Документ № 87548795

Справа № 991/556/20

Провадження №11-сс/991/127/20

Слідчий суддя у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

УХВАЛА

І м е н е м У к р а ї н и

11 лютого 2020 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6

представників ОСОБА_7 адвокатів ОСОБА_8 і ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 29 січня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Від адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 29.01.2020.

І. Зміст оскаржуваного рішення.

1.1. 29.01.2020 слідча суддя Вищого антикорупційного суду постановила ухвалу, якою наклала арешт на нерухоме майно з метою забезпечення спеціальної конфіскації із забороною розпоряджатися ним будь-яким чином, у тому числі здійснювати його відчуження у будь-який спосіб та вчиняти з ним будь-які правочини, що перебуває у власності ОСОБА_7, а саме: квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 ; гаражі № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_3 .

1.2. Свою ухвалу слідча суддя мотивувала тим, що: (1) матеріали клопотання вказують на можливу причетність ОСОБА_10 до кримінальних правопорушень, інкримінованих їй органом досудового розслідування; (2) ОСОБА_10 могла подарувати своєму батькові ОСОБА_7 вказані об`єкти нерухомості, маючи на меті уникнути негативних наслідків, пов`язаних із вчиненням протиправних дій; (3) арешт на майно необхідно накласти для вирішення у подальшому питання про спеціальну конфіскацію, яка застосовується, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна, а також були предметом злочину. Санкціями ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст.191 Кримінального кодексу України (далі КК) передбачено основне покарання у виді позбавлення волі. Ці злочини є умисними, а майно може бути набуте за кошти, що одержані злочинним шляхом; (4) арешт необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження і таке втручання у право на власність є пропорційним, оскільки встановлює лише заборону розпоряджатися майном та відчужувати його і не матиме надмірних наслідків для власника.

ІI. Вимоги і доводи апеляційної скарги.

2.1. В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просила скасувати оскаржувану ухвалу.

2.2. Свої вимоги особа, яка подала апеляційну скаргу, мотивувала тим, що: (1) слідча суддя порушила приписи ч. 4 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), ч. 1 ст. 96-2 КК, застосувавши арешт до майна, яке не підлягає спеціальній конфіскації, так як безпідставно дійшла висновку, що об`єкти нерухомості щодо яких вирішувалося питання про арешт відповідають вимогам п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК; (2) слідчою суддею було безпідставно відмовлено у долучені до матеріалів провадження документів, наданих ОСОБА_8, у результаті чого не враховано, що: (а) квартира АДРЕСА_2 придбана ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу за 2 395 200 грн. 08.12.2009, тобто до моменту вчинення ймовірних злочинів. Її дохід за основним місцем роботи та від отримання дивідендів за 2000-2009 роки склав 3 164 005, 36 грн. У червні 2009 року ОСОБА_10 отримала позику 320 тисяч доларів США від ОСОБА_11 ; (б) квартира АДРЕСА_4 придбана ОСОБА_10 19.12.2011 за 1 359 112 грн. Її дохід від отримання заробітної плати та дивідендів за період з 2000 по 2011 роки склав 5 508 343,15 грн., із них за 2010-2011 роки - 2344338,14 грн. 28.11.2011 ОСОБА_10 отримала 1 000 000 грн. позики від ОСОБА_12 . Тобто, вона мала фінансову можливість придбати зазначені квартири; (в) паркомісця № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 на підземній стоянці будинку АДРЕСА_3 придбані 03.11.2010 за 94 294 грн. кожне, що також покривається доходами ОСОБА_10 ; (3) слідчою суддею не враховано відсутність доказів, які б свідчили про загрозу відчуження арештованого майна у разі скасування арешту; (4) до майна застосовано занадто обтяжливий спосіб арешту, який обмежує можливість власника ОСОБА_7 укладати будь-які правочини щодо нього.

ІII. Позиція учасників провадження.

3.1. ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які діють в інтересах ОСОБА_7, присутні у судовому засіданні, підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представники зазначили, що ОСОБА_10 не займала посади в органах влади, а тому контроль за цільовим використанням скрапленого газу вона не здійснювала. Крім того, адвокат ОСОБА_9 вказував, що ОСОБА_10 не є підозрюваною, бо повідомлення про підозру не отримувала, й вона в міжнародному розшуку не перебуває.

3.2. ОСОБА_7 та ОСОБА_10, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, до суду не прибули, про причини неявки не повідомили, клопотань про розгляд справи за їхньої обов`язкової участі чи про відкладення судового засідання не надіслали.

3.3. Прокурор, присутній у судовому засіданні, заперечував проти апеляційних вимог та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказав, що оскільки місце проживання ОСОБА_10 зареєстроване у м. Донецьк, яке знаходиться на окупованій території, то підозра надсилалася на адресу квартири за останнім відомим її місцем фактичного проживання у м. Києві, власником якої є її батько ОСОБА_7 . Також він зазначив, що на даній стадії неможливо розмежувати, коли саме ОСОБА_10 вчинила злочин, який їй інкримінується, і який був триваючим, через що на цій стадії передчасно стверджувати, що майно, придбане до введення в КК норми про спеціальну конфіскацію не може підлягати такій конфіскації.

IV. Обставини, встановлені колегією суддів під час розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, позиції учасників, дослідивши матеріали провадження та перевіривши наведені доводи, колегія суддів встановила наступне.

4.1. ОСОБА_10 є підозрюваною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 КК (участь у злочинній організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією); ч. 5 ст. 191 КК (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене організованою групою, в особливо великих розмірах) (т. 1 а. с. 21-53).

4.2. 25.03.2016 у кримінальному провадженні №12013220540000400 від 31.01.2013 ОСОБА_10 оголошено в розшук (т. 1 а. с. 54-62).

4.3. 31.03.2016 із матеріалів досудового розслідування №12013220540000400 від 31.01.2013 були виділені матеріали за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 255 і ч. 5 ст. 191 КК, в окреме провадження з присвоєнням №42016000000000882 (т. 1 а. с. 7-11).

4.4. 20.11.2019 здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016 доручено НАБУ (т. 2 а. с. 43-44).

4.5. 20.01.2020 прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі САП) звернувся з клопотанням про арешт майна від 17.01.2020 (т. 1 а. с. 1-6).

4.6. 29.01.2020 слідча суддя Вищого антикорупційного суду поставила ухвалу, якою задовольнила клопотання прокурора та наклала арешт на нерухоме майно із забороною розпоряджатися ним будь-яким чином, у тому числі здійснювати його відчуження у будь-який спосіб та вчиняти з ним будь-які правочини, що перебуває у власності ОСОБА_7, а саме на: квартири АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 ; гаражі № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_3 (т. 2 а. с. 78-81).

4.7. Із витягу з ЄРДР вбачається, що ОСОБА_10 повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 191 і ч. 1 ст. 255 КК. Зокрема, зазначається, що «злочинна організація під керівництвом ОСОБА_13 протягом 2009-2014 років за попередньою змовою з вищими посадовими особами центральної державної влади, обласних державних адміністрацій, Міжрегіонального головного управління ДФС України Центрального офісу з обслуговування великих платників (Міжрегіональне головне управління Міндоходів Центральний офіс обслуговування великих платників), Державної фіскальної служби України (Державна податкова служба України, Міністерство доходів та зборів України, а також службових осіб НАК «Нафтогаз України» та ДК «Газ України» незаконно заволоділа майном державних підприємств ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта», а саме видобутим ними скрапленим газом за заниженими цінами, різниця яких з реальною ринковою вартістю відповідних обсягів реалізації скрапленого газу складала понад 2 млрд грн. При цьому, встановлено, що ОСОБА_10, обіймаючи посаду першого заступника голови ДК «Газ України», будучи членом Аукціонного комітету з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля, тобто будучи службовою особою, уповноваженою на виконання функцій представників влади, у період з початку 2010 року вчиняла у складі злочинної організації ОСОБА_13 злочини та була її учасником». За версією слідства різниця занижених цін із реальною ринковою вартістю відповідних обсягів реалізації скрапленого газу склала 5 784 608 613,44 грн (т. 1 а. с. 7-8).

4.8. Із висновків експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи №13404/13405/14958/15-45 від 27.08.2015 вбачається, що висновки довідок ДФІ України перевірок ПАТ «Укргазвидобування» в частині нанесення матеріальної шкоди (збитків) в сумі 1 420 368,61 тис. грн. (з ПДВ) внаслідок закупівлі скрапленого газу для потреб населення на спеціалізованих аукціонах ТОВ «Київоблпропангаз», ТОВ «Кримбутангаз», ТОВ «Харків-СПБТ», ТОВ «Харківспецгазснаб», ТОВ «Черкаси-Газснаб», ТОВ «Донецьк-Побутскрапгаз», ТОВ «Укрхарківгазпостачання-2009», ТОВ «Чернівці-СПБТ», ТОВ «Модус-Вівенді», ТОВ «Луганськпропангаз», ТОВ «Луганськснабгаз», ТОВ «Запорожгаз-2000» упродовж 2010-2014 років, за умови використання зазначеного скрапленого газу не для потреб населення, а для потреб промислових підприємств, розрахунково підтверджуються в сумі 1154116447,47 грн. (без ПДВ); ПАТ «Укрнафта» з суми 1 248 607,85 тис. грн. (з ПДВ) розрахунково підтверджуються в сумі 1042059971,17 грн. (без ПДВ).

Висновки довідок ДФІ України перевірок ПАТ «Укргазвидобування» в частині нанесення матеріальної шкоди (збитків) внаслідок закупівлі скрапленого газу для потреб населення на спеціалізованих аукціонах ТОВ «Укрхарківгазпостачання-2009» за період упродовж квітня 2010 року - липня 2011 року за умови використання зазначеного скрапленого газу не для потреб населення, а для потреб промислових підприємств, розрахунково підтверджуються в сумі 63 198 586,96грн. (без ПДВ); ПАТ «Укрнафта» - 99 361 544,21 грн. (без ПДВ).

Висновки довідок ДФІ України перевірок ПАТ «Укргазвидобування» в частині нанесення матеріальної шкоди (збитків) внаслідок закупівлі скрапленого газу для потреб населення на спеціалізованих аукціонах ТОВ «Донецьк-Побутскрапгаз», ТОВ «Укрхарківгазпостачання-2009» за період упродовж вересня 2011 року - лютого 2014 року, за умови використання зазначеного скрапленого газу не для потреб населення, а для потреб промислових підприємств, розрахунково підтверджуються в сумі 190170001,82 грн. (без ПДВ); ПАТ «Укрнафта» - 231706378,69 грн. (без ПДВ).

Висновки довідок ДФІ України перевірок ПАТ «Укргазвидобування» в частині нанесення матеріальної шкоди (збитків) внаслідок закупівлі скрапленого газу для потреб населення на спеціалізованих аукціонах ТОВ «Кримбутангаз» та ТОВ «Київоблпропангаз» за період упродовж липня 2010 - лютого 2014 року, за умови використання зазначеного скрапленого газу не для потреб населення, а для потреб промислових підприємств, розрахунково стверджуються в сумі 158 316 639,10 грн. (без ПДВ); ПАТ «Укрнафта» - 194 795 423,35 грн. (без ПДВ).

Висновки довідок ДФІ України перевірок ПАТ «Укргазвидобування» в частині нанесення матеріальної шкоди (збитків) внаслідок закупівлі скрапленого газу для потреб населення на спеціалізованих аукціонах ТОВ «Харків-СПБТ» та ТОВ «Харківспецгазснаб» за період упродовж червня 2010 року - лютого 2014 року, за умови використання зазначеного скрапленого газу не для потреб населення, а для потреб промислових підприємств, розрахунково підтверджуються в сумі 270 668 215,41 грн. (без ПДВ); ПАТ «Укрнафта» - 273720820,82 грн. (без ПДВ).

Висновки довідок ДФІ України перевірок ПАТ «Укргазвидобування» в частині нанесення матеріальної шкоди (збитків) внаслідок закупівлі скрапленого газу для потреб населення на спеціалізованих аукціонах ТОВ «Черкаси-Газснаб», за період упродовж червня 2010 року - вересня 2013 року, за умови використання зазначеного скрапленого газу не для потреб населення, а для промислових підприємств, розрахунково підтверджуються в сумі 176 709 090,57 грн. (без ПДВ); ПАТ «Укрнафта» - 86 207 232,29грн. (без ПДВ). (т. 1 а. с. 91-120).

4.9. Квартиру АДРЕСА_2, ОСОБА_10 придбала згідно договору купівлі-продажу від 08.12.2009 (т. 2 а. с. 66-67, 125-126).

4.10. 03.11.2010 ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу придбала у власність машиномісця (гаражі) № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_3 (т. 2 а. с. 64, 65, 127-130).

4.11. Квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_10 придбала на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2011 (т. 2 а. с. 27).

4.12. Квартири АДРЕСА_5, АДРЕСА_1 і машиномісця/гаражі ОСОБА_7 у будинку АДРЕСА_3 набув за договорами дарування 15.06.2015 (т. 2 а. с. 25, 28, 32, 38).

V. Мотиви і висновки колегії суддів.

Надаючи оцінку обставинам, встановленим під час розгляду апеляційної скарги, колегія суддів виходь із такого.

(§1) Межі перегляду оскаржуваної ухвали

5.1. У КПК прямо не зазначено, що при здійсненні перегляду ухвали слідчого судді в апеляційному порядку колегія суддів апеляційного суду обмежена доводами апеляційної скарги, але чинною є ч. 1 ст. 404 КПК, в якій вказано, що «суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги». У ст. 404 КПК прямо не зазначено, що наведена норма застосовується і до процедури перегляду рішення слідчого судді. Водночас, згідно з ч. 6 ст. 9 КПК «у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 11 ст. 7 цього Кодексу». Так, у ч. 3 ст. 26 (Диспозитивність) КПК вказано, що «слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом». Крім того, ч. 1 ст. 22 КПК вказує, що «кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом».

Отже, як вважає колегія суддів, суд апеляційної інстанції переглядає оскаржувану ухвалу слідчого судді виключно в межах доводів апеляційної скарги.

5.2. Із урахуванням вищенаведеного та доводів, вказаних в апеляційній скарзі представника ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8, колегія суддів під час апеляційного розгляду має з`ясувати чи при постановленні оскаржуваної ухвали допущено порушення вимог КПК, внаслідок яких її може бути скасовано з постановленням нової ухвалу про відмову в задоволенні клопотання прокурора.

(§2) Загальні принципи та їх застосування до обставин конкретного провадження

5.3. У п. 194 рішення по справі «Узан та інші проти Туреччини» («Uzan and others v. Turkey») від 05.03.2019, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08 та 19316/08 (далі справа «Узан та інші проти Туреччини»), Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) дійшов висновку, що утримання майна, вилученого за рішенням суду в рамках кримінального провадження, має розглядатися з точки зору відповідності такого рішення закону держави-учасника, який регулює використання майна відповідно до загальних інтересів суспільства.

В Україні застосування арешту майна в рамках кримінального провадження регулюється ст. ст. 132, 170-173 КПК.

Так, у відповідності до абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК «арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна…».

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК «завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження...».

Водночас ч. 2 ст. 170 КПК визначає мету, за наявності якої допускається застосування арешту майна, вказуючи, що «арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди».

5.4. У свою чергу випадки, коли слідчий суддя в арешті майна повинен відмовити, визначені ч. 3 ст. 132, ч. 1 ст. 173 КПК.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК «застосування заходівзабезпечення кримінальногопровадження недопускається,якщо слідчий,прокурор недоведе,що:1)існує обґрунтованапідозра щодовчинення кримінальногоправопорушення такогоступеня тяжкості,що можебути підставоюдля застосуваннязаходів забезпеченнякримінального провадження;2)потреби досудовогорозслідування виправдовуютьтакий ступіньвтручання управа ісвободи особи,про якийідеться вклопотанні слідчого,прокурора;3)може бутивиконане завдання,для виконанняякого слідчий,прокурор звертаєтьсяіз клопотанням». А згідно з ч. 1 ст. 173 КПК «слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу».

5.5. При цьому, у відповідності до п. п. 1, 3-1, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК «при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб». Зазначені положення п. п. 1, 3-1, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК узгоджуються з практикою ЄСПЛ щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція). Адже, в п. 195 рішення у справі «Узан та інші проти Туреччини» ЄСПЛ, оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, зробив висновок, що, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами. Крім того, в п. 203 рішення у наведеній справі ЄСПЛ, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, щоб втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

5.6. Оскільки оскаржуваною ухвалою арешт було накладено на належні ОСОБА_7 об`єкти нерухомості саме з метою забезпечення можливості їх спеціальної конфіскації, то, виходячи з наведених в апеляційній скарзі доводів, під час апеляційного перегляду колегія суддів перевіряє лише чи: (1) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні детектива; (2) загальносуспільний інтерес обмежити право власності, із огляду на завдання кримінального провадження та наслідки арешту майна для власника, переважає право власника на мирне володіння своїм майном; (3) щодо майна, арешт якого оскаржується, може бути застосовано спеціальну конфіскацію.

5.7. Водночас, так як представник ОСОБА_8 у своїй апеляційній скарзі не вказувала доводи щодо того, що ОСОБА_10 не підозрювана й у міжнародному розшуку не перебуває, а також, що вона не займала посади в органах влади, через що контроль за цільовим використанням скрапленого газу не здійснювала, колегія суддів не даватиме оцінки цим твердженням. Адже, розглядає справу у межах доводів апеляційної скарги. Саме тому, апеляційним судом не перевіряється існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути фактичною підставою для арешту майна, та наявність хоча б однієї з правових підставадля застосування арештумайна, наявність яких за відсутності оспорювання презюмується.

5.8. Оцінюючи наскільки потреби досудового розслідування у цій ситуації виправдовують саме такий ступінь втручання у право ОСОБА_7 на мирне володіння нерухомим майном, на яке оскаржуваною ухвалою накладено арешт, колегія суддів зауважує, що при вирішенні даного питання враховується можливість в інший спосіб аніж через накладення арешту досягнути результату, передбаченого першим реченням абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 132 КПК «заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження».

Ч. 2 ст. 132 КПК передбачає, що «заходами забезпечення кримінального провадження є: 1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід; 2) накладення грошового стягнення; 3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; 4) відсторонення від посади; 4-1) тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 5) тимчасовий доступ до речей і документів; 6) тимчасове вилучення майна; 7) арешт майна; 8) затримання особи; 9) запобіжні заходи».

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК «арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб… …Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження».

Як вважає колегія суддів, у разі відмови накласти арешт на дві квартири і два гаражі/машиномісця, належні ОСОБА_7, існує ризик їх відчуження, у разі здійснення якого буде неможливо застосувати щодо цього майна спеціальну конфіскацію. Адже, із наведених заходів забезпечення кримінального провадження лише арешт майна здатен запобігти можливості його відчуження, й в інший спосіб цього зробити неможливо.

Таким чином, вищевказане свідчить про те, що на даній стадії потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_7, про який йшлося у клопотанні прокурора.

5.9. Водночас, при оцінці того чи загальносуспільний інтерес може обмежити право власності ОСОБА_7, із огляду на завдання кримінального провадження та наслідки арешту майна для власника, переважає право власника на мирне володіння своїм майном, колегією суддів враховується не лише тяжкість злочинів, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_10, але й те, що один із таких злочинів, передбачений ч. 5 ст. 191 КК, згідно примітки до ст. 45 КК вважається корупційним злочином у випадку його вчинення шляхом зловживання службовим становищем.

5.9.1. Згідно із Засадами державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки, затверджених Законом України №1699-VII від 14.10.2014, саме корупція є однією з причин, що призвела до масових протестів в Україні наприкінці 2013 року на початку 2014 року. Крім того, у п. 3.3. розділу 3 Стратегії національної безпеки України, схваленої рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 06.05.2015, та затвердженої Указом Президента України №287/2015 від 26.05.2015, корупція визнана однією з актуальних загроз національній безпеці України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК «завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура».

5.9.2. Оскільки інкриміновані ОСОБА_10 злочини за версією слідства стосуються незаконного заволодіння майном державних підприємств ПАТ «Укргазвидобування» та «Укрнафта», а саме видобутим ним та належним державі скрапленим газом за заниженими цінами, різниця яких із реальною ринковою вартістю відповідних обсягів реалізації скрапленого газу склала 5784608613,44 грн., то в цілому українське суспільство зацікавлене в захисті від подібних правопорушень і притягненні винних осіб до відповідальності. Й особливої актуальності питанню покарання осіб за вчинення злочинів, які інкримінуються ОСОБА_10, додає те, що споживачами скрапленого газу є мільйони громадян, житло яких обігрівається за рахунок спалювання природного газу і які користуються в побуті газовими плитами та колонками. Тобто, українське суспільство надзвичайно зацікавлене в тому, якою буде ціна на газ для населення, на зростання якої може впливати вчинення злочину, інкримінованого стороною обвинувачення громадянці ОСОБА_10 .

5.9.3. Тому, оцінюючи розумність та співрозмірність обмеження прав ОСОБА_7 завданням кримінального провадження у конкретній ситуації, колегія суддів констатує, що на даній стадії кримінального провадження загальносуспільний інтерес обмежити право ОСОБА_7 щодо вищевказаних об`єктів нерухомості, шляхом накладення на них арешту для цілей кримінального провадження, переважає право такої особи на мирне користування та розпорядження цим майном. Саме тому, з огляду на суспільну небезпечність діяння і його можливі наслідки для значної кількості жителів України, застосування арешту майна не порушує справедливого балансу між інтересами власника такого майна і завданнями кримінального провадження. Крім того, ОСОБА_7 не позбавлений можливості користуватися арештованою нерухомістю.

5.10. Оцінюючи можливість застосування спеціальної конфіскації до майна, на яке прокурор просив накласти арешт, колегія суддів вважає, що слідча суддя дійшла правильного висновку про існування сукупності підстав вважати, що таке майно може підлягати спеціальній конфіскації, крім квартири АДРЕСА_2, яка безумовно не може підлягати спеціальній конфіскації.

5.10.1. Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КПК України «спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян…».

Оскільки санкції злочинів, визначених ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 191 КК, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_10 у межах кримінального провадження №42016000000000882, передбачають основне покарання у виді позбавлення волі, слідча суддя обґрунтовано прийшла до переконання про можливість застосування спеціальної конфіскації до арештованого майна за цією підставою.

5.10.2. Також у ч. 4 ст. 170 КПК зазначено, що «у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України».

При цьому, згідно з п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 96-2 КК «спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; були предметом злочину …».

Оскільки в даному судовому провадженні ОСОБА_8 в доводах, зазначених в апеляційній скарзі, не оспорювала обізнаності ОСОБА_7 щодо купівлі квартири АДРЕСА_1 та гаражів/паркомісць № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_3 його дочкою за кошти, отримані внаслідок вчинення інкримінованих їй злочинів, то колегія суддів оскаржувану ухвалу в цій частині не переглядає та погоджується з висновком слідчої судді, що таке майно могло бути придбане ОСОБА_10 за кошти, одержані внаслідок вчинення нею злочинів у 2010-2014 роках. Адже, підозрювана придбала ці об`єкти нерухомості у період ймовірного вчинення інкримінованих їй дій. Й лише в подальшому таке майно подарувала своєму батьку.

Разом з тим, квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_10 придбала у власність на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.2009, тобто до можливого вчинення злочинів, у вчиненні яких вона підозрюється. Зазначене свідчить, що на даній стадії досудового розслідування перед судом прокурор не довів можливість застосування спеціальної конфіскації до відповідної квартири.

5.10.3. Тому, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з тим, що, за умови доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні вищевказаних злочинів, зазначені об`єкти нерухомості (квартира АДРЕСА_1 та гаражі/паркомісця № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_3 ), можуть підлягати спеціальній конфіскації.

5.11. Колегія суддів не приймає до уваги й твердження представниці ОСОБА_7, зазначене у її письмових поясненнях, щодо того, що норму про спеціальну конфіскацію було введено до КК 15.12.2013, а квартири і гаражі були придбані ОСОБА_10 до цієї дати. Оскільки на цій стадії кримінального провадження (досудове розслідування) розмежувати, коли саме було вчинено злочин, інкримінований ОСОБА_10, який, як зазначив прокурор у судовому засіданні, був триваючим, неможливо. Отже, вирішувати чи застосовувати спеціальну конфіскацію до конкретного майна буде колегія суддів суду першої інстанції на стадії вирішення питання щодо винуватості особи.

(§3) Висновок

5.12. Таким чином, за обставин, наведених вище, апеляційну скаргу, подану адвокатом ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 29.01.2020, слід задовольнити частково. Зокрема, оскаржувану ухвалу слід скасувати в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 з постановленням нової постанови, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора в цій частині. А в решті ухвалу слідчої судді слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 7, 115, 131-132, 170-173, 370, 376, 395, 404, 405, 407, 418, 422, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8, подану в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 29 січня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31 березня 2016 року, задовольнити частково.

Ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 29 січня 2020 року в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2, що перебуває у власності ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_3 ), скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 у задоволенні клопотання про накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42016000000000882 від 31.03.2016 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 255 Кримінального кодексу України, в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 .

В решті ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 29 січня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31 березня 2016 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_8 без задоволення.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4