Документ № 87421232

Справа № 991/196/20

Провадження №11-п/991/11/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

28 січня 2020 року м Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

секретаря судового засідання ОСОБА_6,

за участю обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

захисників ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15,

прокурорів ОСОБА_16, ОСОБА_17,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві клопотання захисника ОСОБА_10, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8, та клопотання захисника ОСОБА_11, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, про направлення з Вищого антикорупційного суду до іншого суду кримінального провадження, відомості про яке 06 вересня 2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52018000000000856 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.27, ч.3 ст.209 КК України; ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209, КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.5 ст.27, ч.3 ст.209 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

09 січня 2020 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 06 вересня 2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52018000000000856 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.27, ч.3 ст.209 КК України; ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209, КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.5 ст.27, ч.3 ст.209 КК України, 10 січня 2020 року колегією суддів Вищого антикорупційного суду у даному кримінальному проваджені призначено підготовче судове засідання на 21 січня 2020 року.

Вимоги і узагальнені доводи клопотань.

14 січня 2020 року захисник ОСОБА_10, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8, звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду із клопотанням про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до Миколаївського районного суду Львівської області за підсудністю.

Вищевказане клопотання з урахуванням доповнень обґрунтоване тим, що до початку судового розгляду зазначене кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил предметної підсудності, передбачених ст.331 КПК України та пунктом 202 розділу XI «Перехідних положень» КПК України, оскільки обвинувачені не є керівниками суб`єкта великого підприємства, ні службовими особами державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків та жодному з обвинувачених не інкримінується вчинення кримінальних правопорушень за ст.369 та ч.1 ст.3692 КК України.

Окремо захисник вказує, що визначення прокурором підслідності досудового розслідування (за Національним антикорупційним бюро України) не є за змістом тотожним поняттю підсудності та автоматично не визначає підсудність за Вищим антикорупційним судом.

17 січня 2020 року захисник ОСОБА_11, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, також звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з клопотанням про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до Миколаївського районного суду Львівської області, посилаючись обставини, аналогічні викладеним у клопотанні захисника ОСОБА_10 щодо відсутність умов, передбачених п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України, для визначення підсудності провадження за Вищим антикорупційним судом.

Позиції учасників судового провадження.

Особи, які звернулись до суду з клопотаннями про направлення провадження до іншого суду, інші захисники та обвинувачені підтримали подані клопотання, просили направити кримінальне провадження з Вищого антикорупційного суду до Миколаївського районного суду Львівської області за підсудністю, посилаючись на доводи, викладені у клопотаннях.

В судовому засіданні, з посиланням на подані письмові заперечення, прокурори просили відмовити в задоволенні клопотань про направлення провадження до іншого суду, проте в разі їх задоволення судом просили направити матеріали кримінального провадження до Солом`янського районного суду м.Києва за місцезнаходженням органу досудового розслідування. В запереченнях посилались на те, що інкримінуємими обвинуваченим злочинами заподіяно тяжкі наслідки державним інтересам, у зв`язку з чим у контексті вимог абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України вказане кримінальне провадження підсудне саме Вищому антикорупційному суду, направлення ж в разі задоволення клопотань до Солом`янського районного суду м.Києва обґрунтовано не встановленням під час досудового розслідування місця видачі документів, на підставі яких ТОВ «Енергія-Новий Розділ» 23 лютого 2017 року вчинено фінансову операцію платіж за договором №22/11-15.

Мотиви суду.

У відповідності до ст.30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» саме цей суд здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до його юрисдикції (підсудності) процесуальним законом, а також шляхом здійснення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у таких кримінальних провадженнях.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Завданням та метою положень пункту 1 статті 6 Конвенції, що вимагає, щоб суди були «встановлені законом», є забезпечення того, щоб судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежала від розсуду органів виконавчої влади, а регулювалася законом, що приймається парламентом (рішення ЄСПЛ у справах Pandjikidze and others v. Georgia, заява 30323/02, §105; Richert v. Poland, заява №54809/07, §42). Проте це не означає, що делеговане законодавство є як таке неприйнятним у справах, що стосуються судової гілки влади. Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від законодавчого органу врегульовувати кожну деталь у цій сфері шляхом прийняття офіційного акту парламенту, якщо законодавчий орган встановить хоча б організаційну структуру судової влади (правова позиція ЄСПЛ у справах Leo ZAND v. Austria, заява №7360/76, § 69; Gurov v. Moldova, заява №36455/02, §34). Організація судової системи має бути визначена законом і не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це і не виключає певної свободи для тлумачення відповідного законодавства (рішення ЄСПЛ у справі Coeme and Others v. Belgium, заяви №№32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96, 33210/96, §§99, 107-08).

Право на «суд, встановлений законом», охоплює не лише правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність (рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви №29458/04 та №29465/04, §24), у тому числі всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення ЄСПЛ у справі Leo ZAND v. Austria, заява №7360/76, § 68). Якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до чинних положень національного права, він не є «встановленим законом» (рішення ЄСПЛ у справах Jorgic v. Germany, заява 74613/01, §64).

Згідно з ст.331 КПК України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 2062, 209, 211, 3661 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

Приміткою ст.45 КК України до корупційних злочинів віднесено злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 3641, 3652, 368 3692 цього Кодексу.

Відповідно до п.202 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону України № 100-ІХ від 18 вересня 2019, який набрав чинності 22 вересня 2019 року) підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, зокрема, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду», якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Колегія суддів погоджується з доводами заявників клопотань про направлення кримінального провадження до іншого суду в тій частині, що за ознаками, передбаченими пунктами 1, 2 та абзацом 1 пункту 3 частини 5 статті 216 КПК України, зазначене кримінальне провадження дійсно є непідсудним Вищому антикорупційному суду, вказана позиція не оспорюється учасниками даного судового провадження, в тому числі прокурорами за змістом поданих заперечень.

В той же час абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України встановлено, що прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, своєю постановою може віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, якщо відповідним злочином було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам. Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов`язків трьох і більше осіб.

Аналіз змісту даної норми призводить до висновку про наявність двох складових для її застосування - наявність постанови прокурора, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, про віднесення кримінальних проваджень, передбачених абзацом 1 частини 5 статті 215 КПК, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, та встановлення факту, що відповідний злочин заподіяв або міг заподіяти тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам.

Для встановлення наявності умови, передбаченої абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України, при визначенні предметної підсудності Вищому антикорупційному суду необхідно визначити всі її складові, з урахуванням того, що перше речення абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України, як і будь-яке інше положення п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України, передбачає умову, яка одночасно визначає підслідність детективів Національного антикорупційного бюро України та предметну підсудність Вищого антикорупційного суду.

Першою складовою умови, передбаченої абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України, є постанова прокурора, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, наявність якої за ст.216 КПК України визначає, що кримінальне провадження відноситься до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України.

Однак, постанова прокурора не є ні актом парламенту, ні актом делегованого законодавства, а є правозастосовчим актом, який у контексті практики ЄСПЛ є актом виконавчої влади та який не може впливати на предметну підсудність Вищого антикорупційного суду. У випадку, передбаченому абз.2 п.3 ч.5 ст.216КПК України, уповноважений прокурор такою постановою визначає лише підслідність кримінального провадження. Положення абз.2 п.3 ч.5 ст.216КПК України, яким закріплюється право прокурора, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, своєю постановою віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених абз.1 ч.5 ст.216 КПК, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, встановлює лише процесуальний прядок зміни підслідності у таких випадках.

Таким чином, беручи до уваги положення статті 6 Конституції України, а також зазначену вище практику ЄСПЛ, колегія суддів приходить до висновку, що постанова прокурора, прийнята на підставі абз.2 п.3 ч.5 ст.216КПК не є складовою умови, передбаченої цим абзацом, наявність якої за статтею 331 КПК визначає, що кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду. Проте така постанова є необхідною складовою умови, передбаченої абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, наявність якої за ст.216 КПК визначає, що кримінальне провадження відноситься до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України.

Другою необхідною складовою умови, передбаченої абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України, є матеріальна складова (відповідний злочин заподіяв або міг заподіяти визначені тяжкі наслідки). Ця умова є спільною як для визначення підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, так і для визначення предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.

Таким чином, перше речення абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України передбачає умову, наявність якої за ст.331 КПК України визначає, що кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду, яка полягає у тому, що злочин, передбачений абз.1 ч.5 ст.216 КПК України, заподіяв або міг заподіяти тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам.

Абзацом 1 ч.5 ст.216 КПК України передбачені злочини за статтями 191, 2062, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 3661, 368, 3685, 369, 3692, 410 КК України.

Другим реченням абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України встановлено визначення поняття тяжких наслідків під якими слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов`язків трьох і більше осіб.

Таким чином, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду вирішуючи питання чи підсудне дане кримінальне провадження Вищому антикорупційному суду повинна встановити наявність чи відсутність тяжких наслідків від злочину в конкретному кримінальному провадженні на підставі законодавчого визначення тяжких наслідків із урахуванням завдання Вищого антикорупційного суду та з огляду на правову природу предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, яка визначена іншими формалізованими критеріями (умови, передбачені пунктами 1-2 та абз.1 п.3 ч.5 ст.216 КПК).

Завданням Вищого антикорупційного суду є здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад та процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов`язаних із ними злочинів та судового контролю за досудовим розслідуванням цих злочинів, дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також вирішення питання про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у випадках, передбачених законом, у порядку цивільного судочинства (ч.1 ст.3 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»).

Враховуючи, що пункти 1-3 ч.5 ст.216КПК (як уже зазначалося вище) передбачають умови, які слугують для визначення одночасно як підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, так і предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, тобто такі підслідність та підсудність у значній мірі співпадають, то для встановлення правової природи предметної підсудності цього суду слід взяти до уваги завдання Національного антикорупційного бюро України.

Завданням Національного антикорупційного бюро України є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці, а також вжиття інших передбачених законом заходів щодо протидії корупції (абз.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»).

Таким чином, предметна підсудність Вищого антикорупційного суду визначається статтею 33-1 КПК з урахуванням положень пункту 202 Розділу ХІ«Перехідні положення»КПК у редакції Закону України№ 100-IXвід 18.09.2019 з метою віднести до компетенції цього суду кримінальні провадження стосовно таких корупційних злочинів, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

У ч.5 ст.216 КПК законодавець корупційні злочини, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці визначив як за допомогою формалізованих критеріїв (умови, передбачені п.1-2 та абз.1 п.3 ч.5 ст.216 КПК), так і за допомогою оціночного критерія (наявність тяжких наслідків) (умова, передбачена абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК). При цьому те, що корупційний злочин вчинений вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, встановлюється на підставі формалізованого критерію.

Отже, тяжкі наслідки з метою застосування абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК для визначення предметної підсудності Вищого антикорупційного суду встановлюються на підставі їх законодавчої дефініції і мають визначати відповідний корупційний злочин як такий, що становить загрозу національній безпеці.

Поняття тяжких наслідків розкрито у реченні 2 абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України, відповідно до якого під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов`язків трьох і більше осіб.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, детективами Національного антикорупційного бюро України здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні №52018000000000856 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.27, ч.3 ст.209 КК України; ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209, КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.5 ст.27, ч.3 ст.209 КК України, яке 06 вересня 2018 року виділено відносно вищевказаних осіб з кримінального провадження №22016000000000243 від 22 червня 2016 року.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №52018000000000856 підписано та затверджено 26 грудня 2019 року прокурором у кримінальному провадженні прокурором четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_16 .

Таким чином, досудове розслідування в кримінальному провадженні №52018000000000856 було розпочато 06 вересня 2018 року (тобто до набуття чинності Законом України№100-IXвід 18вересня 2019 року), здійснювалося детективами Національного антикорупційного бюро України та було закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Також з обвинувального акту вбачається, що службові особи ТОВ «Енергія - Новий Розділ» та ТОВ НВП «Енергія - Новояворівськ» протягом 2014-2015 років, увійшовши в змову зі службовими особами НАК «Нафтогаз України» на підставі укладених договорів про закупівлю природного газу шляхом надання заявок на отримання палива із завідомо недостовірними відомостями про його використання для виробництва теплової енергії для потреб населення, придбали його за пільговими цінами у державної компанії та в подальшому використали приблизно 106 193,54 тис. куб.м газу не за цільовим призначенням, чим здійснили заволодіння чужим майном, що належить НАК «Нафтогаз України» у особливо великому розмірі, завдавши майнової шкоди цій компанії на загальну суму приблизно 553 млн. грн.

Та для досягнення консолідованого злочинного умислу учасників організованої групи та одержання незаконного доходу необхідно було забезпечувати постійне прийняття тарифів на відпуск електричної енергії з розрахунку собівартості її виробництва з природного газу придбаного за ринковими (промисловими) тарифами з приховуванням від НКРЕ обставин використання для виробітки електричної енергії природного газу, придбаного за пільговими тарифами.

Протягом 2013-2016 років службові особи ТОВ «Енергія - Новий Розділ» та ТОВ НВП «Енергія - Новояворівськ», з метою легалізації отриманих грошових коштів внаслідок використання у власних потребах об`ємів природного газу, придбаних за пільговими цінами в НАК «Нафтогаз України», ТОВ «Енергія - Новий Розділ» та ТОВ НВП «Енергія - Новояворівськ» уклали з іншими юридичними особами фіктивні договори купівлі-продажу товарів та послуг, на підставі чого грошові кошти, отримані внаслідок використання (переробки, споживання) природнього газу, яким попередньо заволоділи, перераховувались іншим підприємствам.

У зв`язку з чим упродовж 2013-2015 років вказані особи заволоділи природним газом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у обсязі 306 561,164 тис. м. куб. на суму 1 425 737 709, 22 грн.

Таким чином, відповідно до обвинувального акту вищезазначені особи обвинувачуються у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого повторно в особливо великих розмірах організованою групою, також обвинувачуються у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчиненому повторно організованою групою, що спричинило тяжкі наслідки, а також обвинувачуються у вчиненні фінансової операції та правочину з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій спрямованих на приховування незаконного походження майна та коштів, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, вчиненими повторно організованою групою в особливо великому розмірі.

Відповідно до Статуту цивільного позивача - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» засновником та єдиним акціонеромданого підприємства є держава, за Переліком підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою КМУ від 23 грудня 2004 року № 1734, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та належить до суб`єктів природної монополії.

Отже, саме державі в особі ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за обвинуваченням діями осіб завдано збитків на суму понад 1,4 млрд. грн., яка має суттєве значення для бюджету України.

Так, відповідно до ст.3 ЗУ Про національну безпеку України Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Згідно із п.4 ст.1 вищевказаного Закону державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру. А у відповідності до п.10 ст.1 Закону національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Таким чином, учасники організованої групи в тому числі і посадові особи ТОВ «Енергія-Новий Розділ» та ТОВ НВП «Енергія-Новоярівськ» протягом 2013-2015 років обвинувачуються у вчиненні злочинів у паливно-енергетичній сфері, яка має стратегічне значення для економіки держави, оскільки енерговиробництво та енергопостачання забезпечують енергоспоживання всіх інших галузей ринкової економіки та добробут населення.

Саме державі в особі ПАТ «НАК «Нафтогаз України» такими злочинами у кримінальному провадженні, за версією сторони обвинувачення, завдано збитків на суму понад 1,4 млрд. грн., яка має суттєве значення для Державного бюджету України.

На переконання колегії суддів, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженню всіх обставин кримінального провадження, заподіяння майнової шкоди державі, в особі ПАТ «НАК «Нафтогаз України», на загальну суму 1 425 737 709,22 грн., охоплюється поняттям абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України, відповідно до якого злочином було заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

З огляду на вищевикладене, відповідно до ст.331 КПК України, пункту 202 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України в редакції на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» № 100-IX від 18 вересня 2019 року, враховуючи що злочином було заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, Вищий антикорупційний суд є «судом, встановленим законом» для розгляду по суті кримінального провадження, відомості про яке 06 вересня 2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52018000000000856 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.27, ч.3 ст.209 КК України; ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209, КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.5 ст.27, ч.3 ст.209 КК України.

Щодо доводів адвоката ОСОБА_11 відносно визначення прокурором підслідності досудового розслідування не є за змістом тотожним поняттю підсудності та автоматично не визначає підсудність за Вищим антикорупційним судом колегія суддів зазначає, що дійсно здійснення у кримінальному провадженні, яке не відноситься до корупційних злочинів, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України, а процесуального керівництва - прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, в тому числі з урахуванням положень ч.7 ст.216 КПК України, не є зобов`язуючою підставою для визначення підсудності даного кримінального провадження за Вищим антикорупційним судом відповідно до положень ст.331 КПК України. Як було вищезазначено, постанова прокурора, якою визначено підслідність, є правозастосовчим актом, який не може впливати на предметну підсудність Вищого антикорупційного суду, а у випадку, передбаченому абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України, уповноважений прокурор такою постановою визначає лише підслідність кримінального провадження, що відповідно до абзацу 2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України лише закріплює процесуальний прядок зміни підслідності прокурором, при цьому предметна підсудність Вищого антикорупційного суду визначається належністю заподіяння або можливістю заподіяти тяжкі наслідки відповідними злочинами.

Отже, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами викладеними в клопотаннях захисників щодо непідсудності провадження Вищому антикорупційному суду та необхідності направлення до іншого суду за підсудністю для розгляду обвинувального акту. Вважає, що Вищий антикорупційний суд є належним судом, у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а тому кримінальне провадження, відомості про яке 06 вересня 2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52018000000000856 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.27, ч.3 ст.209 КК України; ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209, КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.5 ст.27, ч.3 ст.209 КК України належить розглядати у Вищому антикорупційному суді.

Керуючись ч.1 ст.33-1, ст.34, ч.2 ч.5 ст.216, ст.ст. 372, 376, ч.4 ст.532, п.20-2 Розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання захисника ОСОБА_10, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8, та клопотання захисника ОСОБА_11, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, про направлення кримінального провадження, відомості про яке 06 вересня 2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52018000000000856, з Вищого антикорупційного суду до іншого суду, залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

___________ ___________ ___________ ___________ ___________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_19 ОСОБА_5