватості ОСОБА_5 через використання дисциплінарним органом вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 є безпідставним, оскільки відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду та усталених підходів Європейського суду з прав людини (зокрема, сформованих у рішенні від 20 жовтня 2020 року у справі «Camelia Bogdan v. Romania», заява № 36889/18), розгляд питання про дисциплінарну відповідальність судді є автономною процедурою, що не вирішує питання про вину у кримінально-правовому сенсі, а тому оцінка суддівської етики на підставі матеріалів кримінального провадження не становить порушення статті 6 Конвенції.

Ухвала АП ВАКС від 21 липня 2026 року є належно мотивованою, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, тому підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду , колегія суддів зазначає , що вирішення цього питання можливе лише у разі прийняття касаційним судом рішення про відкриття касаційного провадження і до прийняття постанови судом касаційної інстанції в порядку та на підставах передбачених ст. ст. 434-1, 434-2 КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих матеріалів вбачається, що підстав для її задоволення немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3