Документ № 88705954

Справа № 991/1880/20

Провадження №11-сс/991/302/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Панаіда І.В.,

суддів Боднара С.Б., Панкулича В.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Римаренко М.С.,

прокурора Малик О.І.,

захисника Шкода П.В.,

підозрюваного ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.368, ч.2 ст.369-2 КК України, на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 березня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52019000000001205 від 24 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 березня 2020 року задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України та накладено арешт на майно, яке зареєстроване за ОСОБА_1 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання із забороною розпоряджатися таким майном, а саме: житловий будинок, загальною площею 68 кв.м., житловою площею 35,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0848, кадастровий номер 5625055100:01:001:1190, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, вважаючи її такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки викладені в ухвалі висновки слідчого судді вочевидь не відповідають фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 просить її скасувати, та, посилаючись на те, що питання накладення арешту вирішувалось у закритому судовому засіданні, без виклику особи, яка її оскаржує, просить поновити строк на її оскарження.

Скаржник вважає, що слідчим суддею не враховано тих обставин, що вказаний житловий будинок та земельна ділянка є його єдиною власністю, і єдиним житлом його матері ОСОБА_1 , а в подальшому буде необхідним для його особистого проживання, оскільки в будинку колишньої дружини ОСОБА_2 він мешкає тимчасово. Крім того, житловий будинок та земельна ділянка під ним нерозривно пов`язані між собою та становлять єдиний цілісний об`єкт права власності. Накладаючи арешт на вказане майно, слідчий суддя порушив як його права так і права та інтереси його матері. Ні земельна ділянка, ні житловий будинок на ній конфіскації в силу закону не підлягають. Також, слідчий суддя не з`ясував фактичних обставин справи та правових підстав для накладення арешту, не перевірив доводів сторони обвинувачення, прийшов до невірного висновку щодо накладення арешту на транспортний засіб, який не перебуває в його володінні чи користуванні, а тим більше у власності.

Заслухавши доповідь судді, думку скаржника ОСОБА_1 та його захисника, які апеляційну скаргу підтримали, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині зняття арешту з транспортного засобу Volkswagen Golf, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Згідно ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Вирішуючи клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді колегія суддів виходить з наступного.

Питання накладення арешту вирішувалось у закритому судовому засіданні, без виклику особи, яка її оскаржує, копію ухвали слідчого судді ОСОБА_1 отримав 12 березня 2020 року, а з апеляційною скаргою звернувся 17 березня 2020 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження передбаченого ч. 2 ст. 395 КПК України, в зв`язку з чим підстав для вирішення питання його поновлення колегія суддів не вбачає.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання детектива про накладення арешту на майно, дотримався вказаних вимог закону.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, тобто з метою конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадку, передбаченому Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Як вбачається з матеріалів провадження, Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000001205 від 24 грудня 2019 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368 та ч.2 ст. 369-2 КК України, а також за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27 ч.3 ст. 368, ч.5 ст. 27 ч.2 ст. 369-2 КК України.

20 лютого 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України, тобто в проханні надати неправомірну вигоду службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, та ч. 2 ст. 369-2 КК України, тобто одержанні неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Колегією суддів встановлено, що 02 березня 2020 року на розгляд слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання, в якому детектив з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, просив накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 .

В обґрунтування вказаного клопотання детектив зазначав, що у ході проведених дій з виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , а також встановлено, що ОСОБА_1 володіє та користується транспортним засобом Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Розглянувши вказане клопотання, на основі наданих детективом матеріалів, слідчий суддя дійшов висновку про його обґрунтованість, та наклав арешт на майно зареєстроване за ОСОБА_1 .

Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів слідчий суддя правильно визначив, що причетність ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою.

На думку колегії суддів, слідчий суддя, всупереч твердженням скаржника, обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для накладення арешту на майно, адже це відповідає вимогам ст.170 КПК України.

Доводи ОСОБА_1 про те, що ні земельна ділянка, ні житловий будинок на ній конфіскації не підлягають є безпідставними.

Частиною 2 ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, що не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України.

Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року

№ 1404-VIII, визначено перелік майна, на яке може бути звернено стягнення за виконавчими документами, разом з тим вказаний перелік є вичерпним та не містить заборони на конфіскацію житлових будинків та земельних ділянок.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Разом з тим, в судовому засіданні колегією суддів встановлено, що на момент розгляду слідчим суддею Вищого антикорупційного суду клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , транспортний засіб Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 вже був відчужений останнім та перебував у власності іншої особи. З огляду на що, враховуючи відсутність даних про підтвердження повноважень представлення ОСОБА_1 інтересів нового власника транспортного засобу, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог ОСОБА_1 в частині, що стосується зняття арешту з автомобіля Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Прокурором апеляційна скарга на рішення слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 березня 2020 року не подавалась.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням поданих детективом НАБУ документів і даних, на момент розгляду клопотання, слідчим суддею було обґрунтовано прийнято рішення про арешт майна, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання із забороною розпоряджатися вказаним майном.

В сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що накладення арешту на транспортний засіб Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 , який був відчужений підозрюваним, не порушує його прав як власника майна, разом з тим, новий власник транспортного засобу не позбавлений можливості звертатись до суду для захисту своїх прав, зокрема в порядку ст. 174 КПК України.

Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що рішення слідчого судді прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б могли вплинути на правильність прийнятого слідчим суддею рішення та бути підставами для його скасування, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 березня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52019000000001205 від 24 грудня 2019 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Панаід

Судді С.Б. Боднар

В.І. Панкулич