- Головуючий суддя (ВАКС): Коліуш О.Л.
- Суддя (ВАКС): Ткаченко О.В., Дубас В.М.
- Секретар : Паштенко І.О.
- Захисник/адвокат : Мельника М.П., Лисенко В.А., Станішевського Є.В.
- Прокурор : Касьян А.О.
Справа № 752/1347/17
Провадження1-кп/991/11/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2020 року м.Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів - головуючого судді Коліуша О.Л., суддів Ткаченка О.В. та Дубаса В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Паштенко І.О.
прокурора Касьяна А.О.
обвинуваченого ОСОБА_1
захисників Мельника М.П., Лисенка В.А., Станішевського Є.В.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань Вищого антикорупційного суду в м. Києві обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 грудня 2015 року за № 52015000000000017, за обвинуваченням:
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368-2 КК України,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вищого антикорупційного суду знаходиться вказане кримінальне провадження.
Як убачається з обвинувального акта, ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він, працюючи з 13.12.2014 по 17.08.2015 на посаді начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, а з 17.08.2015 на посаді військового прокурора сил антитерористичної операції, тобто будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, у період з 26.04.2015 по 31.12.2015 набув у власність грошові кошти у розмірі щонайменше 2 866 306,00 грн, що значно перевищує його офіційні доходи та законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, які згодом передав ОСОБА_2 та у подальшому набув у спільну сумісну власність з нею активи в розмірі 2 866 306,00 грн (нерухоме майно - квартиру площею 77,6 м2 та машиномісця), законність підстав набуття яких не підтверджено доказами та вартість яких більше ніж в 2,3 рази перевищує їхній спільний офіційно нарахований дохід. Для приховання належності придбаних активів ОСОБА_1 державну реєстрацію права власності на активи (нерухоме майно) здійснено на ім`я ОСОБА_2 .
Дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 368-2 КК України за ознаками вчинення набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне становище.
07.02.2020 до суду надійшло клопотання першого заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального Прокурора Грищука М.О. про закриття кримінального провадження. Клопотання обґрунтовано тим, що рішенням Конституційного Суду України від 26.02.2019 № 1-р/2019 визнана такою, що не відповідає Конституції України стаття 368-2 КК України, у зв`язку з чим прокурор просить закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 368-2 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, пославшись при цьому на положення ч. 3 ст. 314 КПК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор Касьян А.О. підтримав заявлене клопотання, просив його задовольнити з підстав, зазначених в клопотанні.
Обвинувачений та його захисники не заперечували проти задоволення клопотання прокурора, просили також скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді.
Суд, дослідивши клопотання, заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт та додатки до нього, дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.
Разом з тим, у даному випадку не відбулось скасування норми внаслідок прийняття законодавцем іншої норми закону. Стаття 368-2 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_1 , втратила чинність внаслідок визнання її неконституційною, однак ч.1 ст. 284 КПК України не містить підстави закриття кримінального провадження у зв`язку з визнанням Конституційним Судом України закону (норми закону), таким що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Разом з тим, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження (частина 6 статті 9 КПК України).
Рішенням Конституційного Суду від 26.02.2019 за № 1-р/2019 статтю 368-2 КК України визнано такою, що не відповідає конституції України (є неконституційною). Cтаття 368-2 КК України, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. (частини 1 та 2 статті 152 Конституції України, стаття 91 ЗУ «Про Конституційний Суд України»).
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Позиції Конституційного Суду України слід розглядати, як загальнообов`язкові правові висновки внаслідок тлумачення ним Конституції України та/або положень законів, інших нормативних актів у межах його компетенції, що мають загальний характер, усувають конституційно-правову невизначеність, слугують підставою для прийняття остаточного рішення, викладені у його акті, які діють на усій території України та є обов`язковими для виконання усіма суб`єктами права.
Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2000 № 15-рп/2000: «… додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.».
Отже, підставою для втрати чинності законом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, визнання закону, його окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України, або визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні - Конституційним Судом України. Як у першому та і другому випадку наслідком є фактична втрата нормою чинності.
Розуміння наслідків втрати чинності статтею 368-2 КК України, яку Конституційний Суд України визнав неконституційною, пов`язане з принципом дії в часі закону та інших нормативно-правових актів, що закладений у положеннях статті 58 Конституції України.
У Рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/ 2000 Конституційний Суд України зазначив, що «згідно з частиною другою статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», «кримінально-правова норма має зворотну дію в часі в тій її частині, в якій вона пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Це стосується випадків, коли в диспозиції норми зменшено коло предметів посягання; виключено із складу злочину якісь альтернативні суспільно-небезпечні наслідки; обмежено відповідальність особи шляхом конкретизації в бік звуження способу вчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо» (абзац третій пункту 2, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини).
Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності (частина 1 статті 5 КК України).
Отже, з урахуванням таких загальних засад кримінального провадження як верховенство права та законність, у зв`язку з тим, що статтю 368-2 КК України визнано такою, що не відповідає конституції України (є неконституційною), суд вважає за можливе клопотання прокурора задовольнити та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Як убачається із доданої до клопотання ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.07.2016, у даному кримінальному провадженні накладено арешт на рухоме та нерухоме майне, а саме: автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, 2014 року випуску, д/н НОМЕР_1 (і.н.з. НОМЕР_2 ), номер кузова НОМЕР_3 ; автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 100, 2003 року випуску, д/н НОМЕР_4 (і.н.з. НОМЕР_2 ), номер шасі НОМЕР_5 ; нежитлове приміщення № НОМЕР_6 в будинку АДРЕСА_2 ; паркомісце № НОМЕР_7 та паркомісце НОМЕР_17 в будинку АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 ; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , державний акт серії ІІ-ХР №059264; квартиру АДРЕСА_7 ; банківські рахунки ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_8 ) в ПАТ «Райфайзен банк Аваль» (МФО 300335) під номерами НОМЕР_9 та НОМЕР_10, в ПАТ «Фінексбанк» (МФО 380311) під номерами НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_18.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 174 КПК України та відсутність передбачених ст. 961 КК України підстав для застосування спеціальної конфіскації, суд вважає за можливе скасувати вказаний арешт майна та банківських рахунків.
На підставі викладеного, керуючись ст. 174, 284, 314-316, 372 КПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання першого заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального Прокурора Грищука М.О. - задовольнити.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368-2 КК України, - закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.07.2016, на:
-рухоме та нерухоме майне, а саме: автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, 2014 року випуску, д/н НОМЕР_1 (і.н.з. НОМЕР_2 ), номер кузова НОМЕР_3 ; автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 100, 2003 року випуску, д/н НОМЕР_4 (і.н.з. НОМЕР_2 ), номер шасі НОМЕР_5 ; нежитлове приміщення № НОМЕР_6 в будинку АДРЕСА_2 ; паркомісце № НОМЕР_7 та паркомісце НОМЕР_17 в будинку АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 ; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , державний акт серії ІІ-ХР №059264; квартиру АДРЕСА_7 ;
-банківські рахунки ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_8 ) в ПАТ «Райфайзен банк Аваль» (МФО 300335) під номерами НОМЕР_9 та НОМЕР_10; в ПАТ «Фінексбанк» (МФО 380311) під номерами НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_18.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд протягом семи днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя О.Л. Коліуш
Судді - О.В. Ткаченко
В.М. Дубас