Справа № 991/12738/26

Провадження 1-кс/991/12758/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 , про зміну застосованого до підозрюваного запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 42023000000001416 від 25.08.2023,

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) надійшли матеріли клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 про зміну застосованого запобіжного заходу шляхом покладення на нього строком до 01.11.2026 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого (детектива), прокурора та суду; повідомляти слідчого (детектива), прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання до Державної міграційної служби України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в України; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні з приводу обставин, зазначених у повідомленні про підозру, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ..

Обґрунтовуючи клопотання, сторона захисту зазначає, що категорично не погоджується з наявністю у кримінальному провадженні обґрунтованої підозри та підстав для застосування до ОСОБА_4 будь-якого запобіжного заходу. Разом з тим, у межах цього клопотання захист вказує виключно на відсутність законних підстав для подальшого покладення на ОСОБА_4 низки процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Захист наполягає на недоцільності подальшого застосування до підозрюваного процесуальних обов`язків у такому обсязі, як це було визначено ухвалою про застосування запобіжного заходу та ухвалою про продовження строку його дії. Це обґрунтовується тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, наразі відсутні, а підозрюваний демонструє послідовну належну процесуальну поведінку. Крім того, тривале перебування під слідством істотно знижує зазначені ризики, а сама лише тяжкість покарання за інкриміновані правопорушення не може бути єдиною підставою для обмеження прав особи. Водночас покладені обов`язки є надмірними та неспівмірними: застосування електронного засобу контролю завдає ОСОБА_4 моральних та фізичних страждань. Заборона залишати межі міста позбавляє його можливості здійснювати необхідні робочі поїздки, що негативно впливає на професійну діяльність, а також порушує його право на виховання дитини, яка перебуває в іншому населеному пункті. Окремо захист наголошує, що обмеження пересування в умовах постійної загрози ракетних обстрілів створює додаткову небезпеку для життя та здоров`я підозрюваного, обмежуючи його у виборі безпечного місця перебування чи оперативного реагування на безпекові загрози. Також надмірною є заборона спілкуватися зі свідком ОСОБА_12 (яка є матір`ю дитини підозрюваного), оскільки, попри обмеження спілкування виключно щодо обставин кримінального провадження, існує ризик, що будь-яка комунікація з питань виховання дитини може бути безпідставно інтерпретована проти підозрюваного як порушення обов`язків.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 та підозрюваний ОСОБА_4 підтримали вимоги клопотання із зазначених у ньому мотивів.

В свою чергу, прокурор ОСОБА_3 висловив заперечення проти задоволення цього клопотання. Прокурор зазначив, що підозра у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованих кримінальних правопорушень є обґрунтованою та належним чином підтвердженою матеріалами справи. Наголошуючи на актуальності ризиків кримінального провадження, сторона обвинувачення вказала, що жодних нових обставин, які б свідчили про їх зменшення або зникнення, захистом надано не було. За твердженням прокурора, існуючі ризики залишаються реальними, а покладені на підозрюваного обов`язки є співмірними та необхідними для запобігання спробам перешкоджання досудовому розслідуванню. На підставі викладеного прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу та скасування (зміну) обов`язків.

Заслухавши доводи та пояснення учасників, дослідивши подані матеріали, слідчий суддя дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Частиною 4 ст. 201 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд зобов`язаний розглянути таке клопотання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Таким чином, вирішуючи зазначене клопотання, слід виходити із загальних засад кримінального процесу, серед яких диспозитивність, змагальність і рівність сторін в поданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості, а також положень, які регламентують взагалі можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в даному випадку запобіжних заходів, і конкретний вибір того заходу, який в повній мірі зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також зможе запобігти спробам переховатися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, як того вимагає ч. 1 ст. 177 КПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Водночас слідчий суддя зазначає, що під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу суд не перевіряє обґрунтованість самих підстав його застосування, а заявниками не можуть ставитися під сумнів висновки, які були покладені в основу початкового рішення. Зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про його обрання нових обставин, які свідчать про зміну, зменшення або збільшення встановлених ризиків кримінального провадження та/або впливають на виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Тому слідчий суддя не переглядає рішення про застосування запобіжного заходу, а на підставі наданих сторонами відомостей та доказів встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до підозрюваного відповідний захід або його виконання та які виникають із плином часу досудового розслідування. Такий висновок опосередковано ґрунтується на приписах ч. 5 ст. 201 КПК України, яка унеможливлює подання підозрюваним чи його захисником клопотання про зміну запобіжного заходу протягом тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу.

Як вбачається з поданих матеріалів, детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), за процесуального керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП), здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000001416 від 25.08.2023 за підозрою народного депутата України - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч . 2 ст. 209, ч. 3 ст. 366-2, ч. 4 ст. 368 КК України.

За версією органу досудового розслідування, у народного депутата України ОСОБА_4 виник умисел на одержання неправомірної вигоди за рахунок використання наданої йому влади та службового становища в інтересах ОСОБА_13 , зокрема шляхом втручання у діяльність окремих «кол-центрів», які могли бути пов`язані з економічними інтересами останнього, а також невтручання у діяльність таких суб`єктів у разі досягнення відповідних домовленостей.

Використовуючи свій статус та авторитет народного депутата України, ОСОБА_4 вчиняв активні дії щодо втручання у діяльність та дискредитації окремих учасників ринку фінансових послуг, у тому числі шляхом звернення до правоохоронних органів, ініціювання проведення невідкладних слідчих дій та подальшого висвітлення таких заходів у мережі Інтернет. Зазначені дії ОСОБА_4 були спрямовані на створення у ОСОБА_13 уявлення про можливість його впливу на діяльність «кол-центрів» з метою отримання за це неправомірної вигоди.

При цьому ОСОБА_4 використовував спілкування з ОСОБА_11 задля передачі останнім ОСОБА_13 своїх пропозицій щодо умов отримання неправомірної вигоди. Загальна сума висловленої та очікуваної ОСОБА_4 неправомірної вигоди складала 51 618 850 гривень, що відповідає особливо великому розміру.

Водночас орган досудового розслідування вказує, що неправомірна вигода фактично надана не була з причин, які не залежали від ОСОБА_4 , а спілкування між ним та ОСОБА_11 припинилося.

Окрім того, у межах епізоду підозри щодо набуття та подальшої легалізації грошових коштів (походження яких сторона обвинувачення вважає злочинним), слідством встановлено, що у травні-серпні 2022 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_13 3 705 472 гривні, 120 000 євро та 60 000 доларів США нібито для використання у благодійній діяльності. Грошові кошти у гривні були перераховані на рахунок благодійної організації «Всеукраїнський благодійний фонд Миколи Тищенка», тоді як 120 000 євро та 60 000 доларів США, за даними слідства, були передані ОСОБА_4 готівкою. Водночас документального підтвердження використання цих коштів за цільовим призначенням не встановлено, а обставини їх отримання можуть свідчити про заволодіння ними шляхом обману або зловживання довірою.

Також слідством встановлено обставини можливого заволодіння ОСОБА_4 25 000 євро у липні 2022 року та 40 000 доларів США у грудні 2022 року, які надходили як благодійні внески під час організації благодійних заходів за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_12 ..

В подальшому ОСОБА_4 вжив заходів для маскування походження частини цих коштів шляхом укладення правочинів із ОСОБА_12 , зміни правового режиму грошових коштів та визначення їх особистою приватною власністю останньої. Зокрема, за договором від 15.02.2024, ОСОБА_12 набула у спільну сумісну власність подружжя 9 000 000 гривень та 250 000 доларів США, що разом становило 18 500 000 гривень, після чого ці кошти були визначені її особистою приватною власністю. Надалі ОСОБА_12 подарувала ОСОБА_4 5 000 000 гривень та 200 000 доларів США, загальною вартістю 12 600 000 гривень, про що свідчить інший договір від 15.02.2024.

Укладення цих договорів, за версією слідства, містить ознаки фіктивності та мало на меті створення видимості законного походження грошових коштів, набутих у власність ОСОБА_4 .. Це зумовило подання останнім повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, а зрештою - умисне внесення недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік. Майновий стан та доходи ОСОБА_4 відрізнялися від достовірних відомостей на загальну суму 12 634 680 гривень.

Таким чином, за версією органу досудового розслідування, сукупність наведених обставин свідчить про вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, пов`язаних із проханням надати неправомірну вигоду з використанням службового становища народного депутата України, набуттям та легалізацією майна, щодо якого, на думку сторони обвинувачення, фактичні обставини свідчать про його злочинне походження, а також внесенням до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, завідомо недостовірних відомостей.

Викладені обставини у сукупності з матеріалами кримінального провадження переконують слідчого суддю в тому, що могло мати місце вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 366-2 КК України.

Ухвалою слідчого судді ВАКС від 03.07.2026 у справі № 991/8734/26, провадження 1-кс/991/8747/26 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 10 000 000 грн, з покладенням на підозрюваного обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Варто зазначити, що суму визначеної застави внесено особисто ОСОБА_4 та третіми особами в повному обсязі.

В подальшому ухвалою слідчого судді ВАКС від 01.09.2026 у справі № 991/11038/26, провадження 1-кс/991/11071/26 строк дії покладених на підозрюваного ОСОБА_4 обов`язків продовжено на 2 місяці (в межах строку досудового розслідування).

Зокрема, підозрюваному ОСОБА_4 визначено такі обов`язки: (1) прибувати за кожною вимогою до слідчого (детектива), прокурора та суду; (2) повідомляти слідчого (детектива), прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; (3) не відлучатись за межі міста Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду; (4) здати на зберігання до Державної міграційної служби України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в України; (5)утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні з приводу обставин, зазначених у повідомленні про підозру, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 ; (6) носити електронний засіб контролю.

Оцінюючи доводи сторони захисту щодо незгоди з наявністю у кримінальному провадженні обґрунтованої підозри та підстав для застосування до підозрюваного будь-якого запобіжного заходу, слідчий суддя вважає за необхідне звернутися до закріплених у кримінальному процесуальному законі меж судового контролю на стадії досудового розслідування.

Відповідно до положень кримінального процесуального законодавства України та усталеної практики Європейського суду з прав людини, інститут судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні не передбачає права слідчого судді на стадії досудового розслідування вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті. Слідчий суддя на цій стадії процесу не оцінює винуватість чи невинуватість особи, не здійснює остаточну оцінку сукупності доказів з точки зору їх достатності для засудження та не констатує наявність чи відсутність у діяннях особи складу кримінального правопорушення.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. При цьому факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для пред`явлення обвинувачення або винесення обвинувального вироку. На стадії досудового слідства суд перевіряє лише наявність так званої «розумної причетності» особи до інкримінованих діянь.

У рішенні по справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (заяви №№ 12244/86, 12245/86, 12383/86) ЄСПЛ також наголосив, що вимога обґрунтованості підозри є суттєвою гарантією від свавільного арешту чи обмеження прав, проте рівень переконання, необхідний для обґрунтованої підозри, є значно нижчим, ніж для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Слідчий суддя зважає на те, що питання наявності обґрунтованої підозри та належного ступеня причетності ОСОБА_4 до кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 366-2 КК України, вже неодноразово досліджувалися слідчим суддею під час обрання підозрюваному запобіжного заходу, а також у процесі подальшого продовження строку дії покладених на нього обов`язків, та були визнані судом достатніми. На даному етапі провадження наявні матеріали в сукупності продовжують переконувати об`єктивного спостерігача у наявності розумної причетності особи до розслідуваних подій.

Водночас слідчий суддя звертає увагу, що у межах розгляду цього клопотання сторона захисту, попри декларативну незгоду з підозрою в цілому, прямо не порушує питання про спростування раніше встановленої судом обґрунтованості підозри шляхом надання нових беззаперечних доказів, а зосереджує свої правові аргументи виключно на відсутності законних підстав та доцільності подальшого покладення на ОСОБА_4 низки процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

З огляду на практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», оцінка обґрунтованості підозри залежить від усіх обставин справи, однак тривалість застосування обмежень вимагає від суду пропорційного підходу до оцінки саме тих заходів контролю, які наразі діють щодо особи.

Таким чином, констатуючи наявність достатнього рівня обґрунтованості підозри для продовження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя обмежує предмет судового розгляду перевіркою, оцінкою актуальності та співмірності виключно тих процесуальних обов`язків, щодо зміни (скасування) яких звернувся захисник.

Основними аргументами сторони захисту при поданні цього клопотання є покликання на відсутність подальшого інтересу кримінального провадження у збереженні підозрюваному ОСОБА_4 обов`язків: не відлучатися за межі міста Києва без дозволу; утримуватися від спілкування зі свідком ОСОБА_12 ; носити електронний засіб контролю. Захист наголошує, що подальша дія обов`язків, які обмежують пересування ОСОБА_4 територією України та його спілкування із матір`ю його малолітньої дитини, не відповідає загальним засадам КПК України та зумовлює для нього непосильний тягар, що значно обмежує його приватне і публічне життя.

Перш ніж перейти до аналізу доцільності збереження кожного окремого обов`язку, що ставить під сумнів сторона захисту, слідчий суддя вважає за необхідне оцінити загальний стан та динаміку існування ризиків, які стали підставою для початкового покладення обмежень на підозрюваного.

При обранні запобіжного заходу та подальшому продовженні строку дії обов`язків судом було констатовано наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, а також ризику незаконного впливу на свідків. Слідчий суддя наголошує, що зазначені ризики є прогностичними сутностями, оцінка яких не може залишатися незмінною та статичною протягом усього часу досудового розслідування.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зі спливом певного часу навіть обґрунтована підозра та початкові ризики перестають самі по собі бути достатньою підставою для продовження дії найбільш суворих обмежень прав особи. Зокрема, у справах «Пунцельт проти Німеччини» та «Лабіта проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою чи застосування інших обтяжливих заходів контролю є виправданим лише доти, доки існують конкретні ознаки того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої свободи. Проте з плином часу первинна інтенсивність ризиків об`єктивно зменшується, оскільки докази фіксуються, а слідчі дії завершуються.

Заслуговує на уваги процесуальна та поза процесуальна поведінка ОСОБА_4 , який кожного разу з`являвся за викликом: для допиту в якості свідка 27.09.2024; для вручення повідомлення про підозру 29.06.2026; для допиту та вручення клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою 01.07.2026; для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою 03.07.2026; для вручення клопотання про продовження строків досудового розслідування 19.08.2026; для вручення клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на підозрюваного при обранні запобіжного заходу 28.08.2026; для розгляду клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на підозрюваного при обранні запобіжного заходу 01.09.2026; для розгляду клопотання про продовження строків досудового розслідування 24.09.2026.

Сталість та послідовність належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_4 протягом тривалого періоду перебування під слідством є вагомим чинником, який свідчить про суттєве зниження ризиків. За таких обставин, для подальшого збереження обмежень у початковому обсязі сторона обвинувачення має довести, що раніше встановлені ризики досі залишаються настільки ж гострими, що не можуть бути нівельовані менш обтяжливими процесуальними засобами.

Враховуючи викладене, слідчий суддя застосовує диференційований підхід та переходить до безпосереднього аналізу доцільності збереження кожного з трьох обов`язків, на скасуванні (зміні) яких наполягає захист.

Слідчий суддя бере до уваги, що підозрюваний ОСОБА_14 тривалий час перебуває під слідством, демонструє належну та послідовну процесуальну поведінку, безпідставно не пропускав процесуальні дії та виконував вимоги органу досудового розслідування.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, у справі «Пунцельт проти Німеччини»), ризик переховування особи або перешкоджання слідству з плином часу об`єктивно зменшується. Сама лише тяжкість інкримінованих правопорушень (зокрема, ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 209 КК України) не може бути єдиною та самодостатньою підставою для тривалого застосування найбільш обтяжливих засобів контролю.

При цьому слідчий суддя враховує особисту характеристику, спосіб життя та міцність соціальних зв`язків підозрюваного. Зокрема, ОСОБА_4 : є народним депутатом України, обіймає низку керівних посад в Комітеті, комісіях та групах Верховної Ради України, обіймав посаду заступника голови депутатської фракції політичної партії «Слуга народу»; утримує батька - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є пенсіонером, особою похилого віку та має загостренні хронічні вікові захворювання, через які систематично потребує лікування і догляду; має на утриманні та виховує малолітнього сина ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який постійно проживає з ОСОБА_12 в м. Ужгород, Закарпатської області.

Слідчий суддя констатує, що факт наявності у ОСОБА_4 паспорта громадянина України для виїзду за кордон та перетину Державного кордону України не може бути обставиною, що обов`язково без усякого сумніву вказує на можливість переховування від слідства та суду. Доказів щодо довготривалого виїзду за кордон, наявності нерухомості чи міцних соціальних зав`язків в інших країнах, або вжиття чи підготовки заходів щодо наміру переховування матеріали справи наразі не підтверджують.

Водночас слідчий суддя вважає необґрунтованими та відхиляє доводи прокурора щодо наявності у підозрюваного ОСОБА_4 стійких закордонних зв`язків, які нібито підтверджуються фактом народження його сина на території Сполучених Штатів Америки та автоматичним набуттям останнім іноземного громадянства.

Слідчий суддя погоджується з аргументами сторони захисту про те, що твердження прокурора про безумовну інтеграцію дитини в іноземне суспільство є передчасними. Відповідно до ст. 7 та ст. 19 Закону України «Про громадянство України», неповнолітні діти, які за народженням набули громадянство іноземної держави (зокрема США), законно зберігають статус громадянина України до свого повноліття. Таким чином, остаточне правове визначення та свідомий вибір громадянства шляхом вільного волевиявлення особа зможе здійснити лише після досягнення 18-річного віку.

Крім того, слідчим суддею встановлено, що син підозрюваного є неповнолітнім, а матеріалами справи належним чином доведено, що дитина фактично та постійно проживає разом із матір`ю на території України. Сам по собі факт народження дитини за кордоном, за умови її тривалого проживання в Україні, за відсутності інших беззаперечних доказів не може свідчити про наявність у самого підозрюваного реальних зв`язків чи наміру переховуватися від органів досудового розслідування та суду за кордоном.

Крім того, наявний в матеріалах клопотання лист Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 8010.5.2-37646/80.3-26 підтверджує здачу ОСОБА_4 паспорту громадянина України для виїзду за кордон на виконання ухвали слідчого судді від 03.07.2026.

Оцінюючи доводи прокурора щодо необхідності збереження обов`язків у попередньому обсязі, зокрема щодо заборони залишати межі міста без дозволу та обов`язку носіння електронного засобу контролю, слідчий суддя зазначає таке.

Твердження сторони обвинувачення про те, що обмеження на виїзд з міста не є абсолютною забороною через можливість отримання дозволу слідчого чи прокурора, слідчим суддею відхиляються. У кримінальному процесуальному законі будь-яке обмеження свободи пересування має бути пропорційним та виправданим актуальними ризиками.

Встановлена раніше заборона залишати межі конкретного населеного пункту (м. Києва) суттєво обмежує життєдіяльність підозрюваного ОСОБА_4 ..

Слідчий суддя критично оцінює доводи прокурора про те, що загрози, пов`язані з ракетними обстрілами, стосуються всіх громадян однаково, а тому не можуть бути підставою для пом`якшення обов`язків. Безумовно, безпекова ситуація в країні через збройну агресію є спільною загрозою для всього населення, проте в межах кримінального процесу слідчий суддя зобов`язаний оцінювати обставини кожної конкретної особи індивідуально.

У зв`язку з цим слідчий суддя визнає обґрунтованими аргументи захисту, що триваюче обмеження пересування в таких умовах створює штучну небезпеку для ОСОБА_4 .. Обмеження територією одного населеного пункту позбавляє його можливості оперативно реагувати на безпекові виклики, евакуюватися або перебувати у більш безпечних регіонах країни у разі загострення ситуації чи руйнування критичної інфраструктури. Забезпечення безпеки життя людини є найвищим конституційним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Крім того, зазначене територіальне обмеження негативно впливає на професійну діяльність підозрюваного, пов`язану з поїздками на політичні та державні заходи, а також суттєво обмежує його право на підтримання сімейних зв`язків і виховання малолітньої дитини, яка наразі перебуває в іншій області України (м. Ужгород Закарпатської області).

Зважаючи на те, що повне скасування територіальних обмежень на даному етапі досудового розслідування є передчасним з огляду на інтереси правосуддя, слідчий суддя вважає за доцільне частково пом`якшити цей обов`язок шляхом розширення меж пересування підозрюваного до території Київської області. Таке рішення є пропорційним кроком, який, з одного боку, суттєво зменшить логістичні та просторові перешкоди для професійної діяльності ОСОБА_4 і наблизить його до можливості реалізації батьківських обов`язків, мінімізуючи надмірний тягар на приватне життя, а з іншого - дозволить забезпечити завдання кримінального провадження, не створюючи умов для ухилення від суду чи перешкоджання слідству.

Щодо покладеного на ОСОБА_4 обов`язку носити електронний засіб контролю (далі - ЕЗК), слідчий суддя не погоджується з позицією прокурора про можливість вирішення цього питання шляхом простої зміни місця кріплення пристрою на тілі.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та вимогами ч. 1 ст. 179 КПК України, електронний засіб контролю застосовується з метою моніторингу поведінки підозрюваного за умови, що це не завдає відомої шкоди його здоров`ю та не викликає суттєвих фізичних чи моральних страждань. В судовому засіданні встановлено, що тривале безперервне носіння вказаного технічного пристрою об`єктивно спричиняє підозрюваному постійний фізичний дискомфорт, стійке подразнення шкіри та алергічні реакції у місці контакту, а також призводить до розладів сну. Спроба нівелювати ці фактори лише переміщенням пристрою не вирішує проблему по суті, оскільки сам факт щоденного механічного тиску стороннього предмета продовжуватиме завдавати особі фізичних незручностей.

Окрім того, слідчий суддя враховує доводи сторони захисту щодо суттєвих технічних перешкод у функціонуванні пристрою. В умовах активного застосування засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) на території міста Києва, технічна робота електронного засобу контролю є некоректною, що супроводжується постійними збоями у геопозиціонуванні та помилковими сигналами про порушення режиму. Зазначені обставини не лише нівелюють первісну процесуальну мету застосування ЕЗК (ефективний моніторинг), а й створюють додаткове психологічне навантаження на підозрюваного через постійну загрозу безпідставної фіксації порушень.

Зважаючи на те, що сторона обвинувачення не надала переконливих доказів існування таких актуальних ризиків, які б свідчили про намір підозрюваного ухилитися від суду чи перешкоджати розслідуванню, а належна процесуальна поведінка ОСОБА_4 на даному етапі може бути повністю забезпечена іншими, менш обтяжливими обов`язками (зокрема, розширеними територіальними обмеженнями), слідчий суддя вважає за доцільне повністю скасувати обов`язок носити електронний засіб контролю. Таке рішення відновлює необхідний баланс між завданнями кримінального провадження та повагою до прав і фізичного здоров`я людини.

Попри це, розглядаючи вимогу захисту про скасування заборони спілкуватися зі свідком ОСОБА_12 (яка є матір`ю дитини підозрюваного), слідчий суддя зазначає таке.

Захист вказував на ризик неоднозначного трактування будь-якого спілкування батьків щодо виховання дитини як порушення процесуальних обов`язків.

Разом з тим, слідчий суддя наголошує, що при застосовуванні такого обмеження у судовому рішенні було чітко й однозначно сформульовано межі цього обов`язку: підозрюваному ОСОБА_4 , заборонено спілкуватися, окрім інших, зі свідком виключно щодо обставин кримінального провадження. Зазначений обов`язок спрямований на запобігання ризику, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (незаконний вплив на свідків), та захист чистоти доказової бази. Таке обмеження жодним чином не забороняє і не перешкоджає комунікації підозрюваного з ОСОБА_12 виключно з побутових питань, питань виховання, утримання чи забезпечення безпеки спільної дитини. Оскільки обов`язок сформульований конкретно і стосується лише предмета розслідування, він не є надмірним тиском та не порушує права на сімейне життя.

За таких обставин, підстав для скасування цього обов`язку немає, і клопотання в цій частині задоволенню не підлягає.

На основі всебічного, повного й об`єктивного аналізу матеріалів клопотання та наведених доводів, слідчий суддя констатує наявність правових підстав для коригування обсягу превентивного контролю щодо підозрюваного ОСОБА_4 ..

У зв`язку із тривалим часом досудового розслідування та сталою зразковою процесуальною поведінкою особи, подальше утримання найбільш обтяжливих обмежень (як-от носіння електронного засобу контролю та жорстка прив`язка до меж одного населеного пункту) втратило свою первинну доцільність і перетворилося на надмірний процесуальний тягар, що неспівмірно обмежує професійні права підозрюваного та його право на сімейне життя. Водночас ризик можливого впливу на свідків, зокрема на ОСОБА_12 , залишається актуальним для забезпечення об`єктивного з`ясування обставин справи, а тому встановлена заборона комунікації суто щодо предмета розслідування має бути збережена.

За таких обставин слідчий суддя доходить остаточного висновку, що завдання кримінального провадження та належне забезпечення процесуальних обов`язків ОСОБА_4 на даному етапі можуть бути повною мірою досягнуті без застосування електронного засобу контролю та за умови розширення меж його пересування до меж м. Києва та Київської області, що свідчить про необхідність часткового задоволення поданого клопотання. В іншій частині покладені раніше слідчим суддею на підозрюваного обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, залишаються не змінними.

Керуючись статтями 182, 201, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити частково.

Запобіжний захід у вигляді застави, застосований у кримінальному провадженні №42023000000001416 від 25.08.2023 до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити в частині покладення обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- обов`язок, перебачений п. 9 ч. 5 ст. 194 КПК України, - носити електронний засіб контролю - скасувати;

- обов`язок, передбачений п. 2 ч. 5 ст. 194 КПК України, - викласти в такій редакції:

не відлучатись за межі міста Києва та Київської області без дозволу слідчого, прокурора або суду.

В іншій частині ухвалу слідчого суді залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1