Документ № 87856730

Дата засідання: 26/02/2020
Дата винесення рішення: 26/02/2020
Справа №: 991/1328/20
Провадження №: 42016000000003822
Інстанція: ВАКС
Форма судочинства: Кримінальне
Тип рішення: Вирок

Головуючий суддя (ВАКС) : Федоров О.В.
Суддя (ВАКС) : Шкодін Я.В., Задорожна Л.І.
Секретар : Никитюк Н.І.
Захисник/адвокат : Степанова І.В.
Прокурор : Касьян А.О.

Справа № 991/1328/20

Провадження 1-кп/991/25/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2020 р. м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Федорова О. В.,

суддів - Шкодіна Я. В., Задорожної Л.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Никитюк Н. І.

прокурора - Касьяна А.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника - Степанова І.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у приміщенні суду угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000003822 від 09 грудня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Васильків, Київської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працюючого комерційним директором ТОВ «Панда», який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2020 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000003822 від 09 грудня 2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Короткий виклад пред`явленого обвинувачення, що міститься в обвинувальному акті.

Відповідно до змісту обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він подав як суб`єкт декларування недостовірні відомості у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про запобігання корупції», тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Так, стороною обвинувачення встановлено, що ОСОБА_1 був обраний народним депутатом України VIII скликання по виборчому округу №196 в Черкаській області, у зв`язку з чим 27 листопада 2014 року склав присягу народного депутата України перед Верховною Радою України на вірність України та, скріпивши текст присяги особистим підписом, відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про статус народного депутата України», як представник Українського народу у Верховній Раді України, набув повноважень народного депутата України VIII скликання, передбачених Конституцією України та законами України.

Повноваження народного депутата ОСОБА_1 здійснював у період з 27 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року, а тому, згідно з вимогами пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон), у вказаний період часу був суб`єктом, на якого поширювалася дія даного Закону.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 45 вказаного Закону, особи, зазначені, зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону, до переліку яких входять народні депутати України, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК, Національне агентство) декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 45 Закону, особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію, передбачену Законом, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

При цьому, статтею 46 Закону визначено перелік відомостей, які мають зазначатись у таких деклараціях.

Таким чином, ОСОБА_1 , будучи народним депутатом України, зобов`язаний був щорічно подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також після припинення повноважень депутата подати декларацію особи (перед звільненням), уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за період, не охоплений раніше поданими деклараціями та вказувати у них відомості, передбачені статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції».

За змістом обвинувального акта, ОСОБА_1 подав завідомо недостовірні відомості у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік та за 2018 рік, а також у декларації особи (перед звільненням) за період з 01 січня 2019 року по 29 серпня 2019 року, тобто за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Під час підготовчого судового засідання колегією суддів було постановлено ухвалу від 18 лютого 2020 року, якою обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності за вчинення 04 листопада 2016 року кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, за фактом декларування недостовірної інформації за 2015 рік та закрито кримінальне провадження у цій частині на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Вказана ухвала не була оскаржена в порядку, передбаченому чинним законодавством, а тому набрала законної сили 25 лютого 2020 року.

ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він 29 березня 2017 року, в порушення вимог пунктів 2, 5-1, 9 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», у декларації за 2016 рік не зазначив:

-інформацію про фінансові зобов`язання за договорами позики - від ОСОБА_2 позики у розмірі 15 000 000 грн. і 20 000 000 грн., та від ОСОБА_3 позики у розмірі 17 000 000 грн. та 15 000 000 грн. Тобто, у цьому розділі вказав завідомо недостовірні відомості про свої фінансові зобов`язання, які відрізняються від достовірних на суму 67 000 000 грн.

-інформацію про те, що він є кінцевим бенефіціарним власником приватного підприємства «Корсунь-Шевченківський оздоровчий центр «Рось» з часткою у статутному капіталі - 98,2 % (грошовий еквівалент - 467 379,76 грн.) через товариство з обмеженою відповідальністю «Панда». Тобто, у вказаний розділ вніс завідомо недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 467 379,76 грн.

-відомості про належне його дружині ОСОБА_4 на праві приватної власності нерухоме майно, а саме частку 410/1000 земельної ділянки, площею 2 830 квадратних метрів та трикомплексної трьохповерхової квартири і двох балконів, площею 198,2 квадратних метра, що за АДРЕСА_4 , номер будівлі 3223-3, вартістю 2 326 000 швейцарських франків, що по курсу Національного банку України на 26.01.2016, тобто на дату оцінки, становило 56 870 700 грн. Тобто у вказаному розділі відобразив недостовірні відомості про об`єкти нерухомості, що належать на праві власності ОСОБА_4 - дружині ОСОБА_1 , які відрізняються від достовірних на суму 56 870 700 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 , будучи народним депутатом України, усвідомлюючи, що відомості про фінансові зобов`язання за договорами позики, відомості про юридичних осіб, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він являється та відомості про об`єкти нерухомості, які перебувають у власності його дружини ОСОБА_4 , як члена його сім`ї в розумінні положень Закону, мають бути зазначені в декларації, діючи з прямим умислом, подав завідомо недостовірні відомості у декларації за 2016 рік, не вказавши в порушення пунктів 5-1, 9, 2 ч. 1 ст. 46 Закону перелічені об`єкти декларування загальною вартістю 124 338 080 грн, що більше ніж в 250 разів перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Також ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він 28 березня 2018 року, в порушення вимог пунктів 5-1, 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», у декларації особи за 2017 рік повторно не зазначив:

Таким чином, ОСОБА_1 , будучи народним депутатом України, усвідомлюючи, що відомості про юридичних осіб, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких він являється та відомості про об`єкти нерухомості, які перебувають у власності його дружини ОСОБА_4 , як члена його сім`ї в розумінні положень Закону, мають бути зазначені в декларації передбаченої Законом, діючи з прямим умислом, повторно подав завідомо недостовірні відомості у декларації за 2017 рік, не вказавши в порушення п. 5-1 та п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону перелічені об`єкти декларування загальною вартістю 57 338 079, 8 грн, що більше ніж в 250 разів перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Також ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у тому, що він 04 квітня 2019 року в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», у декларації за 2018 рік повторно не зазначив:

Таким чином ОСОБА_1 , будучи народним депутатом України, усвідомлюючи, що відомості про об`єкти нерухомості, які перебувають у власності його дружини ОСОБА_4 , як члена його сім`ї в розумінні положень Закону, мають бути зазначені в декларації, діючи з прямим умислом, повторно подав завідомо недостовірні відомості у виправленій декларації за 2018 рік, не вказавши в порушення п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону відомості про належне його дружині ОСОБА_4 на праві приватної власності нерухоме майно, а саме частку 410/1000 земельної ділянки, площею 2 830 квадратних метрів, та трикомплексної трьохповерхової квартири та двох балконів, площею 198,2 квадратних метра, що за АДРЕСА_4 , номер будівлі 3223-3, вартістю 2 326 000 швейцарських франків, що по курсу Національного банку України на 26.01.2016, тобто на дату оцінки, становило 56 870 700 грн, що більше ніж у 250 разів перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Крім того, ОСОБА_1 також обвинувачується у тому, що він 29 серпня 2019 року в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації особи (перед звільненням) за період з 01 січня 2019 року по 29 серпня 2019 року, тобто за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, повторно не зазначив:

Таким чином ОСОБА_1 , будучи народним депутатом України, усвідомлюючи, що відомості про об`єкти нерухомості, які перебувають у власності його дружини ОСОБА_4 , як члена його сім`ї в розумінні положень Закону, мають бути зазначені в декларації, діючи з прямим умислом, повторно подав завідомо недостовірні відомості у декларації (перед звільненням) за 01 січня 2019 року - 29 серпня 2019 року, не вказавши в порушення п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону відомості про належне його дружині ОСОБА_4 на праві приватної власності нерухоме майно, а саме частку 410/1000 земельної ділянки, площею 2 830 квадратних метрів, та трикомплексної трьохповерхової квартири та двох балконів, площею 198,2 квадратних метра, що за АДРЕСА_4 , номер будівлі 3223-3, вартістю 2 326 000 швейцарських франків, що по курсу Національного банку України на 26.01.2016, тобто на дату оцінки, становило 56 870 700 грн, що більше ніж у 250 разів перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Стаття Кримінального кодексу України, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 .

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_1 вчинив подання суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про запобігання корупції», тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366-1 КК України.

Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання.

Під час підготовчого судового засідання на розгляд колегії суддів прокурором у даному кримінальному провадженні було подано угоду про визнання винуватості.

Вказана угода про визнання винуватості укладена 18 лютого 2020 року у м. Києві в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000003822 від 09 грудня 2016 року, між прокурором шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Касьяном А. О. та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника останнього - Степанова І. В.

Формулювання обвинувачення, в якому ОСОБА_1 визнає себе винуватим.

Так, за змістом цієї угоди, ОСОБА_1 визнає себе винуватим у тому, що він:

1.29 березня 2017 року, в порушення вимог пунктів 9, 5-1, 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», у декларації за 2016 рік не зазначив:

2.28 березня 2018 року, в порушення вимог пунктів 5-1, 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», у декларації за 2017 рік повторно не зазначив:

3.04 квітня 2019 року в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», у декларації за 2018 рік повторно не зазначив:

4.29 серпня 2019 року в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації особи (перед звільненням) за період з 01 січня 2019 року по 29 серпня 2019 року, тобто за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, повторно не зазначив:

Таким чином, ОСОБА_1 визнає себе винуватим у тому, що він вчинив подання суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про запобігання корупції", тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Обставини, які враховано прокурором при вирішенні питання про можливість укладення даної угоди.

Відповідно до її змісту, прокурором при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 470 КПК України враховано наступні обставини:

1) ступінь та характер сприяння ОСОБА_1 у проведенні кримінального провадження щодо нього, беззаперечне визнання ним своєї винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, надання зізнавальних показань стосовно себе;

2) характер і тяжкість висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, зокрема, належність кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , до злочинів невеликої тяжкості, відсутності спричиненої правопорушенням шкоди;

3) наявність суспільного інтересу у швидкому судовому провадженні, яке забезпечить повне, своєчасне та невідворотне покарання ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення;

4) наявність суспільного інтересу в запобіганні повторного вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим;

5) ОСОБА_1 припинив діяльність, пов`язану із виконанням функцій держави та на теперішній час не є суб`єктом декларування згідно Закону України «Про запобігання корупції». ОСОБА_1 у поданій 13.02.2020 після притягнення до кримінальної відповідальності декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відображені всі інкриміновані йому відомості.

6) позитивні характеристики ОСОБА_1 : указом Президента України від 23.11.2009 ОСОБА_1 присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави; указом Президента України від 20.08.2007 ОСОБА_1 присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України»; указом Президента України №279/2013 ОСОБА_1 присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки 2012 року; подяка Прем`єр-міністра України ОСОБА_1 за значний особистий внесок у забезпечення розвитку цукрової галузі, сумлінну працю та високий професіоналізм від 19.11.2010 № 12956.

Позиція ОСОБА_1 щодо пред`явленого обвинувачення.

Відповідно до цієї угоди, обвинувачений ОСОБА_1 повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення в обсязі висунутого йому обвинувачення.

Крім того, згідно з текстом угоди, сторони визнають правильність кваліфікації дій обвинуваченого за статтею 366-1 Кримінального кодексу України як подання суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про запобігання корупції».

Узгоджене сторонами покарання та згода обвинуваченого на його призначення.

За змістом угоди, сторони дійшли згоди про призначення ОСОБА_1 покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, на 1 рік.

Згідно з угодою, обвинувачений ОСОБА_1 згоден на призначення вказаного покарання.

Відомості про обізнаність сторін про наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК України, а також наслідки невиконання цієї угоди.

Так, відповідно до угоди, сторонам відомо та зрозуміло, що у відповідності до вимог статті 473 КПК України наслідком укладення та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і підозрюваного є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями частини четвертої статті 394 та частини третьої статті 424 КПК України, а для підозрюваного - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 КПК України.

В угоді сторонами обумовлено також і наслідки її невиконання, передбачені статтею 476 КПК України.

Думка учасників щодо поданої угоди.

Під час підготовчого судового засідання прокурор Касьян А.О. угоду підтримав, вказавши про її повну відповідність вимогам чинного законодавства та добровільність її укладення. Повідомив, що дане кримінальне правопорушення належить до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості, а також що існують достатні фактичні дані для визнання обвинуваченим своєї винуватості у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

У цьому контексті вказав, що винуватість обвинуваченого підтверджується сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів, зокрема, розписками, та показаннями свідків і показаннями самого обвинуваченого, матеріалами виконання запитів про надання міжнародної правової допомоги від компетентних органів Швейцарської Конфедерації, тощо.

Також прокурор вказав, що умови угоди в повному обсязі відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Крім того, прокурор повідомив про відсутність потерпілих та шкоди, завданої інкримінованим обвинуваченому злочином.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив свій намір щодо укладення угоди та просив суд її затвердити. Повідомив, що в повному обсязі розуміє характер обвинувачення та погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді і беззастережно визнає свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні та щиро розкаюється.

Обвинувачений також зазначив, що він цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор має довести усі обставини кримінального правопорушення, і що він при цьому має право мовчати, допитати під час такого розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь. Разом з тим, все одно наполягав на укладенні угоди. Він також вказав, що повністю усвідомлює вид покарання, призначення якого обумовлене угодою, а також інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі її затвердження.

Захисник Степанов І.В. також наполягав на затвердженні даної угоди, повідомив, що здійснював захист обвинуваченого під час досудового розслідування та приймав участь в укладенні цієї угоди. Вказав, що умови угоди в повному обсязі відповідають вимогам законодавства, а її укладення є добровільним.

Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам законодавства і при ухваленні вироку, а також положення закону, якими він керувався.

Відповідно до вимог розділу VI глави 35 КПК України, для вирішення питання про можливість затвердження угоди суд має встановити, що подана угода відповідає вимогам закону і що відсутні підстави для відмови в її затвердженні.

Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, суд приходить до висновку про необхідність її затвердження, виходячи з наступного.

Зміст угоди відповідає вимогам закону.

Так, укладена угода про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України, оскільки, у ній зазначено її сторони, формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність, істотні для даного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода обвинуваченого на його призначення, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК України та наслідки невиконання угоди.

Кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1 належить до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості.

Угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим укладена у провадженні щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, яке, відповідно до положень ст. 12 КК України, належить до злочинів невеликої тяжкості.

Крім того, вказаним кримінальним правопорушенням завдано шкоди виключно державним та суспільним інтересам. В результаті вчинення вказаного правопорушення не завдано та не могло бути завдано шкоди правам та інтересам окремих громадян та/або інтересам юридичних осіб. Також дане кримінальне провадження не здійснюється щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи.

При цьому, колегія суддів встановила, що прокурором вірно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за статтею 366-1 КК України, що з`ясовувалось та підтверджено у судовому засіданні.

Таким чином, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 469 КПК України, суть інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, а також правова кваліфікація його дій, яка є вірною, дозволяє укладення угоди про визнання винуватості.

Умови угоди відповідають інтересам суспільства.

На переконання колегії суддів, інтерес для суспільства в затвердженні угоди про визнання винуватості у даному провадженні полягає у своєчасному розкритті злочину, а також в скороченні часу розгляду кримінальної справи щодо злочину невеликої тяжкості, яким не завдано істотної шкоди окремим фізичним чи юридичним особам та не спричинено будь-яких тяжких наслідків. Судом також враховується, що незадекларовані об`єкти були набуті обвинуваченим та його дружиною до моменту отримання статусу народного депутата України.

Затвердження угоди у даному провадженні забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінальної справи при мінімальних затратах державних ресурсів, а також зменшить навантаження на органи прокуратури і суд.

На думку колегії суддів, було б недоцільним застосовувати загальний порядок кримінального провадження до обвинуваченого, враховуючи беззаперечне визнання ним своєї вини, характер та тяжкість інкримінованого правопорушення, особу винного, його ставлення до вчиненого і активну подальшу поведінку, яка вказує на бажання виправитись.

Колегія суддів вважає, що укладена угода відповідає інтересам суспільства і в частині узгодженого покарання. Так, на думку колегії суддів, воно відповідає загальним засадам призначення покарання, є співмірною та достатньою реакцією держави на вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, виходячи з меж, встановлених санкцією статті, що передбачає відповідальність за нього.

Слід зазначити, що поданою угодою не передбачено покладення на обвинуваченого будь-яких обов`язків щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою. Разом з тим, на переконання суду, наявність вказаної складової у змісті угоди є необов`язковою і залежить від суті вчиненого кримінального правопорушення. Водночас, кримінальне правопорушення, інкриміноване обвинуваченому, за своєю суттю вчиняється одноособово, з огляду на що обвинуваченим не можуть надаватись будь-які викривальні свідчення щодо інших осіб. За таких обставин, не покладення відповідних обов`язків на обвинуваченого не може свідчити про відсутність «суспільного інтересу» в укладенні угоди, оскільки це б ставило обвинуваченого у нерівноцінне становище порівняно із тими особами, які вчинили злочин за допомогою співучасників та були обізнані про вчинення інших кримінальних правопорушень.

Умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Судом встановлено, що в укладені даної угоди згідно з п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК України брав участь захисник і її умови не є невиправдано обтяжливими для будь-якої із сторін.

Крім того, укладена угода не має преюдиціального значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб.

У даному кримінальному провадженні відсутні потерпілі, а кримінальним правопорушенням не завдано шкоди правам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб, а внаслідок вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення не завдано матеріальних збитків державі.

Таким чином, судом не встановлено порушення угодою прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

Укладення угоди є добровільним актом її учасників.

Обвинувачений ОСОБА_1 під час підготовчого судового засідання підтвердив свій намір щодо укладення угоди та просив суд її затвердити, вказавши, що фактично він був ініціатором її укладення і зробив це добровільно.

Також обвинувачений та його захисник повідомили, що укладення угоди не є наслідком будь-якого неправомірного впливу на них, вказали, що насильства, примусу чи погроз до ОСОБА_1 ніхто не застосовував, будь-яких обіцянок чи пропозицій, ніж ті, що передбачені угодою, їм ніхто не надавав. Додатково зазначили, що зі скаргами на сторону обвинувачення під час здійснення даного провадження вони не зверталися.

Тож усі сторони угоди підтвердили добровільність її укладення та спільну узгодженість усіх викладених у ній умов.

З огляду на викладене, у суду не виникло жодних сумнівів у добровільності укладення угоди про визнання винуватості.

Наявні фактичні підстави для визнання обвинуваченим своєї вини.

Вивченням обвинувального акту та угоди про визнання винуватості з`ясовано, що існують достатні фактичні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

Так, під час підготовчого судового засідання судом було встановлено, що винуватість обвинуваченого підтверджується сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів, зокрема, розписками, та показаннями свідків і показаннями самого обвинуваченого, матеріалами виконання запитів про надання міжнародної правової допомоги від компетентних органів Швейцарської Конфедерації, а також іншими доказами.

Таким чином, обставини, описані у обвинувальному акті, а також формулювання обвинувачення, вказане в угоді і підтвердження ОСОБА_1 цих обставин, дають можливість суду дійти однозначного висновку про існування фактичних підстав для визнання винуватості обвинуваченим.

Колегія суддів вважає, що вчинення ОСОБА_1 інкримінованого злочину знайшло своє підтвердження під час підготовчого судового засідання, а визнання ним своєї вини не є результатом самообмови.

Узгоджене сторонами покарання відповідає вимогам закону.

Так, відповідно до змісту угоди, сторони дійшли згоди про призначення ОСОБА_1 покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавлення права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, на 1 рік.

На переконання колегії суддів, домовленості сторін угоди щодо узгодженого покарання не виходять за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, а узгоджена міра покарання має конкретний вираз.

Зі змісту угоди вбачається, що при узгодженні вказаного покарання сторонами враховано і дотримано:

1) положення пунктів 1-2 ч. 1 ст. 65 КК:

- сторони узгодили покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

- при визначенні межі покарання у вигляді штрафу виходили із положень розділу X Загальної частини КК;

2) положення п. 3 ч. 1 ст. 65 КК:

- сторони врахували ступінь тяжкості вчиненого злочину - інкриміноване кримінальне правопорушення належить до злочинів невеликої тяжкості.

- взяли до уваги особу винного, зокрема, його позитивні характеристики та його поведінку після вчинення злочину;

- встановили наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, зокрема щире каяття та вчинення злочину повторно.

При вирішенні питання про те, чи є узгоджене сторонами покарання необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів, суд враховує ступінь та характер сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього, беззаперечне визнання ним своєї вини та надання зізнавальних показань стосовно себе. Також суд бере до уваги позитивні характеристики обвинуваченого, зокрема, наявність державних нагород та премій, та той факт, що в останній поданій ним декларації він відобразив усі відомості, які не були відображені у попередніх деклараціях, що і становило собою об`єктивну сторону інкримінованого йому кримінального правопорушення. Останнє, на переконання колегії суддів, свідчить про щирість його каяття та про можливість виправлення обвинуваченого шляхом відбуття ним покарання узгодженого сторонами в угоді.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що узгоджене сторонами покарання за своїм видом та розміром відповідає характеру, тяжкості вчиненого діяння та особі винного, а також загальним засадам його призначення, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, та забезпечить досягнення мети його застосування.

Таким чином, судом встановлено, що укладена у даному кримінальному проваджені угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та закону України про кримінальну відповідальність. Також судом не встановлено підстав для відмови в її затверджені, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необхідність в затвердженні вказаної угоди про визнання винуватості між сторонами шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченому узгодженої міри покарання.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 65-67 КК України, а також п. 1 ч. 3 ст. 314, статтями 373, 374, 469-475 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 18 лютого 2020 року у м. Києві в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000003822 від 09 грудня 2016 року, між прокурором шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Касьяном Андрієм Олексійовичем та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника останнього - адвоката Степанова Ігоря Володимировича.

2. ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

3. Призначити йому узгоджену між сторонами угоди міру покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одну тисячу) грн. з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, строком на один рік.

4. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 394 КПК України та з урахуванням обмежень визначених частиною другою статті 473 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

5. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

6. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

7. Роз`яснити учасникам провадження, що згідно статті 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

8. Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за статтею 389?1 КК України.

Головуючий: Федоров О. В.

Судді: Задорожна Л. І.

Шкодін Я. В.