- Головуючий суддя (ВАКС): Хамзін Т.Р.
Справа № 991/1548/19
Провадження1-кс/991/2035/19
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2019 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Р.,
за участю секретаря судового засідання Фінько Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
07.11.2019 до Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 із вимогами про зобов`язання уповноваженої особи Національного антикорупційного бюро України внести відомості у Єдиний реєстру досудових розслідувань за його заявою від 27.10.2019, надіслати йому копію витягу.
В обґрунтування вимог скарги ОСОБА_1 зазначає, що 27.10.2019 ним до Національного антикорупційного бюро України подано заяву про вчинення слідчим суддею Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_2 злочинів, які підпадають під кваліфікацію за ст. 364, 375, 396 КК України.
За твердженням заявника у провадженні слідчого судді ОСОБА_2 перебувала його скарга на постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Львівської області про закриття кримінального провадження № 42018141040000100 від 07.06.2018 за фактом вчинення кримінальних правопорушень суддею Львівського апеляційного суду ОСОБА_3 Ухвалою від 26.04.2019 слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги, яка в подальшому була скасована ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20.09.2019. Заявник вказує, що скасовуючи ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції чітко вказав на грубе порушення слідчим суддею норм кримінального процесуального законодавства, що свідчить про те, що винесене останнім рішення є неправосудним. За цих підстав вважає, що в діях слідчого судді Галицького районного суду м. Львова наявний склад кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364, 375, 396 КК України. Такими діями суддя ОСОБА_2 мав на меті приховування злочину скоєного проти нього суддею Львівського апеляційного суду ОСОБА_3
Проте всупереч положенням ст. 214 КПК України Національне антикорупційне бюро України не повідомило його про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за його заявою та не надіслало йому витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Заявник стверджує, що своєю бездіяльністю, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не пізніше 24 годин після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення детективи Національного антикорупційного бюро України грубо порушили вимоги кримінального процесуального законодавства України.
Ухвалою від 08.11.2019 відкрито провадження за скаргою. Скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.11.2019.
ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Скарга містить клопотання про розгляд скарги без його участі, що пов`язано із неможливістю прибути в судове засідання до м. Києва через скрутне матеріальне становище.
Національне антикорупційне бюро України будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду скарги, явку свого представника в судове засідання не забезпечили. Матеріали скарги містять письмові пояснення Національного антикорупційного бюро України, у яких останні просять відмовити у задоволенні скарги та провести її розгляд за відсутності представника НАБУ.
У поясненнях представник НАБУ вказав, що у заяві про вчинення кримінального правопорушення, заявником не було наведено достатніх об`єктивних даних та конкретних фактів, що могли б свідчити про вчинення суддею ОСОБА_2 кримінальних корупційних правопорушень, розслідування яких віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України. Крім того представник НАБУ, з урахуванням обставин заяви про кримінальне правопорушення, посилається на те, що оцінка прийнятих суддею судових рішень може надаватися виключно у межах встановленого законодавством процесуального контролю, або шляхом звернення із відповідною скаргою до Вищої ради правосуддя. Водночас НАБУ не наділене повноваженнями щодо встановлення або оцінки обставин судової справи та перевірки її законності і обґрунтованості, а тому були відсутні підстави для внесення відомостей за заявою ОСОБА_1 до ЄРДР.
У зв`язку із неявкою у судове засідання усіх учасників провадження, відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Дослідивши матеріали скарги, оцінивши доводи наведені у скарзі та доводи, наведені представником НАБУ у запереченнях на скаргу, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
За ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 139 від 06.04.2016, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, під розпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, крім випадків надходження заяви, повідомлення поштою або іншими засобами зв`язку.
Аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Такий висновок слугує гарантією кожній особі від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо порушення законодавства при постановленні суддями судового рішення не є свідченням вчинення злочину, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.
Разом з цим, дослідивши зміст ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення слідчий суддя дійшов висновку, що вона не містить об`єктивних даних, які б свідчили про можливе вчинення суддею Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_2 кримінальних правопорушень за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 364, 375, 396 КК України.
Із змісту заяви вбачається, що вся її суть зводиться до незгоди ОСОБА_1 із судовим рішенням ухваленим слідчим суддею Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_2 за результатами розгляду його скарги, яке було не на його користь. При чому, ОСОБА_1 було реалізовано право на перегляд судового рішення судом апеляційної інстанції і як вбачається із змісту заяви, допущені суддею під час розгляду скарги порушення норм процесуального чи матеріального права були усунуті за результатами його перегляду.
За статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставами для дисциплінарної відповідальності судді зокрема є умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків
Тобто питання, порушені в заяві про вчинене кримінальне правопорушення, є такими, що підлягають розгляду в порядку дисциплінарного провадження щодо судді.
При розгляді цієї скарги слідчий суддя також враховує, що згідно зі ст. 129 Конституції України суддя при здійсненні правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до ст. 126 Конституції України забороняється вплив на суддю у будь-який спосіб.
За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді ухвалюється іменем України.
Отже, суддя виступає як посадова особа уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися із позовом. Такий висновок наведено у постанові Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6-28768 св 15.
Крім цього, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч. ч. 1,2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Незалежність і недоторканність суддів є невід`ємною ознакою правової держави та однією з фундаментальних засад демократичного суспільства. Як наголошується в Рекомендації № R (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо незалежності, ефективності та ролі суддів, незалежність судів є передумовою верховенства права та основоположною гарантією справедливого суду.
Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи не може перевірятись за межами передбаченого законом процесуального порядку.
З наведених вище підстав, намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання заяви про злочин може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність, що передбачають статті 126 та 129 Конституції України.
При розгляді питання, що стосується не внесення відомостей в ЄРДР, яке стосується судді, необхідно також враховувати Висновок Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов`язане зі здійсненням ними судочинства від 01.07.2013.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що для забезпечення незалежності суддів, при отриманні заяви про вчинений суддею злочин, яке пов`язане зі здійсненням ним судочинства, уповноважений орган повинен внести до ЄРДР та розпочати розслідування тільки таку заяву або повідомлення, які мають ознаки кримінального правопорушення, а не будь-які інші. Такий обов`язок слідчого і прокурора визначено ч. 1 ст. 2 КК, оскільки підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.
Враховуючи вищевикладене, оскільки заява ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення не містить достатніх та конкретних даних, які б вказували на наявність у діях слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_2 ознак вищеперелічених злочинів, відомостей, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а фактично зводиться до незгоди із ухваленим суддею судовим рішенням, слідчий суддя дійшов висновку, що невнесення уповноваженою особою Національного антикорупційного бюро України відомостей заяви ОСОБА_1 від 27.10.2019 не є протиправним, а тому у задоволенні скарги належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 303, 306, 307 371, 372 КПК України, слідчий суддя
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. ст. 364, 375, 396 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її оголошення.
Слідчий суддя Т.Р. Хамзін