Документ № 85317470

Справа № 761/11248/17

Провадження1-кп/910/70/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2019 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого Крука Є.В.,

суддів: Білоус І.О., Кравчука О.О.

секретар судового засідання: Демченко Л.О.

за участю:

прокурора Козачини С.С.

захисника Іонкіна Д.Г.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши в відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 березня 2017 року за № 52017000000000200, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровську, громадянина України, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИВ:

1.Історія провадження

26 вересня 2019 року до Вищого антикорупційного суду з Шевченківського районного суду м. Києва надійшли матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 6 ст. 34 КПК України, суд, якому направлено кримінальне провадження з іншого суду, розпочинає судове провадження зі стадії підготовчого судового засідання, незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, передбачені частиною першою цієї статті.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 27 вересня 2019 року у вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

2.Позиції учасників кримінального провадження

В судовому засіданні прокурор Козачина С.С. просив справу призначити до розгляду в закритому судовому засіданні, послався на погрози невідомих осіб в бік обвинуваченого ОСОБА_1 та на те, що в процесі відкритого розгляду справи можуть бути розголошена особиста інформація відносно обвинуваченого ОСОБА_1 ; підстави для закриття провадження у справі відсутні; повідомив, що свідків викликати не потрібно буде.

Адвокат Іонкін Д.Г., захисник ОСОБА_1, підтримав позицію прокурора Козачини С.С.; просив справу призначити до розгляду в закритому судовому засіданні, послався на телефонні дзвінки в бік обвинуваченого ОСОБА_1 щодо його позиції у справі; повідомив, що свідків викликати не потрібно буде.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника Іонкіна Д.Г.

3.Оцінка та мотиви суду

Вирішуючи питання можливості призначення судового розгляду, дослідивши обвинувальний акт, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд встановив наступне.

3.1.Неодночасність затвердження обвинувального акту та направлення його на адресу суду

Відповідно до матеріалів кримінального провадження (том 1 а.с. 4) обвинувальний акт було складено та затверджено 30 березня 2017 року. Того ж дня, 30 березня 2017 року, ОСОБА_1 отримав копію обвинувального акту та копію реєстру матеріалів досудового розслідування (том 1 а.с. 32).

Відповідно до супровідного листа Генеральної прокуратури України № 06/1-17899/17 (том 1 а.с. 1) обвинувальний акт був направлений до суду лише 30 липня 2018 року, тобто через 1 рік та 4 місяці.

Разом з тим зі змісту ст. 293 КПК України вбачається, що передання обвинувального акту до суду відбувається одночасно із зобов`язанням прокурора під розписку надати його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному.

З реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000200 вбачається, що останньою процесуальною дією є складання обвинувального акту 30 березня 2017 року (том 1 а.с. 26); інших процесуальних дій або рішень слідчим або прокуром не вчинялося та не приймалося.

Прокурор Козачина С.С., який затверджував обвинувальний акт від 30 березня 2017 року, з цього приводу в судовому засіданні пояснив, що обвинувальний акт повторно направлявся до суду після розгляду справи в апеляційному порядку.

3.2.Зміст ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року

В судовому засіданні судом оглянута ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року.

Зі змісту ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року вбачається, що суд ухвалив:

-в затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 23.03.2017 року між ОСОБА_1 та прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Козачиною Сергієм Сергієвичем у кримінальному провадженні № 52017000000000200 від 23.03.2017 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України - відмовити;

-обвинувальний акт із додатками у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України повернути прокурору САП - Козачині С.С.

Досліджуючи зміст резолютивної частини ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року суд встановив, що такою ухвалою було прийнято не одне, а два процесуальних рішення: перше - відмова в затвердженні угоди про визнання винуватості, друге - повернення обвинувального акту. Зі змісту ч. 4 ст. 314 КПК України такі процесуальні рішення є різними за своєю правовою природою та застосовують окреме одне від одного.

Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року в частині повернення обвинувального акту, як це передбачено ч. 4 ст. 314 КПК України, була оскаржена прокурором шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Подгорцем Сергієм Васильовичем в апеляційному порядку.

За наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора Апеляційним судом м. Києва ухвалою від 28 березня 2018 - ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року залишена без змін.

Залишаючи судове рішення без змін, суд апеляційної інстанції, підтверджуючи позицію суду першої інстанції про невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України, зокрема, зазначив: «Що ж стосується рішення суду в частині повернення обвинувального акта прокурору, то воно також не може бути визнане таким, що прийнято з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки наведені в оскаржуваній ухвалі обставини, пов`язані зокрема зі змістом обвинувального акту щодо ОСОБА_1 , а саме зазначення в ньому повних даних (прізвище, ім`я по батькові) та посад осіб, які, поряд з виконавцями, є співучасниками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, з кримінального провадження щодо яких, як зазначається в апеляційній скарзі, були виділені матеріали провадження щодо ОСОБА_1 , дозволяють зробити висновок про невідповідність вимогам КПК України, не тільки угоди про визнання винуватості, а й безпосередньо обвинувального акту, через те, що обвинувальний акт у такому вигляді позбавляє суд можливості визначити межі судового розгляду, відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 337 КПК України»

Така позиція судів узгоджується із правовими позиціями Верховного суду України (постанова по справі № 5-347кс15 від 03 березня 2016 року) та Верховного суду (постанова по справі № 522/12496/18 від 14 серпня 2019; номер судового провадження: 51-2913км19).

3.3.Обов`язковість судових рішень як гарантія захисту прав людини та юридичні наслідки судового рішення, яке набрало законної сили

Обов`язковість виконання судових рішень є конституційною засадою (ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України), тісно пов`язаною із засадою доступу до правосуддя, засадою правового ладу. Досягнення завдань кримінального судочинства можливе лише у тому випадку, коли учасники провадження, інші особи будуть впевнені у тому, що судове рішення буде виконане у встановлений строк, в повному обсязі і без необґрунтованих зволікань.

З огляду на ст. 6 Конвенції захист прав людини особи, на користь яких винесено судове рішення, мають право на виконання рішення національного суду. У справі "Кайсин проти України" Європейський суд наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби не виконувались рішення суду.

Умисне невиконання вироку чи ухвали суду або перешкоджання їх виконанню є кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 382 КК України.

Зазначене знайшло підтвердження в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження" (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Справа № 3-368/2018(5259/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КПК вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов`язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Із набранням законної сили вироком або ухвалою кримінальний процесуальний закон пов`язує настання відповідних юридичних наслідків (наприклад, кримінальних процесуальних: звільнення обвинуваченого з-під варти; кримінально-правових: судимість тощо) та підлягає виконанню.

Набрання законної сили ухвали про повернення обвинувального акту має настання такого юридичного наслідку як визнання обвинувального акту таким, який не відповідає вимогам КПК України та його повернення.

В судовому засіданні прокурор Козачина С.С. пояснив, що у відповідності до ст. 291 та ст. 314 КПК України наслідками повернення обвинувального акту є складання нового обвинувального акту.

На запитання суду прокурор Козачина С.С. повідомив, що в матеріалах даного кримінального провадження знаходитьсявідмінний від обвинувального акту від 30 березня 2017 року акт, а саме знаходиться обвинувальний акт від 30 липня 2018 року. Судом в судовому засіданні оглянуто наявні матеріали кримінального провадження та встановлено, що відповідно до матеріалів кримінального провадження (том 1 а.с. 4) обвинувальний акт було складено та затверджено 30 березня 2017 року; того ж дня, 30 березня 2017 року, ОСОБА_1 отримав копію обвинувального акту та копію реєстру матеріалів досудового розслідування (том 1 а.с. 32); відповідно до супровідного листа Генеральної прокуратури України № 06/1-17899/17 (том 1 а.с. 1) обвинувальний акт був направлений до суду 30 липня 2018 року. Інший обвинувальний акт, а саме обвинувальний акт від 30 липня 2018 року, як це зазначав прокурор, в наявних матеріалах кримінального провадження відсутній. В судовому засіданні прокурор не зміг надати копію обвинувального акту від 30 липня 2018 року, який з його слів дійсно був направлений до суду, та повідомив, що наразі в нього наявна лише копія обвинувального акту від 30 березня 2017 року.

Разом з цим, адвокат Іонкін Д.Г., захисник ОСОБА_1, в судовому засіданні повідомив, що в матеріалах кримінального провадження наявний лише обвинувальний акт від 30 березня 2017 року, інші обвинувальні акти відсутні.

Таким чином, суд, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, вислухавши учасників кримінального провадження прийшов до висновку, що наявний в матеріалах кримінального провадження обвинувальний акт від 30 березня 2017 року це той же самий обвинувальний акт, який був повернутий прокурору ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Чинним кримінально процесуальним законодавством не передбачена можливість повторного звернення до суду з обвинувальним актом й відповідного його розгляду, який вже раніше був повернутий прокурору, а рішення про його повернення є чинним та не скасовано.

З огляду нормативно-правових приписів ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 1 ст. 21 КПК України суд вважає, що розгляд Вищим антикорупційним судом обвинувального акту, який був затверджений 30 березня 2017 року та який вже був повернутий судовими рішеннями, які набрали законної сили, неодмінно потягне за собою невиконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року, що буде порушенням таких нормативно-правових приписів.

3.4.Невиконання прокурором судових рішень про повернення обвинувального акту

Зі змісту ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року вбачається, що скерований прокуратурою супровідним листом від 30 липня 2018 року до суду обвинувальний акт є таким, що повернутий прокурору.

Прокурор Козачина С.С. в судовому засіданні підтвердив, що прокуратурою після 30 березня 2017 року та за наслідками ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року жодні додаткові процесуальні дії не вчинялися. Позиція прокурора, що прокуратурою був складений новий обвинувальний акт спростовується матеріалами справи, а саме реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000200, з якого вбачається, що останньою процесуальною дією є складання обвинувального акту від 30 березня 2017 року (том 1 а.с. 26).

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року прокурором не виконані та здійснено порушення ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ч. 1 ст. 21 КПК України про обов`язковість виконання судового рішення.

3.5.Порушення правового принципу res judicata

В судовому засіданні судом обговорено питання дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (п. 46 рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

На запитання суду прокурор Козачина С.С. не зміг навести особливі і непереборні обставини, які б зумовили відхід від принципу остаточності рішення.

Суд приходить до висновку, що, повторно направляючи до суду відповідний обвинувальний акт, прокурор домагається перегляду остаточного і обов`язкового рішення з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. На думку суду призначення Вищим антикорупційним судом за наданим обвинувальним актом судового розгляду створить ситуацію, коли фактично буде переглянуте остаточне і обов`язкове рішення, що буде порушенням п. 1 ст. 6 згаданої Конвенції.

3.6.Дослідження судом питання дотримання принципу презумпції невинуватості третіх осіб та меж судового розгляду

Судом з учасниками кримінального провадження було обговорене питання дотримання принципу презумпції невинуватості третіх осіб та меж судового розгляду.

Прокурор Козачина С.С. повідомив, що прокуратурою дотримано принцип презумпції невинуватості третіх осіб та меж судового розгляду; в обвинувальному акті необхідно ідентифікувати всіх учасників кримінального правопорушення; решта питань вирішуються під час винесення вироку.

Суд погоджується з думкою прокурора у кримінальному провадженні про те, що в обвинувальному акті повинні бути відображенні дії всіх співучасників, причетних до вчинення кримінального правопорушення, в тому числі тих, матеріали провадження щодо яких, з тих чи інших причин, виділені в окреме провадження, однак це не означає, що у висунутому ОСОБА_1 обвинуваченні повинні фігурувати дані (зокрема, прізвище ім`я та по-батькові) про осіб, яким не висунуто обвинувачення згідно обвинувального акту, який направлено до суду.

Тим більше, враховуючи ту обставину, що співучасть ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, виражалася у пособництві заволодінню чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, обвинувачення останнього повинно обмежуватись лише тими обставинами, які стосувалися його ролі та ступеня участі у спільних діях співучасників, направлених на заволодіння чужим майном.

Між тим, всупереч вимогам закону, фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та формулювання обвинувачення ОСОБА_1 викладені таким чином, що дають підстави вважати, що обвинувальний акт стосується обвинувачення не тільки самого ОСОБА_1 , а й інших, прямо зазначених в ньому осіб, що є неприпустимим, як з точки зору презумпції невинуватості, так і з точки зору меж судового розгляду, який повинен проводитися лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

За правилами ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Незважаючи на те, що обвинувальний акт складений лише відносно ОСОБА_1 , втім його зміст стосується обвинувачення й інших осіб.

Вказане є суттєвим порушенням як правових гарантій, передбачених національним законодавством, так і міжнародних стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.

Так, відповідно до ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст.11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У п. 67 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року визначено, що «принцип презумпції невинуватості порушується, коли судове рішення відносно особи, звинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про те, що вона винна без доведення її провини у відповідності до закону. Навіть за відсутності будь-яких формальних даних досить припущень, що суд вважає особу винною. Більше того, пункт 2 статті 6 не обмежується кримінальними провадженнями, що тривають, але поширюється також на судові рішення, прийняті після того, як кримінальне провадження було припинене (див. "Мінеллі проти Швейцарії", ухвала від 25 березня 1983 року, Серія А N 62; раніше зазначена ухвала Енглерта; "Нолькенбокхоф проти Німеччини", ухвала від 25 серпня 1987 року, Серія А N 123-С; і "Капеау проти Бельгії", N 42914/98, п. 25, ECHR 2005-I), чи після винесення виправдовувального вироку (див., зокрема, раніше зазначену ухвалу Секаніної ; "Рушіті проти Австрії", N 28389/95, 21 березня 2000 року; "Ламанна проти Австрії", N 28923/95, 10 липня 2001 року; "О. проти Норвегії", N 29327/98, ECHR 2003-II; і "Хаммерн проти Норвегії", N 30287/96, 11 лютого 2003 року)».

Таким чином, судом встановлено, що обвинувальний акт складений з суттєвими порушеннями КПК України, зокрема, ст. 17, 337 КПК України та порушеннями міжнародних стандартів у галузі судочинства.

До аналогічних висновків прийшли також й судові органи, які раніше розглядали даний обвинувальний акт, а саме Шевченківський районний суд м. Києва в ухвалі від 31 січня 2018 року та Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 28 березня 2018 року. Такі судові рішення набули законної сили, є чинними та підлягають виконанню на момент розгляду справи.

Така позиція судів узгоджується із правовими позиціями Верховного суду України (постанова по справі № 5-347кс15 від 03 березня 2016 року) та Верховного суду (постанова по справі № 522/12496/18 від 14 серпня 2019; номер судового провадження: 51-2913км19).

3.7.Висновки

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

В судовому засіданні була встановлена невідповідність, направленого до суду, обвинувального акту від 30 березня 2017 року вимогам КПК України, що виявилося в наступному:

-обвинувальний акт повернуто прокурору судовими рішеннями, які набули законної сили, є чинними та підлягають виконанню на момент розгляду справи, а вимоги відповідних судових рішень прокурором не виконані, - в чому суд вбачає порушення ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 1 ст. 21 КПК України про обов`язковість виконання судового рішення;

-новий (виправлений) обвинувальний акт складено не було;

-повторно направляючи до суду обвинувальний акт, який вже раніше був повернутий відповідними судовими рішеннями, прокурор домагається перегляду остаточного і обов`язкового рішення з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення;

-обвинувальний акт стосується обвинувачення не тільки самого ОСОБА_1 , а й інших, прямо зазначених у ньому осіб, що є неприпустимим, як з точки зору презумпції невинуватості, так і з точки зору меж судового розгляду, який повинен проводитися лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, - в чому суд вбачає порушення КПК України, зокрема, ст. 17, 337 КПК України та порушення міжнародних стандартів у галузі судочинства.

Таким чином, оскільки в судовому засіданні встановлено, що, направлений до суду, обвинувальний акт від 30 березня 2017 року не відповідає вимогам КПК України, то він підлягає поверненню.

Разом з цим, в судовому засіданні не знайшла підтвердження позиція прокурора Козачини С.С. про те, що до суду направлявся обвинувальний акт від 30 липня 2018 року, а не обвинувальний акт від 30 березня 2017 року; більше того, матеріали кримінального провадження свідчать про зворотнє.

На підставі викладеного, відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження" (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Справа № 3-368/2018(5259/18), ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ст. 1, 17, 21 ч. 1, 314, 337 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52017000000000200 від 23 березня 2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, затверджений 30 березня 2017 року прокурором у кримінальному провадженні - начальником шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури С. Козачини - повернути прокурору, як такий, що не відповідає положенням КПК України.

Відповідно до ст. 395 КПК України, ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Крук Є.В.

Судді: Білоус І.О.

Кравчук О.О.