Пошук

Документ № 89036195

  • Дата засідання: 30/04/2020
  • Дата винесення рішення: 30/04/2020
  • Справа №: 991/2904/20
  • Провадження №: 52020000000000213
  • Інстанція: ВАКС
  • Форма судочинства: Кримінальне
  • Тип рішення: Вирок
  • Головуючий суддя (ВАКС): Федоров О.В.
  • Суддя (ВАКС): Шкодін Я.В., Задорожна Л.І.
  • Секретар : Ярмолюк М.І.
  • Захисник/адвокат : Куца Я.О.
  • Прокурор : Мусіяка В.В.

Справа № 991/2904/20

Провадження 1-кп/991/36/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2020 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Федорова О. В.,

суддів - Шкодіна Я. В., Задорожної Л. І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ярмолюк М. І.,

прокурора - Мусіяки В. В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника - Куца Я. О.,

представника потерпілого - Кирсенко Є. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні під час підготовчого провадження у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000213 від 27 березня 2020 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Немішаєве, Бородянського району, Київської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, з вищою освітою, працюючого директором з розвитку ТОВ "ІДЕЯ МЕДІА ГРУП", одруженого, який має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

В С Т А Н О В И В:

06 квітня 2020 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000213 від 27 березня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

1. Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та узгоджена міра покарання.

Вказана угода укладена 03 квітня 2020 року у м. Києві, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000213 від 27 березня 2020 року, між прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Мусіякою В. В. та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника останнього - адвоката Куца Я. О.

1.1. Формулювання обвинувачення, в якому ОСОБА_1 визнає себе винуватим.

За змістом цієї угоди, ОСОБА_1 визнає себе винуватим у тому, що він в період з 22 лютого 2016 року по 31 грудня 2018 року, будучи народним депутатом України VIII (восьмого) скликання, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи владою, всупереч інтересам служби, отримав неправомірну вигоду для себе, а саме грошові кошти за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, чим спричинив тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права - Управління справами Апарату Верховної Ради України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Так, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_1 , не маючи права на виплату передбаченої ст. 35 Закону України "Про статус народного депутата України" компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру, будучи обізнаним про те, що у співробітників Апарату Верховної Ради України немає повноважень перевіряти наявність в нього підстав для отримання такої компенсації і що видача грошових коштів буде здійснена лише внаслідок подання ним відповідної заяви, з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок грошових коштів державного бюджету, подав на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України відповідну заяву, внаслідок чого йому було безпідставно нараховано та сплачено грошові кошти для компенсації вартості оренди житла та/або винайму готельного номера в сумi 582 430,00 (п`ятсот вісімдесят дві тисячі чотириста тридцять) грн.

У результаті вказаних дій, державі в особі юридичної особи публічного права - Управлінню справами Верховної Ради України (на даний час Управлінню справами Апарату Верховної Ради України), як головному розпоряднику бюджетних коштів, було завдано збитків на загальну суму 582 430,00 (п`ятсот вісімдесят дві тисячі чотириста тридцять) грн, тобто спричинено такі наслідки, які більш ніж у 250 разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян.

1.2. Правова кваліфікація кримінального правопорушення, у якому ОСОБА_1 визнає себе винуватим.

Відповідно до змісту укладеної угоди, діяння обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 364 КК України, а саме як зловживання владою, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе, використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права.

1.3. Обставини, які враховано прокурором при вирішенні питання про можливість укладення даної угоди.

Відповідно до її змісту, прокурором при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 470 КПК України, враховано наступні обставини:

1) ступінь та характер сприяння ОСОБА_1 у проведенні кримінального провадження щодо нього, зокрема, беззаперечне визнання ним своєї винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, надання зізнавальних показань стосовно себе, активне вжиття заходів щодо відшкодування у повному обсязі завданого кримінальним правопорушенням збитку, що підтверджено доказами;

2) характер і тяжкість висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, зокрема, належність кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , до тяжкого злочину, а також спричинення шкоди (наслідків) внаслідок його вчинення лише державним інтересам в особі юридичної особи публічного права;

3) наявність суспільного інтересу у швидкому судовому провадженні, яке забезпечить повне, своєчасне та невідворотне покарання ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, досягнення мети покарання, а також відшкодування завданого злочином збитку;

4) наявність суспільного інтересу в запобіганні повторному вчиненню кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Також прокурором враховано наявність обставин, які, згідно зі ст. 66 КК України, пом`якшують покарання ОСОБА_2 , а саме - щире каяття та добровільне відшкодування у повному обсязі завданого збитку, та відсутність обставин, які, згідно зі ст. 67 КК України, його обтяжують.

1.4. Позиція ОСОБА_1 щодо пред`явленого обвинувачення.

Відповідно до цієї угоди, обвинувачений ОСОБА_1 повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення в обсязі висунутого йому обвинувачення.

1.5. Узгоджене сторонами покарання та згода обвинуваченого на його призначення.

За змістом угоди, сторони дійшли згоди про призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 364 КК України, а саме - 3 (три) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у виборних органах державної влади, пов`язані з реалізацією владних повноважень, на строк 1 (один) рік, із штрафом у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн.

Також сторони, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 75 КК України, узгоджують звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням та просять суд про визначення тривалості іспитового строку в один рік.

На призначення вказаного вище покарання та звільнення від його відбування з випробуванням обвинувачений ОСОБА_1 згоден.

1.6. Відомості про обізнаність сторін про наслідки укладення та затвердження угоди, а також про наслідки невиконання цієї угоди.

Так, відповідно до угоди, сторонам відомо та зрозуміло, що у відповідності до вимог ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і підозрюваного є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями ч. 4 ст. 394 КПК України та ч. 3 ст. 424 КПК України, а для підозрюваного - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України.

В угоді сторонами обумовлено також і наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.

2. Думка учасників кримінального провадження щодо поданої угоди.

Під час підготовчого судового засідання прокурор Мусіяка В.В . угоду підтримав, вказавши про її повну відповідність вимогам чинного законодавства та добровільність її укладення. Повідомив, що дане кримінальне правопорушення належить до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості, а також, що існують достатні фактичні дані для визнання обвинуваченим своєї винуватості у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, що підтверджується сукупністю зібраних в ході досудового розслідування доказів.

Також прокурор вказав, що умови угоди в повному обсязі відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Прокурор також вказав, що укладення угоди було повністю добровільним і що ініціатором її укладення була сторона захисту, на підтвердження чого надав клопотання захисника обвинуваченого - адвоката Куца Я.О. від 18 березня 2020 року про розгляд можливості укладення угоди про визнання винуватості.

Крім того, прокурор повідомив про наявність письмової згоди потерпілого на укладення цієї угоди та про повне відшкодування шкоди, завданої інкримінованим обвинуваченому кримінальним правопорушенням та підтвердження цього факту належними доказами.

Представник потерпілого також підтвердив факт надання потерпілим письмової згоди на укладення цієї угоди, проти її затвердження не заперечував.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив про добровільність свого наміру щодо укладення угоди та просив суд її затвердити. Повідомив, що в повному обсязі розуміє характер обвинувачення та погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді та обвинувальному акті, беззастережно визнає свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні та щиро розкаюється.

Обвинувачений також зазначив, що він цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор має довести усі обставини кримінального правопорушення, і що він при цьому матиме право мовчати, допитати під час такого розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.

Також обвинувачений повідомив, що цілком розуміє наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України. Разом з тим, все одно наполягав на її укладенні.

ОСОБА_1 також вказав, що повністю усвідомлює вид покарання, призначення якого обумовлене угодою, а також інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі її затвердження, та погоджується на звільнення його від узгодженого сторонами основного покарання з випробуванням.

Захисник Куц Я.О. повідомив, що він здійснював захист обвинуваченого під час досудового розслідування та приймав участь в укладенні цієї угоди, а тому вважає, що її умови в повному обсязі відповідають вимогам законодавства, її укладення є добровільним, а тому вона підлягає затвердженню.

Крім того, захисник наголосив на тому, що укладення угоди було ініціативою самого обвинуваченого, який щиро та відверто покаявся і у повному обсязі усунув наслідки вчиненого, а тому затвердження цієї угоди забезпечить швидке і належне досягнення завдань та мети кримінального провадження.

3. Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам законодавства і при ухваленні вироку, а також положення законодавства, якими він керувався.

Відповідно до вимог розділу VI глави 35 КПК України, для вирішення питання про можливість затвердження угоди суд має встановити, що подана угода відповідає вимогам законодавства і що відсутні підстави для відмови в її затвердженні.

Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думки прокурора, обвинуваченого та його захисника, а також представника потерпілого суд приходить до наступних висновків.

3.1. Зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України.

Так, укладена угода про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України, оскільки, у ній зазначено її сторони, формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність, істотні для даного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода обвинуваченого на його призначення та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК України, та наслідки невиконання угоди.

3.2. Кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1 , належить до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої та середньої тяжкості, а також щодо тяжких злочинів.

Водночас, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_1 , відповідно до положень ст. 12 КК України, належить до тяжких злочинів.

Крім того, судом встановлено, що вказаним кримінальним правопорушенням завдано шкоди виключно державним інтересам в особі юридичної особи публічного права - Управлінню справами Апарату Верховної Ради України (потерпілому у даному кримінальному провадженні), представник якого, у порядку ч. 4 ст. 469 КПК України, надав письмову згоду на її укладення та в судовому засіданні не заперечував проти цього.

Встановлено також, що в результаті вчинення вказаного правопорушення не завдано та не могло бути завдано шкоди правам та інтересам окремих громадян та/або інтересам юридичних осіб приватного права.

Також дане кримінальне провадження не здійснюється щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи.

Таким чином, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 469 КПК України, суть інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення дозволяє укладення угоди про визнання винуватості у даному кримінальному проваджені.

3.3. Правова кваліфікація дій ОСОБА_1 .

З огляду на вимоги ст. 474 КПК України, колегія суддів має пересвідчитись, що прокурором дії обвинуваченого ОСОБА_1 , кваліфіковано вірно і що його діяння дійсно містить ознаки складу кримінального правопорушення, щодо якого законом передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості.

Так, дії обвинуваченого кваліфіковано за ч.2 ст. 364 КК України - як зловживання владою, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе, використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права.

У зв`язку з цим, для того, щоб зробити висновок про те, що наведена стороною обвинувачення кваліфікація є вірною, а в діях обвинуваченого наявні всі ознаки складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд має надати ствердні відповіді на такі запитання:

1.Чи є ОСОБА_1 суб`єктом інкримінованого йому кримінального правопорушення?

2.Чи відповідає об`єкт посягання ознакам як основного так і додаткового об`єкту інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення?

3.Чи наявні в діях обвинуваченого ознаки зловживання владою, а саме, чи використовував обвинувачений свою владу всупереч інтересам служби?

4.Чи завдано діями обвинуваченого тяжких наслідків державним інтересам?

5.Чи наявний причинно-наслідковий зв`язок між діями обвинуваченого та наслідками, що настали?

6.Чи усвідомлював обвинувачений суспільно-небезпечний характер свого діяння, чи передбачав його суспільно-небезпечні наслідки та чи бажав їх настання (або чи свідомо їх припускав)? Чи діяв обвинувачений з корисливою метою отримання неправомірною вигодою для себе?

Проаналізувавши формулювання обвинувачення наведеного в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості, дослідивши подані сторонами документи, заслухавши пояснення самого обвинуваченого, колегія суддів, надаючи відповіді на вказані запитання, приходить до такого.

1. Так, стороною обвинувачення встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до протоколу Центральної виборчої комісії від 26.10.2014 «Про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі» був визнаний таким, що обраний народним депутатом України VIII скликання, у зв`язку з чим 27 листопада 2014 року склав присягу народного депутата України перед Верховною Радою України на вірність України та скріпивши текст присяги особистим підписом, відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про статус народного депутата України», як представник Українського народу у Верховній Раді України, набув повноважень народного депутата України VIII скликання, які здійснював по 29 серпня 2019 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, тобто в період з 22.02.2016 по 31.12.2018, ОСОБА_1 був службовою особою, у розумінні п. 1 примітки до ст. 364 КК України, оскільки на постійній основі здійснював функції представника колегіального органу законодавчої влади, а отже є суб`єктом інкримінованого йому кримінального правопорушення.

2. З формулювання обвинувачення вбачається, що ОСОБА_1 використав надані йому права та гарантії, обумовлені статусом народного депутата України, всупереч інтересам служби, цілям і завданням гарантій депутатської діяльності, передбачених Законом України "Про статус народного депутата України", чим, в першу чергу, завдав шкоди належному порядку службової діяльності.

Крім того, як встановлено стороною обвинувачення, дії ОСОБА_1 призвели до втрати юридичною особою публічного права бюджетних коштів у розмірі 582 430,00 грн, тобто до завдання тяжких наслідків інтересам держави в особі юридичної особи публічного права.

Таким чином, діяння обвинуваченого заподіяло шкоди як основному об`єкту - суспільним відносинам, які виникають з приводу забезпечення належного порядку службової діяльності, так і додатковому об`єкту - власності юридичної особи публічного права. При чому останньому шкода була завдана опосередковано, в результаті досягнення обвинуваченим своєї мети в одержанні неправомірної вигоди за рахунок коштів державного бюджету. Первинне і основне посягання було направлено обвинуваченим саме на основний об`єкт - відносини, які виникають з приводу забезпечення належного порядку службової діяльності.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що об`єкт посягання відповідає ознакам як основного, так і додаткового об`єкту інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.

3. Дії обвинуваченого щодо подачі ним заяви про виплату грошової компенсації за оренду житла або винайм готельного номеру були спрямовані на реалізацію тих гарантій, які обумовлені його статусом народного депутата як представника законодавчої влади і були нерозривно пов`язані із посадою, яку він обіймав.

Разом з тим, обумовлені статусом народного депутата гарантії, обвинувачений використав всупереч тим цілям і завданням, заради досягнення та вирішення яких вони надаються.

Так, можливість депутата звернутись із заявою про виплату йому грошової компенсації за оренду житла або винайм готельного номеру є соціально-економічною гарантією його діяльності. При цьому, така гарантія передбачена тільки для тих народних депутатів, які не забезпечені житлом у місті Києві або 30-ти кілометровій зоні від його меж, і у зв`язку з цим позбавлені можливості належним чином виконувати покладені на них обов`язки і здійснювати відповідні повноваження.

Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_1 , будучи забезпеченим місцем проживання у місті Києві та місцем реєстрації у межах 30-ти кілометрової зони від нього, тобто, маючи можливість належним чином виконувати свої депутатські функції, протиправно та безпідставно подав заяву для отримання відповідної грошової компенсації, на яку не мав права згідно з положеннями чинного законодавства.

Тобто, обвинувачений використав можливості, які обумовлені виконанням ним функцій представника влади, всупереч тим цілям і завданням, для яких вони надавались.

Вищевикладене, на переконання колегії, свідчить про наявність в його діях ознак зловживання своєю владою - тобто використання влади (можливостей та гарантій пов`язаних із займаною посадою) всупереч інтересам служби, що підпадає під ознаки об`єктивної сторони складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

4. Відповідно до пред`явленого обвинувачення, внаслідок вказаних вище протиправних дій обвинуваченого, Управлінням справами Верховної Ради України в період з 22.02.2016 по 31.12.2018 на картковий рахунок ОСОБА_1 було безпідставно перераховано грошові кошти в сумі 582 430,00 грн. в якості компенсації вартості оренди житла та винайму готельного номера.

Таким чином, Управлінню справами Верховної Ради України як юридичній особі публічного права і головному розпоряднику бюджетних коштів було завдано збитків на загальну суму 582 430,00 грн., що більше ніж у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, і відповідно до положень п. 4 примітки до ст. 364 КК України вважається тяжкими наслідками.

Вказане свідчить про наявність в діях ОСОБА_1 такої обов`язкової ознаки об`єктивної сторони інкримінованого йому кримінального правопорушення як тяжкі наслідки.

5. За змістом обвинувального акту дії ОСОБА_1 щодо подачі вказаної заяви перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наслідками у вигляді безпідставного вибуття з державного бюджету грошових коштів у сумі 582 430,00 грн.

Так, встановлено, що з положень Порядку видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру, затвердженого 29 січня 2016 року Розпорядженням №12 Першого заступника керівника Апарату Верховної Ради вбачається, що співробітники Апарату Верховної Ради України не були уповноважені здійснювати перевірку повідомленої інформації щодо наявності підстав для отримання грошової компенсації в порядку ст. 35 Закону України "Про статус народного депутата України", а тому єдиною підставою для виплати народному депутату такої компенсації було лише подання ним відповідної заяви.

За таких обставин, вбачається, що головною (визначальною) умовою настання вказаних в обвинувальному акті суспільно небезпечних наслідків було саме звернення народного депутата із заявою про видачу йому грошової компенсації. За відсутності, передбачених законодавством повноважень для перевірки повідомлених ним відомостей та будь-яких встановлених підстав щодо відмови у задоволенні поданої народним депутатом заяви, нарахування грошових коштів обумовлюється самим лише фактом звернення народного депутата з вимогою щодо забезпечення гарантій його депутатської діяльності.

Таким чином, між зловживанням ОСОБА_1 своєю владою та тяжкими наслідками наявний причинно-наслідковий зв`язок, як обов`язкова ознака об`єктивної сторони інкримінованого йому кримінального правопорушення.

6. З обвинувального акту та додатків до нього, а також з пояснень обвинуваченого, наданих в судовому засіданні вбачається, що в момент вчинення своїх дій ОСОБА_1 в повному обсязі усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, а саме, що своїми діями він порушує охоронювані кримінальним законом об`єкти, а вчинювані ним діяння мають протиправний характер.

Так, в момент звернення із відповідною заявою він усвідомлював, що на нього не поширюються гарантії, передбачені ст. 35 Закону України "Про статус народного депутата України", оскільки на момент подання заяви від 22.06.2016 він був забезпечений житлом, як в місті Києві, так і в Київській області (смт. Бородянка), проживав у згаданий період у місті Києві в квартирах, що перебували на той час у його спільній сумісній власності з колишньою дружиною та мав місце реєстрації в смт.Бородянка Київської області, а тому він не мав права, ані на звернення із відповідною заявою, ані на одержання відповідної компенсації. Вказане підтверджується тим, що він, як народний депутат, був ознайомлений із нормативно-правовими актами, що регулюють його діяльність, зокрема із положеннями згаданого Закону України "Про статус народного депутата України" та Порядку видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру, затвердженого 29.01.2016 Розпорядженням №12 Першого заступника керівника Апарату Верховної Ради, інших нормативних актів.

Крім того, як встановлено, обвинувачений цілком передбачав настання суспільно небезпечних наслідків від своєї поведінки, оскільки вже на момент звернення з відповідною заявою розумів, що його діяння є головною причиною безпідставного нарахування йому грошових коштів, на які він не має передбаченого законом права, а отже такі його дії з неминучістю призведуть до втрати державним бюджетом грошових коштів і спричинять настання тяжких наслідків.

Більше того, він не тільки передбачав настання вказаних наслідків, але й бажав їх настання, оскільки спричинення шкоди державі було необхідною умовою задоволення його корисливої мети - отримання неправомірної вигоди за рахунок коштів державного бюджету.

Так, під неправомірною вигодою, відповідно до примітки до ст. 364-1 КК України, слід розуміти, зокрема, грошові кошти, які одержують без законних на те підстав. З встановлених фактів, а також з пояснень наданих обвинуваченим в судовому засіданні вбачається, що його дії були спрямовані на одержання такої неправомірної вигоди - а саме грошової компенсації, в порядку ст. 35 Закону України "Про статус народного депутата України", на отримання якої він не мав правових підстав.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачений діяв з прямим умислом, та корисливою метою отримання неправомірної вигоди, що підпадає під обов`язкові ознаки суб`єктивної сторони інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що діяння обвинуваченого містить у собі усі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а отже кваліфікація його дій, здійснена прокурором, є вірною, а тому дозволяє укладення угоди про визнання винуватості у даному кримінальному провадженні.

3.4. Умови угоди відповідають інтересам суспільства.

На переконання колегії суддів, інтерес для суспільства в затвердженні угоди про визнання винуватості у даному кримінальному провадженні полягає у своєчасному розкритті злочину, а також в скороченні часу розгляду кримінальної справи щодо тяжкого злочину, в результаті якого шкоду завдано виключно державним інтересам.

Колегія суддів звертає особливу увагу на те, що ОСОБА_1 добровільно у повному обсязі відшкодував завдані державі збитки ще до початку судового провадження, що підтверджується відповідними доказами.

Крім того, як на стадії досудового розслідування, так і в підготовчому судовому засіданні обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому та надав детальні зізнавальні свідчення проти себе, повідомивши суд про послідовність своїх дій, їх мету.

Також колегія суддів враховує особу винного, який має вищу освіту, працює директором з розвитку ТОВ "ІДЕЯ МЕДІА ГРУП", одружений, має трьох неповнолітніх дітей, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, має хронічні захворювання і раніше не судимий.

Затвердження угоди у даному провадженні забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінальної справи, досягнення цілей та завдань кримінального провадження при мінімальних затратах державних ресурсів, а також зменшить навантаження на органи прокуратури і суд.

На думку колегії суддів, було б недоцільним застосовувати загальний порядок кримінального провадження до обвинуваченого, враховуючи беззаперечне визнання ним своєї вини, повне відшкодування ним завданих збитків, характер та тяжкість інкримінованого правопорушення, особу винного, його ставлення до вчиненого і активну подальшу поведінку, яка вказує на бажання виправитись.

Колегія суддів вважає, що укладена угода відповідає інтересам суспільства і в частині узгодженого покарання. Так, на думку колегії суддів, воно відповідає загальним засадам призначення покарання, є співмірною та достатньою реакцією держави на вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, виходячи з меж, встановлених санкцією статті, що передбачає відповідальність за нього.

Так само законним і обґрунтованим суд вважає і передбачене угодою звільнення від основного покарання з випробуванням, з огляду на положення ч. 2 ст. 75 КК України, яка дозволяє узгодження такого звільнення, зокрема, у випадку укладення угоди та досягнення домовленості щодо призначення обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Слід зазначити, що поданою угодою не передбачено покладення на обвинуваченого будь-яких обов`язків щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою і так само прокурором при її укладені не враховано, що обвинувачений не надавав будь-яких викривальних свідчень щодо інших осіб та не сприяв розкриттю інших кримінальних правопорушень.

Разом з тим, на переконання суду, наявність вказаних складових у змісті угоди є необов`язковою і залежить від суті та характеру вчиненого кримінального правопорушення. Так, кримінальне правопорушення, інкриміноване обвинуваченому, було вчинено одноособово, без будь-якого сприяння з боку інших осіб, з огляду на що обвинуваченим не могли і не можуть в майбутньому надаватись будь-які викривальні свідчення щодо них.

За таких обставин, не покладення відповідних обов`язків на обвинуваченого та не врахування відповідних фактів прокурором не може свідчити про відсутність суспільного інтересу в укладенні угоди, оскільки це б ставило обвинуваченого у нерівноцінне становище порівняно із тими особами, які вчинили злочин за допомогою співучасників та були обізнані про вчинення інших кримінальних правопорушень.

3.5. Умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Судом встановлено, що в укладенні даної угоди згідно з п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК України, брав участь захисник і що її умови не є невиправдано обтяжливими для будь-якої із сторін.

Крім того, укладена угода не має преюдиціального значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб.

Інкримінованим обвинуваченому кримінальним правопорушенням завдано шкоди виключно державним інтересам в особі юридичної особи публічного права - Управлінню справами Апарату Верховної Ради України (потерпілого у кримінальному провадженні). У відповідності до ч. 4 ст. 469 КПК України, потерпілим було надано письмову згоду на укладення цієї угоди, а в судовому засіданні його представник не заперечував проти укладення і затвердження угоди.

Таким чином, судом не встановлено порушення угодою прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

3.6. Укладення угоди є добровільним актом її учасників.

Обвинувачений під час підготовчого судового засідання підтвердив свій намір щодо укладення угоди та просив суд її затвердити, вказавши, що фактично він був ініціатором її укладення і зробив це добровільно.

Також обвинувачений та його захисник повідомили, що укладення угоди не є наслідком будь-якого неправомірного впливу на них, вказали, що насильства, примусу чи погроз до ОСОБА_1 ніхто не застосовував, будь-яких обіцянок чи пропозицій, ніж ті, що передбачені угодою, їм ніхто не надавав. Додатково зазначили, що зі скаргами на сторону обвинувачення під час здійснення даного провадження вони не зверталися.

Отже, усі сторони угоди підтвердили добровільність її укладення та спільну узгодженість усіх викладених у ній умов.

З огляду на викладене, у суду не виникло жодних сумнівів у добровільності укладення угоди про визнання винуватості.

3.7. Наявні фактичні підстави для визнання обвинуваченим своєї вини.

Вивчивши обвинувальний акт, угоду про визнання винуватості, дослідивши долучені під час підготовчого судового засідання документи, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, суд встановив, що існують достатні фактичні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України.

У цьому контексті суд бере до уваги встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини, які підтверджуються зібраними в ході досудового розслідування доказами, а також детальні пояснення самого ОСОБА_1 щодо обставин вчиненого ним діяння, його мету, які за своїм змістом не суперечать одне одному.

Таким чином, формулювання обвинувачення вказане в угоді, обставини, описані у обвинувальному акті, а також підтвердження ОСОБА_1 цих обставин, дають можливість суду дійти однозначного висновку про існування фактичних підстав для визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Колегія суддів вважає, що вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшло своє підтвердження під час підготовчого судового засідання, а визнання ним своєї вини не є результатом самообмови.

3.8. Узгоджене сторонами покарання відповідає вимогам закону.

Так, відповідно до змісту угоди, сторони дійшли згоди про призначення ОСОБА_1 покарання у межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 364 КК України, а саме - 3 (три) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у виборних органах державної влади, пов`язані з реалізацією владних повноважень, на строк 1 (один) рік, із штрафом у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн.

Також сторони, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 75 КК України, узгоджують звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням та просять суд про визначення тривалості іспитового строку в один рік.

На переконання колегії суддів, домовленості сторін угоди щодо узгодженого покарання не виходять за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, а узгоджена міра покарання має конкретний вираз.

Зі змісту угоди вбачається, що при узгодженні вказаного покарання сторонами враховано і дотримано:

1) положення пунктів 1-2 ч. 1 ст. 65 КК України:

- сторони узгодили покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

- при визначенні меж покарання виходили із положень розділу X Загальної частини КК України;

2) положення п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України:

- сторони врахували характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину;

- взяли до уваги особу винного та врахували його поведінку після вчинення злочину, зокрема відшкодування завданої шкоди у повному обсязі;

- встановили наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують.

При вирішенні питання про те, чи є узгоджене сторонами покарання необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів, суд враховує ступінь та характер сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього, зокрема, надання детальних зізнавальних свідчень стосовно себе та беззаперечне визнання ним своєї винуватості.

Суд враховує активну поведінку обвинуваченого після вчинення ним кримінального правопорушення, зокрема, самостійне ініціювання укладення угоди про визнання винуватості одразу ж після повідомлення йому про підозру, добровільне відшкодування завданої шкоди у повному обсязі до початку судового провадження та щире каяття;

Також суд бере до уваги особу винного, який має вищу освіту, працює директором з розвитку ТОВ "ІДЕЯ МЕДІА ГРУП", одружений, має трьох неповнолітніх дітей, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий і має хронічні захворювання, що підтверджується медичними документами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що узгоджене сторонами покарання за своїм видом та розміром відповідає характеру, тяжкості вчиненого діяння та особі винного, а також загальним засадам його призначення, встановленим законом України про кримінальну відповідальність, та забезпечить досягнення мети його застосування.

3.9. Щодо узгодженого сторонами звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, при узгодженні сторонами угоди звільнення від відбування основного покарання з випробуванням, сторонами дотримано вимог ч. 2 ст. 75 КК України, яка дозволяє таке узгодження, зокрема, у випадку досягнення домовленості щодо призначення обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

На переконання колегії суддів, щире каяття обвинуваченого у вчиненні злочину, активне сприяння його розкриттю, повне відшкодування ним завданих збитків ще до початку судового провадження, характеристики обвинуваченого та його поведінка після вчинення кримінального правопорушення, свідчать про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину та про можливість виправлення обвинуваченого без відбуття ним узгодженого сторонами основного покарання у вигляді позбавлення волі.

Враховуючи викладене, керуючись положеннями ч. 2 ст. 75 КК України, суд приймає рішення про звільнення від відбування обвинуваченим узгодженого сторонами основного покарання з випробуванням.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 75 КК України, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

При цьому, тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом самостійно.

Вирішуючи питання про тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на обвинуваченого, колегія суддів, враховує характер та тяжкість обвинувачення, а саме той факт, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, яке спричинило тяжкі наслідки, та приходить до висновку про встановлення іспитового строку тривалістю 3 (три) роки із покладенням на обвинуваченого обов`язків, передбачених п. 1 та п. 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, а саме:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

4. Висновок суду.

Таким чином, судом встановлено, що укладена у даному кримінальному проваджені угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та закону України про кримінальну відповідальність.

Також судом не встановлено підстав для відмови в її затвердженні, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необхідність в затвердженні вказаної угоди про визнання винуватості між сторонами, шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченому узгодженої міри покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.

5. Вирішення питання щодо процесуальних витрат.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 124 КПК України, суд також вирішує стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні у розмірі 12 560, 00 (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят) грн., а саме:

- витрати на залучення експерта для проведення Черкаським відділенням КНДІСЕ експертизи № 2097,2112/19-23 від 27.11.2019 у розмірі 6 280,00 (шість тисяч двісті вісімдесят) грн;

- витрати на залучення експерта для проведення Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром експертизи №13-2/127 від 08.11.2019 у розмірі 6 280,00 (шість тисяч двісті вісімдесят) грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 65-67, 75-76, КК України, а також ст. 124, ст. 314, статтями 373, 374-376, 469-475 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 03 квітня 2020 року у м. Києві, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000213 від 27 березня 2020 року, між прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Мусіякою Валентином Володимировичем та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника останнього - адвоката Куца Ярослава Олександровича .

2. ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

3. Призначити йому узгоджену між сторонами угоди міру покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у виборних органах державної влади, пов`язані з реалізацією владних повноважень, строком на 1 (один) рік, із штрафом у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн.

4. На підставі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнити від відбування узгодженого сторонами основного покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені п. 1, п. 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, а саме:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

5. Стягнути з ОСОБА_1 , на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз в сумі 12 560,00 (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят) грн., а саме:

- витрати на залучення експерта для проведення Черкаським відділенням КНДІСЕ експертизи № 2097,2112/19-23 від 27.11.2019 у розмірі 6 280,00 (шість тисяч двісті вісімдесят) грн;

- витрати на залучення експерта для проведення Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром експертизи №13-2/127 від 08.11.2019 у розмірі 6 280,00 (шість тисяч двісті вісімдесят) грн.

6. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, та з урахуванням обмежень, визначених ч. 2 ст. 473 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

7. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

8. Копія вироку вручається обвинуваченому та прокурору негайно після його проголошення. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

9. Роз`яснити учасникам провадження, що згідно з положеннями статті 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

10. Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Головуючий: Федоров О. В.

Судді: Задорожна Л. І.

Шкодін Я. В.