Документ № 85100285

Справа № 991/558/19

Провадження №11-сс/991/60/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого Никифорова А.С.,

суддів Павлишина О.Ф.,

Глотова М.С.,

за участю секретаря судового засідання Сердюк Ю.С.,

прокурора Кравченка М.М.,

захисника Лисака О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали апеляційної скарги адвоката Лисака Олександра Миколайовича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2019 року про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 52017000000000027 від 06.01.2017, у справі № 991/558/19,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення

і встановлені судом першої інстанції обставини

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.10.2019 у справі №991/558/19 (провадження 1-кс/991/1035/19) було задоволено клопотання старшого детектива Національного антикорупційного бюро Другого відділу детективів Третього підрозділу детективів Самойленка М. В., погоджене з прокурором відділу управління Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, про накладення арешту на майно ОСОБА_1 . Накладений арешт на квартиру, реконструкцією квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з їх об`єднанням , загальною площею 204,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 873761680391) - із забороною розпоряджатися та відчужувати це майно.

Оскаржувана ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.10.2019 обґрунтована наступним.

02 жовтня 2019 рок ОСОБА_1 було повідомлено про підозру на підставі зібраних доказів, які вказують на можливу причетність ОСОБА_1 до кримінальних правопорушень, що розслідуються у кримінальному провадженні. Таким чином, існує обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

Також, слідчим суддею Вищого антикорупційного суду встановлено, що у цьому випадку арешт майна необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження, а таке втручання у право на власність є пропорційним, оскільки встановлює лише заборону відчуження та розпорядження майном (тобто, не забороняє користування), а також підлягає апеляційному оскарженню.

Слідчим суддею також зазначено правову підставу для арешту майна. Оскільки санкцією ч. 5 ст. 191 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, враховуючи, що суд може призначити таке покарання, слідча суддя пришла до висновку, що є правові підстави для арешту майна.

Крім того, слідчим суддею Вищого антикорупційного суду встановлено, що застосований арешт майна у цьому випадку є достатнім для забезпечення конфіскації як виду покарання, є пропорційним втручанням у права підозрюваного та інших осіб, та не матиме надмірних наслідків для таких осіб.

Вимоги апеляційної скарги

і узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись з ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.10.2019, захисником Лисаком О. М. було подано апеляційну скаргу.

В своїй апеляційній скарзі захисник Лисак О. М. ставить вимогу про скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.10.2019 та про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно його підзахисного ОСОБА_1

Обґрунтовуючи вимоги про скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду 10.10.2019, захисник Лисак О. М. наводить наступні доводи.

Прокурором не доведено наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 відповідного кримінального правопорушення. Слідчий суддя в ухвалі посилається як на доказ обґрунтованості підозри на протоколи допитів свідків, що є неприпустимим та суперечить принципу безпосередності дослідження доказів. Підозра у скоєнні злочинів ґрунтується на припущеннях сторони обвинувачення, не підтверджена належними доказами, є неконкретною, не містить посилань на те, які саме дії підозрюваного ОСОБА_1 становлять об`єктивну сторону даного злочину.

Власником квартири, на яку накладений арешт ухвалою слідчого судді, ОСОБА_1 став у 2012 році, тобто задовго до тих подій, про які повідомлено у підозрі, а це 2015-2016 роки. Ця квартира є єдиним житлом ОСОБА_1 та його родини - малолітніх дітей 2017 року народження, які мешкають у ній. А тому зазначене майно не може бути предметом конфіскації взагалі. Прокурором не доведено, що ОСОБА_1 були здійснені спроби приховування, відчуження, передачі майна третім особам з моменту, коли йому вперше стало відомо із ЗМІ про можливе переслідування - з серпня 2019 року до моменту постановлення оскаржуваної ухвали. Накладення арешту на майно шляхом заборони його відчуження та розпорядження ним є не співмірним. Враховуючи те, що ОСОБА_1 має двох доньок, із часом може виникнути необхідність у переплануванні квартири, що включає в себе право розпорядження майном, на яке накладено заборону ухвалою слідчого судді. Тому арешт майна застосований слідчим суддею є суто формальним, оскільки цей захід не може забезпечити ефективність кримінального провадження.

Крім того, в своїй апеляційній скарзі захисник Лисак О. В. наполягає на тому, що кримінальне провадження, в межах якого внесено клопотання про арешт майна ОСОБА_1 , не підсудне Вищому антикорупційному суду.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Лисак О.В. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, прохав скаргу задовольнити.

Прокурор вважав, що доводи апеляційної скарги не обґрунтовані, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.10.2019 без змін. Пояснив, що слідчим суддею Вищого антикорупційного суду повно та всебічно досліджено наявність обґрунтованої підозри, яка висунута ОСОБА_1 Застосований захід забезпечення кримінального провадження у вигляді накладення заборони на відчуження та розпорядження квартирою є співрозмірним із завданням кримінального провадження, оскільки саме таким шляхом можна запобігти реалізації майна, яке може бути предметом конфіскацій у випадку ухвалення обвинувального вироку.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь головуючого, доводи учасників судового провадження та обговоривши їх, дослідивши матеріали апеляційного провадження, Суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання. У цьому випадку арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (п.п. 1,3,5,6 ч. 2 ст. 173 КПК України).

Так, 02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в межах кримінального провадження, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч. 5 ст. 191; ч.2 ст.15, ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України, що були вчинені ним під час здійснення повноважень народного депутата України.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості підозри, на даному етапі колегія суддів має встановити доведеність того, що підозрюваний міг вчинити кримінальне правопорушення і є підстави для здійснення подальшого досудового розслідування, яке не обов`яково має закінчитись складанням обвинувального акту. Зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які доведені прокурором у судовому засіданні. На даному етапі провадження колегія суддів не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті. Зокрема, колегія суддів не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання ОСОБА_1 винним чи невинним у вчиненні злочинів, а лише зобов`язана на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що його причетність до вчинення кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу у вигляді арешту майна. Тому Суд не приймає до уваги заперечення ОСОБА_2 щодо неналежності, недопустимості та недостовірності доказів, якими підтверджується підозра, вважаючи, що захисником ставляться більш високі вимоги та критерії оцінювання доказів на підтвердження пред`явленої підозри на цьому етапі.

Враховуючи викладене, Суд дійшов до висновку, що підозра, про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч. 5 ст. 191; ч.2 ст.15, ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України, є обґрунтованою тією мірою, щоб виправдати подальше розслідування або можливе висунення звинувачення. Вказане було належним чином встановлено слідчим суддею Вищого антикорупційного суду при постановленні ухвали про накладення арешту на майно ОСОБА_1 .

Аналізуючи правові підстави для накладення арешту на належну підозрюваному квартиру, Суд зазначає наступне. Відповідно до приписів ст.170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

З матеріалів судового провадження вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченому ч. 5 ст. 191 КК України.

Санкцією ч. 5 ст. 191 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Оскільки в даному випадку, конфіскація майна не є альтернативним покаранням, Суд погоджується з висновками слідчого судді Вищого антикорупційного суду про наявність правових підстав для застосування арешту майна відповідно до п.3 ч.2 ст.170 КПК України.

Одночасно з цим колегія суддів не приймає доводів захисника щодо неможливості майбутньої конфіскації зазначеної квартири, оскільки вона є єдиним житлом підозрюваного та членів його родини, включаючи малолітніх дітей, оскільки питання застосування конфіскації щодо конкретно визначеного майна як виду покарання може бути вирішено лише на стадії ухвалення вироку.

Також Суд не бере до уваги доводи захисника стосовно того, що майно ОСОБА_1 , на яке накладений арешт, було набуто ним у 2012 році, тобто задовго до тих подій, про які йдеться у підозрі. Можливе призначення судом такого виду покарання як конфіскація майна відбувається без врахування підстав та часу його набуття (на відміну від спеціальної конфіскації).

Щодо ризику, для запобігання якого необхідно накладення арешт, Суд погоджується з доводами слідчого судді Вищого антикорупційного суду, що в даному випадку таким ризиком є можливість безперешкодного відчуження підозрюваним належного йому нерухомого майна. В той же час колегія суддів не бере до уваги доводи захисника Лисака О. М. стосовно того, що стороною обвинувачення не доведений факт вчинення ОСОБА_1 спроб відчуження належної йому квартири, оскільки можливість існування такого наміру є досить оціночним та достатньо суб`єктивним критерієм оцінювання.

Оцінюючи розумність та співрозмірність обмеження права власності підозрюваного ОСОБА_1 завданням кримінального провадження, колегія суддів виходить з наступного.

Слідчим суддею Вищого антикорупційного суду при задоволенні клопотання детектива був накладений арешт на майно підозрюваного, шляхом накладення заборони на його відчуження та розпорядження.

Суд погоджується, що невжиття заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна в частині заборони відчуження може призвести до можливості його передачі, відчуження на користь третіх осіб або до настання інших наслідків, які унеможливлять виконання судового рішення в частині конфіскації майна підозрюваного. Одночасно із цим, колегія суддів погоджується із запереченнями захисника щодо необґрунтованості застосування заборони розпорядження майном на цій стадії кримінального провадження.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе, зокрема, до наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 4 ст. 173 КПК України).

Квартира, на яку накладений арешт, є місцем мешкання підозрюваного ОСОБА_1 та його родини. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його стану або призначення. Утримання квартири у належному для проживання стані передбачає здійснення поточного ремонту, переобладнання (без зміни конструктиву) та її поліпшення іншим шляхом. А тому, з метою недопущення порушення права на достатній життєвий рівень ОСОБА_1 та членів його сім`ї, що передбачений ст. 48 Конституції України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу слідчого судді від 10.10.2019 в частині заборони розпоряджатись квартирою.

Вирішуючи питання про наслідки арешту майна для підозрюваного та третіх осіб, слідчим суддею було враховано, що така заборона не обмежує права підозрюваного та інших осіб проживати та користуватися нерухомим майном. Суд критично відноситься до доводів апеляційної скарги щодо обмеження прав неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , оскільки таким запобіжним заходом не забороняється їх проживання у квартирі, користування нею, здійснення поліпшень та розпорядження майном іншим чином.

Відхиляючи доводи захисника Лисака О.М. щодо непідсудності Вищому антикорупційному суду кримінального провадження № 52017000000000027 від 06.01.2017, Суд зазначає наступне. Так, ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191; ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, які виразились у пособництві та у закінченому замаху на пособництво на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою групою осіб з службовими особами ДП «Укрзалізничпостач» (том 1 а.с. 4 - 22). За версією сторони обвинувачення, розмір шкоди, спричиненої внаслідок пособництва у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, становить 20 270 524,12 гривень; розмір можливої шкоди за ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України - 43 718 601,22 гривень. Досудове розслідування здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України під процесуальним керівництвом прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Згідно зі ст. 33-1 КПК України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1 - 3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

Приміткою до ст. 45 КК України до корупційних злочинів віднесено злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368 - 369-2 цього Кодексу.

Відповідно до змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» п. 20-2 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України, які набули чинності 22 вересня 2019 року, підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду", якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У разі об`єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, серед яких є кримінальні провадження, підсудні Вищому антикорупційному суду, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.

Враховуючи те, що визначальним є відповідність злочину, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, критеріям предметної підсудності, передбаченим ст. 33-1 КПК України з урахуванням п.п. 1,2 абзацу 1 пункту 20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів зазначає, що дане кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду.

Інші доводи апеляційної скарги захисника не ґрунтуються на матеріалах судового провадження та не є безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді. Окрім того, в силу вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний та його захисник, інший власник або володілець майна мають право заявити клопотання про скасування арешту майна на будь-якій стадії здійснення досудового розслідування або під час судового провадження.

Висновки суду

За наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу (п. 4 ч. 1 ст. 407 КПК України); підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження (п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України).

Колегія суддів вважає, що слідчим суддею в цілому обґрунтовано задоволено клопотання детектива, враховані наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечено таким рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Однак, оскільки колегією суддів встановлено невідповідність висновків слідчого судді, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження щодо необхідності накладення заборони розпорядження майном, керуючись принципом розумності та співмірності, Суд приходить до висновку про необхідність частково задовольнити апеляційну скаргу адвоката Лисака Олександра Миколайовича та скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2019 року про арешт майна по кримінальному провадженню № 52017000000000027 від 06.01.2017 в частині заборони розпоряджатись квартирою - реконструкцією квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з їх об`єднанням, загальною площею 204,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , квартира НОМЕР_1-НОМЕР_2 , місто Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 873761680391).

Керуючись ст.ст. 131, 170-173, 376, 404, 405, 407, 418, 532 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Лисака Олександра Миколайовича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2019 року про накладення арешту на майно - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2019 року про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по кримінальному провадженню № 52017000000000027 від 06.01.2017 - скасувати в частині заборони розпоряджатись квартирою - реконструкцією квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з їх об`єднанням, загальною площею 204,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, квартира НОМЕР_1-НОМЕР_2 , місто Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 873761680391).

В решті ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2019 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката Лисака Олександра Миколайовича - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: А.С. Никифоров

Судді: О. Ф. Павлишин

М.С. Глотов