Документ № 85075900

Справа № 760/25267/19

Провадження1-кс/991/1176/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2019 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Фінько Ю.В.,

адвоката Самольотова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про скасування накладеного арешту на майно у рамках кримінального провадження №52017000000000202 від 23.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України,

ВСТАНОВИВ:

11.10.2019 до Вищого антикорупційного суду на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 23.09.2019 надійшло зазначене клопотання.

В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що 28.03.2018 слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва постановлено ухвалу, якою накладено арешт на квартири, що перебувають у власності КП «Фінансова компанія «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ПрАТ «Агрофірма «Троянда», ТОВ «КУА «Авалон» та фізичних осіб у будинках по вул. Вишгородській у м. Києві. Зокрема, було накладено арешт на належну заявнику квартиру АДРЕСА_2 , придбану у КП «Фінансова компанія «Житло-Інвест» згідно Договору відступлення прав та обов`язків від 13.06.2016 року.

Заявник вказує, що арешт накладено з метою забезпечення збереження речових доказів в рамках кримінального провадження №52017000000000202, досудове розслідування у якому здійснюється за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, виходячи з того, що вказана квартира була засобом вчинення кримінального правопорушення та відповідає критеріям речових доказів, викладеним у ст. 98 КПК України.

Заявник вважає, що арешт на належну їй квартиру був накладений необґрунтовано, жодних цілей кримінального провадження він не забезпечує, необґрунтовано порушуючи при цьому її право власності. Крім того, вказує, що на даний час відсутні підстави для застосування такого засобу забезпечення кримінального провадження.

В судовому засіданні представник заявника клопотання підтримав з наведених у ньому підстав, просив його задовольнити.

Представник Національного антикорупційного бюро України в судове засідання не з`явився.

17.10.2019 детективом НАБУ Дибою О. подано заяву про розгляд клопотання без їх участі. У заяві вказано, що з урахуванням відсутності остаточного рішення у кримінальному провадженні НАБУ підтримує позицію про обґрунтованість накладеного арешту.

Заслухавши доводи представника заявника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов до таких висновків.

Слідчий суддя встановив, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на договору відступлення прав та обов`язків за договором купівлі-продажу квартири (з розстрочення платежу) від 13.06.2016, укладеного із Комунальним комерційним унітарним підприємством «фінансова компанія «Житло-Інвест» Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом права в Україні, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантується захист від неправомірних обмежень не лише власникам існуючого майна, а й власникам майнових прав та інших активів, що мають «розумні очікування» на реалізацію свого майнового права (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004 за заявою № 31443/96, рішення від 01.06.2006 у справі «Федоренко проти України» (п.п. 21-34)).

Згідно з нормами ст. 174 КПК України ОСОБА_1 наділена правом на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування накладеного на її квартиру арешту.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Таким чином право власності не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: a) чи є втручання законним; b) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; c) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Положеннями ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканність права власності.

Відповідно до загальних засад кримінального провадження позбавлення або обмеження права власності здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

За визначенням ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до вимог ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

За загальними правилами, визначеними ст. 132 КПК України, застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Поряд з цим, визначений Кримінальним процесуальним кодексом України процесуальний порядок обмеження права власності закріплює об`єктивні передумови для забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, передбачає засоби, що гарантують реалізацію цих прав, їх захист, поновлення на випадок порушення, а також охорону законних інтересів.

Частиною 4 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Положеннями ст. 174 КПК України закріплено механізм захисту законних прав та інтересів осіб, право власності яких обмежено під час кримінального провадження.

Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Виходячи із змісту приписів ч. ч. 3-6 ст. 170 КПК України, умовами арешту майна для досягнення у кримінальному провадженні законної мети відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України є наявність визначеної сукупності обставин, які підлягають встановленню для прийняття відповідного процесуального рішення.

З урахуванням зазначеного, обґрунтованість застосування арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження, залежить від підтвердження висновків про існування відповідної сукупності обставин фактичними даними, які випливають із представлених доказів.

Потреба в арешті майна обумовлюється як правовою підставою застосування цього заходу забезпечення, так і його метою та завданням відповідно до конкретних обставин кримінального провадження.

Під час судового розгляду встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000202 від 23.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні розпочато за фактом зловживання службовим становищем службовими особами низки комунальних підприємств Київської міської державної адміністрації, які, діючи всупереч інтересам очолюваних ними комунальних підприємств, будучи зобов`язаними відповідно до статусів спрямовувати їх діяльність на виконання річного фінансового плану з метою одержання запланованих сум доходів та чистого прибутку, не припускаючи при цьому витрат невиробничого характеру не передбачених річним фінансовим планом, надали за рахунок обігових коштів підприємств фінансову допомогу. В подальшому, ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест», перерахувало вказані кошти на підставі договорів купівлі-продажу квартир комерційним структурам ПрАТ «Агрофірма «Троянда», ТОВ КУА «Авалон», які використали їх у власній фінансово-господарській діяльності.

У межах кримінального провадження №52017000000000202 детективом Національного антикорупційного бюро України на розгляд слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва внесено клопотання про арешт квартир, які були предметом вищезгаданих договорів купівлі-продажу квартир.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 клопотання детектива задоволено, накладено арешт, в тому числі, на квартиру АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен серед іншого враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що арешт на квартиру ОСОБА_1 накладено виходячи з того, що вказана квартира була засобом вчинення кримінального правопорушення, оскільки завдяки використанню її в якості предмету договору купівлі-продажу виникла можливість перевести грошові кошти комунального підприємства на рахунки третіх осіб, а тому вказані квартири відповідають критеріям речових доказів, викладеним у ст. 98 КПК України.

Вирішуючи питання про обґрунтованість клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя враховує такі обставини.

Частинами 3, 6 ст. 170 КПК України визначені такі умови застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації:

1) у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті (з метою забезпечення збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу;

2) у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті (з метою забезпечення спеціальної конфіскації), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 Кримінального кодексу України.

Таким чином за змістом вказаних норм закону, вжиття заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту допускається щодо визначеного кола суб`єктів: у випадку арешту з метою забезпечення збереження речових доказів - щодо будь-якої фізичної або юридичної особи; у випадку арешту з метою забезпечення спеціальної конфіскації - щодо підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи.

Крім того необхідною умовою застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна у випадку вжиття цього заходу з метою забезпечення збереження речових доказів є наявність достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, тобто: 1) було знаряддям вчинення кримінального правопорушення; 2) зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, 3) є предметом, що був об`єктом кримінально протиправних дій, 4) набуте кримінально протиправним шляхом або отримано юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Необхідною умовою застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна у випадку вжиття цього заходу з метою забезпечення спеціальної конфіскації є наявність достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, а у разі накладення арешту на майно третьої особи, - також наявність достатніх підстав вважати, що вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.

У межах кримінального провадження № 52017000000000202 від 23.03.2017 року здійснюється досудове розслідування кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

Частиною 1 ст. 364 КК України передбачено склад злочину, об`єктивна сторона якого включає зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого частиною другою ст. 364 КК України є спричинення вказаним діянням тяжких наслідків.

Разом з цим виходячи з правової кваліфікації злочину в ухвалі слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 року відсутні фактичні дані, які свідчать про те, що майно, на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 року відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, в тому числі, зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуте кримінально протиправним шляхом або отримано юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

До клопотання додані докази оплатного придбання ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 .

Таким чином, за результатами судового розгляду клопотання не встановлено наявності достатніх підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту квартири АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 .

Крім того, слідчий суддя враховує, що з моменту початку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000202 від 23.03.2017 року пройшло більше 18 місяців, однак жодній особі повідомлення про підозру не вручене, відомості про проведення будь-яких слідчих дій щодо арештованого майна слідчому судді не надані.

Вказане свідчить, що арешт квартири ОСОБА_1 жодним чином не забезпечує дане кримінальне провадження, а потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у її права.

Зважаючи на тривалість досудового розслідування, відсутність осіб, яким пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відсутність умов застосування арешту майна, передбачених ст. 170 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що збереження арешту на належну ОСОБА_1 квартиру не є співмірним заходом забезпечення кримінального провадження, а такий ступінь втручання у права заявника не виправдовує потреби досудового розслідування.

З огляду на вищевикладене, клопотання про скасування арешту належить задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 171, 173, 174, 371-372 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати арешт, що полягає у забороні власнику та іншим особам відчужувати майно, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва № 760/7988/18 (№ 1-кс/760/4717/18) від 28.03.2018 у межах кримінального провадження № 52017000000000202 від 23.03.2017 на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748582680000, що належить на праві власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної з моменту її оголошення.

Слідчий суддя Т.Р. Хамзін