Справа № 991/12554/26

Провадження 1-кп/991/128/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Малий Мидськ Костопільського району Рівненської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000309 від 7 травня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Обставини кримінального провадження

1.1. Зміст обвинувачення та процесуальна історія

14 жовтня 2026 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000309 від 7 травня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16 жовтня 2026 року у вказаному кримінальному провадженні було призначено підготовче судове засідання.

19 жовтня 2026 року, до початку підготовчого судового засідання, від прокурора ОСОБА_3 надійшло клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на ОСОБА_5 .

Відповідно до змісту обвинувального акта та матеріалів клопотання, ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що він, перебуваючи на посаді заступника начальника Київської міської митниці Державної фіскальної служби, діючи умисно, у період з 19 травня 2020 року по 2 липня 2021 року володів майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його злочинне походження, а саме грошовими коштами у розмірі 57 181 377 грн, які перетворив в об`єкт нерухомості шляхом будівництва та введення в експлуатацію готелю з приміщеннями громадського харчування (реєстраційний номер в ЄДЕССБ ІУ122210624969), розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремче, с. Поляниця, участок Вишні, на земельних ділянках із кадастровими номерами 2611092001:22:002:2558, 2611092001:27:002:0206.

За версією сторони обвинувачення, надалі обвинувачений у період з 19 травня 2020 року по 1 жовтня 2025 року володів та використовував перетворене майно у вигляді зазначеного об`єкта нерухомості, у яке вклав кошти на загальну суму 108 130 837 грн, з яких 57 181 377 грн - кошти, щодо яких фактичні обставини свідчать про їх одержання злочинним шляхом, а також одержання прибутку від діяльності готелю із приміщеннями громадського харчування «Ribas Karpaty», розташованого за вказаною адресою, як спосіб використання такого майна.

Крім того, ОСОБА_5 обвинувачують у тому, що в період з 19 травня 2020 року по 1 жовтня 2025 року він вчинив дії, спрямовані на приховування та маскування походження такого майна, володіння ним, прав на нього та джерела його походження, що полягали у використанні майна, зареєстрованого на третю особу - ОСОБА_6 , з метою ускладнення встановлення його належності та фактичного контролю за ним. Зазначені дії вчинено особою, яка знала, що таке майно повністю одержано злочинним шляхом, в особливо великому розмірі.

Вказані дії ОСОБА_5 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 3 ст. 209 КК України.

Під час досудового розслідування цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року у справі № 991/4069/26 до підозрюваного ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 15 000 000 (п`ятнадцять мільйонів) грн. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2026 року у справі № 991/8195/26 розмір застави, визначеної підозрюваному ОСОБА_5 як альтернатива триманню під вартою, зменшено до 10 000 000 (десяти мільйонів) грн.

Після внесення застави його було звільнено з-під варти, внаслідок чого застосовано альтернативний запобіжний захід у виді застави із покладенням на підозрюваного обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Востаннє ухвалою слідчого судді від 28 серпня 2026 року у справі № 991/10753/26 було продовжено строк дії попередньо покладених на нього обов`язків, а саме:

- прибувати до слідчого у цьому кримінальному провадженні, прокурора та суду, за першим викликом;

- не відлучатися за межі Київської та Рівненської областей, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- утримуватися від спілкування з такими особами: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

1.2. Зміст клопотання прокурора

Прокурор стверджує, що ризики, передбачені п. 1 і п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися. Водночас у клопотанні наведено доводи також щодо ризиків, передбачених п. 2, 4 і 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо ризику переховування від суду прокурор посилається на такі обставини:

- ОСОБА_5 обвинувачують у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та з конфіскацією майна. На підтвердження значення цієї обставини прокурор посилається на практику Європейського суду з прав людини;

- обвинувачений має досвід служби, зокрема на керівних посадах в оперативних підрозділах Служби безпеки України, і зв`язки в правоохоронних органах;

- обвинувачений обізнаний зі змістом зібраних у провадженні доказів;

- ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 листопада 2020 року на ОСОБА_5 накладено грошове стягнення за неприбуття без поважних причин за викликом детектива 16 листопада 2020 року в кримінальному провадженні № 52017000000000636. На думку прокурора, це свідчить про схильність обвинуваченого ухилятися від кримінальної відповідальності;

- обвинувачений має достатні майнові ресурси для переховування і паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Щодо ризику знищення, приховування або спотворення речей чи документів прокурор зазначає, що у провадженні є електронні докази, до яких обвинувачений може мати доступ. Крім того, за результатами огляду ноутбука, вилученого в обвинуваченого, встановлено, що з його мобільного телефону видалено листування в застосунку Telegram із трьома контактами, пов`язаними з діяльністю готельного комплексу.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків прокурор посилається на таке:

- у мобільному телефоні, вилученому в обвинуваченого, виявлено документи «Перелік_запитань_до_Лапоухова СФ» і «Перелік_запитань_до_Лапоухова Олексія», які містять питання та відповіді на можливих допитах цих осіб;

- свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 допитано під час досудового розслідування, і їх необхідно допитати в суді. Показання свідків мають доказове значення лише за умови їх надання під час судового розгляду із забезпеченням права обвинуваченого на перехресний допит;

- у провадженні проведено судово-економічну та судову оціночно-будівельну експертизи, і обвинувачений може вжити заходів для того, щоб експерти відмовилися від своїх висновків;

- 3 серпня 2026 року до Національного антикорупційного бюро України надійшло клопотання свідка ОСОБА_7 (вх. № 296/23736-53) про застосування заходів забезпечення безпеки. У ньому свідок посилається на тиск з боку обвинуваченого, який полягає в залученні співробітників Служби безпеки України до ініціювання кримінального переслідування свідка;

- обвинувачений через ОСОБА_10 намагався налагодити спілкування зі свідком у цьому провадженні ОСОБА_11 , зокрема шляхом передачі ОСОБА_10 особистого телефону ОСОБА_11 ;

- обвинувачений має майнові ресурси, соціальне становище, а також досвід служби та зв`язки в правоохоронних органах, які можуть бути використані для впливу на свідків.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином прокурор посилається на соціальне становище та коло спілкування обвинуваченого і його близьких родичів, а також на його майнові ресурси. На думку прокурора, вони можуть бути використані для тиску на інших учасників кримінального провадження.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення прокурор посилається на таке:

- Вищий антикорупційний суд розглядає обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52017000000000636 від 26 вересня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України;

- у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_5 раніше притягали до кримінальної відповідальності за ст. 366-1 КК України. 17 листопада 2020 року провадження в цій частині закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з набранням чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння;

- за версією сторони обвинувачення, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачують ОСОБА_5 , є триваючим. Готельний комплекс «Ribas Karpaty» продовжує функціонувати, а обвинувачений, на думку прокурора, як його співвласник одержує від нього дохід, у тому числі після направлення до суду обвинувального акта в іншому кримінальному провадженні.

Прокурор вважає, що ризики не зменшилися, оскільки ґрунтуються на обставинах, які існують постійно або тривалий час, а саме характер і тяжкість обвинувачення, загроза суворого покарання, зв`язки обвинуваченого, його майновий стан, можливість залишити територію України, можливість впливу на свідків до їх допиту в суді.

На думку прокурора, запобігти ризикам здатне лише поєднання застави з продовженням строку дії обов`язків. Зменшення обсягу обов`язків або строку їх дії, за його твердженням, суттєво підвищить вірогідність настання ризиків. Окремого обґрунтування необхідності кожного з обов`язків, зокрема обов`язку не відлучатися за межі Київської та Рівненської областей, клопотання не містить.

1.3. Позиції учасників судового провадження

У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 повністю підтримав вимоги і обґрунтування зазначеного клопотання, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_5 , а також його захисник - адвокат ОСОБА_4 заперечували проти задоволення вказаних вимог прокурора, просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Також адвокат зазначила, що прокурором надавались пояснення не щодо клопотання про продовження строку дії обов`язків, а стосовно обвинувачення в цілому. Наголошувала на необхідності повернути документи, подані прокурором як додатки до клопотання, із посиланням на постанову від 10 квітня 2025 року у справі № 175/1958/22. На думку захисту, у цій постанові Верховний Суд визначив, що заборона, встановлена ч. 4 ст. 291 КПК України, стосується документів (доказів), які підтверджують наведені в обвинувальному акті обставини вчинення кримінального правопорушення. Як вважає сторона захисту, до клопотання прокурором долучено 3 томи додатків з метою підтвердження обґрунтованості обвинувачення, тобто наведених в обвинувальному акті обставин скоєння кримінального правопорушення, що з урахуванням ч. 4 ст. 291 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Щодо ризику переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду захисник зазначає, що цей ризик, зазначений прокурором, є абсолютно надуманим та абстрактним, таким, що не підтверджується наявними матеріалами кримінального провадження, оскільки ОСОБА_5 довів це своєю належною процесуальною поведінкою під час досудового розслідування кримінального провадження, відсутністю спроб переховування від сторони обвинувачення, зокрема і до отримання процесуального статусу підозрюваного та обвинуваченого, за відсутності процесуальних обмежень до такого переховування.

Сторона захисту також посилається на те, що обвинувачений має постійне місце проживання в Київській області та родину, утримує неповнолітню дитину і матір похилого віку. У 2021-2024 роках він неодноразово виїжджав за кордон і повертався до України, а паспорт для виїзду за кордон здав 14 квітня 2026 року. На майно обвинуваченого накладено арешт, а для внесення застави його родина реалізувала власне майно. На думку захисту, застава в розмірі 10 000 000 грн і можливість доручення Державній прикордонній службі України щодо заборони виїзду достатньо забезпечують належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

На переконання сторони захисту, висвітлений прокурором ризик знищення, приховання або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення є необґрунтованим, оскільки зазначені в клопотанні електронні докази (зокрема відомості з мобільних телефонів та ноутбуків) вже досліджені стороною обвинувачення, процесуально закріплені в протоколах та збережені на носіях інформації органу досудового розслідування, що унеможливлює їх знищення чи приховування обвинуваченим.

З приводу ризику незаконного впливу на інших обвинувачених чи свідків адвокат зазначила, що цей ризик є суто теоретичним та не підтверджується матеріалами провадження. Захисник підкреслила, що ОСОБА_5 є єдиним обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, відтак вплив на інших обвинувачених є об`єктивно неможливим, а щодо низки осіб ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ) ухвалами у справах № 991/4069/26 та № 991/8195/26 йому вже заборонено спілкування.

Посилання прокурора на звернення ОСОБА_7 від 3 серпня 2026 року не містить конкретних даних щодо дати, способу контакту, змісту вимог чи погроз, а також матеріалів перевірки, а сама заява про забезпечення безпеки не є встановленим судом фактом тиску. Щодо передання номера телефону між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , прокурором не наведено змісту комунікації чи ознак протиправного впливу, до того ж ці особи навіть не включені до переліку тих, спілкування з якими прокурор просить заборонити.

З приводу ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином адвокат зазначила, що цей ризик є лише задекларованим у клопотанні та не підтверджується жодними доказами, обставинами чи фактами. Захисник підкреслила, що прокурор зобов`язаний довести реальну можливість і бажання ОСОБА_5 вчиняти конкретні перешкоджаючі дії, чого зроблено не було. Твердження прокурора щодо використання обвинуваченим свого «соціального становища та кола спілкування близьких родичів» є абстрактними та не деталізованими.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, на переконання сторони захисту, посилання прокурора на притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності в межах іншого кримінального провадження є безпідставним. Захисник підкреслила, що події у кримінальному провадженні № 52017000000000636 стосуються обставин 2016-2017 років. Тобто вказані події суттєво передували обставинам, що досліджувалися у кримінальному провадженні № 52020000000000309 від 7 травня 2020 року. З огляду на часовий проміжок та хронологію цих подій, факт притягнення особи до відповідальності в іншому провадженні не може слугувати належним обґрунтуванням наявності ризику вчинення нового кримінального правопорушення.

Сторона захисту також зазначила, що прокурор, не обґрунтувавши кожен ризик окремо, підходить до вимог процесуального законодавства формально і підміняє обґрунтування кожної з цих обставин їх загальною кількістю.

На думку сторони захисту, в задоволенні клопотання прокурора має бути відмовлено повністю, з огляду на його формалізм та необґрунтованість.

2. Мотиви суду

Проаналізувавши зміст заявленого клопотання та додатків до нього, які стосуються безпосередньо предмета клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого, дослідивши обвинувальний акт, заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд доходить таких висновків.

2.1. Правові підстави і межі розгляду клопотання

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. Вирішуючи таке клопотання, суд застосовує положення глави 18 розділу II КПК України, якими регулюється застосування запобіжних заходів.

Згідно з ч. 7 ст. 194 КПК України обов`язки, передбачені ч. 5 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, ухвала в частині покладення обов`язків припиняє дію, а обов`язки скасовуються.

Стаття 199 КПК України застосовується до продовження строку дії обов`язків через відсилання, передбачене ч. 7 ст. 194 КПК України, з урахуванням предмета клопотання та стадії провадження. Тому суд перевіряє:

- чи не зменшилися ризики, для запобігання яким обов`язки покладено на обвинуваченого, або чи не з`явилися нові ризики (п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України);

- чи залишається необхідним і пропорційним подальше застосування кожного з обов`язків.

Клопотання подано 19 жовтня 2026 року, тобто не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення строку дії обов`язків (28 жовтня 2026 року), як вимагає ч. 1 ст. 199 КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України суд зобов`язаний встановити наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення. На цій стадії суд виконує цей обов`язок з урахуванням того, що судовий розгляд ще не розпочато і докази безпосередньо не досліджувалися. Тому суд не оцінює, чи достатньо доказів для висновку про винуватість обвинуваченого, а перевіряє, чи не з`явилися обставини, які б свідчили, що підозра втратила обґрунтованість. Таких обставин сторони не навели, і суд їх не встановив. Отже, обґрунтована підозра у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, зберігається. Характер і тяжкість висунутого обвинувачення суд враховує як обставини, визначені ст. 178 КПК України.

Предметом розгляду є лише продовження строку дії чинних обов`язків. Питання про зміну запобіжного заходу, покладення нових обов`язків або зміну наявних судом не вирішуються, оскільки відповідних клопотань не заявлено.

З огляду на зміст поданого прокурором клопотання, суд має встановити, чи продовжують існувати заявлені ним ризики, а саме:

- ризик переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду;

- ризик знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин правопорушення;

- ризик незаконного впливу на свідків;

- ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином;

- ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.

2.2. Оцінка ризиків

2.2.1. Стандарт оцінки ризиків

Обов`язок довести, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися або що з`явилися нові ризики, покладається на прокурора (п. 1 ч. 3 ст. 199, ч. 5 ст. 194 КПК України). Те, що ризики встановлено попередніми ухвалами, не звільняє прокурора від цього обов`язку, а суд - від перевірки їх наявності на час нового розгляду. Обставини, на яких ґрунтувалися попередні висновки, з плином часу можуть змінитися або втратити значення.

Для висновку про наявність ризику не потрібно доводити, що обвинувачений неодмінно вчинить відповідні дії. Достатньо встановити на підставі конкретних обставин, що існує реальна можливість такої поведінки (п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України). Припущення та загальні посилання на тяжкість обвинувачення такими обставинами не є.

Суд оцінює кожен заявлений ризик окремо, враховуючи:

- чи зберігають значення обставини, на яких ґрунтувалися попередні висновки про ризик;

- обставини, що виникли після постановлення попередньої ухвали, зокрема направлення обвинувального акта до суду та відкриття матеріалів стороні захисту (ст. 290 КПК України);

- поведінку обвинуваченого протягом строку дії обов`язків;

- доводи сторони захисту щодо зменшення ризику.

2.2.2. Щодо ризику переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України)

Прокурор стверджує, що на час розгляду клопотання ризик переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду повністю не втратив своєї актуальності та продовжує існувати.

При оцінці наявності вказаного ризику суд враховує, що інкримінований обвинуваченому злочин, передбачений ч. 3 ст. 209 КК України, є особливо тяжким кримінальним правопорушенням, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Безальтернативність і суворість можливого покарання суд враховує як обставину, що може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду. Сама по собі вона не є достатньою підставою для висновку про наявність ризику і оцінюється в сукупності з іншими обставинами. Суд враховує також, що обвинувальний акт надійшов до суду 14 жовтня 2026 року. Саме на цьому етапі перспектива судового розгляду та можливого покарання стала для обвинуваченого реальною, і часу, щоб вага цієї обставини зменшилася, минуло небагато.

Оцінюючи цей ризик, суд також бере до уваги майновий стан обвинуваченого та його сім`ї, що підтверджується деклараціями ОСОБА_5 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019-2021 роки, а також витягами з Єдиної інформаційної системи МВС по транспортному засобу від 11 березня 2026 року та довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11 березня 2026 року, відповідно до яких у власності останніх перебувають земельні ділянки, будинки, квартира, транспортні засоби та значні грошові заощадження, які, на переконання суду, є достатніми для фінансового забезпечення обвинуваченого під час можливого його переховування.

При цьому суд не вважає, що такий майновий стан обвинуваченого та його сім`ї сам по собі підтверджує наявність ризику переховування, однак бере його до уваги як обставину, що уможливлює таке переховування і підвищує ступінь його вірогідності.

Жодна з цих обставин окремо не є вирішальною для оцінки ризику переховування, однак у сукупності вони свідчать, що зазначений ризик продовжує мати місце і дотепер.

Оцінюючи доводи сторони захисту, суд зважає на таке.

По-перше, у 2021-2024 роках обвинувачений неодноразово виїжджав за кордон і повертався до України. Однак ці поїздки відбулися до повідомлення йому про підозру від 27 березня 2026 в цьому кримінальному провадженні. Відтоді процесуальне становище обвинуваченого істотно змінилося, а саме, до нього застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на його майно накладено арешт, обвинувальний акт направлено до суду. Тому поведінка обвинуваченого в попередній період не свідчить про зменшення ризику на час розгляду клопотання.

По-друге, на частину майна обвинуваченого та його дружини накладено арешт (ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 31 березня 2026 року у справі № 991/2915/26). Арешт обмежує право розпорядження конкретним майном, але не позбавляє обвинуваченого інших майнових ресурсів. Те, що родина обвинуваченого змогла забезпечити внесення застави в розмірі 10 000 000 грн, свідчить про доступ до значних коштів, а не про їх відсутність.

По-третє, обвинувачений здав паспорт для виїзду за кордон, належно виконує покладені на нього обов`язки, а застава в розмірі 10 000 000 грн забезпечує його процесуальну поведінку. Ці обставини свідчать про дієвість застосованих заходів, а не про відсутність ризику. Застава вноситься саме для забезпечення виконання покладених обов`язків (ч. 1 ст. 182 КПК України). Якби строк їх дії закінчився, паспорт підлягав би поверненню. Так само доручення Державній прикордонній службі України, на яке посилається захист, за змістом наведеного ним порядку (постанова Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280) надається щодо осіб, яких за рішенням слідчого судді, суду тимчасово обмежено у праві виїзду з України. Отже, цей механізм сам залежить від наявності відповідного судового рішення і не може його замінити.

По-четверте, рішення Європейського суду з прав людини, на які посилається сторона захисту, стосуються тримання під вартою, тобто позбавлення свободи. Обов`язки, строк дії яких продовжується, обмежують права обвинуваченого значно меншою мірою, що суд враховує під час оцінки їх пропорційності.

Однак, щодо доводів захисника про наявність у обвинуваченого неповнолітньої дитини та матері похилого віку на утриманні, суд зазначає, що вказані обставини не підтверджуються жодними доказами, наданими стороною захисту. За таких обставин, самі лише усні твердження сторони захисту без їх документального підтвердження не можуть слугувати беззаперечною підставою для висновку про наявність стримуючих факторів, а відтак не спростовують обґрунтованості та реальності заявленого прокурором ризику, передбаченого ст. 177 КПК України.

Посилання прокурора на ризик переховування від органів досудового розслідування суд не враховує, оскільки досудове розслідування завершено, а обвинувальний акт направлено до суду. Водночас обов`язки продовжуються в тому формулюванні, у якому їх було покладено, оскільки клопотань про їх зміну не заявлено.

Таким чином, судом встановлена актуальність існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду, що зумовлює необхідність продовження строку дії покладених на нього обов`язків, спрямованих на мінімізацію такого ризику, а саме: прибувати до слідчого у цьому кримінальному провадженні, прокурора та суду за першим викликом; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

2.2.3. Щодо ризику знищення, приховування або спотворення речей чи документів (п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України)

Обґрунтовуючи наявність ризику знищення, приховування або спотворення доказів, прокурор зазначив, що ОСОБА_5 здійснював діяльність конфіденційно з метою уникнення кримінальної відповідальності. За твердженням сторони обвинувачення, під час огляду вилученого у обвинуваченого мобільного телефону iPhone 15 Pro було встановлено факт видалення ним у месенджері «Telegram» листування зі службовими особами готельного комплексу «Ribas Karpaty», за допомогою якого здійснювався контроль за діяльністю об`єкта. Оскільки наявність зазначеного листування вдалося виявити лише під час дослідження інформації з ноутбука Apple MacBook Pro A2251, прокурор вважає, що обвинувачений схильний до приховання злочинної діяльності та вчинення дій із маскування майна, відтак за наявності доступу до електронних носіїв та акаунтів може продовжити знищення чи спотворення електронних доказів у справі.

Суд дійшов висновку, що у цьому кримінальному провадженні ризик знищення, спотворення або приховування речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перестав існувати. Обґрунтування стороною обвинувачення наявності цього ризику конспіративною поведінкою обвинуваченого на стадії судового провадження є недостатнім. Насамперед це зумовлено завершенням досудового розслідування, проведенням усіх слідчих (розшукових) дій та завершенням процесу збирання доказів.

При оцінці цього ризику суд враховує, що навіть якщо такі дії мали місце, вони характеризують поведінку обвинуваченого під час досудового розслідування і не свідчать про те, яким чином обвинувачений може вплинути на хід кримінального провадження на цій стадії.

Докази, на які посилається прокурор, у тому числі електронні, зібрано та зафіксовано в протоколах, матеріали досудового розслідування відкрито стороні захисту (ст. 290 КПК України). Видалене листування, на яке посилається прокурор, виявлено та зафіксовано під час огляду ноутбука. Тому обвинувачений не має реальної можливості знищити, приховати чи спотворити ці докази.

Отже, обставини, які раніше мали значення, за відсутності належного підтвердження того, що обвинувачений на час розгляду клопотання може вчинити дії, спрямовані на знищення, приховування або спотворення відомостей, які можуть мати доказове значення для кримінального провадження, самі по собі не доводять існування відповідного ризику на стадії судового провадження.

2.2.4. Щодо ризику незаконного впливу на свідків (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України)

Обґрунтовуючи наявність ризику впливу на свідків та інших учасників провадження, прокурор зазначив, що свідки (зокрема ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 ) володіють істотною інформацією щодо діяльності ТОВ «Рібас Карпати», а їхні показання матимуть доказове значення лише після допиту безпосередньо в суді. На намір обвинуваченого здійснювати вплив вказують виявлені під час огляду його вилученого телефону iPhone 15 Pro в месенджері «Telegram» електронні документи з переліком питань та готових відповідей для можливих допитів свідків. Можливість реалізації такого впливу, на думку сторони обвинувачення, забезпечується наявністю у ОСОБА_5 значних майнових ресурсів, його соціальним становищем, а також тривалим досвідом роботи на керівних посадах в оперативних підрозділах Служби безпеки України та здобутими сталими зв`язками у правоохоронних органах.

Оцінюючи ризик впливу на свідків, суд враховує встановлену кримінальним процесуальним законодавством процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України).

Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Тому свідки, допитані під час досудового розслідування, мають бути допитані безпосередньо в судовому засіданні. До цього можливість впливу на них з метою зміни показань або відмови від їх надання зберігає значення для кримінального провадження.

Суд враховує також, що обвинувачений тривалий час обіймав керівні посади в митних органах, зокрема посаду заступника начальника Київської міської митниці ДФС (накази ДФС України від 6 серпня 2015 року № 2433-о та від 10 січня 2019 року № 37-о). Ця обставина сама по собі не свідчить про намір впливати на свідків, однак суд враховує її в сукупності з іншими обставинами. Твердження прокурора про службу обвинуваченого в оперативних підрозділах Служби безпеки України матеріалами не підтверджене, тому суд його не враховує.

Оцінюючи обґрунтованість цього ризику, суд бере до уваги те, що на підставі протоколу огляду мобільного телефону Apple iPhone 15 Pro (s/n НОМЕР_1 ) від 31 жовтня 2025 встановлено, що під час огляду вилученого у ОСОБА_5 мобільного телефону в розділі «Збережене» додатка «Telegram» було виявлено електронні версії документів з назвами «ІНФОРМАЦІЯ_2». Вказані документи містять питання та відповіді для можливих допитів ОСОБА_12 та ОСОБА_7 щодо обставин, які входять до предмета доказування у цьому кримінальному провадженні. Суд не встановлює, з якою метою ці документи було підготовлено, оскільки це питання може мати значення під час судового розгляду. Проте їх наявність у телефоні обвинуваченого дає достатні підстави вважати, що обвинувачений цікавиться змістом можливих показань цих осіб і за відсутності обмежень має реальну можливість впливати на них.

Доводи сторони захисту про те, що обвинуваченому вже заборонено спілкуватися з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не свідчать про зменшення ризику. Саме цей обов`язок, строк дії якого продовжується, і запобігає впливу на них. Зазначених осіб ще не допитано в суді, тому підстави, з яких обов`язок було покладено, зберігаються.

Суд погоджується зі стороною захисту, що звернення свідка ОСОБА_7 від 3 серпня 2026 року про застосування заходів безпеки не є встановленим фактом тиску, тому враховує його лише як додаткову обставину. На обставинах щодо спілкування зі свідком ОСОБА_11 через ОСОБА_10 суд свій висновок не ґрунтує, оскільки прокурор не навів змісту такої комунікації. Висновок про наявність ризику ґрунтується насамперед на інших встановлених обставинах.

Ураховуючи викладене, суд вважає доведеною наявність ризику незаконного впливу ОСОБА_5 на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності.

2.2.5. Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України)

Обґрунтовуючи ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, прокурор вказав на соціальний статус і коло спілкування обвинуваченого та його близьких родичів, що створюють умови для здійснення тиску на інших учасників провадження з метою приховання, знищення чи спотворення речей і документів, потрібних для слідства й суду. Крім того, на переконання сторони обвинувачення, ОСОБА_5 володіє достатніми майновими ресурсами для практичної реалізації та забезпечення такого перешкоджання.

Оцінюючи цей ризик, суд враховує, що ризик знищення, приховування або спотворення речей і документів на цій стадії не доведено (п. 2.2.3). Тому ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд пов`язує не з можливістю впливу на зібрані докази, а з можливістю позапроцесуального впливу на осіб, які можуть бути залучені до судового розгляду, але на цей час не мають процесуального статусу свідків, у тому числі через третіх осіб.

Суд бере до уваги, що 3 серпня 2026 року свідок ОСОБА_7 звернувся до Національного антикорупційного бюро України з клопотанням про застосування заходів безпеки і послався на спроби ініціювати щодо нього кримінальне переслідування за участю співробітників Служби безпеки України. Суд не встановлює, чи мав місце такий тиск. Проте сама наявність такого звернення вказує, що можливість позапроцесуального впливу на учасників провадження не є лише теоретичною.

Сукупність наведених обставин дає підстави суду дійти висновку про наявність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Вага цього ризику менша, ніж ризиків переховування та незаконного впливу на свідків. Обов`язки, строк дії яких продовжується, необхідні вже з огляду на ризики, передбачені п. 1 і 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд враховує як додатковий.

2.2.6. Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України)

Прокурор стверджує, що цей ризик не зменшився, і посилається на те, що на розгляді ВАКС наразі перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52017000000000636 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України, а раніше він притягався до відповідальності за ст. 366-1 КК України (провадження закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України).

Крім того, за переконанням сторони обвинувачення, ОСОБА_5 здійснює триваючий злочин, передбачений ч. 3 ст. 209 КК України, оскільки, перебуваючи у статусі співвласника функціонуючого готельного комплексу «Ribas Karpaty» (м. Яремче, с. Поляниця), продовжує володіти, користуватися та отримувати доходи від майна, здобутого злочинним шляхом. Прокурор підкреслив, що обвинувачений продовжував вчиняти вказані правопорушення навіть після скерування до суду обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52017000000000636, що свідчить про стійку протиправну поведінку та реальний ризик продовження злочинної діяльності.

Суд вважає цей ризик недоведеним з таких підстав.

По-перше, прокурор посилається на те, що ОСОБА_5 є обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні № 52017000000000636 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України. Матеріалів щодо цього кримінального провадження та його стану прокурор не надав, хоча сторона захисту зазначену обставину не заперечує. Повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення суд враховує як одну з обставин, визначених п. 10 ч. 1 ст. 178 КПК України. Проте навіть безспірний факт обвинувачення в іншому кримінальному провадженні сам по собі не свідчить про вчинення особою інших кримінальних правопорушень, оскільки вона вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законом (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України). Крім того, за даними сторони захисту, обвинувачення в тому провадженні стосується подій 2016-2017 років, а прокурор не навів відомостей про повідомлення обвинуваченому про підозру у вчиненні нових кримінальних правопорушень.

По-друге, закриття 17 листопада 2020 року кримінального провадження в частині ст. 366-1 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України не має значення для оцінки цього ризику. Таке рішення ухвалено у зв`язку зі скасуванням кримінальної відповідальності за діяння, і воно не встановлює вчинення особою кримінального правопорушення.

По-третє, прокурор посилається на те, що обвинувачений володіє та користується готельним комплексом із приміщеннями громадського харчування, який, за версією сторони обвинувачення, одержано злочинним шляхом, і може й надалі одержувати від нього доходи. Цей довід ґрунтується на твердженні про злочинне походження активу. Питання про походження готельного комплексу та його зв`язок з діями, які інкримінуються обвинуваченому, є предметом судового розгляду, і на стадії підготовчого провадження суд його не встановлює. Тому ця обставина не може бути підставою для висновку про наявність ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення. Крім того, згідно з обвинувальним актом інкриміновані дії охоплюють період до 1 жовтня 2025 року. Твердження прокурора про продовження цих дій після зазначеної дати виходить за межі висунутого обвинувачення.

Інших обставин, які б свідчили про реальну можливість такої поведінки обвинуваченого, прокурор не навів.

Отже, прокурор не довів, що існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

2.3. Необхідність і пропорційність обов`язків, строк дії яких продовжується

Обов`язок прибувати до слідчого, прокурора, суду за першим викликом забезпечує участь обвинуваченого в судовому провадженні та спрямований на запобігання ризику переховування від суду. Він кореспондує процесуальному обов`язку обвинуваченого прибувати за викликом до суду (п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК України).

Обов`язок повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання та/або місця роботи забезпечує можливість належного здійснення судових викликів і контролю за виконанням обов`язків. З огляду на характер цього обов`язку та обсяг пов`язаних із ним обмежень суд вважає його подальше застосування пропорційним встановленим ризикам.

Обов`язок утримуватися від спілкування з ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобігає ризику незаконного впливу на свідків. Обмеження поширюється лише на цих осіб, яких ще не допитано в суді.

Обов`язок здати на зберігання паспорт (паспорти) для виїзду за кордон безпосередньо запобігає ризику переховування від суду за межами України, який суд встановив у п. 2.2.2. Без цього обов`язку обвинувачений мав би можливість виїхати за кордон.

Оцінюючи пропорційність обов`язків, суд враховує, що обов`язки, строк дії яких продовжується, не перешкоджають обвинуваченому піклуватися про родину та працювати, зокрема з огляду на відмову суду в продовженні обов`язку не відлучатися за межі Київської та Рівненської областей. Загальна тривалість дії обов`язків (з 30 червня 2026 року, тобто менше чотирьох місяців) також не свідчить про їх надмірність.

Обов`язки, зазначені вище, у сукупності забезпечують доступність обвинуваченого для суду, унеможливлюють його виїзд за межі України з використанням паспорта для виїзду за кордон і запобігають впливу на свідків. Водночас обмеження, по`вязані з їх виконанням, не перешкоджають обвинуваченому працювати, підтримувати сімейні зв`язки і реалізовувати інші права понад необхідне. Отже, їх продовження є необхідним і пропорційним.

2.4. Підстави для відмови в продовженні обов`язку не відлучатися за межі Київської та Рівненської областей

Обов`язок не відлучатися за межі Київської та Рівненської областей без дозволу слідчого, прокурора або суду спрямований на запобігання ризику переховування від суду. Те, що цей ризик не зменшився, не означає, що для його запобігання необхідний кожен із обов`язків, про продовження яких просить прокурор. Необхідність кожного обов`язку має бути доведена окремо (ч. 5 ст. 194 КПК України).

Прокурор не навів обставин і не надав матеріалів, які б свідчили, що перебування обвинуваченого за межами цих областей, але в межах України, створює реальну можливість переховування від суду або ускладнює його участь у судовому провадженні. Окремого обґрунтування необхідності саме цього обов`язку клопотання не містить.

Крім того, місто Київ має спеціальний статус і не входить до складу Київської області (ч. 2, 3 ст. 133 Конституції України). Обвинувачений проживає в Київській області, що підтверджується відомостями наявними в обвинувальному акті. Тому за змістом обов`язку він мав би щоразу отримувати дозвіл на в`їзд до міста Києва, де розташований Вищий антикорупційний суд, зокрема для участі в судових засіданнях. Таке обмеження є надмірним і штучно ускладнює виконання обвинуваченим обов`язку своєчасно з`являтися до суду.

Ризику переховування за межами України запобігає обов`язок здати на зберігання паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, строк дії якого суд продовжує. Доступність обвинуваченого для суду забезпечують обов`язки прибувати за викликом і повідомляти про зміну місця проживання та роботи. За таких умов додаткове обмеження пересування обвинуваченого територією України не є необхідним.

Оскільки клопотання про скасування цього обов`язку не заявлено, він діє до 28 жовтня 2026 року включно, після чого ухвала в цій частині припиняє дію (ч. 7 ст. 194 КПК України).

2.5. Висновки суду і строк продовження обов`язків

Отже, прокурор довів, що ризики, передбачені п. 1, 3 і 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися, а продовження обов`язків, зазначених у п. 2.3 цієї ухвали, є необхідним і пропорційним. Наявності ризиків, передбачених п. 2 і 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор не довів. Не довів він і необхідності продовження обов`язку не відлучатися за межі Київської та Рівненської областей. Тому клопотання підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України строк дії обов`язків не може перевищувати двох місяців. З огляду на встановлені обставини суд продовжує строк дії обов`язків на два місяці від дня постановлення цієї ухвали, тобто до 20 грудня 2026 року включно.

Керуючись статтями 176, 177, 178, 194, 199, 315, 369-372, 392 КПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000309 від 7 травня 2020 року, задовольнити частково.

Продовжити на два місяці, до 20 грудня 2026 року включно, строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

-прибувати до слідчого у цьому кримінальному провадженні, прокурора та суду, за першим викликом;

-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

-утримуватися від спілкування з такими особами: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Контроль за виконанням покладених на обвинуваченого обов`язків покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52020000000000309 від 7 травня 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому апеляційному оскарженню не підлягає.

Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуючий суддя ОСОБА_13