Документ № 85730921

Справа № 494/607/18

Провадження1-кп/991/137/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 листопада 2019 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Кравчука О.О.,

суддів: Білоус І.О., Гавриленко Т.Г.

секретар судового засідання Мітніцька О.В.

за участю:

прокурора: Подгорця С.В.

захисника : Грушовця Є.А.

обвинуваченого: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Києві матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30 грудня 2016 року за № 52016000000000511 , за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в

м. Гайворон Кіровоградської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

1.Історія провадження

30 жовтня 2019 року на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2019 року до Вищого антикорупційного суду з Малиновського районного суду м. Одеси надійшли матеріали згаданого кримінального провадження в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України.

30 жовтня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, згідно з ч. 3 ст. 35 КПК України, для розгляду зазначеного кримінального провадження було визначено колегію суддів Вищого антикорупційного суду у складі: головуючого судді Кравчука О.О., суддів Гавриленко Т.Г. та Білоус І.О.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 01 листопада 2019 року у вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

У підготовчому судовому засіданні на обговорення учасників судового провадження судова колегія поставила питання щодо підсудності кримінального провадження № 52016000000000511 від 30 грудня 2016 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 366-1 КК України Вищому антикорупційному суду.

2. Позиції учасників кримінального провадження

В судовому засіданні прокурор Подгорець С.В. зазначив, що на його думку кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду на підставі ст. 216 КПК України, оскільки досудове розслідування здійснювалось Національним антикорупційним бюро України, а з обвинувальним актом до суду звернулась Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Крім того, прокурор стверджував, що на момент вчинення інкримінованого злочину обвинувачений обіймав посаду голови районної державної адміністрації, що на його думку належить до 1,2 категорії посад місцевого самоврядування.

Захисник Грушовець Є.А. зазначив, що на його думку кримінальне провадження не підсудне Вищому антикорупційному суду за ст. 216 КПК України, а постанова прокурора про визначення підслідності за НАБУ була винесена безпідставно.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника.

3. Оцінка та мотиви суду

Вирішуючи питання щодо визначення підсудності вказаного кримінального провадження, колегія суддів, дослідивши обвинувальний акт, вислухавши думку учасників кримінального провадження, дійшла висновку про непідсудність цього кримінального провадження Вищому антикорупційному суду, з огляду на таке.

3.1. Відповідно до п. 20-2 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України (в редакції Закону України № 100-IX від 18.09.2019) підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та слідчих суддів, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань:

1) з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду»;

2) до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду», якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні затверджений прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а досудове розслідування здійснювалося Національним антикорупційним бюро України.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 33-1 КПК України Вищому антикорупційному суду (далі ВАКС) підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці ст. 45 КК України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України. При цьому, у пунктах 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України міститься вичерпний перелік осіб, які можуть бути суб`єктами зазначених складів злочинів.

Як убачається зі змісту ст. 216 КПК України, в п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України йде мова про конкретних службових осіб, провадження відносно яких підсудні ВАКС, а в п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України йде мова про підсудність злочинів, в яких розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення злочину (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків).

ОСОБА_1 обвинувачується у поданні суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функція держави або місцевого самоврядування, передбаченій Законом України «Про запобігання корупції», тобто вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 366-1 КК України.

Як убачається зі змісту обвинувального акта, на час вчинення злочину

ОСОБА_1 обіймав посаду голови Березівської районної державної адміністрації Одеської області.

Посада голови районної державної адміністрації не належить до посад першої та другої категорії посадових осіб місцевого самоврядування згідно з ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Окрім того, вказана посада з 11 листопада 2017 року, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проходження державної служби» від 09.11.2017 №2190-VIII, була виключена з переліку посад державної служби категорії «А» (вищий корпус державної служби), а, отже, не відноситься до вичерпного переліку посад, зазначених в п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Згідно з ч. 1 ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Враховуючи вказані обставини та норми КПК України, колегія суддів вказує, що відповідно до змісту ст. 216 КПК України в її редакції на час прийняття Малиновським районним судом м. Одеси такого процесуального рішення як передача провадження до Вищого антикорупційного суду (ухвала від 09.10.2019 року), посада яку обіймав ОСОБА_1 , не вказана у вичерпному переліку посад, зазначених в п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, як наслідок, вказане кримінальне провадження не є підсудним Вищому антикорупційному суду за ст.33-1 КПК України за критерієм, передбаченим п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України.

3.2. Розглядаючи питання про підсудність кримінального провадження, суд також відзначає, що кримінальне провадження не є підсудним Вищому антикорупційному суду за ст.33-1 КПК України також і за критерієм, передбаченим п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, з огляду на таке.

Згідно з приміткою до ст. 366-1 КК України, відповідальність за цією статтею за подання суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації стосовно майна або іншого об`єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Відмінність відомостей, що за версією сторони обвинувачення, відрізняються від достовірних, або самі такі відомості, на думку суду, не є предметом злочину, передбаченого ст. 366-1 КК. В постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 461/7452/17 вказується, що предметом цього злочину є декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

З огляду на таке, розмір відмінності відомостей в декларації, що за версією сторони обвинувачення, відрізняються від достовірних, не можуть, на думку суду, розцінюватись як розмір предмета злочину, та визначати предметну підсудність справи Вищому антикорупційному суду за ст. 33-1 КПК за критерієм, передбаченим п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.

3.3. Колегія суддів звертає увагу, що не може бути підставою для визначення підсудності за Вищим антикорупційним судом факт існування постанови прокурора про визначення Національного антикорупційного бюро органом досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, своєю постановою може віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, якщо відповідним злочином було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам. Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема, державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов`язків трьох і більше осіб. Детективи Національного антикорупційного бюро України з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням Директора Національного антикорупційного бюро України та за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, можуть також розслідувати злочини, які віднесені до підслідності слідчих інших органів.

На думку суду, постанова прокурора або рішення директора Національного антикорупційного бюро України, прийняті у випадках, передбачених абзацами 2, 3 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, визначаючи підслідність кримінальних проваджень, водночас не можуть визначати підсудність кримінальних проваджень, зокрема, і підсудність того чи іншого провадження Вищому антикорупційному суду.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи, упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, це право, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції, включає право на «суд, встановлений законом», що охоплює не лише правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність (Справа «Сокуренко і Стригун проти України», п. 24), в т.ч. усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (Справа «Занд проти Австрії»).

Якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до чинних положень національного права, він не є «встановленим законом» (Справа «Jorgic v. Germany», п. 64, справа «Pandjikidze and others v. Georgia», п. 105, справа «Gorguiladze v. Georgia», п. 69, Справа «Сокуренко і Стригун проти України»).

Організація судової системи має бути визначена законом і не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це і не виключає певної свободи для тлумачення відповідного законодавства. Поняття суду, встановленого законом, в ст. 6 Конвенції, покликане забезпечити, щоб організація судочинства в демократичному суспільстві не покладалася на розсуд виконавчої влади (справа «Richert v. Poland», п. 42, Справа «Coeme and Others v. Belgium», п. 98, 107-109).

Тому, оскільки законом прямо не передбачено підсудність кримінального провадження, що розглядається, Вищому антикорупційному суду, то така підсудність не може бути визначена лише на підставі наявності постанови прокурора про визначення підслідності за Національним антикорупційним бюро.

Отже, кримінальне провадження, що розглядається, надійшло до суду з порушенням правил предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.

3.4. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, прийняти рішення про направлення обвинувального акта до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК України кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності.

Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 34 КПК України питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду вирішується колегією у складі п`яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду за поданням складу суду, визначеного для розгляду кримінального провадження, або за клопотанням сторін не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне звернутися до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з поданням про направлення цього кримінального провадження до іншого суду.

На підставі викладеного, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК України, керуючись ст. 32, 34, 314-316 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Звернутися до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з поданням про вирішення питання про направлення до іншого суду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30 грудня 2016 року за № 52016000000000511 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий суддя: Кравчук О.О.

Судді: Гавриленко Т.Г.

Білоус І.О.