Документ № 87580991

справа № 522/25776/16-к

провадження №11-сс/991/139/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

Іменем України

13 лютого 2020 року місто Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Чорна В.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги адвоката Мірошникова Євгена Михайловича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «АБС Технолоджи», залученого в якості потерпілого до кримінального провадження № 42016160000000903, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.11.2016 року, на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2019 р. про зміну способу накладення арешту та визначення порядку зберігання речових доказів, -

ВСТАНОВИЛА:

10 лютого 2020 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси за клопотанням органу досудового розслідування змінено спосіб накладення арешту, визначений раніше ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 р. у справі № 522/25776/16-к, шляхом заборони ТОВ «АБС Технолоджи» розпоряджатися та відчужувати майно, визнане речовим доказом у кримінальному провадженні (земельні ділянки згідно переліку, наведеному в ухвалі), а також визначено порядок зберігання зазначеного майна, на яке ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 р. накладено арешт, шляхом передачі його у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», в управління Національному агентству.

Не погодившись з прийнятим рішенням, адвокат Мірошников Є.М. в інтересах ТОВ «АБС Технолоджи» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить поновити йому строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2019 р. про зміну способу накладення арешту та визначення порядку зберігання речових доказів, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, тоді як ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.09.2019 р. скасовано ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 р. про накладення арешту на майно, що виключає можливість передачі цього майна в управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Крім того, вважає оскаржувану ухвалу незаконною з підстав відсутності у діючому кримінальному процесуальному законодавстві такої процесуальної дії, як зміна способу накладення арешту.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали, надані на її обґрунтування, суддею-доповідачем встановлено підстави для відмови у відкритті провадження за даною апеляційною скаргою.

Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, наведено у ст. 309 КПК України, серед яких у п. 9 ч. 1 цієї статті передбачено можливість оскарження ухвали про арешт майна або відмову у ньому. Ухвала слідчого судді про зміну способу раніше накладеного ухвалою слідчого судді арешту та визначення порядку зберігання речових доказів у зазначеному переліку відсутня, а отже, його оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Частиною 3 ст. 309 КПК України визначено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають, а заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Тобто, у разі незгоди учасників кримінального провадження з ухвалами слідчого судді, не зазначеними у переліку, наведеному у ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК України, їх законність перевіряється судом першої інстанції під час підготовчого провадження.

Враховуючи, що оскаржувана ухвала не входить до переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК України, наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, передбаченою ч. 4 ст. 399 КПК України.

Відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню згідно КПК України, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги.

Зокрема, практикою Європейського суду з прав людини вироблено сталу правову позицію про те, що, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що держава має право встановити певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої сутності цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення.

Отже, «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі», «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», «Кромбах проти Франції»).

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.

Таким чином, право особи на апеляційне оскарження презюмується, проте, з урахуванням особливостей апеляційного провадження в межах встановленого національного правового порядку. При цьому, накладення обмежень щодо умов прийнятності апеляційної скарги допускається, але за умови, що такі обмеження застосовуються з легітимною метою та мають розумну пропорційність.

Перекладаючи зазначені висновки у площину правовідносин, що розглядаються, суддя-доповідач вважає, що передбачені кримінальним процесуальним законом обмеження щодо можливості апеляційного оскарження ухвали слідчого судді в даному випадку не можуть суттєво вплинути на права та законні інтереси апелянта.

Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Виходячи з наведеного, арешт майна передбачає встановлення певного обмеження прав особи щодо вільного володіння майном, на яке накладається арешт. Саме тому при формулюванні у статті 309 КПК України переліку ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню, законодавець відніс до їх числа лише ухвали про арешт майна або відмову у ньому, оскільки це питання стосується необхідності обмеження прав володільця майна.

В даному випадку питання щодо арешту майна, стосовно якого оскаржуваною ухвалою було змінено спосіб накладення арешту та порядок зберігання цього майна як речового доказу, раніше вже вирішено ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 р. у справі № 522/25776/16-к (доказів її скасування в апеляційному порядку апелянтом не надано). Відповідно, зміна способу раніше накладеного арешту та порядку зберігання майна не може суттєво погіршити становище особи, майно якої і так арештовано, а тому відсутність законодавчої можливості оскарження такої ухвали в апеляційному порядку на стадії досудового розслідування, з наданням можливості її оскарження на стадії підготовчого провадження, не суперечить критерію розумної пропорційності.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, тож Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Зазначений висновок кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду), в якому Конституційний суд, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа №646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа №161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).

Отже, за наявності у кримінальному процесуальному законі виключного переліку ухвал слідчих суддів, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, з наданням можливості оскарження інших рішень слідчого судді на стадії підготовчого провадження, підстави для відкриття апеляційного провадження у даному випадку - відсутні.

З урахуванням наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з наведених вище мотивів, суддя-доповідач не вдається до оцінки доводів апеляційної скарги щодо наявності підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2019 р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 309, 369-372, 399, 418, 532 КПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Мірошникова Євгена Михайловича, поданої в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «АБС Технолоджи» на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2019 р. - відмовити.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.

Суддя В.В. Чорна