- Головуючий суддя (ВАКС) : Задорожна Л.І.
Справа № 991/2904/20
Провадження №1-кп/991/36/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
ОКРЕМА ДУМКА
судді Вищого антикорупційного суду Задорожної Л.І.
до вироку від 30 квітня 2020 у справі № 991/2904/20
(провадження № 1-кп/991/36/20)
"30" квітня 2020 р. м.Київ
Вироком Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2020 року, ухваленого колегією суддів у складі: головуючий суддя Федоров О.В., судді Задорожна Л.І. та Шкодін Я.В., затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 03 квітня 2020 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52020000000000213 від 27 березня 2020 року, між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Мусіякою В.В. та обвинуваченим ОСОБА_1 за участю захисника адвоката Куца Я.О..
Вказаним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, та призначено узгоджену між сторонами угоди міру покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у виборних органах державної влади, пов`язані з реалізацією владних повноважень, строком на 1 рік, із штрафом у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів громадян, що становить 17 000 грн. На підставі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування узгодженого сторонами основного покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 3 років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені п.1, п.2 ч.1 та п.2 ч.2 ст.76 КК України.
Частиною третьою статті 375 КПК України передбачено, що кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку.
Вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо ухваленого рішення.
Частина друга статті 364 КК України передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
За змістом ч.3 ст.475 КПК України мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.
Згідно вимог кримінального процесуального закону формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням наявних кваліфікуючих ознак.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що у кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі « І .Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).
За змістом абз.2 п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику про хабарництво» до представників влади належать, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов`язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. А, отже, владні повноваження полягають у реалізації права в межах компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов`язкові для виконання юридичними і фізичними особами, незалежно від їх відомчої належності або компетенції.
В обвинувальному акті та в угоді про визнання винуватості від 03 квітня 2020 року сформульовано обвинувачення, відповідно якого ОСОБА_1 в період з 22 лютого 2016 року по 31 грудня 2018 року, будучи народним депутатом України VIII скликання, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи владою всупереч інтересам служби, шляхом подання заяви 22 лютого 2016 року на ім`я Керівника Апарату Верховної Ради України, в якій просив здійснювати йому щомісячну видачу грошових коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера протягом усього строку депутатських повноважень, без наявності підстав для отримання таких коштів, отримав неправомірну вигоду для себе, а саме грошові кошти за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України в сумі 582 430 грн., чим спричинив тяжкі наслідки охоронюваним законом державних інтересам в особі юридичної особи публічного права - Управління справами Апарату Верховної Ради України.
Отже, в пред`явленому ОСОБА_1 обвинуваченні не зазначено які владні повноваження були ним реалізовані для отримання неправомірної вигоди для себе, натомість вказано, що ним було подано заяву з проханням видачі грошових коштів з усвідомленням того факту, що співробітники Апарату та Управління справами не мають повноважень перевіряти наявність у народного депутата житла в місті Києві.
Верховний Суд України у справі №5-27кс12 висловив правовий висновок, що дії охоплюються диспозицією статті 364 КК України у випадку якщо службове зловживання не супроводжується розкраданням чужого майна(в будь-якій формі), не пов`язується з протиправним вилученням та безоплатним оберненням його у свою власність чи власність третіх осіб, а призводить до набуття іншої вигоди.
В підсумку, обвинувачений ОСОБА_1 отримав у власність чуже майно(грошові кошти за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради), скориставшись тим, що в Порядку видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера, затвердженого Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №12 від 29 січня 2016 року, не було передбачено здійснення перевірки поданих народними депутатами документів та підстав на отримання коштів для такої компенсації. За відсутності моральних запобіжників, спокусливою виглядала можливість отримання щомісячно додатково кількох десятків тисяч гривень, підстави для одержання яких не мали повноважень перевіряти працівники Апарату, при тому, що формально документи обвинуваченого відповідали умовам, визначеним ст.35 Закону України «Про статус народного депутата України», оскільки від народного депутата не вимагалось підтвердження в будь-якому вигляді відсутності забезпечення житлом в місті Києві. Тому, на мою думку, вибуття з державної власності грошових коштів та отримання їх у свою власність обвинуваченим ОСОБА_1 в сумі 582 430 грн., сталось внаслідок створення умов в результаті прийняття вищезазначеного Розпорядження, яке не передбачало інструментів контролю за використанням бюджетних коштів, а не внаслідок зловживання ОСОБА_1 владою.
За змістом ч.7 ст.474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:
1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;
5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань;
6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
На підставі викладеного, вважаю, що суд мав би відмовити в затвердженні угоди через відсутність фактичних підстав для визнання винуватості за ч.2 ст.364 КК України обвинуваченим ОСОБА_1
Суддя Л.І . Задорожна