Документ № 84578085

Справа № 760/25267/19

Провадження1-кс/4910/114/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2019 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мовчан Н.В., за участю секретаря судового засідання Чеботаренка А.П., адвоката - Дехтярьова Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Вищого антикорупційного суду клопотання адвоката Дехтярьова Євгена Валентиновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000202 від 23.03.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України,

у с т а н о в и в:

10 вересня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 05.09.2019 до Вищого антикорупційного суду на розгляд передано вказане клопотання.

В клопотанні зазначено, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 28.03.2018 у справі № 760/7988/18 у межах вказаного кримінального провадження, накладено арешт на нерухоме майно, у тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником квартири є ОСОБА_1 . Вона не має ніякого відношення до кримінального провадження. В якості свідка не допитувалася, жодних викликів та повідомлень від слідчого не отримувала.

Зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що арешт майна ОСОБА_1 накладено у зв`язку з тим, що вищезазначена квартира відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, та є предметом судової оціночно-будівельної експертизи, яка призначена ще 09.02.2018, тобто за 17 місяців до звернення із клопотанням про скасування арешту.

Однак, доцільність проведення вказаної експертизи та накладення арешту не мають причинно-наслідкового зв`язку з огляду на те, що відповідно до п. 5.2.2. «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, об`єктом цього дослідження є правовстановлювальна документація та матеріали технічної інвентаризації майна станом на дату оцінки, а не власне квартира як матеріальний предмет.

Крім того, органом досудового розслідування не доведено та при розгляді клопотання не встановлено достатніх підстав для безопірного висновку про наявність обставин, які б виправдовували доцільність накладення арешту на майно, належне ОСОБА_1 на праві власності, оскільки вона не має статусу ні підозрюваного, ні свідка в кримінальному провадженні. Більше того, жодній особі у вказаному кримінальному провадженні, досудове розслідування в якому триває же понад два роки, не повідомлено про підозру.

Протягом більш ніж 2,5 роки з дня початку досудового розслідування жодних процесуальних дій з казаною квартирою не здійснювалося, правовстановлювальна документація, матеріали технічної інвентаризації у власника не вилучалися, жодних викликів та повідомлень від слідчого ОСОБА_1 не отримувала.

Адвокат вважає, що арешт на вказану квартиру був накладений необґрунтовано, жодних цілей кримінального провадження він не забезпечує, порушуючи при цьому право власності ОСОБА_1 , а також те, що на даний час відсутні підстави для застосування такого засобу забезпечення кримінального провадження.

Адвокат Дехтярьов Є В. в судовому засіданні клопотання підтримав із зазначених у ньому підстав та просив задовольнити клопотання.

Від старшого детектива НАБУ Диби О. надійшла заява про розгляд клопотання без участі представника НАБУ, в якій також зазначено, що в кримінальному провадженні остаточне рішення не прийнято, тому підтримують попередню позицію щодо накладення арешту на це майно.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що гр. ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який міститься в матеріалах справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом права в Україні, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантується захист від неправомірних обмежень не лише власникам існуючого майна, а й власникам майнових прав та інших активів, що мають «розумні очікування» на реалізацію свого майнового права (рішення у справі «Броньовський проти Польші» від 22.06.2004 за заявою № 31443/96, рішення від 01.06.2006 у справі «Федоренко проти України» (п.п. 21-34)).

Згідно з нормами ст. 174 КПК України ОСОБА_1 наділена правом на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування накладеного на її квартиру арешту.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, право власності не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: a) чи є втручання законним; b) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; c) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Положеннями ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканність права власності.

Відповідно до загальних засад кримінального провадження позбавлення або обмеження права власності здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

За визначенням ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Приписами ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до вимог ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

За загальними правилами, визначеними ст. 132 КПК України, застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Поряд з цим, визначений КПК України процесуальний порядок обмеження права власності закріплює об`єктивні передумови для забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, передбачає засоби, що гарантують реалізацію цих прав, їх захист, поновлення на випадок порушення, а також охорону законних інтересів.

Частиною 4 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Положеннями ст. 174 КПК України закріплено механізм захисту законних прав та інтересів осіб, право власності яких обмежено під час кримінального провадження.

Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно приписів ч. 3-6 ст. 170 КПК України, умовами арешту майна для досягнення у кримінальному провадженні законної мети відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України є наявність визначеної сукупності обставин, які підлягають встановленню для прийняття відповідного процесуального рішення.

З урахуванням зазначеного, обґрунтованість застосування арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження, залежить від підтвердження висновків про існування відповідної сукупності обставин фактичними даними, які випливають із представлених доказів.

Потреба в арешті майна обумовлюється як правовою підставою застосування цього заходу забезпечення, так і його метою та завданням відповідно до конкретних обставин кримінального провадження.

В судовому засіданні встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000202 від 23.03.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. ст. 364 КК України.

Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні розпочато за фактом зловживання службовим становищем службовими особами низки комунальних підприємств Київської міської державної адміністрації, які, діючи всупереч інтересам очолюваних ними комунальних підприємств, будучи зобов`язаними відповідно до статусів спрямовувати їх діяльність на виконання річного фінансового плану з метою одержання запланованих сум доходів та чистого прибутку, не припускаючи при цьому витрат невиробничого характеру не передбачених річним фінансовим планом, надали за рахунок обігових коштів підприємств фінансову допомогу на загальну суму 349 870 921, 00 грн. ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест», яке 04.04.2016 та 05.04.2016 перерахувало вказані кошти на підставі договорів купівлі-продажу квартир комерційним структурам ПрАТ «Агрофірма «Троянда», ТОВ КУА «Авалон», які використали їх у власній фінансово-господарській діяльності та станом на 23.03.2017 право власності на квартири за ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест» не оформили.

За таких обставин, детектив Національного бюро Диба О.Д, за погодженням з прокурором звернулась до слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 52017000000000202 від 23.03.2017 року.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 року у справі № 760/7988/18 клопотання детектива задоволено та накладено арешт на квартири, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен серед іншого враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що арешт на квартири, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , накладено виходячи з того, що вказана квартира була засобом вчинення кримінального правопорушення, оскільки завдяки використанню її в якості предмету договору купівлі-продажу виникла можливість перерахувати грошові кошти комунального підприємства на рахунки третіх осіб, а тому вказані квартири відповідають критеріям речових доказів, викладеним у ст. 98 КПК України, а також щодо них можливе застосування процедури спеціальної конфіскації у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.

Вирішуючи питання про обґрунтованість клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя враховує такі обставини.

Необхідною умовою застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна у випадку вжиття цього заходу з метою забезпечення збереження речових доказів є наявність достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, тобто: 1) було знаряддям вчинення кримінального правопорушення; 2) зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, 3) є предметом, що був об`єктом кримінально протиправних дій, 4) набуте кримінально протиправним шляхом або отримано юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Разом з цим, виходячи з правової кваліфікації злочину в ухвалі слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 відсутні фактичні дані, які свідчать про те, що майно, на яке накладено арешт відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, в тому числі, зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуте кримінально протиправним шляхом або отримано юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, слідчий суддя враховує, що з моменту початку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000202 від 23.03.2017 року пройшло більше ніж 2 роки, однак жодній особі повідомлення про підозру не вручено, відомості про проведення будь-яких слідчих дій щодо арештованого майна слідчому судді не надані.

З огляду на викладене, арешт квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , не забезпечує дане кримінальне провадження, а потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у його права.

Зважаючи на тривалість досудового розслідування, відсутність осіб, яким пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий суддя дійшов висновку, що збереження арешту на належну ОСОБА_1 квартиру неможливо вважати розумним та співмірним заходом забезпечення кримінального провадження, тому клопотання про скасування арешту підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, 7, 174 , 309, 372 КПК України, слідчий суддя,

п о с т а н о в и в:

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м Києва від 28.03.2018, в частині арешту із забороною власнику та іншим особам відчужувати квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 732998680000, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Повний текст ухвали складено 25 вересня 2019 року.

Слідчий суддя Н. В. Мовчан